Форми, види та функції кредиту

Вступ

Кредитні відносини нерозривно пов'язані з формою, в якій вони існують. Залежно від того, як рухається позикова вартість, виокремлюють дві головні форми: товарну та грошову. Товарна форма виникає тоді, коли між продавцем і покупцем встановлюються відносини, за яких товари чи послуги передаються з відстрочкою оплати. Яскравим прикладом тут є комерційний кредит.

Комерційний кредит надає постачальник покупцеві в ситуації, коли виробник хоче реалізувати продукцію, але в покупця бракує коштів. Тоді товар може бути переданий у борг, а сама операція оформлюється векселем — борговим зобов'язанням.

Продаж товарів тривалого вжитку громадянам у розстрочку здійснюється суб'єктами господарювання для того, щоб пришвидшити збут товарів, які є в достатній кількості в торговельній мережі, а також для повнішого задоволення потреб населення.

Товарна форма кредиту має обмежене поширення, адже переважна частина позик надається та повертається у грошовій формі. Грошовий кредит передусім асоціюється з банківським. Відносини між банком і клієнтом виникають не лише при видачі позики, а й при розміщенні заощаджень на поточних чи депозитних рахунках. Банківський кредит обслуговує не тільки товарообіг, а й накопичення капіталу. Розвиток грошових кредитних відносин дозволив кожному власнику вільної вартості швидко її капіталізувати, а також створив підґрунтя для формування міжнародних ринків і взаємовигідних зв'язків між державами.

1. Основні форми кредиту

Форма кредиту поєднує в собі його зміст та організаційну побудову. Вона визначається за такими ознаками, як характер відносин, склад учасників, об'єкт і сфера кредитування. До основних функціональних форм належать: комерційний, банківський, споживчий, державний та міжнародний кредит.

1.1. Комерційний кредит

Комерційний кредит — це форма кредиту в товарному вигляді, яку продавці надають покупцям, дозволяючи оплатити товари чи послуги пізніше.

Об'єктом тут виступає товарний капітал, а суб'єктами — учасники товарної угоди: продавець виступає кредитором, покупець — позичальником. Такі відносини можуть виникати не лише між продавцем і покупцем, а й між суміжними підприємствами.

Мета комерційного кредиту — прискорити збут продукції та послуг і отримати додатковий прибуток у вигляді процента, закладеного в ціну товару. Це робить його привабливим для продавця. Покупець, своєю чергою, тимчасово економить власні кошти та зменшує потребу в банківських позиках.

В основі комерційного кредиту лежать договірні зобов'язання та господарські зв'язки між контрагентами, які визначають умови позики. Якщо покупець не може оплатити товар негайно, а продавець зацікавлений у його реалізації, угода може бути укладена з відстроченням платежу. Такі відносини оформлюються комерційним векселем — зобов'язанням боржника сплатити певну суму у встановлений термін. Вексель стає гарантією оплати та підтвердженням надання кредиту, формалізуючи фінансові відносини сторін.

Кредитні відносини базуються на довірі між сторонами та їхній ринковій репутації. Ключовим фактором є фінансовий стан контрагентів: розмір кредиту залежить від можливостей кредитора та його здатності рефінансувати вилучені кошти, а також від кредитоспроможності позичальника. Саме тому комерційний кредит є досить ризикованим для кредитора.

Цей вид кредиту обслуговує лише завершальну стадію обороту товарів, тому сфера його застосування обмежена. Водночас він стимулює збут і скорочує час перебування капіталу в товарній формі [10, c. 159-161].

Комерційний кредит зазвичай є короткостроковим (до одного року), оскільки він пов'язаний із товарообміном. Конкретні строки та обсяги залежать від виду товару, його вартості, фінансового стану сторін та ринкової кон'юнктури.

Погашення комерційного кредиту можливе кількома способами:

• сплатою боргу за векселем (інкасація);
• передачею векселя іншій особі через індосамент;
• переоформленням на банківський кредит (дисконтування векселя), що перетворює товарну форму на грошову.

Якщо платіж не здійснено вчасно, кредитор може опротестувати вексель.

Відродження комерційного кредиту в Україні пов'язане з розвитком ринкових відносин і демонополізацією банківської сфери. Він дозволяє учасникам ринку самостійно розпоряджатися вільними ресурсами та обирати необхідні платіжні засоби.

Запровадження вексельного обігу розширює платоспроможність покупця, адже відстрочка платежу дає змогу маневрувати фінансовими активами, а обіг векселів додає в господарський оборот додаткові платіжні інструменти. Це прискорює розрахунки та зменшує обсяг неплатежів.

Серед переваг комерційного кредиту — оперативність і простота оформлення. Він активізує мобілізацію фінансових ресурсів, зменшує потребу в прямому банківському кредитуванні та обсяг безготівкових грошей. Посилюється взаємний контроль між суб'єктами. Крім того, заборгованість оформлюється офіційним документом — векселем, що впорядковує відносини.

Розширення комерційного кредитування сприяє стабілізації грошового обігу, оскільки відновлюється товарне забезпечення грошової маси, що відповідає класичним законам обігу [3, c. 127-129].

1.2. Споживчий кредит

Споживчий кредит надається фізичним особам-резидентам у національній валюті для придбання споживчих товарів і послуг із поступовим погашенням.

Цей кредит відображає відносини між кредитором і позичальником щодо фінансування кінцевого споживання. Його мета — задоволення потреб населення. З одного боку, він підвищує платоспроможний попит і рівень життя, з іншого — прискорює реалізацію товарів і послуг.

У розвинутих країнах споживчий кредит використовується для купівлі дорогих товарів: будинків, автомобілів, меблів, земельних ділянок. В умовах економічної кризи такий кредит скорочується, а якщо й надається, то під високі відсотки, що робить його недоступним для багатьох.

Суб'єктами виступають фізичні особи-позичальники, комерційні банки, парабанки (ломбарди, кредитні спілки), підприємства-кредитори. Можлива участь посередників, наприклад, торговельних організацій.

Банки можуть надавати споживчі кредити безпосередньо позичальникам (прямі кредити) або через посередників (непрямі кредити). Найпоширенішими є позички на купівлю товарів тривалого користування. У такому разі банк і торговельна фірма укладають угоду. Клієнт оплачує 30–40% вартості товару, а решту банк перераховує фірмі, утримуючи початковий внесок як забезпечення. Після погашення позички внесок перераховується фірмі.

Інший варіант: на неоплачену частину виписуються векселі, які банк обліковує та перераховує кошти фірмі. Позичальник погашає векселі в установлений строк.

В Україні банки надають фізичним особам кредити на такі цілі:

— інвестиційні — на будівництво, купівлю чи ремонт житла;

— споживчі — на придбання товарів і послуг;

— на розвиток особистого господарства — техніка, транспорт, худоба, корми, добрива;

— на нагальні потреби;

— цільові для окремих соціальних груп (молодь, студенти, ветерани, пенсіонери). Такі кредити зазвичай мають соціальне спрямування, надаються на пільгових умовах під гарантії підприємств [8, c. 208-210].

1.3. Державний кредит

Державний кредит — це специфічний різновид кредитних відносин, де позичальником виступає держава, а кредиторами — юридичні та фізичні особи. У міжнародних відносинах держава може бути як позичальником, так і кредитором.

Головне призначення державного кредиту — мобілізація коштів для фінансування державних витрат, особливо при дефіциті бюджету. Для кредиторів це форма заощадження або інвестування в цінні папери з гарантованим доходом.

Державний кредит реалізується через державні позики, які розміщуються фінансово-кредитними установами серед юридичних і фізичних осіб.

Державні позики класифікуються:

1) за позичальником:

• централізовані (уряд або міністерство фінансів);
• децентралізовані (місцеві органи влади);

2) за місцем отримання:

• внутрішні (розміщуються в країні);
• зовнішні (надаються МВФ, МБРР та іншими міжнародними установами);

3) за строком погашення:

• короткострокові (до року);
• середньострокові (понад 5 років);

4) за оформленням:

• облігаційні (розміщення облігацій);
• безоблігаційні (скарбницькі зобов'язання або пряме кредитування центральним банком) [2, c. 189-191].

Позики реалізуються через випуск державних цінних паперів: облігацій, скарбницьких зобов'язань, ощадних сертифікатів. Їх можуть випускати як центральний уряд, так і місцеві органи влади на підставі рішення, де визначаються емітент, умови випуску та порядок погашення боргу.

При хронічному зростанні боргу держава може вдатися до конверсії позик — зміни умов (процента, строку, валюти). Конверсія буває добровільною (власник може не погодитися), примусовою (обмін без згоди кредитора) та факультативною (часткова згода).

В Україні державний кредит спрямовується на покриття дефіциту бюджету. До 1996 року дефіцит перевищував допустимі межі (5–8% ВВП) і покривався прямими кредитами Нацбанку, що спричиняло інфляцію. З 1995 року уряд почав випускати облігації внутрішньої позики. Надалі планується покривати дефіцит лише за рахунок внутрішніх і зовнішніх позик, використовуючи ринкові методи [1, c. 242-243].

1.4. Міжнародний кредит

Міжнародний кредит — це передача позичкових капіталів між країнами на умовах повернення та оплати. Кошти мобілізуються на міжнародних і національних ринках. Суб'єктами виступають банки, фірми, держави, міжнародні організації. Об'єктами є товарні та валютні ресурси.

Міжнародний кредит існує в різних формах. Залежно від кредитора розрізняють фірмовий, банківський та урядовий кредит. За об'єктами — фінансовий і комерційний.

Фірмовий (комерційний) кредит — це відстрочка платежу за товари. Кредитором є експортер, позичальником — імпортер. Для позичальника такий кредит менш зручний, оскільки він обмежений і створює залежність від кредитора.

Більш гнучким є міжнародний банківський кредит, де одним із суб'єктів виступає банк. За формою це фінансовий кредит.

Фінансовий кредит надається у грошовій (валютній) формі. Він може бути у валюті країни-кредитора, країни-боржника або в іншій валюті. Однією з форм є облігаційні позики, що розміщуються на міжнародних ринках за допомогою банків. Банки також виконують гарантійні функції.

Урядовий кредит (міжурядові позики) — це кредит, який одна країна надає іншій у товарній або грошовій формі за міжурядовою угодою. Сюди також належать кредити міжнародних організацій (МВФ, МБРР, ЄІБ).

Для урядового кредиту характерно, що суб'єктами є держави, а об'єктом — національний дохід. Такі кредити зазвичай надаються на пільгових умовах, можуть бути безпроцентними або у вигляді субсидій. Вони часто є цільовими для конкретних проектів. Міжурядові позики можуть бути інвестиційними або для балансування платежів [5, c. 250-252].

2. Функції кредиту

Питання функцій кредиту є дискусійним у теорії. Розбіжності щодо їх кількості та змісту зумовлені різними трактуваннями сутності кредиту та відсутністю єдиної методології. Часто функції кредиту плутають із функціями банків або окремих форм кредитних відносин. Деякі автори розглядають функцію як конкретну форму руху кредиту.

Через відсутність єдиної методології виникає багато різних функцій. В економічній літературі згадуються: акумуляція вільних коштів, розподіл коштів між галузями, регулювання грошового обігу, економія витрат, опосередкування кругообігу фондів. Часто виділяють грошову (емісійну) та контрольну функції. Оскільки кредит забезпечує перерозподіл вартості на умовах повернення, можна говорити про перерозподільчу функцію. Вона полягає в тому, що тимчасово вільні кошти передаються в користування підприємствам і населенню. Це прискорює залучення ресурсів у виробництво та споживання. Перерозподіляються не лише гроші, а й матеріальні ресурси.

Іншою функцією є створення нових грошей — антиципаційна (емісійна) функція, яку виконує лише банківський кредит. Через кредитну експансію та рестрикцію регулюється кількість грошей в обігу. Вилучити гроші з обігу складніше, ніж випустити.

Контрольна функція полягає в тому, що банк контролює діяльність позичальника. Це випливає з природи кредиту. Позичальник також має контролювати свою діяльність, щоб вчасно повернути кредит [9, c. 56-57].

Зворотність кредиту дозволяє виявляти порушення у виробництві чи реалізації та стимулює підприємства їх уникати, оскільки порушення призводять до зайвих виплат відсотків або припинення кредитування.

Тісний зв'язок між функціями дає змогу охарактеризувати сутність кредиту [7, c. 75].

3. Види кредиту

Вид кредиту — це детальніша характеристика за організаційно-економічними ознаками (галузь, об'єкти, забезпечення, строки).

За строками кредити поділяються на:

- строкові (на визначений строк): короткострокові (до року), середньострокові (1–3 роки), довгострокові (понад 3 роки);

- до запитання (на невизначений строк, повертаються на вимогу кредитора);

- прострочені (строк погашення минув);

- відстрочені (строк перенесено за клопотанням позичальника).

За забезпеченням кредити бувають забезпеченими (ломбардними) та незабезпеченими (бланковими). Більшість кредитів надається під забезпечення. Найпоширеніші види забезпечення: гарантія або поручительство, переуступка контрактів і дебіторської заборгованості, застава товарів, документів, нерухомості, цінних паперів, страхування.

Гарантія — це зобов'язання третьої особи сплатити борг позичальника. Оформлюється як самостійне зобов'язання або через індосамент.

Переуступка контрактів практикується при кредитуванні будівельних компаній або фірм із регулярними поставками. Боржник переуступає контракт банку, і надходження зараховуються в погашення боргу.

Переуступка дебіторської заборгованості — це передача банку рахунків, що підлягають оплаті.

Застава товарних запасів передбачає заставу сировини, напівфабрикатів, готової продукції. Перевага надається товарам, що торгуються на біржі [4, c. 248-249].

Забезпечення дорожніми документами використовується при кредитуванні експортно-імпортних операцій. Заставою виступають коносаменти та накладні. Обов'язковою умовою є страхування вантажу.

Іпотека — це застава землі або нерухомості, яка залишається у заставодавця. Предметом можуть бути земля, будівлі, квартири, підприємства.

Рухоме майно (обладнання, машини, транспорт) також може бути заставою.

Застава векселя чи цінного паперу здійснюється через індосамент. Умовою є висока ліквідність паперів. Кредит під заставу цінних паперів не повинен використовуватися для купівлі нових паперів, щоб обмежити спекуляції.

У практиці банків трапляються й інші форми забезпечення: поліси страхування життя, ощадні сертифікати, дорогоцінні метали, корисні копалини, врожай.

За методами надання розрізняють кредити:

- разові (рішення приймається окремо за кожною заявкою);

- за відкритою кредитною лінією (у межах ліміту без додаткового погодження);

- гарантовані (банк зобов'язується надати кредит за потреби).

За способом сплати відсотків виділяють кредити з фіксованою ставкою, плаваючою ставкою та дисконтні (відсотки сплачуються при отриманні) [7, c. 59-60].

За кількістю кредиторів:

- надані одним банком;

- консорціумні (кілька банків, один із яких є менеджером);

- паралельні (кілька банків надають кредит на однакових умовах).

У західній практиці кредити класифікують за якістю: найвищої якості, задовільні, маржинальні, критичні, збиткові. В Україні згідно з Положенням НБУ кредити поділяють на стандартні, під контролем, субстандартні, сумнівні та безнадійні.

Варто зазначити, що в літературі немає єдиної думки щодо класифікації видів кредиту [6, c. 139].

4. Роль кредиту в умовах ринкової економіки

Роль кредиту визначається результатами його застосування для економіки та населення. Кредит впливає на виробництво, реалізацію, споживання та грошовий обіг.

Один із проявів ролі кредиту — вплив на безперервність виробництва та реалізації. Завдяки позикам відбуваються "припливи" та "відпливи" коштів, що долає затримки відтворювального процесу. Кредит задовольняє тимчасові потреби, зумовлені сезонністю виробництва, дозволяє створювати сезонні запаси.

Кредит відіграє значну роль у розширенні виробництва. Позикові кошти сприяють збільшенню запасів, витрат та основних фондів.

У сфері грошового обороту кредит забезпечує надходження та вилучення готівки через банки. Він важливий для формування коштів готівкового та безготівкового обороту.

Роль кредиту не є незмінною. Зі зміною економічних умов змінюється і його роль.

Особливо важлива роль кредиту в умовах неповноцінних грошей, нерозмінних на дорогоцінні метали. Це пов'язано зі збільшенням грошової маси на основі кредитних відносин.

В умовах інфляції зростає роль кредиту в регулюванні грошової маси, що забезпечує стабільність купівельної спроможності грошової одиниці.

Перехід до ринкової економіки посилює роль комерційних та іпотечних кредитів. Це дозволяє використовувати кредит як додаткове джерело капіталовкладень. Розвиток акціонерного капіталу розширив кредитні операції з цінними паперами [1, c. 82-83].

Отже, можна виділити напрями зростання ролі кредиту:

1) перерозподіл матеріальних ресурсів через позики та залучення коштів;

2) вплив на безперервність відтворення;

3) участь у розширенні виробництва через поповнення капіталу та лізинг;

4) економне використання коштів позичальниками;

5) прискорення отримання товарів і послуг споживачами;

6) регулювання готівкового обігу та забезпечення безготівкового обороту.

Позитивна роль кредиту проявляється через ефективну грошово-кредитну політику, яка полягає у жорсткому регулюванні обсягу кредитних операцій. Важливо підтримувати стабільність національної валюти та захищати інтереси сторін [6, c. 93-95].

Висновки

Кредит є об'єктивною вартісною категорією, складовою товарно-грошових відносин.

Неодмінною передумовою існування кредиту є функціонування виробників на засадах комерційного розрахунку. Кредитні відносини не можуть виникнути, якщо кошти не здійснюють кругообігу або позичальник не має постійного доходу. Вартість передається лише на час і має бути повернена з відсотками. До позичальника переходить лише споживча вартість без зміни власника. Кошти мають вивільнитися в розмірі, що забезпечує повернення вартості та відсотків. Без доходу у вигляді відсотка кредитор не буде зацікавлений позичати. Кредит може бути повернений третьою особою (гарантом, поручителем, страховиком). Якщо вартість не повертається, кредит втрачає сутність.

Потреба в кредитах виникає через особливості індивідуального кругообігу коштів підприємств. Ці особливості проявляються в розбіжностях у часі між вивільненням вартості та авансуванням коштів у новий кругообіг. Це зумовлено сезонністю виробництва: в одні періоди витрати зростають, в інші — зменшуються, що створює тимчасово вільні кошти.

Чергування додаткових потреб і вільних залишків створює економічну основу для використання кредитів на формування виробничих фондів. У масштабах економіки сезонні потреби одних галузей супроводжуються вільними коштами в інших, що створює основу для перерозподілу коштів через кредит.

Список використаної літератури

1. Артус М. Гроші та кредит: Навчальний посібник/ Мирослав Артус,; Європейський ун-т. - К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2004. - 161 с.

2. Гроші та кредит: Підручник/ За заг. ред. М.І. Савлука,; М-во освіти України. Київський нац. економ. ун-т. - К.: КНЕУ, 2001. - 602 с.

3. Гроші та кредит: Підручник для вузів за спец. "Фінанси та кредит"/ Михайло Савлук, К.Г. Зуллас, А. М. Коряк. - К.: Либідь, 2002. – 330 с.

4. Гроші та кредит: Підручник/ За ред. Богдана Івасіва,; М-во освіти і науки України, НБУ, Терноп. акад. нар. госп.. - Тернопіль: Карт-бланш, 2000. - 510 с.

5. Демківський А. Гроші та кредит: Навчальний посібник/ Анатолій Демківський,. - К.: Дакор, 2003,, 2005: ВИРА-Р. - 527 с.

6. Денисенко М. Гроші та кредит у банківській справі: Навчальний посібник для студентів вищих нав-чальних закладів/ Микола Денисенко,; Авт.передм. К. Г. Федоренко. - К.: Алерта, 2004. - 477 с.

7. Колодізєв О. Гроші та кредит: Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни/ Олег Колодізєв, Оксана Яременко,; М-во освіти і науки України, Харківський держ. екон. ун-т. - Харків: ВД "ІНЖЕК", 2004. - 153 с.

8. Михайловська І. М. Гроші та кредит: Навчальний посібник/ І. М. Михайловська, К. Л. Ларіонова. - Львів: Новий Світ-2000, 2006. - 431 с.

9. Розмарина А. Гроші та кредит у системі сучасних економічних відносин: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. / Одеський держ. екологічний ун-т. — О. : ТЭС, 2004. — 109с.

10. Савлук М. Гроші та кредит: Підручник / Київський національний економічний ун-т ім. Вадима Гетьмана / Михайло Іванович Савлук (заг.ред.). — 4 вид., перероб. і доп. — К. : КНЕУ, 2006. — 744с.

11. Щетинін А. І. Гроші та кредит: Підручник/ А. І. Щетинін; М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 429 с.