Форми грошей

1. Походження і розвиток форм грошей

Гроші вважаються одним із найвидатніших винаходів людства. Їхня історія сягає 7–8 тисячоліття до н.е., коли в давніх племен з'явилися надлишки продуктів, які можна було обміняти на інші необхідні речі. Історично для полегшення обміну використовували каміння, худобу, шматки металів та інші предмети, що отримали загальне визнання серед продавців і покупців. Фактично, грошима ставало все, що суспільство визнавало засобом обігу.

Історія грошей настільки ж давня, як і сама людська цивілізація. Монети з неблагородних металів почали використовувати в обігу в міру зростання вартості золота. Згодом з'явилися повноцінні паперові гроші.

Першими паперові гроші винайшли китайці, які почали їх друкувати у 812 році н.е. У XV–XVIII століттях паперові гроші з'явилися в Європі й настільки поширилися, що стали основним замінником повноцінних грошей.

Протягом століть гроші та погляди на них постійно змінювалися, і навіть сьогодні їхній розвиток не можна вважати завершеним.

Економічна сутність, закономірності виникнення та розвитку грошей тісно взаємопов'язані й взаємозумовлені.

В економічній науці традиційно виділяють дві основні концепції походження грошей:

• раціоналістичну;
• еволюційну.

Раціоналістична концепція стверджує, що гроші виникли внаслідок свідомої угоди між людьми, які потребували спеціального інструмента для обслуговування товарного обігу та підвищення його ефективності. Конкретна грошова форма з'являється тоді, коли люди усвідомлюють її необхідність і організаційно забезпечують її впровадження в господарський оборот. Прихильником цієї концепції був Арістотель.

Еволюційна концепція наголошує на об'єктивному характері виникнення грошей, які виділяються із загальної товарної маси завдяки своїй придатності виконувати функціональну роль грошового товару. З маси товарів виокремлюються ті, що стають грошима в межах певної суспільної форми товарного виробництва й обігу. Прихильником цієї концепції був А. Сміт.

Питання походження грошей фактично зводиться до вивчення різними теоретичними школами процесу розвитку обміну та торгівлі [6, с. 19–23].

Найпростішою формою обміну з економічної точки зору є бартер — безпосередній обмін одного товару на інший або однієї послуги на іншу.

Процес грошового розвитку на цьому не завершився. Потрібен був такий товар-еквівалент, який би забезпечував функціонування національних і міжнародних обмінів. Роль такого еквівалента закріпилася за золотом і сріблом. Система, у якій загальним еквівалентом виступають золото і срібло, називається біметалічною.

На початку XIX століття у Великобританії, Голландії та Німеччині існувала монометалічна (золотогрошова) система, де загальним еквівалентом було золото. Така система проіснувала відносно недовго. Починаючи з Першої світової війни, золото почало витіснятися спочатку з внутрішнього, а згодом і з міжнародного обігу. Розпочався процес демонетизації, що означає припинення виконання золотом ролі грошей.

Розвиток виробництва, поглиблення суспільного поділу праці та розширення кола обмінюваних продуктів зумовили стихійне виокремлення товару, на який обмінювалися всі інші. Із закріпленням за золотом ролі загального еквівалента утвердилася грошово-товарна форма власності. Поява грошей як засобу платежу пояснюється труднощами, що виникають під час обміну одного товару на інший:

• обмін без посередництва грошей можливий лише тоді, коли кожній із двох сторін потрібен саме той товар, який виробляє інша;
• кожній стороні потрібна саме та кількість продукту, яку може постачати інша сторона;
• вартість продуктів, що виробляє кожна сторона, дуже важко визначити; цю перешкоду можна подолати лише через аналіз сукупності інших товарів, які вже обмінювалися на даний товар.

Згодом роль грошей починають виконувати коштовні метали — золото і срібло. М. І. Туган-Барановський пояснює це тим, що саме ці метали ідеально придатні для виконання функцій грошей:

• вимірювати ціну товарів;
• слугувати для виконання умов купівлі товарів;
• слугувати засобом для виплати боргів.

Придатність коштовних металів для виконання цих функцій пояснюється тим, що золото й срібло (у новіші часи саме золото) мають практично незмінну вартість. М. І. Туган-Барановський обґрунтовує це такими їхніми властивостями:

• Зберігання. Ціна коштовних металів визначається порівняльною стійкістю, оскільки золота добувається значно менше, ніж становлять його запаси. Золоті речі не знищуються, а зберігаються, тому запаси поступово збільшуються;
• Поділ без втрати вартості. Гроші повинні ділитися, не втрачаючи вартості для завершення операцій купівлі-продажу. Золото ідеальне для цього, оскільки при поділі не втрачає цінності;
• Легкість переміщення. Гроші мають легко переміщуватися, тобто мати високу ціну: чим вища ціна, тим менші видатки на переміщення грошей однієї й тієї ж ціни;
• Засіб збереження цін майна. Гроші мають зберігати ціну майна, а матерія самих грошей не повинна змінюватися при перерахуванні;
• Однорідність. Золото й срібло легко відрізнити серед інших металів, вони однорідні, що необхідно для здійснення операцій купівлі-продажу.

Спочатку при обміні золото та інші благородні метали зважувалися й ділилися на шматки. Цей початковий щабель грошово-товарної форми називається грошово-металевим.

Однак незручності, пов'язані з поділом, втратою частини металів і визначенням їх проби, зумовили необхідність фіксації ваги та проби. Поступово здійснюється перехід до грошово-зливкової форми вартості. Зливок — це той самий шматок грошового металу, але оформлений і визначений за вагою та пробою.

Подальший розвиток грошово-зливкової форми приводить до виникнення грошово-монетної. Монета з'являється як розвинута форма зливка й спочатку відрізняється від нього лише зовнішньо. Проте за зовнішнім переходом приховується глибша відмінність: повноцінна монета (наприклад, золота) — це не лише товар, що відіграє роль загального еквівалента, але й знак грошей. У монеті не тільки міститься, але й позначена певна кількість грошей. З точки зору міри вартості, це позначення є технічною операцією. Але гроші функціонують не тільки як міра вартості, але й як засіб обігу.

Для виконання функції засобу обігу важливо не те, що гроші вимірюють вартість, а те, що вони опосередковують рух товарів. Тому власний вартісний зміст грошей як засобу обігу не має значення. В обігу можуть перебувати не реальні гроші, а їхні знаки. Але щоб грошовий знак відокремився від реальних грошей, він має спочатку з'явитися на них. Саме виникнення монети фіксує цей момент. Повноцінна монета — це одночасно і грошовий знак, і реальні гроші. Монета є безпосередньою єдністю грошового знаку й реальних грошей, найвищим історичним пунктом у розвитку товарного вмісту грошей. Подальший рух — це спадна лінія розвитку товарних грошей. Грошовий знак є зовнішнім по відношенню до вмісту, тому вміст може змінитися, а знак залишиться тим самим і позначатиме зовсім інший вміст.

Грошово-монетна форма вартості є зародком знакової форми, але її власний розвиток починається з моменту відокремлення грошового знака від реальних грошей. Першим щаблем є монетно-знаковий, що має свої етапи. Першим з них став обіг неповновагих монет, які втратили частину ваги внаслідок природного стирання. Ця особливість згодом була використана для фальсифікації та випуску неповноцінних монет.

На цій основі з'являються монети з неблагородних металів, у яких реальний товарний вміст майже зник, залишився лише грошовий знак. Він позначає не тільки вартість реальних грошей, але й їхнє тіло. З переходом до паперових грошей зникає і тілесний образ.

За монетно-знаковою формою йде паперово-грошова, яка виступає початковим щаблем паперово-кредитної. Тут грошовий знак остаточно відокремився від реальних грошей і набув самостійного руху з властивими йому законами, які є протилежними законам обігу реальних грошей. Якщо реальні гроші обертаються тому, що мають вартість, то паперові представляють вартість тому, що обертаються. Кількість реальних грошей, необхідних для обігу, залежить від їхньої вартості, а вартість, яку представляють паперові гроші, — від їхньої кількості в обігу.

Якщо монетно-знакова форма є початком минання реального товарно-грошового вмісту, то паперово-кредитна значно розширює і поглиблює цей процес. Паперові гроші — це не гроші у власному розумінні, а лише грошові знаки. Не маючи власної вартості, крім вартості виготовлення, вони є засобом обміну лише тому, що позначають у грошових одиницях витрачений суспільством час на виробництво кінцевої продукції.

Подальшим запереченням грошово-товарного вмісту є кредитні гроші. З одного боку, вони заперечують гроші у функції засобу обігу, оскільки в обмін на товар видається боргове зобов'язання, а з іншого — це зобов'язання саме починає обертатися.

На основі вексельного обігу виникає банкнота, що функціонує як звичайний засіб обігу. Рух кредитних і паперових грошей з'єднується в одне ціле. З припиненням обміну валюти на золото втрачається остання нитка реального зв'язку товарних грошей з грошовими знаками.

На базі паперово-кредитної форми з'являється розрахунково-знакова. При цьому заперечуються не тільки товарні гроші, але й грошові знаки у функції засобу обігу. Розрахункові знаки (чеки, певні види білетів, квитанції) вже не обертаються й не є навіть паперовими грошима: вони виступають розрахунковим засобом, свідоцтвом на одержання грошей, товару, послуги. Сам по собі розрахунковий знак не є грошовим, хоча й представляє його в певних відносинах. Грошовий знак — це не реальні гроші, а лише їхній представник у процесі обігу. Навіть реальні золоті гроші лише представляють вартість у вигляді особливого товару. Розрахунковий знак через ряд опосередкувань виражає вартість, але лише остільки, оскільки вона існує в таких опосередкованих зв'язках.

Гроші — це все те, що може бути використане як засіб платежу, оплата боргу, що не втрачає цінності при поділі й може накопичуватися. Інакше кажучи, гроші — це загальна одиниця вартості товарів чи послуг. Гроші класифікуються за грошовими системами (метало-грошового та паперово-кредитного обігу), за концепціями (раціоналістична, еволюційна, функціональна), за способами розрахунку (готівкові, безготівкові). Гроші не є товаром, а є кінцевою продукцією, що постійно виробляється як результат витрат суспільного часу.

Основними функціями грошей (за Марксом) є міра вартості, засіб обігу, засіб утворення скарбів, засіб платежу, світові гроші. Кожна з цих функцій може бути розкрита через дрібніші функції (підфункції) та інтегрована в загальніші. У процесі товарно-грошового обігу виникають різні представники грошей, що реалізують конкретну функцію або їх комбінації.

Отже, гроші виконують такі основні функції та підфункції:

1. Міра вартості:
   • засіб вираження вартості;
   • засіб представлення одиниці вартості;
2. Засіб обігу:
   • купівельний засіб;
   • засіб платежу;
3. Засіб нагромадження:
   • засіб заощадження;
   • засіб збереження вартості.

У процесі розвитку товарно-грошового обігу виникають різні представники грошей. З функції засобу платежу виникають вексель (боргова розписка приватної особи, що містить зобов'язання сплати зазначеної суми у певний строк), банкнота (вексель банку), чек (письмове розпорядження про видачу грошей) та інші.

Структура грошової маси повинна відповідати структурі та особливостям функціонування економіки. На жаль, в Україні ця структура далека від оптимальної.

2. Роль кредиту в становленні ринкової економіки України

Кредитна система, будучи неодмінним атрибутом ринкової економіки, сприяє розвитку товарно-грошових відносин і підвищенню ефективності суспільного виробництва.

У сучасних умовах роль кредиту у функціонуванні суспільного виробництва надзвичайно велика. Без достатньо розвинутої кредитної системи ринкова економіка не здатна ефективно розвиватися. Ця роль реалізується за такими основними напрямками.

Кредит сприяє акумуляції тимчасово вільних коштів підприємств, населення і держави та перетворенню їх на кредитний ресурс, доступний для господарюючих суб'єктів і населення. Це стає важливою умовою інтенсифікації інвестиційного процесу й розвитку суспільного виробництва.

Для стимулювання населення до нагромадження коштів на банківських рахунках і захисту вкладників в Україні спочатку було видано Указ Президента, а в 2001 році ухвалено Закон України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб». Цей закон гарантує повернення вкладів фізичних осіб, включаючи відсоток, уже в сумі 3000 грн. Хоча ця сума помітно зросла порівняно з 1998 роком, вона ще дуже невелика. Для порівняння: у країнах Європейського союзу сума відшкодування на кожного вкладника дорівнює 20 тис. євро. Проте в кредитній системі нашої держави вже створено основу для захисту інтересів вкладників — фізичних осіб.

Кредитна система виступає конкретною формою трансформації різних видів капіталу (промислового, торгового, грошового) з однієї форми в іншу, що є важливою умовою переливу капіталу. Такий перелив, у свою чергу, є передумовою структурних змін в економіці, що диктуються зміною ринкової кон'юнктури й загальними тенденціями розвитку ринку.

Роль кредиту полягає також у тому, що він допомагає подолати протиріччя між необхідністю вільного переміщення капіталу з однієї сфери в іншу та його існуванням у певній натуральній формі.

Кредит сприяє процесові капіталізації прибутку й зростанню рівня концентрації виробництва. Він також прискорює процес реалізації продукції та забезпечує безперервність кругообігу капіталу.

Концентрація виробництва, у свою чергу, у певних межах служить важливою умовою розвитку економіки. Кредит, сприяючи такій концентрації, сприяє процесові розвитку економіки й підвищенню ефективності всього суспільного виробництва.

У цілому кредитна система, реалізуючи кредитні відносини, забезпечує завершальний перерозподіл національного доходу і ВВП. Вона сприяє адекватному переміщенню ресурсів між галузями, між виробничою і невиробничою сферою, а також між підприємствами. Це, у свою чергу, призводить до структурних змін в економіці й до вирівнювання різних норм прибутку до середнього.

Управління процесом переміщення ресурсів здійснюється завдяки тому, що кредитна система виступає винятково важливою сферою, через яку відбувається державне регулювання економіки, насамперед за такими напрямками, як регулювання грошового обігу, удосконалення системи розрахунків, регулювання фінансового ринку.

Надзвичайно велику роль покликана зіграти кредитна система в стимулюванні та запровадженні досягнень науки і техніки в суспільне виробництво. Посилення цієї ролі можна досягти, зробивши кредити доступними для господарюючих суб'єктів. Якщо в економіці створені сприятливі умови для розвитку довгострокового кредитування, це означає створення можливостей для оновлення техніки і технології, тобто для використання у виробництві досягнень науки і техніки.

Інноваційна складова кредиту особливо успішно реалізується там, де суспільство чітко визначилося з пріоритетами й саме на реалізацію таких пріоритетних напрямків спрямовує ресурси, у тому числі за рахунок функціонування кредитної системи. У нашій державі серед найважливіших пріоритетних напрямків, що відповідають стратегічним завданням у галузі структурної перебудови суспільного виробництва, слід назвати космічну галузь, літакобудування, машинобудування (зокрема транспортне), розвиток сільського господарства. Зосередивши за допомогою кредитної системи значні ресурси на цих напрямках, можна в достатньо короткий термін вирішити ці питання, бо Україна має потужний ресурсний і людський потенціал.

Особливо велике значення повинна відіграти кредитна система для формування потужного внутрішнього ринку, а також для стимулювання експорту. У розвинених країнах з потужним агропромисловим потенціалом для підтримки власного товаровиробника і забезпечення стабільності на внутрішньому ринку сільськогосподарських продуктів існують системи кредитування сільськогосподарського виробника за рахунок застави продукції, насамперед зерна. На жаль, у нашій державі при двох урожайних роках (2001–2002) через малопродуктивні дії уряду, а то й через пряму корумпованість чиновників вищого рангу (про що свідчить арешт колишнього віце-прем'єра Козаченка і звинувачення щодо його махінацій на вітчизняному ринку зерна) ми так і не спромоглися захистити власного селянина від втрат через сезонне падіння цін. Це тим більше прикро, тому що ідею кредиту під заставу вже закріплено у відповідному правовому акті, а реалізуватися вона має через державну акціонерну компанію «Хліб України».

Розвинута кредитна система, на що неодноразово вказували вітчизняні науковці, повинна стати важливим чинником становлення й розвитку малого та середнього бізнесу. Саме підтримка цього бізнесу кредитними ресурсами дає можливість, як показує досвід багатьох країн, досягти помітних успіхів на цьому стратегічно важливому напрямку розвитку сучасної ринкової економіки.

Розвиток кредитних відносин і системи, за допомогою якої вони реалізуються й удосконалюються, як правило, сприяє оптимізації експортних та імпортних операцій. Просування на зовнішні ринки вимагає потужних фінансових ін'єкцій з боку держави і приватного сектору. Залучити їх і спрямувати на досягнення мети без розвинутої кредитної системи практично неможливо. Аналогічну роль відіграє кредитна система і в напрямку оптимізації імпортних потоків. Створюючи умови для вітчизняного товаровиробника через доступність кредитів, держава може суттєво вплинути на розвиток внутрішнього ринку й на посилення економічної безпеки країни. В умовах високого рівня відкритості української економіки це завдання є архіважливим.

У сучасних умовах однією з провідних і стійких тенденцій в економічному житті є процес інтернаціоналізації господарської діяльності. Він потребує від кожної країни пошуку свого місця в системі світового господарства й умілого використання власних конкурентних переваг. Для України, яка не є членом Світової організації торгівлі, це питання особливо актуальне. Використання конкурентних переваг нашої держави (географічне положення в центрі Європи, високий рівень інтелектуального потенціалу нації, наявність великих запасів корисних копалин, родючі землі тощо) вимагає концентрації ресурсів, чого не можна досягти без розвиненої кредитної системи.

У сполученні із системою державного регулювання економіки кредитна система здатна стати важливим напрямком вирішення гострих соціальних проблем. Особливе значення це має для таких країн, як наша, з її успадкованими від минулого негативними соціальними проблемами. В Україні дуже гостро стоїть проблема забезпечення громадян житлом. Запровадження в цій сфері ринкових умов певною мірою зняло цю проблему, але вона залишилася надзвичайно гострою для молоді й людей з низькими доходами. Кредит дає змогу істотно просунутися в цьому напрямку, бо в розвинених країнах основним інвестиційним джерелом виступають власні кошти громадян. Саме за рахунок акумульованих кредитною сферою заощаджень і здійснюється житлове будівництво.

В Україні теж є певні успіхи в організації кредитування житлового будівництва. Досвід «Київміськбуду», діяльність якого підтримує банк «Аркада», показує, що це кардинальне для будь-якої людини питання значною мірою можна вирішити за допомогою кредитної системи. А якщо паралельно буде вирішуватися проблема підвищення доходів населення, то житлову проблему вже через кілька років можна буде зняти з порядку денного.

Важко переоцінити роль кредиту і кредитної системи у вирішенні проблем, пов'язаних з підготовкою кадрів. Кредит дає змогу акумулювати значні кошти й надати їх у користування насамперед молодим людям для отримання сучасної освіти. Цей потенціал у будь-якій державі є найважливішим, тому значення кредитної системи у вирішенні питань, пов'язаних з розширеним відтворенням робочої сили, дуже велике.

Розвиток кредитної системи в Україні ще має цілу низку недоліків. Вони лежать як у царині загальної економічної ситуації, так і в становищі самої кредитної системи. Наприклад, у банківській системі ще досить слабко вирішено питання про забезпечення банків надійною інформацією про позичальників. Хоча згідно з Положенням НБУ «Про єдину інформаційну систему "Реєстр позичальників"» (2001 р.) банки можуть давати дані про неплатоспроможних позичальників, але ці відомості надаються добровільно, тому відповідні угоди про участь у реєстрі на 2002 рік уклали всього 40 % банківських установ. У той же час у світовій практиці подання відомостей про платоспроможність позичальників до відповідної картотеки є обов'язковим.

Існують й інші можливості виявлення надійності отримувача позики. У багатьох країнах діють так звані кредитні бюро, які накопичують інформацію і ведуть кредитну історію своїх клієнтів, збираючи дані від різних кредиторів. У таких бюро зацікавлені боржники, бо кредит є нормою життя. За відсутності такої інформації роботодавці часто навіть не беруть на роботу, не говорячи вже про укладання угоди про страхування або отримання кредиту. Чим вищий рейтинг, який виставляє кредитне бюро, тим нижчий зазвичай відсоток за кредит. У роботі таких бюро зацікавлені й кредитні установи, бо це дає їм змогу з меншим ризиком розмістити свої активи і знизити витрати на збирання інформації про надійність позичальника. Цей досвід можна активно використовувати в Україні й тим самим сприяти підвищенню ролі й значення кредиту і всієї кредитної системи в суспільному виробництві.

Назріло й питання прийняття Закону України про кредитування, який би забезпечив захист інтересів кредитора і чітко визначив обов'язки суб'єктів кредитування стосовно виконання угоди. Вирішення цих та інших проблем і поступове піднесення економіки вселяють надії на подальше вдосконалення всієї кредитної системи, подолання існуючих перешкод і побудову суспільства, в якому кожна людина матиме гідні умови існування.

Список використаної літератури

1. Гаврилюк Ж. Історія, сутність і функції грошей. // Історія в школі. – 2001. – № 6.
2. Гальчинський А. Теорія грошей. – К., 1996 – 248 с.
3. Гриньова В. Гроші і кредит : Навчальний посібник / Валентина Гриньова, Олена Проскура; М-во освіти і науки України, Харківський держ. економічний ун-т. – Харків: ВД «ІНЖЕК», 2003. – 207 с.
4. Гриценко А. Гроші: виникнення, сутність, функції та агрегати // Економіка України. – 1999. – № 2.
5. Гриценко О. Гроші та грошово-кредитна політика. Навч. посіб. – К., 1997. – 548 с.
6. Гроші та кредит : Підручник / За заг. ред. М. І. Савлука; М-во освіти України. Київський нац. економ. ун-т. – К.: КНЕУ, 2001. – 602 с.
7. Демківський А. Гроші та кредит : Навчальний посібник / Анатолій Демківський. – К.: Дакор: ВИРА-Р, 2003. – 527 с.
8. Денисенко М. Гроші та кредит у банківській справі : Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Микола Денисенко; авт. передм. К. Г. Федоренко. – К.: Алерта, 2004. – 477 с.
9. Злупко С. М., Гришина О. В. Теорія грошей М. І. Туган-Барановського та її вплив на монетаризм ХХ ст. // Фінанси України. – 1999. – № 8.
10. Колодізєв О. Гроші та кредит : Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни / Олег Колодізєв, Оксана Яременко; М-во освіти і науки України, Харківський держ. екон. ун-т. – Харків: ВД «ІНЖЕК», 2004. – 153 с.
11. Кривень В. М. Про природу грошей. // Фінанси України. – 1996. – № 12.
12. Лагутін В. Гроші та грошовий обіг. Навч. посіб. – К., 1998. – 215 с.
13. Мочерний С. В. Економічна теорія. Посібник для студентів ВУЗів. – К.: «Академія», 1999. – 311 с.
14. Щетинін А. І. Гроші та кредит : Підручник / А. І. Щетинін; М-во освіти і науки України. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 429 с.