Формування ресурсної бази комерційного банку

Вступ

Рівень економічного поступу будь-якої держави визначається не тільки впровадженням новітніх технологій та розвитком технічної бази, але й значною мірою залежить від стану її банківської системи. Стабільна банківська система виступає ключовою передумовою для розвитку ринкової економіки, оскільки саме вона, акумулюючи тимчасово вільні грошові кошти, перетворює їх на працюючий капітал.

За умов обмеженості фінансових ресурсів питання їх формування комерційними банками, оптимізації структури та обрання ефективної стратегії управління стають особливо актуальними.

Дослідженню сутності фінансових ресурсів банків та процесів їх формування присвятили свої праці такі українські науковці, як М. Алексеєнко, А. Мороз, О. Васюренко, О. Заруба, Л. Костирко, Ж. Довгань, А. Вожжова, О. Клименко, а також зарубіжні економісти: П. Роуз, Е. Рід, Р. Коттер, Д. Полфреман, Н. Антонов, М. Пессель, І. Лаврушин, В. Колесников, В. Кисельов.

Перш ніж аналізувати процеси формування, розподілу та використання фінансових ресурсів, необхідно чітко визначити економічну природу цих ресурсів та специфіку банку як цілісної фінансової інституції, а також його відмінності від звичайного підприємства.

На основі аналізу наукових поглядів вітчизняних і зарубіжних економістів було запропоновано авторське визначення фінансових ресурсів комерційного банку. У роботі проаналізовано структуру та динаміку цих ресурсів у банківській системі України за період 2000—2005 років.

Розглянуто різні типи банківських ресурсів, процес формування дохідних строкових активів, рівень процентних ставок за ними, норми обов'язкового резервування, а також методи трансформації банківських ресурсів.

1. Сутність ресурсів комерційного банку

Банківська діяльність є особливим видом підприємництва, що пов'язаний із рухом позикових капіталів, їх мобілізацією та перерозподілом. Як зазначає Пітер Роуз, банк — це фірма, яка надає фінансові послуги, професійно управляє грошовими ресурсами та виконує безліч інших функцій в економіці. Банківські установи, як специфічні підприємства, створюють продукт, відмінний від продукції матеріального виробництва. Головним продуктом у сфері послуг виступає кредит. Отже, основне призначення банку полягає в акумуляції грошових коштів та їх подальшому розміщенні у формі кредитів. Таким чином, банк діє як комерційне підприємство, що обслуговує своїх клієнтів: з одного боку — вкладників, з іншого — позичальників, отримуючи прибуток від різниці між процентами, отриманими за кредитами, та процентами, виплаченими за депозитами. Ключовою функцією комерційного банку є посередництво між вкладниками та позичальниками. Перші, маючи тимчасово вільні кошти, прагнуть розмістити їх на вигідних умовах, з гарантіями та на певний строк. Другі — потребують цих коштів. Інтереси обох сторін мають бути узгоджені, і саме банк-посередник забезпечує цю узгодженість, враховуючи попит і пропозицію на капітал. Акумулюючи значні обсяги коштів, банк може задовольнити потреби багатьох позичальників, надаючи кредити на різні строки та умови. Виступаючи посередником, банк також сприяє зниженню ризиків для індивідуальних інвесторів щодо майбутніх доходів і можливих втрат.

За своїм характером діяльність банку має спільні риси з торговельним підприємством, оскільки він купує та продає ресурси, сприяючи товарообміну. Проте суттєва відмінність полягає в його здатності здійснювати кредитні операції для суб'єктів господарювання.

Отже, комерційний банк можна охарактеризувати як:

— комерційне підприємство, що залучає кошти юридичних та фізичних осіб і від власного імені розміщує їх на умовах платності, строковості та повернення, а також виконує розрахункові, комісійні та інші операції;

— фінансову організацію, що акумулює тимчасово вільні кошти та надає їх у тимчасове користування у вигляді кредитів;

— посередницьку організацію, яка забезпечує проведення взаємних платежів і розрахунків між юридичними та фізичними особами. [6, c. 128-129]

Комерційні банки, як і будь-які інші суб'єкти господарювання, для забезпечення своєї діяльності повинні володіти певним обсягом коштів, тобто ресурсами. Однак, якщо підприємства здебільшого функціонують на власних коштах, звертаючись за кредитами лише за потреби, то банки переважно працюють на залучених ресурсах. У сучасних умовах питання пошуку та залучення ресурсів набуває першочергового значення, що робить проблему розвитку ринку банківських ресурсів надзвичайно важливою.

Що ж являють собою "фінансові ресурси"? Це матеріальна основа функціонування будь-якого підприємства. Для суб'єкта господарювання — це кошти, які перебувають у його розпорядженні та спрямовуються на розвиток виробництва, утримання невиробничої сфери, споживання, а також можуть формувати резерви. В. Опарін визначає фінансові ресурси як суму коштів, вкладених в основні засоби та обігові кошти підприємства. Це авансовані кошти, які вкладаються в обіг і мають обов'язково повертатися. Тобто, під фінансовими ресурсами розуміють не всі кошти, а лише ту їх частину, яка "працює" як капітал. Таке трактування фактично ототожнює поняття "фінансові ресурси" та "капітал". Саме тому науковці часто не розмежовують ці категорії, виділяючи за джерелами походження власний та залучений капітал, а відповідно, і власні та залучені фінансові ресурси.

Незважаючи на те, що банк є специфічним підприємством, підхід до визначення його фінансових ресурсів суттєво відрізняється від наведеного вище. [9, c. 21-24]

У зарубіжній економічній літературі поняття "ресурси банку" як окрема категорія для дослідження практично не використовується. Такі автори, як Е. Рід, Р. Коттер, Е. Гілл, Д. Полфреман, не розглядають його як самостійний об'єкт вивчення. Джерела грошових коштів зазвичай аналізуються в контексті пасиву балансу банку та процесу формування ресурсів через пасивні операції, що має більш практичне, ніж теоретичне значення. Банківські пасиви досліджуються з точки зору їх обсягу, структури, зв'язку з банківським портфелем чи балансом, а також в аспекті управління ними.

Російські вчені Н.Г. Антонов та М.А. Пессель також визначають ресурси банку через пасиви: "Пасиви — це по суті ресурси банків... Пасиви комерційного банку формуються у процесі здійснення пасивних операцій". На нашу думку, таке визначення є неповним. Хоча пасивні операції (відрахування від прибутку для формування фондів, отримання кредитів від інших юридичних осіб, депозитні операції) і є основними джерелами формування банківських ресурсів, визначати одне поняття через інше недоцільно.

Найбільш поширеним серед вітчизняних економістів є визначення: "Ресурси комерційного банку — це сукупність коштів, що є у його розпорядженні та використовуються для виконання активних операцій". Цей підхід поділяють провідні українські вчені А.М. Мороз та М.І. Савлук. Наведене визначення є стислим, але воно не відображає джерела формування та напрями використання ресурсів, що є критично важливим в умовах конкуренції та дефіциту коштів.

В.В. Кисельов, виокремлюючи складові фінансових ресурсів (власні кошти (капітал), залучені та запозичені), наголошує на їх складній структурі. Російський вчений О.І. Лаврушин пропонує визначення, яке враховує джерела формування та напрями використання: "... це їх (банків) власні капітали та фонди, а також кошти, залучені банками у процесі пасивних, а також активно-пасивних операцій (у частині перевищення пасиву над активом), що використовуються для активних операцій банків".

М.Д. Алексеєнко вважає, що використання банківських ресурсів не обмежується лише активними операціями, адже банки надають також гарантійні, посередницькі, консультаційні та трастові послуги. Його визначення є більш повним: це сукупність грошових ресурсів та виражених у грошовій формі матеріальних, нематеріальних і фінансових активів, що перебувають у розпорядженні банків і можуть бути використані для здійснення активних операцій та надання послуг.

Наведені визначення стосуються ресурсів окремого комерційного банку, хоча й використовують загальне поняття "банк". Наше ж дослідження зосереджене саме на фінансових ресурсах комерційних банків. Ресурси Національного банку України, які формуються з таких специфічних джерел, як емісія грошей, кошти в обігу, валютний та золотий запаси, не входять у сферу нашого дослідження.

Водночас Л.А. Костирко, Т.В. Пащенко та М.М. Агєєв запропонували визначення, що відображає відносини на макрорівні, які виникають у процесі розподілу фінансових ресурсів суспільства в банківській системі країни: "Фінансові ресурси банку — це грошові і прирівняні до них потоки коштів, які перебувають у його розпорядженні та формуються у результаті розподілу й перерозподілу національного доходу і призначених для виконання фінансових зобов'язань та фінансування розширеного відтворення".

Залежно від наявності права власності, банківські ресурси поділяються на власні кошти та зобов'язання банку (кошти, що не належать банку, але можуть бути використані в кредитно-інвестиційних операціях на певних умовах). Враховуючи положення Закону України "Про банки та банківську діяльність", пропонується така класифікація фінансових ресурсів комерційного банку (див. рис.1).

Таким чином, узагальнюючи напрацювання вчених та законодавчу базу, можна дати таке визначення: фінансові ресурси комерційного банку — це сукупність власних, залучених та запозичених коштів, що перебувають у його розпорядженні й використовуються у процесі здійснення банківської діяльності.

Основним джерелом ресурсів комерційних банків є залучені та запозичені кошти, які становлять близько 80% від загального обсягу, що відповідає світовій практиці. Аналіз динаміки складових фінансових ресурсів банківської системи України свідчить про тенденцію до зменшення частки власного капіталу банків та одночасне стійке зростання їх зобов'язань. Це вказує на збільшення обсягів операцій із залучення та запозичення коштів. Варто відзначити стабільне зростання цих показників протягом аналізованого періоду, причому темпи зростання зобов'язань випереджали темпи зростання капіталу та загального обсягу фінансових ресурсів банківської системи.

Структура фінансових ресурсів кожного конкретного банку, тобто співвідношення між власними коштами та зобов'язаннями, формується під впливом багатьох факторів: універсалізації чи спеціалізації банку, його кредитної стратегії, обсягу послуг, що надаються, та стану економіки країни в цілому.

Забезпечення оптимального співвідношення між власними, залученими та запозиченими коштами є особливо актуальним в умовах дефіциту фінансових ресурсів. Подальші наукові дослідження мають бути спрямовані на розробку методології формування та управління ресурсною базою. [12, c. 108-114]

2. Проблеми формування ресурсної бази комерційних банків України

Формування достатнього обсягу ресурсів є критично важливим для ефективної діяльності банківських установ та розвитку всієї банківської системи. Наявність необхідного обсягу фінансових ресурсів дозволяє банкам проводити активні операції з метою максимізації прибутку та диверсифікації ризиків. Основною активною операцією комерційних банків є кредитування суб'єктів економічних відносин, у тому числі довгострокове. Такі кредити можуть надавати лише фінансово стійкі банки, які мають можливість тривалого вилучення ресурсів.

Сьогодні формування ресурсної бази є одним із найважливіших завдань для забезпечення економічного зростання. Банківська система повинна мати достатньо ресурсів як для кредитування поточних потреб суб'єктів господарювання, так і для фінансування інвестиційної діяльності, формування резервів та підтримки власної ліквідності. Обсяг фінансових ресурсів визначає попит на них на фінансовому ринку та безпосередньо впливає на рівень процентних ставок як за пасивними, так і за активними операціями. [3, c. 88]

Для забезпечення розрахунково-касового обслуговування клієнтів та виконання зобов'язань перед вкладниками банки потребують ліквідних активів. Однак дохідність таких активів є невисокою. До них відносяться готівка в касі, банківські метали, кошти на кореспондентському рахунку в НБУ, платіжні документи в інкасації та кошти на коррахунках в інших банках.

Ці активи формують групу первинних резервів, які доповнюються вторинними резервами. Вторинні резерви складаються з активів, що можуть бути швидко переведені в первинні, — це ліквідні короткострокові цінні папери з терміном погашення до семи днів. Ці кошти банки можуть використовувати для виконання зобов'язань негайно або в дуже короткі терміни. Ліквідні активи забезпечують безперебійне обслуговування клієнтів, але вони є низькодохідними або взагалі не приносять доходу, хоча потребують затрат на підтримання їх на необхідному рівні. Тому банки природно прагнуть підтримувати їх на мінімально необхідному рівні відповідно до нормативів НБУ та вимог щодо формування обов'язкових резервів.

Основна частина банківських ресурсів розміщується в дохідні активи — кредити, вкладення в цінні папери, депозити в інших банках тощо. Ліквідність цих активів значно нижча, оскільки вони можуть бути затребувані лише після встановлених термінів, але вони забезпечують високі доходи та рентабельну роботу банків.

Терміни дохідних активів можуть бути різними. У вітчизняній практиці позики до 1 року вважаються короткостроковими, від 1 до 3 років — середньостроковими, а понад 3 роки — довгостроковими. Придбання цінних паперів на строк понад 1 рік вважається інвестицією. У плані рахунків комерційних банків межею між короткостроковими та довгостроковими активами є 1 рік. Іноді кредити надаються на кілька днів, але це окремі випадки.

Ставки за строковими активами зазвичай перебувають у прямій залежності від термінів розміщення. Банки зацікавлені у збільшенні портфеля стабільних строкових активів, що дозволяє планувати доходи на тривалу перспективу. З одного боку, ці активи вигідні для банків, а з іншого — забезпечують фінансування інвестицій клієнтів через прямі та портфельні інвестиції, інвестиційне кредитування на реконструкцію та модернізацію основних фондів або реалізацію інвестиційних проектів. [4, c. 116-118]

Формування дохідних строкових активів потребує наявності ресурсів, адекватних за термінами та сумами. Ці ресурси мають перебувати в розпорядженні банків протягом періодів, що забезпечують ефективне управління ними. Ідеальним був би випадок повної відповідності активів і пасивів за термінами та сумами, але на практиці це неможливо. Тому однією з головних функцій банку є адаптація термінів і сум пасивів до термінів і сум активів, тобто залучення ресурсів із різноманітних джерел та різної строковості для формування сукупності, що відповідає вимогам розміщення в дохідні активи. Банки повинні постійно підтримувати ресурсну базу на стабільному рівні, незважаючи на постійні зміни в сукупності вкладів, депозитів, позик та інших недепозитних коштів. Одним із головних завдань є мінімізація затрат на створення ресурсної бази, що забезпечує зниження ставок за активними операціями.

Ресурси комерційних банків поділяються на керовані та некеровані. В основі цього поділу лежать строки їх розміщення в банках. До керованих ресурсів відносять постійні та стабільні кошти, а до некерованих — депозити до запитання. Постійні ресурси становить капітал банку за винятком частини, вкладеної в основні кошти, нематеріальні активи та резерви, що формуються за рахунок прибутку поточного року. До стабільних відносять строкові депозити та строкові недепозитні кошти (позики від інших банків, кошти від операцій РЕПО, від продажу банківських акцептів тощо). Конкретні терміни залучення цих коштів визначають їх стабільність та можливості управління їх розміщенням.

До некерованих ресурсів відносять кошти до запитання — залишки на поточних, розрахункових, бюджетних рахунках юридичних осіб, залишки на коррахунках "Лоро", на карткових рахунках, кошти на поточних рахунках фізичних осіб, кредиторську заборгованість банку. Ці кошти є нестійкими, їх прогнозування є проблематичним як для банку, так і для самого клієнта.

Терміни коштів до запитання не обумовлюються, вони можуть бути затребувані клієнтом у будь-який момент. Незбігання термінів поповнення та відпливу коштів призводить до утворення поточних залишків, що змінюються від нуля до максимуму. Оскільки ці кошти, як правило, використовуються для розрахункових і касових операцій, а не для збереження, і є нестабільними, проценти за ними виплачуються незначні (зазвичай до 2% річних) або не виплачуються взагалі. Якщо дохідність активів обернено пропорційна їх ліквідності та прямо пропорційна строковості, то ціна ресурсів також прямо пропорційна їх строковості та обернено пропорційна можливості повернення коштів власниками.

Постійні кошти (капітал) банку та строкові ресурси є достатньо дорогими — платою за їх використання є дивіденди акціонерам та проценти за строковими депозитами та позиками. Залежно від стабільності залучених і позикових коштів банки зобов'язані створювати обов'язкові резерви та зберігати їх на коррахунках у НБУ за нормами резервування, наведеними в табл. 1. Норми резервування зменшуються залежно від термінів залучення: у національній валюті від 10 до 0% і в іноземній валюті від 12 до 8% від залученої суми.

Обсяг коштів до запитання в складі ресурсів банку не обмежується, але залежно від їх розміру мають бути сформовані ліквідні активи. Норматив миттєвої ліквідності Н4 обчислюється як відношення високоліквідних коштів банку (в касі та на коррахунках у НБУ та інших банках) до депозитів до запитання. При цьому кошти у високоліквідній формі мають становити не менш як певний відсоток від суми коштів до запитання. Норматив поточної ліквідності Н5 включає в розрахунок залишки на поточних рахунках і зобов'язання банку з кінцевим терміном погашення до 31 дня та визначається відношенням ліквідних активів до зобов'язань указаного терміну. Значення цього показника має бути не менш як 35%, а з 01.01.2003 року — не менш як 40%.

Норматив короткострокової ліквідності Н6 визначається відношенням ліквідних активів (готівка, банківські метали, кошти на коррахунках, короткострокові депозити та кредити) до суми коштів на поточних рахунках і короткострокових зобов'язань банку (з терміном погашення до 1 року). Підтримання сукупності зобов'язань із термінами погашення до 1 року за нормативом має становити не менш як 20% обсягу ліквідних активів.

Отже, обов'язкові економічні нормативи НБУ регулюють частину залучених банками зобов'язань до запитання із термінами погашення до 31 дня та до 1 року, співвідносячи їх із обсягом активів відповідної ліквідності. Залишкова сума цих зобов'язань перевищує потреби банку щодо забезпечення ліквідності й може використовуватися для розміщення в дохідні строкові активи. Але для цього потрібне точне прогнозування та знання закономірностей їх формування й механізму трансформації "коротких" грошей у "довгі". [7, c. 32-35]

До керованих ресурсів можна віднести ті, що перебувають у розпорядженні банку протягом терміну, який дозволяє розміщувати їх у строкові активи з дотриманням вимог обов'язкових резервів, ліквідності та створенням відповідних резервів. Аналіз статистичної звітності свідчить, що ресурси банківської системи на 9,48% складаються з банківського капіталу, строкові пасиви становлять 27,13%, а поточні пасиви (сукупність депозитів до запитання) дорівнюють 63,39% ресурсів. При цьому в складі поточних пасивів ураховано залишки на коррахунках "Лоро", одержані міжбанківські кредити та залучені міжбанківські депозити до запитання, кошти до запитання юридичних та фізичних осіб і кредитна заборгованість. До строкових пасивів віднесено одержані строкові міжбанківські кредити та залучені міжбанківські депозити, строкові депозити юридичних і фізичних осіб та цінні папери власного боргу.

Аналіз статистичної звітності за активами свідчить, що строкові активи становлять 73,71% дохідних активів. Активи також можна умовно поділити на поточні та строкові. Їх порівняння з групуванням пасивів дозволяє оцінити участь некерованих пасивів у строкових активах. До поточних активів віднесено активи первинної та вторинної ліквідності, що можуть бути використані на першу вимогу (високоліквідні — готівка та кошти на коррахунку в НБУ) або в короткі терміни (залишки на коррахунках "Ностро", розміщені міжбанківські кредити та депозити до запитання, короткострокові (менш як 7 днів)), а також активи з невизначеним терміном повернення, але менш як рік (цінні папери в портфелі на продаж і дебіторська заборгованість). До строкових активів віднесено активи, розміщені на визначені терміни: видані міжбанківські кредити та розміщені строкові депозити (від 7 днів), кредити суб'єктам господарської діяльності та фізичним особам, ураховані векселі та фінансовий лізинг, а також цінні папери на інвестиції (понад 1 рік) та інша участь у капіталі інших юридичних осіб.

На рис. 2 подано структуру ресурсів і вкладень банківської системи, що дозволяє порівняти їх за строками та питомою вагою. Постійні ресурси та стабільні строкові пасиви становлять 36,61% ресурсної бази банку, а переважна частина — 63,39% — припадає на поточні та прирівняні до них пасиви. Цій ресурсній базі "протистоять" активи, 26,29% яких перебуває в ліквідній формі, а 73,71% — у формі строкових активів. Потреба в ліквідних активах покривається поточними пасивами повністю, частина строкових активів — 37,09% — забезпечується розміщенням постійних і стабільних строкових ресурсів. Проте значна частина строкових активів сформована за рахунок поточних пасивів, тобто 50,33% строкових активів фактично забезпечено розміщенням на визначені терміни нестабільних і некерованих поточних пасивів, сформованих нестабільними залишками коштів на поточних рахунках.

Таким чином, 50,33% поточних пасивів використовується для фінансування розміщення коштів у строкові активи. Ставитися до цих ресурсів як до нестабільних, некерованих і непрогнозованих можна лише в частині природи їх формування. Практично ж банківський менеджмент виробив прийоми використання частки цих коштів як керованих ресурсів.

Наведене співвідношення характерне для банківської системи України в цілому, для окремих банків використання частини поточних пасивів як стабільної та керованої складової також є надто суттєвим. [10, c. 110-112]

Процес перетворення короткострокових банківських ресурсів у ресурси більшої тривалості називається трансформацією. Існує три методи трансформації банківських ресурсів.

По-перше, це метод послідовних заміщень, при якому банк спочатку залучає короткострокові ресурси, що становлять у сукупності необхідний обсяг. Для підтримки ресурсів на цьому рівні протягом тривалого часу потрібне постійне послідовне заміщення короткострокових депозитів або позик, терміни яких закінчуються, іншими. Цей метод зазвичай достатньо ефективний, оскільки ціна ресурсів прямо пропорційна термінам їх залучення, і економія на вартості ресурсів перекриває затрати банку на періодичну їх заміну. Залучення короткострокових депозитів юридичних осіб і міжбанківських кредитів часто практикується банками на термін від кількох днів до місяця, при цьому економія на вартості ресурсів істотна.

Два інших методи трансформації дають можливість перетворення в "довгі" ресурси не лише короткострокових депозитів і позик, а й коштів до запитання, що змінюються по кожному з поточних рахунків практично щодня та непередбачувано для банку. Оскільки по кожному поточному рахунку обсяг залишку коштів на кінець дня становить випадкову величину, то по всій сукупності рахунків одночасне "обнуління" практично неможливе, і в результаті створюється незнижуваний залишок поточних пасивів. Його стабільність відносна, що добре видно на рис. 3. Ця частина періодично змінюється залежно від зміни загального обсягу поточних пасивів і діапазону їх розсіювання. Поточні пасиви поділяються на дві складові частини: стабільну (ППconst) і змінну (ППvar), або "миготливі" пасиви.

Враховуючи, що щоденні залишки поточних пасивів на кінець кожного дня є величинами випадковими, і якщо зняти із розгляду вплив сезонного чинника й загальну динаміку їх зростання, то схематично формування поточних пасивів може бути подане як графік, який ми бачимо на рис. 3.

Формування постійної, стабільної частини поточних пасивів відбувається внаслідок випереджувального зростання суми середніх значень залишків коштів на окремих рахунках у порівнянні зі збільшенням сумарного діапазону розсіювання. При наявності певної кількості клієнтських рахунків стабільна частина поточних пасивів утворюється автоматично, а при їх збільшенні так само автоматично зростає. Така трансформація коштів до запитання в "довгі" ресурси притаманна природі банківської діяльності та розглядається як прояв "банківського ефекту" внаслідок використання методу часткової стабілізації поточних пасивів.

Для створення та збільшення стабільної частини поточних пасивів перед банківським менеджментом ставиться завдання нарощування клієнтської бази з переважаючою увагою до клієнтів, які мають суттєві середні значення залишків на їх поточних рахунках. Якщо перший метод трансформації "коротких" ресурсів у "довгі" здійснюється через послідовні заміщення, то другий метод часткової стабілізації поточних пасивів є наслідком прояву "банківського ефекту" з накопиченням, "осіданням" частини депозитів до запитання в міру збільшення кількості поточних рахунків.

"Банківський ефект" розкриває додатковий генеруючий, виробничий бік банківської діяльності, на відміну від спекулятивної функції купівлі-продажу ресурсів. Цей ефект дозволяє банкам створювати значні обсяги стабільних, "довгих" і водночас "дешевих" ресурсів для інвестиційно-кредитної діяльності. Це також пояснює причину жорсткої банківської конкуренції щодо залучення клієнтів не лише на кредитування, валютне та інше обслуговування, а й на розрахунково-касове обслуговування. З цією метою окремі банки йдуть на істотне збільшення процентних ставок за поточним рахунком, піднімаючи їх до 10% річних від середнього розміру залишку. І це певною мірою виправдано, оскільки формуються стабільні ресурси в підсумку за нижчою ціною, ніж залучаються строкові депозити. Банки, які зуміли сформувати значну клієнтську базу, мають важливу перевагу — значні обсяги керованих, стабільних поточних пасивів, тобто "довгі" й "дешеві" гроші.

"Миготлива", або змінна, частина поточних пасивів на перший погляд є саме тією частиною ресурсів банку, яка може використовуватися тільки для регулювання ліквідності й пропозиції на міжбанківському ринку як позики овернайт або, у кращому разі, на термін у кілька днів. Однак і цей вид ресурсів може бути частково трансформований у стабільні й "довгі" ресурси методом блокування частини "миготливих" пасивів у межах певного їх рівня шляхом "заповнення" дефіцитних періодів короткостроковими міжбанківськими позичками. Верхня частина графіка на рисунку 5 ілюструє саме цей випадок.

Цей метод трансформації дозволяє розширювати можливості банків щодо використання коштів до запитання для строкових активних операцій, але він може бути наслідком тільки активного банківського менеджменту, який цілеспрямовано діє на використання короткострокових міжбанківських запозичень. Цей метод трансформації, що може бути названий методом часткового блокування "миготливих" пасивів, також дозволяє генерувати "довгі" й "дешеві" ресурси із "коротких" ресурсів і являє собою приклад будівничої банківської діяльності.

Розглянуті основні положення трансформації короткострокових коштів і коштів до запитання свідчать, що кошти до запитання, які становлять у сукупності поточні пасиви, є важливою складовою частиною банківських ресурсів, здатних забезпечувати фінансування інвестиційно-кредитної діяльності суб'єктів господарювання при зниженні ставок в активних операціях до прийнятного рівня.

Для ефективного застосування технологій трансформації в практиці банківського менеджменту необхідне досить точне прогнозування їх динаміки, яке знімає можливі втрати через ризики невідповідності сум і термінів розміщення ресурсів можливостям банку щодо їх залучення для підтримки заданого рівня дохідних активів. Розроблені принципи автоматного моделювання банківських процесів дозволяють вирішити це завдання в автоматизованому режимі на основі ймовірнісного моделювання. Але це потребує їх деталізації на базі розроблених основних моделей із відображенням усього взаємозв'язаного комплексу чинників формування поточних пасивів. Вивчення досвіду роботи банківських установ доводить, що виконуваний аналіз формування ресурсів не охоплює аналізу процесів трансформації, а аналітики не володіють достатньою мірою знаннями технології та методів трансформації.

Для переходу економіки в новий стан необхідне істотне збільшення як капіталу банківської системи, так і ресурсів у цілому. Можна уявити, що на початковому етапі випереджувальними темпами має відбуватися нарощування саме поточних пасивів як результату розвитку підприємницької діяльності, і згодом, у міру збільшення доходів як суб'єктів підприємницької діяльності, так і населення, структура залучених коштів зміниться з нарощуванням частки строкових ресурсів, передусім вкладів населення.

Ця послідовність має забезпечити Україну та її банківську систему самодостатньою ресурсною базою економічного зростання. [6, c. 110-115]

Висновки

На основі проведеного аналізу можна зробити наступні висновки: проблеми у формуванні ресурсної бази комерційних банків на ринку України будуть залишатися незмінними, поки не налагодиться стабільна система кредитних відносин у нашій економіці.

Оскільки вклади населення є найбільш дешевим залученим ресурсом банків, важливим є втілення та поширення практики безготівкових розрахунків між фізичними особами та реалізація такої функції грошей, як накопичення, через вкладення їх на рахунки в банки. При цьому важливим є подолання недовіри до банківської системи з боку населення України.

На сьогоднішній день такий ресурс, як залучення коштів за допомогою цінних паперів, не допоможе остаточно вирішити проблеми формування ресурсної бази комерційних банків, оскільки досить поширені випадки банкрутства банків, у яких зосереджена значна частина всього капіталу банківської системи.

Таким чином, вирішенню, у першу чергу, підлягають загальноекономічні проблеми держави, створення сприятливих умов на ринку для ефективної діяльності банків. А для цього необхідно удосконалити нормативну базу, яка регулює дані відносини. Забезпечення відповідності норм у галузі інвестиційної діяльності міжнародному праву сприятиме залученню до ресурсної бази комерційних банків коштів, отриманих у результаті вкладення інвестицій у перспективні галузі економіки. А це дасть ще більший результат, виражений у зростанні економічного добробуту держави, який є вигідним для всіх суб'єктів економічного процесу, у тому числі й для комерційних банків.

Список використаної літератури

1. Васильченко З. Кошти населення у формуванні фінансових ресурсів банків // Фінанси України. - 2002. - № 4. - C. 94-103

2. Васюренко О. Ресурсний потенціал комерційного банку// Банківська справа. - 2002. - № 1. - C. 58-64

3. Васюренко О. Управління залученням ресурсів у комерційних банках // Фінанси України. - 1999. - № 11. - C. 88-92

4. Вожжов А. Формування ресурсів комерційних банків // Фінанси України. - 2003. - № 1. - С.116-129

5. Довгань Ж. Оптимізація ресурсної бази комерційного банку// Фінанси України. - 2001. - № 6. - C. 128-135

6. Коваль С.Л. Формування фінансових ресурсів комерційних банків// Фінанси України. - 2004. - № 7. - С.110-115

7. Косован К. Управление ресурсами в коммерческом банке // Деньги и кредит. - 2001. - № 6. - C. 32-36

8. Лобанова А.Л. Ресурсна політика комерційних банків України // Фінанси України. - 2005. - № 1. - С.88-95.

9. Лобанова А. Проблеми формування ресурсної бази комерційних банків України // Економіка. Фінанси. Право. - 2001. - № 12. - C. 21-24

10. Мартинюк Ж. Ресурсна база комерційних банків // Фінанси України. - 1998. - № 11. - C. 112-114

11. Олійник Д. Ресурсна база українських комерційних банків як джерело ліквідності // Банківська справа. - 2000. - № 1. - C. 21-24

12. Павлюк С. Сутність ресурсів комерційного банку // Фінанси України. - 2004. - № 12. - С.108-114.