Фонди державного соціального страхування та їх розвиток в Україні

1. Предмет та об’єкт дослідження

2. Сутність та особливості об’єктів та категорій дослідження

3. Характеристика сучасного стану

4. Основне джерело коштів на соціальне страхування

5. Впровадження системи соціального страхування

6. Аналіз ефекту та ефективності

7. Узагальнююча оцінка ефективності розвитку

8. Розробка управлінських рішень за результатами проведеного аналізу

Список використаних джерел

1. Предмет та об’єкт дослідження

Державні цільові фонди виступають ключовим елементом загальнодержавної системи соціального захисту громадян. Формування територіальних підрозділів цих фондів має гарантувати виконання поставлених завдань безпосередньо в межах адміністративно-територіальних одиниць.

Діяльність державних цільових фондів є одним із інструментів державного впливу на соціально-економічні процеси. Перелік джерел фінансування таких фондів, що перебувають під державним контролем (Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Фонд соціального захисту інвалідів, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань), встановлюється чинним законодавством України. Порядок фінансового обслуговування та звітності щодо виконання кошторисів цих фондів визначається Державним казначейством України. Робота Фонду соціального страхування України на випадок безробіття регулюється Законами України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та "Про зайнятість населення". Своєю чергою, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності діє відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" від 2001 року. Цей самий закон визначає і джерела наповнення фонду.

Історичні витоки соціального страхування

Початки страхової справи в Україні сягають 90-х років ХІХ століття. Саме тоді, у 1899 році, на півдні країни розпочало свою роботу Одеське товариство взаємного страхування фабрикантів та ремісників від нещасних випадків, що траплялися з їхніми робітниками та службовцями.

№ п/п	Рік, дата	Подія
1	1903	ухвалено закон про винагороду робітників і службовців, які постраждали внаслідок нещасних випадків на виробництві. Цей акт заклав основи страхування працівників від травм та професійних хвороб
2	1917	через зміну державного ладу та громадянську війну такий вид страхування припинив існування, відновлення відбулося лише у 1921 році
3	1933	соціальне страхування поступово трансформувалося у соціальне забезпечення, що було характерно для держави з пануванням державної власності

Цілі реформування системи соціального забезпечення населення України полягають у наступному:

Формування стабільної фінансової основи для економічного захисту особи у випадках безробіття, тимчасової непрацездатності, вагітності та пологів, народження дитини та догляду за нею, нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання, досягнення похилого віку та інших ситуацій, визначених законодавством, шляхом сплати страхових внесків роботодавцями та застрахованими особами.

Побудова дієвої системи управління соціальним страхуванням із залученням представників усіх трьох сторін соціального партнерства.

Покращення механізмів здійснення виплат.

Запровадження ефективного контролю за адресним використанням ресурсів цільових страхових фондів.

Запровадження системи соціального страхування

Після здобуття незалежності, у 1993 році, було розроблено та ухвалено Концепцію соціального забезпечення України, яка передбачала реформування соціального захисту працюючих, зокрема через впровадження соціального страхування. 8 квітня 1996 року, відповідно до постанови Президії Верховної Ради України від 18 березня 1996 року, відбулися парламентські слухання щодо законопроекту "Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування". За результатами слухань документ було схвалено та рекомендовано до розгляду Верховною Радою після внесення необхідних правок.

Враховуючи норми Конституції, Основи законодавства України про соціальне страхування були доопрацьовані та повторно подані до парламенту. Законопроект проходив три читання у першому та два у другому, і 14 січня 1998 року Верховна Рада остаточно ухвалила Основи.

Згодом парламент прийняв профільні закони: "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (23 вересня 1999 року № 1105-XIV), "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (2 березня 2000 року № 1533-III) та "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" (від 18 січня 2001 року № 2240-III).

Отже, в Україні сформувалися законодавчі передумови для розбудови системи загальнообов’язкового державного соціального страхування, що узгоджується з положеннями Європейського кодексу соціального забезпечення (1964 року) та рекомендаціями Міжнародної Організації Праці № 67 (1944 рік).

Станом на 2003 рік в країні діяли три види загальнообов’язкового державного соціального страхування:

1. на випадок безробіття;

2. у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

3. від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

У липні 2003 року Верховна Рада ухвалила Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який набув чинності з 1 січня 2004 року.

На розгляді у Верховній Раді України перебуває низка законопроектів, присвячених п’ятому виду загальнообов’язкового державного соціального страхування — медичному страхуванню.

2. Сутність та особливості об’єктів та категорій дослідження

Проаналізуємо специфіку діяльності згаданих цільових фондів.

Пенсійний фонд є найпотужнішим за обсягами фінансових потоків, що перерозподіляються. Його бюджет у 2002 році склав 17,99 млрд. грн. [1,36]. Цей фонд має виняткове соціальне значення, оскільки охоплює 12 млн. мешканців України [2,415]. Пенсійна система поширюється на всіх непрацездатних громадян похилого віку, інвалідів, осіб, які втратили годувальника. Виплати здійснюються у формі пенсій, компенсацій та додаткових пенсій (це 25% від загальної чисельності населення країни). Фінансування Державної пенсійної програми відбувається за рахунок:

- зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування, які сплачують підприємства, установи та організації всіх форм власності (понад 90% усіх надходжень);

- зборів на обов'язкове страхування, що сплачуються фізичними особами (близько 5% загальної суми надходжень);

- спеціалізованих цільових зборів, встановлених законодавством України (2% загальної суми надходжень);

- фінансових санкцій, стягнутих за порушення порядку сплати коштів до Пенсійного фонду (2-2,5% загальної суми надходжень);

- інших джерел та надходжень (0,5-1% загальної суми надходжень) [2, 16; 1,57].

Серйозною перешкодою для виконання фондом своїх функцій є заборгованість із виплати заробітної плати, яка, за даними Держкомстату України на 1 грудня 2002 року, становила 2,8 млрд. грн. Це дорівнює третині місячного фонду оплати праці в Україні. На сьогодні проблема погашення боргів працівникам зосереджена на підприємствах-боржниках, які неспроможні самостійно її вирішити [3,11]. Для розв'язання цього питання потрібен ретельний аналіз фінансово-господарської діяльності таких підприємств та пошук шляхів її покращення.

Для літніх громадян, сімей з дітьми та інвалідів система соціального захисту доповнюється пільгами, гарантіями, житловими субсидіями та іншими видами допомог. Основну масу пільговиків складають пенсіонери загальної категорії — кожен третій пільговик є пенсіонером. Майже кожна третя особа в країні має право на пільговий проїзд у міському та приміському транспорті [4,38]. Широке поширення права на пільги призвело до того, що до групи пільговиків потрапили категорії населення, які через своє матеріальне становище сприймають пільги як привілеї.

Це питання є вкрай актуальним, і механізм його вирішення має бути спрямований на заміну системи пільг адресною грошовою допомогою. Такий підхід дозволить першочергово підтримати громадян, які перебувають за межею бідності, та малозабезпечених осіб. На нашу думку, доцільно впорядкувати пільги для тих пенсіонерів, які продовжують працювати та отримують значну заробітну плату. За останні п'ять років кількість пенсіонерів на 1000 осіб населення зросла з 289 у 2001 році до 299 у 2004 році. Також удвічі збільшилася кількість дострокових пенсій за віком (28% пенсіонерів — майже кожен четвертий) [5,96]. Наслідком цього є зростання навантаження на працююче населення, що вимагає реформування пенсійної системи у напрямку оптимізації пенсійних виплат.

Економічна ситуація та демографічні тенденції призвели до зниження рівня внесків на пенсійне забезпечення. Ситуацію погіршує існування підприємств, що працюють частково в тіньовому секторі. Кошти тіньового сектору оцінюються в межах Державного бюджету, тому це є важливою проблемою.

Фонд загального державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності забезпечує фінансову підтримку громадян, які тимчасово втратили працездатність, а також надає допомогу при народженні та похованні. Цей фонд є позабюджетним, і відповідно до законодавства його кошти формуються з:

- страхових внесків роботодавців та застрахованих осіб (80% загальної суми надходжень — від юридичних осіб, 15-17% — від фізичних осіб);

- пені, штрафів та фінансових санкцій за порушення законодавства;

- благодійних внесків юридичних і фізичних осіб;

- асигнувань з Державного бюджету України;

- інших надходжень.

Частка надходжень з чотирьох останніх джерел не перевищує 2-3% загальної суми. Фіксований відсоток відрахувань до цього фонду становить 2,9% річного фонду оплати праці. У розвитку фонду зацікавлені як підприємства, яким інакше довелося б виплачувати допомогу співробітникам з власних коштів, так і працюючі громадяни, які, сплачуючи внески, можуть розраховувати на компенсацію незалежно від фінансового стану підприємства. Попри очевидну зацікавленість сторін у функціонуванні фонду, питання розміру допомоги залишається відкритим. Проблема полягає у відсутності ефективного контролю за середньомісячними доходами громадян та відповідної диференціації виплат. Наприклад, допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку становить лише 40 грн. на місяць. Такої суми недостатньо для забезпечення потреб дитини, і без додаткових джерел фінансування існування за таких умов є неможливим.

Фонд соціального страхування України на випадок безробіття відіграє важливу роль у суспільстві, оскільки в країні налічується понад 2,5 млн. офіційно зареєстрованих безробітних, а ще кілька мільйонів перебувають під загрозою втрати роботи. Станом на 1 грудня 2004 року у державній службі зайнятості зареєстровано 937,4 тис. юридичних та фізичних осіб (96,4% загальної кількості зареєстрованих), які є платниками страхових внесків до фонду [9,21]. Статистика свідчить, що з 1,6 млн. громадян, які звернулися за допомогою з питань працевлаштування у 2004 році, роботу отримали понад 44% [1,382]. Решта 56% громадян (з 1,6 млн.) на цей термін втратили право на допомогу по безробіттю і не знайшли роботу. Шанси на працевлаштування зменшуються зі збільшенням віку безробітного. Найлегше працевлаштуватися особам від 20 до 29 років. Поза цією віковою групою можливість знайти роботу значно знижується, а громадянам віком понад 50 років зробити це без рекомендацій практично неможливо.

Закони, що регулюють діяльність фонду, чітко визначають джерела його наповнення:

• страхові внески страхувальників (роботодавців), що сплачуються у законодавчо встановленому порядку (понад 85% загальної суми надходжень);
• асигнування Державного бюджету;
• суми фінансових санкцій за порушення відповідного законодавства;
• благодійні внески фізичних і юридичних осіб;
• інші надходження.

Частка відрахувань до Фонду соціального страхування на випадок безробіття від фонду оплати праці підприємств та організацій становить 1%. Асигнування Державного бюджету, суми санкцій та благодійні внески — близько 5% надходжень. Діяльність фонду спрямована на надання соціальної допомоги безробітним залежно від трудового стажу та середнього розміру зарплати, а також на сприяння їхньому працевлаштуванню.

Цільові фонди на регіональному рівні мають свою специфіку. Їхнє функціонування залежить від факторів, які відіграють вирішальну роль у формуванні та використанні коштів. До таких факторів належать:

- економічний потенціал регіону;

- демографічна ситуація;

- платоспроможність платників;

- контроль за платниками внесків.

Слід зазначити, що пенсійна система та система медичного забезпечення є складовими системи соціального забезпечення, яка, окрім цих двох напрямків, включає й інші види соціального захисту. Система соціального забезпечення функціонує на засадах державного страхування та фінансується за рахунок внесків страхувальників [11,422].

Пенсійна система США складається з окремих страхових програм, переважно приватних, які пропонують споживачам різні схеми нарахування пенсій. Пенсіонери мають право обирати вид програми та зобов'язані сплачувати внески [12,49]. Позитивними рисами такої системи є свобода вибору, незалежність від економічної нестабільності та обмежений вплив держави. Визначальною особливістю цих систем є те, що основним джерелом їхнього фінансування є не лише кошти підприємств усіх форм власності, як це характерно для України. Система соціального забезпечення розвинутих країн фінансується майже в рівних частках з усіх джерел надходжень. Це дуже важливо, оскільки зменшення надходжень від одного джерела компенсується іншими.

3. Характеристика сучасного стану

Головною метою системи соціального страхування та пенсійної реформи є забезпечення гідного рівня життя громадянам, які протягом трудового життя сплачували страхові внески, не приховуючи своїх доходів. Пенсійна реформа спрямована на створення рівних можливостей для пенсійного забезпечення громадян незалежно від сфери зайнятості та виду діяльності, а також на усунення диспропорцій у розмірах пенсій.

Змістом реформи соціального забезпечення населення України шляхом запровадження системи загальнообов'язкового державного соціального страхування було:

• Створення стійкої фінансової системи для економічного захисту людини у разі настання безробіття, тимчасової непрацездатності, вагітності та пологів, народження дитини, нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, старості та інших випадків, передбачених законодавством, за рахунок страхових внесків роботодавців та застрахованих осіб.
• Створення ефективної системи управління соціальним страхуванням за участю представників трьох сторін соціального партнерства (держави, профспілок та роботодавців).
• Удосконалення системи виплат.
• Встановлення дієвого контролю за цільовим використанням коштів цільових страхових фондів.

4. Основне джерело коштів на соціальне страхування

Основним джерелом формування коштів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування є страхові внески страхувальників — роботодавців та застрахованих осіб (за винятком Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, до якого внески сплачують лише роботодавці). Також до джерел належать: асигнування державного бюджету; суми фінансових санкцій, застосованих до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб за порушення встановленого порядку сплати страхових внесків та використання коштів фондів; суми адміністративних штрафів, накладених на посадових осіб та громадян за такі порушення; прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів фондів, у тому числі резерву коштів, на депозитному рахунку; благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб; інші надходження відповідно до законодавства України.

З переходом до ринкових відносин стає дедалі очевиднішою необхідність безпосередньої участі працівників у фінансуванні фондів соціального страхування. Це дає їм можливість самостійно впливати на рівень свого соціального захисту в разі настання страхових випадків.

Перехід від фінансування загальнообов’язкового державного соціального страхування через систему податків до системи внесків має принципове значення, оскільки поняття "соціальний податок" та "страхові внески" різняться як за соціально-економічною природою, так і за роллю та призначенням у соціальному захисті.

Страхові внески є формою резервування заробітної плати, яка забезпечує матеріальні виплати та надання соціальних послуг працівникам у разі настання страхового випадку.

Розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування залежно від його виду щорічно встановлюються Верховною Радою України для роботодавців і застрахованих осіб з кожного виду страхування на календарний рік одночасно із затвердженням Державного бюджету України. Кошти цільових страхових фондів не включаються до складу Державного бюджету України.

5. Впровадження системи соціального страхування

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

З урахуванням положень Конституції України Верховна Рада України прийняла Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, а також Закони України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (23 вересня 1999 року № 1105-XIV), "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (2 березня 2000 року № 1533-III), "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" (від 18 січня 2001 року № 2240-III) та "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (від 09.07.2003 року № 1058-IV).

На розгляді Верховної Ради України перебуває кілька законопроектів щодо п’ятого виду загальнообов’язкового державного соціального страхування — медичного страхування.

Таким чином, в Україні було створено законодавчі умови для становлення системи загальнообов’язкового державного соціального страхування, яка базується на вимогах Європейського кодексу соціального забезпечення (1964 року) та рекомендаціях Міжнародної Організації Праці № 67 (1944 рік).

У 2005 році здійснюються чотири види загальнообов’язкового державного соціального страхування, а саме:

• на випадок безробіття;
• у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;
• від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;
• пенсійне страхування.

6. Аналіз ефекту та ефективності

Основним джерелом формування коштів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування є страхові внески страхувальників — роботодавців та застрахованих осіб (крім Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, до якого внески сплачують лише роботодавці). Додатковими джерелами є: асигнування державного бюджету; суми фінансових санкцій, застосованих до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб за порушення встановленого порядку сплати страхових внесків та використання коштів фондів; суми адміністративних штрафів, накладених на посадових осіб та громадян за такі порушення; прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів фондів, у тому числі резерву коштів, на депозитному рахунку; благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб; інші надходження відповідно до законодавства України.

З переходом до ринкових відносин дедалі очевиднішою стає необхідність участі працівників у фінансуванні фондів соціального страхування, що дає їм змогу самим впливати на рівень свого соціального захисту в разі настання страхових випадків.

Перехід від фінансування загальнообов’язкового державного соціального страхування через систему податків до системи внесків має принципове значення, оскільки поняття "соціальний податок" та "страхові внески" різняться як за соціально-економічною природою, так і за роллю та призначенням у соціальному захисті. Страхові внески — це форма резервування заробітної плати, яка забезпечує матеріальні виплати та надання соціальних послуг працівникам у разі настання страхового випадку.

Розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування щорічно встановлюються Верховною Радою України для роботодавців і застрахованих осіб з кожного виду страхування на календарний рік одночасно із затвердженням Державного бюджету України. Кошти цільових страхових фондів не включаються до складу Державного бюджету України.

Страхові тарифи для роботодавців та найманих працівників на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у 2005 році*

* страхові тарифи за цим видом страхування диференційовані по галузях економіки (видах робіт) залежно від класу професійного ризику виробництва (існує 67 класів професійного ризику виробництва, 1-му класу відповідає страховий тариф у розмірі 0,86%, 67-му класу — 13,8%)

Розподіл страхових внесків на окремі види соціального страхування у 2005 році (у %)

7. Узагальнююча оцінка ефективності розвитку

Зменшення навантаження на фонд оплати праці без зниження розмірів страхових виплат.

На сьогодні загальний розмір внесків на соціальне страхування сягає 42,03% (38,53% сплачують роботодавці; 2%, 3%, 3,5% (залежно від розміру заробітної плати) сплачують наймані працівники).

Просте механічне зменшення нарахувань на фонд оплати праці призведе до повного згортання надання соціальних послуг застрахованим особам.

Для зменшення навантаження на фонд оплати праці необхідно розширити базу нарахування страхових внесків, удосконалити систему збору та обліку страхових внесків та поетапно забезпечити паритетну участь працівників і роботодавців у сплаті страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Паритетна участь працівників та роботодавців у сплаті страхових внесків відповідає нормам Концепції реформування заробітної плати та документам МОП, якими допускається перерозподіл сплати страхових внесків між роботодавцями та найманими працівниками у розмірах 50:50%. Разом з тим, перерозподіл страхових внесків між роботодавцями та найманими працівниками можливо здійснювати лише за умови запобігання зменшенню реальних доходів працівників у зв’язку зі збільшенням для них розміру страхових внесків та встановлення розміру мінімальної заробітної плати на рівні прожиткового мінімуму.

Це дозволить зменшити навантаження на фонд оплати праці, розширити коло платників внесків за рахунок легалізації доходів, що в кінцевому підсумку призведе до збільшення надходжень до соціальних фондів та підвищення розміру соціальних виплат для застрахованих осіб.

Удосконалення тристороннього управління фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування

Уперше в Україні запроваджено управління фондами соціального страхування на паритетних засадах представниками держави, роботодавців та застрахованих осіб, тобто тими, хто формує кошти цих фондів (крім Пенсійного фонду, який протягом п'яти років із дня набрання чинності Законом України "Про загальнообов‘язкове державне пенсійне страхування" функціонує як центральний орган виконавчої влади). Таке демократичне управління дає можливість сторонам соціального партнерства вирішувати спільні завдання з урахуванням інтересів кожної сторони, що сприяє прозорості, підзвітності, фінансовому контролю і надійному регулюванню здійснення соціального страхування.

Потребує удосконалення порядок прийняття правліннями фондів соціального страхування рішень з питань бюджету, обрання голови правління, призначення керівника виконавчої дирекції та його заступників на засадах консенсусу сторін соціального партнерства.

Підвищення ефективності роботи всіх фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування

Накопичений досвід та існування об’єктивних проблем під час проведення експерименту з підвищення ефективності роботи державних цільових фондів, який на виконання Закону України від 19.10.2000 р. № 2057 "Про проведення у Запорізькій, Луганській та Львівській областях експерименту з підвищення ефективності роботи державних цільових фондів" та ряду постанов Кабінету Міністрів України, вказують на те, що підвищення ефективності роботи фондів та зменшення адміністративних витрат неможливо здійснити шляхом простого об’єднання ряду однакових функцій. Необхідні кардинальні якісні зміни в законодавстві про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до протокольного рішення Кабінету Міністрів України від 27.10.04 р. № 31 визнано за доцільне підготовку спільного з Міжнародним банком реконструкції та розвитку проекту "Пенсійна реформа і розвиток системи соціального страхування в Україні" та схвалена Концепція зазначеного проекту. Проект передбачає створення єдиної системи збирання, обліку та контролю надходження страхових внесків та впровадження єдиного соціального внеску.

Адміністративна система соціального страхування потребує комплексного реформування з метою скасування неефективного адміністрування страхових фондів. Із зменшенням адміністративних видатків через створення єдиної системи збору та обліку внесків і запровадженням єдиного соціального внеску підвищиться рівень страхових виплат без збільшення податкового навантаження на роботодавців та найманих працівників.

Використання даних персоніфікованого обліку, створеного у Пенсійному фонді, для розрахунку страхових виплат.

Для запобігання надання роботодавцями недостовірних даних щодо середньої заробітної плати осіб для призначення страхових виплат та соціальної допомоги та з метою опрацювання механізму призначення їх на підставі даних персоніфікованого обліку застрахованих осіб, що здійснюється Пенсійним фондом, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.03.02 р. № 381 протягом 2002-2004 року у Гуляйпільському та Пологівському районах Запорізької області, мм. Свердловську та Сєвєродонецьку Луганської області, Сокальському і Жидачівському районах Львівської області проводився експеримент. За результатами цього експерименту підтверджено ефективність призначення страхових виплат та соціальної допомоги на підставі даних персоніфікованого обліку застрахованих осіб.

Подальше опрацювання питання щодо використання даних персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування для призначення страхових виплат та соціальної допомоги буде здійснюватися в рамках реформування системи адміністрування фондів соціального страхування.

Удосконалення чинного законодавства у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування

Досвід функціонування системи соціального страхування показав, що вона має певні недоліки і потребує вдосконалення, зокрема: удосконалення механізму надання застрахованим особам матеріального забезпечення та соціальних послуг; удосконалення політики диференційованих страхових тарифів на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань залежно від класу професійного ризику виробництва з урахуванням практики їх застосування; забезпечення системи економічного стимулювання роботодавців у здійсненні заходів профілактики виробничого травматизму та професійних захворювань.

Інформування населення про страхову діяльність та звітування перед громадськістю про доходи і видатки фондів соціального страхування дозволить забезпечити прозорість функціонування системи соціального страхування і надання можливості повноцінно користуватися перевагами страхової системи, сприятиме запобіганню зловживанням та корупції.

8. Розробка управлінських рішень за результатами проведеного аналізу

З огляду на розглянуті проблеми регіональних цільових фондів та зарубіжний досвід, шляхи виходу з фінансової кризи можуть бути такими:

- зменшення розміру пенсій працюючим пенсіонерам: навантаження працюючих громадян пенсіонерами з роками зростає. Політика держави повинна враховувати одержання пенсіонером водночас заробітної плати і пенсії. Доцільно створити оптимальні пропорції пенсії залежно від збільшення рівня зарплати. За основу такої системи доцільно прийняти прожитковий мінімум. Таким чином, працюючі пенсіонери одержуватимуть достатні кошти для існування. Держава буде зацікавлена у зменшенні суми пенсій, тому проводитиме політику щодо продовження терміну роботи пенсіонерів;

- процес надання пільг населенню повинен бути звуженим, кількість пільг — зменшена: велика частина громадян має право на одержання пільг, що в кінцевому випадку призводить до втрати суті соціального забезпечення і перетворює пільги на привілеї. Система пільг повинна бути замінена адресною допомогою, що дозволить у першу чергу допомагати малозабезпеченим громадянам;

- контроль за перерозподілом фінансових ресурсів на підприємствах усіх форм власності: необхідність такого контролю полягає в приховуванні частиною підприємств (особливо приватних) реальних надходжень і обсягів зарплати. Подання занижених даних поглибило кризовий фінансовий стан Пенсійного фонду. Ці положення є актуальними для всіх фондів, основним джерелом фінансування яких є відрахування від фонду зарплати;

- увага та обережність держави у ставленні до банкрутства підприємств: ліквідувати таке підприємство легше, аніж створювати нове, до того ж при визнанні банкрутом підприємство автоматично перестає бути платником податків та інших відрахувань до бюджету та цільових фондів;

- необхідно виявляти реальні причини банкрутства і на державному рівні створити систему дослідження фінансового стану підприємства;

- необхідно створити систему контролю за середньомісячними доходами громадян: для видання допомоги тимчасово непрацездатним громадянам необхідно дотримуватися принципу соціальної справедливості. Відсутність такої політики призводить до складних соціальних наслідків. Фіксований розмір допомоги не може задовольнити всіх громадян, які мають на неї право, а також тих, хто має можливість отримати фінансову допомогу від родини. В основу залежності розміру деяких виплат (наприклад, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) поставити мінімальну чи середню зарплату і рівень допомоги по безробіттю чи стипендію;

- для зменшення чисельності безробітних, що проживають у сільській місцевості, доцільно використовувати заохочувальні заходи (наприклад, позики під низькі відсотки для можливого оброблення одержаних земельних паїв), і це повинно бути покладено на місцеву та районну владу.

Список використаних джерел

1. Статистичний щорічник України за 2001 рік. - К.: Техніка, - 2002. - 644с. (с. 350,401,412,491,493)

2. Пасічник Ю.В. Бюджетна система України та зарубіжних країн. Навчальний посібник. - К.: Знання-Прес, - 2002. - 496с. (с. 414-416)

3. Віріч О. Досить працювати безплатно // Соціальний захист. - 2002. - №11. - С.11-12

4. Мущинін В. Реформування системи пільг на Україні // Соціальний захист. - 2002. - №1. - С. 38-43

5. Зайчук Б.О. Характеристика і напрями формування пенсійної системи в Україні // Финансовая консультація. Спецвипуск. - 2001. - №2. - С. 95-100

6. Фінансова звітність установ Державних цільових фондів в Черкаській області. - Управління статистики Черкаської області.

7. Коментар директора Департаменту державного соціального захисту населення Міністерства праці та соціальної політики України Т.А.Міщенко щодо впровадження закону "Про внесення змін до Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" // Соціальний захист. - 2002. - № 3. - С.15-18

8. Статистика області. Про розмір соціальної допомоги // Дзеркало. - 2003. - 18 лютого - С. 6

9. Деда В. Вирішення проблем безробіття: звітує фонд // Соціальний захист. - 2002. - №12. - С.21-22

10. Чупіна Г. Проблеми сільського безробіття // Соціальний захист. - 2002. - №1. - С.27-30

11. Бланкарт Шарль. Державні фінанси в умовах демократії: Вступ до фінансової науки / Пер. з нім. С.І. Терещенко та О.О.Терещенко. - К.: Либідь, 2000. - 654 с. (с. 411-446)

12. Калита Н.В. Формування систем приватного пенсійного забезпечення: світовий досвід і Україна // Актуальні проблеми економіки. - 2002. - №6. - С.49

13. Волощук Г. Особливості функціонування державних цільових фондів / Г. Волощук // Економіка. Фінанси. Право. - 2003. - № 4. - C. 3-7.

14. Волощук Г. Шляхи ефективного використання фінансових ресурсів державних цільових фондів / Г. Волощук // Економіка. Фінанси. Право. - 2003. - № 5. - C. 28-32.

15. Гопцій Р. Соціальні фонди: що і як вони перевіряють / Р. Гопцій // Все про бухгалтерський облік. - 2002. - 30 жовтня. - C. 26-31

16. Шмарьова Т. Фонд як суспільна інституція: поняття і різновиди / Т.Шмарьова // Наукові записки. Києв.-Могил.Акад. - 1999. - № 8. - C. 72-75