Фондовий ринок України

1. Фондовий ринок України та перспективи його розвитку

На сучасному етапі Україна має реальний шанс сформувати ринок цінних паперів, орієнтуючись на найкращі європейські та світові практики.

Цей ринок включає як сегмент кредитного ринку, що пов'язаний з емісією та обігом боргових зобов'язань, так і повністю охоплює ринок інструментів власності та їх похідних.

Ринок цінних паперів є функціональною складовою фінансового ринку, яка забезпечує акумуляцію капіталу для інвестування у виробництво та соціальну сферу, сприяє структурній модернізації економіки та підвищує рівень добробуту населення завдяки доходам від вкладень у цінні папери та можливості вільно розпоряджатися цими доходами.

У такому контексті ринок цінних паперів є частиною ринку позичкових капіталів. На ньому відбувається емісія та купівля-продаж цінних паперів, формуються ціни під впливом попиту та пропозиції, а також встановлюються відносини співволодіння (через акції та паї) або позики (через облігації та векселі), включаючи похідні інструменти.

Міжнародно визнаними стандартами функціонування ринку цінних паперів є принципи прозорості, відкритості, доступності, впорядкованості та конкурентності. Відповідно до цих принципів, фондовий ринок України поділяється на два сегменти: біржовий та позабіржовий.

Метою розгляду цієї теми є засвоєння базових засад організації фондового ринку, розуміння ролі фондової біржі як самоврядної неприбуткової акціонерної структури, що допомагає фізичним та юридичним особам у торгівлі цінними паперами, а також вивчення функцій центрального депозитарію, клірингового банку, особливостей проведення операцій з цінними паперами в документарній та бездокументарній формах та специфіки діяльності позабіржових торговельних систем.

На сьогодні ринок цінних паперів в Україні сформував наступну організаційну структуру:

Водночас ринок цінних паперів виступає і як особливий сегмент фінансового ринку, що є механізмом перерозподілу капіталу між кредиторами та позичальниками шляхом трансформації тимчасово вільних коштів у позичковий капітал, який надається на умовах повернення та платності у вигляді відсотка. У економічній науці поняття «ринок цінних паперів» часто ототожнюється з терміном «фондовий ринок». Як частина фінансового ринку, він включає такі елементи:

Наведена схема демонструє, що фондовий ринок є складною багатоаспектною економічною системою, завдяки якій ринкова економіка:

1. накопичує капітал для інвестицій у виробничу та невиробничу сфери;
2. відображає сукупність економічних відносин, що виникають під впливом співвідношення попиту та пропозиції на позичковий капітал;
3. головним завданням фондового ринку є забезпечення умов для ефективного розміщення інвестицій. Ринок об'єктивно визначає найбільш перспективні галузі та сфери економіки, куди спрямовується капітал через купівлю-продаж цінних паперів;
4. для стабільного функціонування ринку цінних паперів ключовими є два аспекти: саморегулювання та державне регулювання. Саморегулювання може бути індивідуальним (дотримання морально-етичних норм кожним учасником ринку) та колективним (розробка правил для колективних учасників). Державне регулювання включає формування єдиної державної політики, адаптацію до міжнародних стандартів, координацію та контроль за емісією цінних паперів, захист прав інвесторів через застосування санкцій до порушників, сприяння розвитку ринку та вдосконалення системи обігу цінних паперів. На відміну від банківського кредитування, яке переважно надає короткострокові позики, цей ринок, наприклад, через розміщення облігаційних позик, дозволяє залучати кошти на десятиліття, а емісія акцій забезпечує фінансування на безстроковій основі.

Ринок цінних паперів є складовою ринку позичкових капіталів, де здійснюється емісія та купівля-продаж цінних паперів. За участю банків, спеціалізованих кредитно-фінансових установ та фондових бірж тут акумулюються заощадження підприємств, банків, держави та приватних осіб для спрямування їх у виробниче та невиробниче інвестування. Виділяють два типи ринку цінних паперів: первинний та вторинний, взаємодія яких може бути представлена наступним чином:

В результаті продажу акцій та облігацій на первинному ринку емітент отримує необхідні фінансові ресурси, а цінні папери переходять до перших покупців. Основними елементами первинного ринку є:

На цьому етапі емітент, отримуючи узгоджену суму коштів, передає право власності на інвестиції іншим особам. Зазвичай, обіг на первинному ринку охоплює лише нові випуски цінних паперів (переважно торгово-промислових корпорацій). Саме через первинний обіг здійснюється фінансування розширеного відтворення підприємств та фірм. На цьому ринку можуть діяти колективні інвестори, включаючи комерційні банки, страхові компанії, пенсійні та інвестиційні фонди. Проте, якщо в післявоєнний період у Європі роль первинного ринку швидко зростала, то сьогодні більшу активність проявляють фондові біржі, де рух цінних паперів відбувається переважно відокремлено від емітентів. Тобто, первинний ринок, пропустивши через себе нові випуски акцій та облігацій, забезпечує подальше функціонування вторинного ринку.

Основу вторинного ринку становить фондовий ринок: біржовий та позабіржовий, або організований та неорганізований.

Вторинний ринок функціонує тому, що первинний інвестор має право перепродати цінні папери іншим особам, які, в свою чергу, можуть перепродати їх наступним вкладникам. Таким чином, цінні папери, які успішно пройшли первинне розміщення та підтвердили свою життєздатність, потрапляють у подальший обіг, що відбувається вже без участі емітента, який їх випустив.

Ці папери постійно купуються та продаються, переходять від одних власників до інших, змінюючи свою курсову вартість. Навіть дивіденди за ними часто за домовленістю з емітентом сплачує генеральний торговець. Очевидно, що без повноцінного вторинного ринку не було б ліквідності цінних паперів та ефективного первинного ринку. Механізм вторинного ринку не лише забезпечує ліквідність, тобто здатність швидко перепродати папери, але й стимулює довіру вкладників та їхнє бажання купувати нові фондові інструменти. Загалом, це значно посилює процес акумуляції ресурсів суспільства для забезпечення динамічного зростання виробництва.

Звичайно, через дрібних та середніх інвесторів на вторинному ринку також здійснюється певна частина фінансування відтворювального процесу. Однак, спекулятивні біржові операції, в основному, зосереджені навколо переходу права власності та перерозподілу контролю між різними фінансовими групами.

Особливістю сучасної біржової діяльності є реалізація значної частини акцій індивідуальними інвесторами. Водночас, створення умов для максимально широкої торгівлі цінними паперами з метою надання власникам можливості швидко реалізувати їх при незначних коливаннях курсів та низьких витратах є головним завданням вторинного ринку. Якби вторинного ринку не існувало або він був обмежений перешкодами для перепродажу, це стримувало б бажання інвесторів вкладати тимчасово вільні кошти в цінні папери, а суспільство втратило б важливе джерело інвестування. Підприємства, особливо нові, не отримали б необхідної фінансової підтримки для вдосконалення та розширення виробництва.

Біржовий ринок цінних паперів

У структурі вільного ринку цінних паперів розрізняють біржовий та небіржовий обіг. Термін «біржовий обіг» означає купівлю-продаж цінних паперів на біржі та стосується фондової біржі.

Фондова біржа — це спеціалізована установа, яка об'єднує професійних учасників ринку цінних паперів, створює умови для концентрації попиту та пропозиції, а також для підвищення ліквідності ринку на регулярній та впорядкованій основі. Світова практика виробила дві моделі фондової біржі:

а) фондова біржа як акціонерне товариство, засновниками якого можуть бути юридичні та фізичні особи, що мають дозвіл на торгівлю цінними паперами. Зазвичай, фондова біржа створюється у формі закритого акціонерного товариства з некомерційним характером діяльності. Доходи біржі спрямовуються на концентрацію попиту та пропозиції, сприяння формуванню біржового курсу та іншу діяльність. Вони формуються, головним чином, з платежів за укладені угоди, плати за брокерські місця тощо і не розподіляються між засновниками. Тобто, засновники фондової біржі спрямовують отримані доходи на модернізацію біржової інфраструктури, а не на отримання прибутку від інвестованого капіталу. Тому до складу засновників та членів біржі переважно входять професійні торговці цінними паперами;

б) публічна форма біржі. Власником біржі є держава, а відвідувачі становлять публіку. Повсякденне управління діяльністю публічної біржі здійснює представник держави, а персонал виконує функціональні обов'язки на основі найму як державні службовці.

Кожна фондова біржа формує певну сукупність брокерських місць, власники яких беруть участь у біржових зборах, використовують технічні засоби та обладнання, отримують необхідні послуги на основі взаємодії з біржею як комерційною організацією.

Ці папери постійно купуються та продаються, переходять від одних власників до інших, змінюючи свою курсову вартість. Навіть дивіденди за ними часто за домовленістю з емітентом сплачує генеральний торговець. Очевидно, що без повноцінного вторинного ринку не було б ліквідності цінних паперів та ефективного первинного ринку. Механізм вторинного ринку не лише забезпечує ліквідність, тобто здатність швидко перепродати папери, але й стимулює довіру вкладників та їхнє бажання купувати нові фондові інструменти. Загалом, це значно посилює процес акумуляції ресурсів суспільства для забезпечення динамічного зростання виробництва.

Звичайно, через дрібних та середніх інвесторів на вторинному ринку також здійснюється певна частина фінансування відтворювального процесу. Однак, спекулятивні біржові операції, в основному, зосереджені навколо переходу права власності та перерозподілу контролю між різними фінансовими групами.

Особливістю сучасної біржової діяльності є реалізація значної частини акцій індивідуальними інвесторами. Водночас, створення умов для максимально широкої торгівлі цінними паперами з метою надання власникам можливості швидко реалізувати їх при незначних коливаннях курсів та низьких витратах є головним завданням вторинного ринку. Якби вторинного ринку не існувало або він був обмежений перешкодами для перепродажу, це стримувало б бажання інвесторів вкладати тимчасово вільні кошти в цінні папери, а суспільство втратило б важливе джерело інвестування. Підприємства, особливо нові, не отримали б необхідної фінансової підтримки для вдосконалення та розширення виробництва.

2. Функції комерційних банків

Серед фінансових посередників провідна роль належить банкам. Це зумовлено їхніми перевагами:

а) на банки припадає більша частина фінансових ресурсів у перерозподілі позичкових коштів на грошовому ринку, ніж на будь-який інший вид фінансових посередників;

б) банки за своїм функціональним призначенням беруть участь у формуванні пропозиції грошей і безпосередньо впливають на ринкову кон'юнктуру. Інші посередники такої можливості не мають. Крім того, діяльність банків з пропозиції грошей впливає на становище всіх посередників на грошовому ринку. Банки ведуть рахунки всіх інших посередників, сприяють формуванню їхніх грошових фондів, здійснюють розрахунково-касове обслуговування і через це можуть впливати на діяльність всіх інших посередників;

в) банки надають різноманітні послуги економічним суб'єктам. Інші посередники спеціалізуються лише на окремих фінансових операціях, здебільшого з обмеженою сферою їхнього функціонування. Тому можливості впливу на грошовий обіг та економіку загалом у банків значно ширші, ніж у будь-якого іншого виду небанківських посередників;

г) банки приймають гроші на поточні депозити, за якими вкладники можуть вільно розпоряджатися своїми коштами. Значна частина цих коштів залишається у банках. Це змушує їх вкладати залучені кошти у високоліквідні активи, зокрема у короткострокові кредити, які не пов'язані з додатковими умовами, що могли б погіршити ліквідність банків;

д) розміщуючи свої резерви, банки спроможні створювати нові депозити і цим впливати на пропозицію грошей. А щоб не допускати надмірного збільшення пропозиції грошей і не порушувати товарно-грошову рівновагу на ринку, здійснюється система контролю і регулювання банківських резервів через центральний банк. Щоб забезпечувати захист інтересів вкладників, створюються спеціальні системи забезпечення стабільності банків через централізоване встановлення економічних нормативів діяльності банків та контроль за їх дотриманням.

Банківська діяльність пов'язана з виконанням таких трьох посередницьких операцій:

• прийом грошових вкладів від клієнтів;
• надання клієнтам позичок і створення нових платіжних засобів;
• здійснення розрахунків між клієнтами.

Комплекс названих трьох операцій вважається визначальною ознакою центральних і комерційних банків. Указані три види операцій називають базовими. Вони створюють первинну сферу банківської діяльності.

На практиці банківські посередники, крім названих трьох базових операцій, можуть виконувати багато інших операцій, таких як інвестиційні операції, інкасація і перевезення грошових цінностей, ведення рахунків клієнтів у національній та іноземних валютах, видача гарантій і поручительств, управління грошовими коштами та цінними паперами за дорученням клієнтів тощо.

У разі виконання банком, крім трьох базових операцій, ще й інших не базових операцій, його називають універсальним.

Але якщо він виконує не всі базові операції, а лише одну чи дві з них, то, очевидно, він не є банком у повному розумінні цього слова. Це лише частина банку, і в цьому разі його називають спеціалізованим.

Якщо посередник грошового ринку не виконує жодної із трьох наведених операцій, він належить до небанківських фінансових посередників.

Визначення суті банку через його операції поширюється на всі види банків, тобто на центральні і комерційні. Центральні банки приймають депозити, видають кредити і здійснюють розрахунки, але взаємовідносини їх поширюються не на господарські суб'єкти, а лише на банки. Останнє не змінює ситуації, за якою центральний банк підпадає під вимоги базових банківських ознак.

Як самостійні суб'єкти грошового ринку, банки виконують певні економічні функції. У цих функціях конкретизується суть і призначення банків. Загалом банки виконують такі функції:

• трансформаційну або змінну;
• емісійну.

Трансформаційна функція банків зумовлена посередницькою діяльністю банків та їх особливим місцем серед фінансових посередників. Вона полягає у зміні (трансформації) таких якісних характеристик грошових потоків, що проходять через банк: рівень ризикованості, строковість, обсяг, просторове спрямування. У зв'язку з цим виділяють й аналогічні напрямки трансформації, тобто трансформація ризиків, трансформація строків, трансформація обсягів, просторова трансформація.

Трансформація ризиків полягає в тому, що банківська діяльність пов'язана з високим ризиком. Але, вживаючи відповідних заходів, банки можуть звести ці ризики для своїх вкладників та акціонерів до мінімуму. До таких заходів належать: диференціація відсоткових ставок залежно від ризикованості кредитів, страхування депозитів, диверсифікація активних операцій тощо. Тому банки беруть на себе значну частину ризиків неповернення вкладів.

Трансформація строків означає, що в процесі мобілізації короткострокових коштів у великих розмірах та їх постійного поновлення, банки мають можливість спрямовувати частину цих коштів у довгострокові кредити і на довгострокові активи. Це вигідно і банкам, і позичальникам, і кредиторам за таких обставин:

• банки отримують вищий прибуток за розміщення коштів;
• позичальники мають можливість профінансувати свої довгострокові проекти;
• кредитори отримують більші доходи на вклади.

Трансформація обсягів капіталів проявляється в тому, що банки, мобілізуючи великі обсяги грошових коштів із невеликих вкладів, мають можливість профінансувати масштабні проекти. Без банків невеликі грошові кошти могли б залишатися розпорошеними і використовуватися з низькою ефективністю.

Просторова трансформація характеризується тим, що кошти мобілізуються банком з багатьох регіонів країни та з інших країн, а їх спрямування здійснюється на фінансування проектів одного регіону, одного об'єкта чи країни. Завдяки цьому розширюються географічні можливості грошового ринку. Він перетворюється у міжнародний і світовий. Це полегшує балансування попиту і пропозиції на грошовому ринку у будь-якому місці світового ринку.

Емісійна функція банків полягає в тому, що лише банки можуть створювати додаткові платіжні засоби і спрямовувати їх в обіг. При цьому може відбуватися або збільшення пропозиції грошей, або їх зменшення, коли гроші вилучаються з обігу. Цю функцію виконують і центральний банк, і комерційні банки. Центральний банк — коли емітує готівкові та депозитні гроші, а комерційні — коли вони емітують депозитні гроші через механізм грошово-кредитного мультиплікатора.

В економічній літературі банки наділяються і іншими функціями, зокрема функцією акумулювання коштів та функцією регулювання грошового обігу. Вважається, що акумуляція коштів є складовою трансформаційної функції, оскільки будь-яка форма трансформації вимагає попередньої акумуляції грошових коштів. А що стосується регулювання грошового обігу, то воно досягається через трансформаційну і емісійну функції банків. Через трансформаційну функцію відбувається структурне, якісне регулювання грошового обігу, а через емісійну — здійснюється кількісне регулювання грошового обігу, тобто регулювання маси грошей в обігу та загальної пропозиції грошей.

Свої функції комерційні банки реалізують через виконання ними своїх операцій. Перелік операцій, які можуть здійснювати сучасні банки, змінюються залежно від виду банку, а також залежно від країни, в якій функціонує цей банк. Кількість операцій, що можуть виконувати універсальні банки, досить велика. Це, зокрема, депозитні операції, надання кредитів, інвестиційні операції, лізингові операції, страхові послуги, консультаційні послуги, розрахунково-платіжні операції, управління потоками грошової готівки, валютні операції, трастові операції тощо.

З функціями банків безпосередньо пов'язана їх роль в економіці країни. Через виконання банками трансформаційної функції відбувається їх вплив на прискорення обігу капіталу в процесі відтворення, сприяння розширенню сфери обсягів суспільного виробництва і підвищенню їх ефективності. З виконанням емісійної функції відбуваються такі процеси:

• забезпечується потреба обігу в платіжних засобах;
• зміцнюється договірна і платіжна дисципліна в господарських суб'єктах;
• удосконалюється та зміцнюється грошовий обіг.

В економічній літературі діяльність банків розглядається в двох аспектах:

а) як фінансовий посередник між кредиторами і позичальниками;

б) як підприємство, яке виробляє фінансові продукти і продає їх на грошовому ринку.

Якщо банк розглядати з макроекономічних позицій, коли він виступає як учасник руху капіталу в процесі суспільного відтворення, то тут діяльність банку зводиться до посередника фінансового ринку. Але, якщо банк розглядати з мікроекономічних позицій, коли він функціонує як комерційна структура, одна з численних конкурентів суб'єктів ринку, що протиставляє свою продукцію конкурентам, то тут він опиняється у ролі продавця своєї продукції.

Отже, банк можна розглядати як фінансовий посередник і як підприємство, що виготовляє особливий продукт для ринку: кредитні ресурси. Тому в працях, присвячених аналізу грошово-кредитної політики, банки розглядаються переважно як фінансові посередники. Але якщо розглядати питання керування банком, механізм його функціонування, то банк розглядається як підприємство, яке постачає на ринок кредитні ресурси та інші фінансові продукти.

Список використаної літератури

1. Артус М. Гроші та кредит : Навчальний посібник/ Мирослав Артус,; Європейський ун-т. -К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2004. -161 с.

2. Гриньова В. Гроші і кредит : Навчальний посібник/ Валентина Гриньова, Олена Проскура,; М-во освіти і науки України, Харківський держ. економічний ун-ет. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2003. -207 с.

3. Гроші та кредит : Підручник/ За ред. Богдана Івасіва,; М-во освіти і науки України, НБУ, Терноп. акад. нар. госп.. -Тернопіль: Карт-бланш, 2000. -510 с.

4. Гроші та кредит : Підручник/ За заг. ред. М.І. Савлука,; М-во освіти України. Київський нац. економ. ун-т. -К.: КНЕУ, 2001. -602 с.

5. Демківський А. Гроші та кредит : Навчальний посібник/ Анатолій Демківський,. -К.: Дакор: ВИРА-Р, 2003. -527 с.

6. Денисенко М. Гроші та кредит у банківській справі : Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Микола Денисенко,; Авт.передм. К. Г. Федорен-ко. -К.: Алерта, 2004. -477 с.

7. Колодізєв О. Гроші та кредит : Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни/ Олег Колодізєв, Оксана Яременко,; М-во освіти і науки України, Харківський держ. екон. ун-т. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2004. -153 с.

8. Щетинін А. І. Гроші та кредит : Підручник/ А. І. Щетинін; М-во освіти і науки України. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -429 с.