Фізіолого - психологічні особливості праці

План

Вступ

Праця як основний вид діяльності людини

Фізіолого-психологічні особливості праці

Предмет, методологічні принципи й методи дослідження у фізіології та психології праці:

1. предмет фізіології та психології праці;

2. методологічні принципи;

3. методи дослідження

Висновки

Використана література

Вступ

Активне ставлення людини до навколишньої дійсності, що виявляється у досягненні свідомо окреслених цілей, пов'язаних зі створенням суспільно значущих матеріальних і духовних цінностей та опануванням суспільного досвіду, визначається як діяльність. Основними її формами виступають пізнання, праця та спілкування. У процесі онтогенезу діяльність людини реалізується через гру, навчання і працю. Кожна діяльність є одночасно «творенням чогось» і виявом позиції особи щодо інших людей та суспільства загалом, тобто вона має поведінковий аспект.

Оскільки праця пов'язана з виробництвом суспільно корисних продуктів — як матеріальних, так і ідеальних, — вона є головним видом діяльності. Вона становить вічну й необхідну умову існування людства та розглядається як специфічна видова поведінка, що забезпечує виживання.

Трудова діяльність завжди зумовлена певними мотивами та орієнтована на конкретну мету.

Мотив — це спонукальна сила, що скеровує людину до праці, тоді як мета — це бажаний результат, якого вона прагне досягти.

В основі мотиву лежить потреба — об'єктивна необхідність індивіда в чомусь. Усвідомлена потреба, відображена у свідомості, і стає мотивом.

Таким чином, джерелом трудової активності виступають потреби, які спонукають людину діяти певним чином і в певному напрямку. Задоволення потреб є активним, цілеспрямованим процесом оволодіння формами діяльності та їх реалізації відповідно до рівня суспільного розвитку.

1. Праця як основний вид діяльності людини

Специфіка праці як діяльності полягає в тому, що її зміст не визначається повністю потребою, що її викликала. Потреба-мотив спонукає до діяльності та стимулює її, проте форми й зміст діяльності задаються суспільними умовами та поділом праці. Наприклад, верстатник може працювати задля задоволення фізіологічних потреб (їжа, одяг, житло), але сам процес управління верстатом, тобто зміст діяльності, визначається метою — виготовленням конкретної деталі. Отже, мотиви діяльності не збігаються з її безпосередньою метою. Потреби є джерелом активності, що спонукає до праці, а усвідомлена мета виступає регулятором активності в процесі праці.

Для успішної праці людина має оволодіти способами та цілеспрямованими діями для досягнення мети. Сама діяльність повинна стимулювати й підтримувати активність працівника, оскільки вона не задовольняє наявні потреби негайно. Це означає, що праця неможлива без пізнавальних та вольових процесів. Усвідомлювана мета завжди залишається необхідною ознакою праці. Інші сторони діяльності — мотиви, способи виконання, добір і переробка інформації — можуть усвідомлюватися повністю, частково, хибно або не усвідомлюватися зовсім. Якщо усвідомлювана мета відсутня, йдеться не про трудову діяльність, а про імпульсивну поведінку, керовану безпосередньо потребами та емоціями.

Отже, праця — це свідома, доцільна діяльність людини, спрямована на виробництво матеріальних і духовних благ, надання різноманітних послуг.

Метою трудової діяльності можуть бути як предмети споживання, так і речі, необхідні для виробництва товарів споживання: енергія, засоби інформації, ідеологічні продукти, управлінські рішення, послуги тощо. При цьому цілі конкретного працівника вже не визначаються його особистими потребами, а задаються суспільством. Тому праця за своєю природою є суспільною, соціально корисною діяльністю. Вона є суспільною і за характером, оскільки базується на поділі та кооперуванні, співробітництві та конкуренції, власності на робочу силу, що визначається системою виробничих відносин. Ці відносини реалізуються не лише через поєднання робочої сили і засобів виробництва, а й через способи розподілу, обміну та споживання створених благ. Трудова поведінка працівника визначається виробничою метою та його відносинами з іншими людьми в процесі її досягнення. Це зумовлено тим, що праця за своїм змістом є матеріальним процесом між людиною і природою, а за своїм характером — суспільним явищем, процесом взаємовідносин між людьми в їх спільному впливі на природу. Праця як процес є єдністю трьох складників:

• самої праці як доцільної діяльності;
• предмета праці (те, на що спрямована праця);
• знарядь праці (річ або комплекс речей, за допомогою яких людина діє на предмет праці).

Виготовлення й застосування знарядь є вирішальною ознакою праці. По відношенню до речей (знарядь і предметів праці) людина виступає як суб'єкт діяльності, а стосовно інших людей — як особистість.

Трудові дії працівника, спрямовані на зміну властивостей предмета праці за допомогою знарядь, називаються предметними діями.

2. Фізіолого-психологічні особливості праці

Предметні дії працівника нерозривно пов'язані з його фізіологічною активністю та психічною діяльністю, якими вони визначаються і регулюються.

Отже, трудова діяльність виступає в єдності трьох аспектів:

• предметно-дієвого;
• фізіологічного;
• психологічного.

Предметно-дієвий аспект праці пов'язаний з виконанням системи рухів і дій, спрямованих на зміну станів або властивостей предмета праці з метою перетворення його на продукт. Цей аспект виступає як зовнішня (фізична) сторона праці.

Фізіологічний аспект праці виявляється в тому, що вона, будучи соціальним явищем, має природну передумову — використання фізіологічних функцій працівника для створення соціальних цінностей. Під час праці до активної діяльності залучаються всі органи й системи організму — мозок, м'язи, судини, серце, легені тощо, мобілізуються фізіологічні функції, витрачається нервова та м'язова енергія. Для забезпечення робочих рухів енергією використовуються м'язові групи, скорочення яких регулюється процесом збудження від нервових центрів. До цих м'язів спрямовується посилений потік крові, що приносить поживні речовини та кисень і забирає продукти розпаду, які слугують джерелом енергії. Для підсилення кровообігу та обміну речовин відповідно посилюється робота серця й органів дихання. Всі ці процеси, пов'язані з життєдіяльністю організму, організуються відповідно до вимог і умов праці. За несприятливих, важких умов можливі перенапруження фізіологічних систем і патологічні зрушення, тоді як оптимальні умови є фактором підвищення працездатності.

Водночас фізіологічні процеси, підпорядковуючись вимогам трудової діяльності, зберігають відносну самостійність (добовий біологічний ритм, швидкість реакцій, м'язова сила, витривалість тощо) та характерні константи життєдіяльності (гомеостаз).

Отже, процес праці — це фізіологічний процес витрачання людської енергії. Психологічний аспект праці пов'язаний з тим, що предметні дії працівника визначаються й регулюються внутрішньою (психічною) діяльністю — пізнавальною, мотиваційною, емоційною. Під час праці активізуються такі пізнавальні процеси: відчуття, сприймання, мислення, пам'ять, уява. Працівник має бути уважним, виявляти вольові якості. Він може переживати різні психічні та емоційні стани — активність, зацікавленість, зосередженість, ентузіазм, напруження, стомленість, незадоволення, нудьгу тощо. У праці реалізуються й одночасно розвиваються професійні здібності, знання, трудові навички та вміння, розкриваються риси характеру, моральні якості, мотиви діяльності. У праці людина стверджує себе як особистість, реалізує та розвиває свій творчий потенціал.

Праця як колективна спільна діяльність неможлива без спілкування. Об'єктивні відносини й зв'язки між працівниками реалізуються як суб'єктивні міжособистісні відносини. Спілкування — це багатоплановий процес розвитку контактів між людьми, зумовлений потребами спільної діяльності. Воно включає обмін інформацією, діями й результатами діяльності, а також сприймання людини людиною.

Отже, в єдиному процесі спілкування працівників вирізняються три аспекти:

• комунікативний — обмін інформацією;
• інтерактивний — обмін знаннями, ідеями, діями;
• перцептивний — сприймання, пізнання, взаєморозуміння.

У єдності цих трьох аспектів спілкування є способом організації спільної діяльності та взаємостосунків між людьми.

Засобом спілкування є мова — система словесних знаків, які мають змістовну характеристику, опосередковуючи пізнання навколишнього світу.

Отже, з психологічного боку праця являє собою психічні процеси та психологічні фактори, які спонукають, програмують, регулюють трудову активність людини. Це так звана внутрішня (психічна) діяльність. Будь-яка праця поєднує зовнішню (фізичну) та внутрішню (психічну) сторони.

Як процес активних перетворень предметів з метою пристосування їх для задоволення особистих і виробничих потреб праця з погляду фізіолого-психологічного є формою життєдіяльності людини, що виявляється у функціональних зрушеннях фізіологічних систем і органів, а також у різних формах психічного відображення об'єктивної реальності.

Неодмінні психологічні ознаки праці такі:

• свідоме передбачення результату праці у вигляді образів, моделей, знань;
• усвідомлення працівником обов'язковості досягнення соціально значущої мети внаслідок реалізації засвоєної програми дій та відповідальності за досягнення соціального результату;
• свідомий вибір, застосування, вдосконалення знарядь і методів праці, що вимагає від працівника активізації пізнавальних процесів, професійного зростання, зацікавленості в інноваціях;
• усвідомлення працівником міжособистісних виробничих відносин, які виявляються в організації виробництва, управління та праці, формальних і неформальних комунікаціях, почуттях причетності до організації, розумінні свого місця в реалізації її стратегічних цілей та залежності доходів від вкладеної праці або підприємницьких здібностей.

Отже, мета трудової діяльності реалізується в результатах праці, які можуть збігатися або не збігатися з метою, тобто образом, моделлю. Тому ефективність праці оцінюється параметрами результатів — кількісними і якісними показниками. Найважливішими з них є продуктивність, якість, надійність, які великою мірою залежать від трудового потенціалу працівника.

Трудовий потенціал людини характеризується її працездатністю, рівнем освіти й професійно-кваліфікаційної підготовки, знаннями, навичками, здібностями, ставленням до праці, ініціативністю, активністю, організованістю.

Потенціальні ресурси працівника включаються в дію не автоматично, а свідомо регулюються самою людиною. Ця регуляція здійснюється її поглядами, переконаннями, настановами, мотивами, інтересами, які формують трудову концепцію. Саме трудові концепції є підґрунтям підвищення конкурентоздатності й мобільності працівників на ринку праці, свідомого вибору професії, сфери діяльності та форми зайнятості (за наймом, індивідуальної трудової, підприємницької, повної, часткової тощо).

У процесі праці функціональне напруження людини зумовлюється двома видами навантажень: м'язовими і нервовими. М'язові навантаження виявляються у вигляді динамічних рухів і статичних напружень, а нервові — у вигляді мислиневих, емоційних та сенсорних (на органи чуттів) навантажень.

Залежно від співвідношення м'язових і нервових навантажень всі конкретні види праці поділяються на три групи:

• праця з переважанням м'язових навантажень (фізична);
• праця з переважанням навантажень на кору головного мозку, пов'язаних із вищими психічними функціями — мисленням, пам'яттю, уявою (розумова);
• праця з переважанням навантаження на органи чуттів та емоційну сферу (сенсорно-напружена).

Проте з погляду фізіологічного підходу такий поділ є умовним, оскільки будь-яка праця містить усі зазначені компоненти, тобто являє собою єдиний нервово-м'язовий процес.

Співвідношення затрат м'язової та нервової енергії, виконавських і творчих функцій, механічних дій і операцій мислення у трудовому процесі характеризують зміст праці.

Зміст праці зумовлюється технікою, технологією, організацією виробництва, тобто рівнем розвитку продуктивних сил суспільства. Характеристика праці за її змістом пов'язується також з оцінкою рівня розвитку працівника.

Отже, зміст праці відбиває рівень розвитку речових і особистісних елементів виробничого процесу. Так, застосування простих знарядь праці супроводжувалось приведенням їх у дію за допомогою м'язової сили людини. Це фізична праця, характерною рисою якої є безпосередній контакт людини з предметом праці за порівняно простої програми дій та великого напруження фізичних сил.

При машинному способі обробки предмета праці енергетичні витрати працівника значно зменшуються за рахунок скорочення навантажень на великі м'язові групи. При цьому зростають навантаження на дрібні м'язи, підвищується швидкість і точність рухів, ускладнюється програма дій. Суто виконавські функції доповнюються плануванням, розрахунками, використанням креслень, що висуває вищі вимоги до кваліфікації працівника.

У напівавтоматизованому виробництві функції людини обмежуються простими операціями з обслуговування верстатів, машин (наприклад, штампувальні роботи). Характерною рисою таких робіт є монотонність.

Монотонність є також наслідком конвеєрно-потокової організації виробництва, коли кожний робітник виконує окремий цикл обробки виробів.

Послідовна автоматизація виробничих процесів приводить до того, що основними функціями людини стають спостереження, контроль і регулювання на основі сприймання та переробки інформації. Під час контакту з предметом праці інформація безпосередньо надходить до органів чуттів, а управління знаряддям праці зводиться до моторних дій працівника. За дистанційних форм керування між людиною і машиною містяться пристрої, які передають інформацію про реальний стан виробничого процесу, і пристрої для відповідних дій працівника (оператора). Людина-оператор стає складовою ланкою системи «людина — техніка — середовище». Така праця характеризується великими навантаженнями на органи чуттів, вищі психічні функції — пам'ять і мислення, вимагає напруженої уваги та вольових зусиль. Оскільки працівникові доводиться регулювати й контролювати величезні потоки енергії та інформації, складні системи технологічних процесів, то значно підвищується рівень його відповідальності, що посилює нервово-емоційне напруження. Останнє часто може зумовлюватися тим, що швидкість надходження та обсяги інформації перевищують можливості оператора щодо сприймання, переробки, прийняття і реалізації рішення.

Важливою ознакою розумової праці є те, що предметами й результатами її є не матеріальні речі, а проекти, плани, програми, ідеї, образи, формули, інформація тощо. Її специфіка полягає в тому, що виконавцеві немає потреби інтенсивно використовувати м'язову енергію, а програма його дій складна й динамічна. Розумова праця вимагає напруження уваги, активізації пізнавальних функцій — мислення, пам'яті, уяви. Особливо це характерно для творчої інтелектуальної праці, завданням якої є пошук нового, невідомого. Деякі види розумової праці (праця бухгалтера, коректора, банківського працівника) не спонукають виконавця до нових думок, відкриттів, винаходів, хоча неможливі без напруженої уваги, відповідних знань і вмінь.

З розвитком науково-технічного та соціально-економічного прогресу суттєво змінюються умови, засоби і зміст трудової діяльності, що виявляється у зменшенні навантажень на м'язи і водночас у збільшенні навантаження на нервову систему, зокрема на кору головного мозку працівника.

Залежно від співвідношення м'язових і нервових навантажень на працівника всі види праці поділяються на дев'ять груп:

1. праця, яка вимагає значних витрат енергії та великих м'язових зусиль (ливарники, ковалі, вантажники тощо);
2. праця, що характеризується рухами без значних м'язових зусиль (формувальники, штампувальники);
3. праця, що вимагає значних м'язових зусиль і напруження зорового та рухового аналізаторів (слюсарі-складальники, ремонтні робітники);
4. праця, що вимагає м'язових зусиль середньої інтенсивності, високої координації рухів, точних вимірювань і розв'язання розумових задач (верстатники);
5. праця, що виконується в установленому темпі й супроводжується одноманітними рухами (складальники машин на конвеєрних лініях);
6. праця, пов'язана зі спостереженням за роботою машин або за виробничим процесом (оператори на автоматичних лініях);
7. праця, пов'язана з розв'язанням комплексних завдань налагодження та переналагодження верстатів згідно з наявними програмами (наладчики);
8. праця, пов'язана з переробкою потоків інформації, яка надходить від сигнальних пристроїв, і необхідністю прийняття термінових відповідальних рішень (оператори за пультами керування, керівні працівники);
9. праця, пов'язана з творчою діяльністю.

Розглянуті види праці ставлять різні вимоги до працівника й зумовлюють істотні відмінності в його активності на біологічному, психологічному, інтелектуальному рівнях. Так, кожний вид праці характеризується певним рівнем загальної рухової активності працівника, яка може бути достатньою або недостатньою, тобто нижчою за біологічну потребу в рухах. Кожний вид праці вимагає вибіркової, специфічної психічної активності працівника, пов'язаної з пізнанням, спілкуванням, ініціативністю, відповідальністю тощо. У творчій діяльності активізація пізнавальних процесів набуває дослідницького характеру, здійснюється на основі формування нових дедалі складніших програм і нестандартних стратегій.

Наявність різних рівнів у структурі трудової діяльності свідчить про те, що вона сама є потребою здорової людини і одночасно задовольняє інші її потреби.

За сприятливих умов та оптимальних навантажень праця задовольняє потребу людини в руховій активності, тренує функціональні системи, розвиває пізнавальні й комунікативні здібності, сприяє реалізації творчого потенціалу, виконуючи водночас головну функцію — створення матеріальних і духовних благ для задоволення відповідних потреб окремої людини й суспільства в цілому.

1. Предмет, методологічні принципи й методи дослідження у фізіології та психології праці

3.1. Предмет фізіології та психології праці

Людина у процесі праці діє як біологічний організм і як особистість. Як організм вона відчуває навантаження на органи й системи, напруження фізіологічних функцій, втому. Як особистість працівник реалізує свідомо поставлену мету, активізує пізнавальні процеси, виявляє вольові якості й творчі здібності, вдосконалює трудові процеси та умови праці, утверджує свій соціальний статус і розвиває творчий потенціал.

Функції людини як організму у процесі праці вивчає фізіологія праці, а функціонування її як особистості — психологія праці. Фізіологічні функції під впливом трудових навантажень, умов та організації праці зазнають певних змін, які можуть бути як сприятливими, так і несприятливими для організму. Тому предметом фізіології праці є життєдіяльність організму людини у процесі праці.

Основним завданням її є обґрунтування практичних заходів щодо підвищення працездатності, запобігання перевтомі працівників і створення умов оптимальної життєдіяльності з метою підвищення ефективності праці.

Предметом психології праці є психіка людини в умовах виробництва, закономірності функціонування та формування особистості у процесі праці. Основне завдання психології праці — вивчення потенційних можливостей психіки людини та оптимальна організація трудової діяльності з метою якомога повнішої реалізації творчого потенціалу працівника. Психологія праці вивчає також психологічні особливості різних видів трудової діяльності залежно від конкретних виробничих умов, знарядь і методів праці. Саме психологічні особливості трудової діяльності зумовлюють ті чи інші вимоги до психічних процесів і властивостей працівника.

Предметом курсу «Фізіологія і психологія праці» є закономірності динаміки фізіологічних і психічних функцій людини у процесі праці.

3.2 Методологічні принципи

Фізіологія і психологія праці — наукові дисципліни, що виникли й сформувалися на стику наук про працю і наук про людину та особистість. Водночас фізіологія праці є частиною загальної фізіології, а психологія праці — частиною загальної психології. Тому основні методологічні принципи фізіології і психології праці визначаються відповідно загальною фізіологією та загальною психологією.

Фундаментальні методологічні принципи фізіології і психології праці такі:

• принцип нервізму — провідну роль в організмі відіграє нервова система;
• принцип єдності організму з навколишнім середовищем;
• принцип урівноваження — намагання організму встановити певні відношення з навколишнім середовищем;
• принцип цілісності організму — організм функціонує як єдине ціле, що забезпечується діяльністю нервової системи;
• принцип відображення у свідомості об'єктивної реальності;
• принцип суспільно-історичного детермінізму розвитку психіки й свідомості;
• принцип єдності свідомості та діяльності — свідомість утворює внутрішній план діяльності, її програму;
• принцип розвитку особистості в діяльності;
• принцип психічної регуляції.

В конкретних дослідженнях фізіологія і психологія праці як наука базується на таких загальнонаукових підходах:

• комплексності — фізіологія і психологія праці входить до комплексу суспільних, технічних та природничих наук, які вивчають трудову діяльність і людину;
• системності — визнаються зв'язки між сегментами системи, ієрархія їх рівнів та етапів розвитку, підпорядкованість принципам саморегуляції;
• особистісного — врахування соціально-психологічних та індивідуальних особливостей особистості;
• гуманізму — людина визнається найвищою цінністю;
• єдності наукового дослідження і практики організації трудової діяльності з урахуванням людського фактора.

Завдання фізіології і психології праці визначаються об'єктом і предметом дослідження — закономірностями функціонування людського фактора в процесі праці.

Основним завданням фізіології і психології праці є гуманізація праці. Під гуманізацією праці розуміють профілактику перевтоми, професійних захворювань, запобігання виробничому травматизму та професійній деформації працівника, підвищення змістовності праці, створення умов для всебічного розвитку особистості. Наукову основу гуманізації праці становлять такі знання:

• про закономірності життєдіяльності людського організму в процесі праці;
• рухову активність працівника;
• зміни працездатності і механізм втоми працівника під впливом різних виробничих і соціальних факторів;
• психофізіологічні принципи та критерії раціоналізації трудових процесів, операцій і рухів, робочої пози, режимів праці і відпочинку залежно від змісту, важкості та інтенсивності праці;
• динаміку психічних процесів, їх можливості та обмеження щодо сприймання й переробки інформації;
• особистісні властивості працівника та закономірності їх розвитку залежно від вибору професії та засвоєння трудових навичок і вмінь.

Завданнями фізіології і психології праці є також розробка практичних рекомендацій з таких питань:

• підвищення працездатності і профілактики перевтоми працівників;
• якомога повніше використання творчого потенціалу працівників;
• запобігання монотонності праці, можливості її збагачення;
• оптимізації виробничого середовища;
• нормування м'язових і нервово-емоційних навантажень;
• організації робочих місць і раціоналізації трудових процесів;
• проектування режимів праці і відпочинку;
• вдосконалення професійної орієнтації, професійного відбору й виробничого навчання;
• стимулювання трудової активності працівників на основі вдосконалення механізму мотивації.

Фізіологія і психологія праці справедливо вважається теоретичною основою організації праці, оскільки дає теоретичне обґрунтування таких її напрямків:

• поділ і кооперація праці;
• вдосконалення трудових прийомів і рухів;
• планування та організація робочих місць;
• методи виробничого навчання, формування трудових навичок і вмінь;
• розробка режимів праці і відпочинку;
• нормування праці;
• поліпшення умов праці;
• профорієнтація, вибір професії та розставляння кадрів;
• оплата й стимулювання праці;
• підвищення культури праці.

Досягнення фізіології і психології праці є базою для розвитку техніки, технології, економіки й організації виробництва. Так, технічні науки використовують дані фізіології і психології праці щодо антропометричних, біомеханічних та психофізіологічних особливостей людини під час проектування знарядь праці, створення засобів автоматизації та механізації трудових процесів. Технологічні науки, розробляючи технологічні процеси, керуються даними фізіології і психології праці для обґрунтування параметрів виробничого середовища з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності працюючої людини.

Економічні науки, обґрунтовуючи ефективне поєднання факторів виробництва з метою створення конкурентоспроможної продукції на ринку, керуються даними фізіології і психології праці під час встановлення рівня оплати праці згідно з витратами на відтворення робочої сили залежно від умов її використання, а також під час розробки норм і нормативів праці з огляду на нервово-психічні та м'язові навантаження на працівника.

Організація праці як колективної діяльності людей ґрунтується на врахуванні групових соціально-психологічних процесів, в основі яких лежать потреби, інтереси, мотиви, комунікації, соціальні норми, соціальний контроль, лідерство і підпорядкування.

3.3 Методи дослідження

Системний підхід до вивчення фізіологічних і психологічних закономірностей функціонування працівника у трудовій діяльності передбачає застосування різних методів дослідження, зокрема фізіологічних, психологічних, статистичних, математичних тощо.

Фізіологічні методи застосовуються для вивчення функціонального стану працівника та оцінювання реакції різних систем організму на виконання конкретної роботи.

Психологічні методи дають змогу простежити динаміку психічних процесів, оцінити рівень розвитку психічних властивостей особистості, провести психологічний аналіз діяльності.

Статистичні та математичні методи застосовуються під час обробки та аналізу результатів спостереження чи показників діяльності працівника, знаходження залежностей між тими чи іншими величинами.

До найпоширеніших фізіологічних методів належать методи дослідження функціонального стану центральної нервової системи, рухового апарату, м'язової сили й витривалості, дихання й газообміну, стану серцево-судинної системи, аналізаторів.

Найдоступнішими для вивчення центральної нервової системи працівника, зокрема мозкової його працездатності, в умовах виробництва є інтегральні методики, засновані на різних буквених і цифрових тестах. Серед тестів відомі буквені таблиці Бурдона, А. Г. Іванова-Смоленського, М. Н. Коновалова, а також цифровий тест Грюнбаума, цифрова таблиця К. К. Платонова, кільця Ландольта. Мозкова працездатність за цими тестами оцінюється врахуванням помилок і затрат часу на виконання завдання.

Для оцінювання функціонального стану нервової системи застосовуються також методики вимірювання прихованого часу рефлекторних реакцій. Однією з таких методик є сенсомоторна аналізаторна рефлексометрія. Відповідні вимірювальні прилади називають хронорефлексометрами. На дію того чи іншого подразника (звук, світло, колір) працівник реагує певним способом, а відліковий пристрій фіксує час рухової реакції. При цьому може вивчатися час простої реакції або час реакції розпізнавання та вибору.

Біоелектричну активність головного мозку вивчають методом електроенцефалографії. Переважання високочастотних коливань вказує на процес збудження в корі головного мозку, спричинений психофізіологічним напруженням під час роботи.

Руховий апарат працівника вивчається методами тремометрії, координатометрії, динамометрії, ергографії.

М'язовий тремор використовується як показник втоми. Координатометрія — це реєстрація мимовільних відхилень від певної точки або лінії, якої працівник має додержувати. Відповідний засіб вимірювання називають координометром.

Для визначення сили й витривалості окремих м'язових груп застосовується динамометрія. Основними приладами для вимірювання м'язової сили є кистевий і становий динамометри.

М'язова витривалість, що характеризується тривалістю витримування певного дозованого зусилля або зниженням сили за певний відрізок часу, вимірюється динамометром Розенблата.

Для реєстрації виконання дозованої фізичної роботи окремими руховими ланками до появи втоми застосовуються ергографи (кистеві, плечові, ніжні). Ергографи дають змогу записати криву м'язової втоми працівника.

Стан серцево-судинної системи працівників досліджують методом пульсометрії та вимірювання артеріального кров'яного тиску. Пульс можна виміряти пальпаторним способом, а тиск — тонометром за методом Короткова. Розрахунками визначаються показники ударного та хвилинного об'єму крові, середньодинамічний тиск тощо.

Функціональний стан органів дихання працівника вивчається методами пневмографії і спірометрії. За допомогою пневмографа фіксуються дихальні рухи грудної клітки, а спірометром вимірюють дихальний об'єм, життєву місткість легень.

Основними психологічними методами, що застосовуються у психології праці, є спостереження, опитування, тести та експеримент.

Опитування (усне, письмове, вільне, стандартизоване), що базується на отриманні відповідей на поставлені запитання, має допоміжне значення у психологічному вивченні діяльності. Для точної кількісної або якісної характеристики психічних процесів, оцінювання поведінки працівників використовуються тести.

Тести — це спеціалізовані методи психологічного діагностичного дослідження. Вони поділяються на тести-опитувальники і тести-завдання. Перші містять запитання, відповіді на які дозволяють зробити висновки про психологічні якості працівника. Другі містять спеціальні завдання, за результатами виконання яких оцінюється рівень розвитку того чи іншого психічного процесу.

Одним з найпродуктивніших методів вивчення трудової діяльності є природний експеримент. При цьому працівник не знає, що він є об'єктом дослідження. Вивчатися в такому разі можуть зміни у структурі діяльності, робочій позі, емоційні стани, реакції на зовнішні подразники, мотиви тощо, що дозволяє оцінити роль цих факторів в організації праці.

Висновки

Перехід України від адміністративно-командної до ринкової економіки висуває щодо фізіології і психології праці нові завдання. Серед найважливіших теоретичних і практичних завдань слід виокремити такі:

• розробка фізіологічних та психологічних критеріїв оптимальної організації різних видів праці;
• обґрунтування методів ліквідації дефіциту м'язових навантажень і рухової активності працівника;
• гуманізація праці на підприємствах різних форм власності на основі впровадження санітарно-гігієнічних норм, техніки безпеки, раціональних режимів праці та відпочинку;
• розробка механізмів формування в людей психологічних установок на ринкову поведінку у сфері діяльності;
• вивчення мотиваційних механізмів підвищення ефективності праці;
• психологічне обґрунтування соціально-трудових відносин між суб'єктами ринку праці (роботодавцями та найманими працівниками);
• розробка критеріїв і шляхів забезпечення конкурентоздатності людини на ринку праці;
• вдосконалення методів професійного самовизначення молоді;
• вивчення механізмів самореалізації особистості у трудовій діяльності, у тому числі в малому бізнесі й підприємництві;
• вдосконалення методів професійної орієнтації, переорієнтації та професійного добору;
• вдосконалення методів виробничого навчання;
• психологічні проблеми незайнятого населення та безробіття.

Реалізація цих завдань ґрунтується на таких фундаментальних теоретичних положеннях фізіології і психології праці, як працездатність, дієздатність, впрацювання, втома, відновлювальні процеси в організмі людини; трудове напруження і оптимальний його рівень; засвоєння ритму діяльності; закономірності динаміки психічних функцій працівника в різних видах професійної діяльності; вплив діяльності (або/і незайнятості) на формування та реалізацію особистісних властивостей людини.

На основі цих фундаментальних знань вирішуються прикладні проблеми фізіології і психології праці, пов'язані з психофізіологічним обґрунтуванням організації конкретної праці та соціально-психологічних аспектів життєдіяльності працівників.

Використана література

1. Крушельницька Я.В. Фізіологія і психологія праці. Навчальний посібник. – К., 2000
2. Агапова Е.Г. Основы физиологии и психологии труда. – Самара, 1991
3. Климов Е.А. Введение в психологию труда. Учебник для ВУЗов. – М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 1998
4. Котлова Ю.В. Почерки по психологи труда. – М.: Изд-во МГУ, 1986
5. Руководство по физиологии труда /Под ред. З.М. Золиной, Н.Ф. Измерова. – М.: Медицина, 1983