Фірма в умовах монополії

Фірма в умовах монополії

1. Монополія та умови функціонування монопольного ринку.
2. Ціна і випуск продукції в умовах чистої монополії.
3. Ринкова рівновага фірми монополіста у короткостроковому періоді.
4. Ринкова рівновага монополіста в довгостроковому періоді.
5. Монопольна і конкурентна рівновага. Соціальна ціна монополії.
6. Лімітуючи ціноутворення. Механізм цінової дискримінації.
7. Антимонопольне законодавство в світі та в Україні.

1. Монополія та умови функціонування монопольного ринку

Ринкові структури охоплюють широкий діапазон — від ринків із високою конкуренцією до тих, де функціонує лише один продавець (монополія) або один покупець (монопсонія). За нерегульованої монополії спостерігається тенденція до завищення цін і скорочення обсягів виробництва. Нерегульована монопсонія, своєю чергою, веде до заниження цін і зменшення обсягів закупівель. Типовим прикладом монополії є державні комунальні підприємства: електроенергетичні, газо- та водопровідні, телефонні компанії тощо. Монополія має такі ознаки:

• у галузі діє лише одна фірма — чистий, або абсолютний, монополіст;
• продукт монополіста не має близьких замінників, тому покупець змушений або платити встановлену ціну, або відмовитися від товару;
• існують бар'єри для входження в ринок, які унеможливлюють появу інших фірм.

Основними причинами виникнення монополії є:

• контроль над ключовими видами сировини;
• патентні права;
• авторські права та товарні знаки.

Контроль над сировиною. Одна фірма може повністю контролювати постачання основної сировини, необхідної для виробництва. Класичним прикладом є довоєнна алюмінієва галузь США: Алюмінієва компанія Америки (ALCOA) контролювала всі бокситові шахти, що робило її єдиним виробником алюмінію протягом тривалого часу.

Унікальні здібності або знання також можуть створювати монополію. Талановиті співаки, художники, спортсмени мають монополію на використання своїх послуг.

Комунальні підприємства, які надають населенню життєво важливі послуги (електроенергія, газо- і водопостачання), зазвичай є приватними монополістами. Держава регулює їхню діяльність, оскільки конкуренція в цих галузях могла б зашкодити суспільним інтересам. Якщо б у районі діяло кілька енергопостачальних фірм, кожній довелося б будувати власні лінії електропередач та електростанції, що створило б значні труднощі. Тому держава бере на себе роль регулятора, через спеціальні комісії контролюючи рівень цін та обсяги послуг.

Патентні права. Фірма може стати монополістом, володіючи патентом на продукт або технологічний процес. Патент — це документ, що засвідчує авторство на винахід та виключне право на його використання протягом певного строку. В Україні термін дії патенту на винахід становить 20 років, на корисну модель — 5 років, на промисловий зразок — 10 років. Патентна система широко застосовується у фармацевтиці, книгодрукуванні, звуко- та відеозаписі. Для створення патентоздатної продукції потрібна науково-дослідницька робота. Наприклад, Ірно Рубик, викладач архітектури з Будапешта, володіє монополією на виробництво і продаж свого "Кубика-рубика", продаючи ліцензії кільком фірмам.

Авторські права — це вид монополії, за якого держава гарантує авторам оригінальних творів виключне право на їх продаж чи використання. Авторське право діє протягом життя автора та ще 50 років після його смерті.

Товарні знаки — це спеціальні малюнки, назви чи символи, що представляють товар, послугу або фірму. Конкурентам заборонено використовувати зареєстровані товарні знаки або подібні до них, щоб споживач міг легко відрізнити оригінал від підробки.

Монополіст контролює ціну, тобто диктує її ринку, оскільки він визначає загальну величину пропозиції. Маніпулюючи обсягом продукції, монополіст може змінювати ціну за наявного попиту. Відсутність конкурентів пояснюється наявністю бар'єрів для входження в галузь.

Монополія також виникає, коли в певних галузях одна фірма може виробляти будь-яку кількість продукції з найнижчими витратами, на відміну від двох, трьох чи більше фірм. Таку монополію називають природною, і це переважно підприємства комунальних послуг.

Інколи виникає ситуація, коли монополіст-продавець стикається з монополістом-покупцем. Таку монополію називають двосторонньою. Наприклад, лише одна фірма виробляє пластмасові пляшки, і лише одна фірма їх використовує.

2. Ціна і випуск продукції в умовах чистої монополії

Ціну і випуск продукції в умовах чистої монополії можна досліджувати у короткостроковому та довгостроковому періодах. Розглянемо короткостроковий період.

Максимізація прибутку монополіста у короткостроковому періоді

Щоб максимізувати прибуток, монополіст обирає такі ціну і випуск, за яких різниця між загальним виторгом та загальними витратами є найбільшою. Наприклад, гіпотетичний монополіст обере рівень виробництва між 26 і 30 одиницями за певний період при ціні між 65,5 і 67,5 гривні. На рівні виробництва, що максимізує прибуток, граничні витрати дорівнюють граничному виторгу.

Максимізація прибутку методом порівняння ТС і TR

В умовах монополії фірма максимізує прибуток, встановлюючи такий рівень випуску, за якого граничний виторг дорівнює граничним витратам. Це необхідна умова максимізації прибутку. Якщо граничний виторг перевищує граничні витрати, прибуток можна збільшити, нарощуючи виробництво, оскільки додатковий виторг перевищує додаткові витрати. Якщо ж граничні витрати перевищують граничний виторг, прибуток можна збільшити, скорочуючи виробництво, бо зменшення загальних витрат буде більшим, ніж зменшення загального виторгу. Отже, максимум прибутку досягається лише за рівності граничного виторгу та граничних витрат.

3. Ринкова рівновага фірми монополіста у короткостроковому періоді

Законом рівноваги монопольної фірми є рівність граничного виторгу і граничних витрат. Графічно це можна зобразити за допомогою кривих попиту (D), граничного виторгу (MR), граничних витрат (MC) та середніх загальних витрат (ATC).

Ринкова рівновага монополіста у короткостроковому періоді виникає при рівні виробництва Q*, де криві граничного виторгу і граничних витрат перетинаються. Крива попиту показує відповідний рівень ціни Р*. Оскільки крива середніх загальних витрат показує, що середні витрати становлять АТС* при випуску Q*, економічний прибуток з одиниці продукції дорівнює (Р* — АТС*). Загальний економічний прибуток становить (Р* — АТС*) · Q*, що відображається заштрихованою площею на рисунку.

Слід зазначити, що чиста монополія не гарантує економічних прибутків. Якщо попит і витрати несприятливі, монополіст може нести збитки в короткому періоді. Збитки монополіста дорівнюють (Р₁ — АТС₁) · Q*.

4. Ринкова рівновага монополіста в довгостроковому періоді

У довгостроковому періоді чистий монополіст завжди має економічний прибуток, оскільки не стикається з конкурентами. Якщо монополіст отримує прибуток у короткому періоді, він збереже його і в довгому. Якщо ж він має збитки, то змушений шукати більш прибуткове застосування для своїх ресурсів або змінити структуру підприємства.

Монополіст у довгому періоді збільшує розмір підприємства доти, доки не досягне обсягу виробництва Q_m, за якого MR = LRMC. У точці, де MR = LRMC і LRMC = LRAC, монополія будує підприємство, розмір якого відповідає мінімальним довгостроковим середнім витратам LRAC_min. Крива короткострокових середніх витрат SRATC* досягає мінімуму за обсягу Q_m, що характеризує довгострокову рівновагу. Це означає, що монополія домагається всієї можливої економії від масштабу виробництва. Однак монопольна ціна Р_m перевищує LRAC_min і LRMC, тому монополія отримує монопольний прибуток, а споживачі не дістають переваг від низьких середніх витрат.

5. Монопольна і конкурентна рівновага. Соціальна ціна монополії

Q_K — рівноважний обсяг виробництва конкурентної фірми;
Q_M — рівноважний обсяг виробництва монополії;
P_M — монопольна ціна;
P_K — конкурентна ціна;
MC — граничні витрати;
MR — граничний дохід;
d — крива попиту конкурентної фірми;
D — ринкова крива попиту (попит монополії).

На конкурентному ринку Р = МС, а монопольна влада передбачає, що Р > МС. Монопольна влада зумовлює підвищення цін і зменшення обсягів виробництва. Монополія, скорочуючи обсяги виробництва порівняно з досконалою конкуренцією, робить споживачів біднішими.

Соціальна ціна монополії — це міра втрат суспільством чистої корисності внаслідок зменшення доступності товару для споживачів, коли монополія максимізує прибуток. Оскільки Р_M > МС, надлишки споживачів і виробників змінюються. Сукупна втрата надлишку споживача відповідає сумі площ чотирикутника А і трикутника В (А+В). Виробник отримує прибуток, що відповідає площі А, але втрачає частину надлишку, що відповідає трикутнику С. Загальний прибуток виробника: (А-С). Чисті збитки від монопольної влади дорівнюють (В+С), тобто сумі площ трикутників В і С.

(B+C) — це чисті збитки від монопольної влади, які визначаються як різниця між потенційно можливим обсягом виробництва в галузі без монополії і реальним обсягом випуску монополіста. В економічній теорії вони також мають назву "мертвий вантаж монополії" (мертві витрати). Трикутники B і C називають харбергеровськими трикутниками, оскільки вони пов'язані з іменем А. Харбергера — першого економіста, який намагався визначити їх розміри з позицій витрат усього суспільства.

Останнім часом проблема чистої монополії не є такою гострою, як раніше. На думку деяких економістів (Д. Хайман та інші), монопольна влада, починаючи з 60-х років, зменшилась. Крім того, навіть чиста монополія повинна рахуватися з потенційною конкуренцією. Фактично всі монополії можуть вважатися відкритими в довгостроковому періоді, оскільки конкуренція може виникнути через появу товарів-субститутів, нововведення, зміну технології та інші ринкові умови.

6. Лімітуюче ціноутворення. Механізм цінової дискримінації

Попит має більшу еластичність у довгостроковому періоді, ніж у короткостроковому. Тому ціна, що забезпечує максимізацію прибутку на довгостроковому інтервалі, може бути нижчою, ніж та, що максимізує прибуток на короткостроковому. Це є передумовою стратегії, яка отримала назву "лімітуюче ціноутворення".

Лімітуюче ціноутворення — це таке ціноутворення, при якому фірма (відкрита монополія) встановлює ціну, меншу за ту, яка б давала можливість отримувати короткострокову максимізацію прибутку. Мета лімітуючого ціноутворення — зменшити ймовірність появи можливих конкурентів на ринку. Воно найбільш привабливе для монопольної фірми, яка має переваги за рівнем витрат, тобто її витрати надто низькі порівняно з іншими фірмами.

Цінова дискримінація — це форма ціноутворення, при якому монополія встановлює різні ціни на однаковий товар для різних покупців залежно від умов продажу, причому різниця в цінах не обумовлюється різницею у витратах.

Умови цінової дискримінації:

• фірма повинна мати сильну монопольну владу;
• можливість перепродажу товару має бути виключена;
• потенційно сегментовані ринки мають відрізнятися за еластичністю попиту.

Механізм цінової дискримінації: більш висока ціна встановлюється на ринку, де попит менш еластичний. Якщо монополія встановлює різну ціну кожному покупцеві, це означає, що вона здійснює досконалу цінову дискримінацію, або впроваджує ідеальну диверсифікацію цін. В економічній теорії цінова дискримінація має також назву "цінова диверсифікація".

Цінова дискримінація буває трьох типів, визначення яких залежить від:

• обсягу споживання;
• доходів покупців;
• категорії товару.

Здійснюючи цінову дискримінацію, монопольна фірма певною мірою виправляє основний недолік монополізації — зменшення пропозиції. З одного боку, зменшується прибуток фірми, з іншого — росте обсяг пропозиції товару і попиту на нього. Цінова дискримінація широко розповсюджена не тільки на монопольних, але й на олігопольних ринках. Ця двоїстість викликає двоїсте ставлення до неї в суспільстві, що відбивається в антимонопольному законодавстві та антимонопольній політиці держави.

7. Антимонопольне законодавство в світі та в Україні

Антимонопольне законодавство інколи називають "малою конституцією ринкової економіки". Воно встановлює правила поведінки ринку, захищає підприємця від антиконкурентних дій суб'єктів ринку, сприяє створенню ринкового середовища і його головної рушійної сили — конкуренції.

У 90-х роках в Україні активно розвивалася система антимонопольного регулювання. Внаслідок демонополізації, що здійснювалася шляхом ліквідації та поділу державних монопольних утворень, знизився рівень монополізації економіки. Питома вага монополізованих товарних ринків у 1998 р. порівняно з 1994 р. зменшилась у машинобудуванні з 97,7% до 14,2%, у хімічній та нафтохімічній промисловості — з 61,9% до 9,7%, у галузях чорної та кольорової металургії — з 44,9% до 9%.

На початку 1999 р. до переліку підприємств, що займають монопольне становище на загальнодержавних ринках, було включено 372 суб'єкти господарювання, які діють на 579 товарних ринках (на 1.01.1997 р. — відповідно 506 і 753). З 1998 р. в машинобудуванні і металообробці на ринках 152 товарних груп (6,6% від загальної кількості) монопольне становище було близьким до абсолютного. У хімічній та нафтохімічній промисловості абсолютно монополізованими були ринки 53 товарних груп (8,4%), в чорній та кольоровій металургії — 19 ринків (2%), в галузях будівельного комплексу — чотири підприємці були абсолютними монополістами. Абсолютно монополізованими були ринки м'ятного ефірного масла, риболовних сіток, сириці, амінокислот, стрептоміцин-сульфату, поліакрилату, племінних бджіл закарпатської породи, послуг комунального обслуговування сільського населення тощо. На 1.01.1999 р. на регіональних ринках монопольне становище посідали 3014 суб'єктів господарювання, що діяли на 887 ринках.

Використовуючи монопольну владу, фірми перешкоджають конкуренції, завищують ціни, диктують умови. Для запобігання монопольних зловживань у світі сформувалось антимонопольне законодавство. Перший антимонопольний (антитрестівський) закон — закон Шермана — був прийнятий у США у 1890 р. у відповідь на негативні явища, пов'язані з існуванням трестів. Пізніше його було доповнено законами про Федеральну торгову комісію, законом Клейтона та ін.

У США величина ринкової частки фірми, яку слід розглядати як критерій монополізації, законом не встановлена. Однак у судовій практиці з 1945 р. монополізацією ринку вважається ринкова частка, яка дорівнює або перевищує 60%. Разом із тим значна ринкова частка не розглядається американськими суддями як єдиний аргумент для розпуску великої корпорації — потрібно, щоб така корпорація поводила себе антиконкурентно. Практика антитрестівського законодавства виробила ряд критеріїв, якими суди керуються перед порушенням справи про монополізацію:

1. компанія не є новатором;
2. велика ринкова частка не є наслідком вищої майстерності або відмінного прогнозування;
3. велика ринкова частка не є результатом великомасштабного виробництва;
4. фірма отримує надмірно великий прибуток;
5. розслідування справи не приведе до істотного зниження вартості акцій корпорації.

З урахуванням ринкової частки, поведінки на ринку та інших критеріїв суд може прийняти рішення про ліквідацію монополії.

За прикладом США в інших країнах також ухвалювали антимонопольні закони. В Європі антимонопольні норми вперше запровадили у Франції, а згодом в Італії, Бельгії, Великій Британії, Німеччині тощо. Законодавство різних країн підходить до визначення антиконкурентної діяльності неоднаково. У Німеччині підприємство вважають монополістом, коли воно контролює третину ринку певного продукту, у Франції — чверть ринку. В усіх європейських країнах діють спеціальні державні органи, які стежать за дотриманням антимонопольного законодавства. У Німеччині, Австрії, Нідерландах, Великій Британії, Швеції суб'єкти господарської діяльності зобов'язані повідомляти державні органи про всі угоди, які можуть обмежити конкуренцію. У Франції, Бельгії, Швейцарії законодавство передбачає обов'язкове повідомлення лише у випадках, коли справа стосується заінтересованої сторони чи державного органу.

Антимонопольне законодавство Японії ґрунтується на Законі "Про заборону приватної монополії та забезпечення чесних угод". Мета цього документа — поставити поза законом приватну монополію, нечесне укладання угод, незаконне обмеження виробництва, спонукати до справедливої вільної конкуренції та розвивати підприємницьку діяльність. В Японії монопольним (домінуючим) визначається становище, коли частка одного постачальника перевищує 50%, а частка двох — 75%.

В європейських країнах найбільш поширеними видами зловживань, пов'язаних із монопольним становищем, є:

• практика призначення великих скидок із ціни на великі партії продукції, що унеможливлює конкуренцію для малих фірм;
• практика призначення скидок "за лояльність" покупцям, які закуповують велику частину продукції у монополіста;
• практика підписання контрактів із додатковими зобов'язаннями, що не мають прямого стосунку до предмета контракту (наприклад, рішення люксембурзької телекомпанії "Телемаркетинг" припинити прийом рекламних оголошень, якщо номери телефонів у Бельгії не обслуговуються її дочірньою компанією);
• практика відмови монополіста поставляти продукцію фірмам, які є давніми клієнтами і дотримуються правил торгівлі.

У лютому 1992 р. було прийнято Закон України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності". У 1993 р. Верховна Рада України прийняла Закон "Про Антимонопольний комітет України". Порядок розгляду справ Антимонопольним комітетом (АМК) визначають Тимчасові правила розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України, затверджені у 1994 р. З 1.01.1997 р. введено в дію Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції", спрямований на встановлення, розвиток і забезпечення торгових та інших чесних звичаїв ведення конкуренції.

Захист конкуренції передбачено статтею 42 Конституції України, яка проголошує:

1. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності.
2. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.
3. Види і межі монополії визначаються законом.

Деякі норми антимонопольного законодавства містять інші закони України: Закон "Про підприємства в Україні" (стаття 3 — норми щодо об'єднань підприємств), Закон "Про приватизацію державного майна" (норми щодо приватизації державних підприємств-монополістів), Закон "Про видавничу справу" (принципи свободи та протидії монополізації). Загалом норми антимонопольного законодавства містять близько 100 законів України з питань регулювання економічної діяльності.

Законодавство України визначає фірму монополістом, коли її частка на ринку певного продукту перевищує 35%. Ця цифра для окремих виробництв може бути знижена Антимонопольним комітетом. Закон ураховує три групи порушень антимонопольного законодавства:

1. зловживання монопольним становищем на ринку;
2. неправомірні угоди, спрямовані на монополізацію та обмеження конкуренції;
3. дискримінація підприємств органами влади та управління.

За порушення антимонопольних норм передбачені такі форми відповідальності:

• майнова — у вигляді штрафу, який накладають на підприємців — юридичних осіб; розмір штрафу залежить від виду порушення. Застосовують також стягнення з прибутку, отриманого внаслідок порушення, та відшкодування збитків;
• оперативно-господарські санкції — примусовий поділ фірми, позбавлення ліцензії, заборона виходу на зовнішній ринок.

Антимонопольний комітет може встановлювати штрафи за ухилення від виконання чи за несвоєчасне виконання його рішень.

У кінці 90-х років основними видами порушень антимонопольного законодавства України були зловживання монопольним становищем і недобросовісна конкуренція, а головними порушниками — суб'єкти природних монополій та представники органів державної влади. Розподіл штрафів за видами порушень мав такий вигляд: зловживання монопольним становищем — 64,5%; недобросовісна конкуренція — 6%; неправомірні угоди — 2%; дискримінація органами державної влади — 0,5%; неподання інформації та невиконання рішень АМК — 27%.

Практика застосування чинного антимонопольного законодавства показала, що через недоліки у нормативно-правовій базі воно поки що не забезпечує належного запобігання монопольним зловживанням. Згідно з програмою "Україна-2010", здійснюватимуться заходи щодо вдосконалення антимонопольного законодавства з метою забезпечення ефективного державного впливу на розвиток конкуренції.