Фінанси України, та їх оздоровлення

1. Актуальні питання фінансового оздоровлення в Україні.

2. Фінансовий контроль як інструмент забезпечення фінансової дисципліни.

3. Непряме оподаткування та його роль у фінансово-господарській діяльності підприємств.

Перелік використаної літератури.

1. Актуальні питання фінансового оздоровлення в Україні

У процесі розбудови економічної системи, що стабільно розвивається, ключову роль відіграє ступінь державного регулювання економічних відносин.

Ефективність заходів, спрямованих на оздоровлення фінансової системи України, можлива лише за умови фінансового оздоровлення первинної ланки економіки — підприємств та установ.

Реалізація програми фінансового оздоровлення в Україні дозволить призупинити кризові явища в економіці, зокрема спад виробництва, інфляцію, дефіцит державного бюджету, а також створити фундамент для сталого економічного зростання.

Держави, які впевнено обрали курс на ринкові реформи, вже досягли певних успіхів, що проявляються насамперед у контролі над інфляцією, збільшенні виробничих обсягів та покращенні добробуту громадян. Безумовно, Україна, володіючи потужним економічним потенціалом, зможе не лише стабілізувати фінансову ситуацію, але й взяти під контроль інфляційні процеси, що дозволить їй посісти гідне місце серед розвинених європейських держав.

На сьогодні питання стабілізації та оздоровлення фінансової системи є найбільш пріоритетним завданням для держави.

Головна мета стабілізації полягає у формуванні реальних стартових умов для структурної перебудови економіки, відновлення інвестиційної активності та мобілізації фінансових ресурсів через розвиток фінансового ринку та відповідних інституцій.

Обов'язковою умовою фінансової стабілізації є проведення глибокої реформи фінансової системи України.

Основними напрямками такої реформи є:

• чітке відокремлення фінансової та кредитної систем;

• розмежування фінансів державних підприємств і Державного бюджету;

• створення зведеного балансу фінансових ресурсів держави, що охоплює доходи та витрати всіх юридичних і фізичних осіб, через які здійснюється розподіл і перерозподіл національного доходу;

• децентралізація державних фінансів, розподіл державного та місцевих бюджетів за джерелами надходжень і напрямками витрат;

• реформування податкової системи в напрямку її лібералізації та децентралізації, створення механізмів стимулювання виробництва та підприємницької діяльності;

• впровадження дієвих заходів для налагодження достовірного фінансового обліку, державної звітності та своєчасної сплати податків. Саме ці заходи пропонуються для вдосконалення та стабілізації фінансової системи [2, c. 124-126].

2. Фінансовий контроль як інструмент забезпечення фінансової дисципліни

Фінансовий контроль є складовою частиною управління фінансами та являє собою діяльність, спрямовану на перевірку правильності вартісного розподілу валового національного продукту, а також формування й використання грошових фондів.

Основними принципами фінансового контролю є:

— незалежність;

— гласність;

— превентивність (попереджувальний характер);

— дієвість;

— регулярність;

— об'єктивність;

— всеохоплюючий характер.

Залежно від суб'єктів, які здійснюють контроль, розрізняють кілька його видів.

Державний фінансовий контроль реалізується органами державної влади та управління. Він поділяється на загальнодержавний та відомчий. Загальнодержавний контроль має виняткове значення, оскільки від його організації та ефективності залежать напрямки економічного розвитку, рівень життя населення, масштаби тіньової економіки та економічних правопорушень. Його здійснюють Кабінет Міністрів, Міністерство фінансів, Державна податкова служба, Державна контрольно-ревізійна служба, місцеві державні адміністрації, Державний митний комітет та інші органи.

Відомчий фінансовий контроль застосовується виключно щодо підвідомчих підприємств та організацій і проводиться контрольно-ревізійними підрозділами міністерств і відомств. Останнім часом, у зв'язку зі скороченням кількості міністерств та появою підприємств нових форм власності, масштаби відомчого контролю значно зменшилися.

Громадський фінансовий контроль здійснюється громадськими організаціями, такими як партії, рухи, профспілки.

Аудит є новим видом фінансового контролю, що являє собою незалежний зовнішній контроль на комерційній основі. Виникнення та розвиток аудиту в умовах переходу до ринку зумовлені:

1) втратою ефективності відомчого контролю;

2) появою підприємств нових форм власності, для яких не існує "вищестоящої організації", що контролює їх діяльність;

3) неможливістю державних органів охопити регулярними перевірками всі суб'єкти господарювання, що покладається на аудиторські фірми [4, c. 69-70].

За часом проведення розрізняють такі форми фінансового контролю:

— попередній, який здійснюється до проведення фінансових операцій;

— поточний, що проводиться під час фінансових операцій (сплата податків, формування фондів, здійснення виплат тощо);

— наступний, який проводиться після завершення звітних періодів — місяця, кварталу, року.

Методи фінансового контролю поділяються на документальні (ревізії та перевірки) та натуральні (інвентаризація, лабораторний аналіз, контрольний обмір, контрольний запуск сировини у виробництво тощо).

Ревізія — це метод документального контролю фінансово-господарської діяльності підприємства, установи чи організації, що передбачає перевірку дотримання фінансового законодавства, достовірності обліку та звітності, а також спосіб виявлення недостач, втрат, привласнень і крадіжок коштів та матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань.

Перевірка — це обстеження та оцінка окремих напрямків фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації або їх підрозділів.

Ревізії класифікуються на:

— комплексні, що охоплюють усі сфери діяльності підприємства;

— часткові (охоплюють лише окремі напрямки);

— тематичні (проводяться одночасно в однотипних установах за певним переліком питань);

— планові та позапланові;

— суцільні та вибіркові (залежно від повноти використання документів) [1, c. 105-107].

У діяльності податкових органів застосовуються також непрямі методи контролю. Підставою для їх використання можуть бути виявлені порушення ведення бухгалтерського чи податкового обліку, відсутність обліку фактичних витрат виробництва, факти приховування доходів. Ознаками приховування доходів є постійне звітування про збитковість або відсутність господарської діяльності; невідповідність рівня життя керівників, засновників або фізичних осіб-підприємців та членів їх сімей задекларованим доходам; взаємодія з фіктивними структурами; надання, отримання, погашення кредитів; безпідставне збільшення обсягів готівкових операцій тощо.

Суть непрямих методів полягає у відстеженні операцій, пов'язаних із господарською діяльністю платників податків, на основі інформації з джерел, відмінних від звітів, декларацій та регістрів бухгалтерського обліку. Проводиться ретельний аналіз отриманої інформації для визначення доходу та відповідного розміру податкових зобов'язань. Джерелами інформації можуть бути дані, отримані від органів державної влади, зокрема митних органів, органів внутрішніх справ, банківських установ; звітні документи платника податку, що перевіряється; результати попередніх перевірок; обстеження виробничих, складських, торговельних та інших приміщень; відомості, отримані від третіх осіб.

У разі виявлення розбіжностей між задекларованим доходом та доходом, визначеним із застосуванням непрямих методів, орган державної податкової служби письмово пропонує платнику податку документально обґрунтувати виявлену розбіжність. Якщо платник не може підтвердити її легалізованими джерелами, оподаткування здійснюється на підставі даних, встановлених непрямими методами контролю.

Серед органів, що здійснюють загальнодержавний контроль, провідне місце належить Державній податковій службі України та Державній контрольно-ревізійній службі України.

Залежно від місця проведення фінансовий контроль поділяється на контроль на місцях, коли суб'єкт виконує контрольні дії безпосередньо на підконтрольному об'єкті, та дистанційний контроль, при якому суб'єкт контролює віддалений об'єкт за допомогою інформації, що передається засобами зв'язку [3, c. 116-18].

Контроль також поділяється на внутрішній і зовнішній. Вони можуть мати характер ієрархічного контролю, який розглядається на різних рівнях:

- між законодавчою владою та урядом;

- між центральною владою та бюджетними установами;

- між розпорядниками бюджетних коштів різних рівнів;

- між управліннями та підпорядкованими їм підрозділами. Характерною ознакою ієрархічного контролю є підзвітність, що означає відповідальність нижчестоящих установ за результати діяльності на конкретному рівні, тоді як вищестоящі регулюють та контролюють цю діяльність.

Зовнішній контроль — це контрольні заходи, що здійснюються ззовні та охоплюють усю систему державних органів, тому можуть сприйматися як макрозаходи.

Зовнішній контроль розпочинається з формування макроекономічної політики, визначення допустимого рівня видатків і дефіциту. На основі цих завдань складаються плани використання коштів, формується бюджет, який є законодавчою та адміністративною основою щорічного бюджетного циклу. Центральні органи виконавчої влади виконують регулятивні функції, визначаючи правила внутрішніх систем обліку, цільового виділення коштів, норми та принципи здійснення видатків, а також види, форми звітності та періодичність її подання.

Внутрішній контроль — це оперативні заходи, що проводяться самою організацією. Він доповнює макроекономічну стратегію, розроблену центральними органами. Організація самостійно проводить стратегічний аналіз напрямків власної фінансової діяльності та підготовки фінансових планів і бюджетів. Після складання та затвердження планів доходів і витрат основна увага приділяється питанням управління та оперативного фінансового контролю.

Обидва види контролю тісно пов'язані та доповнюють один одного. Лише в оптимальному поєднанні цих двох видів контролю можна досягти їх повної ефективності.

Важливою ознакою класифікації фінансового контролю є форма його здійснення як спосіб вираження змісту об'єкта контролю. Формами фінансового контролю є певні аспекти виявлення його змісту залежно від часу проведення контрольних дій. Виділяють попередній, поточний і наступний контроль. Критерієм розмежування цих форм є зіставлення часу проведення контрольних дій із процесами формування та використання фондів фінансових ресурсів. Водночас вони тісно взаємопов'язані, що відображає безперервний характер контролю.

Попередній (превентивний) фінансовий контроль проводиться до здійснення фінансових операцій і має важливе значення для запобігання порушенням. Він передбачає оцінку обґрунтованості фінансових програм і прогнозів у процесі складання, розгляду та затвердження бюджетних планів усіх рівнів, кошторисів позабюджетних фондів — на основі оцінки обґрунтованості розподілу ВВП та інших макроекономічних показників розвитку економіки держави; на мікрорівні — у процесі розробки фінансових планів і кошторисів, кредитних і касових заявок, фінансових розділів бізнес-планів, складанні прогнозів балансів суб'єктів господарювання.

В умовах переходу до ринкової економіки превентивний фінансовий контроль є найефективнішою формою, оскільки дозволяє запобігти перевитратам і втратам фінансових ресурсів, порушенню законодавства. На стадії фінансового прогнозування та планування превентивний контроль слугує передумовою для прийняття оптимальних управлінських рішень.

Поточний (оперативний) фінансовий контроль є органічною частиною оперативного фінансового управління та регулювання фінансово-господарської діяльності підприємств, організацій, установ, галузей економіки. Він проводиться в короткі проміжки часу в процесі здійснення фінансово-господарських операцій (перерахування податків, зборів, утворення фондів грошових коштів, здійснення виплат тощо). Спираючись на дані первинних документів оперативного та бухгалтерського обліку й інвентаризацій, поточний контроль дає змогу регулювати фінансові операції, що швидко змінюються, попереджувати збитки та втрати.

Наступний (ретроспективний) фінансовий контроль здійснюється шляхом аналізу та ревізії бухгалтерської і фінансової звітності після закінчення звітного періоду (за підсумками місяця, кварталу, року). Він характеризується поглибленим вивченням фінансової діяльності за попередній період, дає змогу масштабно оцінити позитивні та негативні сторони фінансової діяльності суб'єктів господарювання, розробляти заходи щодо їх усунення.

Слід зазначити, що всі форми фінансового контролю взаємопов'язані та доповнюють одна одну. Так, попередній контроль забезпечує перевірку проектів бюджетів, фінансових планів, кошторисів тощо. Поточний контроль допомагає своєчасно виявити вади й порушення в процесі фінансово-господарської діяльності та своєчасно їх усунути. Наступний контроль виявляє вади, які не були виявлені попереднім та поточним контролем [5, c. 137-139].

3. Непряме оподаткування та його роль у фінансово-господарській діяльності підприємств

У світовій практиці виділяють три види непрямих податків: акцизи, фіскальна монополія та мито. В Україні на сьогодні стягуються акцизи та мито. Непрямі податки, порівняно з прямими, мають свої переваги та недоліки. Вони є більш ефективними у фіскальному плані, оскільки оподатковують споживання, яке є стабільнішою та менш гнучкою величиною, ніж прибутки. Від них важко ухилитися, і їх сплату досить легко контролювати. Непрямі податки не впливають на процеси нагромадження, однак вони є регресивними в соціальному аспекті та суттєво впливають на загальні процеси ціноутворення. Крім того, за допомогою специфічних акцизів можна впливати на структуру споживання.

Акцизи — це непрямі податки, що встановлюються у вигляді надбавки до ціни. Специфічні акцизи виникли значно раніше, ніж універсальні. Їх характерними рисами є обмежений перелік товарів, на які вони поширюються, та диференційовані ставки для окремих груп товарів. Універсальні акцизи відрізняються від специфічних універсальними ставками на всі групи товарів та ширшою базою оподаткування.

Поширення універсальних акцизів зумовлене низкою чинників. Широка база оподаткування забезпечує стабільні надходження до бюджету, які не залежать від змін уподобань споживачів та асортименту реалізованих товарів. Універсальні ставки полегшують контроль податкових органів за правильністю сплати податку. Універсальні акцизи є досить нейтральними до процесів ціноутворення, оскільки податковий тягар рівномірно розподіляється між усіма групами товарів. Такі недоліки непрямих податків, як значний вплив на інфляційні процеси та регресивність у соціальному аспекті, в універсальних акцизах виражені яскравіше, ніж в інших непрямих податках.

На фінансову діяльність імпортерів — суб'єктів господарювання впливають: порядок визначення об'єкта оподаткування, розмір ставок податку, податкові пільги, терміни сплати ввізного мита до бюджету та реалізації імпортованих товарів споживачам.

Вплив непрямих податків на фінансову діяльність суб'єктів підприємництва залежить від багатьох обставин і чинників. Цей вплив можна розглядати у двох аспектах.

По-перше, він пов'язаний зі сплатою непрямих податків у процесі придбання товарно-матеріальних цінностей, оплати виконаних робіт і отриманих послуг. На цьому етапі сплата непрямих податків здійснюється за рахунок оборотних коштів суб'єктів підприємництва, тобто має місце тимчасова іммобілізація оборотних коштів для сплати податків. У цьому випадку необхідно враховувати такі чинники: умови оплати та обсяги придбання товарно-матеріальних цінностей, ставки й пільги щодо податків, джерела та терміни відшкодування сплачених непрямих податків суб'єктам підприємницької діяльності.

По-друге, цей вплив пов'язаний із надходженням непрямих податків на рахунки суб'єктів підприємництва, які реалізують товари, роботи, послуги. Непрямі податки, що надходять на рахунки суб'єктів підприємництва, використовуються для відшкодування сплачених ними непрямих податків у процесі придбання товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг). При цьому певний час, до перерахування в бюджет, непрямі податки можуть залишатися в розпорядженні (обороті) підприємств. Тому необхідно враховувати: умови реалізації та оплати, обсяги й напрямки реалізації товарів (робіт, послуг); ставки й пільги щодо непрямих податків; терміни їх сплати до бюджету.

Вплив непрямих податків на фінансову діяльність та фінансовий стан суб'єктів підприємництва залежно від сфери їхньої діяльності виявляється по-різному. Тому існують певні особливості впливу непрямих податків на діяльність підприємств виробничої сфери (з урахуванням галузі), тих, які займаються торгово-посередницькою діяльністю, та тих, що надають послуги (у тому числі фінансові).

Список використаних джерел

1. Корецька В. О. Фінанси: Навчально-методичний посібник / В. О. Корецька; М-во освіти і науки України, Кіровоградський державний педагогічний університет ім. В. Винниченка. — Кіровоград: КДПУ ім. В. Винниченка, 2006. — 141 с.

2. Кудряшов В. Фінанси: Навчальний посібник / Василь Кудряшов; М-во освіти і науки України, Український фінансово-економічний ін-т. — Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. — 356 с.

3. Основи економічної теорії: Навч. посібник / Авт. кол.: В'ячеслав Алєксєєв, Ольга Андрусь, Марина Вербицька та ін.; За заг. ред. Петра Круша, Валентини Депутат, Світлани Тульчинської. — К.: Каравела, 2007. — 447 с.

5. Романенко О. Фінанси: Підручник / Олена Романенко; М-во освіти і науки України, Укр. фінансово-економічний ін-т. — 2-ге вид., стереотип. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 310 с.