Фінанси, їх структура і функції

1. Фінанси та їхнє значення у соціально-економічному поступі

Слово «фінанси» бере початок від латинського терміна, що означає «дохід» або «готівка». У найширшому розумінні фінанси — це грошові кошти та грошові потоки. Вони з'явилися разом із формуванням державності та розвитком товарно-грошових відносин. Уперше цей термін почали вживати в XIII–XV століттях в Італії, коли такі міста, як Флоренція, Венеція та Генуя, стали провідними торговельними осередками. За часів натурального господарства більшість державних доходів мала натуральну форму, а фінанси фактично зводилися до наповнення державної скарбниці та покриття державних витрат. Зростання міст, розвиток ремесел і торгівлі сприяли поширенню грошових відносин, і державні фінанси дедалі більше набували грошового вираження. Це, своєю чергою, прискорило процес первісного нагромадження капіталу.

У період становлення ринкової економіки термін «фінанси» почали трактувати як «грошові надходження», «грошові виплати» та «грошовий обіг». Водночас поряд із державними фінансами активно розвивалися фінанси приватних підприємств, банківських установ, а також формувалися фінансові ресурси населення. З'являються акціонерні товариства, фондові біржі, набувають поширення цінні папери, міжнародні розрахунки та інші вагомі сегменти фінансової системи. Упродовж наступних століть структура, функції та роль фінансів стають дедалі складнішими, а в останні десятиліття відбуваються особливо значні зміни в їхній організації.

Перехід України від командно-адміністративної до ринкової економіки супроводжується глибокими трансформаціями у фінансовій системі. Відбувається відновлення тієї моделі, яка була створена для обслуговування ринкового господарства, але була зруйнована під час соціалістичних перетворень у колишньому СРСР. Сьогодні розбудова фінансової системи в Україні є одним із ключових завдань перехідного періоду, і саме від її успішного вирішення залежить просування країни до ринкових відносин.

Фінанси є невід'ємною складовою практично будь-якого виду діяльності. Вони супроводжують роботу державних органів влади, підприємств, об'єднань та установ, фізичних осіб, політичних партій, благодійних організацій, міжнародних корпорацій тощо. Фінанси тісно пов'язані з процесами формування, обміну, розподілу та використання валового внутрішнього продукту (ВВП) і національного багатства. Будь-яка діяльність потребує залучення грошових ресурсів для її забезпечення, їхнього розподілу та організації ефективного використання.

Фінанси можна визначити як діяльність суб'єктів, спрямовану на формування, розподіл і використання фінансових ресурсів задля досягнення поставлених цілей. Суб'єктами фінансових відносин виступають державні органи, підприємства та установи, громадяни та їхні об'єднання, іноземні інвестори, міжнародні фінансові інституції та інші учасники. Цілі, які ставлять перед собою ці суб'єкти, визначаються сферою їхньої діяльності, організаційною формою, характером взаємовідносин з іншими учасниками та багатьма іншими чинниками.

Наприклад, державні органи у своїй фінансовій діяльності прагнуть забезпечити фінансування державних видатків, здійснювати інвестиції, реалізовувати соціальні програми, підтримувати зовнішньоекономічну діяльність і регулювати економіку. Підприємці, своєю чергою, орієнтуються на отримання прибутку, забезпечення окупності вкладеного капіталу, прискорення його оборотності, мінімізацію фінансових ризиків та оптимізацію податкового навантаження. Для громадян головними завданнями у фінансовій сфері є забезпечення власних потреб, накопичення заощаджень та інвестування.

Якщо говорити про підприємницьку діяльність, то фінанси можна охарактеризувати як елемент бізнесу, що пов'язаний із залученням, розподілом та використанням грошових ресурсів для забезпечення господарської діяльності. У вітчизняній економічній літературі поширене також визначення фінансів як економічних відносин, що здійснюються у грошовій формі та опосередковують процеси розподілу й перерозподілу ВВП і національного багатства. При цьому передбачається, що такі відносини виникають між певними суб'єктами, а об'єктами виступають ВВП та національне багатство. Такий підхід підкреслює, що у фінансовій діяльності беруть участь різні сторони, які взаємодіють між собою, і ця взаємодія зводиться до розподілу та перерозподілу виробленого продукту й наявних цінностей.

У «Фінансовому словнику» за авторством Загороднього А. Г., Вознюка Г. Л. та Смовженко Т. С. (видання 2000 року) подано таке визначення: «Фінанси — сукупність економічних відносин, що виникають у процесі формування та використання централізованих і децентралізованих грошових фондів». Однак такий підхід не враховує деяких важливих аспектів. Зокрема, він оминає проблему активного залучення фінансових ресурсів, яке не є пасивним процесом, а потребує цілеспрямованих зусиль. Крім того, фінанси не варто зводити лише до розподільчої функції — вони є постійною складовою будь-якої діяльності. Наприклад, розвиток підприємства передбачає постійне здійснення операцій із залучення та використання коштів, емісію цінних паперів, обслуговування кредитів тощо.

Важливо також зазначити, що господарські операції завжди проводяться з урахуванням фінансових важелів. В умовах ринку фінансова діяльність стає визначальним чинником для започаткування та розвитку бізнесу. Тому фінанси присутні в кожному господарському процесі — від його старту до отримання та використання фінансових результатів. Вони не обмежуються лише розподілом ресурсів, а є особливим видом діяльності, тісно пов'язаним із підприємництвом у будь-якій галузі.

Предметом фінансів виступає діяльність суб'єктів, що полягає в мобілізації, розподілі та використанні фінансових ресурсів для досягнення визначених цілей. Кожен із цих напрямів передбачає виконання конкретних операцій і застосування відповідних інструментів. Вивчення організаційних засад проведення таких операцій та використання можливих важелів у господарській і негосподарській діяльності суб'єктів і становить предмет фінансової науки.

Фінанси відіграють ключову роль в економічному та соціальному розвитку. Вони забезпечують залучення економічних ресурсів, розподіл ВВП і національного багатства, обіг ресурсів, а також застосування економічних важелів управління та контролю. Завдяки фінансам організовується ефективне використання залучених ресурсів, створюються резерви, використовуються майбутні доходи для фінансування поточної діяльності.

На практиці фінанси є складовою економічної системи будь-якої держави, і їхнє використання дозволяє досягати кінцевих цілей економічного та соціального розвитку. Історичний досвід свідчить, що фінанси можуть ефективно застосовуватися як у тоталітарних режимах для задоволення вузькокласових, партійних чи особистих інтересів, так і в демократичних суспільствах — для досягнення соціальної гармонії, забезпечення високопродуктивного виробництва та підвищення рівня життя населення.

Найвищого рівня розвитку фінанси досягають саме в умовах ринкової економіки, фундаментом якої є різноманітні форми власності. Якщо ж ці форми обмежені, фінанси не можуть повною мірою реалізувати свій потенціал, оскільки їхнє функціонування жорстко регламентується державними законодавчими та нормативними актами.

З огляду на це, у функціонуванні фінансів та інших економічних категорій слід розрізняти об'єктивні та суб'єктивні елементи. Як об'єктивне явище економічного життя, фінанси можуть успішно виконувати свою роль лише за наявності належних організаційних умов — досконалої законодавчої бази та відповідних фінансових інститутів. Фінанси є не лише індикатором рівня економічного розвитку суспільства, а й дієвим інструментом цього розвитку. Їхнє використання для досягнення поставлених цілей залежить від глибини розуміння економічної сутності та ролі фінансів у державі.

Перехід до ринкової економіки супроводжується кардинальною зміною впливу фінансів на відтворювальний процес. Відбувається якісний та кількісний перехід на новий рівень застосування фінансів в економічній системі держави.

Головне призначення фінансів — створити необхідні умови для формування, розподілу та використання валового внутрішнього продукту в країні. Це досягається шляхом організації різноманітних фондів фінансових ресурсів на всіх етапах діяльності держави, бізнес-структур та окремих громадян. Фонди фінансових ресурсів, що обслуговують економічні процеси, відрізняються методами створення, напрямками використання, інтересами суб'єктів господарювання, способами виробничої та суспільної інтеграції, а також кінцевими цілями відповідного виду діяльності.

2. Фінансові резерви

Фінансові резерви є однією з ключових умов безперервного та ефективного функціонування економіки й вирішення соціальних проблем. Потреба в резервах існує завжди, незалежно від моделі економічного розвитку, форми власності чи рівня розвитку продуктивних сил. Вона об'єктивно зумовлена самим характером виробничого процесу, в якому завжди присутні ймовірні випадковості та непередбачувані обставини. У високотехнологічному виробництві в умовах конкуренції необхідність у фінансових резервах додатково викликана змінами технологій, зовнішньоекономічними зв'язками та кон'юнктурою ринку.

За своєю економічною суттю фінансові резерви — це способи та форми створення й використання фондів фінансових ресурсів, призначених для фінансування заходів із подолання наслідків непередбачуваних обставин, підтримки високого рівня виробництва та суспільного добробуту. У загальноекономічному контексті джерелом фінансових резервів виступає валовий внутрішній продукт, створюваний економікою держави. Фінансові резерви в межах країни мають мати оптимальний розмір, оскільки надмірне відволікання коштів у резерви може спричинити фінансову напругу та негативно позначитися на відтворювальних процесах. Питання визначення оптимального обсягу фінансових резервів є однією з фундаментальних проблем фінансової науки. Фінансові резерви держави є складовою її національного багатства.

Функціональне призначення фінансових резервів полягає не в розширенні виробництва чи наданні соціальних послуг, а в забезпеченні стабільності економічної та соціальної сфер при виникненні непередбачуваних обставин і нових суспільних потреб, що потребують негайного задоволення. Тому фінансові резерви можна охарактеризувати як фонди фінансових ресурсів спеціального призначення — кошти, що використовуються для підвищення добробуту громадян, а також ресурси, спрямовані на розвиток та вдосконалення виробництва.

У фінансовій літературі класифікація резервних фондів зазвичай проводиться за рівнями управління та використання. Відповідно до такого підходу, фінансові резерви можна поділити на загальнодержавні, резерви підприємницьких структур та резерви місцевого самоврядування.

Фінансові резерви покликані забезпечувати стійкість усієї фінансової системи та надійність фінансового забезпечення економічного розвитку при впливі непередбачуваних чинників. Вони також визначають розмір матеріальних і трудових резервів. Адже для створення матеріальних запасів необхідні кошти, а без фінансових ресурсів неможливо створити чи модернізувати виробничі потужності.

Аналогічна ситуація спостерігається і при формуванні трудових ресурсів. Підготовка кваліфікованих кадрів, перепідготовка та перекваліфікація робочої сили, а також надання допомоги тимчасово непрацюючим потребують значних фінансових витрат.

До фінансових резервів також належать валютні резерви, запаси золота та інших дорогоцінних металів національних і центральних банків. Специфіка цих резервів полягає в тому, що вони покликані забезпечувати стабільність національної грошової одиниці. Зрештою, це також впливає на стабільність фінансової ситуації в державі та дозволяє пом'якшувати вплив кризових явищ у світовій економіці.

Фінансовими резервами є також резервні фонди комерційних банків, страхових компаній та інших фінансових установ. Їхнє призначення — забезпечення повернення залучених коштів юридичних і фізичних осіб та своєчасне здійснення розрахунків за власними зобов'язаннями.

Створення фінансових резервів у державі потребує відповідного законодавчого забезпечення. У більшості країн світу процеси формування та використання резервів регулюються спеціальними законами. В Україні створення фінансових резервів на загальнодержавному рівні передбачено Законом України «Про бюджетну систему України». У статті 19 цього закону зазначено, що в державному бюджеті України передбачається створення резервного фонду Кабінету Міністрів України в розмірі до двох відсотків від обсягу видатків державного бюджету для фінансування невідкладних витрат у народному господарстві, соціально-культурних та інших заходів, які не могли бути передбачені під час затвердження державного бюджету.

Цим же законом передбачено створення резервів на рівні місцевого самоврядування. Зокрема, у республіканському бюджеті Автономної Республіки Крим, обласних, міських (міст Києва і Севастополя та міст обласного підпорядкування) і районних бюджетах утворюються резервні фонди уряду АРК, виконавчих органів обласних, міських та районних рад народних депутатів у розмірі до одного відсотка від обсягу видатків кожного з відповідних бюджетів. Ці кошти призначені для фінансування невідкладних заходів, які не могли бути передбачені під час затвердження зазначених бюджетів.

Фінансові резерви, що створюються в межах ланок фінансової системи, займають провідне місце в системі фінансових резервів держави. Це пояснюється тим, що бюджетна система посідає центральне місце у фінансовій системі країни, а бюджет є основним джерелом фінансового забезпечення економічного розвитку. Бюджетні резерви покликані забезпечувати міжгалузеві пропорції в економіці, сприяти вирішенню найважливіших економічних завдань, здійсненню прогресивних структурних змін у народному господарстві та впровадженню нових науково-технічних досягнень.

Створення фінансових резервів на рівні підприємницьких структур також має законодавче врегулювання в багатьох європейських країнах. В Україні відповідно до чинного законодавства підприємствам дозволяється відраховувати до резервних фондів до двадцяти п'яти відсотків прибутку, що залишається в їхньому розпорядженні після сплати податків. На сьогодні фінансові резерви всіх рівнів управління перевищують чотири мільярди гривень, що становить понад три відсотки валового внутрішнього продукту.

Досягнення оптимального загального обсягу фінансових резервів у державі потребує комплексного підходу до питань їхнього формування, розподілу та використання. Важливо не лише створити ефективну систему фінансових резервів, а й зацікавити всіх суб'єктів господарювання у формуванні найсприятливіших умов для її функціонування.