Фінансовий ризик

Вступ

Чи реально передбачити, якому банку можна довірити кошти, щоб вони не зникли? Як віднайти стабільного партнера, який вчасно розрахується за поставлену продукцію чи надані послуги? Як убезпечити власні інвестиції? Ці питання є надзвичайно актуальними для більшості підприємств. Страхові компанії пропонують рішення — фінансове страхування. Це досить приваблива опція. До того ж, статистика підтверджує щорічне зростання обсягів ринку страхування фінансових ризиків. У цьому матеріалі я спробую висвітлити, що саме належить до фінансових ризиків, а також як правильно відображати витрати на таке страхування в податковому та бухгалтерському обліку.

Потреба в інвестиціях, як внутрішніх, так і зовнішніх, є характерною ознакою економічних реформ у будь-якій країні. Багато секторів української економіки сьогодні гостро потребують інвестиційних вливань. Внутрішні ресурси для інвестування в Україні досить обмежені порівняно із закордонними можливостями. Крім того, сам інститут внутрішніх інвестицій в Україні перебуває на стадії формування, а потенціал для вдосконалення його правових та економічних механізмів ще далеко не вичерпаний. Додатковим джерелом фінансування може стати капітал, який раніше витікав з України у пошуках сприятливішого правового поля. Для його повернення необхідно створити певні умови. Можна вважати, що економічні передумови для сприятливого інвестиційного клімату вже сформовані, чого не скажеш про ефективний механізм гарантій для інвестора. Окрім наявності привабливих проектів, ключову роль відіграють правова база та механізм гарантій. При цьому висока прибутковість — далеко не головний критерій для інвестування (згадаймо ОДВЗ, які залучали нерезидентів високою дохідністю, та кризу 1998 року). Набагато важливішими є надійність і безпека вкладень, можливість вільної репатріації капіталу, гарантії повернення, захист від курсових та політичних ризиків тощо.

Страхування як один із механізмів гарантій для інвестора має давні традиції за кордоном. Страхові та перестрахувальні компанії, які пропонують цей продукт, доклали чимало зусиль для завоювання довіри інвесторів. Їхні страхові програми базувалися на накопиченому досвіді та довірчих відносинах. Українським страховикам ще належить пройти цей шлях. Тому вирішення проблеми через перестрахування має вагомі підстави. Іноземні перестрахувальники ставляться до фінансових ризиків з українським походженням дуже обережно. Їхню позицію можна описати фразою: «Не хочу казати вам "ні", але чи зрозумієте ви "так"». Втім, позитивний досвід у цій сфері існує.

Я не ставив за мету надати вичерпний аналіз усіх проблем фінансового страхування. Гадаю, у цієї теми ще будуть свої дослідники. Моє завдання — поділитися практичним досвідом страхування фінансових ризиків, пов'язаних з інвестиціями та їх розміщенням у перестрахування за кордоном.

Страхування фінансових ризиків завжди вирізнялося складністю та відособленістю від інших видів страхування. Варто розрізняти два схожих за суттю, але різних за оформленням варіанти. У першому страхувальником виступає кредитор (власне страхування фінансового ризику), у другому — позичальник (видача страхової гарантії). Обидва варіанти мають свої переваги та недоліки, але їх аналіз виходить за межі цієї роботи. Зосередимося на загальних проблемах оформлення фінансового ризику — «відділенні зерен від плевел». Наприклад, кількість охочих отримати страховий поліс значно перевищує можливості та бажання страховиків. Ці ризики потребують ретельної селекції, особливо з огляду на низьку якість підготовки фінансових проектів та відсутність у страхувальника реальних можливостей для їх реалізації. Часто в запропонованих проектах проглядається відверта афера. Нерідко трапляються страхувальники, які не мають інвестора, а лише бажають втілити фінансову ідею, що розсипається вже при першому розгляді. За роки роботи в цьому напрямку довелося зіткнутися з різними — і кумедними, і сумними — ситуаціями. Проект створення «Нью-Васюків» тьмяніє порівняно з деякими з них.

1. Види фінансового ризику

Закон про страхування передбачає дві форми страхування: обов'язкове та добровільне. Страхування фінансових ризиків належить до добровільної форми (ст. 6 Закону про страхування). Під «фінансовими ризиками» розуміють імовірність виникнення непередбачених фінансових втрат (зниження запланованого прибутку, зменшення очікуваного доходу, втрата частини або всього капіталу) в умовах невизначеності фінансової діяльності підприємства (Словник-довідник фінансового менеджменту / За ред. І. А. Бланк, 1998). Основними видами фінансових ризиків підприємства є: ризик зниження фінансової стійкості, ризик втрати платоспроможності, інвестиційний ризик, інфляційний ризик, процентний ризик, валютний ризик, депозитний ризик, кредитний ризик, податковий ризик та інші.

З наведеного визначення випливає, що сфера дії цього виду страхування не має чітких меж. Під категорію страхування фінансового ризику можна підвести практично будь-який вид страхування. Це дозволяє при укладанні договору відходити від загальновстановлених рамок і розширювати окремі умови на користь застрахованої особи (наприклад, збільшувати тарифні ставки).

Згідно зі ст. 4 Закону про страхування об'єктами фінансового страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать законодавству України. Наприклад, об'єктом страхування лізингових операцій можуть бути майнові інтереси, пов'язані зі збитками при їх здійсненні, а об'єктами страхування кредитних ризиків — банківські позики, зобов'язання та поруки, інвестиційні кредити.

Для наочності наведу кілька практичних прикладів страхування фінансових ризиків.

У будь-якому випадку в договорі страхування мають бути зазначені об'єкт страхування, його вартість і конкретний вид ризику, що страхується. Для кожного виду ризику існують Правила страхування, затверджені Держфінпослуг, які повинні мати назву, дату та номер. При укладенні договору страхова компанія ознайомлює страхувальника з цими правилами.

Відповідно до ст. 983 ЦКУ договір страхування набуває чинності з моменту внесення страхового платежу (якщо інше не встановлено договором). Саме з цієї дати у бухгалтера, як правило, виникають питання щодо відображення понесених витрат у бухгалтерському та податковому обліку. Почнемо з податкового обліку.

2. Страхування фінансових ризиків та валові витрати

У Законі про податок на прибуток є спеціальна норма, що регулює порядок відображення страхових витрат, — п.п. 5.4.6. Згідно з цією нормою до валових витрат підприємства відносять будь-які витрати на страхування, пов'язані з господарською діяльністю. Отже, якщо підприємство зможе обґрунтувати зв'язок витрат на страхування фінансових ризиків зі своєю господарською діяльністю, такі витрати можна включити до складу валових витрат (див. «Які витрати на страхування включаються до складу валових витрат»).

Зауважу, що в такій редакції ця норма діє з 1 січня 2005 року.

До 1 січня 2005 року формулювання цього пункту було іншим: до валових витрат відносилися витрати на страхування в частині «кредитних та інших комерційних ризиків платника податку, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб».

Які витрати на страхування включаються до складу валових витрат?

Витяг із п.п. 5.4.6 Закону про податок на прибуток.

«5.4. До валових витрат включаються: <...>

5.4.8. Будь-які витрати зі страхування <...> кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб».

Як бачимо, у новій редакції зникло поняття «комерційних ризиків» і з'явилося обмеження «звичайності» ціни страхового тарифу (про це пізніше). Фінансові ризики підпадають під визначення комерційних. Тому виникає запитання: чи може така зміна означати, що страхування фінансових ризиків з 1 січня 2005 року не включається до валових витрат? Звичайно ж, ні. І ось чому.

«Комерційні ризики» не просто вилучено із Закону, а замінено на «ризики, пов'язані із здійсненням господарської діяльності». Такі зміни були зумовлені тим, що Закон про страхування оперує поняттям «фінансові ризики», а Закон про податок на прибуток — «комерційні ризики». Через неоднозначне трактування цих понять виникли проблеми у платників: у ліцензіях страхових компаній зазначено страхування фінансових ризиків, а ліцензій на страхування комерційних ризиків страховики не мають. Відтак до валових витрат можна було відносити лише витрати на страхування комерційних ризиків. Із цього приводу були листи ДПАУ від 12.06.2003 р. N 5224/5/15-1316 і Держфінпослуг від 24.07.2003 р. N 638/07/3-2-11, які не вирішили проблеми. Її було вирішено 1 січня 2005 року — законодавці внесли зміни безпосередньо до Закону.

Тепер для включення страхових фінансових ризиків до складу валових витрат платнику необхідно обґрунтувати зв'язок такого страхування зі своєю господарською діяльністю.

Як приклад можна згадати лист ДПАУ від 31.01.2005 р. N 830/6/15-316, у якому роз'яснюється правомірність віднесення до валових витрат господарських ризиків за договорами добровільного страхування відповідальності перевізника як одного з видів страхування фінансових ризиків.

Момент виникнення валових витрат понесених страхувальником збитків і валових доходів отриманих страхових виплат визначено абзацом другим п.п. 5.4.6 Закону про податок на прибуток. Так, застраховані збитки, понесені страхувальником — платником податку, відносяться до складу валових витрат у податковому періоді їх понесення (у момент настання страхового випадку). А сума страхового відшкодування понесених збитків включається до складу валових доходів у податковому періоді її отримання (у момент надходження коштів на рахунок страхувальника від страхової компанії).

До суми страхового відшкодування відносять страхові виплати, що здійснюються страховою компанією (страховиком) у межах страхової суми та при настанні страхового випадку. До застрахованих збитків — прямі та непрямі збитки, понесені страхувальником при настанні страхового випадку, передбачені договором страхування. Згідно зі ст. 9 Закону про страхування сума страхового відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, понесеного страхувальником.

На практиці часто трапляються випадки, коли страхові компанії відшкодовують лише частину понесених збитків. Така невідшкодована частина за договором страхування має назву франшиза. Розмір франшизи застерігається в договорі страхування, і чим він менший, тим краще для страховика. При цьому платник має право включити до складу валових витрат усю суму понесених збитків, зазначених у договорі страхування, з урахуванням суми франшизи (невідшкодованих збитків). Такого висновку доходимо на підставі того, що невідшкодовану частину збитків (франшизу) так само включено до складу застрахованих збитків, які відповідно до абзацу другого п.п. 5.4.6 Закону про податок на прибуток включаються до складу валових витрат.

3. Застосування «звичайної ціни страхового тарифу» і «5 % ліміт»

При включенні витрат на страхування до складу валових витрат не слід забувати про обмеження. Валові витрати обмежено звичайною ціною страхового тарифу та 5 % лімітом. Ці обмеження також установлено спеціальною нормою п.п. 5.4.6 Закону про податок на прибуток.

Звичайна ціна страхового тарифу. Згідно з п.п. 1.20.5² Закону про податок на прибуток центральний орган виконавчої влади з регулювання ринків фінансових послуг затверджує методику визначення звичайних цін страхового тарифу. На виконання цієї норми було розроблено Методику N 3259. Згідно з цією Методикою страхові тарифи за добровільними видами страхування обчислюються страховиком актуарно (математично) на підставі відповідної статистики настання страхових випадків. Конкретний розмір страхового тарифу визначається в договорі страхування за угодою сторін. Як бачимо, процедура визначення звичайної ціни страхового тарифу не передбачає нічого складного, і довести «незвичайність» ціни податківцям буде непросто.

5 % ліміт. До складу валових витрат можна включити суму витрат на страхування (крім витрат на медичне, пенсійне страхування та за обов'язковими видами страхування) у розмірі, що не перевищує 5 % валових витрат за звітний податковий період, наростаючим підсумком із початку року, а для сільськогосподарських підприємств — за звітний податковий рік.

Для зручнішого підрахунку 5 % ліміту рекомендуємо орієнтуватися на граничне співвідношення валових витрат на страхування до решти витрат (без урахування страхових виплат) і застосувати розрахунок: 5 % : (100 % - 5 %) = 1/19. Причому сума «решти витрат», як уже відзначалося, береться за звітний податковий період наростаючим підсумком із початку року, в якому було здійснено сплату страхового внеску.

4. Бухгалтерський облік

Облік розрахунків щодо страхування ведеться на рахунку 65 «Розрахунки за страхуванням». Для обліку страхування фінансових ризиків рекомендуємо відкрити субрахунок другого порядку, наприклад субрахунок 657 «Розрахунки за страхуванням фінансових ризиків».

По кредиту цього субрахунку відображають нараховані зобов'язання щодо страхування, а також отримані від органів страхування кошти. По дебету — погашення заборгованості та витрачання коштів страхування на підприємстві. Аналітичний облік має вестися щодо страхувальників та окремих договорів.

Також зауважимо: якщо настання страхового випадку пов'язане з надзвичайними подіями (стихійними лихами тощо), то можна при нарахуванні доходу від страхового відшкодування використовувати замість субрахунку 719 субрахунок 751, а замість субрахунку 949 — субрахунок 993.

Приклад. Підприємство уклало договір добровільного страхування депозитного вкладу. За договором страхується ризик можливого неповернення повністю або частково депозитного вкладу у зв'язку з банкрутством банку. Договір набуває чинності з моменту внесення страхового платежу. Страхова сума становить 60237 грн. (основна сума вкладів та нарахованих процентів). Страхова премія (платіж) — 3011,85 грн. (із розрахунку, що страховий тариф — 5 % від 60237 грн.). Розмір безумовної франшизи становить 1 % від суми понесених збитків (60237 грн. x 1 % = 602,37 грн.).

При цьому загальна сума валових витрат (без урахування витрат на страхування) наростаючим підсумком від початку року склала 47800 грн.

5. Із досвіду страхування фінансово-кредитних ризиків

Страхування — це специфічна, не схожа на інші галузь народного господарства України.

Відповідно до визначення, зазначеного в ст. 1 Закону про страхування, страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян і юридичних осіб у випадку настання визначених подій (страхових випадків), визначених договором страхування чи чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами і юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) і доходів від розміщення коштів цих фондів.

Вітчизняні теоретики дають дещо інше визначення страхуванню.

Так, С. С. Осадець визначає страхування як «економічні відносини, по яких страхувальник сплатою грошового внеску забезпечує собі або третій особі у випадку настання події, обговореної договором чи законом, суму виплат страховиком, що утримує визначений обсяг відповідальності і для її забезпечення поповнює й ефективно розміщає резерви, здійснює превентивні заходи для зменшення ризику, у разі потреби перестраховує його частину».

Т. А. Ротова і Л. С. Руденко вважають, що «страхування — це система економічних інтересів, що виникають між двома сторонами — страховиком і страхувальником — по забезпеченню захисту майнових інтересів останнього за рахунок сплати їм страхових платежів (премій) у спеціально створені для цього цільові фонди, з яких здійснюється відшкодування збитків (у випадку настання обговорених страхових ризиків)».

Законом про страхування визначені три основні групи майнових інтересів:

1. особисте страхування;
2. майнове страхування;
3. страхування відповідальності.

Однією із самих традиційних галузей страхування є майнове страхування, «економічне призначення якого складається в компенсації збитку, заподіяного страхувальнику внаслідок страхового випадку із застрахованим майном (матеріальні і фінансові збитки)»¹.

А. Таркуцяк, а також інші теоретики вважають, що «страхування кредитних і фінансових ризиків (депозитів, кредитів, утрати прибутку і т.п.) є підвидом майнового страхування».

Фінансовий ризик — це ризик, пов'язаний з використанням фінансових ресурсів. У свою чергу, фінансові ресурси — це сукупність усіх видів коштів, фінансових активів, якими розташовує економічний суб'єкт, що знаходяться в його розпорядженні. Фінансові ресурси є результатом взаємодії надходження і витрат, розподілу коштів, їхнього нагромадження і використання.

Слід зазначити, що для цілей оподаткування фінансовий ризик повинен розглядатися як комерційний ризик.

Згідно з пп. 5.4.6 Закону про прибуток до складу валових витрат подвійного призначення включаються будь-які витрати по страхуванню кредитних і інших комерційних ризиків платника податку (страхувальника).

У законодавстві України зміст терміна «комерційний ризик» не визначений.

На мій погляд, комерційний ризик — це підприємницький ризик, що виникає при здійсненні підприємницької діяльності (бізнес-операцій) і угод.

Комерційний ризик визначається в можливому зниженні, втраті доходів підприємства через дії, рішення в умовах невизначеності, недоліку інформації про стан ринку, невиконання контрагентом договірних зобов'язань.

Відносини страховика і страхувальника щодо страхування комерційного ризику будуються на договірній основі.

Договір страхування відноситься до числа ризикових і по своїй суті являє собою двосторонню угоду, сторонами якої є страховик і страхувальник.

За договором страхування комерційного ризику може бути застрахований підприємницький ризик тільки самого страхувальника і тільки на його користь.

Як свідчить практика, для укладення договору страхування комерційного ризику страхувальник зобов'язаний надати страховику наступні документи:

1. заяву, у якій вказуються: найменування суб'єкта підприємницької діяльності, юридична адреса, банківські реквізити, номер телефону і факсу, дані про наявність ліцензій, дозволів, патентів, дані про очікуваний виторг від реалізації товарів, робіт, послуг;
2. копію контракту, щодо якого укладається договір страхування;
3. копію бухгалтерського балансу за станом на останню звітну дату;
4. дані про платоспроможність контрагента страхувальника та інші документи.

З метою повноти оцінки ступеня ризику страховик ретельно перевіряє інформацію про страхувальника і про діяльність його контрагента.

Негативний досвід, накопичений у плані страхування кредитів у період 1995-1996 рр., банкрутства страховиків у зв'язку з масовим неповерненням кредитів і часті випадки невиплати відшкодування по даному виду страхування привели до того, що більшість страховиків відмовилися від фінансових ризиків і переключилися на класичні види страхування. Додатковим ударом стала криза 1998 року, що поставила під загрозу чи зірвала виконання багатьох інвестиційних проектів. У той же час страховики-нерезиденти, у яких були розміщені фінансові ризики, локалізовані в Україні, понесли значні збитки і з великою обережністю ставляться до подібного бізнесу. Як приклад можна навести страхування угоди по придбанню комбайнів «БІЗОН», де страховиком виступала «CUKE» (Польща). Проблема обговорювалася на Польсько-українському форумі в червні 2001 року, але не знайшла свого рішення. Основною помилкою страховика в цьому випадку можна вважати «неуважність» до позичальника (адже страхувався-то продавець!), невиправдану економію на послугах сюрвейєра тощо.

Компанією «Захист» розроблена система страхування фінансових ризиків, що включає страхування фінансового ризику (у тому випадку, якщо страхується кредитор) або видачі страхової гарантії (якщо позичальник) з перестрахуванням ризику у фінансово могутніх і заможних страхових компаніях Європи. При цьому дуже важливим фактом є те, що супровід ризику провадиться в країні перебування позичальника, що дозволяє оперативно реагувати на зміну його фінансового стану. Нещодавно компанією була розпочата спроба об'єднати зусилля декількох страхових компаній України, що працюють у цьому напрямку. Сподіваємося, що спільними зусиллями вони змогли б досягти кращих результатів. Створення українського об'єднання страховиків, що займаються цим видом страхування, на мій погляд, змогло б налагодити більш активну роботу і зміцнити довіру іноземних перестрахувальників та інвесторів.

Цікавим інструментом для економіки України є страхування експортних кредитів при торгівлі із зарубіжжям. Даний вид страхування дозволяє розширити експортний потенціал українських підприємств і захистити їх від випадків несплати за поставлений по контрактах товар і, як наслідок, — штрафних санкцій з боку контролюючих органів. Система страхування включає страхування на повну суму заборгованості терміном, рівним терміну дії договору. Страхування повинне включати як страхування фінансового ризику, так і майна (основних засобів, устаткування підприємства, майна, отриманого за договором на здійснення інвестиції).

Процедура страхування включає аналіз фінансового стану позичальника, його можливості по реалізації заявленого проекту з правової й економічної точок зору. Важливим моментом є наявність у позичальника майна, по вартості адекватного сумі заборгованості, а також виробничих потужностей для реалізації проекту.

У рамках розробленої системи існує можливість страхування револьверних угод.

Цікавим є порівняння вартості банківської гарантії, середньозваженої кредитної ставки по валюті і гривні з вартістю страхування фінансового ризику (2-7 %). При регулярних револьверних постачаннях навантаження на одне постачання товару може знижуватися до 0,1-0,2 %.

6. Управління фінансовими ризиками

Більшість компаній як в усьому світі, так і в Україні цілеспрямовано застосовують ризик-менеджмент у своїй діяльності. Це пов'язано з існуючими фінансовими ризиками. У комерційній діяльності завжди можливі варіанти недогляду фінансової вигоди чи неповернення кредиту, а також процентні й інвестиційні ризики. Однією з найбільш ризикових сфер вітчизняні компанії вважають коливання курсу валют. Питання управління валютними ризиками в Україні до якогось моменту не виникало взагалі, оскільки всі ціни і розрахунки виражалися в доларах або прив'язувалися до них. Власники компаній розраховували свої грошові потоки в доларах, а ця грошова одиниця протягом багатьох років була надійною і вважалася сильнішою стосовно євро. Тим часом динаміка курсу долара стосовно євро і гривні за останні кілька років викликала активні дії по управлінню валютними ризиками.

Найбільш розповсюдженим у світовому масштабі способом зменшення фінансових ризиків є їхня передача страховим компаніям чи банкам. Однак хеджування ризиків банками і їхнє страхування слабо розвинуто в Україні. Проблема пов'язана з ненасиченістю ринку банківських послуг. В основному такі послуги пропонують західні банки, у яких є досвід проведення аналогічних операцій за кордоном і прямий вихід на західні валютні біржі для перестрахування власних валютних ризиків. Однак можна сказати, що насиченість ринку банківськими продуктами по захисту від валютних ризиків буде зростати, особливо з огляду на інтерес іноземних фінансових установ до фінансового сектора України.

Багато компаній мінімізують фінансові втрати завдяки встановленню роздрібних цін товару у твердій іноземній валюті. Тим самим валютний ризик лягає на плечі покупця. У той же час частина вітчизняних компаній вважає формування резервного фінансового фонду самим оптимальним способом запобігання фінансових втрат. Він дозволяє прикрити валютні «діри» у випадку «несприятливої погоди» на ринку. Частина компаній перейшла на розрахунки в євро, деякі ввели середньозважений розрахунковий курс гривні, розрахований як щось середнє між курсом долара і євро.

Функцію ж керування фінансовими ризиками в компанії можуть виконувати наймані фахівці — ризик-менеджери — або ж штатні працівники, від фінансового директора до головного бухгалтера.

Література

1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. N 435-IV.
2. Закон України «Про страхування» від 07.03.96 р. N 85/96-ВР.
3. Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. N 168/97-ВР.
4. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.97 р. N 283/97-ВР.
5. Методика визначення звичайної ціни страхового тарифу, затверджена розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 30.12.2004 р. N 3259.
6. Ротова Т. А., Руденко Л. С. Страхування: Навч. посіб. — Київ. Нац. торг.-екон. ун-т., 2001.
7. Таркуцяк А. О. Страхування: Навч. посіб. — К.: Видавництво європейського ун-ту фінансів, інформ. систем, менеджменту і бізнесу, 2000.