1. Фінансовий менеджмент та його зміст

а) Фінансовий менеджмент як система управління фінансами підприємства

Фінансовий менеджмент доцільно розглядати як систему, що забезпечує раціональне та ефективне застосування капіталу, а також як механізм, через який здійснюється управління потоками фінансових ресурсів.

Його діяльність орієнтована на зростання обсягів фінансових ресурсів, активізацію інвестиційної діяльності та нарощування капіталу. Це можна відобразити наступною схемою:

Наведена схема формує загальне розуміння фінансового менеджменту як інструменту управління фінансовими ресурсами. Головна мета фінансового менеджменту збігається з основною метою діяльності компанії — отримання прибутку. Спрямовуючи рух капіталу, фінансовий менеджмент може забезпечити розширення виробничих потужностей, а використовуючи фінансові ресурси — сприяти зниженню собівартості продукції та зростанню капіталу.

Суть фінансового менеджменту полягає у вирішенні питання щодо найбільш ефективного управління рухом фінансових ресурсів та фінансовими відносинами, що виникають між компаніями під час цього руху.

Він є процесом формулювання цілей управління фінансами та впливу на них через застосування методів і важелів фінансового механізму.

Об'єктом управління у фінансовому менеджменті виступає сукупність умов, у яких відбувається грошовий обіг, кругообіг вартості, рух фінансових ресурсів, а також фінансові відносини між суб'єктами господарювання та їхніми підрозділами в процесі діяльності.

Суб'єктом управління є група осіб (фінансова дирекція як апарат управління або фінансовий менеджер як керівник), яка через різні форми управлінського впливу забезпечує цілеспрямоване функціонування об'єкта.

Будь-який процес чи об'єкт управління можна розглядати як систему, тобто сукупність взаємодіючих елементів, що утворюють цілісність. Елемент системи — це підсистема, яка в межах конкретного дослідження вважається неподільною. Наприклад, фінансова система включає такі елементи, як грошові кошти, основні та оборотні фонди, фонди обертання, статутний капітал. Властивості цих елементів визначають ключове правило фінансового менеджменту: слід завжди прагнути до стійкості всієї фінансової системи, а не окремих її складових.

Фінанси підприємства охоплюють грошові відносини:

• з іншими організаціями (оплата сировини, товарів, матеріальних цінностей, реалізація продукції, отримання фінансових та комерційних кредитів, вкладення капіталу тощо);
• із засновниками (у процесі розподілу прибутку);
• з трудовим колективом (оплата праці, розподіл доходів та прибутку, виплата дивідендів за акціями, відсотків за облігаціями тощо);
• з державними органами (сплата податків, обов'язковий продаж частини експортного виторгу тощо).

б) Цілі, методи і функції фінансового менеджменту

Головною метою фінансового менеджменту є забезпечення максимізації добробуту власників підприємства в поточному та майбутньому періодах [8, с.11-14], а також раціональне використання ресурсів для створення ринкової вартості, яка б покривала всі витрати, пов'язані з їх використанням, та забезпечувала прийнятний рівень доходів, адекватний ризику інвесторів [7, с.9]. Конкретним вираженням цієї мети є максимізація ринкової вартості підприємства, що відображає кінцеві фінансові інтереси його власників. Варто зазначити, що така мета суперечить поширеній думці про те, що головною метою фінансової діяльності є максимізація прибутку. Справа в тому, що зростання ринкової вартості не завжди автоматично досягається при максимізації прибутку. Наприклад, високий прибуток може бути повністю витрачений на поточні потреби, що позбавить підприємство основного джерела фінансування для подальшого розвитку, а це, своєю чергою, призведе до втрати конкурентних позицій та зниження ринкової вартості. Крім того, високий прибуток може бути досягнутий за рахунок високого фінансового ризику та загрози банкрутства, що також негативно вплине на вартість. Тому в ринкових умовах максимізація прибутку є важливим завданням, але не головною метою фінансового менеджменту.

У процесі реалізації головної мети фінансовий менеджмент вирішує такі основні завдання:

1) Забезпечення формування достатнього обсягу фінансових ресурсів відповідно до завдань розвитку підприємства. Це досягається через визначення загальної потреби у фінансових ресурсах, максимізацію залучення власних коштів із внутрішніх джерел, оцінку доцільності використання зовнішніх джерел, управління залученням позикових ресурсів та оптимізацію структури джерел формування фінансового потенціалу.

2) Забезпечення ефективного використання сформованого обсягу фінансових ресурсів за основними напрямками діяльності. Оптимізація розподілу ресурсів передбачає встановлення пропорцій у їх використанні для виробничого та соціального розвитку, виплати доходів власникам тощо. При цьому враховуються стратегічні цілі розвитку та можлива віддача від вкладених коштів.

3) Оптимізація грошового обігу. Це завдання вирішується через ефективне управління грошовими потоками, забезпечення синхронізації надходжень і витрат коштів, підтримку необхідної ліквідності оборотних активів. Результатом є мінімізація середнього залишку вільних грошових активів, що зменшує втрати від інфляції та неефективного використання.

4) Забезпечення максимізації прибутку з найменшим рівнем фінансового ризику. Максимізація прибутку досягається через ефективне управління активами, залучення коштів у господарський оборот та вибір ефективних напрямків діяльності. При цьому підприємство має максимізувати чистий прибуток, що потребує ефективної податкової, амортизаційної та дивідендної політики. Важливо враховувати, що зростання прибутку зазвичай супроводжується зростанням фінансових ризиків, тому максимізація має відбуватися в межах допустимого ризику, який визначається власниками або менеджерами.

5) Забезпечення мінімізації рівня фінансового ризику при очікуваному рівні прибутку. Якщо рівень прибутку визначений заздалегідь, важливо знизити ризики, що супроводжують його отримання. Це досягається через диверсифікацію діяльності та інвестицій, профілактику ризиків та ефективне страхування.

6) Забезпечення постійної фінансової рівноваги підприємства в процесі розвитку (4, с.35-39). Така рівновага характеризується фінансовою стійкістю та платоспроможністю на всіх етапах розвитку і досягається через формування оптимальної структури капіталу та активів, ефективні пропорції у формуванні ресурсів та достатній рівень самофінансування.

Усі зазначені завдання тісно взаємопов'язані, хоча деякі з них мають різнонаправлений характер (наприклад, максимізація прибутку та мінімізація ризику). Тому в процесі фінансового менеджменту ці завдання мають бути оптимізовані для найефективнішої реалізації головної мети.

Фінансовий стан підприємства є основою його добробуту, тому фінансовий менеджмент має на меті знайти компроміс між завданнями підприємства та фінансовими можливостями їх реалізації для:

• підвищення обсягів продажів і прибутку;
• підтримування стійкої прибутковості;
• збільшення доходів власників (акціонерів);
• підвищення курсової вартості акцій [7, с.7-8].

Ці завдання вирішуються через раціональне управління потоками фінансових ресурсів між підприємством та джерелами фінансування, отриманими:

• внаслідок фінансово-господарської діяльності;
• на фінансовому ринку через продаж акцій, облігацій, отримання кредитів;
• через повернення суб'єктам фінансового ринку процентів і дивідендів як плати за капітал;
• через сплату податкових платежів;
• через інвестування та реінвестування у розвиток підприємства.

Сутність будь-якої категорії відображається в її функціях. У фінансовій літературі існують дві основні позиції щодо функцій фінансів:

1. Фінанси виконують дві функції — розподільчу та контрольну.

2. Фінанси виконують три функції: створення доходів (накопичення капіталу); здійснення витрат (розподільча); контроль ефективності.

Деякі автори (2, с.9-14) вважають більш обґрунтованою другу позицію, оскільки вона трактує розподільчу функцію ширше.

Перша функція проявляється в роботі фінансового менеджера через своєчасну та повну концентрацію фінансових ресурсів у фондах грошових коштів, а також через стимулювання зростання фінансових ресурсів та грошових накопичень.

Друга функція (розподільча) проявляється через розподіл і перерозподіл усіх грошових надходжень, насамперед виручки від реалізації. Це потребує від фінансового менеджера постійних інвестиційних рішень щодо залучення тимчасово вільних ресурсів та їх спрямування в пріоритетні вкладення.

Третя функція (контрольна) тісно пов'язана з попередніми та проявляється через:

1) аналіз фінансових показників;

2) заходи фінансового впливу — головні рішення фінансового менеджера.

Слід розрізняти функції фінансів і функції фінансового менеджменту. Функції фінансового менеджменту поділяються на дві групи:

1) функції фінансового менеджменту як керуючої системи;

2) функції фінансового менеджменту як спеціальної галузі управління підприємством.

Функції та методи фінансового менеджменту можна поділити на два блоки:

І. Управління зовнішніми фінансами.

ІІ. Внутрішньовиробничий облік і контроль [7, с.8-9].

Управління зовнішніми фінансами включає управління оборотними активами (рух грошових коштів, розрахунки з клієнтами, управління запасами) та залучення коротко- та довготермінових зовнішніх джерел фінансування.

Внутрішньовиробничий облік і контроль передбачає:

• складання та аналіз фінансової звітності;
• оцінку поточного стану та перспективне планування;
• збирання й оброблення даних бухгалтерського обліку для управління фінансами;
• складання кошторису витрат, сплату податків тощо.

Рішення з фінансових питань приймаються в процесі інвестування в активи та при виборі джерел фінансування. Інвестиційні рішення приймаються для:

• раціоналізації структури активів;
• розроблення та оцінки інвестиційних проектів;
• визначення потреби у фінансових ресурсах;
• управління "портфелем" цінних паперів.

Вибір джерел фінансування здійснюється через:

• політику раціонального поєднання власних і позичених коштів;
• політику залучення капіталу на найвигідніших умовах;
• дивідендну політику;
• оцінку операцій злиття і поглинання.

Отже, успішна діяльність підприємства залежить від неперервної послідовності управлінських рішень, що приймаються менеджерами індивідуально та колективно.

До кола конкретних питань фінансового менеджменту відносяться:

1) Розробка фінансової стратегії підприємства.

2) Створення організаційних структур, що забезпечують прийняття та реалізацію управлінських рішень.

3) Формування ефективних інформаційних систем.

4) Здійснення аналізу фінансової діяльності.

5) Здійснення планування фінансової діяльності.

6) Розробка системи стимулювання реалізації управлінських рішень.

7) Здійснення ефективного контролю за реалізацією рішень.

Фінансовий менеджмент включає:

1) Управління активами: А) оборотними; Б) необоротними.

2) Управління капіталом: А) формування фінансової структури капіталу; Б) управління формуванням власних фінансових ресурсів; В) управління залученням позикових ресурсів.

3) Управління інвестиціями.

4) Управління грошовими потоками.

5) Управління фінансовими ризиками та упередження банкрутства (4, с.44-49).

Об'єктом управління у фінансовому менеджменті є фінанси підприємств та їх фінансова діяльність. Особливості формування капіталу, форми та методи розподілу ресурсів, інтенсивність грошових потоків суттєво відрізняються між підприємствами, тому виникає необхідність класифікації підприємств як об'єктів фінансового менеджменту за ознаками:

1. За формами власності.

2. За організаційно-правовими формами.

3. За галузевими ознаками.

4. За розміром власного капіталу.

5. За монопольним становищем на ринку.

6. За стадією життєвого циклу (4, с.39-43).

Використання методів фінансового менеджменту дозволяє підприємству зберегти ринкові позиції, оцінити ефективність господарювання, визначити своє місце серед підприємств галузі та планувати діяльність на майбутнє.

в) Складові частини фінансового менеджменту

Фінансовий менеджмент як економічний орган управління є частиною апарата управління господарського суб'єкта. Будь-яка організація формує взаємодію рівнів управління та функціональних областей для успішного досягнення цілей. Оскільки фінанси мають виняткове значення для підприємства, створенню раціональної структури управління фінансами приділяється велика увага. Структура фінансових служб будується за лінійно-функціональним принципом із чітким визначенням функцій кожного підрозділу. Очолює фінансову службу фінансовий директор (менеджер) на великих підприємствах або головний бухгалтер на невеликих.

Фінансовий механізм складається з п'яти взаємопов'язаних елементів: фінансових методів, фінансових важелів, правового, нормативного та інформаційного забезпечення (1, с.50-53).

1) Фінансові методи:

• планування;
• прогнозування;
• інвестування;
• кредитування;
• самофінансування;
• оподаткування;
• система розрахунків;
• матеріальне стимулювання;
• страхування;
• залогові, трастові операції;
• оренда, лізинг, факторинг;
• фондоутворення;
• взаємовідносини з різними суб'єктами та засновниками.

2) Фінансові важелі:

• прибуток, цільові економічні фонди;
• доход, вклади;
• амортизаційні відрахування, пайові внески;
• фінансові санкції, котирування валютних курсів;
• ціна, форми розрахунків;
• орендна плата, види кредитів;
• дивіденди;
• відсоткова ставка;
• дисконт.

3) Правове забезпечення — закони, накази, статут юридичної особи.

4) Нормативне забезпечення — норми, інструкції, методичні вказівки.

5) Інформаційне забезпечення — інформація різного виду та роду.

Організація фінансових потоків залежить від типу бізнесу, розміру підприємства, його організаційної структури управління та інших факторів. В умовах ринкової економіки фінансовий менеджер є ключовою фігурою: він відповідає за постановку фінансових проблем, аналіз доцільності їх вирішення, прийняття кінцевих рішень, здійснює оперативну фінансову діяльність та контролює грошові потоки [10, с.28-31].

г) Нормативно-правова і законодавча база фінансового менеджменту

Кожне підприємство регулярно складає звіти про свою фінансово-господарську діяльність. Це необхідно для:

• цілей оподаткування;
• безперервного планування й контролю діяльності;
• виконання вимог законодавства.

Фінансові звіти є основою для визначення бази оподаткування та перевіряються податковою адміністрацією та аудиторами. Відсутність фінансового планування й контролю може призвести до ослаблення системи управління, затоварення, помилок у ціноутворенні, розкрадання запасів та безнадійних заборгованостей. Фінансові звіти показують, чи отримає підприємство прибуток, та подають попереджувальні сигнали, які неможливо помітити при простому перегляді банківських виписок.

Фінансові звіти та додаткову інформацію необхідно надавати потенційним інвесторам для підтвердження платоспроможності фірми. Головним чинником при наданні кредиту є здатність підприємства повернути борг. Існують законодавчі вимоги щодо ведення бухгалтерського та податкового обліку для підготовки звітів.

Фінансовий менеджер, який бере участь в укладанні контрактів, повинен чітко розуміти структуру звіту та зміст його розділів. Добре структурований звіт дозволяє керівництву по-новому оцінити результати діяльності та визначити перспективи розвитку. Для контрагентів фінансовий звіт є головним інформаційним джерелом, що підтверджує доцільність взаємодії з підприємством. Звіт також є способом реклами діяльності фірми — у бізнесі існує правило ознайомлюватися з річним звітом контрагента перед підписанням контракту.

Сторони, зацікавлені в інформації, поділяються на зовнішні та внутрішні. Задача фінансових звітів — надання інформації для прийняття управлінських рішень.

До фінансової звітності відносять: (1) баланс, (2) звіт про фінансові результати, (3) звіт про рух грошових коштів, (4) звіт про власний капітал та (5) примітки до фінансової звітності. Для моделі управління прибутком основне значення має Звіт про фінансові результати, а також баланс та примітки. Фінансова звітність має двояке значення: по-перше, вона є основою для ретроспективного аналізу та прогнозування; по-друге, вона доступна для зовнішніх осіб, що висуває проблему інформаційної прозорості діяльності підприємства.

Проблема інформаційної прозорості визначає форму узгодження фінансового та управлінського обліку на підприємстві. Управлінський облік спрямований на інформаційне забезпечення фінансового менеджменту достовірними даними, а фінансовий — вирішує питання підготовки інформації для оприлюднення через публічну фінансову звітність.

Група загальних законодавчих актів як складова законодавчої бази управління прибутком включає сукупність кодексів та законів України, що регулюють фінансово-господарську діяльність, зокрема: (1) грошові розрахунки; (2) регулювання затрат; (3) регулювання доходів; (4) валютне регулювання; (5) порядок виконання договірних зобов'язань.

2. Оподаткування підприємств

а) Система оподаткування підприємств, її функції та призначення

Система оподаткування формується з урахуванням досвіду інших країн, стану економіки, розвитку ринкових відносин, необхідності вирішення економічних і соціальних завдань та національних особливостей.

Становлення системи оподаткування в Україні розпочалося з ухваленням 25 червня 1991 р. Закону "Про систему оподаткування", який визначив принципи побудови, перелік податків, платників та об'єкти оподаткування. 2 лютого 1994 р. було ухвалено другий варіант Закону, а 18 лютого 1997 р. — третій варіант, який містив повніше визначення принципів побудови системи оподаткування, понять платників податків, об'єктів оподаткування, обов'язків та відповідальності платників.

Система оподаткування — це сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів різних рівнів та державних цільових фондів, що стягуються в установленому законами порядку.

Законом "Про систему оподаткування" визначено такі принципи її побудови:

• стимулювання підприємницької та інвестиційної діяльності;
• стимулювання науково-технічного прогресу та виходу на світовий ринок;
• обов'язковість;
• рівнозначність і пропорційність;
• рівність, недопущення податкової дискримінації;
• соціальна справедливість;
• стабільність;
• економічна обґрунтованість;
• рівномірність сплати;
• компетентність;
• єдиний підхід;
• доступність.

Не всі з перелічених принципів достатньо реалізуються в податковій політиці та законодавчих актах щодо окремих податків. У системі оподаткування виділяють дві підсистеми: оподаткування юридичних осіб (підприємств) та оподаткування фізичних осіб.

б) Види податків, що сплачують підприємства

Підприємства сплачують загальнодержавні та місцеві податки і збори. Загальнодержавні податки і збори включають:

• прямі податки (податок на прибуток, плата за землю, податок з власників транспортних засобів, податок на нерухоме майно);
• непрямі податки (ПДВ, акцизний збір, мито);
• збори (на обов'язкове державне пенсійне страхування, на обов'язкове соціальне страхування, до державного інноваційного фонду, за геологорозвідувальні роботи, за забруднення навколишнього середовища, рентні збори, гербовий збір);
• державне мито, плата за торговий патент.

Акцизний збір — це непрямий податок на підакцизні товари, що включається в їхню ціну. Платниками є суб'єкти підприємницької діяльності — виробники або імпортери підакцизних товарів.

Об'єктами оподаткування акцизним збором є:

1) обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів (продаж, обмін, безоплатна передача, реалізація для власного споживання);

2) митна вартість імпортованих товарів, у тому числі в межах бартерних операцій.

Платниками акцизного збору є:

• виробники підакцизних товарів на митній території України;
• нерезиденти, які виробляють підакцизні товари в Україні;
• суб'єкти, які імпортують підакцизні товари;
• фізичні особи, які ввозять підакцизні речі;
• юридичні або фізичні особи, які купують підакцизні товари в податкових агентів.

Податок на додану вартість (ПДВ) домінує серед непрямих податків і виконує яскраво виражену фіскальну функцію. Він справляє значний вплив на фінансово-господарську діяльність суб'єктів господарювання. Платниками ПДВ є юридичні та фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність, якщо обсяг оподаткованих операцій за останні дванадцять місяців перевищував 1200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Об'єктом оподаткування ПДВ є операції:

• продаж товарів (робіт, послуг) на митній території України, включаючи операції з оплати вартості послуг за договорами лізингу;
• завезення товарів на митну територію України, виконання робіт нерезидентами;
• вивезення товарів за межі митної території України та виконання робіт для споживання за її межами.

в) Механізм і напрямки впливу оподаткування на фінансово-господарську діяльність

Аналіз системи оподаткування в Україні свідчить про серйозні недоліки: нестабільність податкової системи, фіскальне спрямування, громіздкість та ускладненість розрахунків окремих податків.

Вплив непрямих податків на фінансову діяльність суб'єктів підприємництва є досить складним. Підприємства є платниками непрямих податків при купівлі товарів, робіт, послуг, а також при реалізації власної продукції, отримуючи суми податків у складі виручки.

Цей вплив можна розглядати у двох аспектах. По-перше, він пов'язаний зі сплатою непрямих податків при придбанні товарно-матеріальних цінностей, що призводить до тимчасової іммобілізації оборотних коштів. По-друге, він пов'язаний із надходженням непрямих податків на рахунки підприємств, які реалізують товари, — ці кошти використовуються для відшкодування сплачених податків, а до перерахування в бюджет можуть залишатися в обороті підприємства.

Вплив непрямих податків залежить від сфери діяльності підприємства: виробничої, торгово-посередницької чи сфери послуг. Особливості впливу акцизного збору залежать від ставок, методики розрахунку, терміну сплати та джерел сплати.

Вплив платежів на результати діяльності досягається через формування собівартості та розподіл прибутку. Зменшення платежів, що здійснюються за рахунок прибутку, збільшує чистий прибуток. Якщо платежі відносяться на собівартість, їх скорочення зменшує поточні витрати та збільшує прибуток.

3. Показники стану обігових коштів

а) Баланс обігових коштів

Для організації господарської діяльності підприємство повинно мати не тільки основні виробничі фонди, але й оборотні фонди. На відміну від основних, оборотні фонди беруть участь в одному циклі виробництва, втрачають натуральну форму та повністю переносять свою вартість на новий продукт.

Обігові кошти постійно беруть участь у забезпеченні процесу виробництва та реалізації, переходячи з грошової форми в товарну, потім у виробничу і знову в грошову. Сферу виробництва обслуговують оборотні виробничі фонди, а процес реалізації — фонди обертання.

До виробничих фондів відносяться: сировина, основні та допоміжні матеріали, напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини, МШП, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів. Фонди обертання складаються із залишків готової продукції на складі, відвантажених товарів, коштів на рахунках та в касі, дебіторської заборгованості та короткострокових цінних паперів.

Таким чином, обігові кошти — це кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди та фонди обертання для забезпечення безперервного процесу виробництва і реалізації продукції.

Система організації обігових коштів побудована на таких принципах:

по-перше, надання підприємствам самостійності в розпорядженні обіговими коштами;

по-друге, визначення планової потреби та розміщення обігових коштів по елементах і підрозділах;

по-третє, коригування нормативів з урахуванням мінливих умов господарювання;

по-четверте, наявність раціональної системи фінансування обігових коштів за рахунок власних і позикових ресурсів;

по-п'яте, контроль за раціональним розміщенням і використанням обігових коштів.

Співставляючи структури змін в активі та пасиві, можна зробити висновки про джерела притоку коштів та напрямки їх вкладення. Сама по собі структура майна не дає відповіді про вигідність інвестицій, а лише оцінює стан активів та можливості погашення боргів.

Специфіка формування та використання оборотних коштів зумовлена їх призначенням: 1) забезпечення безперервності процесу виробництва та реалізації; 2) мобілізація внутрішніх резервів; 3) повнота і своєчасність фінансування діяльності.

Між обсягом оборотних коштів та ефективністю їх використання існує причинно-наслідковий зв'язок, що зумовлює необхідність дослідження їх характеристик. Категорія оборотних коштів багатогранна, і її розглядають з різних теоретичних позицій — ринкової та командно-адміністративної економіки. Оборотні кошти як економічна категорія існують об'єктивно, їх природа не залежить від політичної системи, а спосіб використання визначається економічними та соціальними завданнями.

б) Нестача власних обігових коштів, її визначення

Порівняння джерел утворення та методів фінансування активів у вітчизняній та зарубіжній практиці показує, що між категоріями "оборотні кошти" та "оборотний капітал", "власні оборотні кошти" та "чистий робочий капітал" немає принципових відмінностей.

Залежно від джерел формування, поточні активи поділяються на змінну частину (створену за рахунок короткострокових зобов'язань) та постійний мінімум (утворений за рахунок перманентного капіталу). Нестача власного оборотного капіталу призводить до збільшення змінної частини, що свідчить про посилення фінансової залежності підприємства.

При нестачі коштів для виробничої діяльності підприємства використовують кредит як джерело формування фінансових ресурсів. При наявності вільних коштів вони можуть бути продані банку на певний час. Існує потреба залучення коштів із зовнішніх джерел для підтримання ліквідності, що проявляється у спроможності своєчасно погашати зобов'язання. Для вітчизняних підприємств така форма фінансування є новою та ставить проблеми прогнозування, формування та визначення оптимальної потреби в оборотних коштах.

Специфіка формування та використання оборотних коштів полягає в забезпеченні безперервності виробництва, мобілізації внутрішніх резервів та своєчасному фінансуванні. Для уточнення класифікації визначено основні групи факторів впливу на склад і структуру оборотних коштів: постачання, виробництва, збуту та розрахунків з контрагентами.

в) Причини виникнення нестачі і джерела поповнення

Інтенсивне використання оборотних коштів вимагає стимулювання безперебійної роботи при зниженні нормативів або нарощуванні обсягів випуску. Реалізація принципу матеріальної відповідальності потребує покладання відповідальності за використання оборотних коштів на певне коло осіб та встановлення системи штрафних санкцій.

Організація контролю за використанням оборотних коштів включає: 1) вибір показників, що характеризують стан і використання оборотних коштів; 2) систематичне спостереження та облік фактичних показників, визначення відхилень від запланованих; 3) розробку заходів щодо покращання використання.

Джерелами фінансування оборотних активів можуть бути:

• власний капітал;
• довгостроковий позиковий капітал;
• короткостроковий позиковий капітал;
• товарний кредит;
• поточна кредиторська заборгованість.

Ефективне управління джерелами фінансування полягає в оптимізації їх складу з позиції забезпечення ефективного використання власного капіталу та фінансової стійкості. Політика фінансування оборотних активів передбачає:

• диференціацію складу оборотних активів;
• формування принципів фінансування окремих груп;
• визначення джерел фінансування.

Диференціація передбачає виділення двох груп активів: 1) постійну потребу (мінімальна сума оборотних активів); 2) змінну або сезонну потребу.

Існує три підходи до фінансування оборотних активів:

• консервативний (за рахунок короткострокового капіталу фінансується лише половина змінної частини);
• помірний або компромісний (фінансується вся змінна частина);
• агресивний (фінансується весь обсяг або значна частина оборотних активів).

При визначенні джерел фінансування підприємство визначає, за рахунок яких коштів буде фінансувати кожну групу активів. Важливим напрямом удосконалення є дослідження витрат, що супроводжують виробничу діяльність. Існує два варіанти формування собівартості: традиційний (групування витрат на прямі та накладні) та західний (розподіл на змінні та постійні з визначенням точки окупності). Останній є більш прийнятним, оскільки дозволяє знаходити оптимальні умови функціонування в ринковій економіці.

Важливим джерелом поповнення оборотних коштів є банківські кредити. Необхідно встановити жорсткі умови контролю за цільовим використанням кредитів та недопустимість погашення існуючої заборгованості за рахунок нових кредитів.

Список використаної літератури

1. Єрмошенко М. Фінансовий менеджмент: Курс лекцій/ Микола Єрмошенко, Сергій Єрохін, Олег Стороженко та ін.; Національна академія управління (К.). - К., 2004. - 505 с.

2. Антонов В. Фінансовий менеджмент: сучасні інформаційні технології: Навчальний посібник/ За заг. ред. В. М. Антонова; М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 431 с.

3. Брігхем Є. Основи фінансового менеджменту: Підручник / Євген Ф. Брігхем; Пер. з англ. В.Біленький та ін.; Київ. нац. ун-т ім. Т.Г.Шевченка, Кафедра фінансів, грошового обігу та кредиту. - К.: КП "ВАЗАКО": Молодь, 1997. - 998, IV с.

4. Кузьменко Л. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник/ Людмила Кузьменко, Володимир Кузьмін, Валентина Шаповалова. - Херсон: ОЛДІ-плюс, 2003. - 255 с.

5. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник/ С. Я. Салига, Н. В. Дацій, С. О. Корецький та ін.; М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 273 с.

6. Фінансовий менеджмент: Навчально-методичний пос. для самостійного вивчення дисципліни/ Анатолій Поддєрьогін, Леонід Буряк та ін., Київський нац. економ. ун-т. - К., 2001. - 294 с.

7. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник/ М. М. Александрова, С. В. Бардаш, О. С. Бородкін, Т. А. Бутинець та ін.; За ред. Г. Г. Кірейцева; М-во освіти і науки України. - 3-є вид., перероб. і доп. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 530 с.

8. Фінансовий менеджмент: Підручник/ Ред. А.М. Поддєрьогін; М-во освіти і науки України, Київ. нац. економ. ун-т. - К.: КНЕУ, 2004. - 535 с.

9. Шелудько В. Фінансовий менеджмент: Підручник/ Валентина Шелудько. - К.: Знання, 2006. - 439 с.