Фінансовий аналіз активів і пасивів в бухгалтерському обліку

1. Роль фінансової стійкості у діяльності підприємства

2. Оцінювання виробничого, фінансового та виробничо-фінансового левериджу

3. Комплексний аналіз капіталу

Перелік джерел

1. Роль фінансової стійкості у діяльності підприємства

Стабільність є фундаментом функціонування будь-якого підприємства та запорукою його прогресу в умовах конкуренції. На цей показник впливає низка чинників як внутрішнього, так і зовнішнього характеру: випуск затребуваної та недорогої продукції чи послуг; впевнені позиції на ринку; сучасне матеріально-технічне оснащення та впровадження інноваційних технологій; налагоджена співпраця з партнерами; безперебійний оборот коштів; результативність господарських і фінансових операцій; мінімізація ризиків у виробничій та фінансовій сферах [4, с. 91]. Така різноманітність чинників зумовлює існування різних аспектів стійкості, зокрема внутрішнього та зовнішнього.

Внутрішня стійкість підприємства характеризує такий стан його кадрового потенціалу, матеріально-речової та вартісної структури виробництва, а також їх динаміку, що забезпечує стабільно високі результати діяльності у натуральному та фінансовому вираженні. Досягнення такої стійкості можливе завдяки своєчасному та гнучкому реагуванню на внутрішні й зовнішні зміни через ефективне управління.

Зовнішня стійкість суб'єкта господарювання визначається стабільністю економічного середовища, в якому він працює. Вона формується через відповідне макроекономічне регулювання ринкової економіки.

Загальна стійкість підприємства можлива лише за умови стабільного збуту продукції та отримання достатнього обсягу виручки для виконання зобов'язань перед бюджетом, постачальниками, кредиторами та працівниками. Крім того, для подальшого розвитку необхідно, щоб після всіх розрахунків залишався прибуток, достатній для модернізації виробництва, підвищення його конкурентоспроможності, реалізації соціальних програм для персоналу та посилення мотивації до праці.

Саме це і є сутністю фінансової стійкості — ключового елемента загальної стійкості підприємства. Вона є результатом стабільного перевищення доходів над витратами, що забезпечує вільне маневрування фінансовими ресурсами та сприяє безперервності процесів виробництва і реалізації.

Зовнішнім проявом фінансової стійкості є платоспроможність, тобто здатність підприємства вчасно та у повному обсязі виконувати свої платіжні зобов'язання, що виникають у результаті торговельних, кредитних та інших операцій.

Найвищим рівнем стійкості є здатність підприємства розвиватися в умовах мінливого внутрішнього та зовнішнього середовища. Для цього воно повинно мати гнучку структуру фінансових ресурсів та можливість залучати позикові кошти, тобто бути кредитоспроможним. Кредитоспроможність передбачає наявність передумов для отримання кредиту та здатність вчасно його повернути з відсотками за рахунок прибутку чи інших ресурсів.

Прибуток підприємства спрямовується не лише на погашення зобов'язань перед банками, бюджетом та страховими компаніями, а й на інвестиції в капітальні витрати. Для підтримки фінансової стійкості важливим є не тільки зростання абсолютної суми прибутку, а й його рівень відносно вкладеного капіталу чи витрат, тобто рентабельність.

Успішність фінансово-господарської діяльності та фінансова стійкість значною мірою залежать від забезпеченості підприємства засобами та джерелами їх формування.

Для оцінки джерел формування запасів використовуються три основні показники:

• наявність власних обігових коштів (ВОК) — розраховується як різниця між капіталом і резервами та необоротними активами. Цей показник відображає чистий оборотний капітал. Зростання цього показника порівняно з минулим періодом свідчить про розвиток підприємства. Формула для розрахунку:

ВОК = КіР – ПА,

де КіР — сума капіталу і резервів; ПА — позаобігові активи.

• наявність власних та довгострокових позикових джерел формування запасів і витрат (ВД) — визначається шляхом додавання до попереднього показника суми довгострокових пасивів:

ВД = ВОК + ДП,

де ДП — довгострокові пасиви.

• загальний розмір основних джерел формування запасів і витрат (ОД) — розраховується додаванням до попереднього показника суми короткострокових позикових коштів:

ОД = ВД + КПК,

де КПК — короткострокові позикові кошти.

Відповідно до цих трьох показників наявності джерел формування запасів визначаються три показники забезпеченості запасів джерелами їх формування:

• надлишок (+) або нестача (-) власних обігових коштів (ΔВОК):

ΔВОК = ВОК – З,

де З — запаси.

• надлишок (+) або нестача (-) власних та довгострокових джерел формування запасів (ΔВД):

ΔВД = ВД – З

• надлишок (+) або нестача (-) загальної величини основних джерел формування запасів (ΔОД):

ΔОД = ОД – З

Залежно від цих показників розрізняють чотири типи фінансової стійкості підприємства:

• Абсолютна стійкість фінансового стану, яка в сучасних умовах української економіки трапляється досить рідко, описується умовою:

З < ВОК + К,

де К — кредити банківських установ та кредиторська заборгованість за товари.

• Нормальна стійкість фінансового стану, що гарантує платоспроможність підприємства, відповідає умові:

З = ВОК + К

• Нестійкий фінансовий стан, при якому існує можливість відновлення рівноваги за рахунок поповнення власних джерел та збільшення ВОК:

З = ВОК + К + ДПФН,

де ДПФН — джерела, що послаблюють фінансову напруженість.

• Кризовий фінансовий стан, при якому підприємство перебуває на межі банкрутства, оскільки грошові кошти, короткострокові цінні папери та дебіторська заборгованість не покривають навіть кредиторської заборгованості та прострочених позик:

З > ВОК + К

Отже, фінансова стійкість — це комплексне поняття, що формується під впливом багатьох різноманітних факторів. Якщо хоча б один із них не враховується при аналізі, оцінка впливу інших факторів та відповідні висновки можуть бути викривленими і не забезпечити належного рівня фінансової стійкості [5, с. 111].

Ці фактори, будучи тісно взаємопов'язаними, часто мають різноспрямований вплив на результати діяльності підприємства та його фінансову стійкість. Негативна дія одних факторів може звести нанівець позитивний вплив інших.

Оскільки підприємство є одночасно суб'єктом і об'єктом ринкових відносин та має різні можливості впливу на динаміку різних факторів, найважливішим є їх поділ на внутрішні та зовнішні. Внутрішні фактори залежать від організації роботи самого підприємства, а зовнішні — не залежать від нього. Саме цей поділ слід враховувати при моделюванні виробничо-господарської діяльності та управлінні фінансовою стійкістю.

Розглянемо внутрішні фактори. Успіх підприємницької діяльності значною мірою залежить від вибору складу та структури продукції чи послуг. Важливо не лише визначити, що виробляти, а й як виробляти, тобто які технології та моделі організації виробництва й управління застосовувати. Від цих рішень залежать фінансові результати та, зрештою, фінансова стійкість.

Іншим важливим фактором фінансової стійкості, тісно пов'язаним із видами продукції, є оптимальний склад і структура активів та ефективне управління ними. Стійкість підприємства та потенційна результативність бізнесу залежать від якості поточних активів, обсягу обігових засобів, величини запасів та активів у грошовій формі. Зменшення запасів і ліквідних засобів дозволяє задіяти більше капіталу у виробництві та збільшити прибуток, але водночас зростає ризик неплатоспроможності та зупинки виробництва через брак сировини чи матеріалів.

Ще одним значним внутрішнім фактором є склад і структура фінансових ресурсів, а також правильний вибір тактики і стратегії управління ними. Чим більше власних фінансових ресурсів, особливо прибутку та фондів, тим вища впевненість у збереженні фінансової стійкості. Важливим є не лише загальний обсяг прибутку, а й структура його розподілу, особливо частка, що спрямовується на розвиток виробництва. Більше залучених коштів розширює фінансові можливості, але водночас зростає фінансовий ризик нездатності вчасно розрахуватися з кредиторами.

Основними внутрішніми факторами при управлінні фінансовою стійкістю є:

• галузева належність суб'єкта господарювання;
• структура продукції чи послуг та її частка в загальному платоспроможному попиті;
• розмір оплаченого статутного капіталу;
• величина й структура витрат, їхня динаміка порівняно з грошовими доходами;
• склад майна і фінансових ресурсів, включаючи запаси і резерви, їхній склад і структуру [1, с. 87-89].

На фінансову стійкість також суттєво впливає фаза економічного циклу, в якій перебуває економіка країни. У період кризи темпи реалізації продукції відстають від темпів її виробництва, що спостерігається останніми роками в Україні. Важливими факторами є також податкова та кредитна політика, рівень розвитку фінансового ринку, страхової справи та зовнішньоекономічних зв'язків.

2. Оцінювання виробничого, фінансового та виробничо-фінансового левериджу

В умовах переходу до ринку управління формуванням і використанням капіталу виходить на якісно новий рівень у системі фінансового менеджменту підприємств. Зростає самостійність суб'єктів підприємницької діяльності як загалом, так і у виборі джерел фінансування зокрема.

Одним із ключових питань є управління структурою капіталу підприємства, оскільки від структури джерел фінансування значною мірою залежать його фінансова стійкість та кредитоспроможність.

Основна частина фінансових ресурсів підприємства зазвичай формується за рахунок власного капіталу. Проте існує думка, що підприємство, яке працює без позикових коштів, є неефективним. З іншого боку, підприємства, капітал яких сформований переважно за рахунок позикових коштів, втрачають фінансову стійкість та кредитоспроможність через значну залежність від позикового капіталу.

Більшості суб'єктів господарювання у процесі фінансово-господарської діяльності доводиться використовувати позиковий капітал, зокрема банківські кредити. Всупереч поширеній думці, кредити не завжди приносять додатковий прибуток. Важливим критерієм є ефективність використання такого капіталу. Оскільки основною часткою позикового капіталу вітчизняних підприємств є саме банківські кредити, ефективне управління портфелем кредитів у системі управління структурою капіталу набуває особливої актуальності.

Одним із найважливіших інструментів для визначення ефективності використання капіталу є ефект фінансового левериджу. Цей механізм широко застосовується в західних країнах з ринковою економікою, але через низьку поінформованість вітчизняних економістів майже не використовується в практичній діяльності українських підприємств.

Фінансовий леверидж — це механізм, що характеризує використання підприємством позикових засобів, яке впливає на зміну коефіцієнта рентабельності власного капіталу. Питання теорії та методології застосування ефекту фінансового левериджу розглядалися багатьма вченими-економістами, як західними, так і вітчизняними: Ю. Бригхем, Л. Гапенски; І.А. Бланк, Е.С. Стоянова тощо.

Ефект фінансового левериджу (ЕФЛ) — це показник, що відображає рівень додатково генерованого прибутку (або збитків) на власний капітал при різній частці використання позикових засобів [3, c. 106-107].

3. Комплексний аналіз капіталу

Для забезпечення нормального процесу фінансування підприємницьких структур незалежно від форм власності та організаційно-правового статусу виникає значна потреба у фінансовому капіталі.

Капітал — економічна категорія, відома задовго до його зародження, отримала новий зміст в умовах переходу країни до ринкових відносин. Капітал, що є головною економічною базою створення та розвитку підприємства, у процесі свого функціонування забезпечує інтереси держави, власників та персоналу.

Вихідним моментом у процесі наукового дослідження фінансового капіталу підприємств як економічної категорії має бути визначення поняття "фінансовий капітал підприємства". Формулювання цього поняття не розкриває повністю природи та основних характеристик цієї категорії, але дає змогу відокремити фінансовий капітал від інших понять, пов'язаних із багатогранною економічною категорією "капітал".

Отже, фінансовий капітал підприємства як економічна категорія існує об'єктивно, і його природа визначається не суспільно-економічною формацією або типом економічної системи держави, а реальним процесом формування підприємницьких структур і механізмом здійснення фінансування їхньої діяльності. Тому фінансовий капітал підприємств формується і використовується суб'єктами господарювання в будь-якій економічній системі відповідно до стратегічних і тактичних цільових настанов цієї системи.

Економічна природа фінансового капіталу підприємств має такі основні ознаки:

1. Фінансовий капітал підприємства за своєю економічною суттю відбиває процес створення, розподілу, використання та відтворення фінансових ресурсів як у масштабах окремого підприємства, так і всієї економічної системи держави. Ця ознака характеризує формування та використання як власних, так і позикових фінансових ресурсів підприємства в процесі фінансової діяльності суб'єкта господарювання.

2. Фінансовий капітал підприємства знаходить своє відображення в процесі формування основних і обігових активів. Ця ознака виступає як необхідна умова організації підприємницької діяльності, як пусковий механізм і основа продуктивних сил не тільки суб'єкта господарювання, а й усієї економіки країни. Без фінансового капіталу інші необхідні фактори виробництва (земля, праця, підприємницькі здібності), як свідчить реальна практика господарювання, дають незначний результат.

3. Фінансовий капітал підприємства — це економічна база функціонування не тільки окремо взятого суб'єкта господарювання, а й об'єктивна умова розвитку держави і суспільства. У цьому значенні фінансовий капітал формує необхідні умови для створення доданої вартості, розподіл і перерозподіл якої забезпечує формування фінансових ресурсів як на рівні суб'єкта підприємництва, так і на рівні держави. Завдяки цьому зростають економічна міць і підприємства, і держави, їхні соціальні можливості.

4. Фінансовий капітал підприємства є джерелом формування добробуту як власників підприємницьких структур, так і найманих робітників, а через фінансову систему країни — усіх членів суспільства. При цьому забезпечується визначений рівень добробуту, що залежить від продуктивного використання фінансового капіталу, а також від масштабів його формування в процесі розподілу створеної вартості на конкретному підприємстві і розподілу ВВП у масштабах країни. Збільшення обсягів капіталізації фінансових ресурсів сприяє зростанню добробуту суспільства в майбутніх періодах, у той час як збільшення поточного споживання скорочує можливості формування фінансового капіталу і зменшує його продуктивну силу в майбутньому, що негативно відбивається в перспективі на добробуті.

5. Фінансовий капітал підприємства є найважливішою характеристикою рівня ефективності виробничо-господарської діяльності підприємства. Ця ознака проявляється в його здатності до самозростання, що пов'язано з процесом ефективного формування, розподілу і використання прибутку, надходжень і доходів, можливістю постійного нарощування обсягів капіталізації фінансових ресурсів.

6. Фінансовий капітал підприємства є головним мірилом ринкової вартості підприємства. У цій якості виступає не весь фінансовий капітал підприємства, а тільки власний фінансовий капітал, що характеризує здатність підприємницької структури формувати позаобігові та власні обігові активи. Обсяги власного фінансового капіталу підприємства є відправною точкою для використання позикових фінансових коштів, підвищення надійності й інвестиційної привабливості підприємства, що формує базу оцінки його ринкової вартості.

7. Фінансовий капітал підприємства є чинником ризику, що визначається самим процесом його формування та використання. При формуванні фінансового капіталу ризик виявляється в невизначеності при отриманні доходів і надходжень, їхньому розподілі і використанні, а також неоднозначності ситуацій при взаємодії з різними інвесторами і кредиторами. Використання фінансового капіталу в процесі господарської діяльності також породжує ризик втрати фінансових ресурсів, упущеної вигоди, що, безумовно, відбивається на отриманні доходів і відтворенні самого фінансового капіталу.

Важливою складовою частиною механізму ефективного управління капіталом підприємства та його структурою є системи його аналізу. Аналіз управління капіталом підприємства являє собою процес дослідження основних результативних показників ефективності його функціонування на підприємстві з метою виявлення резервів подальшого підвищення цієї ефективності. Для цього здійснюється аналіз фінансових коефіцієнтів, який базується на розрахунку співвідношення різних абсолютних показників фінансової діяльності підприємства між собою. У процесі використання цієї системи аналізу визначаються різноманітні відносні показники, які характеризують результативність використання капіталу підприємства в цілому та окремих його елементів. У системі дослідження ефективності використання капіталу найбільшого розповсюдження отримали наступні групи аналітичних фінансових коефіцієнтів:

• Коефіцієнти оцінки рентабельності капіталу;
• Коефіцієнти оцінки капіталовіддачі;
• Коефіцієнти оцінки оборотності капіталу;
• Показники фінансової стійкості;
• Показники типів фінансової стійкості підприємства;
• Показники ліквідності та платоспроможності підприємства;
• Коефіцієнт фінансового левериджу;
• Показники середньозваженої вартості капіталу [5, c. 36-37].

Коефіцієнти оцінки рентабельності капіталу характеризують його здатність створювати необхідний прибуток у процесі господарської діяльності підприємства і визначають загальну ефективність його використання. Для проведення такої оцінки використовуються наступні основні показники:

а) Коефіцієнт рентабельності всього капіталу, що використовується, або коефіцієнт економічної рентабельності. Він характеризує рівень чистого прибутку, який генерується сукупним обсягом капіталу (що використовується) підприємства. Розрахунок цього показника здійснюється за наступною формулою:

де ЧПо — загальна сума чистого прибутку підприємства, отримана від усіх видів господарської діяльності в даному періоді;

К — середня сума всього капіталу, що використовується на підприємстві в даному періоді (розрахована як середня хронологічна);

б) Коефіцієнт рентабельності власного капіталу або коефіцієнт фінансової рентабельності. Він характеризує рівень прибутковості власного капіталу, вкладеного в підприємство. Для розрахунку цього показника використовується наступна формула:

де ЧПо — загальна сума чистого прибутку підприємства, отримана від усіх видів господарської діяльності в даному періоді;

СК — середня сума власного капіталу підприємства в даному періоді (розрахована як середня хронологічна);

в) Коефіцієнт рентабельності всього основного капіталу. Він характеризує ефективність використання всього основного капіталу підприємства, вкладеного в його необоротні активи. Для розрахунку цього показника використовується наступна формула:

де ЧПо — загальна сума чистого прибутку підприємства, отримана від усіх видів господарської діяльності в даному періоді;

— середня сума всього основного капіталу, що використовується, в даному періоді (розрахована як середня хронологічна);

г) Коефіцієнт рентабельності оборотного капіталу. Він характеризує рівень прибутковості оборотного капіталу, що використовується підприємством. Розрахунок цього показника здійснюється за наступною формулою:

де ЧПрп — сума чистого прибутку підприємства від реалізації продукції (операційної діяльності) в даному періоді;

— середня сума оборотного капіталу, що використовується, в даному періоді (розрахована як середня хронологічна);

д) Коефіцієнт рентабельності позикового капіталу. Він характеризує рівень прибутковості позикового капіталу, що використовується в конкретних видах діяльності або господарських операціях. При розрахунку цього показника використовується наступна формула:

де ЧПд — сума чистого прибутку, що отримано за рахунок використання позикового капіталу в окремих видах діяльності або господарських операціях;

— середня сума позикового капіталу, що залучена підприємством для здійснення окремих видів діяльності або окремих видів господарських операцій;

е) Коефіцієнт рентабельності активів відображає ефективність використання майна підприємства:

є) Рентабельність чистих активів

ж) Рентабельність оборотних активів

Наведені показники вивчаються в динаміці, і за тенденцією їхньої зміни судять про ефективність ведення господарської діяльності. У процесі аналізу показники рентабельності можуть бути розраховані як за балансовим, так і за чистим прибутком. Показники, що розраховані за балансовим прибутком, мають назву економічної рентабельності [6, c. 93-96].

Список використаної літератури

1. Дєєва Н. Фінансовий аналіз: Навчальний посібник / Надія Дєєва, Олексій Дедіков; М-во освіти і науки України, Дніпропетровська державна фінансова академія. — К.: Центр навчальної літератури, 2007. — 323 с.

2. Крамаренко Г. Фінансовий аналіз: Підручник для студентів вищих навчальних закладів, які навчаються за освітньо-професійною програмою бакалавра з напряму підготовки "Фінанси і кредит" / Галина Крамаренко, Оксана Чорна; Дніпропетровський ун-т економіки і права. — К.: Центр учбової літератури, 2008. — 386 с.

3. Партин Г. Фінанси підприємств: Навчальний посібник / Галина Партин, Анатолій Загородній. — 2-е вид., перероб. і доп. — К.: Знання, 2006. — 379 с.

4. Подольська В. Фінансовий аналіз: Навчальний посібник / Валентина Подольська, Олена Яріш; Мін-во освіти і науки України, Полтавський ун-т споживчої кооперації України. — К.: Центр навчальної літератури, 2007. — 487 с.

5. Фінансовий аналіз: Навчальний посібник / Марія Білик [та ін.]; Мін-во освіти і науки України, Державний вищий навчальний заклад "Київський нац. економічний ун-т ім. В. Гетьмана". — 2-е вид., без змін. — К.: КНЕУ, 2007. — 588 с.

6. Фролова Т. Фінансовий аналіз: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення і практичних завдань / Тетяна Фролова; Європ. ун-т. — К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2005. — 252 с.

7. Цал-Цалко Ю. Фінансовий аналіз: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / Юзеф Цал-Цалко. — К.: Центр учбової літератури, 2008. — 565 с.