Фінансові ресурси підприємств

Вступ

Зміни в українському суспільстві та національній економіці призводять до заміни старих економічних відносин новими. У цих умовах фінанси набувають значно більшої ваги, ніж за часів командно-адміністративної системи, адже саме вони відіграють ключову роль у ринковій економіці. Без дієвого фінансового механізму ринкова економіка не може функціонувати. Досвід економічних реформ в Україні за останні роки це переконливо доводить. Головне завдання — оцінити та підвищити роль фінансових відносин на різних етапах розвитку та для різних суб'єктів економіки.

Фінанси підприємств є основною ланкою фінансової системи країни, і їхнє значення зростає з появою нових форм власності та господарювання, активним процесом роздержавлення й приватизації, а також переходом підприємств до реального самофінансування.

В умовах самофінансування особливо важливими стають фінансові ресурси підприємств — ключовий елемент їхньої діяльності та один із факторів виробництва на ринку. Самостійність підприємства значною мірою визначається наявністю таких ресурсів. Їх достатність та ефективне використання суттєво впливають на наповнення бюджету та державних і регіональних фондів. Загалом, фінансові ресурси підприємств є важливим чинником формування ринкових відносин у національній економіці.

Попри актуальність теми «Фінансові ресурси підприємств», на нашу думку, ця категорія в Україні досліджена недостатньо.

1. Поняття фінансових ресурсів, їх склад та джерела формування

В сучасних умовах розвитку економіки України вітчизняний бізнес розвивається особливо динамічно. Це зумовлено жорсткою конкуренцією як з боку українських, так і зарубіжних компаній, а також зростаючими вимогами споживачів до товарів і послуг. Водночас підприємство саме виступає споживачем різноманітних ресурсів.

У процесі господарської діяльності підприємство взаємодіє з багатьма контрагентами (кредиторами, дебіторами). Тому для успішної роботи та завоювання ринкової позиції необхідно враховувати численні фактори, що впливають на діяльність, планувати та прогнозувати свої дії. Звичайно, важлива професійна робота маркетингової служби, однак на сучасному етапі все більшого значення набуває управління фінансовою системою підприємства, оскільки фінансові ресурси є базовим ресурсом, без якого неможливе функціонування та розвиток.

Працездатність фінансової системи компанії визначається рухом коштів, його швидкістю та масштабами. З руху коштів починається і завершується грошовий кругообіг підприємства та оборот усього капіталу. Саме тому рух коштів є основною ланкою в процесі обороту капіталу.

Фінансові ресурси формуються ще до початку діяльності підприємства під час створення статутного фонду. Ці кошти інвестуються для забезпечення виробничо-господарської діяльності, розширення та розвитку виробництва. Таким чином підприємство отримує можливість виробляти та збувати продукцію, отримувати доходи. Грошові ресурси зберігаються в касі та на рахунках у банках (поточному, валютному та інших).

Під час реалізації продукції, робіт чи послуг на рахунки підприємства постійно надходять кошти у вигляді виручки. Також грошові ресурси надходять від фінансово-інвестиційної діяльності: від акцій, облігацій та інших цінних паперів; від розміщення коштів на депозитних рахунках; від здавання майна в оренду. Проте підприємство не розпоряджається всіма отриманими коштами. Наприклад, у складі виручки надходять суми акцизного збору, ПДВ, мита, які підлягають сплаті до бюджету. Частина надходжень, що залишилася після цих відрахувань, спрямовується на відшкодування коштів, авансованих в оборотні та основні фонди, на виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом, позабюджетними фондами, банками, страховими організаціями та іншими суб'єктами господарювання. Решта надходжень формує валовий і чистий дохід, прибуток.

Важливою особливістю фінансової системи підприємства є формування та використання різноманітних грошових фондів. Грошові фонди — це частина коштів із цільовим спрямуванням. Через них забезпечується господарська діяльність необхідними ресурсами та розширене виробництво: фінансування науково-технічного прогресу, опанування нової техніки, економічне стимулювання, розрахунки з бюджетом і банками. До таких фондів належать: статутний фонд, фонд оплати праці, амортизаційний (на державних підприємствах), розвитку виробництва, соціального призначення, заохочення, резервний фонд тощо. При створенні підприємство повинне мати статутний фонд (статутний капітал), за рахунок якого формуються основні фонди та обігові кошти.

Формування статутного капіталу, його ефективне використання та управління ним — одне з головних завдань фінансової служби. Сума статутного капіталу акціонерного товариства відображає суму емітованих акцій, а державного чи муніципального підприємства — зазвичай вартість основних фондів. Статутний капітал змінюється за результатами роботи за рік після внесення змін в установчі документи. Збільшити або зменшити його можна через випуск додаткових акцій (або вилучення їх з обігу) чи зміну номіналу старих акцій [17, c. 96-98].

До елементу фінансових ресурсів «додатковий капітал» належать:

• результати переоцінки основних фондів (дооцінка);
• емісійний дохід акціонерного товариства (дохід від продажу акцій вище номінальної вартості);
• безкоштовно отримані грошові та матеріальні цінності на виробничі цілі;
• асигнування з бюджету на фінансування капітальних вкладень;
• асигнування на поповнення обігових коштів.

Резервний капітал — це грошовий фонд, що створюється з відрахувань від прибутку. Він призначений для покриття збитків, а в акціонерних товариствах також для погашення зобов'язань за іменними акціями та облігаціями.

Фонд накопичення — це кошти з чистого прибутку, що спрямовуються на розвиток діяльності підприємства. Оскільки чистого прибутку не завжди достатньо для фінансування програм розвитку, підприємство утворює інвестиційний фонд, який концентрує всі кошти, спрямовані на розвиток, зокрема чистий прибуток, амортизаційний фонд для відтворення основних фондів, а також залучені та запозичені джерела.

В акціонерних товариствах існує поняття «акціонерний капітал», що означає суму активів за вирахуванням боргів. Фактично це сума власних коштів акціонерного товариства, яка включає всі вищеперелічені фонди (крім інвестиційного) та деякі інші.

Фонд споживання створюється з відрахувань від чистого прибутку і спрямовується на виплату дивідендів (в акціонерних товариствах), одноразових заохочень, матеріальної допомоги, оплату додаткових відпусток, харчування, проїзду тощо.

Крім постійних грошових фондів, підприємства періодично створюють оперативні грошові фонди. Один або два рази на місяць формується фонд для виплати заробітної плати, основою якого є фонд оплати праці. Для своєчасної виплати заробітної плати підприємства вирішують низку завдань: накопичують кошти на рахунку, а за їх відсутності звертаються за кредитом до банку. Важливо визначити оптимальні строки виплати та кількість необхідних днів.

Зазвичай один раз на рік створюється фонд для виплати дивідендів акціонерам.

Також на підприємстві формуються інші грошові фонди: для погашення кредитів банків, опанування нової техніки, науково-дослідних робіт, відрахувань вищестоящій організації.

Підприємства використовують кошти не лише у фондовій формі. Наприклад, виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом, позабюджетними фондами, банками, страховими організаціями здійснюється в нефондовій формі. Також у нефондовій формі підприємства отримують дотації, субсидії, спонсорські внески. Отже, фінансові ресурси існують як у фондовій, так і в нефондовій формі, фактично будучи коштами підприємства, що мають або не мають цільового спрямування. Таким чином, ми підходимо до поняття «фінансові ресурси». Для кращого розуміння сутності цього поняття проаналізуємо різні точки зору.

Значущість категорії фінансових ресурсів в організації та розвитку будь-якого підприємства потребує чіткого визначення терміна. На жаль, в економічній літературі досі немає єдиної думки щодо визначення фінансових ресурсів, їх складу та методів впливу на ефективність господарювання. Тому спробуємо розібратися в суті цього поняття, враховуючи точки зору різних сучасних науковців [5, c. 58-62].

Аналіз сутності фінансових ресурсів розпочнемо з визначення у фінансово-кредитному словнику: «Фінансові ресурси — це грошові кошти, які перебувають у розпорядженні підприємств, господарських організацій та установ». У цьому значенні фінансові ресурси прирівнюються до коштів. Але кошти на поточному, валютному рахунках та в касі знеособлені й не мають цільового призначення. Отже, відбувається ототожнення фінансових ресурсів із грошовими, тоді як перші є специфічнішим явищем.

На думку А.Г. Загороднього, «фінансові ресурси — це сукупність коштів, що є в розпорядженні держави та суб'єктів господарювання». Це визначення не точне й не повне, оскільки зводить поняття до сукупної маси коштів на підприємстві. На противагу цьому, фінансові ресурси характеризують грошові нагромадження та грошові фонди, що формуються в процесі розподілу створеного на підприємстві продукту.

Такий підхід можна побачити у визначенні М.Г. Сичова, який вважає, що «фінансові ресурси — це грошові нагромадження і грошові фонди, що створюються підприємствами, об'єднаннями в процесі розподілу і перерозподілу суспільного продукту і національного доходу». Тут необхідне уточнення, оскільки не всі грошові фонди, що формуються на підприємстві, є фінансовими ресурсами (наприклад, фонд заробітної плати). Крім того, у визначенні відсутнє призначення фінансових ресурсів. Тому дехто з авторів уточнює їх призначення в процесі господарської діяльності.

Зокрема, В.М. Родіонова [20, c.125] вважає, що «фінансові ресурси підприємства — це грошові доходи і нагромадження, які перебувають у розпорядженні суб'єкта господарювання і призначені для виконання фінансових зобов'язань, здійснення витрат розширеного відтворення та економічного стимулювання працюючих». Недолік цього визначення — не відображаються джерела формування фінансових ресурсів. В.К. Сенчагов [18] при визначенні поняття вказує на джерела формування і вважає, що «фінансові ресурси народного господарства являють собою сукупність грошових нагромаджень, амортизаційних відрахувань та інших грошових засобів, які формуються в процесі створення, розподілу і перерозподілу сукупного суспільного продукту». Але знову ж таки, у визначенні відсутнє призначення фінансових ресурсів.

Дещо по-іншому розглядає категорію К.В. Павлюк. Вона вважає, що фінансові ресурси мають відповідати низці критеріїв: наявності джерел створення, формі виявлення й цільовому призначенню. З огляду на це, К.В. Павлюк дає таке визначення: «Фінансові ресурси — це грошові нагромадження і доходи, які створюються в процесі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту й зосереджуються у відповідних фондах для забезпечення безперервності розширеного відтворення й задоволення інших суспільних потреб».

Слід зауважити, що таке визначення зводиться до формування фондів грошових засобів, що значно скорочує склад фінансових ресурсів, оскільки в розпорядженні підприємства можуть бути кошти й у нефондовій формі. Так, Г.Г. Нам вважає, що «до фінансових ресурсів належать усі грошові фонди й та частина коштів, яка використовується в нефондовій формі». Проблема в тому, що таким чином до фінансових ресурсів належить фонд заробітної плати, спрямований на відтворення робочої сили, фонд обігових коштів для відшкодування спожитих предметів праці, частина амортизаційних відрахувань для відшкодування основних фондів у межах простого відтворення. Однак ці фонди не є вільними фінансовими ресурсами, які підприємство може використовувати.

Це пояснюється тим, що ці фонди формуються завдяки реалізації створеного продукту, а отже, додаються до собівартості. Але треба враховувати, що фінансові ресурси призначені для забезпечення саме розширеного виробництва. Тому Ю.В. Петленко розглядає фінансові ресурси як «грошові кошти, залучені в господарський оборот підприємства з різних джерел, сформованих під впливом організаційно-правових норм господарювання, призначені для покриття його власних потреб». Думка автора цікава, хоча дещо потребує уточнення. По-перше, фінансові ресурси — це лише частина коштів, оскільки поняття «грошові кошти» значно ширше. По-друге, фінансові ресурси призначені для створення умов розширеного відтворення виробництва, а не для покриття власних потреб підприємства у розрізі споживання.

Заслуговує на увагу визначення Л.Д. Буряка, котрий вважає, що «фінансові ресурси — це частина грошових коштів суб'єктів господарювання, яка перебуває у їхньому розпорядженні і спрямовується на виробничий, соціальний розвиток, матеріальне заохочення». Таким чином, грошові засоби можна віднести до фінансових ресурсів тільки в період їх використання не за цільовим призначенням.

Отже, проаналізувавши думки авторів різних економічних шкіл Росії та України, ми доходимо висновку, що поняття «фінансові ресурси» досить складне й потребує детального дослідження та постійного вдосконалення.

Оскільки визначення будь-якого явища має відображати його сутність, то й визначення фінансових ресурсів повинне чітко визначати їх форму, джерела й призначення. Тому, мабуть, фінансовими ресурсами доцільно вважати частину коштів підприємства у фондовій і нефондовій формі, яка формується в результаті розподілу виробленого продукту, залучається до діяльності підприємства з різних джерел і спрямовується на забезпечення розширеного відтворення виробництва.

Так чи інакше, проблема визначення поняття «фінансові ресурси» залишається досить актуальною в сучасній економічній науці, оскільки потребує чіткого визначення й пояснення [24, c. 77].

2. Формування прибутку підприємств

Прибуток підприємства формується за рахунок таких джерел:

а) продаж (реалізація) продукції (послуг);

б) продаж іншого майна;

в) позареалізаційні операції.

Прибуток від продажу продукції (виконання робіт, надання послуг) є основним складником загального прибутку. Це прибуток від операційної діяльності, яка відображає місію та профіль підприємства. Він обчислюється як різниця між виручкою від продажу продукції (без урахування ПДВ і акцизного збору) та її повною собівартістю.

У разі калькулювання за неповними витратами ту частину витрат, що не включена в собівартість продукції, відносять на певний період і за обчислення прибутку (Пр) відраховують від виручки, тобто:

Пр = Вр – Срнв – Сн

де Вр — виручка від продажу продукції;

Срнв — собівартість проданої (реалізованої) продукції за неповними витратами;

Сн — витрати, що їх не включено в собівартість продукції, а віднесено на певний період.

Це так званий метод прямого обчислення прибутку, який вважають головним. Поряд з ним існує аналітичний метод, згідно з яким прогнозований прибуток визначається коригуванням його базової (фактичної) величини з урахуванням впливу певних чинників у плановому (розрахунковому) періоді. Такий вплив може здійснюватися через зміну обсягу виробництва та продажу, його структури, собівартості продукції і цін. Цей метод орієнтовано на велику частку відносно однотипної продукції в загальному її обсязі.

Прибуток від продажу майна включає прибуток від продажу основних фондів (матеріальних активів), нематеріальних активів, цінних паперів інших підприємств тощо. Його розраховують як різницю між ціною продажу та балансовою (залишковою) вартістю об'єкта, що продається, з урахуванням витрат на продаж (демонтаж, транспортування, оплата агентських послуг).

Прибуток від позареалізаційних операцій — це прибуток від пайової участі в спільних підприємствах, здавання майна в оренду (лізинг), дивіденди на цінні папери, дохід від володіння борговими зобов'язаннями, роялті, надходження від економічних санкцій тощо.

Розглянута схема обчислення величини загального прибутку за його джерелами має важливе значення для аналізу та прийняття господарських рішень. Але треба мати на увазі, що прибуток є об'єктом оподаткування.

У зв'язку з цим державні органи суворо регламентують методику обчислення оподатковуваного прибутку в нормативних актах. Так, згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» (1997 p.) оподатковуваний прибуток (По) обчислюється за формулою:

По = Дв - (Вв + АВ),

де Дв — валовий дохід за певний період; Вв — валові витрати за той самий період; АВ — сума амортизаційних відрахувань від балансової вартості основних фондів і нематеріальних активів.

Основною складовою валового доходу є виручка від продажу продукції. У нього включають також прибуток від продажу майна і від позареалізаційних операцій. Валові витрати — це передусім витрати на реалізовану продукцію, а також втрати від продажу майна (перевищення балансової вартості об'єктів над виручкою від їхнього продажу). Амортизаційні відрахування виокремлено із загальної суми витрат, оскільки нарахування таких контролюється фіскальними органами в особливому порядку [21, c. 181-182].

Одним з важливих напрямків оздоровлення фінансового стану підприємства є удосконалення напрямків формування прибутку, аналіз методів його максимілізації, оптимізація витрат та розробка стратегії управління прибутком. Кінцевим позитивним результатом господарської діяльності підприємства є прибуток. Прибуток — це грошовий дохід, утворений в результаті виробничо-господарської діяльності. Прибуток виконує такі основні функції:

• оцінка підсумків діяльності підприємства;
• розподіл доходу між підприємством і державою, підприємством і його робітниками, між сферою виробництва і невиробничою сферою;
• джерело утворення фондів економічного стимулювання і соціальних фондів.

Отже, у зростанні прибутку зацікавлені як підприємство, так і держава. На підприємствах приріст прибутку досягається не лише завдяки збільшенню трудового внеску колективу, а й за рахунок інших факторів. Саме тому на кожному підприємстві необхідно систематично проводити аналіз формування, розподілу та використання прибутку.

Головними завданнями, які стоять перед підприємством з метою управління формуванням та використанням прибутку, є:

• систематичний контроль за виконанням планів одержання прибутку;
• виявлення факторів формування показників прибутку та розрахунки їхнього впливу;
• вивчення напрямків і тенденцій розподілу прибутку;
• виявлення резервів збільшення прибутку;
• розробка заходів для використання виявлених резервів.

Характеризуючи перевищення надходжень над витратами, прибуток виражає мету підприємницької діяльності і береться за головний показник її результативності (ефективності).

Прибуток є основним джерелом фінансування розвитку підприємства, удосконалення його матеріально-технічної бази, забезпечення всіх форм інвестування. Уся діяльність підприємства спрямовується на те, щоб забезпечити зростання прибутку або принаймні стабілізацію його на певному рівні [8, c. 141-142].

Крім цього, прибуток є основним джерелом фінансування витрат на виробничий і соціальний розвиток підприємства, найвагомішим джерелом централізованих ресурсів держави: у доходи бюджету здійснюються відрахування від одержаного доходу підприємства, значною частиною якого є прибуток. Це означає, що доходи підприємства повинні задовольняти не тільки фінансові потреби, а й потреби держави на фінансування суспільних фондів споживання, розвиток науки, освіти, охорони здоров'я. Таким чином, у збільшенні прибутку зацікавлені як підприємство, так і держава.

Прибуток, як економічний показник, являє собою різницю між ціною реалізації та собівартістю продукції (товарів, послуг), між обсягом отриманої виручки та сумою витрат на виробництво та реалізацію продукції.

Залежно від формування та розподілу виокремлюють кілька видів прибутку. Насамперед розрізняють загальний прибуток і прибуток після оподаткування. Загальний прибуток — це весь прибуток підприємства, одержаний від усіх видів діяльності, до його оподаткування та розподілу. Такий прибуток інакше називають балансовим. Прибуток після оподаткування, тобто прибуток, що реально поступає в розпорядження підприємства, має поширену у вітчизняній літературі та практиці назву — чистий прибуток [2, c. 91-92].

3. Напрями використання прибутку підприємств

У фінансовій політиці підприємства важливе місце займає розподіл і використання одержуваного прибутку як основного джерела фінансування інвестиційних потреб і задоволення економічних інтересів власників (інвесторів).

Із загального прибутку сплачується податок згідно з умовами, передбаченими законодавством про оподаткування прибутку підприємств. Прибуток, що залишився після оподаткування (чистий прибуток), поступає в повне розпорядження підприємства та використовується згідно з його статутом і рішеннями власників.

Відповідно до принципових (головних) напрямів використання цей прибуток можна розділити на дві частини:

1) прибуток, що спрямовується за межі підприємства у вигляді виплат власникам корпоративних прав, персоналу підприємства за результатами роботи (як заохочувальний захід), на соціальну підтримку тощо (розподілений прибуток);

2) прибуток, що залишається на підприємстві і є фінансовим джерелом його розвитку (нерозподілений прибуток). Останній спрямовується на створення резервного та інвестиційного фондів. Резервний фонд є фінансовим компенсатором можливих відхилень від нормального обороту коштів або джерелом покриття додаткової потреби в них. Його формування є обов'язковим для господарських товариств, орендних підприємств, кооперативів.

Цю загальну схему розподілу прибутку можна конкретизувати стосовно підприємств із різними організаційно-правовими формами. Це стосується насамперед акціонерних товариств (підприємств). Як відомо, власники акцій одержують частину корпоративного прибутку у вигляді дивідендів (доходу інвесторів на вкладений капітал). Щодо акціонерного підприємства, дивіденди можна розглядати як плату за залучений від продажу акцій капітал.

Розподіл прибутку на виплату дивідендів та інвестування є фінансовою проблемою, яка істотно та неоднозначно впливає на фінансову стабільність і перспективи розвитку підприємства. Спрямування достатньої суми прибутку на виплату дивідендів і високий рівень таких збільшують попит на акції та підвищують їхній ринковий курс. Водночас обмежується власне джерело фінансування, ускладнюється розв'язання завдань перспективного розвитку підприємства.

Зрозуміло, що низький рівень дивідендів призводить до протилежних наслідків. З урахуванням цих обставин акціонерне товариство (підприємство) мусить вибирати таку дивідендну політику, яка відповідала б конкретним умовам його діяльності [7, c. 178-180].

Основними варіантами дивідендної політики можуть бути: 1) виплата постійного рівня дивідендів протягом кількох років; 2) виплата дивідендів зі щорічним певним зростанням; 3) спрямування на дивіденди встановленої (нормативної) частки чистого прибутку; 4) виплата дивідендів із залишку прибутку після фінансування інвестиційних потреб; 5) виплата дивідендів не грошима, а додатковим випуском акцій. Кожний з цих варіантів має свої переваги й недоліки і застосовується, як правило, не постійно, а в межах певного перспективного періоду з урахуванням економічної кон'юнктури та фінансового стану підприємства.

Розподіляючи прибуток підприємства, величину дивіденду у відсотках (d) визначають за формулою:

d = Пд / Кст • 100

де Пд — частина прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів;

Кст — статутний капітал (фонд) підприємства.

Абсолютна сума дивідендів у розрахунку на одну акцію (D) відповідно становитиме:

D = Пд / Na

де Na — кількість акцій, що формує величину статутного капіталу (кількість проданих акцій).

Частина прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, визначається відповідно до вибраного варіанта дивідендної політики. Досвід зарубіжних корпорацій свідчить, що частка величини Пд у чистому прибутку коливається в межах 30—70%. Якщо вона менша за 30%, то виплати вважаються заниженими, а коли її відносний розмір більший за 70% — завищеними [10, c. 173].

Висновки

Перехід до ринку ставить нові завдання, пов'язані з покращанням фінансового стану підприємств та удосконаленням фінансових відносин. Підприємства, незалежно від форми власності чи господарювання, повинні перейти до реального самофінансування. Стійка діяльність підприємства залежить як від внутрішніх можливостей ефективно використовувати всі наявні фінансові та інші ресурси, так і від зовнішніх умов, до яких відносяться податкова, кредитна, інвестиційна політика держави і ринкова кон'юнктура. В умовах змішаної економіки необхідно пов'язувати самостійність підприємств з державним регулюванням економіки і фінансів.

Як інформаційна база аналізу фінансових ресурсів підприємства повинні виступати звітні дані підприємства, деякі задані економічні параметри, зовнішні умови його діяльності, які варіантно змінюються, що необхідно враховувати при аналітичних оцінках і прийнятті управлінських рішень. Поряд з надійними і перевіреними аналітичними методами дослідження формування і використання фінансових ресурсів можливе впровадження запозичених із практики країн з розвинутою ринковою економікою, зокрема використання спрощеної схеми балансу підприємства, системи показників для аналізу, розрахунку впливу факторів та інше.

Важливу роль відіграє вибір джерел фінансових ресурсів підприємства, який в ринкових умовах значно розширюється. Однак підприємства на практиці не всі джерела в змозі використовувати. Зокрема, це пов'язано з відсутністю підтримки в Україні з боку держави вітчизняного підприємництва, малого та середнього бізнесу, неможливістю одержання державних субсидій, невигідністю користування кредитами комерційних банків України через високі, іноді навіть нереальні відсотки, та орієнтування комерційних банків на короткострокове кредитування (3-6 місяців).

Список використаної літератури

1. Белолипецкий В. Г. Финансы фирмы: Курс лекций. — М.: ИНФРА. — 1998. — С. 64.

2. Василик О. Д. Теорія фінансів: Підручник. — К.: НЮС. — 2000.

3. Виханский О.С, Наумов А.И. Менеджмент: Учебник, 3-е изд. — М: Гардарика. — 1998

4. Гриньова, Валентина Миколаївна Фінанси підприємств : Навчальний посібник / Валентина Гриньова, Віра Коюда,; М-во освіти і науки України, ХДЕУ. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2004. -431 с.

5. Гуляєва Н. Фінансові ресурси підприємств // Фінанси України. - 2003. - № 12. - С.58-62

6. Зоріна В. Н. Фінансова звітність підприємств : Навчальний посібник/ В. Н. Зоріна, Т. С. Осадча, Г. Г. Зорін; За ред. В. І. Покотилової; М-во освіти і науки України, Херсонський економічно правовий ін-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -199 с.

7. Зятковський І. В. Теоретичні засади фінансів підприємств // Фінанси України. — 2000. — № 4. - С. 25.

8. Качмарик Я. Ефективність формування фінансових ресурсів підприємств// Фінанси України. - 1999. - № 10. - C. 138-144

9. Ковалев В.В. Введение в финансовый менеджмент. — М.: Финансы и статистика. — 2000

10. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств. — К.: Знання. 2000

11. Лопатинський Ю. М. Фінансові ресурси підприємств. -Чернівці: Рута, 1997. -79 с.

12. Макконнел К.Р., Брю С.Л. Экономика: принципы, проблемы и практика / Пер. с англ. 11-го изд. — М.: Республика. — 1992

13. Марченко А. Аналіз джерел формування фінансових ресурсів // Фінанси України. - 2002. - № 9. - C. 102-108

14. Опарін В. Фінансові ресурси: проблеми визначення та розміщення// Вісник Національного банку України. - 2000. - № 5. - C. 10-11.

15. Павлова Л. Финансы предприятий : Учебник для вузов/ Лариса Николаевна Павлова,; Лариса Павлова. -М.: Финансы: ЮНИТИ, 1998. -638 с.

16. Партин Г. Фінанси підприємств : Навчальний посібник/ Галина Партин, Анатолій Загородній,; М-во освіти і науки України, Нац. банк України, ЛБІ. -Львів: ЛБІ НБУ, 2003. -265 с.

17. Пойда-Носик Н. Фінансові ресурси підприємства// Фінанси України. - 2003. - № 1. - С.96-103

18. Садеков А.А., Фролова Л.В., Шаруга Л.В. Ресурсный потенциал предприятия: Учебное пособие. — Киев - Донецк: Дон ДУЗТ. — 1998

19. Слав'юк Р. Фінанси підприємств : Навчальний посібник / Ростислав Слав'юк,; М-во освіти і науки України. -3-є вид., переробл. і доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -459 с.

20. Финансы / Под ред. В. М. Родионовой. — М.: Финансы и статистика. — 1995. — С. 125.

21. Філімоненков О. Фінанси підприємств : Навч. посібник / Олександр Філімоненков, Ред. Л. А. Кліменко. -К.: Ельга Ніка-Центр, 2002. -359 с.

22. Фінансова діяльність підприємств : Навчальний посібник/ В. І. Аранчій, В. Д. Чумак, О. Ю. Смолянська, Л. В. Черненко; М-во освіти і науки України. -Київ: ВД "Професіонал", 2004. -238 с.

23. Фонотов А.Г. Ресурсный потенциал: планирование, управление. — М.: Экономика. — 1985

24. Хачатурян С. Сутність фінансових ресурсів та їх класифікація// Фінанси України. - 2003. - № 4. - С.77-81