Фінансові посередники і їх функції

Вступ

До категорії фінансових посередників належать банківські установи, інвестиційні та трастові компанії, кредитні спілки, страхові організації, пенсійні фонди тощо. Їхня діяльність полягає у перетворенні прямих вимог на опосередковані через придбання первинних цінних паперів та емісію власних зобов'язань. Так, трастова компанія, видаючи позику корпорації під заставну, отримує первинний цінний папір, а її зобов'язання перед клієнтами у вигляді термінових вкладів чи депозитних сертифікатів є посередніми вимогами. Страхові компанії та пенсійні фонди, інвестуючи в облігації промислових підприємств, випускають страхові поліси.

Послуги фінансових посередників є надзвичайно корисними для учасників ринку. По-перше, вони забезпечують зниження вартості операцій завдяки зростанню їхньої кількості, що відомо як ефект масштабу. По-друге, посередники акумулюють заощадження клієнтів для великих інвестицій на первинному ринку, оскільки окремі дрібні заощадження недостатні для масштабних вкладень, але через об'єднання вони стають доступними. По-третє, вони диверсифікують ризики, що для індивідуальних власників заощаджень є складним завданням. По-четверте, посередники трансформують строки погашення первинних цінних паперів у різні терміни за посередніми зобов'язаннями, роблячи їх привабливішими для кінцевих кредиторів.

1. Загальні ознаки фінансового посередництва, його еволюція

Упродовж XX століття наукові концепції дедалі більше підкреслювали значення фінансового посередництва як важливого чинника економічного зростання.

Теоретичні засади фінансового посередництва розробляли такі відомі економісти, як А. Пігу, Й. Шумпетер, Р. Голдсмід, Дж. Стігліц та інші. У цьому контексті заслуговує на увагу дослідження еволюції поглядів на роль фінансового посередництва, представлене В.В. Замовцем та С.П. Зубиком [7, ст. 16].

Сьогодні фінансові посередники займають ключові позиції на фінансовому ринку.

Під фінансовими посередниками розуміють сукупність фінансових установ (банки, страхові компанії, кредитні спілки, пенсійні фонди), які акумулюють кошти громадян та юридичних осіб і надають їх на комерційній основі позичальникам [6, стр. 350].

Отже, сутність фінансового посередництва полягає у залученні фінансових ресурсів для подальшого розміщення у фінансові активи. В економічній науці поняття "фінансові посередники" зазвичай ототожнюється з "фінансовими інститутами" — установами, що опосередковують рух коштів від індивідуальних інвесторів (власників заощаджень) до кінцевих користувачів, залучаючи та розміщуючи кошти від власного імені. Розглянемо різні підходи до класифікації фінансового посередництва.

В американській економічній традиції фінансових посередників поділяють на три групи: депозитні інститути, договірні ощадні інститути та інвестиційні посередники [7, с. 5].

У вітчизняній літературі найчастіше використовується поділ на дві групи:

• банки;
• небанківські фінансово-кредитні установи (парабанки).

Така розбіжність у класифікаціях пояснюється двома причинами:

• неоднозначністю трактування самого поняття "банк";
• відсутністю уніфікованих критеріїв для класифікації всіх посередників.

У європейському законодавстві визначення банку є ширшим, ніж в американському. Тому інституції, які в Європі вважаються спеціалізованими банками (наприклад, інвестиційні банки), в американській практиці не належать до банківських і класифікуються як небанківські інвестиційні посередники.

Критерій договірних відносин із клієнтами також не є достатньо чітким, оскільки сьогодні практично всі посередники працюють на договірних засадах. Крім того, виділення трьох груп в американській літературі здійснюється за різними критеріями, що не зовсім коректно.

Більш обґрунтованим видається розгляд фінансового посередництва як фінансово-кредитної системи, що залучає ресурси для подальшого розміщення у фінансові активи.

За цим критерієм доцільно класифікувати фінансових посередників наступним чином:

2. Фінансові посередники і їх місце у структурі фінансового ринку

Як зазначалося раніше, передача коштів від заощаджувачів до позичальників відбувається через пряме або опосередковане фінансування. Зупинимося детальніше на опосередкованому фінансуванні, тобто на передачі коштів через фінансових посередників.

До фінансових посередників належать такі типи кредитно-фінансових установ: депозиторські установи (комерційні банки, ощадні установи, взаємоощадні банки, позико-ощадні асоціації, кредитні спілки); ощадні установи контрактного типу (страхові компанії, включаючи компанії зі страхування життя та інші види страхування, пенсійні фонди); інвестиційні посередники (інвестиційні та іпотечні банки, фінансові компанії).

Їхнє основне завдання — сприяти переміщенню коштів від потенційних заощаджувачів до потенційних інвесторів і навпаки. Фінансові посередники формують свої фонди, залучаючи кошти в борг у заощаджувачів і виплачуючи їм процентний дохід. Акумульовані ресурси вони надають інвесторам під вищі проценти. Різниця між отриманим і виплаченим процентним доходом покриває витрати посередника та формує його прибуток.

Роль фінансових посередників є важливою та вигідною як для заощаджувачів, так і для позичальників, оскільки вона полегшує взаємний пошук контрагентів, знижує ризик неповернення позик, що сприяє зростанню процентного доходу для заощаджувачів. Дрібні вкладники отримують можливість брати участь у бізнесі. Діяльність посередників характеризується ефектом масштабу: маючи численну клієнтську базу, вони можуть залучати висококваліфікованих фахівців для розробки типових фінансових угод. Незважаючи на значні витрати на таку розробку, її якість є високою, а вартість у розрахунку на одного клієнта — низькою.

Ефект масштабу проявляється у підвищенні ефективності використання коштів через їхню акумуляцію. Він помітний у вартості оформлення фінансових операцій, зборі інформації про клієнтів та моніторингу виконання угод.

Існує багато різновидів фінансових посередників. Розглянемо їх детальніше.

1. Депозиторські установи — це кредитно-фінансові організації, які мають право залучати кошти на депозитні рахунки. До них належать:

а) комерційні банки — кредитні установи, що надають клієнтам універсальні банківські послуги. Джерелом їхніх ресурсів є депозитні внески клієнтів. Позичковий фонд комерційного банку використовується для банківського та споживчого кредитування, придбання державних і муніципальних облігацій;

б) ощадні установи, які поділяються на:

— позиково-ощадні асоціації — кредитно-фінансові установи, що акумулюють кошти на ощадних, термінових і чекових депозитах. Ці ресурси використовуються для надання кредитів під заставу нерухомості;

— кредитні спілки — невеликі фінансові установи кооперативного типу, створені для надання кредитів членам певної соціальної групи.

Джерелами їхніх коштів є внески учасників, а використовуються вони для споживчого кредитування.

2. Ощадні установи контрактного типу — це кредитно-фінансові установи, які залучають довгострокові заощадження на контрактній основі. Їхні фонди формуються за рахунок періодичних внесків згідно з контрактами. Вони поділяються на:

а) компанії зі страхування життя, від пожеж та нещасних випадків. Їхні кошти формуються з внесків юридичних і фізичних осіб і використовуються для довгострокового кредитування та фінансування через придбання державних облігацій, акцій та облігацій корпорацій;

б) пенсійні фонди, що створюються фірмами для виплати пенсій працівникам. Створення таких фондів дозволяє знизити податкові платежі компаній, а їхні кошти використовуються для придбання акцій та облігацій корпорацій.

3. Інвестиційні посередники, до складу яких входять:

а) інвестиційний банк, що здійснює довгострокове кредитування, що дозволяє реалізовувати великі науково-технічні проекти. Розподіл функцій між комерційними та інвестиційними банками, наприклад у США, відбувся після кризи 1929–1933 років. Спеціалізація на довгостроковому кредитуванні є доцільною, оскільки великі інвестиційні проекти пов'язані зі значним ризиком. Інвестиційний банк мобілізує довгостроковий позичковий капітал і передає його позичальникам через випуск та розміщення облігацій або інших боргових зобов'язань;

б) іпотечний банк — банк, що спеціалізується на видачі довгострокових позик під іпотеку (ресурси формуються за рахунок випуску та розміщення іпотечних облігацій);

в) фінансова компанія — отримує фонди через продаж комерційних паперів, випуск акцій та облігацій. Залучені кошти надаються споживачам у вигляді позик на придбання товарів довгострокового користування, ремонт будинків, потреби малого бізнесу.

Наведена класифікація фінансових посередників відображає кредитно-фінансову систему США, однак значна частина таких установ вже функціонує на українському фінансовому ринку.

3. Функції фінансового посередництва

Найбільш повно функції фінансових посередників розкриті у працях українських економістів В.В. Замовця та С.П. Зубика [7].

Функції фінансового посередництва, як зовнішній прояв його властивостей у системі економічних відносин, випливають з унікальної ролі, яку воно відіграє в економічному розвитку [7, с. 18].

Суть і значення фінансового посередництва в економіці держави найповніше розкриваються саме через його функції.

Аналіз економічних досліджень дозволяє представити функції фінансового посередництва за наступною схемою (рис. 1).

Охарактеризуємо три основні групи функцій фінансових посередників.

1. Функції, що визначають роль і значення фінансового посередництва в економіці, полягають у зростанні обсягів інвестицій, покращенні їхньої структури та зниженні вартості:

• активізація механізмів трансформації заощаджень в інвестиції через підвищення інвестиційної активності індивідуальних інвесторів. Ця функція забезпечує додатковий обсяг інвестицій у виробництво національного продукту;
• активізація процесів перерозподілу та мобільності капіталів шляхом фінансового забезпечення нових та ефективних видів економічної діяльності за рахунок вилучення капіталів із традиційних сфер;
• зниження процентних ставок через збільшення надходження ресурсів на фінансові ринки за допомогою фінансових посередників, що зменшує вартість залучення капіталів для реального сектора економіки.

2. Функції як специфічні завдання, що виконуються фінансовими посередниками в межах конкретного виду економічної діяльності:

• подолання бар'єрів невизначеності, оскільки для індивідуального інвестора фінансові посередники є відносно відкритими установами, ризик шахрайства яких значно нижчий, ніж у підприємств реального сектора. У межах цієї функції посередники долають психологічні бар'єри, залучаючи не схильних до ризику інвесторів до інвестиційних процесів;
• професійний вибір об'єктів інвестування через аналіз інформації про потенційну прибутковість і ризики вкладання коштів та відбір найпривабливіших об'єктів;
• економія на масштабах операцій — індивідуальний інвестор, діючи самостійно, змушений нести значні трансакційні витрати (оплата послуг брокерів, нотаріусів, оцінювачів). Фінансові посередники роблять ці витрати несуттєвими відносно отриманих доходів;
• диверсифікація активів та уникнення ризиків інвестування — вкладення у велику кількість фінансових активів (кредити багатьом позичальникам або придбання цінних паперів багатьох клієнтів) суттєво знижує ризики для індивідуальних інвесторів;
• моніторинг та управління ризиками інвестування — постійний контроль фінансового стану об'єктів інвестування та оперативне регулювання зростання інвестиційних ризиків. Ця функція є логічним продовженням відбору об'єктів інвестування;
• контроль за діяльністю позичальників — тісно пов'язаний із функцією моніторингу та управління ризиками.

3. Функції інформаційного посередництва:

• інформаційне посередництво у прямій формі — консультації індивідуальних інвесторів з питань інвестування, економічний аналіз можливих напрямків вкладення коштів, видання бюлетенів економічної інформації;
• інформаційне посередництво у непрямій (опосередкованій) формі, під якою розуміють управління капіталом. Воно пов'язане зі специфічною формою оплати інформації власником капіталу, яка полягає в передачі ресурсів фінансовому посереднику.

Розподіл інвестиційного доходу між власниками фінансових та інформаційних ресурсів, на наш погляд, можна розглядати за схемою, запропонованою В.В. Замовцем та С.П. Зубиком [7, с. 26].

Виконання зазначених функцій є обов'язковим для всіх типів фінансових посередників. Реалізація цих функцій визначається законодавчими обмеженнями щодо окремих аспектів їхньої діяльності (формування інвестиційного портфеля, залучення коштів, участь в операціях на фондовому ринку). Крім того, окремі групи посередників виконують додаткові операції та функції, притаманні лише їм.

Висновки

Фінансові посередники визначають ціну та тип зобов'язань (цінних паперів), які вони випускають для власників заощаджень. Їхня мета — отримання прибутку через придбання первинних цінних паперів, що приносять більший дохід, ніж той, який посередник має сплатити за випущеними посередніми зобов'язаннями, з урахуванням накладних витрат.

Поняття "фінансовий ринок" охоплює різноманітні ринки, що складаються з багатьох інститутів. Кожен ринок працює з певним типом зобов'язань (цінних паперів), обслуговує різних клієнтів і діє в різних регіонах. Розвинута ринкова економіка передбачає існування багатьох типів ринків. Метою фінансового ринку є акумулювання та ефективне розміщення заощаджень в економіці.

Посередники спрямовують кошти від кінцевого кредитора до кінцевого позичальника з нижчими витратами та меншими перешкодами, ніж це було б при прямій купівлі первинних цінних паперів кінцевими кредиторами.

Список використаної літератури

1. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Державні фінанси. – К.: Атіка, 2002. – 368с.
2. Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України. – К.: НІОС, 2002. – 606с.
3. Василик О.Д. Теорія фінансів. К.: НІОС, 2002. – 416с.
4. Кудряшов В.П. Фінанси. – Херсон: Олді –плюс, 2002. – 352с.
5. Луніна І.О. Державні фінанси України у перехідний період. –Харків: Форт, 2000. – 296с.
6. Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія). –К.:КНЕУ, 2001. – 240с.
7. Суторміна В.М., Федоров В.М., Рєзанова Н.С. Фінанси зарубіжних корпорацій.–К.: Либідь, 1998. – 247с.
8. Чернявський О.П., Мельник П.В., Мельник В.М. Теорія фінансів. – К.: ДІЯ, 2000. – 235с.