Фінансові інвестиції

Фінансові інвестиції

Зміст

1. Поняття та види інвестицій

2. Організація обліку фінансових інвестицій згідно з П(С)БО 12 "Фінансові інвестиції"

3. Документування господарських операцій і аналітичний облік фінансових інвестицій

4. Облік довгострокових фінансових інвестицій у фінансовому обліку

5. Облік довгострокової дебіторської заборгованості

1. Поняття та види інвестицій

У багатьох підприємств є в наявності інвестиції — це кошти, які тимчасово не задіяні в щоденній діяльності, за винятком мінімального залишку, необхідного для поточних операцій. Такі вільні ресурси можуть бути спрямовані в різні об'єкти економіки з метою отримання прибутку.

Інвестиції — це цінності грошового, майнового чи інтелектуального характеру, які вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності задля отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

У ринкових умовах об'єктами купівлі-продажу виступають не тільки основні засоби (земля, будівлі, транспорт), оборотні матеріальні активи (сировина, матеріали, готова продукція), нематеріальні активи (патенти, ліцензії, торгові марки), а й фінансові інвестиції.

Фінансові інвестиції — це активи, що утримуються підприємством задля збільшення прибутку (через відсотки, дивіденди тощо), зростання вартості капіталу або отримання інших вигід для інвестора.

Не кожне вкладення капіталу можна вважати фінансовою інвестицією. Для юридичної особи, що працює у сфері матеріального виробництва чи торгівлі, вилучення ресурсів з метою отримання доходу буде фінансовим вкладенням. Натомість для організацій, які є професійними учасниками ринку цінних паперів, такі операції не є вилученням ресурсів, а становлять їхню основну діяльність, зокрема й посередницьку, якщо йдеться про кошти клієнтів. Фінансові вкладення здійснюються з такою метою:

Отримання стабільного доходу. Наприклад, інвестори, купуючи акції, розраховують на прибуток, що складається з:

• доходу у вигляді дивідендів (відсотків) за інвестиційний період;
• зростання ринкової вартості цінних паперів. Інвестори зацікавлені в розширенні підприємства, оскільки це підвищує вартість їхніх активів.

Вплив на діяльність об'єкта інвестування. Такий вплив може полягати в повному або частковому контролі над виробничою чи фінансовою діяльністю підприємства.

Контроль означає володіння безпосередньо або через пов'язаних осіб найбільшою часткою (паєм, пакетом акцій) статутного капіталу, управління найбільшою кількістю голосів у керівному органі або володіння часткою не менше 20 % статутного капіталу платника податку.

Підприємства, відносини між якими дозволяють одній стороні контролювати іншу або суттєво впливати на її фінансові та оперативні рішення, називаються пов'язаними сторонами.

Для фізичної особи загальна частка володіння статутним капіталом (голосами) визначається як сукупність корпоративних прав, що належать їй, членам її сім'ї та юридичним особам, які вона або її сім'я контролює.

Отримання податкових пільг. Термін вилучення ресурсів у фінансові вкладення визначає саме підприємство, якщо він не встановлений відповідними документами (установчими договорами, документами про строки обігу цінних паперів тощо).

Фінансове інвестування здійснюється в таких основних формах:

1. Внесення капіталу до статутних фондів спільних підприємств. Ця форма тісно пов'язана з операційною діяльністю, оскільки забезпечує зміцнення зв'язків із постачальниками, розвиток виробничої інфраструктури, розширення ринків збуту, галузеву та товарну диверсифікацію.

2. Внесення капіталу в дохідні грошові інструменти. Ця форма спрямована на ефективне використання тимчасово вільних коштів. Основний вид — депозитні внески в комерційних банках, зазвичай для короткострокового інвестування з метою генерування прибутку.

3. Внесення капіталу в дохідні фондові інструменти. Це найбільш масова і перспективна форма, що передбачає вкладення в різноманітні цінні папери, які вільно обертаються на фондовому ринку. Вона характеризується широким вибором інвестиційних рішень, високим рівнем державного регулювання, розвинутою інфраструктурою ринку та наявністю оперативної інформації. Основна мета — отримання прибутку, хоча інколи такі інвестиції використовуються для впливу на окремі підприємства через придбання контрольного пакета акцій.

Фінансові інвестиції класифікуються за різними ознаками. За термінами вони поділяються на:

• довгострокові — зі строком понад один рік;
• короткострокові — зі строком менше одного року.

Довгострокові інвестиції належать до необоротних активів, короткострокові — до поточних.

Фінансові інвестиції поділяються на:

1. Довгострокові:

• що обліковуються за методом участі в капіталі (інвестиції в асоційовані, дочірні підприємства);
• інші довгострокові інвестиції, що не обліковуються за методом участі в капіталі.

2. Поточні:

• еквіваленти грошових коштів — високоліквідні цінні папери з низькою дохідністю та високою надійністю, що можуть бути вільно реалізовані з мінімальною втратою вартості, зазвичай придбаються як страховий резерв готівки;
• інші поточні фінансові інвестиції — обертаються на активному ринку, можуть бути вільно реалізовані з незначною втратою вартості, мають строк обігу в межах року або придбані для перепродажу, приносять дохід у вигляді відсотків, дивідендів або різниці цін.

Довгострокові фінансові інвестиції — це вкладення на період понад один рік, а також інвестиції, які не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент. До них належать вкладення в боргові цінні папери, акції та інші корпоративні права.

Згідно з П(С)БО 12 довгострокові інвестиції поділяються на ті, що обліковуються за методом участі в капіталі, та інші інвестиції. За формою вкладень вони поділяються на пайові та позикові.

Довгострокові фінансові інвестиції:

1. Позикові:

• не дають права на участь у капіталі об'єкта інвестування;
• приносять дохід у вигляді відсотків;
• мають визначений строк обігу;
• утримуються до строку погашення;
• різниця між вартістю придбання та номіналом амортизується до моменту погашення.

2. Пайові:

• засвідчують право на частину в капіталі об'єкта інвестування;
• приносять дохід у вигляді дивідендів;
• не мають встановленого строку обігу;
• різниця між вартістю придбання та номіналом не амортизується.

Поточні фінансові інвестиції мають такі ознаки: строк погашення не перевищує одного року або вкладення здійснені без наміру отримувати доходи понад один рік. Вони поділяються на еквіваленти грошових коштів та інші поточні фінансові інвестиції.

2. Організація обліку фінансових інвестицій згідно з П(С)БО 12 "Фінансові інвестиції"

Критерії визнання фінансових інвестицій базуються на загальних принципах визнання активів, оскільки фінансова інвестиція є таким самим активом, як запаси чи основні засоби.

Відповідно до пункту 10 П(С)БО 12 фінансові інвестиції визнаються активом і відображаються в обліку та балансі за таких умов:

• очікується отримання економічних вигід у майбутньому;
• їх оцінку можна достовірно визначити.

Придбані інвестиції, які не відповідають цим умовам, не можуть бути відображені в балансі.

Існує кілька видів оцінки цінних паперів: номінальна вартість (зазначена на бланку), емісійна вартість (ціна первинного розміщення), курсова (ринкова) вартість, ліквідаційна вартість, викупна вартість (сума, яку сплачує акціонерне товариство за власні акції або при достроковому погашенні облігацій), балансова (книжкова) вартість (вартість майна, поділена на кількість акцій), облікова вартість (вартість, за якою цінні папери обліковуються на балансі).

Оцінка фінансових вкладень залежить від їх видів:

• вкладення до статутного капіталу оцінюються в розмірі, встановленому засновницькими документами;
• надані позики та депозити оцінюються за фактичною вартістю коштів;
• цінні папери оцінюються за фактичними витратами інвестора (купівельна вартість, комісійні винагороди тощо), але з урахуванням виду, строку обігу та зміни ринкової вартості.

Оцінка інвестицій при придбанні

Основною оцінкою при придбанні є фактична собівартість — купівельна (ринкова) вартість цінних паперів, включаючи фактичні витрати на вкладення, комісійні винагороди посередникам тощо.

Фактичними витратами можуть бути: суми, сплачені продавцю згідно з договором; оплата інформаційних та консультаційних послуг; винагороди посередницьким організаціям; відсотки за позиковими коштами, використаними на придбання; інші витрати, безпосередньо пов'язані з придбанням. Формування первісної вартості залежить від способу придбання.

Оцінка інвестицій на дату балансу

При складанні звітності застосовуються такі методи: за справедливою вартістю, за амортизованою собівартістю, за методом участі в капіталі.

За справедливою вартістю відображаються всі інвестиції, крім тих, що утримуються до погашення, обліковуються за методом участі в капіталі або справедливу вартість яких неможливо достовірно визначити (з урахуванням зменшення корисності).

За амортизованою собівартістю відображаються інвестиції, не призначені для продажу, зокрема в боргові цінні папери та акції.

Інвестиції в боргові цінні папери зазвичай придбаються для отримання відсотків і утримуються до погашення (облігації, векселі), тому оцінюються за амортизованою собівартістю.

Якщо інвестицію придбано дешевше номіналу, вона придбана з дисконтом, якщо дорожче — з премією.

Різниця між собівартістю та вартістю погашення (дисконт або премія) амортизується протягом періоду від дати придбання до дати погашення за методом ефективної ставки відсотка. Ефективна ставка визначається діленням суми річного відсотка та дисконту (або різниці відсотка та премії) на середню величину собівартості та вартості погашення.

Метод участі в капіталі — метод обліку, за яким балансова вартість інвестицій збільшується або зменшується на суму зміни частки інвестора у власному капіталі об'єкта інвестування. Він застосовується для інвестицій в асоційовані, дочірні та спільні підприємства, якщо вони не утримуються для продажу протягом дванадцяти місяців і не мають обмежень на передачу коштів інвестору.

При складанні звіту довгострокові вкладення в акції оцінюються залежно від частки інвестора. Якщо вона менша 25 % власного капіталу, інвестиції відображаються за собівартістю або (для ринкових цінних паперів) за нижчою з двох оцінок — собівартістю або ринковою вартістю.

Оцінка фінансових інвестицій при вибутті

При вибутті цінних паперів застосовуються такі методи оцінки:

• за вартістю одиниці кожного цінного папера;
• за середньою вартістю;
• за вартістю останніх за часом закупівель (ЛІФО);
• за вартістю перших за часом закупівель (ФІФО).

Методи ЛІФО та ФІФО зазвичай використовують професійні учасники ринку цінних паперів. Поточні активи не повинні оцінюватись дорожче чистої вартості реалізації, яка дорівнює сумі коштів після продажу мінус витрати на підготовку та процес продажу.

Характеристика рахунка 14 "Довгострокові фінансові інвестиції"

Рахунок 14 — балансовий, активний, призначений для узагальнення інформації про наявність та рух довгострокових інвестицій у цінні папери інших підприємств, облігації державних та місцевих позик, статутний капітал інших підприємств, створених в Україні та за кордоном.

На рахунку 14 відображаються інвестиції на період понад один рік, а також інвестиції, які неможливо вільно реалізувати. Рахунок має такі субрахунки:

• 141 "Інвестиції пов'язаним сторонам за методом обліку участі в капіталі";
• 142 "Інші інвестиції пов'язаним сторонам";
• 143 "Інвестиції непов'язаним сторонам".

За дебетом рахунка 14 відображається вартість довгострокових інвестицій, за кредитом — їх вибуття чи зменшення вартості, а також отримання дивідендів, якщо облік ведеться за методом участі в капіталі.

3. Документування господарських операцій і аналітичний облік фінансових інвестицій

Підставою для записів при придбанні чи перепродажу цінних паперів є прибутковий касовий ордер або виписка банку.

Оплата за акції може здійснюватись не лише коштами, а й матеріальними цінностями, нематеріальними активами, основними засобами, що має бути обумовлено в договорі. Підставою для записів є документи, що підтверджують передачу об'єктів (акт приймання-передачі, накладна тощо).

Для оприбуткування депозитних сертифікатів та отримання відсотків підставою є виписка банку з доданими виправдними документами. За кожним пакетом цінних паперів складається реєстр у двох примірниках, який містить: найменування емітента, номінальну вартість, купівельну вартість, номер, серію, загальну кількість, дату купівлі та продажу. Усі цінні папери описуються в книзі обліку цінних паперів, яка має бути зброшурована, скріплена печаткою та підписами керівника і головного бухгалтера, сторінки пронумеровані. Виправлення вносяться лише з дозволу керівника та головного бухгалтера із зазначенням дати.

На розрахунок премії або дисконту складається довідка бухгалтерії. Якщо цінні папери передаються банку на зберігання, у регістрах аналітичного обліку робляться посилання на відповідний документ банку.

Аналітичний облік за рахунком 14 ведеться за видами довгострокових фінансових вкладень та об'єктами інвестування.

Побудова аналітичного обліку залежить від видів цінних паперів та підприємств-емітентів. Він має забезпечувати можливість отримання інформації про вкладення як в Україні, так і за кордоном.

4. Облік довгострокових фінансових інвестицій у фінансовому обліку

Бухгалтерський облік фінансових інвестицій ведеться залежно від застосовуваних методів.

Порядок облікових записів щодо надходження інвестицій визначається джерелом надходження. Підприємства можуть купувати цінні папери, отримувати їх як внесок до статутного капіталу або в оплату заборгованостей.

Оприбуткування інвестицій, отриманих як внесок засновників до статутного капіталу, проводиться на підставі установчого договору.

Якщо оплата здійснюється матеріальними цінностями, записи залежать від виду цих цінностей. При розрахунках матеріалами, паливом, запасними частинами робляться записи в дебет відповідних рахунків та кредит рахунка 712 "Дохід від реалізації інших оборотних активів".

Облік придбання інвестицій в обмін на емітовані власні акції показано в таблиці.

Облік переоцінки залежить від методу оцінки на дату балансу. Переоцінка інвестицій за справедливою вартістю відображається так:

Д-т 14 "Довгострокові фінансові інвестиції" К-т 746 "Інші доходи від звичайної діяльності" — дооцінка включена до інших доходів;

Д-т 975 "Уцінка необоротних активів і фінансових інвестицій" К-т 14 — різниця між первісною та справедливою вартістю віднесена на витрати.

Списання витрат на фінансові результати:

Д-т 793 "Результат іншої звичайної діяльності" К-т 975.

Якщо ринкова вартість перевищує первісну, перевищення відображається у складі інших доходів:

Д-т 143 "Інвестиції непов'язаним сторонам" К-т 746.

Списання доходів:

Д-т 746 К-т 793.

Результат переоцінки свідчить про нарахування нереалізованого прибутку або збитку, тобто суми, яку інвестор отримав би при реалізації інвестиції на дату балансу.

Інвестиції, що утримуються до погашення, відображаються за амортизованою собівартістю. Проводки з переоцінки показано в таблиці.

Відсотки за інвестиціями, що обліковуються за справедливою вартістю та амортизованою собівартістю, відображаються в обліку відповідним чином.

При інвентаризації цінних паперів встановлюють:

• правильність оформлення;
• реальність вартості;
• збереження (шляхом зіставлення фактичної наявності з даними обліку);
• своєчасність і повноту відображення доходів.

Інвентаризація проводиться шляхом перевірки наявності цінних паперів, даних про паї та вкладення до статутних капіталів спільних підприємств і депозитаріїв.

Інвентаризація проводиться за окремими видами цінних паперів зі складанням опису, де зазначаються номінальна та фактична вартість, строки погашення та загальна сума.

Перевіряється наявність обов'язкових реквізитів для запобігання фальсифікації. Реквізити порівнюються з даними описів (реєстрів, книг) у бухгалтерії.

Інвентаризація цінних паперів, що зберігаються в спеціальних організаціях (банк-депозитарій), полягає у звірці залишків на рахунках обліку з даними виписок банку-депозитарію.

Якщо цінні папери зберігаються в банку, комісія проводить інвентаризацію за документами банку, що підтверджують їх прийняття.

Вкладення до статутних капіталів інших підприємств та надані позики мають бути підтверджені відповідними документами.

Надлишки фінансових інвестицій оприбутковуються:

Д-т 14, 35 К-т 719 "Дохід від реалізації готової продукції".

Нестачі відображаються:

Д-т 947 "Нестачі і втрати від псування цінностей" К-т 14, 35.

5. Облік довгострокової дебіторської заборгованості

Оформлення договорів та документування

Операції з дебіторською заборгованістю обліковуються на підставі господарських договорів та первинних документів: актів про розбіжності при прийманні товарно-матеріальних цінностей, рішень судових органів, платіжних документів, виконавчих документів, рахунків-фактур, накладних.

Договір встановлює взаємні права та обов'язки, виконання яких забезпечується державним примусом.

Договір вважається укладеним з моменту набуття обумовленої форми (простої письмової або нотаріально засвідченої). Він може бути укладений шляхом складання одного документа або обміну листами, телеграмами, телефонограмами, які підписує сторона, що їх надсилає.

Укладання договору складається з двох стадій: оферти (пропозиція) та акцепту (згода).

Пропозиція може бути усною або письмовою із зазначенням строку для відповіді. Якщо строк вказано, договір вважається укладеним, коли акцепт отримано протягом цього строку.

Якщо строк не вказано і пропозиція письмова, договір укладається, коли відповідь отримана протягом необхідного для цього строку.

Основні положення договору: строк та місце виконання зобов'язань, ціна, форма розрахунків.

Після досягнення згоди за всіма умовами настає момент підписання. Договір підписує керівник або уповноважена особа.

Якщо договір укладається не з директором, необхідно ознайомитися з дорученням, на підставі якого особа представляє інтереси підприємства.

Невід'ємною частиною договору є додатки. Найпоширеніший вид — специфікація.

Специфікація — товаросупровідний документ на партію товару, поставленого в асортименті згідно з транспортним документом.

Розрахунки на підставі договорів належать до комерційних операцій, у результаті яких партнери очікують прибуток. Крім них, здійснюються операції некомерційного характеру без укладання договорів, на які не поширюється дія строків позовної давності.

Синтетичний облік

Для обліку довгострокової дебіторської заборгованості призначено рахунок 16 "Довгострокова дебіторська заборгованість". На ньому відображається заборгованість фізичних та юридичних осіб, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу. За дебетом — виникнення (збільшення) заборгованості, за кредитом — погашення (списання). Відображається в Балансі (ф. № 1), рядок 050.

На підставі договору оренди орендодавець може передати основні засоби, інші необоротні матеріальні та нематеріальні активи у фінансову оренду.

Чисті інвестиції орендодавця відображаються на субрахунку 161 "Заборгованість за майно, що передано у фінансову оренду".

В обліку орендодавця робляться такі проводки:

1. Списано амортизацію основних засобів, що передаються у фінансову оренду:

Д-т 131 "Знос основних засобів" К-т 10 "Основні засоби".

2. Списано залишкову вартість основних засобів:

Д-т 972 "Собівартість реалізованих необоротних активів" К-т 10.

3. Відображено дохід від передачі основних засобів у фінансову оренду строком на 5 років:

Д-т 161 К-т 742 "Дохід від реалізації необоротних активів".

4. Відображено суму ПДВ:

Д-т 742 К-т 641 "Розрахунки за податками".

5. Включено заборгованість орендаря за перший рік оренди:

Д-т 377 "Розрахунки з іншими дебіторами" К-т 161.

6. Нараховано фінансовий дохід від першого року оренди:

Д-т 373 "Розрахунки за нарахованими доходами" К-т 732 "Відсотки одержані"; Д-т 732 К-т 79 "Фінансовий результат".

7. Надійшли кошти від орендаря:

— за основні засоби: Д-т 311 "Поточні рахунки в національній валюті" К-т 377;

— відсотки: Д-т 311 К-т 373.

8. Надійшло устаткування після завершення строку оренди:

Д-т 641 К-т 377; Д-т 10 К-т 377.

До іншої дебіторської заборгованості належать довгострокові позики працівникам та інші розрахунки, що відображаються на субрахунку 163 "Інша дебіторська заборгованість". Підприємство може надавати позики, якщо це передбачено статутом та за наявності належно оформлених документів.

Надання позики оформлюється договором у письмовій формі. Обов'язкові елементи: предмет договору, розмір та порядок надання, строк, порядок погашення, відповідальність та реквізити сторін.

Основні проводки з обліку іншої дебіторської заборгованості:

1. Надано позику працівникові на 5 років:

Д-т 163 К-т 10.

2. Переведено довгострокову заборгованість до поточної, коли до погашення залишається менше року:

Д-т 377 К-т 163.

3. Погашено позику основними засобами за домовленістю сторін:

Д-т 10 К-т 163.

4. Отримано кошти в касу для погашення заборгованості:

Д-т 30 "Каса" К-т 163.

5. Відображено суму неповернутої позики при зверненні до суду:

Д-т 374 "Розрахунки за претензіями" К-т 163.

6. Погашено неповернуту частину безвідсоткової позики за рахунок прибутку:

Д-т 443 "Прибуток використаний у звітному періоді" К-т 163.

7. Утримано із заробітної плати неповернуту позику:

Д-т 66 "Розрахунки з оплати праці" К-т 163.

Операції з обліку довгострокової дебіторської заборгованості відображаються в Журналі-ордері № 8.

6. Аналіз дебіторської та кредиторської заборгованості

Дебіторська заборгованість займає значну частку в складі поточних активів і впливає на фінансовий стан підприємства. Особливо важливим є її аналіз в умовах інфляції, коли іммобілізація власних оборотних активів стає невигідною.

Джерело аналізу — баланс підприємства; для внутрішнього аналізу використовуються також дані аналітичного обліку.

Показник сумнівної дебіторської заборгованості можна взяти з балансу (рядок 162 ф. 1).

Методика аналізу оборотності дебіторської заборгованості: дані за звітний період порівнюються з даними за минулий рік, визначаються зміни та вивчаються їх причини. Показники за минулий період (оборотність, відношення середньої величини заборгованості до виручки) переносяться з попередніх розрахунків.

Порівняння показників дозволяє зробити висновок про стан розрахунків з покупцями. Якщо зросла сумнівна заборгованість та її частка в оборотних коштах, це свідчить про зниження ліквідності та погіршення фінансового стану. Важливим є контроль за співвідношенням дебіторської та кредиторської заборгованості.

Значне перевищення дебіторської заборгованості загрожує фінансовій стійкості та потребує додаткових джерел фінансування.

При аналізі варто ознайомитися з методом надання знижок за дострокову оплату, який широко використовується в країнах з розвинутими ринковими відносинами. За умов інфляції відстрочка платежу призводить до того, що виробник отримує лише частину вартості продукції. Тому інколи вигідніше надати знижку за швидку оплату (наприклад, у десятиденний строк), ніж втратити більшу суму через інфляцію.

Значна частка в джерелах коштів належить позичковим коштам, зокрема кредиторській заборгованості. Тому необхідно аналізувати її склад, структуру та проводити порівняльний аналіз із дебіторською заборгованістю.

Передовсім слід перевірити достовірність інформації про види та строки кредиторської заборгованості. Для цього використовуються пряме підтвердження контрагентів, вивчення контрактів, особисті бесіди з працівниками.

У процесі аналізу необхідно оцінити умови заборгованості, звернути увагу на строки, обмеження використання ресурсів, можливості залучення додаткових джерел фінансування.

Аналіз кредиторської заборгованості починається з вивчення її складу та структури за даними форми № 1 "Баланс".

Розраховується питома вага кожного виду в загальній сумі. Показники розраховуються за звітом і за планом, порівнюються, визначаються відхилення та причини змін, розробляються заходи для регулювання заборгованості.

Основною причиною змін структури кредиторської заборгованості є взаємні неплатежі. Це підтверджує порівняльний аналіз кредиторської та дебіторської заборгованості.

Деталізація аналізу може проводитись за методикою аналізу дебіторської заборгованості.

Оборотність кредиторської заборгованості розраховується за тією ж формулою, що й дебіторської, але в знаменнику відображається сума обороту для закупівлі сировини, матеріалів тощо.

Аналіз стану заборгованості на кінець звітного періоду передбачає порівняльний аналіз (табл. 8.19).

Результатом аналізу може бути виявлення:

а) збільшення або зменшення дебіторської заборгованості;

б) збільшення або зменшення кредиторської заборгованості.

Як збільшення, так і зменшення можуть призвести до негативних наслідків для фінансового стану.

Зменшення дебіторської заборгованості може статися через погіршення стосунків з клієнтами, тобто зменшення кількості покупців.

Збільшення дебіторської заборгованості може бути наслідком неплатоспроможності покупців.

Структурно-логічна модель управління дебіторською заборгованістю підприємства

Існування дебіторської заборгованості в ринковій економіці є об'єктивним явищем, якщо контрагенти вчасно виконують свої фінансові зобов'язання.

Наявність заборгованості в балансі та віднесення її до ліквідних активів не гарантує надходження коштів. Залежно від розміру, строків погашення та ймовірності непогашення можна зробити висновок про стан обігових активів та тенденції розвитку. Ефективна структура активів неможлива, якщо частка дебіторської заборгованості становить 40—50 % від суми обігових активів. В економіці України обсяг невиконання платіжних зобов'язань зріс настільки, що це стало масовим явищем.

Тому управління дебіторською заборгованістю є важливим як на стадії формування, так і на стадії інкасації.

Цю проблему вважають нагальною багато вчених та практиків. Вітчизняні юристи В. Коломієць, Г. Бородай, І. Бенесидюк дослідили процес примусового стягнення в судовому порядку; Л. Лігоненко запропонував використання рефінансування та реструктуризації; І. Бланк розробив політику управління; О. Сурніна запропонувала методи управління на стадії формування.

Управління дебіторською заборгованістю — це інтегрований процес планування, організації, координації, мотивації та контролю, необхідний для досягнення цілей підприємства. Воно передбачає прийняття рішень щодо протилежних процесів: зменшення безнадійної заборгованості та зростання обсягів реалізації.

Основною функцією, на якій базується процес управління, є жорсткий контроль за фінансовими потоками.

Процес управління спрямований на вирішення таких завдань:

• мінімізація фінансових ризиків, пов'язаних зі списанням безнадійних боргів та дефіцитом коштів;
• мінімізація втрат від інфляційного знецінення заборгованості;
• мінімізація недоотриманого доходу через неможливість комерційного використання коштів, інвестованих у заборгованість;
• перебудова управління за допомогою маркетингу в умовах неплатежів;
• раціональне використання механізмів повернення боргів.

Зміст та основна мета управління — максимізація прибутку шляхом управління процесами формування та інкасації заборгованості.

Досягнення мети здійснюється за допомогою правильно побудованої моделі управління, яка являє собою послідовність дій для мінімізації інвестицій у дебіторську заборгованість.

Управління починається з розробки політики управління формуванням заборгованості, яка є складовою загальної політики управління обіговими активами та маркетингової політики підприємства. Управління формуванням спрямоване на розширення обсягу реалізації та полягає в оптимізації розміру заборгованості та забезпеченні своєчасної інкасації.