Фінансове забезпечення розвитку малих підприємств

Вступ

Функціонування сектора малого підприємництва виступає обов'язковою передумовою становлення зрілого ринкового середовища та віддзеркалює загальносвітову тенденцію зростання ваги малих суб'єктів господарювання в національних економіках.

Постійний інтерес науковців до питань фінансування підприємницької діяльності пояснюється його ключовою роллю в економічному розвитку.

Під час виконання поставлених завдань застосовувалися загальнотеоретичні та економіко-статистичні підходи. Методологічним підґрунтям дослідження слугував діалектичний метод, що дозволив розкрити економічну сутність фінансування малих підприємств.

Метою роботи є поглиблення теоретичних уявлень про сутність і специфіку фінансування малого бізнесу, а також розробка рекомендацій щодо удосконалення форм фінансового забезпечення його розвитку в Україні.

Практична цінність отриманих результатів полягає у можливості їх використання: суб'єктами малого підприємництва для формування власної стратегії залучення фінансових ресурсів з урахуванням довгострокових цілей; організаціями, що опікуються фінансовою підтримкою малого бізнесу.

1. Фінансове забезпечення розвитку малих підприємств

Основна складність у фінансуванні малих підприємств пов'язана з їх обмеженим доступом до класичних для ринкової економіки джерел капіталу, зокрема банківських позик та фондового ринку.

Використання банківських кредитів стримується високими відсотковими ставками та браком надійного забезпечення (застав чи ліквідних активів). Ця ситуація загострюється в умовах економічної кризи в Україні. Водночас у західних країнах банківське кредитування є одним із провідних джерел фінансування малого бізнесу.

Зазвичай банки фінансують малі фірми через овердрафт. Вартість такого кредиту залежить від ризикової надбавки для підприємця і, як правило, перевищує базову ставку на 1–5%. Головною перевагою цієї форми є гнучкість банківської політики.

Вихід невеликих і середніх компаній на фондовий ринок є досить складним. Це зумовлено, насамперед, втратами через недооцінку їхніх цінних паперів. Недооцінка під час первинного розміщення акцій може досягати 10% від їхньої ринкової вартості, що для емітента означає прямі збитки від залучення зовнішнього капіталу. Крім того, власник може побоюватися втрати контролю над компанією внаслідок продажу акцій. Також через нерозвиненість вітчизняного фондового ринку цей канал залучення ресурсів в Україні не можна вважати повноцінним або навіть реально доступним.

Обмеженість цих джерел підвищує значення власних коштів підприємств [3, c. 72].

Особливо зростає роль кредитування у формі заборгованості для фінансування оборотних активів (що є найбільш проблемною сферою забезпечення малих підприємств ресурсами):

• — заборгованість перед партнерами (через механізми товарного кредиту та вексельного обігу);
• — заборгованість перед бюджетом (шляхом відстрочення податкових платежів або подовження податкового періоду для окремих категорій платників, наприклад, для підприємств з обсягом оподатковуваних операцій з ПДВ менше 7200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, податковий період може становити квартал);
• — заборгованість із заробітної плати (оскільки на малих підприємствах часто працюють їхні власники та родичі, вони можуть відкладати поточне споживання задля фінансування бізнесу).

Існують також спеціалізовані джерела підтримки малого бізнесу, серед яких:

• — державна фінансова допомога;
• — міжнародна донорська допомога;
• — підтримка з боку великих корпорацій [1, c. 65-66].

У розвинених країнах фінансова підтримка малого підприємництва реалізується через пряме, пайове та гарантійне кредитування, а також податкові пільги. В Україні державна допомога малим підприємствам надається в межах цільових програм підтримки підприємництва, що фінансуються з бюджету та державних цільових фондів. Можна виділити три потенційно доступні джерела фінансування:

• — Український фонд підтримки підприємництва;
• — Український державний фонд підтримки селянських (фермерських) господарств;
• — Державний інноваційний фонд.

За інформацією Міністерства економіки, у 2006 році функціонувало 34 відділення державних фондів підтримки підприємництва, включаючи структури АПК.

Окрім державних, в областях діють регіональні фонди підтримки підприємництва, які акумулюють кошти місцевих бюджетів, асоціацій, громадських організацій, благодійних установ та самих підприємців. За даними Міністерства економіки, у 2006 році налічувалося 44 таких фонди.

Проте ці фонди не стали ефективним інструментом фінансової підтримки через обмежені фінансові можливості, зумовлені дефіцитом бюджетних ресурсів, та нездатність залучати кошти з інших джерел.

Ще одним напрямом державної підтримки є податкові пільги. Для малих підприємств із середньообліковою чисельністю працівників до 50 осіб та річним обсягом виручки до 250 000 гривень запроваджується спрощена система оподаткування, яка діє паралельно зі звичайною. Вона передбачає сплату єдиного податку в розмірі 6% від виручки, при цьому такі підприємства звільняються від податку на прибуток, плати за землю, зборів до Державного інноваційного фонду, внесків на обов'язкове соціальне страхування, зборів до Пенсійного фонду тощо.

Для фінансування інвестиційних проектів суб'єктів підприємництва залучалися ресурси міжнародних фінансових організацій, зокрема: Європейського банку реконструкції та розвитку, Американського фонду підтримки підприємств у нових незалежних державах, Фонду "Євразія", Інвестиційного фонду "Україна", Міжнародної фінансової корпорації, Агентства США з міжнародного розвитку [6, c. 281-282].

Підтримка з боку великих компаній здійснюється у формі кредитів, а також через механізми субпідряду, лізингу та франчайзингу.

Банківське кредитування наразі є невигідним для фінансування малого бізнесу як для самих банків (через високі ризики та операційні витрати), так і для підприємців (через неможливість виконати банківські вимоги).

Специфіка фінансового забезпечення малих підприємств полягає у застосуванні нетрадиційних методів фінансування, до яких належать:

• — мікрокредитування;
• — лізинг;
• — венчурне фінансування.

Мікрокредитування, яке розглядається як стратегія економічного розвитку (позики до 25 000 доларів США), спрямоване на фінансування та підтримку найдрібніших підприємств. Розвиток програм мікрокредитування, зокрема через кредитні спілки, може стати потужним альтернативним джерелом коштів для сектора, що сприяє демократичним перетворенням та економічному відродженню країни.

Лізинг не є унікальним методом залучення ресурсів лише для малого бізнесу, оскільки його активно використовують і великі компанії. Однак для малих підприємств лізинг має такі переваги:

• — стовідсоткове фінансування без необхідності негайних платежів. Договір укладається на повну вартість, а лізингові платежі є поточними і зазвичай починаються після постачання майна або пізніше;
• — отримати лізинг значно простіше, ніж кредит. Лізинг передбачає цільове використання коштів на придбання обладнання, яке одночасно слугує забезпеченням угоди;
• — можливість швидко оновити виробництво сучасною високопродуктивною технікою та вивільнити кошти для інших потреб.

Венчурне фінансування орієнтоване на малі підприємства в наукомістких галузях, що спеціалізуються на дослідженнях та інженерних розробках. Його характерні риси:

• — кошти вкладаються без матеріального забезпечення та гарантій, що передбачає високий ризик для інвестора;
• — обов'язкова пайова участь інвестора у статутному капіталі фірми (пряма чи опосередкована), зазвичай частка не перевищує 50%;
• — кошти надаються на довгостроковій та безповоротній основі, тому інвестори часто очікують 3–5 років, щоб оцінити перспективність вкладень;
• — активна участь інвестора в управлінні компанією, що фінансується. Інвестори не лише надають кошти, а й пропонують управлінські, консультаційні та інші послуги, не втручаючись в оперативне керівництво [2, c. 37-39].

Ще однією проблемою фінансового забезпечення малих підприємств є потреба у фінансовому інституті, який би сприяв перерозподілу тимчасово вільних коштів на користь суб'єктів малого бізнесу.

Наявні фінансові установи не враховують інтереси малих підприємств, оскільки:

• — банки надають коротко- та середньострокові кредити (в Україні переважно короткострокові) переважно стабільно працюючим компаніям під заставу, що значно перевищує суму позики, що унеможливлює доступ малих підприємств до цих ресурсів;
• — діяльність таких фінансових посередників, як страхові компанії, інвестиційні фонди, пенсійні фонди, не дозволяє використовувати їхні активи для підтримки малого підприємництва в Україні;
• — інститути фондового ринку (біржі, позабіржові системи) є недоступними для малих підприємств через жорсткі вимоги до лістингу цінних паперів [5, c. 61].

Висновки

Таким чином, мале підприємництво є невід'ємним елементом ринкової економіки, оскільки найкраще відповідає підприємницькій природі ринкових відносин. Його роль в економіці визначається рівнем розвитку суспільних технологій, і на сучасному етапі вона є надзвичайно вагомою. Однак розвиток цього сектора, особливо в Україні, стикається з серйозними перешкодами, найсуттєвішою з яких є забезпечення фінансовими ресурсами. Тому необхідна ефективна підтримка з боку держави та великого бізнесу, пошук нових методів фінансування малих підприємств та створення фінансової інфраструктури, орієнтованої на їхні потреби.

Список використаної літератури

1. Копченко І. Фінансовий механізм сприяння розвиткові малого підприємництва //Фінанси України. - 2003. - № 5. - С.65-69

2. Косова Т. Механізм фінансово-кредитної підтримки малого підприємництва//Фінанси України. - 2002. - № 12. - C. 37-41

3. Кузнецова І. Фінансова підтримка малого підприємництва //Фінанси України. - 2001. - № 6. - C. 72-78

4. Малахова О.Л. Кредитне забезпечення підприємницької діяльності //Фінанси України. - 2004. - № 6. - С.113-120.

5. Микитюк О. Фінансове забезпечення розвитку малих підприємств //Фінанси України. - 1999. - № 6. - C. 55-61

6. Фролова М. Інституційні умови фінансово-кредитного забезпечення малого підприємництва //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2004. - № 3. - C. 280-289.