Фінансова система України

Вступ.

1. Специфіка формування фінансової системи України, її структура та характеристика основних елементів.

2. Організація управління фінансовою системою в Україні.

3. Ключові питання стабілізації та фінансового оздоровлення в Україні.

Висновки.

Перелік використаних джерел.

Вступ

Протягом останніх п'ятнадцяти років фінансова система України пережила значні трансформації, однак чимало з цих змін так і не було належним чином закріплено в законодавчому полі. Для держави вкрай важливо мати чітку правову та адміністративну базу для керівництва податково-бюджетною сферою. Це передбачає, що всі функції та інструменти такого управління, включно з бюджетною та позабюджетною діяльністю, мають бути повністю врегульовані законами та підзаконними актами. Очевидно, що виділення та витрачання державних коштів можливе лише за наявності відповідних правових підстав.

Фінансову систему держави прийнято розглядати в різних площинах. Так, її можна визначити як сукупність фінансових інституцій, кожна з яких бере участь у формуванні та використанні відповідних централізованих і децентралізованих грошових фондів для забезпечення фінансової діяльності держави. Ця діяльність полягає в мобілізації, розподілі та використанні зазначених фондів задля виконання завдань і функцій, покладених на державу та органи місцевого самоврядування.

В організаційному контексті фінансова система постає як сукупність органів державної влади та місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень здійснюють керівництво фінансовою діяльністю як держави загалом, так і окремих підприємств, установ та організацій, що є учасниками цього процесу.

З економічної точки зору, трактування фінансової системи є значно ширшим і охоплює державні фінанси (державний бюджет, цільові фонди, державний кредит, фінанси державних підприємств), фінанси суб'єктів господарювання, міжнародні фінанси (валютний ринок, фінанси міжнародних організацій та інституцій), а також фінансовий ринок (грошовий ринок, ринок капіталів, кредитний ринок і ринок цінних паперів).

1. Особливості побудови фінансової системи України, її склад та загальна характеристика окремих ланок

Поняття "фінансова система" є логічним продовженням і розвитком загальнішого поняття "фінанси". Фінанси, як зазначалося, відображають економічні суспільні відносини. Однак у кожній окремій ланці ці відносини проявляються по-різному, маючи власну специфіку. Кожна ланка фінансів по-своєму впливає на відтворювальний процес і виконує притаманні їй функції. Наприклад, фінанси підприємств забезпечують обслуговування матеріального виробництва, і саме за їх участі створюється ВВП, який розподіляється всередині підприємств та галузей. Через державний бюджет відбувається мобілізація ресурсів до головного централізованого фонду держави та перерозподіл коштів між галузями, регіонами та соціальними групами. Позабюджетні спеціальні фонди мають чітко визначене цільове призначення. Так, Пенсійний фонд України акумулює кошти для виплати пенсій, а страхові фонди — для відшкодування збитків від стихійних лих або виплат застрахованим особам у разі настання страхового випадку.

Отже, кожна ланка фінансової системи є окремою сферою фінансових відносин, а сама фінансова система в цілому — це сукупність таких різноманітних сфер, у процесі яких формуються та використовуються фонди коштів.

Іншими словами, фінансову систему можна охарактеризувати як сукупність форм і методів створення, розподілу та використання грошових фондів держави та підприємств. [8, c. 49-51]

Фінансова система України складається з таких ланок фінансових відносин:

• бюджетна система, що охоплює Державний бюджет, бюджет Автономної Республіки Крим та місцеві бюджети;

• централізовані цільові фонди грошових коштів загальнодержавного призначення;

• фінанси підприємств різних форм власності, організацій, установ та галузей народного господарства;

• майнове та особисте страхування;

• кредит (державний та банківський).

Центральне місце в цій системі належить бюджетній системі (Державний бюджет України, бюджет Автономної Республіки Крим, місцеві бюджети), через яку формуються грошові фонди відповідних державних та адміністративно-територіальних утворень. Ці фонди є необхідними для реалізації загальнодержавних і територіальних соціально-економічних планів та програм, а також для забезпечення оборони й безпеки країни.

Централізовані цільові фонди є відносно новою ланкою у фінансовій системі України. До них належать: Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, а також Державний інвестиційний фонд.

Державний кредит — це фонд коштів, який формується через випуск державних позик. У цих відносинах держава виступає позичальником, а кредиторами є юридичні та фізичні особи, що купують цінні папери, формуючи таким чином державний борг. Для формування цього фонду також використовуються вклади громадян в ощадні банки як джерело кредитних ресурсів.

Банківський кредит охоплює відносини, пов'язані з формуванням у розпорядженні банків грошових фондів (кредитних ресурсів) за рахунок статутних та інших фондів банків, коштів на депозитних рахунках, коштів в обігу та міжбанківських розрахунків. З цих фондів надаються короткострокові, середньострокові та довгострокові позички на умовах зворотності та платності юридичним особам для виробничих і соціальних потреб, а також фізичним особам на різні цілі. [1, c. 142-144]

За часів адміністративно-командної системи страхування було державною монополією. Воно здійснювалося по всій країні через Держстрах СРСР, а страхові органи союзних республік перебували в подвійному підпорядкуванні — правлінню Держстраху та Міністерству фінансів союзної республіки. Діяльність страхової системи була підпорядкована інтересам державного бюджету, і держава безоплатно вилучала значні кошти зі страхових фондів для покриття бюджетного дефіциту. З переходом до ринкової економіки виникли об'єктивні передумови для активного розвитку страхової справи.

У 1990 році державну монополію у страхуванні було скасовано. Поряд із державними страховими організаціями діяльність почали здійснювати акціонерні страхові компанії, які отримали ліцензії на проведення страхових операцій.

З розвитком ринкових відносин значення майнового, особистого страхування та страхування відповідальності постійно зростає, оскільки збільшується ступінь страхового ризику, пов'язаного з можливістю стихійних лих, спадів виробництва, фінансових втрат та політичною нестабільністю.

Варто зауважити, що на сьогодні чітка спеціалізація страховиків за напрямами діяльності відсутня. Більшість страхових компаній здійснюють операції зі страхування життя, майна юридичних і фізичних осіб, вантажів, від нещасних випадків і хвороб, відповідальності та фінансових ризиків.

Провідну роль на страховому ринку відіграє державна страхова компанія "Оранта", яка за понад 70 років свого існування створила потужний механізм страхового захисту окремих аспектів суспільного виробництва, життя, здоров'я та працездатності громадян.

Фінанси підприємств різних форм власності (державні, акціонерні, приватні, орендні тощо) становлять основу всієї фінансової системи. Саме тут формується переважна частина фінансових ресурсів, і від стану фінансів підприємств значною мірою залежить загальне фінансове становище країни.

В умовах ринкових відносин підприємства функціонують на засадах комерційного розрахунку, коли витрати мають покриватися за рахунок власних доходів. Головним джерелом виробничого та соціального розвитку трудових колективів стає прибуток.

Підприємства отримали реальну фінансову незалежність: вони самостійно розподіляють виторг від реалізації продукції, на власний розсуд розпоряджаються прибутком, формують виробничі та соціальні фонди, використовуючи для інвестування, зокрема, й ресурси фінансового ринку.

Підприємства позбулися дріб'язкової опіки з боку держави, проте водночас різко зросла їхня відповідальність за економічні та фінансові результати діяльності. [8, c. 53-58]

2. Управління фінансовою системою в Україні

В умовах існування України як незалежної, демократичної, соціальної та правової держави постає нагальна проблема розбудови власної фінансової системи.

Основним принципом побудови фінансової системи України є фіскальний федералізм. Цей принцип передбачає чітке розмежування функцій управління між різними рівнями фінансової системи за умови збереження самостійності та відповідальності кожного рівня. Схему управління фінансовою системою України наведено в додатку А. Управління фінансовою системою поділяється на три рівні: стратегічне, оперативне та поточне. Стратегічне управління здійснюють Апарат Президента України, Верховна Рада України та Кабінет Міністрів України. Оперативне управління покладено на Міністерство фінансів, яке у своїй діяльності керується законами України, указами Президента, декретами Кабінету Міністрів та нормативними актами. Поточне управління реалізується регіональними фінансовими органами. Робота фінансової системи тісно пов'язана з діяльністю Національного банку України [12, c. 65]. Управління фінансовою системою України здійснюється через фінансову політику.

Запропонована концепція фінансової системи України розглядається як основа для розробки фінансової доктрини держави, яка має визначити вплив держави на управління рухом ВВП у процесі розподілу його вартості.

Фінансова система України визначається як взаємопов'язане поєднання в економічно-правовому просторі об'єктивного процесу розподілу вартості ВВП та суб'єктивного процесу впливу на нього державної політики.

Таке визначення дозволяє окреслити складові фінансової системи: підсистеми, блоки та підблоки, які відображені на схемі. [13, c. 15]

Концепція розбудови фінансової системи України ґрунтується на таких засадах:

— переосмислення економічної суті процесів формування та напрямів використання фінансових ресурсів країни в умовах ринкової економіки;

— включення до її складу сукупності елементів, пов'язаних із проведенням законодавчо забезпеченої фінансової політики держави;

— використання системного підходу, що дозволяє розглядати складові фінансової системи в єдиному взаємозв'язку. [6, c. 16]

Управління фінансами, як і будь-якою іншою системою, включає дві основні складові: органи управління та форми й методи управлінської діяльності. У світовій теорії та практиці широкого визнання набув фінансовий менеджмент як наука про управління фінансовою діяльністю. Зміст фінансового менеджменту визначається функціями управління: розроблення стратегії, планування тактики її реалізації, організація виконання планів, облік і контроль.

Основним завданням органів управління фінансовою системою є забезпечення злагодженості у функціонуванні окремих сфер і ланок фінансових відносин. Це досягається чітким розмежуванням функцій і повноважень між фінансовими органами та інституціями.

Центральне місце в управлінні фінансами в Україні, як і в будь-якій іншій державі, посідає Міністерство фінансів. На нього покладено завдання загального керівництва всією фінансовою системою країни. Основними його функціями є:

— вироблення основ і напрямів фінансової політики держави та розроблення заходів щодо їх реалізації;

— організація бюджетного процесу, складання проекту Державного бюджету та його виконання після затвердження Верховною Радою України;

— здійснення заходів з мобілізації коштів через систему державного кредиту та управління державним боргом;

— організаційне регулювання фінансової діяльності суб'єктів господарювання через установлення правил здійснення фінансових операцій, форм фінансових документів, порядку і стандартів ведення бухгалтерського обліку та фінансової звітності;

— організація функціонування ринку державних цінних паперів;

— забезпечення фінансових відносин держави з іншими країнами, міжнародними організаціями та фінансовими інституціями;

— організація та здійснення фінансового контролю в країні.

Розмежування повноважень і функцій між органами Міністерства фінансів здійснюється за регіональним принципом. Так, Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим складає та виконує Республіканський бюджет, обласні фінансові управління — обласні бюджети, а районні та міські фінансові відділи — районні та міські бюджети.

Регіональні фінансові органи мають систему подвійного підпорядкування. По вертикалі вони підпорядковані відповідному фінансовому органу (наприклад, районні фінансові відділи — обласному фінансовому управлінню). По горизонталі фінансові органи підпорядковані місцевим органам управління, тобто входять до складу відповідних державних адміністрацій.

Державна контрольно-ревізійна служба спеціалізується на здійсненні фінансового контролю. По-перше, вона проводить ревізії фінансових органів з питань складання та виконання бюджету. По-друге, вона є органом державного контролю за ефективним і цільовим використанням бюджетних асигнувань безпосередньо у розпорядників бюджетних коштів. По-третє, контрольно-ревізійна служба проводить ревізії фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій державного сектора. Вона має регіональну структуру, ідентичну системі Міністерства фінансів.

Державне казначейство створено з метою забезпечення повного та своєчасного виконання Державного бюджету. Оскільки об'єкти фінансування з центрального бюджету розташовані по всій території країни, обслуговувати їх з єдиного центру вкрай складно. Казначейство має таку саму регіональну структуру, як і Міністерство фінансів. Розмежування повноважень між регіональними органами щодо фінансування видатків здійснюється за ознаками важливості об'єкта фінансування та місця його розташування.

Державна податкова адміністрація організовує справляння податків та контроль за дотриманням податкового законодавства. На неї покладено такі основні функції:

— розроблення проектів податкового законодавства;

— проведення масово-роз'яснювальної роботи серед платників податків;

— облік платників податків та надходжень до бюджету;

— контроль за правильністю обчислення податків та інших обов'язкових платежів і своєчасністю їх сплати;

— накладення штрафних санкцій та адміністративних стягнень на порушників податкового законодавства;

— міжнародне співробітництво у сфері оподаткування.

Регіональна структура податкової адміністрації аналогічна системі Міністерства фінансів. Вищою ланкою є Головна державна податкова адміністрація, яка розробляє проекти податкового законодавства та організовує податкову роботу й діяльність податкових органів у країні. Регіональними органами є податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, а також податкові інспекції в районах і містах обласного підпорядкування. Податкові адміністрації в областях і містах з районним поділом виконують організаційні та консультаційні функції. Безпосередню податкову роботу ведуть податкові інспекції в районах і містах (без районного поділу). Вони здійснюють облік усіх платників на відповідній території та контролюють їх розрахунки з бюджетом.

Рахункова палата України створена для здійснення позавідомчого контролю за складанням і виконанням бюджету держави, аналізу бюджетної політики та контролю у сфері державного кредиту. Вона виконує роль експертного органу, надаючи висновки та рекомендації з питань фінансової діяльності органів управління. Рахункова палата може також проводити ревізійну роботу в різних ланках фінансової системи. Однак, на відміну від контрольно-ревізійної служби, яка здійснює детальний контроль за дотриманням фінансового законодавства, Рахункова палата контролює з позицій макроекономічного фінансового регулювання та дієвості фінансової політики.

Аудиторська палата, хоч і не є фінансовим органом, організовує незалежний фінансовий контроль. Вона видає ліцензії юридичним і фізичним особам на право здійснення аудиторської діяльності та контролює дотримання вимог законодавства з аудиторського контролю.

Аудиторські фірми проводять перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання та надають висновки щодо законності й правильності здійснення фінансових операцій, відповідності ведення бухгалтерського обліку встановленим вимогам та достовірності фінансової звітності. Аудиторський контроль має на меті надання консультативної допомоги, і за його результатами не приймаються рішення про накладення штрафних санкцій чи адміністративних стягнень. Разом з тим аудиторські фірми несуть відповідальність за правильність аудиторського висновку, оскільки після їх перевірок податкова та фінансова звітність перевіряється відповідними органами фінансового контролю.

Національний банк України є основною фінансовою інституцією у сфері грошового ринку. Саме він здійснює емісію грошей, які є інструментом фінансових відносин, і регулює грошовий обіг у країні. Важливим завданням Національного банку є організація ефективного функціонування кредитної системи. Він проводить реєстрацію комерційних банків і видає ліцензії на окремі види банківських операцій (наприклад, валютні). Національний банк здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків через встановлення економічних нормативів (мінімального розміру статутного фонду, показників ліквідності та платоспроможності тощо) і розмірів обов'язкових резервів. Важливою його функцією в банківській системі є забезпечення проведення міжбанківських розрахунків та кредитування комерційних банків, тобто він є банком банків [10, c. 32-34].

3. Проблеми стабілізації та оздоровлення фінансової системи України

Аналізуючи кризові явища у фінансовій і банківській системах України, автор роботи обґрунтовано пов'язав їх із загальною соціально-економічною кризою українського суспільства, що супроводжується зменшенням обсягів виробництва, труднощами з реалізацією створеного продукту внаслідок падіння сукупного попиту, погіршенням фінансового стану підприємств, що значною мірою зумовлює неплатежі та породжує інші негативні явища. Вийти з кризи можна завдяки комплексу заходів, основою яких мають стати:

■ розробка концепції розбудови національної економіки, адекватної загальносвітовим тенденціям розвитку, існуючій моделі соціально орієнтованої ринкової економіки, а також історичним, соціально-економічним і культурним особливостям України;

■ розробка науково обґрунтованої концепції державного регулювання, яка має встановити межі втручання держави в економічні процеси, визначити його форми та методи, розробити адекватні моделі соціально орієнтованої ринкової економіки з урахуванням особливостей соціально-економічного розвитку України; передусім ця концепція повинна встановити масштаби інвестиційної діяльності держави та її зобов'язання щодо соціального забезпечення громадян;

■ визначення на основі згаданої вище концепції загального обсягу та раціональної структури державних витрат на всіх рівнях влади, що має стати базою для побудови оптимальної для України на даному етапі її розвитку моделі перерозподілу ВВП через бюджет, а також прийнятного рівня податкового навантаження на економіку та побудови оптимальної моделі податкової системи. [13, c. 14-15]

Подолання кризи державних фінансів. Передусім наголошено на необхідності підвищити якість розробки проектів Державного бюджету на основі поліпшення якості макроекономічних прогнозів щодо основних макроекономічних показників.

Серед заходів, які сприяли б цьому, — реформа Міністерства фінансів. Пропонується підвищити рівень і статус Мінфіну, надавши йому право прогнозувати макроекономічні показники, необхідні для розробки проектів Державного бюджету; створити у межах міністерства головне управління макроекономічного прогнозування, перспективного планування та аналізу, залучивши до роботи в ньому провідних українських спеціалістів у цій галузі, а в разі необхідності — й зарубіжних.

Суть інших пропозицій:

■ зміцнити дохідну базу державного бюджету на основі певної корекції розпочатої нині податкової реформи;

■ внести певні зміни до структури видатків державного бюджету;

■ організувати бюджетний процес відповідно до Конституції України;

■ запровадити щорічний звіт Міністерства фінансів перед Верховною Радою України про стан державних фінансів;

■ змістити акценти із зовнішнього на розбудову внутрішнього державного кредиту, перетворивши його на інструмент фінансування інвестиційних проектів;

■ здійснити перехід від системи державного пенсійного, соціального і медичного забезпечення до пенсійного, соціального і медичного страхування;

■ зміцнити систему державного фінансового контролю;

■ здійснити реформу Міністерства фінансів відповідно до проекту Концепції розвитку Міністерства фінансів України, який необхідно затвердити у встановленому законодавством порядку.

Фінанси підприємницьких структур і місцевого самоврядування.

Суть пропозицій полягає в оптимальному розмежуванні функцій, компетенції та завдань органів державної влади і місцевого самоврядування у сфері надання громадських послуг. На думку учасників конференції, основну частину завдань щодо життєзабезпечення територіальних громад слід покласти на органи місцевого самоврядування. Ці завдання потрібно чітко визначити, і вони мають бути обов'язковими на всій території держави, що забезпечить єдині стандарти якості та рівня життя громадян.

Передбачається, що обсяги видатків місцевого самоврядування мають стати об'єктивною основою для формування дохідної бази територіальних громад. Доходи місцевого самоврядування повинні формуватися переважно за рахунок власних та закріплених джерел, що закладе основи, з одного боку, фінансової автономії цих громад, а з другого — прямої та безпосередньої відповідальності за стан справ у сфері надання громадських послуг.

Процес становлення фінансів місцевого самоврядування має супроводжуватися запровадженням сучасної системи фінансового контролю та аудиту фінансових операцій і рахунків органів місцевого самоврядування, що, на думку учасників конференції, доцільно покласти на Рахункову палату України. З цією ж метою пропонується створити систему спеціальних фінансових судів.

У документі наголошується на потребі докорінної зміни організації касової справи місцевих органів влади. Касове виконання місцевих бюджетів доцільно покласти на спеціально утворені органами місцевого самоврядування комунальні банки.

Розбудова фінансів місцевого самоврядування має йти в ногу зі створенням власних фінансових органів територіальних громад, які не входять у систему державних фінансових органів, але діяльність яких на підставі законів контролюється державою. [3, c. 204-205]

Основні напрями зміцнення банківської системи

1. Враховуючи ризик довгострокового кредитування та інвестиційної діяльності, а також недостатність довгострокових ресурсів комерційних банків, що в сукупності унеможливлює значні масштаби зазначених видів діяльності більшості комерційних банків, створити Український інвестиційний банк та Українську інвестиційну компанію за участю держави й іноземного капіталу.

2. Комерційним банкам, що здійснюють довгострокове кредитування та інвестиційну діяльність, забезпечити надання:

а) державних гарантій, джерелом яких міг би бути "бюджет розвитку";

б) податкових пільг, зокрема:

■ банкам, у яких частка середньо- та довготермінових кредитів у загальній сумі вкладень становить не менше 25%, надати податковий кредит;

■ зменшити оподатковуваний прибуток на суму прибутку, який банки отримують від фінансування капіталовкладень у пріоритетні галузі економіки, або принаймні оподатковувати його за пільговою ставкою (15%);

■ звільнити від оподаткування прибуток, спрямований банком на придбання акцій підприємства (за їх первинного розміщення) або внесений до статутного фонду підприємства;

■ звільнити від оподаткування прибуток від операцій із цінними паперами, які перебували у власності банку понад 6 місяців, а доходи від короткотермінових операцій обкладати звичайним податком на прибуток.

3. Із метою скорочення грошових коштів в обігу та збільшення на цій основі обсягів кредитування комерційними банками, а також з метою подолання кризи платежів:

■ розвивати переоблік Національним банком України векселів комерційних банків та комерційними банками — векселів своїх клієнтів;

■ комерційним банкам здійснювати операції авалю та доміциляції векселів;

■ ввести у практику ліцензування Національним банком України емісії векселів комерційними банками.

4. Внести зміни до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" щодо оподаткування банківської діяльності:

■ відмінити положення, згідно з яким датою збільшення валового доходу вважається дата нарахування процентів за наданий кредит, а не їх фактичної проплати дебітором.

5. Скасувати покладені на банки зобов'язання здійснювати контроль за операціями підприємств у поєднанні з автоматичним списанням з їх розрахункових рахунків обов'язків перед бюджетом, не вдаватися до обмеження кількості рахунків, які підприємство може відкривати, вести детальну картотеку депозитів. Ці контрольні зобов'язання виходять за межі функцій, які банки мають здійснювати в умовах ринкової економіки, впливають на збільшення прямих і непрямих витрат, пов'язаних із наданням банківських послуг, обмежують конкуренцію та попит підприємств і населення на банківські послуги. Контроль за виконанням фізичними та юридичними особами податкових зобов'язань повинен здійснюватися відповідними податковими службами.

6. Завершити формування банку даних сумнівних позичальників.

Створити реєстр заставленого майна та гарантій, який дозволив би запобігти подвійній заставі одного й того ж майна.

7. Функціонування комерційних банків в умовах зниження темпів інфляції потребує пошуку нових джерел доходів, передусім за рахунок диверсифікації діяльності банківських установ та підвищення якості обслуговування клієнтів. Для цього потрібно:

■ розвивати іпотечний кредит, у тому числі — на житлове будівництво;

■ запроваджувати фінансовий лізинг, для чого необхідно сформувати нормативну базу, яка б регулювала взаємовідносини банків із клієнтами при здійсненні лізингових операцій, а також порядок їх оформлення та обліку;

■ розвивати факторингові операції, для чого необхідно виробити механізм відчуження майна державних підприємств;

■ розширювати трастові операції банків.

8. Створити умови для залучення в банківські установи коштів, що перебувають на руках у населення та в тіньовому обігу. Це дасть змогу розширити коло безготівкових розрахунків, підтримувати стабільність національної грошової одиниці, збільшити ресурсну базу довгострокового кредитування. З цією метою необхідно:

■ в Ощадному банку України підвищити проценти за вкладами до 15%; за строковими вкладами процент може дорівнювати обліковій ставці НБУ. Правління Ощадбанку має одержати право встановлювати маржу при наданні кредитів у розмірі 25% від ставки строкового вкладу; [12, c. 122-124]

■ створити систему страхування вкладів населення, врахувавши таке:

а) у створенні фонду обов'язкового страхування вкладів фізичних осіб повинна брати участь і держава, що додасть вкладникам упевненості щодо надійності захисту їхніх коштів;

б) у процесі створення фонду застосовувати диференційований підхід до визначення розміру початкових внесків, щоб основні витрати не лягли на плечі більш стійких, великих комерційних банків, яким менше загрожує банкрутство;

в) визначити такий порядок використання коштів фонду страхування вкладів фізичних осіб, який дав би змогу усунути можливість загрози існуванню самого фонду, сприяв би захисту платіжної системи України та інтересів вкладників комерційних банків (шляхом прибуткового розміщення коштів фонду);

г) запровадити пільги щодо оподаткування доходів громадян, які користуються системою безготівкових розрахунків; не запроваджувати оподаткування процентів за вкладами громадян.

9. Із метою підвищення довіри до гривні:

■ підтримувати стабільний обмінний курс гривні, для чого Національному банку, Міністерству економіки й Міністерству зовнішньоекономічних зв'язків та торгівлі постійно вживати заходів з метою недопущення значних коливань платіжного балансу;

■ у зв'язку із тим, що Україна взяла на себе зобов'язання, передбачені статтею VIII статуту МВФ, Національному банку провести широку роз'яснювальну роботу щодо переходу гривні в розряд вільно конвертованих валют для поточних операцій, що сприятиме зростанню довіри населення до національної грошової одиниці;

■ у процесі стабілізації національної економіки поступово активізувати курс на її дедоларизацію, для чого зокрема рекомендувати через НБУ комерційним банкам встановлювати на валютні вклади проценти, які не перевищують середньозважену облікову ставку європейських центральних банків (Франції, Великобританії, Німеччини, Швейцарії), що має автоматично привести до зниження процентів на валютні вклади відносно ставки на гривневі вклади.

10. Створити умови для нормалізації грошового обігу. З цією метою:

■ розробити й прийняти закони "Про грошову систему України" і "Про грошовий обіг в Україні", в яких закласти положення прямої дії щодо: обмеження бартерних операцій і угод; необхідності безготівкових грошових розрахунків (тобто через банківську систему); недопущення "взяття під контроль" вкладів клієнтів банківської системи, що є порушенням банківської таємниці і може мати негативні наслідки;

■ НБУ та комерційним банкам послідовно дотримуватися чинних нормативних актів щодо готівкових та безготівкових розрахунків;

■ ввести у практику розрахунків переказні та прості векселі дисконтом на рівні ставки Національного банку України;

■ послідовно впроваджувати у життя електронні розрахункові картки типу Visa, Mastercard та інші, за допомогою яких населення зможе здійснювати поточні розрахунки;

■ впроваджувати у банківських установах автомати для отримання готівки за допомогою електронних карток;

■ запроваджувати безготівкові платежі серед населення, у тому числі електронні розрахунки, вводити в обіг чекові розрахункові книжки для населення;

■ практикувати виплату заробітної плати банками шляхом переказу чеків на відповідні рахунки робітників та службовців. [9, c. 126-127]

Пропозиції щодо розбудови фінансового ринку

1. Враховуючи світовий досвід, визначити у законодавчому порядку провідну фондову біржу з існуючих в Україні, де котирувалися б акції підприємств із капіталом понад 1 млрд. грн., та визначити кількість регіональних фондових бірж (Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Луганськ, Запоріжжя), де б котирувалися акції підприємств із капіталом від 200 млн. до 1 млрд. грн. Акціонерні товариства з капіталом до 200 млн. грн. вважати акціонерними товариствами з ризиковим капіталом, які котируються на позабіржовому ринку. Слід визначити одночасно лістинг акціонерних товариств, що можуть котируватися на біржовому та позабіржовому ринках, вимоги до них, здійснюючи перегляд цього лістингу кожні півроку або рік.

2. Із метою подальшого розвитку фондового ринку доцільно розробити положення про:

а) єдину систему національного та локальних депозитаріїв фондового ринку;

б) єдину систему комп'ютерного зв'язку типу Internet, яка дозволить охопити провідну та локальні фондові біржі України, вийти на світові фондові ринки Європи, Азії, Америки, країн СНД;

в) єдину систему статистичної звітності фондового ринку та позабіржової діяльності;

г) єдину систему правил та угод, що можуть бути укладені учасниками біржового та позабіржового ринків;

ґ) єдині норми обліку цінних паперів.

3. Розробити концепцію вторинного ринку цінних паперів, ринку капіталів та шляхи активізації їхньої діяльності.

4. Здійснити правові, економічні та організаційні заходи щодо становлення та розвитку ринку цінних паперів місцевої влади.

5. Запропонувати, щоб усі біржові структури на основі розроблених лістингів регулярно публікували дані про емітентів, котирувальну та курсову ціну їхніх акцій, розмір очікуваних дивідендів, оборот акцій, визначали індекс ділової активності біржі та окремих емітентів.

6. Встановити, що Мінстат України на основі біржових звітів щоденно, щотижня, щомісяця визначає ділову активність біржового ринку та динаміку обсягів угод на ньому, динаміку вартості курсів акцій, розробляє національний індекс ділової активності.

7. Розробити правову базу загальних правил випуску облігацій внутрішньої державної позики. У міру створення для цього необхідних умов переходити від короткострокових до середньо- та довгострокових облігацій.

8. Із метою нормалізації функціонування валютного ринку в умовах скасування обов'язкового продажу валютних надходжень у розмірі 50% доцільно законодавчо закріпити такі норми:

■ характер подальшого руху валютної виручки визначається Кабінетом Міністрів та Національним банком України з урахуванням конкретної ситуації у валютній сфері;

■ валюта, що не продана на валютному ринку України і залишається у резидентів, може використовуватися для платежів із поточних операцій, зберігатися на валютних рахунках в уповноважених банках або, з дозволу НБУ, на рахунках у закордонних банках. [10, c. 32-34]

Висновки

Підбиваючи підсумок, варто зазначити, що Україна поступово інтегрується до міжнародних фінансових ринків, і наслідки глобалізаційних процесів стають дедалі відчутнішими для її фінансової системи. Позитивний чи негативний вектор змін від глобалізації залежить від рівня розвитку національної економічної та фінансової систем країни. Зважаючи на те, що чим могутніша фінансова система країни, тим більше позитивних результатів вона може отримати від процесу глобалізації, в Україні слід виробити політику, здатну протистояти викликам фінансової глобалізації та запобігти негативним наслідкам цього процесу. Насамперед, з метою збереження стабільності на національних фінансових ринках, необхідна чітка система впливу держави на рух фінансових потоків у країні та приплив іноземного капіталу.

При формуванні фінансової політики України та реформуванні її фінансової системи слід брати до уваги той факт, що фінансова глобалізація — це суперечливий процес. З одного боку, вона сприяє розширенню обмінів товарами, технологіями, руху капіталів, інформації тощо, а з іншого — супроводжується гіпертрофією міжнародного фінансового сектору, що дедалі більше не відповідає потребам розвитку реальної економіки, надає переваги розвиненим державам та збільшує відстань між багатими й бідними країнами. На макрофінансовому рівні діють дві протилежні тенденції — тенденція до лібералізації фінансових ринків країн поряд із збереженням протекціоністських заходів. До того ж, з одного боку, глобалізація дає можливість фінансовим структурам захистити себе від валютних та процентних ризиків шляхом використання інноваційних фінансових інструментів, а з іншого — породжує міжнародну фінансову нестабільність та міжнародні фінансові кризи.

Список використаної літератури

1. Власюк В. Є. Формування фінансово-кредитної системи в умовах світової глобалізації // Фінанси України. - 2005. - № 12. - С.89-94.

2. Губар Н. Державна фінансова система в Україні в процесі трансформації // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2003. - № 3. - C. 204-212

3. Дєєва Н. Реформування фінансової системи - головна запорука зміцнення державності: у порядку обговорення // Фінанси України. - 2000. - № 9. - C. 134-140

4. Іващук І. Фінансова система України // Фінанси України. - 2001. - № 12. - C. 142-152

5. Карпінський Б. Збалансованість фінансової системи: можливості досягнення та перспективи регулювання // Актуальні проблеми економіки. - 2003. - № 11. - С.46-54

6. Карпінський Б. Збалансування фінансової системи країни // Економіка. Фінанси. Право. - 2002. - № 10. - C. 16-18

7. Лютий І.О. Новітні тенденції розвитку фінансової системи держави// Фінанси України. - 2004. - № 5. - С.24-29

8. Опарін В. Фінансова система: теоретичні засади та практичні аспекти її розбудови // Фінанси України. - 2003. - № 9. - C. 49-59

9. Петренко К. Фінансова стійкість банківської системи України// Фінанси України. - 2000. - № 11. - C. 126-127

10. Проблеми та перспективи розвитку фінансової системи України // Вісник Національного банку України. - 1997. - № 11. - C. 32-34

11. Стукало Н. В. Глобалізація та розвиток фінансової системи України // Фінанси України. - 2005. - № 5. - С.29-35

12. Суганяка М. Місце і роль державного Ощадного банку у фінансовій системі України // Фінанси України. - 2001. - № 5. - C. 122-126

13. Шокун В. Про питання вдосконалення фінансової системи України // Фінанси України. - 2007. - № 6. - C. 14-25