Фінансова діяльність суб´єктів господарювання

26. Особливості підходів щодо розукрупнення підприємства

Процедура розукрупнення підприємства, яка реалізується через поділ або виділення, зазвичай застосовується за таких обставин:

1. Коли в структурі підприємства поряд із прибутковими напрямами діяльності функціонує чимало збиткових виробництв. У такому разі метою є відокремлення підрозділів, які мають санаційний потенціал, для їхнього подальшого фінансового оздоровлення, зокрема через приватизацію. Підрозділи, що не підлягають санації, залишаються у складі підприємства, яке згодом може бути визнане банкрутом.
2. Коли підприємство має високий ступінь диверсифікації діяльності, і різні інвестори виявляють зацікавленість в окремих напрямах виробництва. Розукрупнення дозволяє кожному інвестору вкладати кошти в привабливий для нього сегмент, не обтяжуючи себе непрофільними активами.
3. Під час підготовки державних підприємств до приватизації з метою підвищення їхньої інвестиційної привабливості.
4. За рішенням антимонопольних органів у випадках зловживання підприємством монопольним становищем на ринку, що може передбачати примусовий поділ такого утворення.
5. Для формування інтегрованих корпоративних структур (концернів, холдингів), наприклад, шляхом виділення дочірніх компаній із материнської структури.

Такий напрям реорганізації уможливлює зосередження зусиль на окремих стратегічних напрямах діяльності.

Підприємство-монополіст, щодо якого прийнято рішення про примусове розукрупнення, здійснює реорганізацію самостійно, за умови усунення монопольного становища на ринку. Примусовий поділ не застосовується, якщо:

а) неможливо організаційно або територіально відокремити підприємства, структурні підрозділи чи одиниці;

б) існує тісний технологічний зв’язок між підприємствами, структурними підрозділами чи одиницями (коли частка внутрішнього обороту в загальному обсязі валової продукції становить менше 30 %).

Виділяють дві основні форми розукрупнення: поділ та виділення.

27. Використання перетворення як форми реорганізації підприємств

Перетворення є формою реорганізації, що передбачає зміну форми власності або організаційно-правової форми юридичної особи без припинення її господарської діяльності. У процесі перетворення до новоствореного підприємства переходять усі майнові права та обов’язки попереднього. Найбільш типовими прикладами перетворення є:

реорганізація товариства з обмеженою відповідальністю в акціонерне товариство;

перетворення приватного підприємства на товариство з обмеженою відповідальністю;

трансформація закритого акціонерного товариства у відкрите.

Важливо, що частка (у відсотках) кожного засновника (учасника, акціонера) у статутному капіталі підприємства, яке реорганізується, має відповідати розміру його частки в статутному капіталі товариства, створеного внаслідок перетворення.

При перетворенні закритого акціонерного товариства у відкрите (і навпаки) номінальна вартість та кількість акцій новоствореного товариства мають дорівнювати номінальній вартості та кількості акцій товариства на момент ухвалення рішення про реорганізацію, якщо рішенням про перетворення не передбачено збільшення статутного капіталу.

28. Види та напрямки фінансових інвестицій

Фінансові інвестиції передбачають використання наявного капіталу для придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів, що емітуються підприємствами або державою. Таке інвестування супроводжується переходом титулів власності, які надають право на отримання нетрудового доходу. У політичній економії капітал у формі цінних паперів визначають як фондовий або фіктивний, оскільки він не є реальним багатством і не має дійсної вартості, на відміну від капіталу, вкладеного у сфери та галузі суспільного виробництва.

У ринковій економіці найпоширенішим видом фінансових інвестицій є придбання акцій для отримання щорічного дивідендного доходу. За характером розпорядження акції поділяються на іменні та на пред’явника, а за розміром доходу — на звичайні та привілейовані. Акції на пред’явника, на відміну від іменних, можуть вільно купуватися та продаватися. За звичайними акціями дивіденди виплачуються залежно від розміру прибутку, отриманого акціонерним товариством за рік, тоді як за привілейованими — у фіксованому розмірі (відсотку), незалежно від фактичного прибутку.

Реальні інвестиції — це вкладення капіталу в різні сфери та галузі народного господарства з метою оновлення наявних і створення нових матеріальних благ, що в результаті має приносити значно більший прибуток. Такі інвестиції також називають виробничими, проте в господарській практиці за ними закріпилася назва «капітальні вкладення». Оскільки в подальших розділах розглядатимуться саме капітальні вкладення у виробництво на підприємствах, вони потребують окремого детального аналізу.

Зовнішні прямі інвестиції — це вкладення капіталу за кордоном, що становлять не менше 10% вартості конкретного проекту, а портфельні — закордонні інвестиції, розмір яких не перевищує 10% вартості капітального проекту. Періодичний аналіз співвідношення прямих і портфельних інвестицій має практичне значення для визначення масштабів і частки залучення іноземного капіталу у виробництво та інші сфери діяльності суб’єктів господарювання.

29. Перевага та особливості короткострокових і довгострокових фінансових вкладень

Довгострокові та короткострокові фінансові вкладення в цінні папери (акції, облігації тощо), депозити, статутні фонди інших підприємств відображаються в окремих інвентаризаційних описах, де зазначаються назва фінансового вкладення (акції, облігації, паї, депозити тощо), дата та строк вкладення, номер і серія цінних паперів, реквізити документа, що підтверджує інвестицію (установчий договір, інші домовленості, виписки банків, накладні на передачу обладнання тощо), сума та вид вкладення.

За терміном інвестування розрізняють короткострокові (до одного року) та довгострокові (понад один рік) інвестиції. До короткострокових належать, зокрема, депозитні внески та ощадні сертифікати з коротким строком. Інвестиційні компанії, своєю чергою, деталізують довгострокові інвестиції за періодами: до 2 років; від 2 до 3 років; від 3 до 5 років; понад 5 років.

30. Методи оцінки фінансових інвестицій

Первісна оцінка фінансових інвестицій є однаковою для поточних і довгострокових вкладень і здійснюється за собівартістю.

Собівартість фінансової інвестиції включає ціну придбання, комісійні винагороди, мито, податки, збори, обов’язкові платежі та інші витрати, безпосередньо пов’язані з її придбанням. Якщо інвестиція придбавається шляхом обміну на інші активи, її собівартість визначається за справедливою вартістю цих активів.

Оцінка фінансових інвестицій на дату балансу може суттєво відрізнятися від первісної, тому для відображення у фінансовій звітності необхідна переоцінка.

На дату балансу застосовується один із трьох методів оцінки:

♦ за справедливою вартістю;

♦ за амортизованою собівартістю;

♦ за методом участі в капіталі.

Вибір методу залежить від об’єкта, у який здійснено фінансову інвестицію.

31. Особливості амортизації фінансових інвестицій

Амортизація як регулятор інвестиційних процесів реалізується через розробку та впровадження прискорених методів її нарахування. Це забезпечує пришвидшений рух основних фондів і нагромадження коштів, достатніх для подальших капіталовкладень, перетворюючи амортизацію на джерело фінансування розширеного відтворення.

В умовах трансформації вітчизняної економіки до ринкової амортизація відіграє важливу роль як джерело фінансування інвестицій. Одним із першочергових завдань держави як суб’єкта економічного регулювання є створення сприятливих умов для збереження, технічного переозброєння та розвитку матеріально-технічної бази виробництва, ключовою складовою якої є основний капітал. Це пов’язано з тим, що в транзитивній економіці власні кошти підприємств залишилися практично єдиним доступним джерелом фінансування інвестицій, серед яких значну частку становлять амортизаційні відрахування. На відміну від прибутку, вони меншою мірою залежать від кон’юнктурних коливань і низького рівня дохідності підприємств.

32. Фінансовий контролінг: сутність, основні завдання та функції

Фінансовий контролінг спрямований на функціональну підтримку фінансового менеджменту, що визначає його зміст та основні завдання. Головною метою фінансового контролінгу є орієнтація управлінського процесу на максимізацію прибутку та вартості капіталу власників за мінімізації ризику та збереження ліквідності й платоспроможності підприємства. Для досягнення цієї мети фінансовий контролінг (контролер) вирішує низку функціональних завдань.

Виконання завдань фінансового контролінгу забезпечується через реалізацію службами контролінгу своїх функцій та застосування специфічних методів. Залежно від функцій і методологічної підтримки фінансовий контролінг поділяється на стратегічний та оперативний. У наступних параграфах розкривається зміст різних видів контролінгу, його основних функцій і методів.

Побудова фінансового контролінгу базується на таких принципах:

· узгодженість цілей і завдань фінансового контролінгу з фінансовою стратегією підприємства;

· спрямованість системи фінансового контролінгу на майбутній розвиток підприємства в конкурентному середовищі;

· необхідність координації окремих параметрів фінансової діяльності підприємства та його функціональних систем;

· відповідність методів фінансового контролінгу специфіці методів фінансового аналізу та фінансового планування, орієнтація на кількісні показники;

· гнучкість побудови системи фінансового контролінгу;

· підвищення ефективності функціонування системи раннього попередження та реагування для уникнення небажаних явищ у розвитку підприємства.

Список використаної літератури

1. Єрмошенко М. Фінансовий менеджмент: Курс лекцій/ Микола Єрмошенко, Сергій Єрохін, Олег Стороженко та ін.; Національна академія управління (К.). - К., 2004. - 505 с.

2. Антонов В. Фінансовий менеджмент: сучасні інформаційні технології: Навчальний посібник/ За заг. ред. В. М. Антонова; М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 431 с.

3. Брігхем Є. Основи фінансового менеджменту: Підручник / Євген Ф. Брігхем; Пер. з англ. В. Біленький та ін.; Київ. нац. ун-т ім. Т.Г.Шевченка, Кафедра фінансів, грошового обігу та кредиту. - К.: КП "ВАЗАКО": Молодь, 1997. - 998, IV с.

4. Кузьменко Л. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник/ Людмила Кузьменко, Володимир Кузьмін, Валентина Шаповалова. - Херсон: ОЛДІ-плюс, 2003. - 255 с.

5. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник/ С. Я. Салига, Н. В. Дацій, С. О. Корецький та ін.; М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 273 с.