Філософський аналіз проблем сучасності

Вступ

Питання, що стосуються взаємодії людини, суспільства та природи, а також внутрішньосуспільних відносин, набувають статусу глобальних за таких умов:

• вони охоплюють увесь світ, зачіпаючи інтереси всіх або переважної більшості держав;
• їхнє ігнорування становить небезпеку для всього людства, спричиняє деградацію умов існування та продуктивних сил;
• їхнє розв'язання потребує негайних і скоординованих дій усього світового співтовариства.

Глобальний характер — це не географічна категорія. Він означає, що такі проблеми торкаються всіх прошарків населення, усіх країн і народів, впливають на кожну сферу суспільного життя та позначаються на ситуації в усіх куточках планети.

Уперше увагу до цих питань привернули західні дослідники у 60-х роках ХХ століття. Зокрема, Р. Фолк, О. Тоффлер, Д. Медоуз, Дж. Форестер та Р. Хейлбронер окреслювали доволі обмежене коло проблем: перенаселення, порушення екологічної рівноваги, вичерпання природних ресурсів. В. Леонтьєв, Є. Пестель і Я. Тінберген, визнаючи існування багатьох глобальних викликів, головним уважали економічну відсталість країн, що розвиваються. Г. Кан та Дж. Фелпс налічували близько 20 таких проблем, з яких 9 — найсуттєвіші. Вагомий внесок у теоретичне осмислення зробили науковці колишнього СРСР — В. Загладін, Д. Гвішіалі, М. Максимова, І. Фролов та інші. Попри розбіжності в поглядах і незавершеність цілісної концепції, вони визначили причини виникнення глобальних проблем, критерії їх виокремлення, конкретні форми прояву, внутрішні зв'язки між ними та окреслили можливі шляхи розв'язання. Сьогодні розвиток глобалістики в контексті цивілізаційного процесу активно продовжують вітчизняні вчені: Л.К. Бесчасний, А.С. Гальчинський, А.І. Кредісов, П.М. Леоненко, Д.Г. Лук'яненко, Ю.Н. Пахомов, А.М. Поручнік, А.П. Рум'янцев, В.С. Савчук, А.С. Сіденко, А.С. Філіпенко та інші.

1. Соціально-історичні умови виникнення глобальних проблем

За останні десятиліття у світі сформувалося й загострилося коло питань, що визначають інтереси та майбутнє всього людства. Жодна окрема держава не спроможна їх вирішити самостійно — потрібні об'єднані зусилля всієї світової спільноти, адже під загрозою її подальша доля. Такі питання отримали назву глобальних (від лат. "globus" — куля, фр. "global" — всеохоплюючий). Глобалістика як окрема галузь знань про найзагальніші планетарні проблеми та перспективи людства ще перебуває на етапі становлення. Причини появи цих проблем різноманітні, і їх можна згрупувати так:

1. природні та демографічні чинники;
2. негативні наслідки господарської діяльності;
3. побічні ефекти науково-технічного розвитку.

Існують ознаки, за якими проблему можна вважати глобальною:

1. вона має загальносвітовий масштаб, тобто зачіпає інтереси більшості або всіх держав;
2. її нерозв'язання загрожує людству, погіршує умови життя та розвиток продуктивних сил;
3. вона потребує невідкладних і скоординованих дій світової спільноти.

Відповідно до цих ознак глобальні проблеми поділяють на три сфери. Перша охоплює питання взаємодії суспільства з природою: забезпечення людства сировиною, енергією, продовольством; збереження довкілля; освоєння ресурсів Світового океану та космосу. Розв'язуючи їх, варто пам'ятати: Земля — це не спадщина від предків, а позика від нащадків. Зростання потреб і чисельності населення вимагає дедалі більше відновлюваних і невідновлюваних ресурсів, що загострює суперечність між потребами людства та можливостями природи на певному рівні розвитку продуктивних сил.

Друга сфера — це суспільні взаємовідносини між державами з різними економічними устроями, подолання економічної відсталості, локальні, регіональні та міжнародні кризи. Останнім часом на перший план вийшли регіональні конфлікти. У багатьох країнах спостерігаються відцентрові тенденції: розпад СРСР, Югославії, Чехословаччини; суперечності в Італії між промисловою північчю та аграрним півднем; у Канаді — між англомовною та франкомовною частинами. Соціологи відзначають світову тенденцію суверенізації. Показовим є приклад Канади, яка має одні з найвищих показників рівня та якості життя, що спростовує зв'язок цієї тенденції лише з кризами чи перенаселенням[9, c. 436-437].

Втручання НАТО у справи Югославії та застосування сили регіональною організацією проти суверенної держави порушує міжнародні норми, усталені після Другої світової війни. Мовчазна згода з такими діями може спровокувати ескалацію війни та екологічну катастрофу на півдні Європи. Балканська війна негативно позначилася на всій міжнародній правовій системі, підриваючи основи її формування.

У цьому контексті зростає значення запобігання світовій війні. У попереднє десятиліття здавалося, що ця проблема відійшла в минуле, але сучасна міжнародна політика відновлює таку загрозу. Її подолання потребує участі всього світового співтовариства, адже лише спільними зусиллями можна відвернути загибель цивілізації.

Третя сфера стосується розвитку людини та її майбутнього. Це передусім адаптація людини до змін природного й соціального середовища. На ці зміни впливають науково-технічний прогрес та урбанізація. Погіршення екології загострює проблеми охорони здоров'я: зростає захворюваність на туберкульоз, з'являються нові штами збудників, високим залишається відсоток серцево-судинних захворювань і раку, а СНІД дехто називає наслідком екологічних змін. Проблеми людини — це концентрований вияв усіх інших глобальних і локальних, природних і суспільних проблем. Як писав Дж. Донн, сучасник Шекспіра: "немає людини, що була б, як острів, сама по собі; кожна людина — грудка землі, частинка суходолу; і якщо море змиє хоч би скалку материка, поменшає Європа... від смерті кожної людини меншаю і я, бо я єдиний з усім людством; тому ніколи не питай, по кому подзвін — він по тобі". Відтоді світ став ще тіснішим, і ця єдність кожного з усім людством — ще відчутнішою[4, c. 316-318].

Класифікація глобальних проблем за сферами — лише для зручності осмислення. У реальності вони тісно переплетені та взаємозумовлені. Продовольча криза та зони голоду — це не лише наслідок внутрішнього розвитку окремих країн, а значною мірою результат міжнародного поділу праці та диспропорцій світових господарських зв'язків.

Навіть найвіддаленіші від економіки проблеми, як-от поезія, музика чи філософія, мають матеріальне коріння: для їх створення та поширення потрібні конкретні ресурси.

Глобальні проблеми об'єктивні за своєю природою, і для їх розв'язання потрібні значні кошти, інтелектуальні та фізичні зусилля багатьох людей у різних країнах. Інтернаціоналізація господарського життя, науки та культури створює підґрунтя для подальшої глобалізації. НТР допомогла вирішити питання рівня та якості життя, створивши нове техногенне середовище існування. Водночас вона загострила проблеми охорони довкілля та сировинних джерел. Як зауважував А. Ейнштейн: "Світ, створений нами в результаті мислення на звичному рівні, породжує проблеми, не розв'язані на цьому ж рівні". Розв'язання глобальних проблем потребує вищого рівня мислення.

Найгострішою серед глобальних проблем є збереження миру. Людська цивілізація повторює біблійну історію про Адама і Єву, які до гріхопадіння були безсмертні. Подібне гріхопадіння людства сталося у ХХ столітті. До появи сучасної зброї кожен розумів: людина смертна, людство вічне. Атомне бомбардування Хіросіми та Нагасакі сповістило: людство стало смертним. Навіть локальні війни здатні завдати непоправної шкоди природі та людству — мовою військових, неприйнятних збитків.

Цивільний світ не помітив, як змінилася роль військових. Сучасні армії дедалі частіше не захищають цивільних, а захищаються ними. У Першій світовій війні лише 10% загиблих були цивільними, у Другій — 50%. У "малих війнах" другої половини ХХ століття пропорція змінилася: 10-15% загиблих — військові, 85-90% — мирне населення. Якщо раніше битви відбувалися в полях, то тепер армії ховаються в містах, які й бомблять. Отже, збереження миру — це проблема виживання людства.

Гонка озброєнь — велика спокуса для військових (деякі дослідники югославської війни однією з причин конфлікту називають потребу випробувати зброю в реальних боях). Економічно це форма знищення частки національного багатства, а екологічно — суттєвий фактор забруднення довкілля найнебезпечнішими речовинами для створення зброї масового знищення — ядерної, хімічної, бактеріологічної.

Не лише озброєння, а й цивільне виробництво загострює екологічні проблеми. Наше розуміння цих проблем далеке від реальності. Найменше втручання в природну рівновагу породжує дисгармонію. Вчених вразив факт, що карта поширення поливного землеробства в стародавньому світі майже детально повторює карту поширення матерії у світі — навряд чи це випадковий збіг[7, c. 294-297].

Проблема забезпечення сировиною та енергією в умовах вичерпання дешевих ресурсів упирається в розвиток НТП: лише нові технології глибокої переробки можуть допомогти. Припинення гонки озброєнь, роззброєння та конверсія також могли б зіграти роль у вирішенні сировинної проблеми.

Освоєння Світового океану набуває глобальності не лише через вичерпання ресурсів суші, а й тому, що людство дедалі активніше освоює морські родовища. Ж.І. Кусто зазначав, що людство сьогодні, можливо, більше знає про навколоземний простір, ніж про таємниці Океану.

Глобальною проблемою є й освоєння космосу. Космічні польоти дають не лише наукову, а й економічну віддачу, але подальші дослідження стають не під силу жодній країні й потребують об'єднаних зусиль.

Існує й коло інших, цілком земних проблем, зокрема економічне відставання країн, що розвиваються. Саме на них припадає проблема голоду, криза заборгованості тощо. Недалекоглядний підхід розвинутих країн виявляється у прагненні закріпити відсталість: їм потрібні не конкуренти, а споживачі та джерела дешевих ресурсів. Такий підхід породжує напруженість і загострює інші глобальні проблеми.

Розв'язання глобальних проблем вимагає розробки та реалізації колективних програм для забезпечення майбутнього людської цивілізації[13, c.426-428].

2. Проблема перспектив розвитку людської цивілізації

У сучасному суспільстві не всі вимоги виконуються. Людська цивілізація перебуває у фазі нестійкого розвитку, коли внутрішні конфлікти перешкоджають вирішенню глобальних проблем. Світовому співтовариству необхідна єдина концепція виживання.

Історично цивілізація приходить на зміну "дикунству" і "варварству" (А. Морган, Ф. Енгельс), коли людські спільноти втрачають первісний характер, перестають бути безпосередньо включеними в природу, а біологічні (кровно-родинні) відносини починають підпорядковуватися соціальним. Передісторичний період змінюється історичним: виникає письменність, замість родів і племен формуються етноси, пізніше — нації.

Інший відтінок поняття "цивілізація" дозволяє відрізняти її від культури. До цивілізації належать форми суспільно-організованого буття людей, їх поведінки, способу життя, засоби, "інструменти", "механізми" такого буття, відповідні правила, норми, звичаї, навички.

Отже, "цивілізація" є соціо-культурним утворенням. Якщо "культура" характеризує людину, міру її розвитку, способи самовираження в діяльності та творчості, то "цивілізація" характеризує соціальне буття самої культури.

Загострюючи цю відмінність, можна сказати: "культура" виражає внутрішньо-змістовну сторону людського буття, а "цивілізація" — зовнішньо-формальну. Вони істотні та взаємопов'язані, але інколи можуть розходитися. Не всі породження цивілізації можна вважати культурними цінностями. У гітлерівській Німеччині при зовнішніх прикметах цивілізації відбувалася глибока культурна деградація: "душогубки" і табори смерті з газовими камерами — це теж "плоди цивілізації".

З розвитком нових технологій та ускладненням умов видобування корисних копалин зростає небезпека в гірничодобувній справі.

Розвиток цивілізації вносить корективи щодо заходів безпечного ведення господарської діяльності. У ХХ столітті людство увійшло в складний період: воно оволоділо величезним науково-технічним потенціалом, але ще не навчилося достатньо обережно ним користуватися. Швидка урбанізація та індустріалізація, зростання населення, інтенсивна хімізація сільського господарства, посилення антропогенного тиску порушили біологічний кругообіг речовин, пошкодили регенераційні механізми природи, що призвело до її прогресуючого руйнування. Це поставило під загрозу здоров'я та життя сучасного і майбутнього поколінь, існування людської цивілізації[3, c. 567-568].

Існує три варіанти подальшого розвитку людської цивілізації:

Перший — технократичний: максимальне споживання ресурсів, виснаження ґрунту, накопичення негативних впливів, урбанізація, ріст населення. Це шлях до катастрофи, оскільки для створення штучної біосфери немає достатньо ресурсів та енергії.

Другий — докорінна зміна стратегії розвитку: перехід на екологічно чисті технології, альтернативне сільське господарство, скорочення споживання ресурсів, самообмеження потреб, регулювання народжуваності, повне роззброєння.

Третій — проміжний, який сьогодні вважається найбільш придатним: поступова зміна технократичного шляху на екологічний.

Потреби світового суспільства егоїстичні й безмежні, але справжня людська цивілізація почнеться тоді, коли суспільство стабілізує своє середовище життя на основі соціальних та природних процесів.

Сьогодні кожен член світового суспільства має усвідомити: зберегти екологію — значить зберегти своє здорове буття на планеті та продовжити подальший розвиток, аби не було соромно перед нащадками.

Розглядаючи елементи постіндустріальної цивілізації, слід звернути увагу, по-перше, на розвиток нової технологічної структури виробництва, яка забезпечувала б його комплексну автоматизацію. Цей процес ґрунтується на формуванні замкнених автоматизованих систем, впровадженні технологій на основі електронної автоматики, інформатики тощо. У кінцевому підсумку йдеться про розвиток самовідтворюваних технологічних структур.

По-друге, з розвитком нових технологічних систем формується новий тип суб'єкта праці. Людина праці перестає бути безпосереднім агентом виробництва. Домінуючим типом стає інтелектуальна, творча праця. Це знімає головні форми відчуження людини, породжені індустріальним виробництвом, і веде до перетворення багатства людської особистості на основну форму багатства суспільства.

По-третє, слід ураховувати прогресуюче зменшення частки працюючого населення у промисловості й сільському господарстві та всебічний розвиток сфери послуг. У деяких країнах, зокрема США, у цій сфері вже зайнято близько 70 відсотків працюючого населення. Найвагоміші зміни пов'язані з розвитком інформаційного сектора суспільного виробництва, який справляє всезростаючий вплив на якісні перетворення всіх сфер життєдіяльності людини[15, c. 349-351].

Якщо для індустріальної економіки визначальними були концентрація виробництва, його багатосерійність та масовість, то постіндустріальний розвиток характеризується орієнтацією на задоволення індивідуальних потреб споживача, дестандартизацією, виробництвом продукції малими серіями. Це основа формування середніх і малих економічних структур.

По-четверте, зміни зумовлюють глибоку інтеграцію сфер матеріального й духовного виробництва, їх органічне поєднання у структурну цілісність, адже постіндустріальна інформативна економіка спрямована на забезпечення не лише фізіологічних потреб, а й потреб вищого порядку, що зумовлюють всебічний розвиток особи.

Розглядаючи процеси розвитку постіндустріального суспільства, треба враховувати, що багато з них ще не мають остаточних характеристик. Як зазначав ще на початку 80-х років американський економіст В. Леонтьєв, нова хвиля технологічних змін, пов'язана з інформатикою, лише розпочинається, і пік її попереду — через 30-50 років. Це лише збільшує значення уважного вивчення цього процесу.

Формування структурної цілісності сучасного світу характеризується посиленням ролі загальноцивілізаційних засад розвитку.

При цьому жодна економічна структура не зникає раніше, ніж розвинуться нові продуктивні сили та нові, досконаліші виробничі відносини. Останні ніколи не виникнуть раніше, ніж буде створено матеріальні умови для їх існування в надрах старого суспільства.

Нові наукові дані про становлення основ постіндустріальної цивілізації допомагають глибше осмислити можливості й перспективи сучасного соціально-історичного розвитку. Підготувавши передумови для розвитку та вступаючи в структури постіндустріального періоду, суспільство, що ґрунтується на пануванні інтересів капіталу, починає само себе заперечувати. Постіндустріальна цивілізація ставить у центр суспільно-економічної системи людину. Пряме підпорядкування виробництва розвитку людської особистості є об'єктивною основою для становлення нового постіндустріального устрою. У цьому контексті соціалізація розглядається як планетарний процес, що відбувається в різних суспільно-економічних структурах у специфічних формах.

Суверенна Україна, лише інтегрувавши у світову економіку, зможе активно користуватися позитивними надбаннями людської цивілізації. Цей процес має забезпечити не асиміляцію елементів виробничих відносин підприємництва з пануванням інтересів капіталу, а соціальну спрямованість сучасного розвиненого ринкового господарства та досягнень у розвитку продуктивних сил. Йдеться про позитивне засвоєння нашим суспільством прогресивних надбань сучасного західного суспільства. Це позбавляє нас необхідності дублювати крок за кроком шлях ринкової системи та створює передумови суттєвого прискорення нашого суспільно-історичного прогресу. Звичайно, йдеться лише про існуючі можливості. Процеси, що розвиваються в суспільному житті України, ще не набули визначеності. Вони потребують належного суспільного осмислення з урахуванням об'єктивних передумов, що формуються на основі загальноцивілізаційного прогресу[1, c. 534-536].

Висновки

Слід зазначити неоднозначність процесів світової глобалізації, змістом яких є втілення в усіх країнах незначної кількості єдиних системоутворювальних цивілізаційних чинників. Проте одним з найуніверсальніших законів світобуття є зростання значущості індивідуальності та різноманітності елементів будь-якої системи, зокрема соціальної. Без цієї умови система втрачає здатність до адаптації та розвитку. Як справедливо зазначають В. Кузьменко та О. Романчук, якщо в системі починають переважати процеси одноманітності, а тим більше якщо це супроводжується збільшенням розмірів системи, то вона швидко деградує, перетворюючись на ретросистему.

Крім того, глобалізація вкрай загострює проблему захисту національних інтересів, їхнього співвідношення з інтересами інших держав, світової спільноти загалом та потребами транснаціональних корпорацій. Можна згадати хоча б проблему лазерних дисків, яка для України з суто комерційної перетворилася на політичну та міжнародну.

Зазначене вище розуміння складного взаємозв'язку суб'єктивних та об'єктивних чинників суспільного розвитку, пріоритетності суб'єктивних чинників для перехідних суспільств (саме таким є Україна) зумовило структуру книги. Ми прагнули проаналізувати порушені питання в контексті можливих напрямів зовнішньої та внутрішньої політики української держави. Саме політика має пріоритет серед інших сфер життєдіяльності суспільства у перехідний період.

Список використаної літератури

1. Андрущенко В. Філософія: Підруч. / Микола Іванович... Горлач (заг.ред.). — 2.вид., перероб. та доп. — Х. : Консум, 2000. — 672с.
2. Арутюнов В. Філософія: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — 2-е вид., перероб. і доп. — К. : КНЕУ, 2001. — 221с.
3. Афанасенко В. Філософія: Підруч. для вищої школи / Василь Григорович Кремень (заг.ред.), Микола Іванович Горлач (заг.ред.). — 3.вид., перероб. та доп. — Х. : Прапор, 2004. — 735с.
4. Білодід Ю. Філософія : Український світоглядний акцент: Навчальний посібник / Юрій Білодід. — К.: Кондор, 2006. — 355 с.
5. Бичко І. Філософія: Підручник для студ. вищих закладів освіти. — 2. вид., стер. — К. : Либідь, 2002. — 408с.
6. Бойченко І. Філософія історії: Підручник для студ. вищ. навч. закладів. — К. : Знання, 2000. — 724с.
7. Буслинський В. Філософія: Навч. посібник для студ. і аспірантів вищ. навч. закладів / Київський славістичний ун-т / Володимир Андрійович Буслинський (ред.). — К., 2002. — 315с.
8. Воронкова В. Філософія : Навчальний посібник / Валентина Воронкова. — Київ: ВД "Професіонал", 2004. — 460 с.
9. Губерський Л. Філософія: Навч. посібник для студ. і аспірантів вищих навч. закл. / І.Ф. Надольний (ред.). — 5. вид., стер. — К. : Вікар, 2005. — 516с.
10. Ільїн В. Філософія : Підручник. В 2-х ч. / Володимир Васильович Ільїн. — К. : Альтерпрес. — 2002. — Ч.1 : Історія розвитку філософської думки / Авт. передм. А.А. Мазаракі. — 2002. — 463 с.
11. Кирильчук В.Т. Філософія : Навчально-метод. посібник / В.Т. Кирильчук, О.О. Решетов, З.В. Стежко; М-во освіти і науки України; КДТУ. — Кіровоград: КДТУ, 2000. — 110 с.
12. Кремень В. Філософія: Мислителі. Ідеї. Концепції: Підручник. — К. : Книга, 2005. — 525с.
13. Петрушенко В. Філософія : Навчальний посібник для вузів / Віктор Петрушенко. — 4-те вид., перероб. і доп. — Львів: Новий Світ-2000, 2006. — 503 с.
14. Сморж Л. Філософія : Навчальний посібник / Леонід Сморж. — К.: Кондор, 2004. — 414 с.
15. Філософія: Підручник для студентів вищих закладів освіти / Ігор Бичко, Іван Бойченко, Віталій Табачковський та ін. — 2-е вид., стереотип. — К.: Либідь, 2002. — 405 с.
16. Філософія : Курс лекцій. Навч. посіб. для студ. вищ. закл. освіти / Віктор Петрушенко. — К.: Каравела; Львів: Новий Світ-2000, 2001. — 444 с.