Філософські проблеми культури

Філософські проблеми культури

Вступ.

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти дозвіллєвої культури.

1.1. Культура дозвілля як предмет культурної політики

1.2. Дослідження культурно-дозвільної активності населення.

Розділ 2. Сучасний розвиток дозвільно-культурної діяльності та його перспективи.

2.1. Сучасний стан дозвіллєво-культурної діяльності.

2.2. Культурно-дозвільна активність і матеріальна диференціація населення України.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Питання, що стосуються вивчення культури дозвілля особистості, не є новими [1; 3; 4; 8; 9; 11; 12; 14]. Особливо активний розвиток ця проблематика отримала з другої половини XX століття, коли вільний час почали сприймати як одну з ключових сфер існування людини та соціуму. Сьогодні ми спостерігаємо потужну, розгалужену індустрію розваг: кінематограф, телебачення, туристичний бізнес, шоу-індустрію, спорт тощо.

Однак у ході такого переосмислення дедалі більше руйнувалися «гуманістичні ілюзії» про те, що зростання вільного часу автоматично відкриє шлях до особистої свободи, усуне «зовнішні перепони», що відчужують індивіда від результатів його праці, природи, власної сутності, і таким чином створить умови для самореалізації, розкриття творчого потенціалу та культурного зростання. Натомість ми дедалі частіше стикаємося з культурною та творчою деградацією, алкоголізмом, наркоманією та іншими деструктивними формами поведінки. Особливо помітним став брак культурних потреб та інтересів, коли людина, опинившись наодинці зі своєю свободою, не знає, як заповнити вільний час. Хоча дозвілля, як простір свободи, найкраще може втілити прагнення особистості, воно, за відсутності належної внутрішньої культури, перетворюється на «часовий вакуум», який людина змушена якось заповнювати. Отже, вільний час для багатьох став радше тягарем, аніж культурною необхідністю, перетворившись, за висловом американського психолога Р. Чикзентмихали, на простір «нудьги та тривоги».

Завдання духовного відродження українського народу вимагають особливої уваги до ціннісного світу молоді, яка є майбутнім країни та запорукою суспільного прогресу. Чи відповідає цей світ критеріям загальнолюдських цінностей? Без таких світоглядних орієнтирів на країну чекає безперспективне майбутнє, поглиблення духовної кризи, моральний занепад, відхід від світової цивілізації та загальний регрес.

Мета роботи полягає в тому, щоб на основі наявної літератури проаналізувати та визначити основні соціально-філософські проблеми культури дозвілля.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

• розглянути теоретико-методологічні засади культури дозвілля;
• охарактеризувати сучасний стан та перспективи розвитку дозвіллєво-культурної діяльності;
• дослідити особливості культурно-дозвіллєвої активності населення;
• проаналізувати взаємозв'язок культурно-дозвіллєвої активності та матеріальної диференціації населення України.

Наукова новизна роботи полягає у комплексному аналізі проблеми культури дозвілля на основі вивчення різноманітних джерел.

Об'єктом дослідження є засади та загальні проблеми культури дозвілля.

Предметом дослідження виступає сучасний розвиток дозвіллєво-культурної діяльності.

Структура та обсяг роботи. Робота складається з текстової частини, яка включає вступ, два розділи, висновки, викладені на 1 сторінці, список використаних наукових джерел (14 позицій) та 1 таблицю.

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти дозвіллєвої культури

1.1. Культура дозвілля як предмет культурної політики

Легко помітити, що значна кількість проблем сучасного суспільства, які обговорюють соціологи, психологи, педагоги та політики, безпосередньо пов'язана зі сферою дозвілля. Водночас питання про необхідність впливу та управління процесами в цій сфері, як не дивно, залишається поза увагою. Якщо необхідність управління у виробничій сфері не викликає сумнівів, то ідея управління дозвіллям часто сприймається як нонсенс. Це логічно, якщо розглядати дозвілля у суб'єктивному вимірі, як простір особистої свободи, адже свобода не піддається зовнішньому управлінню. Тому слова героя фільму Е. Рязанова, де чиновник з управління вільним часом заявляє, що «ми все зробимо для того, щоб вільний час наших громадян не був вільним», є неприйнятними з погляду здорового глузду та людської логіки.

Проте ситуація змінюється, коли ми розглядаємо дозвілля як соціокультурний феномен, включаючи екзистенційні проблеми, пов'язані з втратою сенсу життя, самотністю та відчуттям нереалізованості. Чи справді вільною є людина, для якої вільний час є зовнішньою необхідністю, «вакуумом», який вона не знає, як заповнити? Чи влаштовує суспільство та бездуховність і безкультурність, які часто є проявом цієї особистої свободи? З одного боку, ми усвідомлюємо потребу впливати на культурні процеси, з іншого — не можемо чітко визначити, що таке управління дозвіллям, у якому, мов у дзеркалі, відображаються всі культурні проблеми суспільства. Спрацьовує стереотип сприйняття управління як чогось «зовнішнього» та чужого людині. З одного боку, ми розуміємо, що дозвілля перестало бути сферою, залежною від роботи (як це було в період індустріалізації), і суспільство перетворилося на «цивілізацію дозвілля». З іншого боку, ми продовжуємо переносити значення понять «управління» та «регулювання» на дозвілля зі сфери формалізованих виробничих відносин, забуваючи, що специфіка такого регулювання має враховувати особливості самого дозвілля.

У цьому контексті питання про культуру дозвілля постає ширше — як питання про залучення особистості до культури, розвиток її культурних потреб та інтересів. Регулювання — це механізм створення умов для вільної самореалізації особистості в культурі, оскільки саме в процесі такої самореалізації людина віднаходить сенс життя, конструктивно перетворюючи навколишній культурний простір. Завдання управління полягає насамперед у тому, щоб дозвілля дійсно стало сферою особистої самореалізації та втілило екзистенційні потреби людини, щоб у дозвіллі найповніше були реалізовані права людини на культуру [10, c. 15-17].

Серед багатьох проблем у цьому напрямі, на мою думку, слід виокремити головну: існуюче ставлення до культури як до другорядного явища життя, тоді як спостерігається примітивізація культурної складової у праці, побуті, дозвіллі, а культурна деградація молодого покоління поглиблюється з кожним роком. Зараз ми, здається, підійшли до критичної межі, коли відступати вже нікуди.

Нагальною потребою стало розроблення комплексної програми державної політики у сфері культури, де дозвіллєва сфера є однією з пріоритетних, враховуючи ту роль, яку в ній відіграють телебачення, Інтернет, туризм, рекреація, дозвіллєві заклади (парки, клуби, музеї) тощо.

Культурна політика в галузі дозвілля має стати одним із пріоритетів державної політики. Нація — це не абстрактна категорія, а спільнота людей — носіїв культури. Тому в усіх державах одним із головних завдань є виховання «людини культури», здатної до творчості та духовного розвитку суспільства. І падіння культурного рівня, особливо серед молоді, є далеко не другорядною проблемою. Ми вже стали країною «нечитаючою», багато молодих людей не знають ні національних героїв, ні історії, ні видатних діячів культури, не розуміються на музиці, живописі, літературі — але саме це створює основу національного виховання. Те, що зараз відбувається, наприклад, в інформаційному просторі, зокрема на телебаченні, важко назвати культурою. Ми перебуваємо в стані, коли необхідно кардинально змінювати ситуацію та осмислювати культуру як пріоритетний напрям державної політики.

Культура в нашій країні практично залишається справою окремих ентузіастів, але не стала предметом системної уваги на державному рівні. Вона розвивається хаотично та значною мірою суб'єктивно. Однак важливо не просто проголосити культуру пріоритетом, необхідна кардинальна зміна стратегії та тактики управління культурними процесами. Потрібно зробити розвиток культури незалежним від бажань окремого діяча чи урядовця, розробити механізми її функціонування, що забезпечують прогресивний розвиток.

Для цього необхідний обґрунтований проект-менеджмент у культурній політиці, цільові установки якого відповідають державним пріоритетам розвитку культури. Далі в статті ми пропонуємо низку позицій такого проект-менеджменту, пов'язаних із розробленням та впровадженням багатоцільових соціально-культурних програм у галузі дозвілля [4, c. 54-56].

У культурному житті нашого суспільства проводиться велика кількість акцій та заходів, але виникає питання: яка їхня ефективність? Адже культурний результат не досягається одномоментно, це тривалий формуючий процес. Неможливо миттєво, однією акцією сформувати в суспільстві певні культурні потреби, активізувати функціонування культурних цінностей, розвинути економічну, політичну, екологічну культуру. Потрібно розробити та впровадити науково обґрунтовані довгострокові культурні програми, де кожна акція несе конкретне смислове навантаження в загальному контексті реалізації цільових установок. Інакше проводиться безліч різноманітних акцій, витрачаються кошти, але ніхто не відповідає за ефективність.

Тут, звичайно, не можна говорити лише про небажання щось робити чи про чийсь злий намір. На мою думку, ми стикаємося з дуже важливою проблемою — проблемою професіоналізму. Розроблення та реалізація культурних програм — це надзвичайно складна професійна діяльність. Вирішального значення тут набуває наука, зокрема культурологія. Будь-яке регулювання у сфері культури буде ефективним лише тоді, коли воно базуватиметься на дослідженні механізмів функціонування культури та комплексному аналізі соціально-культурних процесів. Можна поставити будь-яку мету, але якщо вона не відповідатиме реаліям і закономірностям функціонування соціально-культурної системи, вона буде просто фікцією.

Тому почати потрібно насамперед із елементарного усвідомлення того, що проектування та реалізація програм у сфері культури — надзвичайно складна справа, і цим не може займатися кожен. Втілити проект-менеджмент у сфері культури нітрохи не легше, ніж в економіці чи бізнесі. Адже лише для формулювання програмної мети потрібно здійснити величезну кількість культурологічних досліджень стану, різних варіантів і векторів розвитку культури. А це можливо лише на основі сучасних методологічних підходів і математичного аналізу. Те саме стосується й обґрунтування ефективності культурних програм, що передбачає визначення науково аргументованих показників і застосування відповідних діагностичних процедур. Зрештою, слід усвідомити, що регулювання культурними процесами в цілому, і в галузі дозвілля зокрема, має стати справою професіоналів [3, c. 65-67].

У нас є чудові фахівці в галузі теоретичної та прикладної культурології, соціології культури. Але потрібно об'єднати їх для вирішення завдань, інтегрувати їхні зусилля в цьому напрямі. Для цього потрібен державний підхід і державне замовлення на наукові розробки в цій сфері. Якщо замість величезної кількості розрізнених акцій ми зосередимо увагу на комплексних довгострокових програмах, то заощадимо кошти й отримаємо дійсну, а не фіктивну, результативність.

Культурні програми можуть бути різних рівнів і напрямів. Насамперед варто сконцентрувати увагу на програмах загальнодержавного рівня, у яких відображені національні пріоритети, визначені шляхи та етапи. У цьому контексті можуть бути розроблені регіональні культурні програми, а також спеціальні програми — туристичні, паркові, музейні тощо.

Окремі програми існують не самі по собі, а в єдиному контексті, взаємодоповнюючи одна одну. Наприклад, якщо розроблено комплексну регіональну програму, яка передбачає низку підпрограм, то немає потреби створювати паралельні дублюючі програми в цьому ж регіоні, замість того щоб сконцентрувати зусилля, ресурси та засоби на втіленні вже існуючої. При створенні замість комплексу дрібних програм єдиної мегапрограми (проекту) на їхній основі ми можемо підвищити ефективність усіх програм при економії людських, фінансових, кадрових ресурсів [5]. Такі мегапроекти дають змогу уникнути ситуації, коли в одному аспекті існує дублювання, а інші аспекти зовсім не забезпечені.

Так, парки чомусь практично випали з поля зору культурної політики і зведені до одних атракціонів. У зарубіжних парках, наприклад, у Дісней-лендах, існує комплексна культурно-освітня система на основі ігрових, розважальних програм для різних вікових категорій, сімейного дозвілля. Існують паркові ігрові програми для дітей із вивчення вітчизняної історії, природознавства, екологічної культури. У нас не тільки немає таких програм, але навіть за умови їхньої наявності вони не можуть бути реалізовані, оскільки вони, як і фахівці, в наших парках не затребувані. Потенціал розвитку рекреаційно-паркового сервісу величезний, але для його реалізації необхідний концептуально новий, фаховий підхід.

Виникає проблема щодо механізмів створення таких програм. Нами була запропонована методика розроблення багатоцільових програм, яка дозволяє створювати комплексні, «інтегровані» соціально-культурні програми на основі кількох цільових установок [5]. Але крім того, доцільно зупинитися ще на кількох важливих моментах.

Насамперед слід відзначити необхідність врахування загальнонаціональних і регіональних інтересів при створенні таких програм. Вони мають враховувати два вектори: перший виходить із загальнонаціональних інтересів; другий — з регіональних. Як показує досвід США та країн Західної Європи, другий вектор є важливим в обґрунтуванні програм державного рівня: програма реалізується в регіоні, розповсюджується в інших і поступово піднімається до загальнодержавного рівня. Такий підхід передбачає певну децентралізацію управління, що дає змогу забезпечити диференційований підхід до організації дозвілля, до планування, розроблення й фінансування культурно-дозвіллєвих програм.

Вироблення стратегічних і тактичних завдань у галузі дозвілля спирається на три принципи, що забезпечують послідовний її розвиток:

• принцип збереження, що передбачає опору на історично усталені, національно-самобутні форми дозвіллєвої діяльності населення;
• принцип спадкоємності, що передбачає специфічний для сучасного періоду спосіб «сполучення» старого й нового;
• принцип новизни, що передбачає стимулювання й підтримку суспільно значимих культурних явищ.

Стратегічні напрями мають довгостроковий характер, розробляються із залученням експертів у цій сфері та прогнозують визначення: а) актуальної проблемної ситуації; б) цільового стану розвитку; в) шляхів розв'язання проблемної ситуації. Реалізація стратегічних напрямів культурно-дозвіллєвої політики забезпечується комплексом відповідних програм, які віддзеркалюють конкретну проблемну ситуацію та розробляються в межах кожного зі стратегічних напрямів і є складовими єдиної мегапрограми (мегапроекту); у рамках останнього — низка проектів, що являють собою шляхи розв'язання певних проблем із урахуванням низки супутніх факторів. У проекті визначаються конкретна проблема, наявні ресурси, очікувані результати та критерії оцінки ефективності. Вирішення проблем стратегічного характеру здійснюється за наявності контролю проміжної мети й тактичного коригування. Якість програм має визначатися за такими критеріями:

• відбір пріоритетних програм і проектів;
• відбір розробників, експертів, виконавців програм і проектів, експериментальних баз їхньої реалізації;
• оцінка проектних розроблень, організаційних структур їхньої реалізації, результатів, отриманих у процесі такої реалізації;
• рішення про строки виконання програми (проекту): початок, проміжні стадії та термін завершення.

Важливим інструментом тактичного забезпечення програми є конкретні заходи, що пов'язані з програмою кількома способами. Окремі з них можуть бути спрямовані безпосередньо на вирішення певного завдання, на фінансування програми, на об'єднання людей навколо програми тощо. Заходи також дозволяють фіксувати початок і визначати стадії реалізації програми; залучати додаткові ресурси для реалізації програми; заохочувати учасників програми.

Важливого значення набуває наукове забезпечення програм і проектів, зокрема: координація наукових досліджень; удосконалення їхньої наукової бази в галузі дозвілля; підготовка й перепідготовка кадрів для цієї сфери; приведення змісту освіти у відповідність із сучасними вимогами розвитку суспільства.

Особливу увагу, на наш погляд, слід приділити ресурсному забезпеченню дозвілля, що передбачає:

• розв'язання екологічних, територіальних, економічних та інших проблем дозвілля, створення необхідної для цього правової основи;
• розроблення та реалізацію заходів щодо підвищення рекреаційно-дозвіллєвого сервісу; підтримку «нерентабельних» соціально цінних видів дозвіллєвих послуг;
• розвиток різних форм рекреації: національних парків і зон відпочинку, забезпечення їхньої доступності для населення;
• створення умов для розвитку комерційного сектору дозвілля; інтеграцію можливостей державного, комерційного та громадського секторів в організації дозвілля [9, c. 3-5].

1.2. Дослідження культурно-дозвільної активності населення

В умовах кризової економічної ситуації якість життя та соціальне самопочуття багатьох людей катастрофічно погіршилися. Про це свідчать такі показники, як неучасть у діях і заняттях, пов'язаних із задоволенням потреб, що є нормальними та звичайними в цьому суспільстві чи певній соціальній групі. Змістовний відпочинок, підвищення інтелектуального та професійного рівня потребують відповідних ресурсів — вільного часу, фінансових коштів, які більшості населення України сьогодні недоступні. Втрата людьми попередніх соціальних позицій, що означає і неможливість задоволення сформованих культурних потреб, призводить до примітивізації стилю життя, постійних пошуків засобів виживання.

За даними нещодавніх досліджень, умови відпочинку після роботи значно погіршилися для 33% українців, умови виховання дітей — для 25%, відпочинок під час відпустки вже не той, як раніше, для 48%, можливості брати участь у культурному житті стали гіршими для 22%.

Як повідомила кандидат соціологічних наук Людмила Скокова (Інститут соціології НАН України), кожен другий опитаний вважає, що матеріальні умови значно погіршилися саме за останній рік. Серед цієї половини громадян показники ще сумніші. Так, умови відпочинку після роботи значно погіршилися для 55% цієї групи, умови виховання дітей — для 44%, умови відпочинку під час відпустки — для 73%, можливості брати участь у культурному житті погіршилися для 36%.

Серед опитаних у 2006 році було виокремлено групу віком 18-55 років. За самооцінкою матеріального рівня життя своєї сім'ї за шкалою від 0 до 10 респонденти цієї групи розподілилися таким чином: 0-1 бал — 20%, 2 бали — 22%, 3 бали — 29%, 4 бали — 14%, 5-7 балів — 15% (позиції шкали вище 7 балів респонденти практично не обирали) [14, c. 7-9].

У дозвіллі населення переважають домашні види спілкування та відпочинку. Та навіть читання газет, слухання музики, комп'ютерні ігри більш поширені серед заможніших за оцінкою матеріального рівня респондентів. Зі зниженням рівня забезпеченості рівень активності у сфері фізкультури, спорту та інших різновидів активного відпочинку теж знижується. Навіть оздоровчий біг заможні практикують удвічі частіше, аніж бідні. Також удвічі більше заможні відпочивають на природі.

Найпоширенішим видом спілкування та проведення дозвілля завжди було відвідування та прийом гостей. Зубожіння населення призводить до неможливості зберігати традиції гостинності та підтримувати контакти з родичами, приятелями, колегами. Приймати гостей дозволяють собі лише 39% опитаних із найнижчими доходами та 63% — із найвищими. Замикання в собі веде до розірвання існуючих соціальних контактів і лише погіршує ситуацію тих, хто перебуває у фінансовій скруті. Звичайні та традиційні для кожної дорослої людини періодичні зустрічі друзів у кав'ярні чи ресторані теж стали для більшості наших громадян чимось недосяжним. «Походи» по крамницях можуть дозволити собі лише 11% із найбідніших і 22% із найзаможніших.

Відвідування кінотеатрів, театрів, концертів, музеїв, виставок, спортивних видовищ набагато менше доступні біднішим прошаркам населення. Пристосування до такого стану речей людей із розвинутими духовними потребами — за відсутності умов покращити матеріальну ситуацію — відбувається насамперед за рахунок зниження рівня життєвих домагань. Невигадливий відпочинок, невибагливі розваги — подібний стиль життя штучно нав'язується представникам багатьох груп нашого суспільства об'єктивно важкими умовами матеріального становища. На сьогодні майже всі соціокультурні практики, за винятком хіба що слухання радіо, менш доступні біднішим групам населення порівняно із заможнішими.

Соціологічні дані свідчать про невпинний процес зубожіння переважної більшості населення України, що сприяє формуванню «культури бідності», коли повноцінне життя відступає на другий план, зводячи існування людини до пошуків можливостей вижити [5, c. 8-11].

Розділ 2. Сучасний розвиток дозвільно-культурної діяльності та його перспективи

2.1. Сучасний стан дозвіллєво-культурної діяльності

Неупереджений погляд свідчить, що відносини між людьми в різних проявах, особливо нині, за перехідного до ринку періоду, часто будуються не відповідно до критеріїв високої людської культури. Нерідко замість доброзичливого відповідального ставлення до людей у суспільстві відчутна атмосфера протилежного. Помітні озлоблення, різке збільшення злочинності, корупція, байдужість до інших, зневажання совісті, честі. Низька моральність, відсутність культури дедалі більше утверджуються як норма повсякденного життя. Серед широких верств населення триває процес девальвації неперехідних загальнолюдських цінностей — гідності, порядності, здатності до співпереживання. Боротьба за виживання будь-якою ціною дедалі більше характеризує частину суспільства, що в крайньому вияві й призводить до названих явищ.

Ці процеси не оминули й молодь. Адже її цінності формує саме життя. А вірніше, та інформація, що їй дається всією соціальною кон'юнктурою, баченням дорослими вітчизняного чи зарубіжного життя. Бо в самої молоді немає свого великого життєвого досвіду. Вона може оцінювати ті чи інші явища, виходячи зі знань, отриманих у навчальних закладах, із засобів масової інформації, з оцінок батьків, близьких. Хоч, звичайно, й у цій роботі певне місце займає й осмислення власного пережитого. Але воно в переважній більшості не має вирішального значення при домінуючому впливі на молодих людей тих соціально-культурних ідеалів, що склалися у світі дорослих. Отож, виходячи з цінностей суспільства, у якому живе молодь, освіта кращою її частиною сприймається як можливість розвитку для себе. Але не як спосіб реалізації в ньому [1, c. 120].

Творчі здібності талановитої частини молоді в системі, де панує культ нахабної посередності, поверхових життєвих орієнтацій, низької духовно-моральної, естетичної культури, із прагматично засвоєною пробивно-корисною інформацією, без урахування інтересів інших, відчуття їх стану, співчуття, без усвідомлення наслідків своїх дій, відповідальності за добро кожного як істину, часто не можуть достатньо розкритися.

Відсутність правових, матеріальних умов для задоволення без перешкод духовних запитів, потенціалів, система соціологічного аналізу наслідків такого стану, державної підтримки, турботи про кращих, чистіших у духовній моральності особистостей, надання їм статусу престижності призводять до того, що реалізація досягнутих рівнів свідомості залежить тільки від самої людини. Недостатньо соціально-морально захищена й особливо в умовах перехідного періоду ще не повністю сформована молода особистість часто обирає більш безопірний шлях — іде на компроміси із собою, своєю совістю, установкою на високу мораль [2, с. 40-53].

Перебудовчі процеси, хвиля гуманітарного сплеску інтелектуалів із поверненням до національних джерел, слави, традицій, перспективи побудови громадянського суспільства захопили всю українську молодь.

Під впливом цих ідей, різноманітних релігійних і філософських концепцій можна пояснити й виникнення нової генерації молодих, які відкидають пріоритет матеріального, але повністю звіряють життя, виходячи з позицій духовного. Таких меншість, але, якщо дивитися в майбутнє, то хочемо ми цього чи ні, а згідно з еволюційними законами в ньому займуть місце саме вони. І, очевидно, ці думки небезпідставні. Свобода думки, філософське осмислення життя, його цінностей дедалі більше розглядають концепцію людини у пріоритеті її духовної природи як такої, що відкриває істинні цінності життя. Глибинне пізнання життя, Всесвіту, творче освоєння й розвиток усієї суми знань — ноосфери, що передані від попередніх поколінь, відкриватиме їх духовний зв'язок як нерозривний розвиток людства.

Нині частина молоді прагне повернення до Бога, як до смислового центру, універсального початку всякого буття. Людина має свої суверенні цілі незалежно від суспільства й підкоряється тільки Богу. Хоча цій молоді можна заперечити. Людина живе в суспільстві. І повністю ігнорувати тих, хто поряд із нею, — ближніх — не можна. Цьому суперечать і Божественні заповіді. Хоча, якщо людина буде жити за ними, то конфліктів із собі подібними на Землі буде набагато менше.

Знайомство зі світовою філософською думкою, зарубіжним способом життя, його цінностями, що відкривалися з перебудовою, вплив західних демократичних ідей на громадську свідомість викликали неоднорідні процеси в суспільстві. На різних рівнях розвитку молодих щось сприймається механічно, цілком, без осмислення, щось вибірково, щось заперечується через незнання чи, навпаки, виходячи вже зі свідомої, у силу наявної інформації, позиції. Але для більшості молодих цінність традиційних ідеалів, авторитетів порушена. Триває процес пошуку нових. Нерідко має місце повернення до народних традицій, часто просто як данина часу, без усвідомлення їх глибинного смислу та значення. Тому для кожної категорії молоді існують свої уявлення про авторитети, норми поведінки, пріоритети.

Особливо це помітно на ставленні молоді до мови, що є душею національної ментальності.

Молодь як представник народу, його оновлення, продовження вбирає те ставлення до мови, що їй прищеплене з дитинства рідними, близькими людьми, населенням того регіону, де вона проживає. Із останнім вона почуває себе ідентичною, особливо під тиском стереотипів минулого, коли особистість не була виведена з колективу. Для неї рідною буде та мова, якою вона спілкувалася з дитинства. Для молоді західного регіону — українська, східного й південного — переважно російська.

За результатами загальноєвропейського дослідження «Ціннісні орієнтації населення», що проводилося в Україні Центром «Соціальний моніторинг» та УІСД у грудні 2005 р., виявлено, що сьогодні майже 60% молодого покоління України віддає перевагу свободі особистості перед принципом соціальної рівності, що підтримують лише чверть опитаних. Це свідчить про зміни ціннісних орієнтацій нового покоління порівняно з особами середнього та похилого віку, які більшою мірою підтримують принцип рівності та менше схильні підтримувати свободу особистості. Серед найбільш важливих проблем для сучасного українського суспільства, на думку молоді, крім економічних реформ, є можливість народу впливати на прийняття урядом важливих рішень і рух до гуманного суспільства, у якому цінується людська особистість. Доцільно розглянути рейтинг основних цінностей життя молоді порівняно з усім населенням та з попередніми результатами. Сім'я, оточення друзів і робота були й залишаються найважливішими складовими життя. Цілком природно, що для молоді більшого значення набувають вільний час, хобі, вечірки та відвідування кафе, що відбиває вікові особливості. Вищий рівень зацікавленості представників молодого покоління політикою та власним бізнесом уже означає міжпоколінні зрушення та зміну системи життєвих орієнтирів [3, c. 57-58].

Відбуваються певні зміни в системі цінностей щодо роботи. Для молоді важливішими стають такі ознаки, як висока оплата праці, цікава робота, можливість чогось досягти, гарні можливості для підвищення, а також можливість проявляти ініціативу. У поглядах на важливі аспекти роботи виявляється й більш прагматичний підхід молодих людей: пріоритетними стають зручні години роботи, тривала відпустка, відповідність здібностям. Молодь більш толерантно порівняно зі старшими віковими когортами ставиться до того, що працювати не обов'язково, якщо людина не хоче. Разом із тим молодь вважає за справедливий диференційований підхід до оплати праці, коли одна й та ж робота, але виконана швидше, ефективніше та надійніше, має оплачуватись у більшому розмірі.

Змінюються також погляди молодого покоління на обов'язки батьків стосовно дітей, формується усвідомлення того, що батьки можуть мати своє особисте життя, а не повинні повністю віддаватися своїм дітям, навіть за рахунок особистого благополуччя.

Крім того, світ ціннісних орієнтацій відбивається на тому, які саме якості необхідно виховувати у власних дітей. Молоді люди більшою мірою приділяють увагу таким якостям, як працездатність, відповідальність, рішучість і наполегливість, терпимість і повага до інших людей, гарні манери. Меншою мірою визначена орієнтація на слухняність, релігійність, безкорисливість.

Однією з ознак цивілізованості країни, свідченням залучення суспільства до світової спільноти є рівень розвитку духовності її громадян, моральні цінності та ідеали, котрі сповідує більшість населення. Одним із чинників, що характеризує внутрішній світ молодої людини, є стурбованість духовним світом свого існування. З огляду на те, що в повсякденному спілкуванні люди найчастіше обговорюють саме ті проблеми, що їх турбують найбільше, показовим є розподіл відповідей молодих українців на запитання «Як часто Ви обговорюєте кожне з наведених питань зі своїми друзями?» під час соціологічного опитування «Молодь за здоровий спосіб життя», проведеного Українським інститутом соціальних досліджень і Центром «Соціальний моніторинг» у вересні 2005 року.

Серед іншого найчастіше предметом обговорення в молодіжному середовищі є музика (56% опитаних віком 15–22 роки зазначили, що «часто» й «дуже часто» обговорюють питання музики), спорт (41%) і проблеми організації відпочинку (59%). За актуальністю для української молоді названі проблеми поступаються лише заробітку грошей («дуже часто» й «часто» їх обговорюють 71% респондентів) і проблемам, що пов'язані з одягом, зовнішністю та модою (67%). Слід зауважити, що такі значимі для структурування духовного світу особистості чинники, як національна культура, культура й мистецтво, релігійна віра, не посідають високого щабля в ієрархії актуальних для молоді проблем. «Дуже часто» й «часто» їх обговорюють відповідно 13, 25 та 16% опитаних. Інтерес до національних відносин збільшується зі зростанням освітнього рівня (від 9% серед молоді з незакінченою середньою освітою до 17% серед тих, хто має або отримує вищу освіту). За регіональним розподілом частіше обговорюють національні проблеми молоді мешканці Південно-Західного, Південного регіонів (відповідно 21 та 20%), найменш актуальними вони є в Центрально-Західному регіоні (5%). Наймолодші українці активно обговорюють питання музики (74% 15–17-річних — «часто» й «дуже часто»), з віком інтерес до музики дещо вщухає (53% серед 21–22-річних).

Загальною кризою моральності в суспільстві занепокоєні 14% опитаних віком 15–22 роки, обмеженими можливостями для задоволення культурних потреб — 10% [1, c. 65-68].

Зростання освітнього рівня молоді не призводить автоматично до підвищення незадоволення наявними можливостями для задоволення культурних потреб. Вочевидь, разом із безсумнівним зростанням культурних потреб, що супроводжує освітній процес, молодь отримує й необхідні навички та вміння для їх задоволення. Необхідною передумовою формування духовного світу є наявність вільного часу, усталені навички й можливості його проведення в той чи інший спосіб. Водночас духовні цінності молодої людини зумовлюють її вибір на користь того або іншого способу проведення дозвілля.

Культурно-дозвільна діяльність вирішальним чином впливає на процеси формування духовності, визначення моральних цінностей, притаманних молодіжному середовищу. Однак цій сфері суспільного буття притаманні суперечності, що в сучасних умовах не мають сталого механізму розв'язання. З одного боку, культурно-дозвільні заклади покликані пропагувати високі культурні, моральні та духовні цінності, а з іншого, в умовах обмеженого фінансування заклади й установи культури вимушені здійснювати заходи, що відповідають невибагливим вимогам споживачів.

На духовне життя молодих людей істотно впливає найближче оточення. 72% респондентів зазначили, що визнають за краще проводити вільний час із друзями. Не заперечуючи значення власних характеристик особи, підкреслимо, що саме якісним складом оточення істотно визначається засвоєна людиною система цінностей і установок.

Поширеним у молодіжному середовищі є прослуховування аудіокасет, платівок або CD-дисків. 59% респондентів проводять вільний час у такий спосіб.

Привертає увагу вкрай незначна питома частка тих, хто вільний час використовує для відвідування музеїв і театрів: у цілому серед опитаних таких виявилося відповідно 10 і 17%. Книжки, газети й журнали люблять читати менше половини молодих людей.

Переважна більшість молодих людей, заклопотана повсякденними проблемами й негараздами, має невисокий рівень культурних потреб, що реалізуються, як правило, в епізодичних і непослідовних зверненнях до культурних цінностей. Культурні потреби й запити здебільшого зводяться до найбільш простих і невимогливих проявів, задоволення чого не потребує організаційних, інтелектуальних чи вольових зусиль (відвідування дискотек, клубних вечорів, перегляд телепрограм і т.п.). Водночас відвідування концертів класичної музики, музеїв, виставок, що потребує певного рівня компетентності, не є поширеним способом проведення дозвілля. Відбувається прагматизація свідомості молоді, утиск духовних джерел життя. Упродовж останніх років сталися суттєві зміни в релігійному житті України. Цим змінам сприяло законодавче закріплення й забезпечення гарантій і можливостей практичної реалізації свободи совісті, релігій, релігійних організацій. Україна стала поліконфесійною державою з широкою структурою віросповідань. Так, із 1992 року чисельність релігійних організацій збільшилася майже на 10 тис. і налічує за станом на 1 січня 2000 року близько 23 тис., а кількість конфесій перевищує 80 номінацій. У державі йде процес формування церковних управлінських структур: діють понад 200 духовних центрів та управлінь, функціонують 120 вищих і середніх духовних навчальних закладів для підготовки кадрів священнослужителів. Для роботи з віруючими створено 7165 недільних шкіл. На території України знаходиться 250 монастирів. Обслуговують релігійні громади 21281 священнослужитель (650 із них — іноземці).

Історія знає чимало прикладів, коли гострі кризи та стрімкі соціальні зміни супроводжувались розквітом новітніх культів. Деякі дослідники взагалі вважають їхнє існування постійним ферментом релігійної картини світу, використання в самій людській природі — неприйняттям сьогодення, «чисто антропологічним протестом» проти мінливої дійсності. Фахівці зазначають також, що для багатьох молодих людей нові культи з їхньою жорсткою, навіть жорстокою, дисципліною та всеосяжним контролем і регламентацією є «спокусою тоталітаризму», що звільняє від нестерпної, особливо для молоді, агонії постійного вибору без чіткого рішення.

Узагальнюючи вищесказане, можна знайти причини становища в такому контексті мислення. Навчальний процес в основному був спрямований на інформаційну насиченість без справжньої турботи й відповідальності за виховання цінного духовного світогляду. Пріоритет духовного, визнання його об'єктивності заперечувалися реаліями суспільного життя, офіційними, ідеологічними догмами. Суспільна система не давала соціального запиту на загальнолюдські цінності — людську культуру, людяність, що й може бути лише як результат духовного освоєння світу, як вираження кращих почуттів, прагне найвищих прагнень згідно з критеріями духовності, морально-етичної, естетичної свідомості. Вона містила лише турботу про підготовку вузьких спеціалістів із технічною, правовою, природничою чи іншою освітою. Тому й проблема серйозних теоретичних розробок щодо формування свідомості молоді, заснованої на загальнолюдських цінностях, дієвого механізму впливу на цей процес за перехідного періоду від однієї системи до іншої потребує найпильнішої уваги та практичних дій [6, c. 12-16].

2.2. Культурно-дозвільна активність і матеріальна диференціація населення України

Важливою перепоною на шляху до формування духовного світу є насамперед відсутність необхідних можливостей для задоволення духовних потреб.

В останній час в Україні значно зменшується кількість будинків культури, клубів, об'єднань за інтересами, за місцем проживання тощо.

Сучасні вчені нараховують до 500 різних видів і форм дозвілля. Тут і участь у самодіяльній художній творчості, заняття спортом, відвідування театрів, кіноконцертних залів, бібліотек, музеїв, подорожі, кіно-фотоаматорство, колекціонування та багато іншого. Це далеко не повний перелік видів творчої діяльності, від яких залежить духовне багатство і розвиток самої особи.

Нині стоїть важливе завдання виховувати в людей постійну потребу у своєму культурному зростанні. Вона має бути того ж рівня значимості, що й потреба у праці. Якщо ця остання є мотиваційною основою готовності індивіда до інтенсивної трудової діяльності, то перша — також основою до активних форм дозвілля і зростання культурних потреб особистості.

Виховне значення дозвілля пов'язане з його якістю, змістом, різноманітністю форм, функціями, мірою прилучення людини до дозвільної діяльності, станом роботи закладів культури. Там, де її зміст лишається бідним, а форми й методи — шаблонними, примітивними, виховне значення клубів, будинків і палаців культури знижується. На жаль, не всі вони ще стали місцем, де кожен може знайти собі заняття до душі, тобто з пасивного глядача і слухача перетворитися на активного учасника заходів, які вони проводять.

Що ж виховується на дозвіллі? Світоглядна культура, потреби, смаки, почуття й емоції людей, їх колективістська свідомість, уміння. Сьогодні особливе значення має виховання світоглядної культури, розумних потреб і смаків, особливо в молоді. Соціологічні дослідження художніх смаків молоді підтверджують, наскільки актуальною є нині дана проблема.

Творчість — одна з найбільш високих цілей дозвілля. Йдеться про те, що не тільки у сфері праці людина може створювати нове, а й у сфері дозвілля. Дозвілля надає можливості для творчості всім без винятку. У цій сфері ніщо не заважає реалізації закону переміни занять, і вона дозволить більш об'ємно та різнобічно розбудовувати духовність конкретної особистості.

Дозвілля — могутній засіб вияву талантів, зміцнення обдарувань. Власне, елемент творчості притаманний багатьом видам і формам дозвіллєвої діяльності. Проте існують, так би мовити, чисті форми творчого дозвілля. Серед них найчастіше виділяють гуртки художньої самодіяльності, певні види клубів за інтересами, любительські об'єднання.

Колективне проведення дозвілля, а саме таке ми маємо на увазі щодо студентів вищих навчальних закладів, вимагає спільності захоплень, психологічних контактів між людьми, швидкої адаптації новачків. Воно поєднує в собі видовищність, змагальність, розважальність, інформативність із виховним моментом.

Поєднання індивідуально-особистісних і колективістських елементів у способах проведення вільного часу є необхідною умовою культури дозвілля, яка формується всім укладом життя сучасного суспільства. Але це — не стихійний процес. Він передбачає цілеспрямовану дію на потреби й інтереси людей, їх смаки, погляди, виховання вміння правильно розпоряджатися своїм вільним часом і, зрештою, формувати духовність у сфері дозвілля [11, c. 48-50].

Нас зацікавило питання, яким же чином відноситься вільний час саме до волі? Уже сам термін «вільний час» каже про те, що людина може, здавалося б, використовувати його цілком на свій власний розсуд. Але в реальному житті вільний час виявляється детермінованим соціально-економічними, політичними та духовними відносинами самих людей.

Безумовним проявом особистої волі у вільний час є волевиявлення самої людини, наявність у неї можливості вільно користуватися часом. Практично це — вільний вибір варіанта дії. Свобода в цій ситуації є не тільки в наявності більшої чи меншої кількості видів діяльності, а й у можливості вибрати бажане без будь-якого примусу або тиску ззовні. Саме тут людина отримує відчуття волі.

Волевиявлення виражається у виборній активності суб'єкта. Обираючи у вільний час той чи інший варіант дії, студент готовий іти на певні витрати енергії заради виконання запланованого. Насамперед це стосується діяльності, яка вимагає великого фізичного та розумового напруження. Нерідко студенти стають рабами випадкового вибору у вільний час саме через слабку волю.

Вільна діяльність у дозвіллі — це не тільки здійснення якихось позитивних прагнень, але й уміння, здатність від чогось відмовитися, у чомусь себе обмежити. «Велика воля, — писав А.С. Макаренко, — це не тільки вміння чогось побажати і досягти, але й уміння примусити себе від чогось відмовитися, коли це потрібно. Воля — це не просто бажання і його задоволення, а це ще й бажання і зупинка, бажання і відмова...» [4, c. 34].

Характер використання вільного часу багато в чому залежить і від віку людини. Сьогодні відбувається суттєва зміна меж дитинства, підліткового віку, юності, середнього віку та старості. Демографічні тенденції складні та непередбачені. Суспільство то «молодіє», то «старіє», і не враховувати цього не можна.

Як і в попередні роки, у сфері дозвілля нині взаємодіють дві протилежні тенденції: одна — це пасивний, статичний спосіб проведення вільного часу, інша — його інтенсифікація за допомогою активних занять. Квартира й нині залишається основним місцем проведення дозвілля міським жителем. Однією з причин такого «пасивного» дозвілля є «одомашнення» духовної культури, яка у вигляді книг, музичних записів, відеофільмів, ігор, колекцій дедалі більше «осідає» в квартирах.

Сьогодні «все є під рукою» для того, аби зробити свій дім справжнім осередком культурного життя, відпочинку, дозвілля. Це й притримує людей удома.

Ще одна причина пасивного дозвілля — незадовільна робота закладів культури, які протягом багатьох років недостатньо враховували зрослі духовні запити населення, не створювали необхідних умов для різноманітних занять людей у вільний час, повільно розвивали самодіяльні начала дозвілля. У їх діяльності переважає орієнтація на видовищні заходи. Як наслідок — знижується відвідуваність клубів і спортивних споруд, значна частина їх відвідувачів проводить своє дозвілля поза цими закладами. Має місце навіть відтік із художньої самодіяльності.

Зрозуміло, посилення тенденції до пасивного проведення вільного часу ускладнило та загострило низку проблем дозвілля. Ось одна з них: виховання культурних потреб і смаків людей, які б стимулювали організацію відповідних форм домашнього дозвілля. Це мають бути такі форми, які б сприяли процесам «роздомашнення» культури, формували активність людей у засвоєнні духовних благ, прагнення до більш широкого, ніж сімейне, спілкування.

У студентської молоді збільшуються потреби до особистої незалежності, прагнення до самоствердження. Виникають протиріччя з оточуючими людьми, носіями затверджених норм, вимог, традицій, не виключається й агресивне ставлення до заведеного порядку. Збільшується відповідальність особистості за певні вчинки. У період зрілості, з ростом освіченості та культури, набуттям життєвого досвіду діяльність особистості стає найбільше вільною.

Прагнення мати більший об'єм вільного часу великою мірою пов'язане з прагненням студента змінити свою манеру проведення дозвілля — реалізувати задумані плани, поглибити знання, зайнятися творчою діяльністю, «знайти себе». Інакше кажучи, зростає цілеспрямованість використання студентами свого вільного часу, прагнення утвердити себе в очах оточуючих, заслужити їхню повагу. Людина начебто переносить функції, які завжди належали роботі та навчанню, на вільний час.

Традиційна мережа культурно-освітніх, дозвіллєвих закладів, яка протягом багатьох років формувала певний рівень культури студентської молоді, сьогодні не тільки значно скоротилася, але й не відповідає потребам молодого покоління, переживає кризу, більша частина молоді не користується її послугами.

Сьогодні ситуація в суспільстві диктує нові завдання духовного розвитку майбутнього фахівця. Становлення духовності особистості передбачає соціокультурний процес впливу суспільства на людину. Водночас це і форма духовно-інтелектуальної активності особистості, яка критично, творчо освоює нові суспільні ролі, цінності, осмислює досвід попередніх поколінь у нових соціально-економічних, духовно-інтелектуальних умовах [12, c. 125-129].

Висновки

Культура дозвілля особистості є важливим предметом наукового аналізу. Питання її розвитку в суспільстві тісно пов'язане з проблемами розвитку культури та має стати одним із пріоритетних напрямів державної культурної політики. Механізмом реалізації такої політики є багатоцільові програми, які проектуються та впроваджуються на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях. Необхідне підвищення ролі науки в процесі створення та реалізації таких програм.

Зрозуміло, що культура в будь-якій формі починається зі звичайного людського спілкування — міжособистісного чи опосередкованого (через канали мас-медіа, літературу, мистецтво тощо). Із цього спілкування й народжується соціальне. А якщо фінансова нестабільність більшості населення призводить не тільки до рідких відвідин театру та кіно, але й до неможливості спілкуватися з найближчими родичами за святковим столом, йдеться вже про так звану соціокультурну деградацію.

Сучасний розвиток української держави визначається трансформаційними процесами, що призводять до зміни цінностей і ціннісних орієнтацій молоді. Для формування свідомості молоді необхідні діючий механізм впливу на цей процес і велика увага з боку держави.

Сучасний розвиток української держави визначається трансформаційними процесами, пошуком власного шляху розвитку, зміни цінностей та ціннісних орієнтацій. В Україні зароджується громадянське суспільство. Його ознаками є демократія, багатопартійність, плюралізм соціальних програм, розкриття соціального та духовного статусу особистостей. Цінність особистості громадянського суспільства є найвищою соціальною цінністю й формується гармонійно з розвитком як суспільства, так і особистості.

Список використаної літератури

1. Ариарский М.Л. Прикладная культурология. — СПб., 2002. — 438 с.

2. Бирженюк Г.М., Марков А.П. Основы региональной культурной политики и формирование культурно-досуговых программ — СПб.: СПбГУКИ, 1992. — 128 с.

3. Воловик А. Педагогіка дозвілля: Підручник. — X.: Харків, держ. акад. культури, 1999. — 332 с.

4. Дюмазедье Ж. Досуг как сфера духовной деятельности. — М.: Прогресс, 1987. — 132 с.

5. Кірсанов В.В. Технологія проектування поліфункціональних соціально-культурних програм // Вісн. КНУКіМ. «Педагогіка». — 2002, № 6. — С. 8—14.

6. Кротова Ю.Н. Досуг вчера и сегодня. Становление современных взглядов на социальную ценность досуга. — СПб.: Изд-во СПбГУКИ, 1993. — 23 с.

7. Мосалев Б. Досуг: методология и методика социологических исследований: Учеб. пособие. — М.: МГУК, 1995. — 96 с.

8. Культура досуга / В.М. Пича, И.В. Бестужев-Лада, В.М. Димов и др. — К., 1990. — 240 с.

9. Пішун С. Формування культури дозвілля студентів вищих навчальних закладів в умовах роботи студентського клубу: Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.07 / Ін-т пробл. виховання АПН України. — К., 2005. — 19 с.

10. Сергета І. Гігієнічні основи комплексної системи оптимізації вільного часу підлітків: Автореф. дис. д-ра. мед. наук: 14.02.01 / Нац. мед. ун-т ім. О.О. Богомольця. — К., 1996. — 44 с.

11. Соколов Э.В. Свободное время и культура досуга. — Л.: Профиздат, 1977; Стрельцов Ю.А. Социальная педагогика. — М.: МГУК, 1998. — 144 с.

12. Титов Б.А. Социализация детей, подростков и молодежи в сфере досуга. — СПб.: Изд-во СПбГУКИ, 1997. — 276 с.

13. Устименко Леся Миколаївна. Реалізація культурно-просвітнього потенціалу туризму в організації дозвілля молоді: Дис. ... канд. пед. наук: 13.00.06 / Київ. нац. ун-т культури і мистец. — К., 2000. — 205 с.

14. Цюлюпа С. Педагогічні умови формування культури вільного часу студентів: Дис. канд. пед. наук: 13.00.06 / Київ. нац. ун-т культури і мистец. — К., 2004.