Філософія господарства

Вступ

На зламі тисячоліть людство опинилося перед необхідністю радикального перегляду усталених уявлень про духовне та матеріальне буття. Змінюються підходи до розуміння простору й часу, спокою та руху, кінцевого й безмежного, причин і наслідків, необхідності та випадковості, раціонального й ірраціонального, а також базових цінностей і сенсу існування. Проте усвідомлення цих трансформацій відбувається повільніше, ніж цього потребує динамічне середовище. Як зазначав Н.Н. Моісеєв, сучасне світорозуміння потребує нових орієнтирів. Одним із можливих шляхів подолання цієї дисгармонії є філософія господарства. Невипадково це поняття дедалі частіше з'являється в дискусіях про соціально-економічні, політичні та духовно-культурні перспективи Росії.

Водночас звернення до відомої праці С.Н. Булгакова не вичерпує всього смислового та контекстуального багатства цього терміна. Судячи з того, як і в яких контекстах використовується відповідна термінологія, філософія господарства сьогодні претендує як на статус синтетичної теорії про господарство, так і на роль окремої філософської дисципліни — поряд із філософією права, релігії чи мистецтва, а також на актуалізацію ноосферної ідеї в господарській сфері. Як підкреслюють Г.И. Батурина, Ю.М. Сєров та Г.С. Смирнов, історичний розвиток ноосферної ідеї мав прихований, латентний характер, виявляючись у різних сферах — мистецтві, філософії, науці — нерівномірно, прориваючись в одній галузі, а потім відлунюючи в інших культурних іпостасях.

1. Актуальність дослідження філософії господарства

Необхідність вивчення світу як господарства зумовлена кількома чинниками. Насамперед це глобальна екологічна криза, що виникла через невідповідність сучасного господарювання природним законам буття. І.В. Дмитрієвська слушно зауважує, що багато наших проблем походять від ігнорування біологічної освоєності планети: у ній немає інертної матерії в чистому вигляді, усе включено в біоценози як умови життя. Однак людина не розвиває в собі відчуття причетності до всього живого та унікальності власного й чужого життя. Екологічна криза тісно пов'язана з кризою духовною та економічною, тому можна говорити про загальну цивілізаційну кризу. Вона торкнулася й наукового знання про господарство, зокрема економічної науки, яка демонструє неадекватні уявлення про сутність економічних процесів і панування прагматизму, що виправдовує будь-які дії заради максимізації прибутку. Отже, всеосяжна теорія господарства виникає з потреби протистояти подальшому розпаду культури та взаємовідчуженню економічного й духовного світів.

Інтерес до філософії господарства зумовлений, з одного боку, прагненням до створення цілісного синтетичного знання, що об'єднало б вузькоспеціалізовані дослідження. З іншого боку, її синтезуюча функція є критично важливою в умовах зростаючої диференціації суспільних утворень, розпаду спільного соціального змісту та ціннісних орієнтирів на окремі раціональності, що загрожує втратою культурою свого об'єднувального начала. Розв'язання цього завдання можливе через розуміння філософії господарства як дослідницького напряму в межах філософії, що розглядає питання: як співвідноситься господарська діяльність із суспільним життям у політичному, культурному, релігійному та естетичному вимірах; як поєднуються раціональне й ірраціональне в господарстві; як взаємодіють суб'єкт і об'єкт. Відповіді на ці питання дають ключ до нової єдності господарства й культури, повсякденного життя та цілераціональної діяльності, матеріального й ідеального світів. При цьому в роботі не аналізується конкретне господарство чи його історія, а йдеться про розвиток поглядів, підходів і моделей у контексті філософського осмислення господарства. Історія такого осмислення простежується від Платона й Аристотеля. Завдання полягало в тому, щоб побачити єдність у різноманітному та різноманіття в єдиному, сформулювати універсальні принципи позитивного функціонування господарства, коли людина стає співпричетною буттю. Тому господарство розглядається крізь призму таких категорій, як "Космос", "Всесвіт", "Універсум", "Буття", "Матерія", "Дух", "Природа", "Людина", "Культура". Людина — це проект, для якого навколишній світ потенційно включений у сферу її інтересів, оскільки є простором реалізації таких здібностей, як осягнення сутнісних форм світобудови, розрізнення сутності й існування, уявлення про субстанцію та акциденцію, сприйняття простору й часу, здатність бути суб'єктом і об'єктом управління, пізнавати все, включно з собою [5, c. 32-33].

Запропонований підхід до філософії господарства як продовження філософії космізму дає підстави розглядати дослідження в онтологічному ключі. Основна ідея полягає в тому, що господарство — це онтологічна реальність, певний космоустрій, у якому людина має продовжити творіння. Тому господарство розглядається в ноосферному контексті як сфера творчої діяльності, пов'язана зі збереженням і вдосконаленням життя.

Питання про раціональність діяльності суб'єкта слід ставити інакше, ніж у конкретних дисциплінах, а саме: наскільки усвідомлено й раціонально діє суб'єкт і за яких умов свідома раціональна діяльність виявляється частиною "незавершеної", "відкритої", "живої", творчої діяльності. Проблема полягає в характеристиках раціональності суб'єкта господарювання як творчої діяльності, завдяки якій людина включається в онтологічний процес.

На користь обраної спеціальності свідчить і те, що в дослідженні продовжені традиції, закладені С.Н. Булгаковим, який надав філософії господарства статус філософського знання, проаналізував основні лінії перетину філософських та економічних інтересів у теорії господарства, де філософія господарства претендує на роль методології. Він прагнув виявити глибинні підстави предметів, розкрити їхню справжню сутність, показати вплив моральних, релігійних і культурних мотивів на поведінку людей у господарській сфері, вказуючи шлях іншим наукам у подоланні фрагментарного та статичного характеру їхніх моделей.

Водночас сьогодні значення особистості піддається сумніву. Постмодернізм стверджує, що особистість, загублена в комунікаційних потоках, не має сталої системи цінностей, уявлень про права, обов'язки та відповідальність, а тому втрачає сенс. Філософія господарства, яка представляє людину як основного суб'єкта господарювання — творця, здатного приймати самостійні рішення та відповідати за їхні наслідки, — спрямована на максимальне розкріпачення особистості, усвідомлення умов для розкриття творчого потенціалу кожної здатної до цього людини.

Актуальність розробки проблем філософії господарства пов'язана з визначенням перспектив Росії. Закордонні моделі господарського розвитку не приживаються в нашій країні, оскільки розраховані на господарство з іншим укладом, де ВВП на душу населення становить 18 тисяч доларів і вище, тоді як у нас — максимум 5-6 тисяч. Йдеться не лише про кількісні показники, а й про якісні характеристики. В Україні інша система господарювання, інший менталітет суб'єктів, і для успішного функціонування господарство має бути органічно пов'язане з вітчизняною дійсністю. Господарство не можна ототожнювати з якоюсь однією стороною життя чи обмежувати жорсткими рамками: воно починається з рівня окремого індивіда й сягає далеко за межі окремої країни чи групи країн. Лише тоді можливе усвідомлення справжніх цілей людства та його можливостей щодо перебудови світу. Людина має продовжити творіння світу, і щоб її дії не призвели до катастрофи, необхідно зрозуміти сутність господарства та основні напрямки розвитку людства, враховуючи, що "людина є природною частиною біосфери, виникла в результаті її еволюції, і на неї, як і на всі живі види, поширюються закони розвитку біосфери. Гомеостаз людства як біологічного виду безпосередньо залежить від його здатності дотримуватися загальних законів розвитку біосфери та забезпечення її стабільності" [2, c. 89-93].

Початок філософського осмислення господарства пов'язують з іменами Платона й Аристотеля. Іноді першість приписують Ксенофонту, автору трактату "Домострой", де йдеться про господарську мудрість як уміння керувати світом речей, дотримуючись порядку відповідності речей своїм місцям. Однак у Ксенофонта об'єктом розгляду є натуральне, замкнуте господарство. Для філософії господарства ж принцип відкритості є одним з основних. Тому вихідним пунктом є вчення Аристотеля про економіку та хрематистику, що базується на розмежуванні натурального й товарного господарства.

Етичні та практичні аспекти вчення Аристотеля були продовжені в роботах філософів-теологів Середньовіччя. Фома Аквінський, як і інші мислителі свого часу, розглядав устрій господарства як наслідок божественного плану. Діяльність кожної людини в межах, установлених Богом, перетворювалася на релігійний обов'язок. Але на відміну від Августина, Фома Аквінський проповідував активний підхід до земних справ, оскільки "божественна благодать" залежить і від людських діянь.

У Новий час відбувається предметне розмежування філософії та економічного знання: з'являється політична економія, що займається питаннями продуктивної й непродуктивної діяльності, природою та джерелами багатства. Для засновників політекономії А. Сміта й Д. Рікардо економіка стала синонімом хрематистики, оскільки створювалася як наука про сутність і причини багатства. Економічна сфера стала розглядатися як самодостатня й найважливіша. Пізніше на зміну політичній економії приходить економічна теорія, версія якої покладена в основу стандартного курсу з "економіки", предметом якої є вивчення використання людьми обмежених ресурсів для виробництва благ і їх розподілу через обмін. "Економікс" не передбачає виділення особливої сфери діяльності людини. Таким чином, філософія господарства втрачає предметні підстави в економічному знанні й стає одним із напрямків у філософії.

Правомірність побудови філософської системи, пов'язаної з дослідженням різних сфер життя, була предметом вивчення багатьох філософів. Однак Г.-В.-Ф. Гегель першим дав переконливе обґрунтування виділення окремих філософських наук і розробив філософію історії, права, релігії та мистецтва. Він вважав, що право, релігія, історія самі по собі не є предметом філософії. Матеріал набуває філософського значення лише тоді, коли розкривається як момент розвитку поняття, нерозривно пов'язаного з наявним буттям. Тому історичне становлення, зміну форм релігії, права, мистецтва необхідно осмислювати як єдиний закономірний процес. Філософія показує необхідність існування цих сфер, причини їх появи та особливості розвитку, кінцевий пункт руху.

Ідея розгляду світу через призму господарства отримала розвиток наприкінці ХІХ — першій половині XX століття серед таких мислителів, як М. Вебер, В. Зомбарт, Г. Шмоллер, Г. Зиммель. Вони розглядали господарство як багатофакторне утворення, де поряд з економічною складовою діють психологічні, соціальні, ціннісні, інституціональні фактори. Особливе місце приділялося аналізу так званого духу господарства (капіталізму), під яким розумілася сукупність душевних властивостей і функцій, що супроводжують господарювання. Розроблені теорії були міждисциплінарними утвореннями.

С.Н. Булгаков перевернув уявлення сучасників про філософію господарства, надавши їй статус філософсько-методологічного знання та довівши правомірність ідеї, що розглядає світ як господарство. Його філософія господарства мала глибокий методологічний зміст, оскільки містила аналіз основних ліній перетину філософських та економічних інтересів у теорії господарства, де філософія господарства претендує на роль методології. Більше того, вона спрямована на подолання замкнутості суспільних дисциплін і передбачає цілісне знання. Іншим важливим досягненням С.Н. Булгакова є теза про недопущення змішування загальнофілософських понять і спеціально економічних, оскільки це призводить до викривленого розуміння господарських процесів. Для нього характерний методологічний максималізм — прагнення виявити глибинні підстави предметів, розкрити їхню справжню сутність. Крім того, філософія господарства передбачає розгляд моральних, релігійних, культурних мотивів, що впливають на поведінку людей у господарській сфері, вказуючи шлях іншим наукам у подоланні статичного характеру їхніх моделей. Філософії господарства С.Н. Булгакова властивий есхатологізм, що є не проявом песимізму, а результатом глибокого розуміння суперечливих основ господарського буття [6, c. 33-34].

Методологічну цінність має сформульований С.Н. Булгаковим принцип, згідно з яким його власна концепція не пропонується як еталон, і поряд із нею може бути побудована зовсім інша теорія господарства.

В українській та російській філософії, окрім С.Н. Булгакова, проблеми, що стосуються філософії господарства, розглядали: А.С. Хом'яков, який бачив господарство побудованим на принципі "органічності"; Н.К. Михайлівський, що розробив вчення про цілісність особистості та метафізику природи; П.А. Флоренський, який представив концепцію всеєдності як основи космічного господарства та теорію реалістичного (трудового) ставлення до світу; Є.Н. Трубецькой, що запропонував вчення про універсального суб'єкта; євразійці (П.Н. Савицький, Н.С. Трубецькой, Г.В. Флоровський, П.Н. Сувчинський, Л.П. Карсавін), які бачили Росію особливою географічною та культурно-історичною територією, третім континентом; П.Б. Струве, що висунув ідею метафізичності буття; А.А. Богданов, творець вчення про організаційні процеси — Тектології; Н.Д. Кондратьєв, що вивчав проблеми статики й динаміки господарства; П.И. Новгородцев, який розглядав проблеми взаємин абсолютного й відносного в суспільному ідеалі; М.И. Туган-Барановський, що досліджував рівні й форми організації господарства, проблему особистого й безособового; В.И. Вернадський, який зробив значний внесок у розробку вчення про ноосферу. Окремої згадки заслуговують роботи Н.Ф. Федорова, що проводив ідею онтологізації розуму та розглядав світ як єдине космічне господарство, і Н.А. Бердяєва, який поклав в основу вчення про господарство ідею онтологізації особистості.

До теперішнього часу сформувалося кілька підходів до аналізу господарського життя:

• стадіально-технологічний (Д. Белл, Е. Тоффлер) — пояснює зміни в господарстві технологічними факторами та панівним способом виробництва;
• культурно-соціологічний (Г. Зиммель, П. Козловскі, А. Тойнбі, О. Шпенглер) — розглядає взаємини економіки й культури в аспекті впливу на економіку культурних та етичних цінностей;
• структурно-функціональний (Т. Парсонс) — пропонує розуміння господарства з позиції цінностей і нормативних стандартів, що мають бути несуперечливими, визначеними, узагальненими й погодженими;
• гуманістичний (Т. Адорно, Г. Маркузе, Е. Фромм, Ю. Хабермас) — розглядає господарство крізь призму буття людини та пошуку гармонії у взаєминах із природою й культурою.

В українській та російській літературі існують різні підходи до визначення предметного статусу філософії господарства, систематизовані завдяки Третьому Російському філософському конгресу, де працювала секція "Філософія господарства". Були зафіксовані такі точки зору: міждисциплінарне знання — результат синтезу економічної теорії та філософії; самостійна дисципліна, що не є ні частиною філософії, ні частиною економічної теорії; методологічна основа економічної теорії; синонім економічної теорії; особливий варіант розвитку економічного життя; інтерпретація господарства як цілого; соціологічна дисципліна; політична економія, осмислена з погляду історичного підходу; частина філософського знання. Багато філософів, соціологів, економістів не визначилися зі своєю позицією щодо дисциплінарної приналежності філософії господарства. Проте накопичено достатній матеріал різної концептуальної спрямованості, що може бути використаний для побудови сучасної філософії господарства за умови єдиної методологічної позиції.

Значний інтерес становлять дослідження Ю.М. Осипова, засновника й ідейного лідера сучасної філософії господарства в Росії. Загальною передумовою для нього є відкритість філософії господарства для подальших розробок. Економіка розглядається як окремий випадок господарства, а вартість ототожнюється з економікою. Ю.М. Осипов уводить поняття деміурга, роль якого виконує людина, що йде шляхом перетворення світу відповідно до свого уявлення. Високо оцінюючи внесок Ю.М. Осипова у відродження проблематики філософії господарства та побудову оригінальної концепції, що поєднує моральне й діяльне начала, відкритість і евристичність, раціональність та ірраціональність, трансцендентне й іманентне, слід відзначити невизначеність із предметним статусом філософії господарства в його теорії. Вона не є ні економічною наукою, ні галуззю філософії, хоча проблеми, які він вирішує (сенс життя й господарства, що є людина господарююча, цілі й наслідки людського господарства), свідчать про філософський погляд на світ.

Крім робіт Ю.М. Осипова, теоретичну значимість мають праці сучасних вітчизняних авторів, які досліджують окремі сторони господарського життя та проводять системний аналіз господарства.

Методологічним аспектам теорії господарства, її предметному статусу присвячені роботи П.А. Рачкова, А.И. Самсина, А.И. Субетто, А.А. Погребняка, В.В. Чекмарева.

Етична сторона господарства є головним об'єктом дослідження в працях Ф.И. Гиренка, А.В. Іванова, Н.А. Макашевої.

Антропологічний підхід до дослідження господарства розвивають Г.В. Фадейчева, Л.С. Гребньов, Ф.И. Гиренок, Д.Ю. Миропольський [1, c. 95-100].

2. Філософські концепції господарства

Сьогодні, коли масштаби господарської діяльності людини надзвичайно швидко розширюються і дедалі очевиднішими стають її позитивні та негативні наслідки, завдання філософів, істориків, економістів, культурологів, антропологів полягає в глибокому теоретико-методологічному осмисленні феномену господарства, визначенні подальших тенденцій соціокультурного розвитку.

Господарські акти й технології в умовах глобалізації набувають аксіологічного значення, змушують світову спільноту ставитися до них із позиції загальнолюдських цінностей, стають предметом моральної рефлексії. Господарський етос є складовою частиною теорії та практики господарювання. Без оптимального вирішення господарських проблем як у регіонах, так і в планетарному плані сьогодні неможливо визначити стратегію людської діяльності. Проблеми господарства — це не тільки економічні, технічні й технологічні, але й філософські, культурологічні. Зрештою, усі вони фокусуються в людині, її свідомості й душі. Світ, як і завжди, "обертається навколо людини", і від людини, її духовності, філософсько-морального потенціалу залежить формування "розумного середовища" — ноосфери.

Філософсько-моральні аспекти людського господарювання тією чи іншою мірою висвітлювалися в історії суспільної думки. Нові покоління переосмислювали їх з урахуванням культурної спадщини, стикалися з новими проблемами, залишаючи їх вирішення прийдешнім поколінням. Ці питання ставали предметом наукової рефлексії, економічної теорії та історії, соціології, культурології і, нарешті, філософії. Багато з цього знання збереглося й широко використовується в сучасній науці. Але з певних причин залишається невикористаним величезний матеріал зі спадщини як зарубіжних, так і вітчизняних мислителів. У ній міститься безліч евристичних ідей і концепцій, зокрема з питань господарської діяльності людини. Ось чому звернення до історії суспільної думки, аналіз праць класиків світової та вітчизняної філософії з означеної проблематики є сьогодні актуальним завданням.

Серед видатних мислителів кінця ХІХ — першої половини ХХ ст., які порушували проблему господарської діяльності людини, особливе місце належить російському економістові, релігійному філософу й богослову, одному з представників київської релігійно-філософської школи Сергію Миколайовичу Булгакову.

Як відомо, початковий смисл поняття "господарство" пов'язаний з організацією безпосередньої життєдіяльності людини, її боротьбою за виживання. У стародавніх греків слово "ойкономія" мало два смисли: "дім" і "закон". Аристотель (роботи "Нікомахова етика", "Політія") тлумачив "ойкономію" як господарство в широкому, філософському розумінні. Такого ж значення надають цьому поняттю середньовічний мислитель І. Дамаскін, священник Сильвестр — автор "Домострою" — та М.В. Гоголь. Ретроспективний огляд визначень поняття "господарство" в суспільній літературі свідчить про те, що його науковий статус є недостатньо усталеним: у соціальній філософії та філософії культури воно ще не набуло конституційності за своїм змістом [3, c. 48-52].

Згідно з С.М. Булгаковим, поняття "господарство" слід розглядати з позиції двох підходів — економічного та філософського. По-перше, господарство — це економічна, трудова діяльність, спрямована на забезпечення матеріальних потреб з метою виживання людини. Але, на думку С.М. Булгакова, феномен господарства в методологічному вимірі не можна зводити до його політекономічного розуміння, оскільки політекономія як наука про господарство не може охопити багатьох соціокультурних аспектів господарської діяльності людини — антропологічних, культурологічних, етико-естетичних, релігійних, космологічних. Звідси виникає необхідність узагальненої, філософської інтерпретації господарства як феномену культури. Аналіз багатьох визначень поняття "господарство", які містяться в праці "Філософія господарства", свідчить, що філософське розуміння феномену господарства полягає, зокрема, в ідеї організації мертвої матерії цілеспрямованою діяльністю людини в органічне ціле, інакше кажучи, в олюдненні та окультуренні природи.

Узагальнюючи концептуальні ідеї С.М. Булгакова про сутність господарства, його місце і роль у світі, можна дійти висновку, що "господарознавство" як теорія господарства може мати різні методологічні рівні наукового осмислення: емпіричний, економічно-теоретичний і, нарешті, філософсько-культурологічний. Перший і другий рівні — прерогатива економічної науки, третій — філософії.

З урахуванням того факту, що існують два основні методологічні підходи до розуміння сутності та змісту феномену господарства, дослідження булгаковської концепції доцільно вести в контексті суперечливого співвідношення економічної версії ("економізму") та його філософського осмислення. Філософія господарства повинна мати пріоритет порівняно з політекономічною теорією. Вона дає можливість зрозуміти людину як господаря світу, творця культури та своєї долі.

Серед основних теоретико-методологічних орієнтирів дослідження соціокультурних аспектів булгаковської концепції господарства необхідно зазначити такі: 1) світ — це господарство; 2) господарство виступає як олюднення й окультурення природи; 3) господарство — процес і продукт праці; 4) культура — це господарським способом створюване життя соціуму; 5) природа — основа культури, матеріал для господарської діяльності людини; 6) господарство за своєю сутністю є духовним явищем; 7) господарство — це "творчість — відтворення", процес і одночасно результат культуротворення; 8) господарство і мистецтво — різні прояви єдиного цілісного культурного процесу, спрямованого на досягнення гармонії та краси буття людини; 9) перед людиною постає завдання створення "космічного господарства" як єдиного соціокультурного організму.

Виходячи з "континууму" цих основних теоретико-методологічних ідей, досліджуються основні соціокультурні інтенції концепції господарства С.М. Булгакова.

Усяке неординарне явище в науці (а саме такою є концепція господарства С.М. Булгакова) зумовлює використання в його дослідженні історичного методу. Органічно пов'язаний із цим методом і соціокультурний підхід, адже феномен господарства стає зрозумілим тільки в контексті існування культури з вивченням численних її аспектів: антропологічного, економічного, морально-етичного, естетичного, релігійного тощо. До того ж господарство та господарювання людини нерозривно пов'язані з культуротворчістю [4, c. 79].

Безумовно, дослідження такого складного феномену, як господарство, не може бути проведено без використання системного підходу. Господарство і природа, господарство і культура, господарство і людина ("господар"), господарство і віра — усі ці відношення між цілим і частками, між окремими складовими системи потребують у процесі дослідження використання методології систематики, звернення до аналізу та синтезу, методів порівняння й аналогій.

Ж.Ж. Руссо і Ш. Фур'є в контексті критики цивілізації висунули цікаві та плідні філософські ідеї щодо оптимальної організації господарства на нових принципах трудової та духовно-практичної діяльності людини: руссоїстські ідеї про поєднання власника й трудівника в одній особі господаря, про необхідність природно-морального підходу до ведення господарства; розробка Ш. Фур'є нової теорії та практики суспільного господарювання ("соцієтаризму"), створення моделі нового господарського світу на засадах асоціацій — специфічних господарських і соціокультурних утворень; К. Маркс і Ф. Енгельс визначали господарство насамперед як матеріально-виробничу діяльність, що безпосередньо створює реальний процес життя людей, світ культури. Як діалектик К. Маркс намагався не абсолютизувати пріоритетне значення виробничих відносин і акцентував увагу на взаємодії виробництва з обміном, розподілом і споживанням у культурно-господарському процесі. Але в кінцевому рахунку, вважав він, пріоритет залишається за економічними відносинами виробництва.

М. Вебер привертав увагу до феномену раціоналізації капіталістичного господарства, зумовленої багатьма чинниками. Особливого значення він надавав такому соціокультурному чиннику, як релігійна віра, приналежність людини до певної конфесії. На прикладі протестантизму він показує, як релігійна віра впливає на формування господарського етосу.

Основні ідеї означених вище мислителів щодо місця і ролі господарської діяльності людини в культурно-історичному процесі стали теоретичними засадами "критики господарства" С.М. Булгакова.

М.І. Туган-Барановський вважав, що одним із найважливіших наукових принципів політекономії як науки про господарство є "економічний принцип": людина у своїй господарській діяльності повинна намагатися отримати найбільшу вигоду з найменшою затратою сил. На його думку, практичні потреби й інтереси визначають організацію всього людського господарства, останнє ж є нічим іншим, як пристосуванням зовнішнього матеріального середовища до потреб людини. Разом із тим він, як і С.М. Булгаков, акцентував увагу на існуванні спільних проблем у політекономії та філософії в їх розумінні господарства (соціокультурні, ціннісні аспекти господарської діяльності людини). Б.Д. Бруцкус критично аналізував пошуки нових принципів культурного господарювання в Росії післяреволюційного періоду відомими вченими-економістами О.В. Чаяновим, С. Струміліним, Є. Варгою, М. Бухаріним і дійшов висновку, що більшовицький досвід господарювання засвідчує утопізм та історичний тупик практичного марксизму. Водночас він дещо недооцінював їхні теоретичні й практичні пошуки нових принципів організації культурно-господарського життя в нових історичних умовах [2, c. 98-100].

Висновки

Отже, слід пам'ятати, що розвиток господарських форм є не стихійним, а закономірним процесом, природна необхідність якого примусово обумовлює волю господарського суб'єкта. Таким є ставлення православ'я до індустріалізації та урбанізації сучасного життя, науково-технічного прогресу. Якщо цей процес неможливо змінити через його господарську неминучість, то не лишається нічого іншого, як переосмислити його по-християнськи й облагородити: зробити з організації експлуатації нивою загальнолюдської праці; замість служіння похоті та грошолюбству направити на служіння вищим цілям людства та християнської любові. Тут доречним є запитання загального характеру: чи має православна філософія господарства загальний есхатологічний смисл (віра в релігійний кінець світу та покарання грішних), чи вона спрямована лише на добування хліба насущного на кожен день?

На це питання намагався дати відповідь відомий російський філософ М.Ф. Федоров. За його думкою, господарює не індивід, а людство, причому окремі зусилля й досягнення людей підсумовуються в загальний результат людського оволодіння природою. Людина здійснює своє історичне призначення — стати володарем Всесвіту, розкриваючи його таємниці та підкоряючи їх своїй волі. У господарській праці, у підприємництві твориться загальна справа всього людства. У господарстві взагалі розкривається космізм людини, її покликання та міць; у ньому людина живе одним життям зі світом, як у потребах, так і у виробництві. Оволодіння силами природи, "регуляція природи" має для себе виправдання тільки через участь синів людських, які виконують справу Божу у всезагальному воскресінні своїх батьків. Якщо ця справа не буде завершена синами людськими, вважав М. Федоров, то вона буде звершена волею Божою в ім'я осудження тих, хто не справився зі своїм завданням.

Список використаної літератури

1. Остропольська З.М. Культурологічні аспекти філософії господарства С.М. Булгакова / З.М. Остропольська // Наукові записки Харківського військового університету. – Серія: Соціальна філософія, педагогіка, психологія. – Х.: ХВУ, 2002. – Вип. ХV. – С. 95–101.
2. Остропольська З.М. Ідея "праведного господарства" у вітчизняній філософській думці (Г.С. Сковорода, М.В. Гоголь, С.М. Булгаков) / З.М. Остропольська // Наукові записки Харківського військового університету. – Серія: Соціальна філософія, психологія. – Х., 2003. – Вип. 2(17). – С. 87–100.
3. Остропольська З.М. Західноєвропейська соціально-філософська думка XVIII–XX століть про культурно-господарську діяльність людини / З.М. Остропольська // Культура України. Серія: Мистецтвознавство. Філософія. – Вип. 15. – Х.: ХДАК. – С. 48–57.
4. Остропольская З.Н. Булгаковская интерпретация мира как хозяйства / З.Н. Остропольская // Міжнародна науково-теоретична конференція: Духовна культура в інформаційному суспільстві: Матеріали конф. – Х.: ХДАК, 2002. – С. 79.
5. Остропольська З.М. Моральні виміри господарчої діяльності людини / З.М. Остропольська // Міжнародна наукова конференція: Соціокультурні комунікації в інформаційному суспільстві: Матеріали конф. – Х.: ХДАК, 2003. – С. 32-33.
6. Остропольская З.Н. Хозяйство и искусство // Наукова конференція молодих учених: Культура та інформаційне суспільство ХХІ століття: Матеріали конф. – Х.: ХДАК, 2003. – С. 33-34.