Феномен конформізму й особливості особистості

Феномен конформізму й особливості особистості

Вступ

1. Сутність конформізму та його функції.
2. Особистість: визначення, структура, етапи формування, типологія.
3. Темперамент: фізіологічні засади та основні типи.
4. Характер: риси, типологія, значення для професійної діяльності медика.
5. Патологічні зміни характеру: поняття, причини виникнення та заходи профілактики.

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Конформізм — це схильність індивіда змінювати власну поведінку або погляди під впливом реального чи уявного тиску групи.

Це явище нерозривно пов'язане із взаємодією людини та колективу. Коли індивід поділяє думку більшості, він отримує визнання та підтримку. Якщо ж він обирає протилежний шлях, то стикається з осудом, неприйняттям або навіть агресією. Таких людей, що йдуть проти загальної течії, називають нонконформістами. Часто саме вони стають лідерами, творцями нових ідей та першовідкривачами. Втім, якщо людина вже є авторитетом у групі, їй можуть дозволити певні відхилення від загальноприйнятих норм.

І. Конформізм як зміна поведінки чи переконань під впливом групи

Нонконформіст завжди шукає нові шляхи, обираючи незвідані стежки. Така позиція рідко приносить швидке визнання. Спочатку його ідеї можуть сприйматися вороже, а самого новатора вважати диваком. Проте з часом суспільство адаптується до нововведень і починає користуватися ними, забуваючи про початковий опір. Цей цикл повторюється: від нерозуміння та глузувань — до цікавості, а згодом — до захоплення та поваги. Нонконформіст часто стикається з ізоляцією, адже більшість людей обирає безпечний шлях конформізму, побоюючись змін. Як влучно зауважив Станіслав Єжи Лец: «Іноді непохитна позиція — результат паралічу».

Проблема конформізму була в центрі уваги багатьох дослідників. Проводилися численні експерименти, які демонстрували силу групового тиску. Наприклад, у відомих дослідах із лініями учасники під впливом групи давали свідомо неправильні відповіді. Згадаймо також експеримент «Третя хвиля», який показав, яку могутність може мати єдність. Група надає своїм членам відчуття захищеності та підтримки. Однак варто людині відхилитися від загальних норм поведінки чи висловлювань, як вона ризикує опинитися в ізоляції. Конформна поведінка має двоїстий вплив на соціалізацію: з одного боку, вона допомагає виправити помилкові погляди, якщо більшість має рацію; з іншого — перешкоджає розвитку незалежного мислення. Важливо зазначити, що людина не може бути виключно конформістом або нонконформістом. Її поведінка залежить від конкретної ситуації та важливості питання. Існують вперті особистості, які все життя дотримуються своїх принципів, а також ті, хто готовий відстоювати свою правоту з кулаками. Крім того, людина менш схильна поступатися тиску, якщо питання стосується її особистих інтересів або принципово важливих для неї аспектів.

Постає головне питання: яка ж роль конформізму в управлінні та взаємодії?

Управлінська діяльність завжди передбачає роботу з групою. Члени колективу відрізняються за своїми здібностями, інтересами та талантами. Під час обговорення будь-якого питання виникає безліч варіантів рішень. Кожен учасник має право погодитися чи не погодитися із запропонованим. Одні схильні приймати самостійні рішення, інші ж воліють приєднатися до думки більшості. «Як всі» — це часто використовуване виправдання, про яке писав Лев Толстой. Проте той, хто сьогодні голосує «як всі», завтра може запропонувати зовсім інший, оригінальний варіант вирішення іншого питання.

ІІ. Поняття особистості в психології

У психологічній науці поняття «особистість» розглядається у тісному зв'язку з такими категоріями, як «людина», «індивід» та «індивідуальність».

• І – Людина
• ІІ – Індивід
• ІІІ – Особистість
• ІV – Індивідуальність

Людина — це представник біологічного виду Homo sapiens.

Індивід — це конкретна людина як одиничний представник людського роду.

Особистість — це людина, яка є частиною суспільства, має сформований світогляд, власні переконання та активно реалізує свої здібності.

Індивідуальність — це сукупність унікальних рис, які вирізняють одну людину з-поміж інших.

Людина стає особистістю за двох ключових умов:

1. Народження психічно здоровою (сам факт народження ще не робить людину особистістю).
2. Формування в суспільному середовищі, серед інших людей.

Маючи від народження певні біологічні задатки, людина розвивається як особистість, засвоюючи соціальний досвід, культурні цінності та способи діяльності.

Питання процесу формування особистості та його впливу на суспільне життя виноситься на самостійне опрацювання.

Існує класифікація типів особистостей, розроблена Московським інститутом соціальних досліджень:

1. Мислительно-інтуїтивний тип.
2. Інтуїтивно-мислительний тип.
3. Емоційно-інтуїтивний тип.
4. Інтуїтивно-емоційний тип.
5. Мислительно-розсудливий тип.
6. Розсудливо-мислительний тип.
7. Емоційно-розсудливий тип.
8. Розсудливо-емоційний тип.

ІІІ. Темперамент як основа особистісних властивостей

Темперамент (від лат. «tempero» — змішую у правильному співвідношенні) — це сукупність стійких індивідуальних психічних особливостей, які проявляються в динаміці поведінки та діяльності людини.

Термін «темперамент» був запропонований давньогрецьким лікарем Гіппократом (460-377 рр. до н.е.) у V столітті до н.е. Він описав основні типи темпераменту, пов'язуючи їх не з властивостями нервової системи, а з переважанням в організмі різних рідин — крові, слизу та жовчі.

• Переважання крові («сангвіус») — сангвінік;
• Переважання слизу («флегма») — флегматик;
• Переважання жовчі («холе») — холерик;
• Переважання чорної жовчі («мелан холе») — меланхолік.

Існує влучний вислів: «Те, що змітає на своєму шляху холерик, обминає сангвінік, не бачить флегматик, стає великою бідою для меланхоліка».

Дослідження фізіологічних основ темпераменту, розпочаті І.П. Павловим у ХХ столітті, показали, що в його основі лежать властивості нервової системи. Йдеться про співвідношення сили процесів збудження та гальмування, їх рухливості та рівноваги.

Це співвідношення властивостей нервової системи формує чотири основні типи темпераменту:

1. Сильний неврівноважений тип — холерик;
2. Сильний врівноважений рухливий — сангвінік;
3. Сильний врівноважений інертний — флегматик;
4. Слабкий тип — меланхолік.

Тип темпераменту значною мірою зумовлений спадковістю, однак окремі його прояви можуть змінюватися під впливом умов життя, виховання та діяльності. За допомогою характеру можна скоригувати окремі показники темпераменту: послабити негативні риси та посилити позитивні.

IV. Характер та його типологія

Характер (від грец. «character» — ознака, риса) — це сукупність стійких індивідуальних якостей, які проявляються в діяльності, спілкуванні та поведінці. Він є стрижнем особистості та визначає її індивідуальність.

Якщо темперамент переважно залежить від вродженого типу вищої нервової діяльності, то характер формується під впливом навчання, виховання, стосунків у сім'ї та колективі, тобто в процесі соціалізації.

Сенситивним періодом для формування характеру є вік від 2-3 до 9-10 років.

Фізіологічну основу характеру становить сукупність стійких тимчасових нервових зв'язків у корі головного мозку, що утворилися в процесі життєвого досвіду, а також тип вищої нервової діяльності. Ці нервові зв'язки можуть змінюватися залежно від життєвих ситуацій, що призводить до змін рис характеру.

Для медичного працівника особливо важливою є емпатія — здатність до співчуття та співпереживання, яка є показником професійної придатності.

Виділяють кілька типів характеру:

1. Конформні люди — уникають прийняття рішень, погоджуються з оточуючими;
2. Самостійні люди — завжди беруть на себе відповідальність;
3. Експансивні люди — схильні до зовнішнього вияву своїх переживань;
4. Імпресивні люди — переживають у собі;
5. Люди, схильні до міркувань та переживань;
6. Люди, схильні до активної цілеспрямованої діяльності.

Швейцарський психіатр Карл Густав Юнг запропонував таку типологію характерів:

1. Екстравертний (лат. «extra» — назовні) — спрямованість психічних процесів на зовнішній світ та інших людей.
2. Інтровертний (лат. «intro» — всередину) — спрямованість психічних процесів на власний внутрішній світ.

Німецький психіатр Карл Леонгард розробив типологію акцентуйованих характерів, виділивши 10 типів (акцентуація — надмірне вираження окремих рис):

1. Гіпертимний;
2. Дистимічний;
3. Циклоїдний;
4. Збудливий;
5. Застрягаючий;
6. Педантичний;
7. Тривожний;
8. Емотивний;
9. Демонстративний;
10. Екзальтований.

(див. Вітенко І.С., Вітенко Т.І. «Основи психології», с. 98-101).

V. Патологічні зміни характеру

Для медичного працівника важливо розуміти патологічні зміни характеру. Найбільш яскраво вони виражені при психопатіях.

Психопатія — це такі зміни характеру, які перешкоджають особистості будувати нормальні стосунки в колективі та сім'ї, ведуть до соціальної дезадаптації та заважають нормальній трудовій діяльності.

У виникненні психопатій важливу роль відіграють несприятлива спадковість та умови виховання в сім'ї, школі та дитячих установах.

Виділяють чотири форми психопатії:

1. Істерична психопатія. Характерні егоцентризм, брехливість, вередливість. Такі люди прагнуть визнання та намагаються справити враження на оточуючих. Часто мають завищену самооцінку. Негативні риси часто є наслідком неправильного виховання, коли батьки задовольняють будь-які, навіть невиправдані, бажання дитини. Саме ця категорія часто стає ініціатором конфліктів.
2. Циклоїдна психопатія. Характеризується частою зміною полярних емоційних станів. Такі особи перебувають то в зниженому настрої, перебільшуючи свої недоліки, то в піднесеному, стаючи метушливими та непосидючими. Зміни настрою відбуваються фазами, що тривають від кількох днів до місяців.
3. Шизоїдна психопатія. Відсутня гармонія між розумом, волею та почуттями. Залежно від домінування одного з цих компонентів існують різні варіанти. Такі люди зазвичай замкнуті, нетовариські, важко вступають у контакт.
4. Епілептоїдна психопатія. Характерні запальність, дратівливість, жорстокість та мстивість. У колективі їх не люблять і цураються, хоча зовні вони можуть бути коректними та ввічливими.

Профілактика психопатій полягає у створенні сприятливого середовища, проведенні відповідних виховних заходів, а також у особистому бажанні людини формувати здорову особистість.

Висновки

Основи конформізму закладаються ще в дитинстві через такі настанови, як «не висувайся, живи як всі». Суспільство активно нав'язує певні норми та установки. На мою думку, у людини завжди має бути вибір. Якщо вплив на людину здійснюється правильно, то навіть нав'язані рішення вона може сприймати як власні. Іноді достатньо невеликого натяку чи деталі, щоб людина прийняла нав'язане рішення. Конформісти полегшують процес прийняття колективних рішень, але вони ніколи не стануть лідерами, генераторами ідей чи чемпіонами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конюхов, Николай Игнатьевич. Словарь-справочник по психологии / Николай Конюхов. — М.: Б.и., 1996. — 154, [1] с.
2. Масляев, Олег Иванович. Психология личности / Олег Иванович Масляев. — Донецк: Сталкер, 1997. — 406 с.
3. Общая психология: Учебник для пед. ин-тов / Под ред. А.В. Петровского. — 2-е изд., доп. и перераб. — М.: Просвещение, 1977. — 478, [1] с.
4. Основи психології: Підр. для студ. вузів / За заг. ред. О.В. Киричука, В.А. Роменця. — 2-е вид., стереотип. — К.: Либідь, 1996. — 630, [1] с.
5. Сабуров, Анатолий Степанович. Психология: Курс лекций / Анатолий Степанович Сабуров; Ред. И.П. Коваленко. — К.: Лекс, 1996. — 205, [2] с.
6. Холл, Кэлвин. Теория личности: Учеб. пособ. для студ. вуз. / Кэлвин Холл, Г. Линдсней; Пер. с англ., ред. И.Б. Гриншпун; Авт. вступ. ст. Д.А. Леонтьев. — М.: «КСП+», 1997. — 719 с.
7. Хьелл, Ларри. Теория личности = Personality theories: Основные положения, исследования и применение: Учеб. пособ. для студ. вуз. / Л. Хьелл, Д. Зиглер; Гл. ред. В. Усманов; Пер. с англ. С. Меленевской, Д. Викторова. — СПб: ПИТЕР, 1997. — 606 с.