Фактори впливу на ефективність інвестиційного процесу в харчовій промисловості

Вступ

Сучасна харчова промисловість України стикається з низкою економічних викликів, оскільки її діяльність тісно пов'язана з машинобудуванням, хімічною та нафтопереробною галузями, а також із купівельною спроможністю населення. Додатковим чинником є проблеми у сировинній базі, зокрема в аграрному секторі. Попри ці труднощі, галузь продовжує функціонувати, залучаючи інвесторів як з-за кордону, так і всередині країни, впроваджуючи новітні технології та обладнання.

Водночас варто пам'ятати, що економічна ефективність вимірюється рівнем розвитку продуктивних сил суспільства. Тому під час оцінювання інвестицій слід враховувати не лише виробництво благ, що відповідають цим цілям, а й інші, окрім вартісних, показники (прибуток, витрати), які випливають із загальнодержавних завдань і часто не збігаються з економічним ефектом. Серед них — витрати на впровадження науково-технічних досягнень, фінансування фундаментальної науки, що покращує використання трудових і матеріальних ресурсів, зміни у структурі капіталовкладень, комплексний розвиток регіонів, містобудівна політика, екологічні заходи тощо.

Причини, що зумовлюють потребу в інвестиціях, можуть бути різноманітними, але загалом їх можна згрупувати у три категорії: оновлення наявної матеріально-технічної бази, розширення виробничих потужностей та освоєння нових напрямів діяльності. Ефективність інвестицій залежить від типу вкладень і таких факторів, як здатність змінити позиції компанії на ринку, доступність додаткових ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових) та можливість виходу на нові ринки.

1. Поняття та основні напрями інвестиційної політики в Україні

Формування в Україні суверенної, демократичної, соціальної та правової держави можливе лише за наявності сучасної ринкової економіки, орієнтованої на задоволення потреб людини. Її розвиток неможливий без приведення інфраструктури у відповідність до вимог природоохоронного законодавства, ресурсозбереження та ергономічності. Це, своєю чергою, потребує залучення інвестицій — як внутрішніх, так і, значною мірою, іноземних.

Загальна потреба економіки в інвестиціях сьогодні перевищує 40 млрд дол. США, однак щорічний обсяг іноземних вкладень за останні роки не перевищує 300 млн дол. Це свідчить про несприятливий інвестиційний клімат, недостатньо виважену інвестиційну політику та відсутність дієвого механізму гарантій для інвесторів. Спостерігається навіть тенденція до зниження обсягів іноземних інвестицій, що вимагає розроблення ефективного законодавства та його безумовного виконання.

Інвестиційна політика на мікрорівні визначається кожним інвестором самостійно. Водночас існує і макрорівень, який формується державою, визначає її місце в економічних процесах і впливає на характер, види та об'єкти інвестування.

Інвестиційну політику можна визначити як систему господарських рішень, що визначають обсяг, структуру та напрями капітальних вкладень, забезпечуючи зростання й оновлення фондів. Важливо розрізняти інвестиційну політику держави (макрорівень) та інвестора (мікрорівень). Остання включає визначення цілей інвестора, обсягів коштів, аналіз ринку цінних паперів, формування та перегляд інвестиційного портфеля, оцінку його ефективності. Обидва рівні тісно взаємопов'язані, проте реалізуються самостійно залежно від форми власності, організаційно-правової форми та поставлених цілей.

З розвитком самоврядування в Україні інвестиційну політику формують і окремі регіони. Це виявляється в ініціюванні створення вільних економічних зон, підтримці комунального підприємництва та соціальної інфраструктури.

Інвестиційна політика України регулюється низкою нормативних актів, найповніше — Постановою Кабінету Міністрів України «Концепція регулювання інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації економіки» від 1 червня 1995 р. № 384.

У преамбулі документа зазначено, що обмежені фінансові ресурси не дозволяють забезпечити на етапі реформування необхідні структурні зміни в галузях народного господарства, житловому будівництві та соціально-культурній сфері. Таким чином, виокремлено два ключові напрями інвестиційної політики: підприємництво та соціальна сфера.

Роздержавлення економіки та спад виробництва ускладнили формування дохідної частини державного та місцевих бюджетів. Якщо структурні зміни можна провести відносно швидко, то соціальна сфера через об'єктивні та суб'єктивні причини потребує значно більше часу. Зміна форм власності призводить до того, що підприємства більше не можуть утримувати соціальну інфраструктуру, яка передається державі або органам місцевого самоврядування.

Централізоване управління економікою в сучасних умовах є неприйнятним, що закріплено в Конституції України та Законі України «Про підприємництво». Вживаються заходи для дерегулювання економіки, зменшення втручання міністерств, розширення повноважень місцевого самоврядування та зменшення бюджетного навантаження на соціальну сферу. Однак держава не може відмовитися від зобов'язань щодо забезпечення гідних умов проживання, реалізації соціальних програм та підтримки пріоритетних напрямів підприємництва.

Відповідно змінюються форми державного управління: адміністрування, згідно з концепцією адміністративної реформи, передбачає видання нормативних актів та контроль за їх виконанням.

Інвестиційна політика є складовою інвестиційного процесу, який у сучасних умовах складається з п'яти етапів:

1. Вибір інвестиційної політики.
2. Аналіз ринку цінних паперів.
3. Формування портфеля цінних паперів.
4. Перегляд портфеля цінних паперів.
5. Оцінка ефективності портфеля цінних паперів.

Для України, як і для більшості країн СНД, характерний позабіржовий і слабо контрольований ринок цінних паперів, що спотворює реальну ситуацію на фондовому ринку.

Процес акціонування ще не завершено, а ринок цінних паперів формується з урахуванням реальної економічної ситуації, перспектив залучення інвестицій та їх ефективного використання. Мета — трансформація економіки, створення сприятливого середовища для інвестицій, забезпечення здорової конкуренції, структурна перебудова та визначення пріоритетів. На першому етапі політика спрямована на залучення інвестицій, на другому — на регулювання інвестиційних потоків, на третьому — на реальне забезпечення прав і гарантій інвесторів.

Державна інвестиційна підтримка надається переважно пріоритетним напрямам економіки, серед яких:

- розвиток паливно-енергетичного комплексу та впровадження енерго- і ресурсозберігаючих технологій;

- соціальна сфера, розширення виробництва товарів широкого вжитку та послуг, а також конкурентоздатної експортної продукції;

- розвиток агропромислового комплексу;

- прискорення розвитку медичної та мікробіологічної промисловості;

- подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.

Ці пріоритети спрямовані на економічний прорив у традиційних для України сферах із подальшим виходом на світовий ринок. Політика орієнтована не на вивезення капіталу, а на його залучення та збереження в країні.

Інвестиційна політика будується з урахуванням економічних реалій, природних і трудових ресурсів, клімату, геополітичного положення, ринкової інфраструктури та інших чинників.

Підприємства харчової промисловості часто не мають сучасної матеріально-технічної бази, обладнання значно зношене, що негативно позначається на економічних показниках. Для створення міцної бази необхідні активне формування інвестиційного потенціалу та впровадження сучасних технологій. Головне завдання галузі — покращення фінансового стану. Ключовий фактор платоспроможності — стан оборотних коштів, які розпорошуються через зростання дебіторської заборгованості. Ефективне використання коштів є пріоритетом фінансової діяльності, що можливо через стабілізацію виробництва. При зменшенні обсягів випуску ефективність використання оборотних коштів погіршується, оскільки обсяги сировини та ресурсів скорочуються швидше, ніж випуск продукції.

На продовольчому ринку України попит зменшується через зниження купівельної спроможності, водночас пропозиція імпортних продуктів зростає. Значна частина сільськогосподарської продукції не знаходить збуту, що призводить до втрат.

Україна переходить від централізованої до багатоукладної (ринкової) економіки. Перша ґрунтувалася на державній власності на засоби виробництва, друга — на трьох формах власності: приватній, колективній та державній.

Захист сільськогосподарських виробників від імпорту та монополії в переробці й торгівлі має здійснюватися як державою, так і через об'єднання виробників, створення власних переробних і торговельних кооперативів.

За останні п'ять років ситуація на продовольчому ринку суттєво змінилася: різко скоротилися попит і пропозиція, причому темпи зниження попиту значно перевищили зменшення пропозиції. Багато ринків із дефіцитних стали перенасиченими.

Прогнозоване насичення внутрішнього ринку та експортні зобов'язання вимагають не лише стабілізації, а й збільшення виробництва сільськогосподарської продукції на 5-10% у найближчій перспективі.

У період переходу до ринкової економіки, поряд із розвитком нових конкурентоздатних джерел постачання та каналів збуту, варто покращити державні поставки, відновити держзамовлення на всі види сільськогосподарської продукції та розширити інтервенційні заготівлі.

Доцільно практикувати ф'ючерсні контракти, пільгове кредитування сільськогосподарських підприємств та забезпечення зустрічного продажу ресурсів за пільговими цінами.

Поняття та показники ефективності в секторі харчової промисловості. Вплив факторів на інвестиційний клімат

Ефективність характеризується системою показників, що відображають співвідношення витрат і результатів з урахуванням інтересів учасників.

Розрізняють такі показники ефективності інвестицій:

- показники комерційної (фінансової) ефективності, що враховують фінансові наслідки для безпосередніх учасників;

- показники бюджетної ефективності, що відображають фінансові наслідки для державного, регіонального або місцевого бюджету;

- показники економічної ефективності, що враховують витрати та результати, які виходять за межі прямих фінансових інтересів учасників і допускають вартісний вимір. Для великомасштабних інвестицій оцінка економічної ефективності є обов'язковою.

Основні показники ефективності інвестицій:

1. Чиста теперішня вартість.
2. Внутрішня ставка доходу.
3. Період окупності.
4. Індекс прибутковості.
5. Коефіцієнт ефективності інвестицій.

Від ефективності інвестиційної політики залежать стан виробництва в харчовій промисловості, рівень технічної оснащеності основних фондів, можливості структурної перебудови економіки, вирішення соціальних та екологічних проблем. Інвестиції є основою розвитку підприємств, окремих галузей та економіки загалом.

Під час економічної кризи інвестиційна діяльність в Україні значно знизилася, попит на інвестиції падав швидше, ніж виробництво валового продукту. Однією з причин була інфляція, що знецінювала інвестиційні кошти.

Протягом останніх років, попри сповільнення інфляції, зменшується частка довгострокових кредитів суб'єктам господарювання в загальному обсязі кредитів в економіці.

Український ринок харчової промисловості має безумовні цінності: стабільні гроші та стабільні ціни. Україна як демократична держава сформувала грошову та банківську систему, що є надійним фундаментом для фінансової стабілізації та базовою умовою для розгортання інвестиційних процесів.

Стабільність — ключова умова розвитку валютного ринку. У травні 1997 року Україна стала 138-ю країною, що підписала статтю 8 Угоди з МВФ про повну конвертабельність гривні в рамках поточних операцій. Це зняло проблеми репатріації виторгу інвесторів. Для демонстрації стабільності національної валюти на 1997 рік було обрано тактику валютного коридору 1,7–1,9 грн за долар США.

Важливою складовою економічних реформ, що впливає на залучення інвестицій у харчову промисловість, є великомасштабна приватизація. Цей процес дозволить залучити позабюджетні кошти для оновлення основних фондів, збільшення оборотних коштів та розвитку агропромислового комплексу.

Наразі в процесі продажу, окрім середніх і малих підприємств, перебувають близько 300 великих підприємств із капіталом понад 100 млн доларів США. Пріоритетними для залучення стратегічних інвесторів є напрями, де Україна має традиційні виробництва, ресурсний потенціал та значний ринковий попит. Переробка сільгосппродукції — один із таких напрямів.

Сучасні умови вимагають активної політики щодо залучення прямих іноземних інвестицій у харчову промисловість.

В Україні створено законодавчу базу для регулювання інвестиційної діяльності, яка постійно вдосконалюється для збільшення припливу іноземних інвестицій та підвищення ефективності їх використання.

Закон України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 року встановлює для закордонних інвесторів рівні умови діяльності з вітчизняними.

Цей Закон надає іноземним інвесторам державні гарантії захисту капіталовкладень. Іноземні інвестиції не підлягають націоналізації. Реквізиція можлива лише у виняткових випадках (стихійні лиха, аварії, епідемії, епізоотії) із гарантією адекватної компенсації.

Іноземні інвестори мають право на відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду та моральну шкоду, завданих діями або бездіяльністю державних органів чи посадових осіб.

У разі припинення інвестиційної діяльності гарантується повернення капіталовкладень у натуральній формі або у валюті інвестування без сплати мита, а також доходів у грошовій чи товарній формі. Держава гарантує безперешкодний переказ за кордон прибутків в іноземній валюті, отриманих на законних підставах.

Важливими правовими документами є міждержавні угоди «Про сприяння та взаємний захист інвестицій», які гарантують справедливий статус інвестицій на території інших держав. Такі договори підписано з 44 країнами, ще низка перебуває на стадії узгодження.

Позитивно впливає на залучення інвестицій співпраця з Міжнародним валютним фондом та іншими міжнародними організаціями.

Для підтримки державної політики щодо залучення іноземних інвестицій Указом Президента України створено Консультативну раду з питань іноземних інвестицій.

Для пошуку фінансових ресурсів та реалізації інвестиційних проектів створено Українську державну кредитно-інвестиційну компанію, яка може здійснювати супровід і фінансування проектів.

В інвестиціях потребують практично всі галузі економіки. Для розвитку агропромислового комплексу необхідно 2 млрд дол., для харчової промисловості загалом — 5 млрд дол.

Головні основи державної інвестиційної політики на найближчу перспективу в харчовій промисловості:

- збільшення капітальних вкладень суб'єктів господарювання за рахунок прибутку та нової амортизаційної політики;

- посилення впливу держави через збільшення бюджетного фінансування великих інфраструктурних об'єктів та введення кредитних основ бюджетного фінансування;

- створення умов для довгострокових кредитів комерційних банків, упорядкування діяльності інвестиційних та інноваційних фондів, перехід від сертифікації до грошової приватизації;

- збільшення інвестиційних ресурсів через фондовий ринок та заощадження населення;

- введення економічного механізму страхування ризиків внутрішніх і зовнішніх інвестицій; створення інститутів для інтеграції промислового та банківського капіталу, мобілізації коштів під ефективні проекти в пріоритетні галузі.

Для полегшення пошуку ефективних об'єктів інвестування в міністерствах і відомствах, відповідальних за сільське господарство та харчову промисловість, створено банки даних об'єктів інвестування (наприклад, база даних Мінекономіки містить понад 2000 таких об'єктів).

Збільшенню іноземних інвестицій у харчову промисловість сприяло б створення окремих експортно-промислових зон (варіант вільних економічних зон).

Держава має докладати всіх зусиль для реструктуризації економіки та стабілізації політичної й економічної ситуації, що сприятиме покращенню інвестиційного клімату.

Ефективність інвестицій змінюється в часі. Про це свідчить відношення приросту капітальних вкладень до приросту національного доходу: чим більше це відношення, тим вища капіталоємність і тим більше додаткових інвестицій потрібно на одиницю приросту національного доходу. Це вимагає високої частки нагромадження в національному доході.

Питання вибору напрямів та обсягів інвестицій у харчовій промисловості є предметом численних публікацій і дискусій. Причин підвищеного інтересу до раціонального інвестування в цю галузь можна назвати кілька.

Насамперед, значно зросли відповідальність і ризик у використанні інвестиційних ресурсів в умовах переходу до ринкових форм організації виробництва. Крім того, в умовах ринкової економіки зростають одиничні обсяги інвестиційних вкладень, що робить вибір інвестиційних програм дедалі складнішим і відповідальнішим.

Структура виробництва дещо деформувалася: при загальному спаді найбільше скорочується виробництво споживчих товарів.

Заходи економічної реформи, проведені під гаслом наближення до світових зразків, на практиці ведуть до подальшого віддалення від них.

Поки не досягнуто нарощування відповідної маси фінансового капіталу для інвестицій, структурна перебудова можлива за рахунок маневрування наявними інвестиційними ресурсами та вдосконалення механізму розширеного відтворення.

Положення харчової промисловості в умовах сучасного інвестиційного клімату

Попри складну фінансову ситуацію, на багатьох підприємствах проводять реконструкцію та технічне переоснащення, впроваджують нові види високоякісної продукції в сучасному пакуванні.

Торік після реконструкції на Немирівському молокозаводі запрацював сирний цех, на Гніванському — встановлено лінію з виготовлення йогурту з фруктовими наповнювачами; на Шосткінському молокозаводі введено обладнання для виробництва йогурту, майонезу, згущеного молока з цукром, на Сумському — морозива у вафельних стаканчиках. Технічне переоснащення Одеського дріжджового заводу дозволило збільшити випуск хлібопекарських дріжджів на 10%.

У харчовій промисловості завершується процес реформування форм власності.

Інвестування в розвиток харчової промисловості має бути пріоритетним напрямом економічної політики держави. Необхідно зорієнтувати галузь на досягнення кінцевого результату діяльності всього АПК, щоб забезпечити значне підвищення ефективності та зробити її надійним джерелом поповнення державного бюджету й валютних надходжень.

Для стабілізації становища в окремих галузях харчової промисловості та залучення нових інвестицій необхідно:

- оновити матеріально-технічну базу;

- модернізувати виробництво;

- збільшити обсяги випуску конкурентоздатної продукції та розширити асортимент;

- активізувати роботу щодо залучення іноземних інвестицій та кредитів;

- продовжувати протекціоністську політику щодо вітчизняного товаровиробника;

- ввести регулювання ринків зерна, цукру, масла та алкогольних напоїв;

- відновити традиційні та освоїти нові зовнішні ринки збуту, зокрема створити за кордоном постійно діючі представництва окремих областей, підприємств, регіонів.

Висновки

На сьогодні спостерігається значне зростання інвестицій порівняно з 1996–1997 роками. Це зумовлено виваженою державною політикою та стабілізацією в економіці харчової промисловості. Інвестиції, вкладені в галузь та АПК, почали демонструвати перспективність таких вкладень.

Однак на роботі підприємств досі негативно позначається імпорт продукції з консервантами, що подовжує термін зберігання. Вітчизняна якісна продукція витісняється з торговельної мережі. Політика підтримки вітчизняного товаровиробника має активно діяти в умовах формування ринку в Україні.

Отже, для збільшення інвестування в харчову промисловість необхідно вирішити такі проблеми: забезпечити комплексний і збалансований соціально-економічний розвиток; укладати економічно вигідні інвестиційні угоди з вітчизняними та іноземними партнерами; шукати інвесторів як серед резидентів, так і нерезидентів; провести економічну інвентаризацію земельних і водних ресурсів для оздоровлення сільськогосподарських угідь та водопостачання; створити матеріально-технічну базу для транспортування, зберігання та реалізації сільськогосподарської продукції; розвивати фермерство та інші форми приватного підприємництва на селі.

Список використаної літератури

1. Анастасьєва Л. «Майстер і маргарину» (ринок жирової промисловості), «Бізнес», 20 березня 2000 р.

2. Балабанов Г.В. «Продовольчий ринок України: оцінка регіональних відмінностей» — «Український географічний журнал», 1999 р. №1, стор. 19–26.

3. Бірман Г., Шмідт С. Економічний аналіз інвестиційних проектів: Пер. з англ. / За ред. Л.П. Бєлих. — М.: Банки й біржі, ЮНІТІ, 485 с. 2002.

4. Воронова Є.М. «Розміщення виробництва продовольчих товарів у СРСР», К. 1979.

5. О. Дерев'янко «Основні напрями системного трансформування харчової промисловості України» — «Економіка України», січень 2000 р., стор. 45.

6. «Розміщення продуктивних сил України» за ред. Є.П. Качана — К. 1998, стор. 178–191, 282–294.

7. Лагода Т., Юрик Я. «Конкурентоспроможність вітчизняних кондитерських виробів», «Економіка України», лютий 1999 р., стор. 44.

8. Регіон: структурно-інвестиційні аспекти переходу до ринку:/ Донецьк. держ. техн. ун-т — К., Наукова думка, 1994. — 278 с., табл.

9. «Ринкові проблеми інвестування агробізнесу», В. Радченко, «Економіка України», лютий 2000 р., стор. 55.

10. Роздрібна торгівля України в 1996 р. — Міністерство статистики України, К. 1997 р.

11. Руденко О. «Сласти-мордасти» (ринок цукру), «Бізнес», 14 лютого 2000 р.

12. «Ринкові проблеми інвестування агробізнесу», В. Радченко, «Економіка України», лютий 2000 р., стор. 55.

13. Бірман Г., Шмідт С. Економічний аналіз інвестиційних проектів: Пер. з англ. / За ред. Л.П. Бєлих. — М.: Банки й біржі, ЮНІТІ, 485 с. 2002.

14. О. Дерев'янко «Основні напрями системного трансформування харчової промисловості України» — «Економіка України», січень 2000 р., стор. 45.

15. Роздрібна торгівля України в 1996 р. — Міністерство статистики України, 1997 р.