Європейська інтеграція України

Вступ

Процес входження України до оновленої Європи розгортається паралельно з реформуванням Європейського Союзу та ухваленням його спільної Стратегії щодо нашої держави. Вагому підтримку Україні надають такі країни, як Німеччина, Франція, Італія та Іспанія, що виявляється як в економічній, так і в політичній площині. Наразі триває формування цілісної Європи XXI століття, покликаної вирішувати спільні завдання у соціально-політичній, економічній та культурній сферах. Геополітичне розташування України робить її активним учасником загальноєвропейських процесів.

Відносини між Україною та Росією варто розглядати як багатогранний процес, у якому поєднуються як зони співпраці, так і зони суперництва або навіть відкритого протистояння. У міру зміцнення громадянського суспільства та формування сучасної української політичної нації роль етнічного чинника у суспільному житті поступово знижується. Повне відмежування від Росії для України неможливе через тісні економічні зв'язки. Сучасна міжнародна ситуація визнає наші геополітичні пріоритети, серед яких чільне місце посідає поглиблення довіри та співпраці з Росією. Від стану цих відносин ще довго залежатиме майбутнє України та її утвердження як незалежної держави.

У межах СНД Україна прагне налагодити ефективну двосторонню співпрацю з країнами-учасницями, керуючись власними національними інтересами. Українська держава виступає за реформування Співдружності, створення міцної політико-правової бази та дієвої системи економічної взаємодії. Взаємодія з країнами СНД відбувається на кількох рівнях: у рамках усієї Співдружності, через двосторонні угоди та договори, а також у межах регіональних об'єднань, зокрема ГУУАМ. На всіх цих рівнях ще залишаються невикористані резерви.

1. Євразійський і південний вектори української геополітики в контексті загальноєвропейського процесу

Євразійський та південний напрями відіграють особливо важливу роль у сучасній геополітиці України. Український народ має глибокі спільні риси з російським у культурній, історичній та світоглядній площинах, а також тривалий час перебував у складі спільної держави. З огляду на те, що Російська Федерація вважається геополітичним "серцем світу", встановлення з нею рівноправних, дружніх та взаємовигідних відносин залишається стратегічним завданням зовнішньої політики України.

Спільне політичне минуле, з одного боку, об'єднує наші народи, а з іншого — створює ґрунт для розбіжностей у вирішенні окремих питань. Сучасний підхід, заснований на принципах рівноправності та цивілізованості, має сприяти конструктивному розв'язанню всіх спірних проблем. Подальший розвиток двосторонніх відносин тісно пов'язаний із реалізацією європейського геополітичного курсу. Більше того, саме через ці відносини Україна може сприяти європейському вектору розвитку Росії.

Після здобуття незалежності у відносинах між Україною та Росією відбулися кардинальні соціально-політичні зміни, що породили численні складні проблеми, частину з яких уже вдалося вирішити.

Стратегії України та Росії суттєво відрізнялися за своїм характером і спрямованістю, як і моделі їхньої національної безпеки. Для молодої незалежної України ключовим питанням стало практичне втілення принципу багатовекторності, тоді як Росія зосереджувалася на збереженні статусу великої держави та реінтеграції пострадянського простору. На взаємини двох країн впливають не лише об'єктивні чинники, а й суб'єктивні, зокрема розстановка сил у суспільних елітах.

Окремою проблемою геоекономічного характеру була майже повна залежність України від Росії у питаннях постачання паливно-енергетичних ресурсів. Монопольне становище Росії на енергоносії посилювало залежність Києва від Москви, надаючи останній важелі не лише економічного, а й політичного тиску на українське керівництво.

Отже, аналіз українсько-російських відносин у новому геополітичному контексті свідчить про наявність численних об'єктивних чинників, які, попри всі ідеологічні нашарування, зумовлюють необхідність активної співпраці двох сусідніх держав та створення нового геополітичного середовища на засадах рівності та взаємодопомоги.

По-перше, йдеться про традиційну територіальну, економічну та історико-культурну близькість до Росії, а також значну частку етнічних росіян серед населення України.

По-друге, при формуванні сучасної геостратегії двосторонніх відносин слід враховувати, що в соціально-політичних процесах після рішучого прояву однієї тенденції (наприклад, відцентрової) може за принципом маятника виникнути протилежна, доцентрова "відкатна хвиля".

По-третє, визначаючи геополітичну стратегію, не можна забувати про розташування України на межі двох цивілізацій — Сходу та Заходу. Належність до обох цих світів іноді призводить до внутрішнього розколу суспільства, позбавляючи його єдності та злагоди.

На сучасному етапі розвитку Української держави дедалі більшого значення набуває співпраця з країнами СНД. У контексті європейського вибору особливий інтерес становлять відносини з європейськими та закавказькими країнами Співдружності, які прагнуть інтеграції до Європи. Певну роль відіграє також розвиток контактів з азійськими країнами СНД, зацікавленими у плідній співпраці з європейськими державами.

Вивчення та узагальнення процесів взаємодії України з країнами СНД дозволяє чіткіше окреслити геополітичний простір, у якому перебуває держава, визначити пріоритети геостратегії щодо колишніх союзних республік, з'ясувати способи забезпечення національних інтересів у Співдружності, а також активізувати процес входження до Європи європейських та закавказьких країн СНД і сприяти налагодженню контактів азійських держав з європейськими.

Ставлення України до СНД еволюціонувало разом із набуттям дипломатичного досвіду. Спочатку спостерігалося різке переорієнтування зі Сходу на Захід, що виявилося стратегічним прорахунком. Українська держава не мала йти шляхом негайного та механічного розриву усталених господарських зв'язків. Згодом було обрано практику двосторонніх відносин із країнами "близького зарубіжжя", а також ініційовано створення міжнародного форуму ГУУАМ.

Сьогодні Україна порушує питання про необхідність реформування СНД, створення раціонального механізму економічної співпраці, поглиблення міжрегіональної виробничої кооперації та прямих зв'язків між підприємствами країн-учасниць, а також реалізацію угоди про вільну торгівлю.

У політичній та економічній сферах Україна надає пріоритетного значення двостороннім відносинам у рамках СНД. Державні інтереси тут зумовлені необхідністю забезпечення правової бази торговельно-економічних зв'язків, захисту прав українців у країнах Співдружності, а також доступу до ресурсів та ринків збуту.

За час існування СНД накопичено певний досвід міжнародної співпраці в різних сферах. Кожна країна-учасниця має власні пріоритети — регіональні чи європейські. Україна активно розвиває тісніші двосторонні відносини з тими країнами СНД, чиї позиції з окремих питань є близькими до українських.

Загалом створення СНД було історично виправданим та необхідним кроком, оскільки допомогло зберегти стабільність на пострадянському просторі. Україна має й надалі протидіяти консервації пострадянської специфіки Співдружності та її ізольованості, сприяючи поширенню на неї європейських норм і традицій та інтеграції у світову спільноту.

Україна активно відновлює свою історичну роль морської держави, налагоджуючи контакти з країнами Чорноморського регіону. Вона також є значною європейською транзитною територією. У Чорноморському регіоні перетинаються інтереси багатьох держав, значною мірою пов'язані з нафтою та її транспортуванням. Україна має шанс брати участь у розподілі та транзиті каспійської нафти. Тут переплітаються інтереси України, США, Туреччини, країн Центрально-Східної Європи, центральноазіатських та закавказьких держав, а також країн Середземномор'я.

Автор підкреслює значний геополітичний потенціал України як транзитної держави. Питання входження до системи міжнародних транспортних коридорів є пріоритетним, хоча потребує подальшого опрацювання.

Співпраця України з державами Чорноморського регіону в контексті загальноєвропейського процесу постійно посилюється. За короткий період незалежності у зовнішньополітичній та частково економічній сферах досягнуто значних результатів. Досвід показує, що саме в цьому регіоні інтеграція України до Європи відбувається найактивніше. Це зумовлює важливість чорноморської геополітичної орієнтації для України.

Таким чином, у геостратегії України, спрямованій на розбудову незалежної держави, особливе місце посідають відносини з Російською Федерацією. Як суверенні держави, Україна та Росія мають значний потенціал для взаємовигідної співпраці в політичній, економічній, культурній та інших сферах, особливо з огляду на те, що більшість складних проблем у міждержавних відносинах уже розв'язано.

Щодо відносин з країнами СНД, необхідно враховувати особливості сучасного етапу існування Співдружності, на тлі якого відбувається її перебудова та переструктурування. Розвиток двосторонніх зв'язків посилив самостійну роль кожної країни та активізував пошуки "своїх" партнерів, зокрема й поза межами Співдружності. Виникли різні за стійкістю міждержавні об'єднання: Центрально-Азійський Союз (Казахстан, Узбекистан, Киргизстан, пізніше — Таджикистан), ГУУАМ, Союз Білорусі та Росії тощо. Тому Україна змушена взаємодіяти з країнами СНД на різних рівнях: у рамках усієї Співдружності, через двосторонні домовленості та в межах регіональних об'єднань, таких як ГУУАМ. Резерви на всіх цих рівнях, на думку автора, залишаються невикористаними.

Що стосується південного вектора, то тут існують реальні можливості скористатися перевагами регіонального співробітництва. Чорноморський регіон належить до найбагатших та найрозвиненіших у світі. Останнім часом тут відбувається переструктурування геополітичного простору, пов'язане зі зменшенням впливу Росії та посиленням ролі Туреччини. Україна також прагне зайняти належне місце в регіоні, що сприятиме формуванню нової системи міждержавних зв'язків у Європі та посиленню інтеграційних процесів. Чорноморський регіон важливий для України з воєнно-стратегічної, політичної, економічної та екологічної точок зору. Особливу увагу слід приділяти відносинам з Туреччиною та Румунією, а також ефективній роботі ОЧЕС та інших регіональних організацій. Чорноморська орієнтація розглядається як важлива складова української геополітики, що спрямована на входження до інтегрованої Європи через систему регіональних об'єднань.

2. Значення європейської інтеграції України

Інтеграція України до Європи є об'єктивним процесом сучасності, зумовленим усім ходом історичного розвитку країни та світу. Дослідження української геополітики, її вимірів та основних векторів у загальноєвропейському процесі лише розпочинається. Подальші наукові розвідки можуть бути зосереджені на таких питаннях: 1) геополітичне становище України в європейському геопросторі; 2) сучасна українська геополітика; 3) Україна в новій системі геополітичних відносин; 4) чорноморська орієнтація в геополітичному курсі; 5) образ майбутньої Європи та місце України в ньому. Розробка цих проблем створить теоретичне підґрунтя для практичної реалізації геополітики України та її векторів у загальноєвропейському політичному процесі.

Доцільно на державному рівні розробити та всебічно обґрунтувати сучасну геостратегію України, спираючись на історичний досвід, українську теоретичну спадщину та новітні праці вітчизняних і зарубіжних науковців-геополітиків. Основною геополітичною формулою може стати теза про можливість забезпечення незалежного та гармонійного розвитку України за умови дотримання власного багатовекторного курсу з обов'язковим домінуванням європейського вектора.

Для України європейська орієнтація має глибоке цивілізаційно-культурологічне значення, що передбачає долучення до загальнолюдських цінностей, сучасних ефективних економічних технологій, високих стандартів добробуту, а також до традиційно привабливих для українського суспільства ідеалів свободи та гарантованої демократії. Такий підхід має знайти відображення в науковому обґрунтуванні сучасної геостратегії незалежної держави.

Враховуючи важливість українсько-російських відносин, необхідно всебічно розвивати співпрацю двох народів на рівноправній основі. Попри наявні в російській геополітиці тенденції до традиційної великодержавності, наші взаємини, особливо в економічній сфері, мають поглиблюватися.

Особливих зусиль та нестандартних підходів потребує обґрунтування та реалізація традиційної для українського народу "чорноморської орієнтації", тобто розвиток співробітництва з причорноморськими державами.

Державні органи влади мають забезпечити найближчим часом розробку науково-теоретичних основ української геополітики та видання відповідних підручників. Також варто передбачити вивчення навчального курсу "Геополітика України" в системі вищої освіти.

Висновки

Об'єднання європейських держав у різних сферах життя відбувається в межах загальноєвропейського процесу. За своєю суттю він є поліфункціональним, багаторівневим та багатомірним явищем, яке постійно розвивається, розширюється та поглиблюється, охоплюючи дедалі більше геополітичних, суспільних та державних структур континенту. Сьогодні європейський процес виконує гносеологічну, теоретико-методологічну, культурологічну, геополітичну та інші функції.

Непорушним стратегічним імперативом української геополітики є європейський вибір. Попри всю різновекторність та рівноправність геостратегії, цей вибір має домінувати.

Традиційним та стратегічно важливим вектором української геостратегії залишаються зв'язки з Росією. Їхнє особливе, доленосне значення визначається не лише залежністю від російського ринку та енергоносіїв, а й близькою спорідненістю культур та безпосереднім сусідством територій.

Важливим напрямком сучасної української геостратегії є різнопланова співпраця з найближчими сусідами, що передбачає використання вигідного географічного розташування та транспортних коридорів. Регіональна геостратегія дозволяє реалізувати таку природну для України орієнтацію, як чорноморська чи південна.

Україна має зберігати баланс між західним та східним векторами зовнішньої політики, що сприятиме стабільності в регіоні, активно розвивати зв'язки із західноєвропейськими країнами, двосторонні відносини з окремими державами та країнами регіону.

Список використаних джерел

1. Василенко С.Д. Європейський вектор української геополітики // Людина і політика. – 2000. – № 2. – С. 57-61.
2. Василенко С.Д. Європейський процес і Україна. Монографія. – Одеса: ІСЦ політехнічного університету, 1996. – 138 с. (8,5 друк. арк.).
3. Василенко С.Д. Перспективи інтеграції України в європейський процес // Нова політика. – 2000. – № 6. – С. 12-17.
4. Василенко С.Д. Геополітичні концепції і українська геополітика // Сучасна українська політика: Політики і політологи про неї. – К., 2000. – Вип. 2. – С. 63-73.
5. Василенко С.Д. Україна і Європа: проблеми інтеграції // Трибуна. – 1999. – № 5/6. – С. 29-31.
6. Василенко С.Д. Україна: геополітичні виміри в загальноєвропейському процесі. Монографія. – Одеса: ОДМА, 2000. – 208 с.
7. Верников М. Україна і європейський процес: актуальні аспекти формування і вивчення // Філософські пошуки. – Львів – Одеса: Cogito – Центр Європи, 1997. – Вип. IV. – С. 346-347;
8. Стьопін А. Нелегкий поступ до цивілізації // Чорноморські новини. – 1997. – № 74 (1 жовтня). – С. 2.