Еволюція зовнішньополітичних відносин Україна та Канади: проблеми і суперечності

Вступ

Упродовж останніх шести років Україна проголосила стратегічними (особливими, ключовими) відносини з 19 країнами світу. До переліку таких держав входять Азербайджан, Аргентина, Білорусь, Болгарія, Угорщина, Грузія, Німеччина, Ізраїль, Канада, Китай, Молдова, Польща, Росія, Румунія, Словаччина, США, Туреччина, Узбекистан і Фінляндія.

Як свідчить аналіз, проведений експертами УЦЕПД, за ключовими показниками співпраці у пріоритетних для України сферах (економічній, енергетичній, політичній та військовій), лише відносини з чотирма країнами — Росією, США, Німеччиною та Польщею — можна вважати такими, що наближаються до рівня стратегічного партнерства. Щодо решти 15 країн зі згаданого списку, то двосторонні контакти з ними не вийшли за межі звичайних партнерських відносин. Тому варто замислитися над тим, наскільки виважено та обґрунтовано застосовується такий серйозний інструмент міжнародної політики, як стратегічне партнерство.

Ще до проголошення незалежності України в Києві діяло Консульство Канади. Саме тодішній Генеральний консул Нестор Гайовський 2 грудня 1991 року передав Президенту Кравчуку повідомлення про визнання Канадою незалежної України — вона стала першою західною державою, яка це зробила, одразу після українського референдуму.

Відтоді дипломатична присутність Канади в Києві суттєво розширилася. Сьогодні вона включає представництва п'яти канадських міністерств: закордонних справ, міжнародної торгівлі, національної оборони, Канадської агенції міжнародного розвитку та міністерства громадянства й імміграції. Крім програм цих відомств, Посольство також підтримує інші федеральні міністерства, провінційні уряди та муніципалітети канадських міст.

Канада завжди підтримувала активні відносини з Україною та українцями, послідовно виступаючи на захист незалежності нашої держави. Однак останніми роками темп двосторонніх відносин дещо сповільнився через негативні тенденції у розвитку української демократії та громадського життя. У період, що передував виборам восени 2004 року, Канада демонструвала дружнє ставлення до України, відкрито висловлюючись на підтримку демократії, свободи преси, вільних і справедливих виборів та прав людини. Детальнішу інформацію з цього питання можна знайти на сторінці: Вибори в Україні.

Мета: простежити еволюцію зовнішньополітичних відносин між Україною та Канадою.

Завдання:

1. висвітлити стосунки України та Канади в 1991–1996 рр.;
2. охарактеризувати канадсько-українські відносини на початку ХХІ ст.;
3. визначити перспективи подальшої співпраці між Україною і Канадою.

1. Стосунки України та Канади в 1991–1996 рр.

Історія XX століття є складною та суперечливою. Вона засвідчила, що процес формування незалежних національних держав на теренах колишніх імперій та їх утвердження як повноправних суб'єктів міжнародних відносин можливі лише за умови політичної та економічної підтримки з боку провідних країн світу.

Попри декларовану солідарність із положенням Статуту ООН про право націй на самовизначення, великі держави, коли постає конкретне питання, формують своє ставлення до його вирішення, керуючись виключно власними національними інтересами. Саме тому ставлення до небажаних національно-визвольних змагань часто викристалізовується у формулу: «...це внутрішня справа даної держави...» [2, с. 34].

Захід виявився неготовим до дезінтеграційних процесів у СРСР, які під каталізуючим впливом заколоту, відомого як «ГКЧП» (19–21 серпня 1991 р.), переросли в ланцюгову реакцію проголошення державної незалежності республіками Радянського Союзу.

24 серпня 1991 року позачергова сесія Верховної Ради України ухвалила історичний «Акт проголошення незалежності України». Процес розпаду СРСР та прагнення України до самостійності й побудови суверенної національної держави були сприйняті світовою громадськістю насторожено. Багато хто все ще вірив у тимчасовий характер цих явищ і можливість повернення України під протекторат Росії.

12 вересня 1992 року було ухвалено Закон України «Про правонаступництво України». Таким чином, Україна логічно стала спадкоємицею третього у світі за потужністю ракетно-ядерного арсеналу [2, с. 34]. У цих подіях США вбачали загрозу власним національним інтересам. Прогнозовані політологами конфлікти на пострадянському просторі розглядалися американською стороною як небезпечні через можливість використання ядерної зброї як інструменту досягнення політичних цілей. Виходячи з цього, США та інші держави підтримували виключно Росію як правонаступницю СРСР і домінанту в регіоні. Щодо України, то загалом проводилася політика несприйняття. Однак саме в особі Канади Україна знайшла підтримку, розуміння, вірного друга та союзника.

Під час офіційного візиту делегації Верховної Ради України на чолі з її тодішнім Головою Л. Кравчуком до Канади 22 вересня 1991 року на рівні міністрів закордонних справ було підписано Декларацію про відносини між Україною і Канадою. Г. Удовенко, який на той час обіймав посаду представника України в ООН, 2 березня 1992 року у своїй промові на одному з українсько-канадських форумів із питань зовнішньої політики так оцінив цю подію: «Я складаю подяку канадському урядові, канадцям українського походження за ініціативу запрошення свого часу з офіційним візитом Голови Верховної Ради Л. Кравчука, що було тоді надзвичайно важливо, оскільки ніхто не хотів визнавати нашу державу, її вибір стати незалежною. Ми справді дуже вдячні Канаді за допомогу у проламуванні паркану недовіри навколо України» [2, с. 35].

2 грудня 1991 року Канада першою серед західних держав визнала незалежність України та повідомила про бажання розвивати з нею повноцінні двосторонні відносини [2, с. 35].

25 грудня 1991 року Прем'єр-міністр Канади Б. Малруні у зверненні до Президента України Л. Кравчука повідомив про бажання Канади встановити дипломатичні відносини з Україною. 27 січня 1992 року під час візиту до Києва міністра закордонних справ Канади Б. Макдугал було підписано спільну декларацію про встановлення дипломатичних відносин між двома країнами. У документі зазначалося, що мільйонна діаспора канадців українського походження завжди мріяла про незалежну Україну та глибоко зацікавлена у розвитку канадсько-українських відносин [2, с. 35].

Важливість української діаспори в Канаді як вирішального чинника, що визначає специфіку українсько-канадських взаємин, підкреслив міністр закордонних справ Андре Уеллет, який 31 березня 1994 року підписав угоду про особливе партнерство між Україною і Канадою: «...У нас з Україною особливі стосунки, враховуючи насамперед той чинник, що досить велика кількість, значний відсоток українців мешкають у Канаді» [12, с. 184].

Українська громада є однією з найпотужніших і найорганізованіших у Канаді. Українці відіграють помітну роль у політичному житті країни: ще 1907 року було обрано першого війта-українця, 1913 року — першого члена законодавчої палати, 1925 року — першого члена федерального парламенту в Оттаві. Українці обиралися мерами Едмонтона та Вінніпега. Близько 100 наших земляків обиралися до провінційних законодавчих органів, майже 30 були членами федерального парламенту, 5 — сенаторами, 10 з них призначалися міністрами. Тимчасовим повіреним у справах Канади в Україні був Гайовський, а генерал-губернатором Канади й нині є Раймон (Роман) Гнатишин — обидва урядовці українського походження. Таким чином, українці становлять значну політичну силу у владних структурах Канади.

Проголошення державної незалежності України надало відчутного поштовху відродженню національного життя українців у Канаді.

У Декларації про державний суверенітет України зазначено, що українська держава піклується про українців, які проживають за її межами. Реальний механізм такої турботи мають створити міждержавні угоди. Україна і Канада діють у цьому напрямку, усвідомлюючи взаємну потребу в такому співробітництві. Канаді потенційно невигідна асиміляція українців, канадських громадян, особливо франкомовна. Найвпливовіші громади Канади — франкомовна та англомовна — визначають федеральний устрій держави. У прихильників єдності країни є невелика перевага над сепаратистськи налаштованими франко-канадцями, тому збереження української громади як етнічно-культурної окремішності, що завжди відзначалася консервативністю поглядів і лояльністю до держави, є одним із чинників збереження непорушним існуючого політичного статус-кво в Канаді.

Економічна криза та труднощі на шляху політичного становлення України як держави зумовили активізацію її контактів із Канадою, пов'язаних із питаннями конкретної допомоги нашій країні.

7 липня 1992 року відбувся візит міністра промисловості, науки і технологій Канади М. Вілсона, під час якого було підписано Декларацію про економічне співробітництво між Україною і Канадою. 28 вересня 1992 року в Нью-Йорку міністри закордонних справ підписали Меморандум про взаєморозуміння щодо консультацій між урядом Канади та урядом України. Однак ці зустрічі не привели до реального пожвавлення співробітництва через невизначеність ситуації в Україні у 1992 — на початку 1994 років [12, с. 187].

Велике значення для молодої української держави мав офіційний візит генерал-губернатора Канади Р.-Дж. Гнатишина до України 28 вересня — 1 жовтня 1992 року. Це був перший візит урядовця такого високого рангу західної держави. Цей крок Канади засвідчив визнання нею України повноцінною державою та став значною підтримкою політичного іміджу Києва у світі.

У Посланні Президентові України з нагоди 2-ї річниці незалежності України генерал-губернатор Р.-Дж. Гнатишин зазначив, що поїздка до країни його предків продемонструвала особливі відносини між Канадою та Україною.

17 грудня 1993 року, виступаючи перед українськими урядовцями та канадськими діловими колами в Монреалі, міністр закордонних справ Канади Андре Уеллет оголосив про намір Канади будувати з Україною відносини особливого партнерства. Канадські діячі наголошували на стратегічному положенні України в новій геополітичній ситуації східноєвропейського регіону.

Збереження Україною частини ядерного арсеналу СРСР викликало хвилю нерозуміння та обурення світової громадськості, а також політичний та економічний тиск країн Заходу на нашу державу. Зокрема, їй було відмовлено в кредитах на структурну перебудову економіки. Захід вимагав відмови України від ядерної зброї, не сприймаючи її пояснень щодо неоднозначності ситуації з «ядерним» статусом. Політична спекуляція ядерною зброєю у внутрішньополітичній боротьбі в Україні та зусилля російської дипломатії, спрямовані на створення в очах світової громадськості образу України як ядерного шантажиста, сприяли розгортанню недоброзичливої щодо України пропагандистської кампанії.

В. Будкін у статті «Політика та ідеологія в зовнішньо-економічній стратегії нових незалежних держав» пише, що заморожування економічної допомоги Україні з боку країн НАТО було пов'язане із затримкою ратифікації Верховною Радою угод СТАРТ-1 та ДНЯЗ. (Президент Б. Клінтон, за свідченням зарубіжної преси, у квітні 1993 року навіть відмовився прийняти тодішнього Прем'єра України Л. Кучму, який планував вирішувати в Америці насамперед питання економічного співробітництва) [8, с. 215]. Ці події свідчили про посилення політичної ізоляції України. Саме в цей критичний момент Канада простягнула руку допомоги. Міністр закордонних справ України 1 квітня 1994 року так схарактеризував політичну підтримку канадського уряду: «Ми вдячні Канаді за підтримку, яку вона надає нашій державі на міжнародних форумах. Без перебільшення можна сказати, що підтримка Канади у ході засідань Ради міністрів закордонних справ НБСЄ в Римі та Ради Північно-Атлантичного співробітництва в Брюсселі була вирішальною для зриву спроби міжнародної ізоляції України» [8, с. 217].

Надавши в критичний момент Україні допомогу, Канада продемонструвала себе вірним другом і союзником нашої держави на міжнародній арені. Канаді незалежна Україна потрібна як стратегічний партнер, який, подолавши кризові явища, безсумнівно, відіграватиме помітну роль в європейських економічних і військово-політичних структурах. Своєю чергою, Канада матиме союзника, через якого зможе ширше представляти свої інтереси в Європі.

Для української дипломатії 1994 рік був успішним. Це рік зближення України із Заходом, рік припинення конфронтації у питанні української ядерної зброї. Важливу посередницьку роль у цьому процесі відіграла канадська держава. Офіційне порозуміння, скріплене Тристоронньою угодою, підписаною Росією, Україною та США 14 січня, відкрило Києву шляхи для глибокого політичного, економічного та військового співробітництва із Заходом, що, своєю чергою, дозволило Україні впевненіше регулювати і свої часом напружені відносини з Москвою.

Тристороння угода остаточно дозволила Канаді позбутися пут, що заважали їй іти шляхом тісного співробітництва з Україною, адже певною мірою Канада мусила діяти у фарватері зовнішньої політики США, які обмежували надання економічної допомоги Україні до вирішення «ядерного» питання.

25 березня — 1 квітня 1994 року відбувся офіційний візит А. Уеллета до України, під час якого було підписано Спільну Декларацію про особливе партнерство між Україною і Канадою та низку угод, що мали створити правово-договірну базу для економічної співпраці між країнами. Канада надавала допомогу для вирішення певних соціальних та екологічних проблем, демонтажу ядерної зброї та підтримки ядерної безпеки в Україні.

Оттава також взяла на себе зобов'язання підтримувати Україну в МВФ та Організації економічного співробітництва і розвитку, а також допомогти їй приєднатися до ГАТТ. Андре Уеллет наголосив, що питання підтримки України міжнародною спільнотою мають розглядатися «великою сімкою в Неаполі за сприяння Канади» [2, с. 35].

Україна та Канада виступили за розвиток економічних відносин, які ґрунтуються на засадах рівності, недискримінації та взаємної вигоди. Це створювало певні передумови для подолання Україною бар'єрів економічного протекціонізму та дискримінаційних правових норм, запроваджених країнами Заходу ще за часів «холодної війни» для можливих країн-конкурентів, і дозволило розпочати складний процес входження у світову ринкову економічну систему.

Канада надала технічну та фінансову допомогу уряду України в програмі запровадження національної грошової одиниці — гривні. Це свідчить про високий ступінь довіри України до Канади, яка взяла на себе цю важливу справу, що є одним з елементів політики «особливого партнерства».

«Особливе партнерство» у військовій сфері мало проходити на основі програми НАТО «Партнерство заради миру». Відповідно було домовлено і про співпрацю в галузі превентивної дипломатії в рамках діяльності ООН.

Слід зазначити, що Канада, отримавши статус одного з гарантів національної безпеки України як без'ядерної держави, таким чином узяла на себе частину відповідальності за майбутню долю нашої країни.

Під час загострення кримської проблеми МЗС Канади 7 червня 1994 року розповсюдило текст листа міністра закордонних справ Канади Андре Уеллета міністрові закордонних справ України. Від імені уряду Канади висловлювалася підтримка незалежності України, її суверенітету та територіальної цілісності. У листі наголошувалося, що уряд Канади неодноразово підкреслював свою прихильність до України: «стабільна і безпечна Україна є суттєвою складовою частиною Європейської стабільності і ключовим фактором світової безпеки». Активна позиція Оттави стосовно кримського питання змусила Росію запевнити її, що ця справа є виключною прерогативою України.

Економічна криза та спад виробництва в Україні зумовили те, що саме економічні проблеми стали головним змістом візиту Президента України Л. Кучми до Канади 23–27 травня 1994 року. Під час візиту було підписано Угоду про дружбу і співробітництво та ряд угод, що заклали підвалини в галузі двосторонніх військових зв'язків, Угоду про економічне співробітництво та про сприяння і захист інвестицій. Ці документи заклали політичне підґрунтя для довгострокового і конструктивного партнерства на двосторонній і багатосторонній основі.

16 листопада 1994 року Україна приєдналася до ДНЯЗ, що підтвердило її статус відповідального члена світового співтовариства.

Становлення і зміцнення України як політично суверенної та економічно сильної держави є одним з істотних факторів збереження миру та стабільності як на європейському континенті, так і у світі в цілому. Ці реалії за активного сприяння канадської дипломатії поступово почали усвідомлювати у світі.

На спеціальному пленарному засіданні 49-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН 21 листопада 1994 року Президент України Л. Кучма сказав: «Я не можу не наголосити на тому, що у Вінніпезі вперше в історії розвинуті держави світу разом з провідними міжнародними фінансовими установами зібрались разом для обговорення проблем розвитку окремої країни і можливості подання допомоги не в загальному контексті, а на спеціальному форумі» [6, с. 238].

Саме Канада ініціювала конференцію «Партнерство заради економічних перетворень в Україні» за участю представників країн «великої сімки» та міжнародних фінансових установ у жовтні 1994 року у Вінніпезі. Саме Канада, яка головувала на саміті країн «великої сімки» в Галіфаксі (червень 1995 року), підтримала ініціативи щодо надання допомоги Україні на підтримку економічних реформ. За сприяння Канади результативно завершилися переговори між урядом України та урядами країн «великої сімки» й Комісією Європейського Союзу щодо виведення з експлуатації Чорнобильської АЕС, і було укладено відповідний Меморандум про взаєморозуміння.

Це було реальною, практичною допомогою з боку Канади Україні, відповіддю на заклик Президента України з високої трибуни Генеральної Асамблеї ООН 21 листопада 1994 року, в якому наголошувалося на необхідності модернізації всього енергетичного комплексу України, здійснити яку без широкої міжнародної підтримки самій Україні «не під силу».

4–8 липня 1995 року в столиці Канади Оттаві проходила четверта сесія Парламентської Асамблеї ОБСЄ. Канадська сторона підтримала українську парламентську делегацію щодо її позиції у питанні створення ефективної всеохоплюючої системи загальноєвропейської безпеки. Вона активно сприяла прагненню України налагодити систему регіональної безпеки з огляду на деструктивну політику Росії в Східній Європі та поглиблення зв'язків НАТО і України.

23–25 жовтня 1996 року відбувся офіційний візит в Україну міністра закордонних справ Канади Л. Лойда Ексворсі, який запропонував ряд програм фінансової допомоги, спрямованих на підвищення рівня ядерної безпеки та забезпечення знедолених дітей. Тоді було прийнято рішення про відкриття Почесного консульства Канади у Львові. Щодо військово-політичного співробітництва пан Лойд Ексворсі підкреслив: «Ми приділяємо особливу увагу стосункам Канади і України в питаннях безпеки і надаємо великого значення взаємовідносинам України і НАТО. Канада й надалі працюватиме в цьому напрямку».

Становлення незалежної України відбувається вкрай важко. Буксування процесу реформ перешкоджає нашій державі повноцінно розвиватися й увійти у світовий економічний простір. Але безсумнівною є першорядна роль Канади у підтримці України, адже сама Канада активно сприяла тому, щоб економічно слабка Україна не була відсунута на периферію світових суспільно-політичних та економічних процесів.

2. Канадсько-українські відносини на початку ХХІ ст.

Перемога демократичних сил в Україні відкрила нові перспективи для розширення канадсько-українських відносин. Генерал-губернатор Адрієнн Кларксон стала єдиною Главою держави з-поза меж регіону, яка була присутня на інавгурації Президента Ющенка 23 січня. Крім того, вже відбулася двостороння зустріч між Прем'єр-Міністром Мартіном і Президентом Ющенком — перша офіційна двостороння зустріч між канадським Прем'єр-Міністром і українським Президентом за чотири роки.

Історія демократії ніколи не завершується, і в України довгий шлях попереду. Канада продемонструвала своє бажання залишатися залученою до підтримки демократії та верховенства права в Україні, а також повнішої інтеграції України в трансатлантичний політичний, економічний простір і систему безпеки. Існують великі перспективи для подальшого зростання канадсько-українських відносин.

«Визнання Канадою незалежності України та невдовзі прийняте рішення про встановлення дипломатичних відносин стали для України історичними подіями, оскільки вони без перебільшення відкрили нашій державі шлях до світового співтовариства», — зазначається в посланні Президента України Леоніда Кучми, адресованому Генерал-губернатору Канади Адрієн Кларксон з нагоди десятої річниці встановлення дипломатичних відносин між двома країнами, яке оприлюднив Посол України в Канаді Юрій Щербак 30 січня 2005 року на «Українському вечорі», що проходив у Національному архіві Канади за ініціативи Посольства України в Канаді [6, с. 266].

Ця непересічна подія викликала широкий розголос у політичному та суспільно-громадському житті Канади. У центральному залі Національного архіву зібралося близько 400 гостей, серед яких члени Парламенту, відомі політики, представники дипломатичного корпусу, акредитованого в Канаді, журналісти, члени української громади. Увазі гостей було запропоновано виставку, яка відображає десятилітню історію українсько-канадських дипломатичних відносин, а також унікальні документи з історії УНР, перегляд документального фільму про Україну, її економічний, науковий та творчий доробок, традиції й обряди. Учасники урочистостей мали змогу ознайомитися з українським пісенним і танцювальним мистецтвом. На завершення було організовано прийняття.

Виступаючи перед поважною аудиторією, Посол Юрій Щербак акцентував увагу присутніх на тому, як гордо й упевнено пройшла Україна нелегкий шлях випробувань та викликів за десять років, що минули. У своїй промові він торкнувся історії розвитку двосторонніх українсько-канадських відносин, економічного, наукового та гуманітарного співробітництва між двома країнами, необхідності активізації двосторонньої співпраці у всіх сферах, важливої ролі української громади Канади в суспільно-політичному житті обох країн.

Державний секретар з питань Центральної, Східної Європи та Близького Сходу Гер Нутсен під час своєї промови висловив глибоке задоволення високим рівнем співробітництва та динамікою відносин між обома країнами.

Він наголосив на важливості підписаної в Києві Декларації про подальший розвиток відносин особливого партнерства між Україною та Канадою.

Голова парламентської групи дружби «Канада — Україна» Уолт Ластівка у своїй промові наголосив, що значення цих урочистостей як для України, так і для Канади важко переоцінити. Він зачитав присутнім вітальне звернення віце-прем'єр-міністра Канади Джона Менлі, в якому, зокрема, зазначається, що перед Україною і Канадою постають спільні завдання — розбудова й нарощування економічного співробітництва, обмін досвідом і культурною спадщиною, подальше утвердження демократичних принципів і норм, забезпечення глобальної безпеки та попередження й боротьба з тероризмом.

Директор Національного архіву Канади Іан Вілсон виголосив вітання колишнього міністра закордонних справ Канади Барбари Макдугал, яка стояла біля витоків українсько-канадських дипломатичних відносин, а також прем'єр-міністра провінції Онтаріо Майка Харріса.

Святкування 10-ї річниці встановлення українсько-канадських дипломатичних відносин відзначалося на найвищому рівні. Окрім Президента України, свої привітання керівництву Канади з цієї нагоди надіслали Прем'єр-міністр України Анатолій Кінах та Міністр закордонних справ України Анатолій Зленко.

Тісні зв'язки між Україною та Канадою відбуваються за багатьма напрямками:

• економічна співпраця;
• культурна;
• екологічна тощо.

2.1. Економічне співробітництво

Лише за 2004 рік товарообіг між Україною і Канадою збільшився майже вдвічі, досягнувши 83 млн доларів США. Причому український експорт до Канади зріс за рік на 170 %. Таку позитивну динаміку співпраці між обома країнами відзначено на зустрічі (22 лютого) Віце-прем'єр-міністра Михайла Гладія з послом Канади в Україні Дереком Фрейзером. Названі успіхи стали оптимістичним тлом для обговорення сторонами порядку денного четвертого засідання Українсько-Канадської міжурядової економічної комісії, яке відбулося в середині травня ц. р. в Оттаві (Канада) [5, с. 9].

Передбачалося, що на засіданні Комісії будуть розглянуті пропозиції щодо розширення співробітництва в сільському господарстві, промисловості, будівництві, енергетиці та нафтогазовому секторі.

Сторони погодилися, що за умов нинішнього прискорення радикальних реформ в Україні традиційні українсько-канадські зв'язки поповнюються все новими формами. Зокрема, Канадське агентство міжнародного розвитку здійснює в Україні ряд проектів у сфері поглиблення демократичного ладу, підвищення ролі місцевих громад, економічного прогнозування. Канада вносить значний вклад у процес закриття Чорнобильської АЕС та вирішення інших важливих екологічних і соціальних проблем України.

Михайло Гладій, як голова української частини Комісії, поінформував високого гостя про рішучі кроки в реформуванні сільського господарства України на основі приватної власності.

Вперше за багато років валова продукція сільського господарства не знизилася, а зросла на 7,6 %, у тому числі в рослинництві — на 18 %. Завдяки запровадженню ринкових механізмів аграрна галузь України зменшила збитки в десять разів. Тому для фінансового зміцнення галузі важливо запозичити досвід Канади щодо створення кредитних спілок для підтримки селянських і фермерських господарств, а також системи довгострокового іпотечного кредитування, розвитку інфраструктури ринку землі. Ринковим перетворенням у сільському господарстві України сприяє успішне здійснення спільного проекту розвитку м'ясного скотарства і кормовиробництва (СТЕП).

На зустрічі було узгоджено інші пропозиції, що сприятимуть взаємовигідному співробітництву між Україною і Канадою.

2.2. Екологічне співробітництво

Уряд Канади через Канадське агентство міжнародного розвитку (КАМР) надає фінансову допомогу для виконання канадсько-української програми екологічного співробітництва (КУПЕС) у 1999–2002 роках [5, с. 10]. Ця Програма ґрунтується на положеннях Меморандуму між Урядом України та Урядом Канади про співробітництво з питань зміни клімату, включаючи заходи, що проводяться спільно, підписаного 28 січня 1999 року. КУПЕС здійснюється під керівництвом Інституту державного управління Канади.

Метою Програми є підтримка і сприяння процесу переходу України до ринкової економіки шляхом поліпшення діяльності з охорони навколишнього природного середовища. Програма спрямована на підсилення потенціалу України у вирішенні питань, пов'язаних зі зміною клімату. Діяльність за Програмою включає такі основні напрямки:

• допомога у розробці Національної системи інвентаризації викидів парникових газів в Україні;
• допомога у розробці адміністративної та управлінської структури з питань зміни клімату в Україні;
• допомога у розробці адміністративних та законодавчих норм для реалізації проектів спільного впровадження і визначення галузей та окремих підприємств української промисловості, які можуть представляти особливий інтерес для канадських компаній щодо розробки та реалізації проектів спільного впровадження.

Цілі програми включають:

• посилення можливостей України щодо виконання вимог Рамкової конвенції ООН про зміну клімату та Кіотського протоколу до неї;
• допомога у розробці управлінської структури з питань зміни клімату в Україні;
• сприяння створенню ефективної організаційної інфраструктури для підтримки розвитку ініціатив із реалізації запровадження «гнучкого механізму спільного впровадження» відповідно до Кіотського протоколу;
• сприяння реалізації канадсько-українських проектів спільного впровадження, спрямованих на зменшення викидів парникових газів;
• розвиток довготривалих контактів між установами приватного та державного секторів економіки Канади та України, які працюють у сферах охорони довкілля та енергетики, та координація діяльності з іншими країнами, а також міжнародними агенціями, які беруть участь у діяльності, пов'язаній з екологією та зміною клімату [5, с. 11].

Діяльність за Програмою спрямовує Спільний Українсько-Канадський Комітет Управління Програмою (КУП). КУП діє за підтримки Українського Підкомітету Управління Програмою та Канадського Технічного Дорадчого Комітету. Українська сторона відіграє суттєву роль в управлінні Програмою завдяки участі у діяльності Українського підкомітету. Проекти в рамках Програми виконуються українськими установами, організаціями та спеціалістами [5, с. 12].

2.3. Співробітництво в галузі охорони здоров'я

Система охорони здоров'я Канади має добру репутацію в усьому світі, зокрема завдяки розробці теорії та впровадженню на практиці пропаганди здорового способу життя. Стан здоров'я молоді в Україні викликає занепокоєння. Кількість зареєстрованих випадків ВІЛ-інфікованих зросла з 499 у 1995 році до 12228 у 1996 році [5, с. 12]. Поширюється також вживання алкоголю та наркотиків. Кількість самогубств серед хлопців у віці від 15 до 19 років збільшується. А в Україні й досі використовується медична модель системи охорони здоров'я, яка не в змозі подолати ці негативні явища.

На відміну від нашої країни, Канада має значний теоретичний та практичний досвід у галузі пропаганди здорового способу життя. Проект «Молодь за здоров'я» сприятиме реформі системи охорони здоров'я в Києві. Він відповідає основним напрямкам роботи Канадської Агенції Міжнародного Розвитку (КАМР). Головні складові проекту зосереджені на розвитку політики, підвищенні рівня управління, удосконаленні професійних навичок. А основним напрямком буде пропаганда здорового способу життя серед молоді. Київська міська адміністрація, впроваджуючи ефективні зміни в системі охорони здоров'я, зможе стати прикладом для інших.

На здійснення цього проекту в Україні дало згоду Міністерство закордонних справ Канади.

«Молодь за здоров'я» сприятиме створенню стабільного, активного середовища, яке допоможе молоді вести більш здоровий спосіб життя, поліпшити та зміцнити особисті якості й навички. А стабільність програми забезпечить залучення усіх рівнів системи охорони здоров'я — від міністерського до громадського [5, с. 12].

Пріоритети проекту «Молодь за здоров'я»:

• Добре управління. У цьому напрямку роботи враховуватиметься міжгалузевий підхід, головна підтримка надаватиметься громадянському суспільству.
• Підтримка демократії шляхом відкритих спільних дій у галузі реформи системи охорони здоров'я.

Головною метою проекту буде підтримка розвитку стабільної національної стратегії в галузі охорони здоров'я в Україні через допомогу в створенні та впровадженні політики пропаганди здорового способу життя для молоді. Стабільність реформи може бути гарантована тільки за умови участі всіх рівнів управління в розробці основних напрямків діяльності.

Головні завдання проекту:

• Сприяти розвитку міжгалузевої, міжсекторної моделі пропаганди здорового способу життя серед молоді.
• Уповноважити молодь вести та пропагувати здоровий спосіб життя, зосередити увагу молоді на питаннях профілактики СНІДу, боротьбі з палінням, вживанням алкоголю та наркотиків [9, с. 4].
• Надати змогу всім молодим учасникам програми та громаді взяти участь у поширенні знань про здоровий спосіб життя.

На меті є створення міжгалузевої, багатопрофільної моделі пропаганди здорового способу життя серед молоді. Дію проекту підсилюватимуть вісім напрямків діяльності:

1. Співпраця з Міністерством у справах сім'ї та молоді в розробці стратегії пропаганди здорового способу життя. Представники міністерства зможуть набути навичок проектування міжгалузевої політики пропаганди здорового способу життя серед молоді разом із представниками ЮНІСЕФ, ВООЗ та молоддю;
2. Співпраця з Міністерством охорони здоров'я передбачає співробітництво у розробці й деталізації політики пропаганди здорового способу життя.
3. Створення і координація інформаційного центру пропаганди здорового способу життя Міністерства охорони здоров'я для медичних працівників. Головна увага приділятиметься стану здоров'я молоді, особливо запобіганню СНІДу, боротьбі з палінням та вживанням наркотиків і алкоголю. Для цього канадські партнери та МОЗ розроблять загальний план співпраці.
4. Створення молодіжного ресурсного центру, який розроблятиме матеріали з пропаганди здорового способу життя серед молоді.
5. 30-годинна сертифікатна програма для представників Київської міської державної адміністрації, яка сприятиме зміцненню потенціалу в управлінні та розробці програм пропаганди здорового способу життя серед молоді.
6. Розробка та використання тематичних пакетів, акцентованих на питаннях життєвих навичок. До них будуть включені питання освіти рівних, що передбачає передачу знань своїм ровесникам, застосовуючи методологічну стратегію «рівні вчать рівних». Молодіжна група з Канади стане партнером Соціальної служби для молоді Київської міської державної адміністрації.
7. Впровадження інтегрованого навчального плану з охорони здоров'я, головна увага в якому приділятиметься питанням запобігання СНІДу та боротьбі з вживанням алкоголю, наркотиків. Вчителі та медсестри пройдуть тренінг з розробки та впровадження цього плану. У створенні навчальних планів обіцяє взяти активну участь Медичний ліцей при Національному медичному університеті.
8. Використання стандартної програми для оцінки охорони здоров'я та поведінки молоді, після чого будуть зроблені рекомендації для покращення впливу тематичних пакетів і навчального плану. У цій частині програми візьмуть участь Уряд провінції Саскачеван, Міністерство охорони здоров'я України та Український науково-дослідний інститут здоров'я дітей та підлітків (м. Харків) [9, с. 6].

Акцент на проблемах молоді та пропаганді здорового способу життя, її інформування та навчання статевій культурі й життєвим навичкам значно покращать стан здоров'я молоді.

Встановлені завдяки проекту партнерські стосунки можуть бути взаємовигідними. Для Канади ця вигода полягає у можливості інформаційного обміну, а також соціального маркетингу, інформації про пропаганду здорового способу життя та заходів із набуття навичок і розвитку ресурсів, що сприятиме створенню сприятливіших умов для майбутнього бізнесу канадців в Україні.

Головні вигоди України: пропаганда здорового способу життя стане частиною загальнодержавної стратегії в галузі охорони здоров'я, три міністерства працюватимуть разом над створенням та децентралізацією політики в галузі здорового способу життя, молодь братиме активну участь у розбудові громадянського суспільства та підтримці демократичних реформ, громада та школи братимуть участь у превентивних заходах, спрямованих на пропаганду здорового способу життя.

Разом із КАМР у проекті «Молодь за здоров'я» братимуть участь Міністерство охорони здоров'я Канади, міська адміністрація Торонто, Центр пропаганди здорового способу життя, Університет Торонто та Уряд провінції Саскачеван.

2.4. Проект партнерства Канада-Україна «Регіональне врядування та розвиток»

Інститут регіональних та євроінтеграційних досліджень «ЄвроРегіо Україна» повідомляє про початок реалізації нового проекту — проекту партнерства Канада-Україна «Регіональне врядування та розвиток» [7, с. 296].

Метою проекту є сприяння сталому регіональному розвитку шляхом створення та підтримки демократичного процесу участі громадськості у розробці та реалізації регіональної політики.

Основним завданням проекту є підвищення спроможності відповідальних за регіональну політику та регіональний розвиток органів влади на обласному та національному рівнях компетентно, прозоро та в демократичний спосіб здійснювати планування, розробку та реалізацію політики регіонального розвитку.

За період функціонування проекту «Регіональне врядування та розвиток» передбачається реалізація наступних основних завдань та заходів:

На національному рівні:

1. Забезпечення діалогу між центральним та місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування щодо розробки та реалізації регіональної політики;
2. Вдосконалення механізмів регіонального планування;
3. Надання консультативної допомоги в розробці державної регіональної політики та нормативному оформленні її змісту;
4. Проведення семінарів, тематичних тренінгів, круглих столів, організація навчальних поїздок до Канади, країн Європейського Союзу для обміну теоретичним та практичним досвідом управління та планування регіонального розвитку.

На регіональному рівні:

1. Забезпечення інституційної спроможності місцевих органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, залучених до тематики регіонального розвитку інститутів громадянського суспільства брати участь у розробці та реалізації державної регіональної політики;
2. Підготовка загальної стратегії, галузевих стратегій соціально-економічного розвитку пілотних областей;
3. Допомога у розробці та реалізації конкретних цільових програм розвитку пілотних областей;
4. Сприяння в розробці та реалізації програм залучення місцевих інститутів громадянського суспільства до процесів формування та практичного втілення політики розвитку відповідного регіону.

Важливим елементом проекту є допомога уряду України в розробці та впровадженні моделі інтегрованого регіонального розвитку на обласному рівні. Проект сприятиме посиленню регіонального самоврядування шляхом стимулювання відкритого, відповідального і ефективного управління на регіональному рівні. Проектом передбачено надання допомоги відібраним пілотним областям у розробці і реалізації стратегій інтегрованого розвитку, а також відповідних проектів та програм на основі активного залучення інститутів громадянського суспільства.

3. Україна й Канада: перспективи співпраці

Канада та Україна мають тісні стосунки, які ґрунтуються на історичному фундаменті більш ніж сторічного переселення українців до Канади. Канада стала першою західною державою, яка визнала незалежність України 2 грудня 1991 року одразу після українського референдуму. Дипломатичні стосунки між Канадою та Україною офіційно були встановлені 27 січня 1992 року. Відтоді Канада та Україна підписали безліч угод та меморандумів про взаєморозуміння, які охоплюють такі області, як торгівля, технічне та військове співробітництво, взаємна юридична допомога.

У березні 1994 року уряди Канади та України підписали декларацію «Про особливе партнерство» між Канадою та Україною, в якій визначалася канадська підтримка розвитку незалежної та процвітаючої України. Декларація «Про особливе партнерство» була поновлена у грудні 2001 року під час візиту Високоповажного Джона Менлі, на той час міністра закордонних справ та міжнародної торгівлі [9, с. 8].

Канадсько-українську міжурядову економічну комісію (МЕК) було засновано у 1994 році угодою про економічне співробітництво. Перше засідання Комісії було проведене в Києві у 1996 році. Одне з останніх засідань було проведене в Оттаві у жовтні 2001 року. Основні завдання МЕК полягають у розвитку ділових стосунків між Канадою та Україною та у подоланні перешкод для двосторонньої торгівлі та інвестицій. МЕК намагається залучити до співпраці канадську ділову громаду через робочі групи, які працюють у сільському господарстві, будівництві та енергетичному секторі.

Канадська міжнародна агенція розвитку (СІDA) має велику програму технічного співробітництва в Україні, зосереджуючи увагу на структурі управління, розбудові інституційних можливостей, укріпленні громадянського суспільства та зміцненні ядерної безпеки. Канада планує розширити співробітництво в останньому секторі через участь України в Програмі глобального партнерства.

На підтримку «Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО» Канада організовує мовну та миротворчу підготовку військового персоналу та допомагає у питаннях цивільного планування у надзвичайних ситуаціях у рамках співробітництва між Україною та НАТО. Канада вітає зобов'язання, які взяла Україна щодо виконання політичних та економічних реформ, що наблизять її до цінностей, які поділяють країни-члени НАТО.

Двосторонні дипломатичні стосунки підтримуються через Посольство Канади в Києві. Канада має Консульство у Львові. Україна має Посольство в Оттаві, Генеральне консульство в Торонто та декілька почесних консулів.

Канада відіграла значну роль у підтримці принципу чесних та вільних виборів у 2004 році в Україні, часто закликаючи владу виконувати свої міжнародні зобов'язання для того, щоб українці змогли обрати лідера на вільних та чесних виборах. Прем'єр-міністр Канади Пол Мартін призначив сімнадцятого прем'єр-міністра Канади Високоповажного Джона Тернера Головою Канадської місії спостерігачів, яка працювала під час переголосування другого туру виборів Президента України у грудні 2004 року. Окрім 463 спостерігачів, які були частиною Корпусу спостерігачів під керівництвом пана Тернера, багато канадців працювали як спостерігачі, надіслані від різних організацій, особливо від Конгресу українців Канади [9, с. 11].

Генерал-губернатор Канади Адрієн Кларксон відвідала Україну у січні 2005 року для участі в церемонії інавгурації Президента Віктора Ющенка.

У лютому 2005 року Прем'єр-міністр Канади Пол Мартін мав довгу зустріч із Президентом Віктором Ющенком наприкінці саміту НАТО в Брюсселі. Це була перша ґрунтовна зустріч між Прем'єр-міністром Канади та Президентом України за останні роки.

7–8 грудня 2006 року в Міжнародному інституті менеджменту (МІМ-Київ) проходили Торговельні дні Канади в Україні, організовані Посольством Канади в Україні за сприяння МІМ-Київ, Ради конкурентоспроможності України та Українського центру сприяння іноземним інвестиціям (InvestUkraine).

7 грудня на пленарному засіданні обговорювалися загальні перспективи поглиблення економічної співпраці Канади й України, поліпшення інвестиційного клімату, використання зарубіжного досвіду, залучення інвестицій тощо.

Надзвичайний і повноважний Посол Канади в Україні Абайна Данн, відкриваючи пленарне засідання, наголосила, що Україна є країною значних можливостей для бізнесу, зокрема великого, і це є основою для вступу України до СОТ. Також пані Посол, апелюючи до тематики наступних секційних засідань, відзначила, що особливо привабливими для інвестицій у нашій країні можуть бути енергетичний сектор та транзитні системи.

Юрій Полунєєв, голова Ради конкурентоспроможності України та президент Міжнародного інституту менеджменту, вітаючи учасників заходу, зазначив, що Міжнародний інститут менеджменту завжди мав тісні зв'язки із Канадою, адже ще під час створення МІМ-Київ його «батька» Богдана Гаврилишина охоче підтримала українська діаспора в Канаді.

Також пан Полунєєв окреслив нагальні потреби канадського й українського бізнесу в аспекті співпраці у нових умовах — це новий погляд на конкурентоспроможність, забезпечення якісної бізнес-освіти та формування надійного партнерства.

Особливо цінним є досвід Канади в аспекті конкурентоспроможності, бо ця країна входить до першої двадцятки найконкурентоспроможніших країн світу, де конкурентоспроможність, соціальна відповідальність та сталий розвиток є пріоритетами уряду й країни в цілому.

Завершуючи виступ, Юрій Полунєєв наголосив на тому, що в Україні ідею конкурентоспроможності намагаються утвердити на такому самому високому рівні РКУ та МІМ-Київ, найстаріша вітчизняна бізнес-школа, яка дає українському бізнесові цілком релевантну освіту.

Двостороння технічна співпраця

Метою Канадської програми технічної співпраці з Україною є поглиблення існуючих особливих політичних та економічних зв'язків між Канадою та Україною шляхом підтримки демократичного розвитку та переходу до ринкової економіки.

Канадська програма технічної співпраці з Україною почала діяти з липня 1991 року. Керівництво нею здійснює відділ Центральної і Східної Європи Канадського Агентства Міжнародного Розвитку (раніше Бюро Допомоги Центральній і Східній Європі Міністерства Закордонних Справ та Міжнародної Торгівлі Канади). Ця програма співпраці зміцнює визріваюче особливе партнерство між Канадою і Україною та широко залучає культурні зв'язки української громади в Канаді.

Програма має три головних завдання: підтримувати перехід до ринкової економіки, сприяти демократичному розвитку, активізувати канадські торгівельні та інвестиційні зв'язки з Україною. На сьогодні двостороння програма технічної співпраці виділила близько $122 млн для введення в дію приблизно 100 проектів.

Канадська програма технічної співпраці з Україною концентрує свою діяльність на проектах, які дають безпосередню можливість досягнути додаткових реформ або збільшують спроможність установ та організацій у використанні можливостей, що вже створені реформами, започаткованими в іншому місці.

При цьому реформи, розвиток яких підтримується проектом Канадської програми технічної співпраці, повинні мати незворотний характер. Канадська програма технічної співпраці з Україною не обмежується окремими секторами.

Головними компонентами Канадської програми технічної співпраці з Україною в 1998 році визначені:

1. Розвиток приватного сектора. Діяльність у цьому напрямі забезпечує підтримку українському приватному сектору, що формується. Ініціативи сконцентровані на розвитку малого бізнесу, малих та середніх підприємств, навчанні управління економікою, розвитку кредитних спілок.
2. Демократичний розвиток і державне управління. Ініціативи фокусуються на зміцненні демократичних підходів, розвитку професійної суспільної та державної служби, підтримці становлення сучасної юридичної і судової системи.
3. Сприяння торгівлі та інвестиціям. Канадська програма технічної співпраці може надавати безпосередню підтримку деяким типам проектів, спрямованим на активізацію торгівлі та інвестиційних зв'язків Канади з Україною. Програма відродження Східної Європи сприяє розвитку спільних підприємств та інвестиційних можливостей в Україні на основі розподілу витрат.

У галузі енергетики Канада зробила суттєвий внесок як через реалізацію багатосторонніх ініціатив, так і через здійснення своїх власних програм в Україні. Зобов'язання, які взяла на себе Канада в 1994 році в розмірі $24 млн у зв'язку із закриттям Чорнобильської АЕС, склали приблизно одну восьму зобов'язань, отриманих від усіх країн Великої Сімки. Канадське Агентство Міжнародного Розвитку підтримало широку палітру різноманітних проектів з охорони навколишнього середовища, енергетики та ядерної безпеки [2, с. 35].

Гуманітарна допомога

За час реалізації Програми Канада виділила 513,6 млн на гуманітарну допомогу Україні. Ця сума включає: внесок $6,6 млн у Канадське Товариство Червоного Хреста для постачання необхідних медикаментів і медичної підтримки найбільш вразливих груп населення в Україні — людей похилого віку, дітей, майбутніх матерів і непрацездатних; $4,5 млн, що було вкладено в Дитячий фонд ООН для підтримки програм загальної імунізації дітей, включаючи забезпечення вакциною від дифтерії; $402 тис. як внесок у програму «Приятелі Дітей» — Канадську неурядову організацію, що забезпечує постачання гуманітарної допомоги сиротам в Україні; та недавній внесок $300 тис. за Програмою інтеграції та розвитку Криму [2, с. 35].

Комерційні кредити

У 1992 році Канада була першою країною, що проголосила відкриття кредитної лінії для України через Корпорацію експортного розвитку (EDC). Ця $50-ти мільйонна кредитна лінія для закупівлі канадських товарів і одержання послуг на даний час повністю вичерпана. У жовтні 1994 року було запропоновано її додаткове продовження на $20 млн, використання яких ще не розпочалося.

Багатостороння допомога. Канада бере участь у програмах головних міжнародних фінансових інституцій шляхом співфінансування проектів та забезпечення канадської експертизи. Канада також створила Довірчі фонди в Європейському Банку Реконструкції і Розвитку та в Міжнародному Банку Реконструкції та Розвитку (Світовий Банк). Виділено в загальній сумі 515,8 млн на період 1997/98 року для оплати послуг канадських консультантів, що працюють за проектами банку в Центральній і Східній Європі, включаючи Україну [9, с. 12].

Регіональні ініціативи

Програма регіональної технічної співпраці спрямована на ініціативи «люди до людей», енергетику, розвиток приватного сектора, демократичний розвиток і охорону здоров'я. Через регіональні ініціативи вклади в проекти будуються на культурних зв'язках між канадцями та людьми з колишнього Радянського Союзу та Центральної і Східної Європи. Україна взяла участь у 16 регіональних проектах, вартість яких становить приблизно $10,7 мільйонів [9, с. 12].

Висновки

Після прийняття історичного Акту про незалежність України 24 серпня 1991 року перед вітчизняним Міністерством закордонних справ постали нові відповідальні завдання, які вимагали нових професійних підходів, реформування структури МЗС, формування відповідної законодавчої бази.

Як зазначається в «Основних напрямах зовнішньої політики України», ухвалених 2 липня 1993 року, з огляду на своє геополітичне становище, історичний досвід, культурні традиції, багаті природні ресурси, потужний економічний, науково-технічний та інтелектуальний потенціал, Україна може і повинна стати впливовою світовою державою, здатною виконувати значну роль у забезпеченні політико-економічної стабільності в Європі.

Неодмінною умовою успішної реалізації Україною своїх можливостей є її активне і повномасштабне входження до світового співтовариства. Долаючи кризові явища в суспільстві й торуючи свій шлях у світ, Україна спирається на свої фундаментальні загальнонаціональні інтереси, відповідно до яких визначаються засади, напрями, пріоритети та функції її зовнішньої політики.

Реалізуючи поставлені завдання, за неповні дев'ять років незалежності Україна здобула статус авторитетного, передбачуваного, послідовного і активного учасника міжнародних відносин.

На сьогодні Україна — це непостійний член Ради Безпеки ООН, учасник понад 100 міжнародних організацій, ініціатор неформального об'єднання держав ГУУАМ, до якого, крім нашої держави, належать Грузія, Узбекистан, Азербайджан, Молдова, один з ініціаторів Організації Чорноморського економічного співробітництва, контрибутор безпеки в Південно-Східній Європі, Придністров'ї, на Кавказі. Україна, визнана стратегічним та особливим партнером ЄС та НАТО, бере активну участь в інтеграційних процесах у Європі, на Балто-Чорноморському просторі.

Список використаних джерел

1. Амуржуев О. Украина — Канада: Слово за бизнесменами // Зовнішня торгівля. — 1999. — № 1-2. — С. 29-31
2. Баран Е. Канадське співробітництво з Україною // Зовнішня торгівля. — 1999. — № 1-2. — С. 34-35
3. Борисенко З. Державне сприяння конкуренції в Канаді // Економіка України. — 2004. — № 7. — С. 78-85
4. Демчук П. О. Міжнародні відносини та проблеми євроатлантичної інтеграції: Навчальний посібник. — Київ: ППП, 2004. — 252 с.
5. Дойчик М. Стосунки України та Канади в 1991-1996 рр.: патронат чи співробітництво // Нова політика. — 1998. — № 4. — С. 9-12
6. Козик В. В. Міжнародні економічні відносини: Навчальний посібник. — К.: Знання, 2006. — 405 с.
7. Козюра І. Основні тенденції розвитку місцевого самоврядування в Канаді на рубежі ХХ-ХХІ століть // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. — 2004. — № 2. — С. 296-300
8. Міжнародні відносини та зовнішня політика: Навчальний підручник. — К.: Либідь, 1999. — 557 с.
9. Музика В. Канада ніколи не забувала про Україну // Політика і час. — 2005. — № 3. — С. 3-11
10. Основи політичної науки: Курс лекцій / За ред. Б. Кухти. — Львів: Кальварія, 1999 — Ч. 4: Міжнародна політика. — 1999. — 435 с.
11. Політична історія ХХ століття: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2001. — 374 с.
12. Цимбалістий В. Ф. Теорія міжнародних відносин: Навчальний посібник. — Львів: Новий Світ-2000, 2006. — 320 с.
13. Щербак Ю. «Канадський досвід надихає і підказує // Діловий вісник. — 2002. — № 12. — С. 8-10