Етика поведінки юриста та адвоката

Вступ

Етична культура правника охоплює оцінювання моральних норм у взаєминах «юрист — клієнт», «юрист — свідок», «юрист — колега» тощо. Такі взаємини є двосторонніми, адже фахівець у процесі роботи зачіпає інтереси клієнтів, колег чи інших осіб, які своєю чергою реагують на його дії або дають їм оцінку.

Юристу важливо усвідомлювати власну роль представника держави, що має створювати умови для реалізації прав, свобод і законних інтересів людини. Лише диплома недостатньо для формування професійної репутації у правничій сфері — потрібне дбайливе ставлення до людей, з якими він взаємодіє під час виконання службових обов’язків. Ті, хто звертається до прокурора, судді, слідчого, нотаріуса чи адвоката, очікують не лише фаховості, а й поваги до власної гідності. Юрист має зберігати самовладання навіть під час контакту з особами, які вчинили злочин, поважаючи їхні права. Саме ставлення до конкретної людини свідчить про моральну культуру фахівця. Повага до особи та її проблем створює атмосферу довіри, що може стати запорукою успіху у юридичній справі.

1. Етичні правила у взаємовідносинах юриста з громадянином

Етична культура юриста — це усвідомлення ним власних моральних прав і обов’язків та їх застосування у професійній діяльності.

Мораль — це правила поведінки, що ґрунтуються на уявленнях про добро і зло, честь і обов’язок, правду і справедливість.

Оскільки мораль є елементарними нормами поведінки, що не потребують особливих навичок, етична культура юриста передбачає два аспекти:

• визнання чинних моральних норм як необхідних регуляторів поведінки;
• дотримання цих норм у професійній діяльності.

Основні принципи етичної культури юриста:

1. Гуманне ставлення до людини — сприйняття її як самоцінності, а не як засобу для досягнення мети;
2. Чесність і правдивість, адже справедливість неможливо здобути нечесним шляхом;
3. Доброзичливість і чуйність, оскільки юристи часто працюють із людьми у складних життєвих обставинах. Втім, ці якості не мають переходити у всепрощення;
4. Простота і скромність, що допомагають уникнути егоїзму та користолюбства;
5. Дотримання професійної таємниці, необхідне для об’єктивного розслідування та захисту приватного життя учасників процесу.

Практичне значення мають моральні відносини та моральна поведінка.

Моральні відносини — це зв’язки, у які вступає юрист. Етична культура передбачає оцінку моральних норм у взаєминах «юрист-клієнт», «юрист-свідок», «юрист-колега». Це двосторонній процес, оскільки юрист впливає на інтереси інших осіб, які відповідають йому діями чи оцінками.

Поведінка юриста є об’єктивним показником його моральних якостей і виявляється через сукупність вчинків, що мають моральне значення.

Структура етичної культури юриста:

1. наявність етичних почуттів, знань і потреб;
2. перетворення цих почуттів, знань і потреб у моральні установки та звичку давати моральну оцінку поведінці інших;
3. готовність діяти на основі знань, чинити морально — за совістю.

Базове правило юриста — робити для клієнта все, що не заборонено законом, так, ніби він робив би це для себе, маючи відповідні знання та досвід.

Від рівня етичної культури залежить якість виконання обов’язків, збереження честі та репутації особи, якій надається допомога, а також престиж самого юриста та його колег.

Рівні вияву етичної культури юриста:

1. ставлення до професійної діяльності та її результатів;
2. взаємини з колегами;
3. взаємини з клієнтами.

Діяльність юриста передбачає щоденне спілкування з людьми, які перебувають у залежному від нього становищі, тому потребують особливої делікатності та коректності.

Порушення етичних норм може призвести до санкцій або виключення з професії. Етична культура — це обов’язки та відповідальність, притаманні юридичній практиці.

3. Загальні вимоги до юристів

Для всіх юристів характерні такі якості:

У соціальній сфері: прагнення до істини, справедливості, гуманізму, чесності.

У пошуково-пізнавальній сфері: спостережливість (цілеспрямоване сприйняття явищ через призму професійної діяльності) та уважність (зосередженість психічної діяльності на певних об’єктах).

У реконструктивно-конструктивній сфері: здатність всебічно аналізувати інформацію, формулювати гіпотези, творчий підхід до розв’язання завдань, проникливість.

У засвідчувальній сфері:

• розвинена письмова мова;
• здатність швидко узагальнювати інформацію;
• вміння письмово описувати юридичні явища.

В організаційній сфері: самодисципліна, цілеспрямованість, наполегливість, уміння організовувати людей.

У комунікативній сфері: емоційна врівноваженість, тактовність, здатність чітко висловлювати думки.

Негативними для юриста є такі якості:

У соціальній сфері: цинізм, нечесність, владолюбство, жорстокість, авантюризм.

У пошуковій сфері: неуважність, відсутність пошукової домінанти (юридичного азарту).

У реконструктивній сфері: низький інтелект, стереотипність і консервативність мислення.

У засвідчувальній сфері: недбалість, невміння швидко перекладати усне мовлення у письмову форму.

В організаційній сфері: нецілеспрямованість, брак організаторських здібностей.

У комунікативній сфері: імпульсивність, надмірна сором’язливість, грубість у спілкуванні.

Кодекс професійної етики юриста — це система моральних принципів, що є основою діяльності та методологічним орієнтиром.

Неможливо перелічити всі моральні принципи, адже кожна людина є носієм різної їх кількості. Однак можна виокремити основні, що й становлять зміст кодексу професійної етики.

1. Визнання верховенства закону та права. Юрист-практик має усвідомлювати свою місію служіння праву. Він не повинен ототожнювати право і закон, але має пам’ятати, що в правовій державі закон є правовим і справедливим, підлягає неухильному виконанню. Кожен юрист зобов’язаний боротися за закон і бути служителем права.
2. Гуманне ставлення до людини — визнання її життя, здоров’я, гідності найвищою соціальною цінністю. Юрист має усвідомлювати свою роль представника держави у створенні умов для реалізації прав і свобод. Диплома недостатньо для професійної репутації — потрібне дбайливе ставлення до людей. Кожен, хто звертається до прокурора, судді, слідчого, нотаріуса чи адвоката, очікує не лише фаховості, а й поваги. Юрист не повинен втрачати рівновагу під час контакту зі злочинцями, а має поважати їхні права. Ставлення до людини свідчить про моральну культуру, а повага створює атмосферу довіри, що гарантує успіх справи.

У суспільстві склалося поняття поваги, що передбачає справедливість, рівність прав, увагу до інтересів людини, довіру, чуйність, делікатність і тактовність.

На жаль, для багатьох юристів ці слова залишаються лише гарними фразами. Однак юрист має однаково чуйно захищати як інтереси суспільства від правопорушень, так і інтереси конкретної людини.

Важливо, щоб ці норми виконувалися, адже їх порушення призводить до ущемлення прав, пригнічення особистості та стирання межі між справедливістю і свавіллям.

1. Тактовність — основний принцип високого морального рівня виконання професійних обов’язків. Вона означає нездатність до безчесних вчинків і виявляється у способах та прийомах, якими юрист користується. Для досягнення мети він застосовує методи, що не суперечать нормам моралі та відповідають правилам поведінки. На жаль, ці аспекти неможливо врегулювати законодавством.
2. Довіра — це ставлення людини до дій іншої особи, засноване на впевненості у її правоті, вірності та чесності.

Якщо керівник бачить у підлеглому лише виконавця волі, а не особистість, довіра не виникає. Грубість, черствість, відсутність самоконтролю створюють негативну атмосферу. Ображений підлеглий переносить негатив на інших колег та клієнтів.

Фундаментом довіри є піклування керівника про підлеглих: розуміння їхніх сімейних проблем, готовність вислухати, дати пораду, зміцнити впевненість у професійній придатності, об’єктивно оцінити як фахівців. Керівник має захищати підлеглих від погроз, насилля та образ, піклуватися про здорову морально-психологічну атмосферу в колективі. Тоді підлеглі бачать, що керівник не байдужий, і інтереси справи стають їхніми власними.

Довіра між колегами також важлива. Хоча здається, що праця юриста — персональна заслуга, гарний результат — це робота всього колективу. Для довіри потрібні вдячність за допомогу, вимогливість до себе та колег, уміння визнавати помилки й допомагати іншим.

1. Співчуття — розуміння почуттів і думок інших, що виявляється у моральній підтримці та прагненні допомогти розв’язати проблеми.

Довіра та співчуття у стосунках із клієнтами відіграють ключову роль, оскільки налагоджують морально-психологічний контакт. Клієнт співпрацюватиме з юристом, якщо побачить щире співчуття до справи та реальне бажання встановити справедливість.

1. Чесність — це принциповість, вірність обов’язкам, дотримання прав інших. Юрист має обіцяти лише те, що реально може забезпечити: захист клієнта чи доведення справи до кінця. Чесність є запорукою моральних відносин у юридичній практиці та необхідна для встановлення істини.
2. Правдивість — моральна якість, що характеризує юриста як особистість, яка завжди говорить правду та не приховує реального стану справ. Це загальнолюдська вимога, хоча окремі види юридичної діяльності потребують виправданих обмежень.
3. Добросовісність — це не лише компетентність, а й максимальна віддача особистих сил і здібностей, докладання всіх зусиль для виконання професійного обов’язку у найкоротший термін із максимальною увагою до інтересів справи.
4. Самовідданість виявляється у діях, що є актом самопожертви — добровільного принесення власних інтересів в ім’я справедливості.

2. Етика поведінки адвоката під час судового процесу

Юридична етика — це вчення про моральні основи юридичної діяльності, моральні якості представників професії та моральні відносини, що виникають у процесі її здійснення. Складовою професійної етики юриста є адвокатська етика.

У сучасній науці домінує погляд на предмет адвокатської етики як на поведінку представника професії, члена корпорації, коли він діє як професіонал або сприймається оточуючими як адвокат. Ця точка зору підтверджується аргументами щодо самостійності адвокатської етики як виду професійної етики, що визначає стандарт поведінки адвоката. Специфіка стандартів зумовлена особливостями функцій адвокатури. Правила адвокатської етики — це конкретизовані правила поведінки, що закріплені соціальними нормами та вироблені самими адвокатами, дотримання яких забезпечується внутрішнім переконанням, колективною волею органів адвокатського співтовариства, а за необхідності — державно-правовим примусом.

Етичні вимоги до адвоката поділяються на:

• сприйняті нормами міжнародного права;
• закріплені в національному законодавстві;
• визначені в документах, що не мають нормативно-правового характеру;
• не закріплені в офіційних документах.

До першої групи належать ст. 11 Загальної декларації прав людини, ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, що проголошують презумпцію невинуватості та гарантують можливості для захисту.

Другу групу складають норми, закріплені в Законі України «Про адвокатуру» (ст. 7, 9, 15) та Кримінально-процесуальному кодексі України (ст. 46, 48, 61).

До третьої групи належать Основні принципи щодо ролі юристів (1990 р., Восьмий Конгрес ООН), Основні положення про роль адвокатів (1990 р.), Загальний кодекс для адвокатів країн Європейського співтовариства (Страсбург, 1988 р.). Найважливіші положення Кодексу: незалежність; довіра та особлива порядність; конфіденційність; додержання правил інших об’єднань адвокатів; обмеження особистої реклами; домінантність інтересів клієнта; несумісність певних видів діяльності зі статусом адвоката.

Правила адвокатської етики, схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України, у розділі II закріплюють основні принципи: незалежність; додержання законності; домінантність інтересів клієнта; неприпустимість представництва клієнтів із суперечливими інтересами; конфіденційність; компетентність та сумлінність; чесність та порядність; повагу до професії; культуру поведінки; обмеження рекламування.

Велике виховне значення мають етичні норми, не закріплені в офіційних документах, добровільне виконання яких ґрунтується на загальнолюдських уявленнях про добро і зло, справедливість, обов’язок, совість.

Правила адвокатської етики — це звід корпоративних норм, що містить обов’язкові етичні приписи, але не є нормативно-правовим актом. Тому виникає потреба закріпити принципи адвокатської етики в Законі про адвокатуру. Тоді норми Правил розглядатимуться і як моральні, і як правові основи діяльності. Прийняття Правил слід віднести до компетенції З’їзду адвокатів України.

Правила не можуть передбачити всіх питань, що виникають у діяльності адвоката, але вони є орієнтиром, що дозволяє обрати належну лінію поведінки, а органу, який застосовує дисциплінарну відповідальність, — оцінити поведінку адвоката у суперечливій ситуації.

Принцип домінування інтересів клієнта з огляду на правовий статус адвоката у кримінальному судочинстві визначається так:

• кримінально-процесуальна функція захисника полягає у з’ясуванні обставин, що спростовують підозру чи обвинувачення, виключають або пом’якшують відповідальність, та наданні юридичної допомоги (ст. 48 КПК);
• захисник зобов’язаний використати всі зазначені в законі засоби та заходи захисту (ст. 48 КПК);
• обов’язки та права захисника регламентовані кримінально-процесуальним законом;
• адвокат не має права відмовитися від прийнятого захисту, крім випадків, передбачених ст. 611 КПК;
• адвокат не може бути захисником двох обвинувачених, якщо їхні інтереси суперечать один одному (ст. 61 КПК).

Отже, мета захисту — саме захист, допомога правосуддю через професійне виконання специфічної однобічної функції.

Висновки

Юрист має значний державно-владний вплив, тому, просуваючись кар’єрними сходинками, не повинен використовувати аморальні прийоми для досягнення власних цілей. Кар’єру слід будувати чистими руками.

Працюючи як у державній, так і в комерційній сферах, юрист має зберігати державну, комерційну та особисту таємницю клієнта.

Досвід юридичної діяльності свідчить, що в основі низької службової дисципліни, проступків і навіть злочинів (порушення службового обов’язку, розголошення таємниці, порушення присяги) лежить не лише слабкий професіоналізм, а й низька етична культура.

Вивчаючи цю тему, хочеться зазначити, що прикро усвідомлювати: наша країна має великі таланти, але вони залишаються прихованими через непрофесіоналів. Етична культура — це насамперед перше враження, що впливає на клієнта, а вже потім — знання справи, віртуозність та вміння працювати. Своєю подальшою роботою хочеться зробити людей ввічливішими та поважнішими. Адже багато хто, здобувши матеріальні блага, забуває про тих, хто потребує допомоги і не заслуговує на принизливе ставлення. Світ не змінити повністю, але віриться, що більшість перемагає, і хочеться, щоб наше покоління стало надзвичайними юристами.

Розкриття теми етичної культури допомогло усвідомити її важливість. Щодня ми не замислюємося над цим, не звертаємо уваги, а потрібно. Якби кожна людина хоча б раз прочитала про це, вона зрозуміла б, що люди можуть бути лагіднішими та доброзичливішими. Для цього потрібне тренування не лише характеру, а й усвідомлення важливості кожної професії на землі.

Список використаних джерел

1. Афанасьєва О.В. Етика та психологія професійної діяльності юриста – Р., 2000. - 147 с.
2. Бризгалов І.В., Юридична деонтологія – К.: МАУП, 1998. – 42 с.
3. Гусарєв С.Д., Юридична деонтологія – К.: Знання, 2005.- 665 с.
4. Кобликов А.С., Юридична деонтологія – М.: НОРМА, 2002. – 159 с.
5. Кукушин В.М., Твоя професійна етика – М., 1994. – 62 с.
6. Скакун О.Ф., Юридична деонтологія – Х.: Еспада, 2002. – 304 с.