Етапи розвитку валютного ринку України

Вступ

Міжнародний бізнес функціонує в рамках глобальної валютної системи, що об'єднує національні валютні механізми та їхні зв'язки зі світовими ринками. Хоча прийнято вважати, що ця система покликана стимулювати торгівлю та інвестиційні потоки, державні органи нерідко застосовують її як інструмент для стримування цих процесів.

Основними напрямами банківської діяльності у зовнішньоекономічній сфері є забезпечення клієнтських потреб з обміну іноземних валют, проведення міжнародних платежів та кредитування експортно-імпортних контрактів.

Валюта (італ. valuta, від лат. valeo — коштую) — це:

1) національна грошова одиниця країни;
2) грошові знаки іноземних держав, що використовуються у міжнародних розрахунках (іноземна валюта);
3) міжнародна (регіональна) розрахункова одиниця та платіжний засіб (СДР, ЕКЮ, євро).

На валютному ринку проводяться операції спот, форвард, своп, опціонні угоди, валютний арбітраж тощо.

Тема: Етапи розвитку валютного ринку України.
Мета: дослідити ринок валютних послуг в Україні.
Завдання: 1) розкрити сутність і структуру валютного ринку; 2) висвітлити основні економічні категорії; 3) охарактеризувати валютні операції; 4) розглянути види валютних курсів та угод.

У межах валютної політики Національний банк прагне забезпечити реальний курс гривні до вільно конвертованих валют на рівні рівноваги попиту та пропозиції. Для досягнення цієї мети та впорядкування ситуації на ринку, а також для захисту національної грошової одиниці, НБУ поряд із заходами стабілізації внутрішнього грошового обігу обмежує використання іноземної валюти як засобу платежу на території України.

У найзагальнішому вигляді валютний ринок — це організаційно оформлена система сталих відносин між уповноваженими суб'єктами щодо купівлі-продажу іноземної валюти. Інфраструктура українського валютного ринку перебуває на етапі становлення та представлена комерційними банками з відповідними ліцензіями та тендером Центру клірингових міжбанківських розрахунків, який відновив роботу після призупинення діяльності Української міжбанківської валютної біржі.

Валютний ринок як система включає підсистему валютного механізму (правові норми та інститути) і валютних відносин (повсякденні зв'язки між фізичними та юридичними особами щодо міжнародних розрахунків, кредитних та інших операцій з купівлі або продажу іноземної валюти).

У структурі валютного ринку виокремлюють міжнародний та національний ринки. Його функціонування пов'язане з використанням певних економічних категорій. Валютний курс — це співвідношення між грошовими одиницями двох країн, що застосовується для обміну валют під час здійснення валютних та інших економічних операцій. Він виконує низку важливих функцій, зокрема долає національну обмеженість грошової одиниці, перетворюючи її локальну цінність на міжнародну. Таким чином, валютний курс є засобом інтернаціоналізації грошових відносин та формування цілісної світової грошової системи.

1. Поняття і структура валютного ринку

Валютний ринок — це сукупність економічних та організаційних форм, пов'язаних із купівлею або продажем валют різних країн. Як система він охоплює підсистему валютного механізму та валютних відносин [9, с. 43]. Під першою розуміють правові норми й інститути, що представляють ці норми на національному та міжнародному рівнях. До другої належать щоденні зв'язки, в які вступають фізичні та юридичні особи для здійснення міжнародних розрахунків, кредитних та інших грошових операцій, спрямованих на придбання або продаж іноземної валюти.

У системі валютного ринку виокремлюють:

— міжнародний валютний ринок;
— національний валютний ринок.

Перший складається із системи регіональних ринків, тісно пов'язаних швидкодіючими каналами зв'язку чи супутниковими комунікаціями.

Сьогодні існують такі регіональні ринки:

• Європейський — із центрами в Лондоні, Цюріху, Франкфурті;
• Азіатський — із центрами в Токіо, Гонконгу, Сінгапурі;
• Американський — із центрами в Нью-Йорку, Чикаго, Лос-Анджелесі.

На регіональних ринках здійснюється торгівля вільно конвертованими валютами та валютами місцевих національних ринків. За характером операцій регіональні ринки не відрізняються між собою, тоді як національні відрізняються за ступенем конвертованості національної валюти, обсягом зовнішньоторговельних та валютно-обмінних операцій, рівнем інтегрованості у світове співтовариство, стійкістю та відкритістю економіки, розвитком комунікацій та ступенем державного регулювання валютних операцій.

Будь-який ринок функціонує завдяки учасникам, які перебувають у певних економічних відносинах. Учасниками валютного ринку є банки, валютні біржі, брокерські агентства, зовнішньоторговельні та виробничі фірми, інвестори, спекулянти, хеджери, гравці, індивідууми (туристи; особи, які отримують грошові перекази від родичів за кордоном), міжнародні валютно-кредитні та фінансові організації. Усіх учасників можна поділити на організованих і неорганізованих. Організовані працюють на біржовому валютному ринку. Валютні біржі — це, як правило, некомерційні організації, завданням яких є мобілізація тимчасово вільних валютних ресурсів і встановлення курсу валюти.

Найбільшим валютним ринком є ринок «спот», що забезпечує негайне постачання валюти (протягом двох робочих днів). Поряд із ним поширюється терміновий (форвардний) валютний ринок, на якому укладають угоди між двома учасниками про обмін фіксованої кількості валюти на визначену дату в майбутньому за наперед обумовленим курсом. Аналогічний контракт може мати форму ф'ючерсного, який відрізняється від форвардного лише тим, що укладається поза біржею. Терміновий контракт складається з курсу спот на момент укладання угоди та премії чи дисконта (надбавки або знижки) залежно від процентних ставок у даний момент.

Щоденний обіг світового валютного ринку становить від $500 млн до $4 трлн, 20% обігу припадає на азіатський ринок, 40% — на європейський і 40% — на американський. Найбільшою інтенсивністю розвитку відрізняється американський ринок, валютний обіг на якому зріс більш ніж на 120%, тоді як на Лондонському ринку — лише на 107%.

Найважливішим елементом валютної системи є валютний курс, оскільки економічні операції між учасниками ринку неможливі без обміну однієї національної валюти на іншу. При визначенні поняття валютного курсу підкреслюють або здатність виражати співвідношення різних валют, або його цінову функцію. Отже, валютний курс — це ціна однієї валюти, виражена в іншій валюті, або пропорція, за якою валюту однієї країни обмінюють на валюту іншої, що має форму коефіцієнта перерахунку однієї валюти в іншу й призначена для взаємного обміну валют, порівняння цін і вартісних статистичних показників різних країн, виражених у національних та іноземних валютах, а також для періодичної переоцінки рахунків в іноземній валюті фірм і банків.

У більшості країн, говорячи про валютний курс, мають на увазі кількість національної валюти, необхідної для купівлі однієї одиниці іноземної валюти, що називається прямим котуванням. Наприклад, один долар США дорівнює 5 гривням (іноді такий курс називають американським). Однак у деяких випадках, зокрема у Великобританії, ситуація протилежна: обмінний курс показує, скільки одиниць іноземної валюти можна купити на одиницю національної валюти. Це — непряме котування, у нашому прикладі воно становитиме 1/4 = 0,25 долара за одну гривню (валютний курс, отриманий на основі непрямого котування, називають ще європейським).

У банківській практиці України поширюється використання крос-курсів, які визначають розрахунковим шляхом із використанням валюти третьої країни, що широко застосовується у валютних операціях. Крос-курс становить співвідношення між двома валютами, що випливає з їхнього курсу щодо третьої валюти. Оскільки більшість валютних операцій виражена у доларах США, то зазвичай дві недоларові валюти співвідносяться між собою за допомогою крос-курсу.

Важливою складовою міжнародного ринку капіталу є міжнародна торгівля валютою, яку здійснюють комерційні банки, корпорації, небанківські фінансові установи, центральні банки та інші державні органи. Зазначені юридичні особи є також суб'єктами міжнародного ринку капіталу, який діє у мережі світових фінансових центрів.

Отже, міжнародний валютний ринок можна розглядати як складову міжнародного ринку капіталу. Валютний ринок є системою міжнародних організаційних і економічних відносин, пов'язаних із купівлею-продажем іноземних валют і платіжних документів, зафіксованих в іноземних валютах. Вирізняють чотири групи суб'єктів цього ринку:

• державні установи (чільне місце серед них посідають центральні банки і казначейства відповідних країн);
• юридичні та фізичні особи різної державної належності, що займаються міжнародним бізнесом;
• комерційні банківські установи, що обслуговують зовнішньоекономічну діяльність;
• валютні біржі, а також валютні департаменти фондових і товарних бірж.

На міжнародному валютному ринку провідну роль відіграють великі транснаціональні банки. Вони мають розгалужену мережу філіалів, широко застосовують у своїй діяльності новітні комунікаційні технології. Використовуючи комп'ютерні, телексні, телефонні засоби зв'язку, учасники валютного ринку мають можливість працювати у режимі реального часу. Сучасні комунікаційні технології дають змогу переказувати кошти у будь-яке місце планети впродовж кількох хвилин. Центральні банки країн та інші державні органи вдаються до валютних інтервенцій, позичання коштів за кордоном.

2. Передумови та періоди становлення валютного ринку України

Формування валютного ринку в Україні безпосередньо пов'язане з процесами розбудови української держави та реформуванням її економіки. В умовах колишнього СРСР в Україні валютний ринок був представлений Держбанком та Зовнішекономбанком (ЗЕБ) СРСР.

Ознакою валютного ринку на перехідному етапі була також відсутність національної системи валютного регулювання в Україні.

Серед негативних явищ у валютній сфері, характерних для цього етапу розвитку валютного ринку в Україні, слід назвати:

— організаційну слабкість банківської системи;
— низький рівень державних валютних резервів;
— кризу неплатежів у безготівковому обігу з країнами СНД, насамперед із Росією;
— відсутність заборони на проведення будь-яких обмежень на продаж іноземної валюти юридичним особам та системи обов'язкового продажу іноземної валюти;
— нерозробленість системи контролю за проведенням валютних операцій та порядку переміщення валюти через кордон України;
— широке використання іноземних валют у внутрішньому обігу, яке істотно підірвало стабільність і без того слабкої «ерзац»-грошової одиниці — купона;
— постійний дефіцит платіжного балансу у відносинах з країнами СНД та загострення економічної та енергетичної кризи.

Наступний крок щодо проведення грошової та валютної реформи в Україні, зроблений 16 листопада 1992 р. згідно з Указом Президента України, частково був вимушений станом розрахунків із країнами СНД. Із цього часу український карбованець стає єдиним законним засобом платежу на території України.

Ще у 1992 р. за пропозицією НБУ почалися створення резервів та розробка механізму для підтримки валютного курсу національної валюти. Характерною рисою цього періоду становлення валютного ринку незалежної держави було прийняття Постанови Верховної Ради України «Про формування валютних фондів України у 1992 р.» від 5 лютого 1992 р. та створення у жовтні 1992 року валютної біржі при НБУ. Перші торги на біржі, засновниками якої стали більш ніж 40 комерційних банків, почалися в листопаді 1992 р.

Порядок формування валютних фондів передбачав, що суб'єкти підприємницької діяльності, розташовані в Україні, незалежно від місця реєстрації та форм власності, сплачують податок на валютну виручку від експорту продукції (робіт, послуг) за всіма видами іноземної валюти.

Введення податку на валютну виручку супроводжувалося певними додатковими умовами.

1. До суми виручки, що підлягала оподаткуванню, не зараховувалися транспортні, страхові та накладні витрати в іноземній валюті.

2. Від податку на валютну виручку звільнялися:
а) підприємства з участю іноземного капіталу, частка якого у статутному фонді становила не менше 30%;
б) кошти на благодійні цілі за умови використання їх на зазначені цілі в повному обсязі;
в) частина валютної виручки, яка спрямовувалася на погашення заборгованості за іноземними кредитами;
г) кошти від продажу сільськогосподарської продукції (зерна, зернобобових).

3. Ставка податку у межах держзамовлення зменшувалася на 5% за умови виконання державного замовлення на експорт у повному обсязі.

4. З метою запобігання подвійному оподаткуванню було встановлено, що доход підприємств зменшувався на суму валютних надходжень, з яких сплачено податок на валютну виручку.

5. Валютна виручка від експорту продукції, робіт, послуг підлягала обов'язковому зарахуванню на їхні рахунки в уповноважених банках. Таким чином, було заборонено переведення та переуступка боргових зобов'язань між резидентами та нерезидентами.

Зазначений порядок тривав до прийняття національного законодавства з питань валютного регулювання.

Головною ознакою розвитку валютного ринку в Україні у 1993 р. стало запровадження елементів системи його регулювання. З прийняттям низки декретів Кабінету Міністрів щодо валютного регулювання в Україні була створена юридична основа для подальшого розвитку валютного ринку.

Водночас інфляційні процеси в економіці України внаслідок неконтрольованої кредитної емісії, подальшого спаду виробництва, зростання цін на енергоносії, відсутність як зовнішньої, так і внутрішньої рівноваги грошового обігу, проблеми, пов'язані з використанням «тимчасової» валюти — карбованця, призвели до різкого падіння курсу карбованця відносно іноземних валют.

Внаслідок цього урядова політика протягом з 12 серпня 1993 р. по серпень 1994 р. була переорієнтована на спробу відновлення зовнішньоторговельної та валютної монополії. Така політика знайшла відображення:

• по-перше, у введенні режиму так званих «спецекспортерів»;
• по-друге, у впровадженні фіксованого валютного курсу на рівні 5970 крб. за 1 дол. США (пізніше — 12610 крб. за 1 дол. США);
• по-третє, в різкому зменшенні обсягів операцій на валютній біржі, а згодом взагалі адміністративне припинення її діяльності;
• по-четверте, у впровадженні так званого аукціонного продажу іноземної валюти за адміністративно встановленим курсом до іноземних валют через «тендерний комітет».

Слід підкреслити, що в результаті зазначених заходів гальмувався експорт з України та стимулювався імпорт, що, у свою чергу, призвело до зменшення валютних надходжень у країну разом із різким зростанням попиту на іноземну валюту.

Розуміння безперспективності політики адміністративного регулювання зовнішньоекономічних та валютних відносин знайшло відображення в поверненні до ринкових методів. Указом Президента від 22 серпня 1994 р. «Про вдосконалення валютного регулювання», який передбачав ряд заходів щодо лібералізації валютного ринку в Україні, насамперед передбачалося з 1 жовтня 1994 р. відновити роботу Валютної біржі НБУ, розробити систему заходів для наближення та уніфікації офіційного та ринкового курсів, встановлення валютного курсу карбованця за результатами торгів на валютній біржі. Ці заходи були спрямовані на децентралізацію валютного ринку, стабілізацію курсу карбованця, створення передумов для проведення грошової реформи.

3. Основні економічні категорії валютного ринку

Функціонування валютного ринку пов'язане з використанням деяких економічних категорій та понять.

Валютний курс — співвідношення між грошовими одиницями двох країн, яке використовується для обміну валют при здійсненні валютних та інших економічних операцій [9, с. 44].

Валютний курс виконує низку важливих економічних функцій. З його допомогою долається національна обмеженість грошової одиниці певної країни. Локальна її цінність перетворюється в міжнародну. Відповідно до цього валютний курс виступає засобом інтернаціоналізації грошових відносин, утворення цілісної світової системи грошей.

На основі валютного курсу зіставляються цінові структури окремих країн, розвиток їхніх продуктивних сил, темпів економічного зростання, а також торговельного і платіжного балансів.

Зниження курсу національної грошової одиниці (девальвація) сприяє подорожчанню імпорту й зростанню експорту, і навпаки — зростання курсу (ревальвація) призводить до здешевлення імпорту і падіння експорту. Валютний курс є структурною ланкою механізму реалізації міжнародної вартості товарів та послуг, адже через механізм валютних курсів відбувається перерозподіл національного продукту між країнами, які здійснюють зовнішньоекономічні зв'язки.

Котирування — це встановлення курсів іноземних валют відповідно до практики, що склалася, і законодавчих норм.

У світовій практиці існує два методи котирування:

1. Пряме котирування, коли одиниця іноземної валюти прирівнюється до певної кількості національної валюти. Наприклад, в Україні 1 долар США прирівнюється до певної кількості гривень, або у США 1 англійський фунт стерлінгів прирівнюється до певної кількості доларів чи центів. Таке котирування нині застосовується в більшості країн світу.

2. Побічне котирування, коли одиниця національної валюти прирівнюється до певної кількості іноземної валюти. Така система застосовується в небагатьох країнах.

Конвертованість — це здатність валюти обмінюватися на інші валюти.

Це дуже важлива характеристика валюти. За ступенем конвертованості валюта поділяється на такі типи:

— вільно конвертована;
— частково конвертована;
— неконвертована;
— клірингова.

Вільно конвертована валюта (ВКВ) — валюта, що вільно та без обмежень обмінюється на валюти інших країн і застосовується у всіх видах міжнародного обігу. В наш час лише деякі держави мають вільно конвертовану валюту: Австрія, Великобританія, Данія, Канада, Нідерланди, Нова Зеландія, Сінгапур, Німеччина, Японія, Сполучені Штати Америки та інші. Вільна конвертованість у першу чергу свідчить про стійкість економіки країни, можливості її економічного зростання і, як наслідок, довіру до її національної валюти з боку іноземних партнерів. Деякі вільно конвертовані валюти є резервними валютами [8, с. 24].

Резервними називають валюти, які переважно використовуються для міжнародних розрахунків і зберігаються Центральними банками інших країн. До них відносять долар США, фунт стерлінгів, швейцарський франк, японську ієну, євро. Ці п'ять валют становлять практично 100% світових валютних резервів. Наявність резервної валюти створює додаткові вигоди країні-емітенту, даючи змогу протягом тривалого терміну мати від'ємне сальдо в торговому і платіжному балансах без загрози національній економіці, бо така валюта не пред'являється до оплати у вигляді вимоги на поставку товарів чи інших активів, а залишається в інших країнах у вигляді резервів.

Частково конвертована валюта обмінюється на обмежену кількість іноземних валют, у міжнародних розрахунках застосовується з обмеженнями. Наявність обмежень зумовлюється нестабільністю економічного стану країни і незбалансованістю платіжного балансу. Обмеження вводяться урядом або Центральним банком. Вони полягають у регламентації операцій із валютою та валютними цінностями. Більшість країн світу, в тому числі й Україна, має частково конвертовану валюту.

Неконвертована (замкнена) валюта не обмінюється на інші іноземні валюти і застосовується лише на території країни. Неконвертованими є ті валюти, на які накладаються обмеження щодо ввезення, вивезення, купівлі, продажу і до яких застосовуються різноманітні заходи валютного регулювання.

Клірингова валюта — розрахункові валютні одиниці, які існують лише як розрахункові гроші у вигляді бухгалтерських записів банківських операцій за взаємними поставками товарів та наданням послуг між країнами-учасницями клірингових розрахунків.

Законодавчі та нормативні акти, пов'язані з валютним регулюванням, передбачають, що всі розрахунки в іноземній валюті здійснюються через уповноважені банки, тобто банки, що мають ліцензії Центрального банку на проведення валютних операцій.

Таким чином, валютний ринок — один із найважливіших сегментів фінансового ринку. Ступінь його розвитку безпосередньо впливає на стан та розвиток економіки. Операції, які проводяться на валютному ринку, тісно пов'язані з комплексом операцій і станом грошового ринку в країні, з ринком капіталів.

3. Валютні операції на валютному ринку України

Для характеристики прав і обов'язків суб'єктів валютного ринку важливе значення має поділ учасників ринку на дві групи. До першої входять резиденти, до другої — нерезиденти. До резидентів належать фізичні особи, які постійно проживають в Україні, та ті, що тимчасово перебувають за її межами. До резидентів належать також юридичні особи й організації, створені відповідно до законодавства України, разом із їхніми представництвами за кордоном.

До нерезидентів належать фізичні особи, які постійно проживають за кордоном, у тому числі й такі, що тимчасово перебувають в Україні. Сюди ще зараховують юридичних та неюридичних осіб, їхні представництва і фірми, що створені відповідно до законів іноземної держави і функціонують на території України.

При розгляді прав резидентів і нерезидентів в операціях на валютному ринку України необхідно мати на увазі, що всі операції, пов'язані з рухом іноземної валюти, поділяються на два види — поточні та пов'язані з рухом капіталу.

До поточних операцій належать:

— перекази в Україну або з України іноземної валюти для здійснення розрахунків без відстрочки платежу за експорт та імпорт товарів, робіт, послуг, а також розрахунків, пов'язаних із кредитуванням експортно-імпортних операцій, на термін, що не перевищує 180 днів;
— отримання і надання фінансових кредитів на термін, що не перевищує 180 днів;
— перекази в Україну та з України відсотків, дивідендів та інших доходів за вкладами, інвестиціями, кредитами та іншими операціями, пов'язаними з рухом капіталу;
— перекази неторгового характеру в Україну та з України, включаючи перекази сум заробітної плати, пенсій, аліментів, спадщини, а також інші аналогічні операції.

До валютних операцій, що пов'язані з рухом капіталу, належать:

— прямі інвестиції, тобто вкладення в статутний капітал підприємства з метою отримання доходу і прав на участь в управлінні підприємством;
— портфельні інвестиції, тобто придбання цінних паперів;
— переведення в оплату споруд та іншого нерухомого майна;
— надання і отримання відстрочки платежу за експортом та імпортом на термін, що перевищує 180 днів, а також надання і отримання фінансових кредитів на такий же термін [8, с. 29].

4. Подальший розвиток валютного ринку України

Розвиток валютного ринку в Україні впродовж першого десятиріччя незалежності пройшов декілька етапів:

Перший етап — 1991–1994 роки. Характеризувався впровадженням національної грошової одиниці, появою українського валютного ринку, становленням регулюючих органів та формуванням законодавчої бази функціонування ринку. Початок цього періоду відмічався значними темпами девальвації національної валюти та наступною фіксацією її курсу зі створенням подвійного ринку.

Другий етап — 1995–1998 роки. Характеризувався лібералізацією проведення валютних операцій, стабілізацією інфляційних процесів національної грошової одиниці і, як наслідок, стабілізацією валютного курсу. Значною ревальвацією реального курсу гривні впродовж 1996–1997 років, яка створила підстави для девальвації гривні в 1998 р. Використанням НБУ ринкових інструментів регулювання валютного ринку. Кінець періоду характеризувався фінансовою кризою та значною девальвацією національної валюти, що висвітлило приховані проблеми та недосконалість механізму функціонування валютного ринку.

Третій етап — 1999 — сьогодні. Початок цього етапу розвитку валютного ринку характеризувався впровадженням нових правил функціонування ринку, які обмежили спекулятивні можливості банків та сприяли стабілізації ситуації на валютному ринку України та лібералізували діяльність ринку — Україна офіційно має плаваючий валютний курс. Також цей етап відмічається позитивними тенденціями розвитку ринку — зростанням обсягів ринку з 8063,78 млн доларів США в 1999 році до 13052,62 млн доларів США в 2001 та поступовою ревальвацією національної валюти.

І так, пройшовши в своєму розвитку як роки певної неврегульованості операцій на початку 90-х, так і роки значних фінансових потрясінь та девальвацій середини та кінця 90-х, у друге десятиріччя свого функціонування банківська система України входить зі стабільною валютою та ефективно функціонуючим валютним ринком.

Регулювання здійснення валютних операцій комерційними банками України

Регулювання будь-якої діяльності починається з визначення об'єкту регулювання. Тому Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. №15-93 було визначено, що основним об'єктом регулювання є «валютні операції», до яких цим Декретом віднесено:

— операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;
— операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;
— операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Враховуючи вищезазначене, постає питання визначення валютних цінностей. До валютних цінностей цим Декретом віднесено:

— валюта України — грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках у банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України;
— платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України;
— іноземна валюта — іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України;
— платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або банківських металах;
— банківські метали — це золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (рафіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.

Цей Декрет постановляє, що для здійснення операцій в іноземній валюті комерційні банки повинні отримати відповідну ліцензію. Також Національним банком України 6 травня 1998 р. №181 затверджено «Положення про порядок видачі банкам ліцензій на здійснення банківських операцій», згідно з яким ліцензуванню підлягають тридцять банківських операцій.

Під ліцензуванням банківських операцій в іноземній валюті слід розуміти порядок видачі уповноваженим банкам, які з часу реєстрації Національним банком України набули статусу юридичної особи, дозволу на здійснення окремих чи всіх банківських операцій з валютними цінностями, якщо умови діяльності комерційних банків відповідають чинному законодавству України та нормативним актам Національного банку України, а також діяльність яких не загрожує інтересам їх клієнтів.

Уповноважені банки мають право здійснювати операції тільки після отримання відповідної ліцензії Національного банку України. Операції, зазначені в ліцензії, здійснюються в межах та порядку, що визначені нормативними актами Національного банку України.

Здійснення банківських операцій без ліцензії Національного банку України тягне за собою відповідальність згідно з вимогами чинного законодавства України та нормативних актів Національного банку України.

До валютних операцій, які підлягають ліцензуванню, належать:

1) ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;
2) неторговельні операції з валютними цінностями;
3) ведення кореспондентських рахунків банків (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті;
4) ведення кореспондентських рахунків банків-нерезидентів у грошовій одиниці України;
5) відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;
6) відкриття кореспондентських рахунків у банках (нерезидентах) в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;
7) залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;
8) залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;
9) валютні операції на міжнародних ринках;
10) операції з банківськими металами на валютному ринку України;
11) операції з банківськими металами на міжнародних ринках.

Згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. №15-93, отримана банком ліцензія на здійснення операцій з валютними цінностями у межах повного, наведеного вище, переліку є генеральною ліцензією на право здійснення валютних операцій.

Операції на міжбанківському валютному ринку регламентуються «Правилами здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України», затвердженими постановою Правління Національного банку України від 18 березня 1999 р. за №127. Операції на міжбанківському валютному ринку України дозволяється здійснювати лише суб'єктам цього ринку, до яких належать:

• Національний банк України,
• уповноважені комерційні банки,
• уповноважені кредитно-фінансові установи,
• валютні біржі.

Суб'єкти міжбанківського валютного ринку України купують іноземну валюту для власних потреб та за дорученням клієнтів (резидентів, нерезидентів) з метою перерахування іноземної валюти за межі України.

Порядок та умови проведення уповноваженими банками та кредитно-фінансовими установами операцій з готівковою іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку України визначаються окремими нормативними актами Національного банку України.

На сьогодні основною ціллю придбання валюти резидентами є здійснення міжнародних розрахунків.

Валютні операції комерційних банків України

До пріоритетних напрямів діяльності переважної частини великих українських комерційних банків відносяться валютні операції.

Характерними сторонами валютної діяльності комерційних банків у нашій країні є:

— повільне просування на світовий валютний ринок;
— невеликий обсяг операцій купівлі-продажу валюти на УМВР порівняно з провідними державами світу;
— досить жорстка регламентація форм та умов проведення валютних операцій, встановлених державними органами.

Серед основних валютних операцій та послуг, що надаються зараз комерційними банками, можна виділити:

1. Ведення валютних рахунків клієнтів;
2. Неторгові операції (основні пункти валют);
3. Встановлення кореспондентських відносин з іноземними банками (прямих та через кореспондентські рахунки НБУ або уповноважених банків);
4. Операції за міжнародними торговими розрахунками;
5. Операції з торгівлі іноземною валютою на внутрішньому валютному ринку;
6. Операції з залучення та розміщення валютних коштів на внутрішньому ринку здійснюються з резидентами України;
7. Операції з залучення та розміщення валютних коштів на міжнародних ринках;
8. Валютні операції на міжнародних грошових ринках;
9. Операції з банківськими металами на внутрішньому ринку;
10. Операції з банківськими металами на міжнародному ринку.

В Україні, за даними Національного банку України, станом на 01.01.2002, ліцензію на здійснення валютних операцій мали 149 банків. Однак провідними гравцями на валютному ринку є десять найбільших банків України, до яких входять: АКБ Промінвестбанк, АКБ «Укрсоцбанк», КБ «Приватбанк», ПУМБ, «Укрексімбанк», АППБ «Аваль», «Ощадний банк», АКБ «Укрсимбанк», АКБ «Райффайзен Україна», АКБ «Надра». Ці банки обслуговують більшу частину міжнародних платежів, володіють більш ніж половиною кредитного портфелю банківської системи у вільно конвертованих валютах (близько 55,2%) та тримають близько 54,7% депозитів у валюті. Ці дані свідчать про значний контроль найбільших банків над валютними операціями на українському ринку.

Слід також розглянути кредити, надані комерційними банками в економіку України в 1998–2001 роках.

Основним напрямком кредитування у ВКВ залишалися кредити на проведення експортно-імпортних операцій. Сьогодні кредити в іноземній валюті стали привабливими не тільки для суб'єктів міжнародної економічної діяльності, а й для фірм, які працюють на внутрішньому ринку. Ця привабливість виходить з основної особливості отримання кредитів в іноземній валюті — вони, на сьогодні, стали набагато дешевшими, ніж кредити в національній валюті; це пояснюється тим, що ставки, за якими банки надають кредити у ВКВ, є значно нижчими, ніж ставки за кредитами в національній валюті, та й ставки за кредитами у ВКВ падали значно швидше, ніж за кредитами в національній валюті (таблиця). Також до цього слід додати, що за останні два роки гривня ревальвувала в номінальному, а особливо в реальному вираженні, що, звісно, сприяло підвищенню привабливості банківських кредитів у ВКВ.

За останній час на українському міжбанківському валютному ринку пропозиція валюти постійно перевищувала попит, що пов'язано зі значним зростанням експорту українських товарів після девальвації гривні в 1998–99 роках та відповідно значним позитивним сальдо платіжного балансу України за поточними операціями, а також обов'язковим продажем 50% валютних надходжень на валютному ринку, що і забезпечило стабільну пропозицію валюти на ринку. Значним чином збільшилися і обсяги міжбанківського валютного ринку — з 8023,78 млн грн. в 1999 році до 13053 млн грн. в 2003 році. Структура міжбанківського валютного ринку відзначалася найбільшою питомою вагою доларів США: з купівлі близько 84% та з продажу близько 85% від загального обсягу. Разом із цим, частка російських рублів складала близько 14% як на купівлю, так і на продаж. У розрізі сегментів валютного ринку, питома вага міжбанківського ринку дорівнювала з купівлі 93,8% та з продажу 96,7%, готівкового — 6,2% і 3,3% відповідно.

Також слід відмітити, що постійні інтервенції НБУ з метою викупити надлишок пропозиції валюти на міжбанківському ринку зробили валютний ринок основним каналом емісії гривні в економіку, та результатом збільшення обсягу грошей у банківській системі стала не девальвація національної валюти, а зростання ліквідності комерційних банків і суттєве здешевлення кредитних ресурсів. Адже нині у банків залишається один шлях вкладання грошей — кредитування реального сектору економіки.

Підбиваючи підсумок, слід зазначити, що на міжбанківському та готівковому валютних ринках протягом останніх трьох років панували стабільність курсу національної валюти та поступове зростання обсягу ринку, при значній мірі зарегульованості проведення самих операцій.

Характеристика банківських операцій з валютними цінностями була б неповною, якби не розглянути наймолодший сегмент валютного ринку — ринок банківських металів. Він розпочав свою діяльність як організований ринок у 1998 році з відповідної постанови НБУ «Положення про організацію торгівлі банківськими металами на валютному ринку України», яка встановила правила діяльності банків з банківськими металами. Результати роботи «золотого» ринку за цей період експерти оцінюють двояко. З одного боку, оптимістичний варіант розвитку ринку (він передбачав досягнення протягом року з початку роботи обсягів продажу на УМВБ однієї тони золота) реалізувати не вдалося, і обсяги торгівлі залишають бажати кращого. З іншого боку, в 2003 році з'явилася тенденція до збільшення кількості банків, які бажають працювати з банківськими металами, і це свідчить про чималий потенціал розвитку даного ринку і можливості отримувати вигоду від операцій на ньому як для банків, так і для клієнтів. На сьогодні ліцензію НБУ мають 14 банків.

Практично весь метал, який постачається в Україну, — іноземного виробництва. Це пов'язано з невизнанням українських афінажорів на світовому ринку. Загалом, українські банки купують зливки банківських металів у Німеччині.

Висновки

Валютний ринок — це сукупність економічних та організаційних форм, пов'язаних із купівлею або продажем валют різних країн. До валютного ринку як системи входить підсистема валютного механізму і валютних відносин. Під першою маються на увазі правові норми й інститути, що репрезентують ці норми на національному та міжнародному рівнях. До другої входять щоденні зв'язки, в які вступають фізичні та юридичні особи з метою здійснення міжнародних розрахунків, кредитних та інших грошових операцій, що спрямовані на придбання або продаж іноземної валюти.

Питання про визначення оптимального режиму валютного курсу національної грошової одиниці — складне і надзвичайно відповідальне для центрального банку. Особливі труднощі при його вирішенні виникають у країнах із перехідною економікою. Вони пов'язані з економічною нестабільністю та відсутністю стійкості грошово-кредитної системи.

Теорією і практикою доведено, що жоден із режимів валютних курсів — чи то система фіксованого, чи «плаваючого» курсу — не може абсолютизуватися, кожна із них має як позитивні, так і негативні аспекти.

По-перше, якщо країна обирає для себе фіксацію курсу національної валюти, вона повинна насамперед зважити на стан економіки держав — головних торговельних партнерів. Якщо внутрішній темп інфляції перевищує інфляцію означених країн, підтримання фіксованого курсу валюти призведе до постійної поступової втрати конкурентоспроможності держави.

По-друге, необхідна постійна координація політичного розвитку держав — торговельних партнерів, тому що погіршення стану економіки однієї з них відразу негативно вплине на економіку країни, курс якої прив'язаний до валюти даної держави.

По-третє, для підтримання повзучого курсу, як і валютного коридору, необхідний постійний гарантований рівень власних валютних резервів.

Список використаної літератури

1. Гальчинський А. С. Сучасна валютна система. — К.: «LIBRA», 1993. — 95 с.
2. Горбач Л. М. Ринок фінансових послуг: Навчальний посібник. — К.: Кондор, 2006. — 435 с.
3. Денисенко М. П. Грошово-кредитна діяльність банків: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2006. — 338 с.
4. Коваленко М. А. Операції сучасного комерційного банку: Навч. посіб. — Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. — 467 с.
5. Кудряшов В. П. Фінанси: Навчальний посібник. — Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. — 356 с.
6. Міжнародні фінанси: Навчальний посібник. — К.: КНЕУ, 2005. — 502 с.
7. Носкова И. Я. Международные валютно-кредитные отношения. — М.: Банки и биржи, 1995. — 208 с.
8. Руденко Л. В. Організація міжнародних кредитно-розрахункових операцій в банках: Посібник. — К.: Видавничий центр «Академія», 2002. — 375 с.
9. Словник-довідник фінансового ринку / Укл.: В. В. Фещенко, О. О. Резнікова, О. В. Романченко та ін. — К.: Українське агентство фінансового розвитку, 2005. — 321 с.
10. Шелудько В. М. Фінансовий ринок: Підручник. — К.: Знання, 2006. — 535 с.