Естетика та її базові поняття

Вступ

Осмислення естетичної проблематики та природне розширення її горизонтів тісно пов’язані з постановкою питань, які, попри свою уявну вивченість, через багатовимірність продовжують привертати увагу науковців. Актуальність теми зумовлена зосередженістю на аналізі людського переживання в його естетичному вимірі, що відповідає сучасним тенденціям розвитку естетики, культурології та філософської антропології.

На межі XXІ століття особливої ваги набуває питання людини, її буття, світосприйняття та становлення особистості. Як зазначає нова гуманістика (А.Печчеї), «найважливішим, від чого залежить майбутнє людства, є людські якості». Саме тому заслуговують на увагу питання, що стосуються активізації людських здібностей і прагнення до вдосконалення загальної культури. Естетичне світопереживання, як безпосередня форма свідомості та життя людини, може бути осягнуте через дослідження умов виникнення естетичного процесу — важливого аспекту культури загалом та індивідуальної культури зокрема.

У вітчизняній науці художня реальність часто розглядалася як складова культури. Однак її духовно-ціннісна природа, переживання як підґрунтя художнього образу та зв’язок із світовідношенням людини залишаються малодослідженими.

1. Дослідження естетичного переживання

Світопереживання є первинною онтологічною основою особистості, цілісною та неподільною. Воно виступає способом причетності людини до світу та внутрішнім смислом її буття. Переживання — це суб’єктивно-інтимний процес, у якому виявляється ставлення індивіда до об’єктів, ситуацій, інших людей і самого себе, а також форма емоційно-чуттєвого осягнення світу.

Окрему увагу приділено співпереживанню (емпатії) — внутрішньому механізму входження у діяльність інших, їхній внутрішній світ і події довкілля. Це спосіб буття, за якого людина, виявляючи співчуття, зберігає власну самобутність.

Розуміння світопереживання неможливе без урахування психологічного підходу. У роботі проаналізовано позиції Л.С. Виготського та С.Л. Рубінштейна [1, c. 89-90].

Аналіз концепцій «переживання» дає підстави для висновків: світопереживання має світоглядну сутність і такі ознаки, як безпосередня даність свідомості, активність, інтенсивність, емоційно-вольовий та ціннісно-цільовий характер, інтелектуальність і творчий потенціал. Воно змінює внутрішній світ людини, пов’язує минуле, теперішнє та майбутнє, дозволяючи будувати життєвий шлях відповідно до цінності життя.

Серед підходів до «естетичного почуття» за основу взято концепції А.С. Канарського та В.П. Іванова. Естетичне почуття визначається як емоційна форма відображення соціально-естетичного досвіду та здатність естетично осягати дійсність.

Його специфіка — у зв’язку з уявою, уявленнями та фантазією. Переживання краси активізує естетичну свідомість, а саме почуття є «особливим відтворенням цілісності стану людини» (А.С. Канарський). Розвинені естетичні почуття формують ідеали та спрямовують діяльність на їх досягнення [2, c. 52-53].

Атрибутивні властивості естетичного почуття — інтенсивність (афекти) та глибина проникнення у внутрішній світ, що збагачує соціальний і естетичний досвід.

Художній образ як елемент художньої реальності втілює цілісний досвід і є переживанням сприймаючого. Його реалізація потребує особистісного переживання (В.А. Малахов). Образ передбачає співтворчість і співпереживання суб’єкта та об’єкта, діалектичний розвиток думок і почуттів. Це спонтанний процес, у якому сприймаючий за допомогою фантазії довершує художній світ автора, переносячись у створену реальність [6, c. 62].

Висновки

Аналіз поняття художньої реальності у вітчизняній думці дозволяє визначити її як духовно-ціннісне явище, що ґрунтується на творчому ставленні митця до світу та сприйнятті мистецтва через цілісне світопереживання. Художня реальність існує через взаємодію митця й аудиторії у формі твору та спілкування, а способом зв’язку є цілісне переживання. Естетичне переживання митця є атрибутом будь-якого твору, оскільки через внутрішню діяльність він осмислює соціальний та естетичний досвід.

У результаті цих процесів в уяві художника виникають художньо-образні форми, що об’єктивуються у творах. Переживання є загальною умовою образності, основою художнього образу та реальності. Образ концентрує життєвий досвід цілісних переживань.

Цілісне переживання реального світу та внутрішнього буття — атрибутивна ознака мистецтва, а естетичне світопереживання — основа художньої реальності. В її основі лежить творче ставлення художника та сприймаючого, що включає ігровий елемент. Світопереживання митця формує зміст творів, а художній образ спирається на досвід цілісних людських переживань.

2. Визначення базових понять естетики

Естетика (грец. estetikos — чуттєво сприймане) — філософське вчення про прекрасне та художнє освоєння дійсності. Основні категорії: «прекрасне», «трагічне», «комічне». Головна проблема — специфічне оцінне ставлення людини до дійсності.

Естетичне переживання — чуттєві стани, що прояснюються у часі як моменти здійснення індивідуальної предметно-духовної самості, співвідносяться зі світовим буттям. Духовність у переживанні постає як очевидність «життєвих інтенцій», достовірних так само, як і самосвідомість.

Естетичне судження — форма мислення, що відображає явища, процеси дійсності та їх зв’язки.

Естетична насолода — здатність явища, події чи предмета відповідати ціннісному відношенню, що викликає специфічне задоволення, яке називають естетичним.

Естетичний смак — характеристика особистісного становлення, пов’язана із самовизначенням індивідуальності. Це не лише оцінка, а й привласнення або заперечення естетичних цінностей, здатність до індивідуального відбору, що визначає напрям саморозвитку особистості.

Мімезис (грец. µίµήσις — наслідування) — термін давньогрецької філософії та естетики, що позначав принципи творчої діяльності митця. Найповніше теорію розробили Платон і Аристотель.

Катарсис — поняття античної філософії, медицини та естетики, що через поліфункціональність набуло багатьох тлумачень. Арістотель пов’язав його з трагедією. У сучасній філософії катарсис — найвища форма трагізму, коли конфлікт та емоція потрясіння не пригнічують, а «очищають» і «просвітлюють» глядача чи читача.

Поетика (грец. poietike — майстерність творення) — один із найдавніших термінів літературознавства, що зазнавав змістової переакцентуації. В античності поетикою називали вчення про художню літературу («Про поетичне мистецтво» Аристотеля, «Послання до Пізонів» Горація). Згодом проблеми сутності мистецтва перейшли до філософії та естетики, а поетика зосередилася на нормативних питаннях опису художньої форми.

Прекрасне — найвища естетична цінність, що збігається з уявленнями про досконалість або те, що вдосконалює життя.

Краса — спроби визначити категорію «прекрасне» та співвіднести її з вужими поняттями, зокрема «краса» та «піднесене», робилися з перших кроків становлення естетичного знання.

Гра — спрощене відтворення реального процесу, що використовується для навчання, прийняття рішень, досліджень або розваги.

Симулякр (від лат. sіmulo — «робити вигляд») — «копія», що не має оригіналу в реальності. У сучасне значення термін увів Жан Бодрияр. Раніше (від латинських перекладів Платона) воно означало зображення, картинку, репрезентацію. Наприклад, фотографія — симулякр відображеної реальності. Необов’язково точне зображення: картини, малюнки, переказ історії — усе це симулякри.

Список використаної літератури

1. Естетика: Навчальний посібник / Авт. М. П. Колесніков, О. В. Колеснікова та ін.; Ред. В.О. Лозовий; М-во освіти і науки України. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 204 с.

2. Естетика: Підр. для студ. вузів / Л.Т.Левчук, Д.Ю.Кучерюк, В.І.Панченко; За заг. ред. Л.Т.Левчук. — К.: Вища школа, 1997[2000]. — 398 с.

3. Естетика: Підручник для студ. гуманітарних спеціальностей вищих навчальних закладів / Л. Т. Левчук, В. І. Панченко, О. І. Оніщенко, Д. Ю. Кучерюк. — 2-ге вид., доп. і перероблене. — К.: Вища школа, 2005. — 431 с.

4. Ірдинєнко К. Етика і естетика: Курс лекцій для студ. усіх спец. / Луганський національний педагогічний ун-т ім. Тараса Шевченка. Кафедра культурології і кіно-, телемистецтва. — Луганськ: Альма-матер, 2004. — 52 с.

5. Левчук Л. Основи естетики: Навч. посіб. для учнів 10-11 кл. / Лариса Левчук, Олена Оніщенко. — К.: Вища школа, 2000. — 270 с.

6. Сморж Л. Естетика: Навчальний посібник / Леонід Сморж; Київський міжнародний ун-т. — К.: Кондор, 2005, 2007. — 333 с.