Експертиза ушкоджень гострими предметами

Вступ

Під гострими предметами розуміють знаряддя, що мають загострений кінець (вістря) або гострий край (лезо), а також поєднання обох цих елементів.

Залежно від конструктивних особливостей та механізму травмування, гострі предмети поділяють на чотири основні категорії: ріжучі, колючі, колючо-ріжучі та рублячі. Важливо пам'ятати, що одне й те саме знаряддя за різних обставин може виконувати функцію як ріжучого, так і колючо-ріжучого інструмента (прикладом можуть слугувати ножі фінського типу).

Найбільш типовими наслідками дії таких предметів є подряпини та рани. Залежно від виду знаряддя та характеру його впливу на організм, утворюються різані, рубані, колоті або колото-різані рани.

Різані рани виникають внаслідок тиску гострим краєм (лезом ножа, бритви, уламком скла), який проводять по поверхні тіла з зусиллям. Це призводить до розсічення м'яких тканин.

Подряпини відіграють важливу роль у судовій медицині, оскільки вони дозволяють експерту проводити диференційну діагностику ран та визначати, чи були вони нанесені власною рукою, чи іншою особою.

Знаряддя, якими були спричинені або могли бути спричинені ушкодження, підлягають обов'язковому детальному макроскопічному та мікроскопічному дослідженню з метою виявлення на них часток тканин, крові, волосся чи волокон одягу.

1. Загальні положення експертизи ушкоджень гострими предметами

Гострими вважаються предмети, оснащені загостреним кінцем (вістрям) або гострим краєм у формі леза, а також ті, що поєднують обидві ці характеристики.

Всі гострі знаряддя класифікуються на ріжучі, колючі, колючо-ріжучі та рублячі — залежно від їх особливостей та способу спричинення травм. Слід зауважити, що один і той самий інструмент у різних ситуаціях може виступати як ріжучий або колючо-ріжучий (наприклад, ножі фінського типу).

Основними видами ушкоджень, що виникають від дії гострих предметів, є подряпини та рани. Залежно від типу знаряддя та механізму його впливу на тіло, розрізняють різані, рубані, колоті та колото-різані рани.

Подряпини — це ушкодження шкіри, подібні до саден, які не проникають крізь усю її товщину. Вони мають лінійну форму, є тонкими та вузькими, можуть бути поверхневими або заглиблюватися в епідерміс, мальпігієвий шар чи дерму.

У судово-медичній практиці подряпини мають суттєве значення: вони сприяють диференціальній діагностиці ран та встановленню, чи були травми завдані власною рукою, чи сторонньою особою.

Перед експертами при наявності ушкоджень від гострих предметів зазвичай ставляться наступні питання:

1. Яка причина настання смерті?
2. Які ушкодження виявлені у потерпілого, їх локалізація, чим та коли вони були спричинені?
3. Яке з ушкоджень є смертельним?
4. Чи були ушкодження завдані одним чи кількома однотипними предметами, або ж різними знаряддями?
5. Які характерні особливості предмета, що спричинив ушкодження?
6. Чи завдані ушкодження саме тим предметом, що наданий на експертизу, чи подібним до нього?
7. Чи наявні ознаки, що свідчать про багаторазову дію предмета?
8. Чи відповідають ушкодження на одязі ушкодженням на тілі (за кількістю, локалізацією, характером), і якщо ні — чим це можна пояснити?
9. Якою була послідовність нанесення ушкоджень?
10. Який напрямок ранового каналу (каналів) у тілі потерпілого?
11. Чи міг потерпілий самостійно завдати собі ці ушкодження, чи вони могли бути спричинені лише іншою особою?
12. В якому положенні перебував потерпілий у момент отримання ушкоджень?
13. Яким було взаємне розташування потерпілого та нападника під час нанесення травм?
14. Чи могли ушкодження тіла та одягу утворитися за обставин, викладених у постанові про призначення експертизи? Якщо ні — у чому полягають розбіжності?
15. Чи міг потерпілий після отримання ушкоджень виконувати будь-які дії?
16. Який проміжок часу минув від моменту отримання травм до настання смерті?
17. Чи вживав потерпілий їжу незадовго до смерті, і якщо так — яку саме та в якій кількості?
18. Чи вживав потерпілий алкоголь перед смертю, і якщо так — у якій кількості та який ступінь сп'яніння був у момент смерті?
19. Скільки часу пройшло з моменту смерті до судово-медичного дослідження трупа?
20. Яка група крові потерпілого?

2. Характерні ознаки ран від дії гострих предметів

Різані рани. Такі рани утворюються при дії гострого краю (леза ножа, бритви, скла), яке проводять по поверхні з натиском. М'які тканини розсікаються, формуючи рану лінійної форми з рівними, гладенькими, нездертими, слабосинюшними краями та гострими кінцями. Зазвичай довжина рани перевищує її глибину. При вилученні знаряддя з рани біля одного з країв можуть утворюватися подряпини. Краї рани часто розходяться, надаючи їй веретеноподібної форми. Якщо лезо проходить через складки шкіри, надрізаючи лише їх верхівки, виникають невеликі лінійні ранки, розділені місточками неушкодженої шкіри.

Наявність зазубрин на лезі зазвичай не впливає на вигляд рани. Однак якщо зазубрина зігнута та притуплена, вздовж основного краю рани може утворитися незначний розрив.

Ступінь зіяння різаної рани залежить від напрямку сполучнотканинних волокон шкіри та розташування рани. При перпендикулярному перетині волокон зіяння буде більш вираженим через скорочення перерізаних волокон. Якщо рана розміщена паралельно волокнам, зіяння менш помітне.

Поперечна різана рана в ділянці шиї при вертикальному положенні голови зяє помірно, а при закиданні голови — значно сильніше.

Глибина рани визначається силою натиску, гостротою леза та щільністю тканин. При глибоких ранах на хрящах і кістках можуть залишатися надрізи у вигляді тонких смужок, велика кількість яких свідчить про багаторазове нанесення ушкоджень.

Напрямок руху ріжучого предмета визначають за більшою глибиною рани на початку та більшою кількістю надрізів у кінці. Волосся над раною перерізається на початку та в середині розрізу, але залишається неушкодженим над кінцевою частиною. Різані рани супроводжуються рясною кровотечею, а потіки крові на тілі та одязі вказують на положення тіла в момент травмування.

Рубані рани. Виникають при ударах важким рублячим знаряддям з гострим лезом, найчастіше сокирою, рідше — тесаком чи шаблею.

Через значну вагу знаряддя та силу удару такі рани проникають глибоко в тіло. На кістках утворюються вруби — лінії з рівними краями та гострими кінцями, які часто супроводжуються переломами та тріщинами. Це є основною відмінністю рубаних ран від різаних.

Зазубрини на лезі сокири можуть залишати на краях врубів сліди у вигляді насічок або відщеплених кісткових частинок, що використовується для ідентифікації знаряддя. Дно рубаної рани роздроблене та має різко синюшний відтінок.

Рубані рани зазвичай мають лінійну форму, а при ударі під кутом — дугоподібну. Гостро заточена сокира залишає рівні краї, тоді як при затупленому лезі краї можуть виглядати рівними візуально, але при мікроскопії виявляються здертості та виступи. Здертості виникають через стиснення шкіри між лезом і кісткою. Інколи на здертих ділянках спостерігається темна перервана смуга забруднення від обтирання щік сокири.

Форма кінців ран залежить від характеру занурення леза. Якщо лезо занурилося лише середньою частиною, обидва кінці будуть гострими. При зануренні носком чи п'яткою кінець набуває П-подібної форми. Якщо занурюються обидва кінці леза, утворюються два П-подібні краї.

Ушкодження рублячими предметами найчастіше локалізуються на голові при вбивствах та самогубствах. Також зустрічаються рубані травми пальців рук і ніг при каліченні.

Колоті рани. Колючими знаряддями можуть бути шило, голка, складені ножиці, напильники, а також цвяхи, кінці дроту, осколки скла. Спільними ознаками таких предметів є гострий кінець та стрижнева форма, що дозволяє проколювати шкіру та проникати в тканини на різну глибину. Стрижень може мати різну форму поперечного зрізу: циліндричну, овальну, з гранями, а також бути гладким або шорсткуватим. Особливості знаряддя відображаються на ушкоджених тканинах, що дозволяє визначити або навіть ідентифікувати його.

У колотих ранах розрізняють вхідний отвір, рановий канал та інколи вихідний отвір. Вигляд вхідного отвору залежить від форми та виду колючого предмета.

Колючі предмети поділяються на чотири види: плоскі, з гранями, конічні та атипові. Механізм їх дії полягає в розщепленні та розсуванні тканин при проникненні в тіло.

Форма вхідного отвору від предмета з гранями залежить від їх кількості. При більш ніж п'яти гранях ушкодження буде подібним до дії конічного предмета, а отвір — щілиноподібним.

Вхідний отвір від конічного або циліндрично-конічного предмета має щілиноподібну форму з рівними краями, інколи здертими стрижнем знаряддя.

Шкіра людини пронизана сполучнотканинними волокнами з певним напрямком на різних ділянках тіла. Гострий кінець конічного предмета проколює шкіру, а тупий стрижень розщеплює її, утворюючи щілиноподібний отвір, що завжди розміщується паралельно напрямку волокон.

Вхідний отвір від атипового колючого предмета має різну форму, що часто відповідає його поперечному розрізу.

На плоских кістках форма та величина ушкодження відповідають площині зрізу знаряддя, що має значення для ідентифікації. У кісткових ушкодженнях інколи виявляють уламки знаряддя.

Краї колотих ран зазвичай рівні та гладкі, але можуть бути здертими. Вираженість здертості залежить від кута заточки та гладкості бокових поверхонь предмета.

Колото-різані рани. Колючо-ріжучі предмети мають плоский клинок з одним або двома лезами та гострим кінцем (ножі, кинджали). Проникаючи в тіло, вони не розщеплюють, а розрізають тканини лезом. У структурі таких ран виділяють вхідний отвір, рановий канал та можливий вихідний отвір.

Вхідний отвір має лінійну форму з рівними, гладкими, нездертими, слабосинюшними краями. Нерівності можуть з'являтися при пораненні в ділянці складок шкіри. Здирання у вигляді вузької смужки виникає з боку нахилу клинка при ударах під кутом. При повному зануренні клинка утворюються синці від дії борідки, обмежувача чи кільця рукоятки. Тканевих перемичок між краями немає. Довжина вхідного отвору зазвичай значно менша за глибину рани. Кінці рани можуть бути гострими (при дії кинджала) або один гострим, інший притупленим (при односторонньо заточеному клинку). Форма притупленого кінця залежить від товщини обушка та способу удару. При тонкому обушку (1 мм) кінець візуально здається гострим, але при мікроскопії виявляється заокругленим. При товстішому обушку заокруглення видно неозброєним оком. Якщо обушок має товщину не менше 2 мм, кінець рани роздвоєний. При заокруглених ребрах обушка кінець може мати П-подібну форму.

Для встановлення особливостей клинка запропоновано різні методи. За розміром вхідного отвору важко судити про ширину леза, оскільки довжина отвору може збільшуватися за рахунок додаткового розрізу при витягуванні ножа. Для основного розрізу характерні: заокруглений або П-подібний кінець, здирання навколо рани від борідки при повному зануренні, скошеність одного краю та нависання іншого при косому введенні, відкладання іржі. Додатковий розріз завжди закінчується гострим кінцем, що переходить у надріз чи подряпину, без здирань та відкладень іржі.

Форма та розміри колючо-ріжучих предметів встановлюються за особливостями ранових каналів, які досліджуються рентгенологічним методом (заповнення контрастною речовиною) або фіксацією формаліном, забарвленим брильянтиновою зеленню чи тушшю.

На щільних тканинах (хрящі, серозні оболонки) рановий канал відображає особливості знаряддя. На стінках каналу в хрящах можуть утворюватися паралельні валики та борозни, що відтворюють рельєф леза. Ці сліди використовуються для ідентифікації.

Колючо-ріжучі предмети нерідко пошкоджують кістки. При ковзанні вістря чи леза виникають надрізи надкісниці та подряпини компактної речовини. При введенні кінчика в кістку утворюються насічки. У плоских кістках при сильних ударах виникають дірчасті переломи. Отвір на зовнішній пластинці часто відповідає формі та розмірам поперечного зрізу клинка, а на внутрішній — має більші розміри через скол кісткової речовини.

Довжина ранового каналу зазвичай дорівнює довжині клинка або менша за неї. Інколи канал може бути довшим за клинок за рахунок стиснення м'яких тканин рукояткою, наприклад, при ударах у передню черевну стінку.

Знаряддя, якими були спричинені ушкодження, обов'язково піддаються ретельному макро- та мікроскопічному дослідженню для виявлення часток тканин, крові, волосся та волокон одягу.

3. Особливості ран, нанесених гострими предметами при заподіянні їх своєю і чужою рукою

Голова. Різані рани на голові трапляються вкрай рідко. Колоті рани також є рідкістю, оскільки порушити цілісність кісток черепа такими знаряддями дуже важко.

Рани голови — це переважно рубані ушкодження. Самогубця може завдати собі множинні удари в лобно-тім'яну ділянку гострим кінцем сокири, оскільки нанести удар усім лезом самостійно дуже складно. У результаті на шкірі утворюються численні невеликі рубані рани, а на кістках — маленькі паралельні насічки на обмеженій площі, серед яких є один продовбаний отвір, що проникає в порожнину черепа.

При вбивствах удари наносяться лезом сокири, тому на голові виявляються великі проникаючі рани з лінійними врубами на кістках, нерідко з переломами та тріщинами.

Шия. Рубані рани на шиї зустрічаються рідко, зазвичай як супутні при зісковзуванні леза з голови. Колоті рани також рідкісні.

Найчастіше рани шиї є різаними та локалізуються на передній поверхні, рідше — на бокових і задніх.

При самогубстві, коли знаряддя тримають у правій руці, рана має типовий вигляд: розміщується на передній лівій поверхні шиї, заходячи дещо вправо від середньої лінії. Вона має косий напрямок зліва зверху вправо вниз, є порівняно неглибокою, а її краї, особливо біля нижнього кінця, мають численні надрізи. Паралельно основній рані, часто нижче, можуть бути менші різані рани. При нанесенні лівою рукою характер рани буде дзеркальним.

При вбивствах різані рани шиї часто розташовані на передній поверхні, мають горизонтальний напрямок, є дуже глибокими, без надрізів країв, нерідко досягають хребта. Якщо вбивця, розрізавши м'які тканини до хребта, не виймає ножа та здійснює ним рухи, на надкісниці хребта можуть виникати поперечні надрізи, які при самогубствах трапляються рідко.

Суглоби. У ділянці суглобів колоті та рубані рани є рідкістю. Зазвичай тут наносяться різані рани, найчастіше в ділянці променевозап'ясних суглобів, зокрема лівого, або трохи вище — на згинальній поверхні нижньої третини лівого передпліччя.

Такі ушкодження вкрай рідко наносяться сторонньою рукою з метою вбивства.

При самогубствах рани (часто 2-3) розміщуються в поперечному напрямку, а на їхніх краях видно маленькі надрізи та подряпини — сліди багаторазового проведення лезом.

Грудна клітка. У цій ділянці найчастіше спостерігаються колоті та колото-різані рани, рідше — різані та рубані.

Смертельні ножові поранення при вбивствах рідко бувають одиночними. Зазвичай їх кілька, і вони розташовані на деякій відстані одне від одного, нерідко на протилежних боках.

При самогубствах колоті рани локалізуються на грудях зліва, у ділянці серця. Одиночні рани зустрічаються рідко. Часто їх кілька, але всі вони розміщені близько одна до одної, більшість не проникає в грудну порожнину, і лише одна є смертельною.

При наявності одного вхідного отвору біля одного з його кінців виявляються подряпини та дрібні надрізи — сліди неодноразових спроб введення ножа. При розтині можна виявити два-три ранових канали. Самогубця, наносячи спочатку неглибоку рану, пробує знову вдарити в те саме місце, але ніж, ковзаючи по ребру, відхиляється вбік, утворюючи новий канал.

Живіт. Рубані рани живота зустрічаються вкрай рідко. Інколи спостерігаються колоті рани разом із колотими ранами грудної клітки при вбивствах. Часто в ділянку живота наносять різані рани (зазвичай при самогубствах), які розміщуються в поперечному напрямку. По краях ран виявляються численні надрізи та подряпини.

Статеві органи. Рубані та колоті рани статевих органів зустрічаються досить рідко. Рідко наносяться й різані рани, аж до повного відрізання статевого члена.

4. Основні причини смерті при механічній травмі

Встановлення причини смерті при судово-медичному дослідженні трупа має надзвичайно важливе значення, тому цей термін повинен однаково інтерпретуватися всіма експертами та судово-слідчими працівниками.

Під причиною смерті розуміють основне ушкодження чи захворювання, яке саме по собі або через пов'язані з ним ускладнення призводить до смерті (наприклад, перелом шийного відділу хребта з розривом спинного мозку, пневмонія, рак шлунка), а також обставини, за яких стався нещасний випадок чи насильницьке ушкодження, що викликало смертельний наслідок (наприклад, утоплення, ураження електричним струмом).

Швидка смерть зазвичай настає безпосередньо від ушкоджень і спостерігається при несумісних із життям травмах: розчленуванні, розім'ятті тіла, ушкодженнях життєво важливих органів — головного мозку, серця, печінки. У деяких випадках при численних ушкодженнях неможливо виділити одне смертельне, і експерт робить висновок про смерть від сукупності травм (наприклад, тупа поєднана травма голови, грудей, таза та нижніх кінцівок).

Найчастішими безпосередніми причинами смерті при ушкодженнях є кровотеча, шок, здавлення життєво важливих органів кров'ю чи повітрям, емболії, аспірація крові, рефлекторна зупинка серця, ниркова недостатність, інфекційні ускладнення.

Гостра крововтрата є найбільш частою безпосередньою причиною смерті при травмах. Кровотеча може бути зовнішньою та внутрішньою. Смертельною вважається втрата крові, що дорівнює 4-4,5% маси тіла або 40-50% об'єму крові в організмі. Для дорослої людини втрата 2-2,5 л крові, як правило, призводить до смерті. Встановлено, що при крововтраті 1,5-2 л невдовзі після травми гине 33,3% потерпілих, а при крововтраті понад 2 л — 83,3%.

При дослідженні трупа звертає на себе увагу різка блідість шкіри та слизових оболонок. Трупні плями виражені слабко, внутрішні органи малокровні. Під ендокардом лівого шлуночка спостерігаються характерні крововиливи у вигляді тонких плям і смужок (плями Мінакова).

Настання смерті зумовлюється не лише кількістю втраченої крові, але й швидкістю крововтрати. При пораненнях великих судин (аорти, сонних і стегнових артерій) смерть може настати при швидкій втраті менш як 1 л крові, що пов'язано з різким падінням артеріального тиску та анемізацією головного мозку. При дослідженні трупів осіб, які загинули від швидкої кровотечі, ознаки великої втрати крові можуть не виявлятися. У таких випадках безпосередньою причиною смерті слід вважати гостру втрату крові.

При повільних повторних кровотечах можливе виживання навіть при крововтраті 2,5-3 л. Діти, хворі та ослаблені особи можуть гинути при відносно невеликій втраті крові.

Шок. Шок — це тяжкий стан організму, що виникає у відповідь на різноманітні подразники та характеризується тяжкими розладами серцево-судинної діяльності.

Діагностика шоку при судово-медичному дослідженні складається з оцінки клінічних даних, характеру та морфологічних особливостей ушкоджень, а також пошуку патологічних змін, властивих шоку. При ранній смерті від шоку на розтині виявляють малу кількість крові в порожнинах серця та великих судинах, рідкий стан крові, повнокрів'я капілярів внутрішніх органів, крапкові крововиливи в шкіру та слизові оболонки.

Здавлення життєво важливих органів кров'ю чи повітрям. Нерідко безпосередньою причиною смерті є здавлення головного мозку, серця та легенів. Смертельне здавлення мозку гематомами настає вже при виливі в порожнину черепа близько 100 мл крові. Зазвичай це здавлення ускладнюється набряком мозку. Для епідуральних гематом характерний "світлий проміжок" — період відносно доброго стану між травмою та появою симптомів здавлення, який триває від кількох годин до кількох днів.

Крововилив у порожнину перикарда призводить до тампонади серця, яка розвивається як при пораненнях, так і при довільних розривах (при інфарктах, аневризмах).

При пневмотораксі відбувається різке зміщення органів середостіння, що може призвести до смерті. Часто пневмоторакс поєднується з гемотораксом.

Емболія — це патологічний стан, що гостро розвивається та пов'язаний із попаданням у кров'яне русло повітря (газу), жиру, частинок тканин та інших елементів. Розрізняють повітряну (газову), жирову, тканеву емболію та тромбемболію.

Повітряна емболія спостерігається при пораненнях великих вен шиї та інших ділянок тіла, при ушкодженнях вен матки під час кримінального аборту. Повітря, що потрапило у вени, заноситься в праву половину серця та легені. Для смерті достатньо швидкого надходження невеликої кількості повітря, що призводить до фібриляції шлуночків і зупинки серця.

Рідше зустрічається артеріальна повітряна емболія (при баротравмі легенів, операціях на серці). При підозрі на повітряну емболію розтин починають із проби Сунцова — проколу серця під водою, налитою в серцеву сорочку (виходять бульбашки повітря).

Жирова емболія виникає при переломах довгих трубчастих кісток і широких розім'яттях клітковини, призводячи до смерті на 3-5 день після травми. Крапельки жиру заносяться в капіляри легенів, а інколи, пройшовши легеневу перешкоду, потрапляють у велике коло кровообігу, найчастіше в судини головного мозку. Розпізнання жирової емболії при розтині ускладнене. Кінцевий діагноз встановлюється за допомогою гістологічного дослідження легенів і головного мозку.

Рідше за повітряну та жирову зустрічаються тканева емболія та тромбемболія.

Аспірація крові як причина смерті може спостерігатися при пораненнях органів шиї та переломах основи черепа. Діагностика базується на виявленні крові в дихальних шляхах, а при гістологічному дослідженні — у дрібних бронхах і альвеолах.

Рефлекторна зупинка серця. Удари в рефлекторні зони (серце, сонячне сплетіння, промежина) іноді призводять до швидкої, майже миттєвої смерті. При розтині не вдається виявити видимих ушкоджень чи патологічних змін, які могли б пояснити смерть. Діагноз встановлюється після ретельного аналізу обставин події та картини вмирання, при виключенні інших можливих причин.

Гостра ниркова недостатність нерідко ускладнює перебіг різних ушкоджень та хірургічних операцій. Це ускладнення розвивається поступово та призводить до смерті через кілька днів. Діагностика базується на характерних клінічних даних та макро- і мікроскопічному дослідженні нирок.

До інших ускладнень, що розвиваються в пізніші строки, відносять інфекційні ускладнення: запалення легенів, перитоніт, менінгіт, абсцеси мозку, сепсис.

В окремих випадках посттравматичні нагноювальні процеси, що протікають тривалий час, призводять до ранового (травматичного) виснаження та смерті.

Висновки

Найчастішими безпосередніми причинами смерті при ушкодженнях є кровотеча, шок, здавлення життєво важливих органів кров'ю чи повітрям, емболії, аспірація крові, рефлекторна зупинка серця, ниркова недостатність та інфекційні ускладнення.

Гостра крововтрата є найбільш частою безпосередньою причиною смерті при травмах. Кровотеча може бути зовнішньою та внутрішньою. Смертельною вважається втрата крові, що дорівнює 4-4,5% маси тіла або 40-50% об'єму крові. Для дорослої людини втрата 2-2,5 л крові, як правило, призводить до смерті. При крововтраті 1,5-2 л невдовзі після травми гине 33,3% потерпілих, а при крововтраті понад 2 л — 83,3%.

Настання смерті зумовлюється не лише кількістю втраченої крові, але й швидкістю крововтрати. При пораненнях великих судин смерть може настати при швидкій втраті менш як 1 л крові, що пов'язано з різким падінням артеріального тиску та анемізацією головного мозку. При дослідженні трупів осіб, які загинули від швидкої кровотечі, ознаки великої втрати крові можуть не виявлятися. У таких випадках безпосередньою причиною смерті слід вважати гостру втрату крові.

Список використаних джерел

1. Громов А.П. Курс лекций по судебной медицине. — М.: Медицина, 1979
2. Загрядская Л.П. Судебно-медицинская экспертиза повреждений острыми и тупыми предметами: Лекция. — Горький: ГМИ, 1984
3. Судебно-медицинская экспертиза. Справочник для юристов. — М.: Юрид. лит., 1985
4. Судебная медицина / Под ред. В.Н. Крюкова. — М.: Медицина, 1990
5. Судебная медицина / Под ред. И.В. Виноградова, В.В. Томилина. — М.: Юрид. лит., 1991