Експертні методи у стратегічному виборі

1. Експертні методи у стратегічному виборі

У процесі стратегічного вибору застосовується низка відомих підходів, серед яких: метод порівняння, факторний аналіз, розрахунково-конструктивний спосіб, моделювання, матричні методи та інші. Значна увага приділяється евристичним прийомам, що ґрунтуються на інтуїції та багатому практичному досвіді розробників й експертів. Проте найбільш прийнятними та широко вживаними серед них вважаються саме експертні методи, особливо метод розробки сценаріїв.

Застосування експертних методів у стратегічному виборі передбачає використання суб'єктивних оцінок фахівців щодо відповідності кожної альтернативної стратегії заданим параметрам, визначення оптимального варіанту відбору, а також прогнозування майбутнього стану підприємства у випадку реалізації обраної стратегії.

Серед найпоширеніших експертних методів відбору можна виділити наступні:

Метод «мозкової атаки».

Цей метод передбачає колективну творчу генерацію ідей. За своєю формою він нагадує вільну дискусію експертів, які є фахівцями у різних сферах стратегічної діяльності: економісти, юристи, маркетологи, менеджери, інженери, технологи, фахівці з комерційної діяльності та управління персоналом тощо.

Обговорення має відбуватися без жорстких регламентів, у невимушеній атмосфері. Виступи та репліки учасників повинні бути спонтанними, виникаючи по ходу появи ідей та припущень, натхненних висловлюваннями колег.

Результатом такої «мозкової атаки» має стати структурований перелік усіх пропозицій, припущень та міркувань, які класифікуються за визначеними параметрами, критеріями, обмеженнями та прогнозованими результатами.

Метод Дельфі.

Метод Дельфі базується на анкетному опитуванні експертів щодо їхнього ставлення до всіх параметрів вибору та до альтернативних стратегій. Розробником цього методу є математик Хельмер.

Отримані анкети піддаються статистичній обробці, на основі якої формується діапазон думок експертів (від мінімального до максимального значення) щодо оптимальності вибору того чи іншого показника анкети або альтернативної стратегії. Після першого туру опитування діапазон думок, як правило, є надто широким. Тому метод Дельфі передбачає проведення ще 3-4 додаткових опитувань, перед кожним з яких експертів ознайомлюють із результатами попереднього туру. В ідеальному випадку опитування триває до повного збігу думок експертів, а на практиці — до отримання найвужчого діапазону суджень [2, c. 127-128].

Метод складання сценаріїв.

Сценарій являє собою опис картини майбутнього у вигляді взаємопов'язаних подій, правдоподібних передбачень та дій, які з певною ймовірністю вказують на прогнозований стан підприємства.

Сценарій включає:

а) характеристику дій, факторів і подій, що впливають на досягнення цілей та прогнозованого стану підприємства;

б) опис їх можливих наслідків для підприємства.

Метод складання сценаріїв передбачає, що експерти, глибоко вивчивши матеріали про динаміку середовища підприємства, зазвичай розробляють три прогнозні сценарії розвитку подій у кожному з його середовищ: песимістичний, оптимістичний та найвірогідніший. Далі вони прогнозують майбутній стан підприємства за кожним із цих сценаріїв при реалізації кожної альтернативної стратегії та обирають найоптимальніший варіант, який найбільшою мірою відповідає чинникам, обмеженням і критеріям відбору, особливо меті підприємства.

На основі цих сценаріїв імовірного розвитку подій у середовищі підприємства експерти оцінюють альтернативні проекти, розраховують можливі наслідки для підприємства у разі впровадження кожного з них та відбирають найоптимальніший варіант, який і стає стратегією підприємства.

Отже, у характеристиці сценаріїв слід розрізняти дві сторони:

1) визначення та оцінка головних параметрів розвитку;

2) ствердження, що люди своїми рішеннями можуть впливати на майбутній розвиток.

Світовий досвід свідчить, що більшість інформації для прийняття стратегічних рішень отримують саме із сценаріїв [1, c. 104-105].

У процесі підготовки сценарію необхідно враховувати певні фактори, проходячи через відповідні етапи.

1. Формування цілісного уявлення про систему, включаючи її цілі, оточення, наявні ресурси, прийняті та поточні рішення, а також усі найважливіші елементи системи, для якої складається сценарій, у їхньому взаємозв'язку та взаємозалежності. Таке уявлення дозволяє ідентифікувати систему та її ключові підсистеми в масштабах часу, простору (включаючи географічне розташування), інтересів груп, причетних до функціонування системи (особливо — акціонерів і менеджерів, якщо йдеться про акціонерне товариство). Важливо також визначити закони, закономірності, правила та обмеження функціонування досліджуваної системи.

2. Чітке визначення «відправної точки», з якої починається розробка сценарію. Цей етап передбачає оцінку та вибір початкового рубежу для системи, для якої складатиметься сценарій.

3. Розвиток системи базових посилань і критеріїв. Базові посилання та критерії включаються до сценаріїв (наприклад, оцінки соціальних, політичних, юридичних, економічних та технологічних процесів і факторів, що їх формують).

4. Визначення цілей розробки кожного сценарію та можливостей його використання конкретними замовниками в певних умовах.

5. Вибір типу сценарію, включаючи «відправні точки» та методологію розробки.

6. Збирання представницьких вибірок необхідної інформації для визначення стратегічних проблем.

7. Точне визначення механізмів, через які система може змінюватись. Це може охоплювати причинно-наслідкові зв'язки подій та рішень, що приймаються в системі для проведення стратегічних змін. Головним підходом для підприємства може бути механізм балансування вимог зовнішнього середовища та можливостей підприємства, пошук шляхів і напрямків балансування, визначення факторів, які впливають на зміни в системі, та механізмів їхнього впливу при обранні того чи іншого шляху змін, можливі реакції системи на порушення балансу і дії щодо запобігання такій ситуації.

8. Розробка сценарію чи сценаріїв.

Експертні методи прийняття рішень використовуються у випадках, коли для прийняття управлінських рішень неможливо застосувати кількісні методи. На практиці найчастіше використовуються такі експертні методи:

• метод простого ранжування;
• метод вагових коефіцієнтів [2, c. 96-97].

Список використаної літератури

1. "Менеджмент організацій": Навчально-методичний посібник для курсантів і слухачів спеціальності 7.050201 "Менеджмент організацій"/ М-во освіти і науки України, Державна льотна академія України; укл.: О. А. Комарова. - Кіровоград: ДЛАУ, 2007. - 147 с.

2. Нємцов В. Менеджмент організацій: Навчальний посібник/ В.Д. Нємцов, Л.Є. Довгань, Г.Ф. Сініок. - К.: ЕксОб, 2002. - 652 с.

3. Осовська Г. Менеджмент організацій: Навчальний посібник/ Галина Осовська, Олег Осовський. - К.: Кондор, 2005. - 853 с.