Економіка праці, її роль у житті

Зміст

1. Ринок робочої сили: макроекономічний вимір.
2. Ефективність праці: сутність і значення поняття.
3. Управління працею: базові засади.
Список використаних джерел.

1. Ринок робочої сили: макроекономічний вимір

Під ринком праці (або ринком робочої сили) розуміють комплекс економічних інститутів, норм і механізмів, що забезпечують процес відтворення та подальшого використання робочої сили. Це невід'ємний елемент ринкової економіки, який суттєво впливає на формування структури зайнятості. У практичному сенсі це сукупність організацій, установ і соціальних інститутів, завдяки яким роботодавці можуть наймати працівників для втілення своїх проєктів, а особи, що шукають роботу, — знаходити її відповідно до фаху, кваліфікації та особистих побажань. Відносини на цьому ринку будуються між продавцями (власниками) робочої сили та її покупцями, і вони мають свою інфраструктуру.

Ключовими суб'єктами тут виступають найманий працівник і роботодавець, кожен з яких має складну суспільну структуру. Додатково в цю систему включені посередники, які доповнюють взаємодію сторін.

Ринок праці має як спільні риси з іншими ринками (наприклад, товарів чи засобів виробництва), так і власні унікальні особливості. Він функціонує за законами попиту та пропозиції, що визначають рівноважну ціну специфічного товару — робочої сили, яку називають заробітною платою. Варто зауважити, що це узагальнене поняття, яке охоплює безліч конкретних ринків для різних спеціальностей.

Поведінка працівників на ринку залежить від кількох ключових чинників, серед яких:

• розмір заробітної плати;
• умови праці (фізичне навантаження, інтенсивність, змінність, екологічні фактори);
• віддаленість від місця проживання, престижність професії тощо.

Іншою стороною ринку є роботодавець, який формує попит на працю. Цей попит — це платоспроможна потреба в трудових послугах працівників певних професій та кваліфікацій. Його величина залежить від економічної ситуації в країні, темпів зростання ВВП, а також від умов діяльності конкретного підприємства. Висока економічна динаміка стимулює попит на робочу силу, тоді як кризові явища призводять до скорочення робочих місць і падіння попиту.

Ціна праці, або ставка заробітної плати за одиницю часу (годину, день, місяць), формується під впливом співвідношення попиту та пропозиції. Іноді криві попиту та пропозиції можуть не перетинатися — це трапляється, коли працівники вимагають вищу оплату, ніж готові запропонувати роботодавці, або навпаки. Такі ситуації є рідкісними й зазвичай стосуються окремих професій, оскільки в цілому обидві сторони залежні одна від одної.

Різниця в співвідношенні попиту та пропозиції за професійними, галузевими, статево-віковими групами призводить до сегментації ринку праці. Сегменти відрізняються рівнем забезпеченості робочими місцями та їхньою надійністю (рис. 1). Основними механізмами ринку є попит, пропозиція та заробітна плата.

Ринок робочої сили відображає баланс інтересів між підприємцями, найманими працівниками, державою та громадськими організаціями на конкретний період часу.

Гнучкий ринок праці враховує особливості трудової поведінки різних соціальних груп — жінок, пенсіонерів, молоді тощо.

Для ефективного функціонування ринку праці необхідні додаткові умови. Зокрема, важливим є розвинений ринок житла, щоб працівник міг змінити місце проживання при зміні роботи. Також бажано, щоб попит на працю перевищував пропозицію, що стимулює конкуренцію серед роботодавців.

Сучасні тенденції на ринках праці розвинених країн включають: загострення конкуренції як серед працівників (за високооплачувані місця, соціальні гарантії, кар'єрне зростання), так і серед роботодавців (за кваліфіковані кадри); зростання частки висококваліфікованих працівників до третини трудових ресурсів; збільшення тривалості освіти; старіння населення та уповільнення припливу працездатного населення; ускладнення форм трудової діяльності та відносин.

2. Ефективність праці: сутність і значення поняття

У широкому сенсі ефективність — це загальна результативність людської діяльності, що показує співвідношення корисного результату до витрачених ресурсів. Економіка як наука вивчає, як найкраще використати обмежені ресурси для задоволення безмежних потреб суспільства. Оскільки потреби постійно зростають, їх задоволення можливе лише за умови максимально ефективного використання наявних ресурсів. Тому ефективність є центральною проблемою економічної науки, а вміння її правильно визначати, розраховувати та знаходити резерви підвищення — головне завдання економістів.

Ефективність праці — це її результативність, що відображає співвідношення обсягу вироблених матеріальних і нематеріальних благ до кількості затраченої праці. Зростання ефективності означає збільшення виробництва благ без додаткових затрат праці. У ширшому розумінні це постійне вдосконалення економічної діяльності, пошук можливостей працювати краще та виробляти більше якісних благ за тих самих або менших затрат.

Підвищення ефективності праці веде до зростання реального продукту та доходу, що є важливим показником економічного розвитку країни. Збільшення суспільного продукту на душу населення означає підвищення рівня споживання та життя, тому економічне зростання на основі продуктивності праці є однією з головних цілей соціально орієнтованих держав.

Співвідношення результатів і витрат діяльності — основна проблема економічної теорії та практики. Витрати визначаються вартістю використаних економічних ресурсів, які поділяються на три групи: праця (людський капітал), природні ресурси (земля, сировина) та засоби виробництва (фізичний капітал). Відповідно можна окремо визначати ефективність використання кожного виду ресурсів.

Результати діяльності характеризуються обсягами та вартістю виробленої продукції, розмірами доданої вартості, прибутку, а також показниками конкурентоспроможності, якості життя, екології. Економічні результати найчастіше виражаються обсягом продукції або прибутком. Якщо результати вимірюються обсягом продукції, показники називаються продуктивністю, а якщо прибутком — прибутковістю (рентабельністю).

Існує багато різноманітних показників ефективності, але єдиного узагальнюючого показника не існує, оскільки немає абстрактного ефекту — є конкретна продукція, прибуток чи інший результат. Назви показників зазвичай складаються з двох слів: перше вказує на вимірювання результатів (продуктивність або прибутковість), а друге — на витрачені ресурси (праця, земля, капітал). Наприклад, продуктивність праці, прибутковість землі тощо (табл. 1).

У таблиці 1 наведено лише частину можливих показників ефективності. Насправді їх безліч, оскільки результати та витрати можна вимірювати різними способами на різних етапах і рівнях економічної діяльності. Професіоналізм економіста полягає в забезпеченні достовірності цих показників через порівнянність результатів і витрат та точність розрахунків. Наприклад, при визначенні продуктивності праці слід порівнювати всю продукцію, отриману за певний період, з обсягом праці, витраченої саме на цю продукцію за цей самий період.

3. Управління працею: базові засади

Управління працею — це управління соціально-трудовою сферою, тобто сферою соціально-економічних процесів і відносин, де переважають відносини щодо суспільних і виробничих умов праці, її організації, оплати, дисципліни, етики, а також формування трудових відносин. Соціально-трудова сфера — це сукупність суспільних форм, у яких формується та змінюється соціальне становище працівників.

Суть управління працею полягає в забезпеченні нормальної виробничої діяльності працівників, які мають інтереси, що виходять за межі виробництва. Управляти працею означає управляти відтворенням нормального суспільного становища працівників та членів їхніх сімей. Це управління не обмежується лише факторами виробництва, а охоплює працю як соціальний процес.

Розглянемо типи та методи управління працею (рис. 1). Між ними існує тісний взаємозв'язок: авторитарний тип використовує переважно директивні методи, а демократичний базується на ініціативі та активності. Різні методи можуть застосовуватися за будь-яких типів управління.

Прикладами директивних методів є заборонні норми в трудовому законодавстві (наприклад, заборона платити менше мінімальної заробітної плати, тоді як більше — на власний розсуд).

Побічні методи застосовуються, коли працівник має право вибору з різних варіантів. Універсальною формулою цього методу є стимул.

Особливість методу самоуправління полягає у відсутності керівника: працівник самостійно керує процесами праці та своєю поведінкою, виходячи із суспільних законів і власних відносин із суспільством. Форми управління працею відображають природу суб'єктів і об'єктів процесу та характер їх взаємовідносин (рис. 2).

Важливою проблемою є те, що багато працівників втратили гідне становище у сфері праці. Мінімальна міра гідного становища — це захищеність законодавством. Часто у сфері праці відсутній елементарний правопорядок не через брак законів, а через їх невиконання або неправильне застосування. Праця дедалі більше потрапляє до сфери незаконних занять. Унаслідок цього формуються два типи управління працею — у законному секторі та в тіньовому.

Список використаної літератури

1. Єсінова Н. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник / Ніна Єсінова. — К.: Кондор, 2004. — 429 с.

2. Богиня Д. Основи економіки праці: Навч. посібник / Дем'ян Богиня, Олена Грішнова. — 2-е вид., стереотип. — К.: Знання-Прес, 2001. — 312 с.

3. Богоявленська Ю. Економіка та менеджмент праці: Навчальний посібник / Юлія Богоявленська, Євген Ходаківський. — К.: Кондор, 2005. — 328 с.

4. Бондар Н. Економіка підприємства: Навчальний посібник / Наталія Бондар, Валерій Воротін, Олег Гаєвський; За заг. ред. А. В. Калини; Міжрегіональна академія управління персоналом. — К.: МАУП, 2006. — 350 с.

5. Грішнова О. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник / Олена Грішнова. — К.: Знання, 2004. — 535 с.

6. Економіка праці і соціально-трудові відносини: Навчальний посібник / В. М. Ковальов, В. С. Рижиков, О. Л. Єськов та ін.; Мін-во освіти і науки України, Донбаська державна машинобудівна академія. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 255 с.

7. Завіновська Г. Економіка праці: Навчальний посібник / Галина Завіновська; М-во освіти України. КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2003. — 298 с.

8. Калина А. Економіка праці: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Алла Калина; МАУП. — Київ, 2004. — 268 с.

9. Махсма М. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник / М.Б. Махсма. — К.: Атіка, 2005. — 303 с.

10. Савченко А. Макроекономіка: підручник / Анатолій Савченко; М-во освіти і науки України, КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2005. — 441 с.