Економіка підприємства: підвищення ефективності роботи

1. Шляхи підвищення ефективності використання основних засобів підприємства

У період переходу України до ринкових відносин питання ефективного використання основних виробничих фондів та потужностей підприємств набуває особливої ваги. Саме від його вирішення залежить позиція підприємства у промисловому виробництві, його фінансовий стан та здатність конкурувати на ринку.

Кожне підприємство, незалежно від форми власності чи сфери діяльності, має постійно відстежувати рух власних основних виробничих фондів, аналізувати їхній склад, стан та ефективність застосування. Така інформація дає змогу виявити резерви та напрями підвищення ефективності використання основних фондів, а також вчасно виправити негативні тенденції, які можуть мати серйозні наслідки для діяльності підприємства в майбутньому.

Аналіз основних фондів проводиться за кількома напрямками, комплексне застосування яких дозволяє оцінити структуру, динаміку та ефективність використання основних засобів і довгострокових інвестицій (табл. 1)[8, c. 193-194].

Таблиця 1

Основні напрямки аналізу основних фондів

Існує чимало напрямів, за якими можна підвищити ефективність використання основних виробничих фондів.

1. Покращення якості сировини, тобто збільшення вмісту корисних речовин та покращення її технологічних властивостей, що полегшує видобуток продукту. Вища якість сировини забезпечує більший вихід товарної продукції, а отже, і зростання фондовіддачі при тих самих основних виробничих фондах. Як свідчить вітчизняний та зарубіжний досвід, це може підвищити фондовіддачу на 20-25%.

2. Скорочення втрат корисних речовин у відходах. Завдяки промисловій утилізації відходів безпосередньо на місці їх утворення можна збільшити обсяги продукції до 20%, а фондовіддачу – на 10-15%.

3. Впровадження сучасних досягнень науково-технічного прогресу, насамперед безвідходних, маловідхідних та ресурсозберігаючих технологій і відповідного обладнання. Це дозволяє збільшити вихід продукції з того ж обсягу переробленої сировини та підвищити фондовіддачу. Сюди ж можна віднести впровадження нових автоматизованих систем управління основними виробничими фондами.

Конкретні напрямки аналізу та аналітичні задачі визначаються потребами управління, що є основою фінансового та управлінського аналізу[4, c. 469-470].

Інформаційною базою для аналізу слугують бізнес-план підприємства, план технічного розвитку, бухгалтерський баланс та додатки до нього, звіт про наявність і рух основних засобів, баланс виробничої потужності, дані переоцінки основних засобів, інвентарні картки обліку, проектно-кошторисна та технічна документація тощо.

Тривалість робочого часу використання основних виробничих фондів залежить від їхнього технічного стану протягом року, забезпеченості підприємства матеріально-технічними та трудовими ресурсами, організації виробництва, попиту на продукцію та інших чинників.

Проблема підвищення ефективності використання основних засобів є ключовою в умовах переходу України до цивілізованих ринкових відносин. Чітке розуміння ролі основних засобів у виробничому процесі та чинників, що впливають на їх використання, дозволяє визначити методи та напрями підвищення ефективності використання основних засобів і виробничих потужностей, що своєю чергою забезпечує зниження витрат виробництва та зростання продуктивності праці.

Коефіцієнт використання річного робочого часу характеризує ефективність використання робочого часу основних виробничих фондів. Для підвищення цього показника та, відповідно, ефективності використання основних фондів необхідно вжити комплекс заходів, спрямованих на покращення їхнього технічного стану, особливо активної частини (технічне обслуговування, ремонт), та покращити забезпеченість підприємства трудовими ресурсами за умови гарантованого збуту продукції. Ці заходи можуть збільшити тривалість використання основних виробничих фондів на 5-30 відсотків, що позитивно вплине на ефективність виробництва.

У процесі аналізу виявляються та досліджуються чинники, що так чи інакше впливають на результати діяльності підприємства, зокрема на ефективність використання основних засобів[7, c. 154-155].

Таким чином визначаються шляхи та резерви підвищення ефективності використання основних засобів. До них належать: введення в дію невстановленого обладнання, його заміна та модернізація, скорочення щоденних і внутрізмінних простоїв, підвищення коефіцієнта змінності, інтенсивніше використання обладнання, впровадження заходів науково-технічного прогресу.

Наприклад, резерви збільшення випуску продукції за рахунок введення в дію нового обладнання визначаються наступним чином:

ВПк = До * Дф * Ксмф * Пф * СВф,

де До – додаткова кількість обладнання, Дф – фактична кількість відпрацьованих днів, Ксмф – коефіцієнт змінності, Пф – середня тривалість робочого дня, СВф – виробіток.

Скорочення щоденних простоїв обладнання сприяє збільшенню середньої кількості відпрацьованих днів кожною одиницею за рік. Цей приріст розраховується за формулою:

ВПд = Кв * Дф * Ксмф * Пф * СВф,

де Д – додаткова кількість робочих днів, Кв – можлива кількість робочих днів.

Для розрахунку резерву збільшення випуску продукції за рахунок підвищення коефіцієнта змінності внаслідок кращої організації виробництва використовується наступна формула:

ВПкcм = Кв * Дв * Ксмф * Пф * СВф

Скорочення внутрізмінних простоїв збільшує середню тривалість зміни, а отже, і випуск продукції:

ВПп = Кв * Дв * Ксмв * П * СВф

Резерв збільшення випуску продукції за рахунок підвищення середньогодинного виробітку обладнання визначається за формулою:

ВПсв = Кв * Дв * Ксмв * Пв * СВ

Отже, підіб'ємо підсумки. При аналізі основних засобів на підприємстві досліджуються їх наявність, структура та рух. Ключовим показником використання основних засобів є фондовіддача.

У ході аналізу складається факторна модель та розраховується вплив кожного чинника (методами ланцюгових підстановок та абсолютних різниць). Вивчається екстенсивне (за часом) та інтенсивне (за потужністю) завантаження підприємства. Розраховуються такі показники, як фондомісткість, що відображає забезпеченість підприємства основними засобами. Також аналізується ступінь використання площ підприємства.

Після завершення аналізу визначаються шляхи та резерви підвищення ефективності використання основних засобів[3, c. 173-175].

Підвищення ефективності використання основних фондів сьогодні має надзвичайно важливе значення. Підприємства, які володіють основними фондами, мають не лише прагнути їх модернізувати, але й максимально ефективно використовувати наявні ресурси, особливо в умовах дефіциту фінансів та виробничих інвестицій.

2. Шляхи підвищення продуктивності праці на промисловому підприємстві

Одним із ключових факторів підвищення продуктивності праці є зростання технічного рівня виробництва, а саме: підвищення рівня механізації та автоматизації виробничих процесів; удосконалення технології та підвищення технологічної оснащеності виробництва; покращення якості продукції; зміна техніко-конструктивних характеристик виробництва; впровадження нових видів та покращення використання сировини, матеріалів, напівфабрикатів, палива та енергії.

На українських підприємствах частка ручної праці залишається значною, особливо на допоміжних процесах – транспортних, вантажно-розвантажувальних, ремонтних, контрольних тощо. Про низький рівень механізації та автоматизації свідчить той факт, що частка робітників, зайнятих на цих процесах, становить приблизно 46% від загальної кількості. Це призвело до диспропорції в механізації праці на різних виробничих дільницях.

Важливим засобом механізації виробництва є модернізація устаткування, тобто оновлення та удосконалення діючого обладнання з незначними змінами його конструкцій. Цього можна досягти шляхом збільшення потужності та робочих швидкостей устаткування, механізації та автоматизації допоміжних робіт (подача, зняття, транспортування та контроль виробів) та автоматизації управління обладнанням.

Одним із елементів удосконалення технології є хімізація виробництва. Вона вносить докорінні зміни в технологічні процеси, інтенсифікує та прискорює їх, покращує техніко-економічні показники виробничих процесів, використання сировини та сприяє підвищенню якості продукції. Синтетичні полімери застосовуються не лише як замінники дорогих та дефіцитних кольорових матеріалів, деревини тощо, а й як нові конструкційні та технічні матеріали. Використання пластмас у машинобудуванні сприяє покращенню експлуатаційних властивостей машин, зменшенню їхньої ваги та покращенню зовнішнього вигляду.

Покращення використання засобів праці здійснюється за двома принципами:

• екстенсивним – збільшення часу їх роботи через скорочення простоїв, введення в дію невикористовуваного устаткування, підвищення коефіцієнта змінності, скорочення строків ремонту тощо;
• інтенсивним – покращення використання машин та устаткування за одиницю часу через впровадження прогресивних технологічних процесів.

Перехід до ринкових відносин має змінити інвестиційну політику держави, посиливши її вплив на інвестиційний процес через ринкові регулятори. У сучасних умовах для впровадження досягнень науково-технологічного прогресу у виробництво інвестиції необхідно спрямовувати насамперед на реконструкцію та технічне переозброєння діючих виробництв, підвищувати частку витрат на активну частину основних виробничих фондів[9, c. 211-212].

Планування та регулювання капітальних вкладень в Україні здійснювалося без урахування процесу відтворення основних фондів і суспільного продукту. Перевага надавалася новому будівництву на неосвоєних територіях, при цьому виробничий потенціал майже не відновлювався. Власне планування відтворення основних фондів у країні було відсутнє.

Наслідком такої політики стало те, що виробничий потенціал України через технічне зношення та технологічну відсталість не відповідає сучасним вимогам.

Рівень зношення основних виробничих фондів перевищує 40%. Для промислово-виробничих фондів цей показник становить понад 48%, а в будівництві сягає 61%. Лише зараз для планування відтворення основних фондів в Україні починають застосовувати моделі міжгалузевого балансу, які дозволяють розрахувати на перспективу основні балансові показники відтворення капітальних вкладень з урахуванням демографічного прогнозу в кожному регіоні.

Для подальшого розвитку інвестиційного ринку в Україні доцільно підтримувати розвиток пріоритетних напрямів в економіці. У підвищенні технічного рівня виробництва значну роль мають відіграти фондові біржі, які дозволяють на взаємовигідній основі залучати в діюче виробництво невикористане устаткування та виробничі площі, організовувати та обслуговувати лізингові операції, в тому числі міжнародні.

Покращення управління виробництвом також впливає на підвищення рівня продуктивності праці.

Управління виробництвом включає:

- удосконалення організаційної структури:

а) об'єктів управління (створення об'єднань, укрупнення цехів та ділянок, введення безцехової структури, зміни в принципах побудови цехів і виробничих ділянок підприємства, раціоналізація планування підприємства, забезпечення пропорційності між усіма ділянками з метою усунення "вузьких місць").

Кожне робоче місце має займати мінімальні, але достатні площі та обсяги виробничих приміщень залежно від габаритів станків, обладнання та предметів праці. Наприклад, згідно з діючими нормативами, мінімальний розмір площі на одного працюючого становить 4,5 м², а висота приміщення – 3,2 м. Збільшення цих нормативів залежить від розмірів обладнання. Так, для машинобудівних заводів і цехів, оснащених дрібними станками, норматив площі робочого місця встановлено до 10 м², для середніх станків він підвищується до 20 м², для великих – до 40 м²[6, c. 79-80].

При загальному плануванні робочих місць у цеху необхідно створити потрібну для конкретного виробництва ширину та розміщення транспортних проїздів і проходів, які мають бути, як правило, наскрізними та без тупиків. Приблизні нормативи ширини для головних проїздів – 3 м, а для допоміжних – ширина візка плюс 0,8 м.

б) апарату управління: укрупнення та спеціалізація відділів і служб, усунення дублювання функцій, впровадження типових структур, покращення оперативно-виробничого планування, впровадження автоматизованих систем управління.

Система покращення управління виробництвом включає удосконалення організації виробництва, а саме:

• зміну внутрішньозаводського кооперування та спеціалізації виробництва (спеціалізація цехів, ділянок, робочих місць, укрупнення партій);
• удосконалення організації допоміжних служб (покращення організації складського господарства, раціоналізація транспортних потоків, централізація та спеціалізація промислового транспорту, енергетичного, інструментального та ремонтного господарства, раціональна експлуатація інструменту та організація централізованого його заточування);
• удосконалення організації матеріально-технічного постачання (своєчасне та комплексне забезпечення матеріалами, напівфабрикатами, паливом та енергією).

Покращення організації праці як механізм підвищення продуктивності праці включає:

• удосконалення організації та обслуговування робочих місць (впровадження типових проектів організації робочих місць робітників і службовців, а також організації праці на ділянках і в цехах);
• удосконалення кооперації праці, впровадження передових прийомів і методів праці, покращення оплати праці (включаючи системи матеріального заохочення та умови праці);
• підвищення кваліфікації робітників, інтенсивності праці, набуття практичних навичок;
• покращення використання робочого часу[2, c. 133-135].

Список використаної літератури

1. Бондар Н. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Наталія Бондар, Валерій Воротін, Олег Гаєвський,; За заг. ред. А. В. Калини; Міжрегіональна академія управління персоналом . - К.: МАУП, 2006. - 350 с.

2. Гетьман О. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Оксана Гетьман, Валентина Шаповал,; Мін-во освіти і науки України, Дніпропетровський ун-т економіки і права. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 487 с.

3. Економіка підприємства: Підручник/ ред. : Й. М. Петрович. - 2-ге вид., виправл.. - Львів: Магнолія 2006, 2007. - 579 с.

4. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ П. В. Круш, В. І. Подвігіна, Б. М. Сердюк та ін.. - К.: Ельга-Н: КНТ, 2007. – 777 с.

5. Сідун В. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Вікторія Сідун, Юлія Пономарьова,; М-во освіти і науки України, Харківський держ. ун-т харчування і торгівлі. - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - 435 с.

6. Селезньов В. Основи ринкової економіки України: Влада. Право. Підприємство. Фінанси. Податки. Маркетинг. Менеджмент. Торгівля. Реклама: Посібник/ Володимир Селезньов. - К.: А.С.К., 2006. - 687 с.

7. Семенов Г. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Григорій Семенов, Марина Панкова, Андрій Семенов,; М-во освіти і науки України, ГУ "ЗІДМУ". - 2-е вид., перероб. та доп. . - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 324 с.

8. Семернікова І. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Ірина Семернікова, Наталія Мєшкова-Кравченко,. - Херсон: ОЛДІ-плюс, 2003. - 311 с.

9. Шваб Л. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Людмила Шваб,. - 3-є вид.. - К.: Каравела, 2006. - 583 с.