Економічні системи та підсистеми

Вступ

Економічна система належить до найскладніших економічних категорій, оскільки має розгалужену будову, власні закони функціонування та розвитку. Вона не є простим переліком складових, а становить ієрархічну структуру, в якій ключові системоутворювальні елементи визначають природу всієї системи. Термін «економічна система» активно застосовують в економічній теорії, політології та політичній практиці, однак єдиного підходу до його тлумачення досі не вироблено. Причина цього — складність і багатовимірність самого явища, адже кожна з його характеристик відображає лише окремі суттєві аспекти, не даючи повної картини.

У науковій літературі економічну систему нерідко ототожнюють з економікою, способом виробництва, типом господарювання, сукупністю виробничих відносин чи видів господарської діяльності. Часто між цими поняттями ставлять знак рівності, вважаючи їх синонімами. Водночас до змісту економічної системи варто включати й суб'єктивний чинник: по-перше, система неможлива без людини, по-друге, продуктивні сили охоплюють не лише людей, а й результати їхньої інтелектуальної праці (науку, технології), а також менталітет, який вирізняє один народ з-поміж інших. Невід'ємною частиною системи є й природне середовище, яке людина перетворює. Отже, економічна система — це підсистема суспільства, що об'єднує всі компоненти економіки (галузі, підприємства, домогосподарства та людей, які за ними стоять), природне середовище і виробничі відносини. Саме вона визначає економічне життя суспільства.

1. Зміст економічної системи

У підґрунті розвитку людства лежить виробництво матеріальних і духовних благ, а також інших цінностей, що в сукупності створюють умови для життєдіяльності людини. Будь-яке суспільство, особливо сучасне високорозвинене, є соціальною системою — складно організованою, упорядкованою цілісністю, яка охоплює індивідів та соціальні спільноти, поєднаних різноманітними зв'язками і взаєминами.

Економічна система виступає ключовою підсистемою суспільства та основою соціальної системи. У процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання благ між учасниками формуються й постійно вдосконалюються економічні відносини, які виявляються через економічну поведінку суб'єктів господарювання.

Сутність економічної системи суспільства визначає конкретно-історична сукупність економічних відносин, що відповідає рівню продуктивних сил і взаємодіє з ними, розвиваючись під впливом як об'єктивних економічних законів, так і суб'єктивних чинників.

Таким чином, економічна система — це сфера, де функціонують продуктивні сили та економічні відносини, а їхня взаємодія визначає сукупність організаційних форм і видів господарської діяльності.

Структурні ланки різних економічних систем неоднорідні за змістом. Вони поєднують загальні та специфічні, основні й похідні, нові та відмираючі, перехідні й проміжні економічні форми. Кожна з них функціонує на основі спільної для всієї системи логіки, але водночас має власну логіку розвитку.

У сучасних умовах структурні елементи системи вирізняються динамізмом, мінливістю та суперечливістю розвитку. Це зумовлює потребу в структурній диференціації складових економічної системи, без якої неможливо осягнути об'єктивні закони та принципи її функціонування.

Кожна економічна система має ієрархічну будову та прагне до цілісності й органічності. Ієрархія визначається місцем елементів у соціальній структурі та механізмом їх субординації. Зв'язки між елементами можуть бути «вертикальними» або «горизонтальними».

Вертикальна залежність виявляється у відносинах примусу, влади й підкорення, керованості та підлеглості. Горизонтальні зв'язки мають партнерський, добровільний, конкурентний характер. У соціально орієнтованих економічних системах переважають саме партнерські взаємини.

Особлива роль у становленні, функціонуванні та розвитку економічної системи належить її суб'єктам — активній рушійній і перетворювальній силі. Кожен суб'єкт є носієм певних прав, обов'язків і відповідальності, які реалізує у своїй функціональній діяльності.

Відповідно існують різні класифікації економічних суб'єктів: індивід, колектив, держава; виробник (продавець), посередник, споживач (покупець); фізичні та юридичні особи; вітчизняні й іноземні; інституціональні (підприємства, банки, біржі) тощо.

Цілісність і самодостатність системи виявляються в наявності не лише необхідних, а й достатніх елементів для саморозвитку, самовідтворення та поліфункціональної діяльності. Органічність системи вказує на внутрішню, генетичну єдність і «чистоту» її елементів. Що більше в економічній системі перехідних, змішаних явищ і процесів, то нижчий ступінь її органічності. Однак таку тенденцію не варто оцінювати однозначно негативно: якщо взаємозалежність і конвергенція економічних систем збагачують одна одну, це свідчить про прогресивний розвиток.

2. Економічна система й економічний лад суспільства

Будь-яке суспільство є соціальною системою — складно організованою цілісністю, що охоплює індивідів та їхні суспільні угруповання, поєднаних різноманітними зв'язками.

Економічна система — це важлива підсистема суспільства, його основа. Вона являє собою сукупність усіх видів економічної діяльності людей, що взаємодіють у процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання товарів і послуг, а також регулювання цієї діяльності відповідно до суспільних цілей. Основними елементами економічних систем виступають продуктивні сили, економічні відносини (відносини власності) та господарський механізм.

Загалом економічну систему можна розуміти як відносини між виробниками та споживачами благ і послуг.

В економічній літературі виокремлюють різні моделі та типи економічних систем. Головними критеріями типізації є домінуюча форма власності, технологічний спосіб виробництва, спосіб управління економічною діяльністю та її координація.

Економічні системи поділяють на ринкові, адміністративно-командні, змішані, перехідні та традиційні. Ці моделі різняться насамперед формою власності на ресурси та способом управління й координації економічної діяльності.

Класична ринкова економічна система має такі ознаки: 1) приватна власність на ресурси; 2) самостійність учасників економічного процесу; 3) конкуренція суб'єктів господарювання; 4) цінова координація економічної діяльності — економічні пропорції формуються під впливом динаміки цін і конкуренції, а ціни визначаються попитом і пропозицією; 5) держава лише захищає приватну власність і забезпечує правову структуру, що сприяє свободі підприємництва; 6) діє велика кількість виробників однорідної продукції, які не можуть впливати на рішення один одного; 7) інформація про попит, пропозицію, ціни та якість є вільно доступною; 8) ціноутворення вільне, відсутні штучні бар'єри для руху товарів і капіталу.

Монополістична ринкова економічна система характеризується: 1) невеликою кількістю виробників певного товару; 2) диференціацією продукції (відмінності торгової марки, якості, технічних характеристик); 3) дефіцитом необхідної інформації; 4) утрудненим доступом до ресурсів; 5) узгодженістю дій учасників ринкових відносин.

Командна економічна система функціонує на таких засадах: 1) діяльність господарських суб'єктів централізовано регулює держава; 2) макроекономічні пропорції формуються на основі директивних планів; 3) ціни встановлюються адміністративно. Її основними ознаками є: а) суспільна власність на всі матеріальні ресурси; б) колективне ухвалення економічних рішень через централізоване планування.

Змішана (ринково-державна) економічна система посідає проміжне місце між чистою ринковою та командною. Уряд тут виконує необхідні функції: а) сприяє стабілізації та зростанню економіки; б) забезпечує товари й послуги, які ринок постачає в недостатньому обсязі або не постачає взагалі; в) коригує розподіл доходів і ресурсів.

Окремо вирізняють перехідні та традиційні економічні системи. Перехідні — це різновид змішаної системи в період трансформації з одного функціонального чи функціонально-історичного типу в інший. Традиційні системи притаманні слаборозвинутим країнам (Афганістан, Нікарагуа, Іран, Заїр та ін.). У них техніка виробництва, обмін і розподіл доходів ґрунтуються на давніх звичаях; спадковість і касти визначають економічну поведінку, що спричиняє соціально-економічний застій; технічний прогрес та інновації різко обмежені, оскільки суперечать традиціям і загрожують стабільності ладу.

Поширена також класифікація за технологічним способом виробництва та рівнем розвитку продуктивних сил. Розрізняють доіндустріальне (аграрне) суспільство з домінуванням ручної праці; індустріальне суспільство, основою якого є машинна праця; постіндустріальне суспільство, що базується на автоматизованій праці. Нині в розвинутих країнах із ринковою економікою формується інформаційне суспільство.

Марксистська наука використовує формаційний підхід до типізації суспільства. Суспільно-економічна формація розглядається як єдність базису та надбудови. Базис — це спосіб виробництва, тобто єдність продуктивних сил та економічних (виробничих) відносин. Надбудова — це особлива організація політичних, правових, ідеологічних, національних, сімейних та інших суспільних відносин й інститутів.

У розвитку людства виокремлюють низку послідовно змінюваних способів виробництва та відповідних суспільно-економічних формацій. Класичним прикладом такої зміни вважається Європа, де послідовно складалися первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний та соціалістичний лад.

Для первісного ладу характерна зрівняльність розподілу, що було наслідком надзвичайно тяжкого існування предків: жоден із них поодинці не міг прогодувати навіть себе. Зі зростанням продуктивності праці та появою матеріальних благ, що перевищували безпосередні потреби, почала формуватися майнова нерівність, яка згодом призвела до розкладання первісного суспільства та виникнення експлуатації.

У рабовласницькому та феодальному суспільствах головні засоби виробництва (насамперед земля) належали панівним класам і державі. Використовуючи політичну владу, вони відтворювали відносини експлуатації та особистої залежності виробників від рабовласників і феодалів. Це з часом почало стримувати розвиток продуктивних сил. Найпотужніший імпульс продуктивні сили отримали лише з появою капіталістичних відносин, коли виробники почали вдосконалювати знаряддя праці, щоб збільшити обсяги продукції для ринку.

Капіталізм, заснований на ринкових відносинах, відкрив простір для безпрецедентного прогресу продуктивних сил і впровадження досягнень науки й техніки. Вади капіталізму стали однією з причин спроби замінити його соціалізмом у колишньому СРСР та інших країнах Європи, Азії та Латинської Америки. Однак ця спроба виявилася невдалою, і в 90-ті роки минулого століття в більшості цих країн розпочався зворотний процес — від проголошеного соціалізму до капіталізму із соціально орієнтованою ринковою економікою. У кожній формації розвиваються притаманні їй типи економічних систем.

На основі такої ознаки, як форма власності, соціально-економічні формації можна зобразити схемою (мал. 1).

3. Структурні елементи економічної системи

Економічна система функціонує в різних сферах і на різних рівнях господарювання. Сучасна економічна система — це не сукупність однорівневих індивідуальних господарств, а складна субординована система трьох взаємодіючих рівнів (рис. 2).

Розвиненість, взаємодія та взаємодоповнення економічних рівнів забезпечують стійкість, динамічність та ефективність системи. Здатність комплексно, адекватно та своєчасно реагувати на зміни середовища свідчить про мобільність економічної системи, що є запорукою макро- та мікроекономічної рівноваги.

Економічна система має три основні підсистеми: економічну структуру продуктивних сил суспільства, систему економічних відносин і механізм господарювання.

Продуктивні сили — це система економічних факторів, які в процесі суспільного поділу праці забезпечують перетворення навколишнього середовища, створюють блага для задоволення потреб людини та суспільства й визначають рівень продуктивності суспільної праці.

Економічні відносини — це сукупність соціально-економічних та організаційно-виробничих зв'язків між господарюючими суб'єктами в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ, послуг і доходів.

Механізм господарювання узгоджує функціонування та розвиток ланок економічної системи, приводить у відповідність продуктивні сили й економічні відносини. Він є сукупністю конкретних форм господарювання, організаційно-інституціональних систем, методів і важелів регулювання економічних процесів.

Механізм господарювання втілює дію як суб'єктивних, так і об'єктивних факторів. Суб'єктивні фактори визначаються цілеспрямованою діяльністю людини та її суспільних утворень. Об'єктивні фактори — це незалежний від волі та свідомості людини перебіг соціально-економічних процесів, зумовлений дією економічних законів. Ігнорування об'єктивних факторів, керування суб'єктивними бажаннями та довільними рішеннями посадовців призводить до волюнтаризму та гальмує розвиток системи.

Водночас об'єктивні закони реалізуються через діяльність людей, суспільних інституцій і держави. Що вищий ступінь пізнання економічних законів і відповідності соціально-політичної практики їхнім вимогам, то поступовішим і прогресивнішим є розвиток суспільної системи.

Отже, механізм господарювання — це сукупність форм організації та управління суспільними діями економічних суб'єктів, спрямованих на реалізацію економічних законів.

Центральне місце в економічній системі належить людині. Як головна продуктивна сила, уособлення економічних відносин, суб'єкт і об'єкт господарської діяльності, носій економічних потреб та інтересів, вона поєднує й узгоджує функціонування всіх ланок системи. Місце людини в суспільній ієрархії, можливості та форми її самореалізації визначають характер економічної системи. Поліструктурність і поліфункціональність людини зумовлюють двоїстий характер продуктивних сил.

З одного боку, продуктивні сили постають як натурально-речові, з іншого — як суспільні. З останніми пов'язане поняття технологічного способу виробництва, що відображає поєднання засобів праці з організацією виробництва. Перехід від одного технологічного способу до іншого відбувається завдяки якісним змінам у характері засобів праці, прогресу науки й техніки.

Відповідно до двоїстого характеру продуктивні сили функціонують і як техніка та технологія, і як суспільний організм. Специфіка процесу праці полягає в тому, що одночасно відбувається взаємодія людей із природою та між собою з приводу виробництва.

У структурі продуктивних сил людині та її праці належить центральне місце не лише як найактивнішій складовій, а й як безпосередньому джерелу матеріально-речових елементів. Це теоретичне положення довели ще представники класичної школи політичної економії А. Сміт і Д. Рікардо.

Матеріально-речові засоби виробництва розглядаються двоїсто: як матеріалізація праці людини та як знаряддя цієї праці. Як головний елемент засобів виробництва вони реалізують свою суспільну корисність лише в процесі використання в предметній діяльності людини. Поза таким споживанням вони є лише потенційними структурними елементами виробництва.

Отже, за змістом матеріально-речові продуктивні сили — це органічне втілення уречевленої та живої праці, функціональне поєднання людини і засобів праці у виробничому процесі. У ході виробничого споживання вони набувають нової якості — перетворюються на продуктивну силу людини.

Будь-який елемент матеріально-речових продуктивних сил є безпосереднім продовженням природних сил людини, її енергетичного потенціалу. Використання енергії тварин і води, пари, електрики, верстатів, автоматизованих систем, транспорту та сучасних комунікацій, зокрема космічних комплексів, слід розглядати як робочі органи людини, органічне продовження її фізичної сутності та інтелекту. У цьому розумінні продуктивні сили є не лише результатом минулої праці, а й безпосереднім енергетичним потенціалом праці людини.

Коли йдеться про продуктивні сили у зв'язку з працею людини, мається на увазі продуктивна сила не індивідуальної, а суспільної праці. Такий підхід має історичне підґрунтя: процес відокремлення людини від тваринного світу відбувався як утвердження не окремого індивіда, а частки виробничого колективу, племені, роду, а згодом і суспільства.

Констатація структурної двоїстості продуктивних сил має не лише теоретичне, а й практичне значення. Проблема прискорення зростання продуктивності праці не вичерпується розвитком техніки й технології. Досвід провідних зарубіжних фірм свідчить, що прямі інвестиції в основний капітал не завжди є визначальними. Відомі приклади, коли вкладення в живий капітал (людський фактор) та організацію виробничого процесу (управління, постачання, маркетинг) у кілька разів перевищують інвестиції в техніку й технологію. Це стабільна тенденція: за даними спеціального огляду, інвестиції 400 провідних корпорацій США в живий капітал та організацію виробництва в окремі повоєнні роки сягали понад 80 відсотків.

Зрозумілою стає західна інвестиційна політика: вкладення в основний капітал і технічне переоснащення можливі лише за умови створення відповідної організаційної структури та кваліфікаційного потенціалу персоналу всіх рівнів — від робітника до президента корпорації.

Пріоритетної уваги потребує перебудова організаційних ланок виробництва, без якої новітня техніка й технологія не дають належної віддачі, а часто стають збитковими. Це підтверджує теоретичне положення про структурну двоїстість продуктивних сил, де матеріально-речовий зміст та економічна форма їх організації діалектично єдині.

Специфіку економічної системи суспільства визначають соціально-економічні виробничі відносини, що мають складну структуру, засновану на відносинах власності. Власність визначає суспільний спосіб поєднання робочої сили із засобами виробництва та стосунки між людьми з приводу привласнення елементів і результатів виробництва. Відносини власності зумовлюють історичну специфіку суспільства, його соціальну структуру, систему політичної та економічної влади.

Соціально-економічні відносини — це цілісна, структурно субординована система, що постійно розвивається від простого до складного. Основою цього процесу є розвиток продуктивних сил. Виробничі відносини можуть відігравати двоїсту роль: бути двигуном, що стимулює розвиток продуктивних сил, або силою, що його гальмує.

Водночас кожна система соціально-економічних відносин має відносну самостійність, яка формується на основі свідомої діяльності людини в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання. Отже, система соціально-економічних відносин розвивається як система свідомо осмисленої функції людини, що органічно поєднує об'єктивні й суб'єктивні чинники.

Важливим питанням є класифікація економічних систем. Економічна система — складне, багатоструктурне соціально-економічне явище. В літературі визначають різні моделі та типи, класифікуючи їх за різними критеріями: домінуючою формою власності, технологічним способом виробництва, способом управління та координації економічної діяльності тощо.

Такий поділ є певною мірою умовним. Наприклад, поширена класифікація за технологічним способом виробництва та рівнем розвитку продуктивних сил виокремлює доіндустріальне суспільство з ручною працею, індустріальне з машинною та постіндустріальне з автоматизованою, оснащеною комп'ютерною інформацією. Однак ці системи суттєво різняться й механізмом господарювання, і домінуючим об'єктом власності, і суб'єктами економічної діяльності.

Багатокритеріальним є поділ на ринкові та адміністративно-командні системи. Ринкова економіка характеризується різноманітністю форм власності з домінуванням приватної, пануванням товарно-грошових відносин, свободою підприємництва, конкурентним механізмом, матеріальним стимулюванням, вільним ціноутворенням на основі попиту й пропозиції, регулюючою роллю держави, особистою свободою та домінуванням індивідуального інтересу.

Адміністративно-командна система заснована на пануванні державної власності, одержавленні господарства, відсутності конкуренції, директивному плануванні, неринкових зв'язках, зрівняльному розподілі, ігноруванні законів товарно-грошового обігу, жорсткому ієрархічному підпорядкуванні та нерозвиненості ринкового менталітету.

Останнім часом посилилися дискусії навколо понять «змішана» та «перехідна» економіка. Це не тотожні поняття. Змішана економічна система, характерна для сучасних розвинених країн, еволюціонувала з економіки чистого ринку, врахувавши її недоліки. Сучасні розвинені системи вирізняються різноманітністю форм власності та господарювання, якісними зрушеннями у відносинах приватної власності, конкурентному механізмі, значною економічною роллю держави та прогнозуванням соціально-економічних процесів.

Перехідна економічна система характерна для країн, що звільняються від недоліків адміністративно-командної системи. Трансформаційні процеси тут відбуваються суперечливо, бурхливо, із гострими соціально-економічними потрясіннями та кризовими явищами. Саме таке становище притаманне сучасній Україні, іншим країнам на теренах колишнього СРСР та всім країнам, що відходять від командно-адміністративної моделі.

Для жодної країни не існує однозначних і загальновизнаних шляхів розвитку чи безболісних рецептів досягнення добробуту. У розбудові сучасної економічної системи слід усебічно використовувати надбання світової цивілізації, враховуючи власні специфічні умови, можливості та ментальність.

Висновки

Економічна система суспільства формується на основі суспільного виробництва та спрямована на його розвиток і якісне вдосконалення, що є базою для реалізації багатоманітних потреб та інтересів суб'єктів виробничої діяльності й усіх членів суспільства. На основі суспільного виробництва формуються економічні відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання створених матеріальних і нематеріальних цінностей. Основними елементами економічної системи є:

• Соціально-економічні відносини, що базуються на системі форм власності на економічні ресурси та результати господарської діяльності;
• Організаційні форми господарської діяльності;
• Господарський механізм, тобто спосіб регулювання економічної діяльності на макроекономічному рівні;
• Економічні зв'язки між господарськими суб'єктами.

Таким чином, економічна система — це надзвичайно складне утворення, що охоплює продуктивні сили та виробничі відносини, тобто спосіб виробництва на певному етапі розвитку. Водночас до економічної системи входять економічна роль держави та її політико-правові форми.

Список використаної літератури

1. Дратвер Б. Основи економічної теорії : (Матеріали для вивчення курсу): Навчальний посібник на допомогу студентам-заочникам/ Борис Дратвер, Наталія Пасічник,; Мін-во освіти і науки України, Кіровоградський держ. пед. ун-т ім. В.К.Винниченка . -Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2002. -87 с.

2. Задоя А. Основи економічної теорії : Вправи для студентів: Навч. посіб./ Анатолій Задоя, Юрій Петруня. -К.: Знання, 1998. -116 с.

3. Ковальчук В. Основи економічної теорії : Короткий курс/ В'ячеслав Миколайович Ковальчук,; В'ячеслав Ковальчук; М-во освіти України; Тернопільська академія н/г. -Тернопіль: Астон, 1999. -203 с.

4. Крупка М. Основи економічної теорії : Підручник/ Михайло Крупка, Петро Островерх, Сергій Реверчук,; Львівський нац. ун-т ім. І.Франка. -К.: Атіка, 2001. -343с.

5. Лобанова А.С. Основи економічної теорії : Навчально-методичний посібник - робочий зошит для студ. пед. вузів/ А.Лобанова; М-во освіти України; Криворізький держ. пед. ун-т. -Кривий Ріг, 1999. -144 с.

6. Основи економічної теорії : Підручник/ В. Г. Федоренко, Ю. М. Ніколенко, О. М. Діденко и др.; За наук. ред. В. Г. Федоренка; М-во освіти і науки України. -К.: Алерта, 2005. -510 с.

7. Основи економічної теорії : Навч. посіб./ Авт. кол.: С.В.Мочерний, С.А.Єрохін, Л.О.Каніщенко та ін.; За ред. С.В.Мочерного. -К.: Академія, 1998. -462 с.

8. Рудавка С. І. Основи економічної теорії : Навчальний посібник/ С. І. Рудавка, Л. Б. Ольшевський; За ред. С. І. Рудавки. -3-є вид. перероб. і доп.. -Вінниця: Тезис, 2003. -340 с.

9. Уразов А. Основи економічної теорії : Навчальний посібник/ Анатолій Уразов, Петро Маслак, Ірина Саух,; Міжрегіон. академія управління персоналом, Житомирський ін-т МАУП . -К.: МАУП, 2005. -323 с.