Економічні потреби суспільства

1. Економічні потреби суспільства, їхня суть та структура

а) Сутність економічних потреб

Потреби виступають однією з ключових категорій економічної науки, оскільки саме вони визначають цілеспрямовану поведінку економічних суб'єктів. Під потребою розуміють об'єктивну необхідність у чомусь, що потрібно для нормальної життєдіяльності та розвитку окремої людини, групи, нації чи суспільства загалом. Вона є внутрішнім стимулом до дії.

Потреби формують складну систему внутрішніх мотивів діяльності, яку можна класифікувати за різними ознаками. У найзагальнішому вигляді прийнято виділяти:

• біологічні потреби, що випливають із необхідності існування людини як живої істоти (харчування, одяг, житло);
• соціальні потреби, зумовлені суспільною природою людини (спілкування, визнання, самореалізація);
• духовні потреби, пов'язані з творчістю, самовдосконаленням та самовираженням.

б) Ієрархія потреб за А. Маслоу

Психолог А. Маслоу запропонував теорію ієрархії потреб, яка пояснює, чому в різні періоди життя людиною керують різні мотиви. Він стверджував, що значущість потреб вибудовується у певній послідовності: спочатку фізіологічні потреби, далі — потреба в безпеці, соціальні потреби, потреба у повазі та, нарешті, потреба в самоствердженні.

Згідно з цією теорією, людина насамперед прагне задовольнити найважливіші для виживання потреби. Щойно первинні потреби задоволені, вони перестають бути головним мотиватором, і на перший план виходять вторинні потреби, які стають рушійною силою подальшої діяльності.

в) Засоби задоволення потреб та їхні види

Блага — це засоби, за допомогою яких людина задовольняє свої потреби. Їх поділяють на:

• невідчутні (сонячне світло, здоров'я, спілкування, знання) та відчутні (природні ресурси, продукти праці: їжа, одяг, житло);
• неекономічні (доступні в необмеженій кількості, їх більше, ніж потрібно) та економічні (обмежені, їхня кількість менша за потреби).

Економічні потреби — це потреби в економічних благах. Вони є внутрішнім мотивом для виробництва, розподілу, обміну та споживання в межах певної системи соціально-економічних відносин.

Носіями економічних благ виступають товари та послуги, серед яких розрізняють:

• споживчі блага (для безпосереднього задоволення потреб) та виробничі блага (для створення споживчих благ);
• матеріальні блага (результат матеріального виробництва) та нематеріальні блага (створюються у нематеріальній сфері);
• теперішні блага (ті, що використовуються зараз) та майбутні блага (доступні у перспективі).

Для глибокого розуміння системи економічних потреб необхідна їхня детальна класифікація.

г) Класифікація економічних потреб

За характером виникнення:

• первинні (базові) — пов'язані з існуванням людини: їжа, одяг, безпека, житло;
• вторинні — зумовлені розвитком цивілізації: модний одяг, комфортне житло, інформація.

За засобами задоволення:

• матеріальні (потреби в матеріальних благах);
• нематеріальні (духовні потреби).

За нагальністю задоволення:

• першочергові (предмети першої необхідності);
• другорядні (предмети розкоші).

За можливостями задоволення:

• насичені (мають межу повного задоволення);
• ненасичені (не можуть бути задоволені повністю).

За участю у відтворювальному процесі:

• виробничі (потреби у засобах виробництва);
• невиробничі (потреби у споживчих благах).

За суб'єктами вияву:

• особисті (індивідуальні);
• колективні, групові;
• суспільні (потреби суспільства загалом).

За кількісною визначеністю та мірою реалізації:

• абсолютні (перспективні, абстрактні орієнтири розвитку);
• дійсні (суспільна норма для певного періоду);
• платоспроможні (визначаються купівельною спроможністю);
• фактичні (задовольняються наявними благами).

Система економічних потреб постійно еволюціонує: змінюються їхня структура, обсяги, способи задоволення, вони ускладнюються та вдосконалюються в процесі історичного розвитку.

д) Економічний закон зростання потреб

Потребам притаманний динамічний, мінливий характер. Економічний та духовний прогрес суспільства веде до кількісного та якісного зростання потреб. Нові потреби виникають, урізноманітнюються, збагачуються, а їхня структура ускладнюється. Прагнення задовольнити зростаючі потреби стимулює вдосконалення виробництва, нарощування обсягів економічних благ та покращення їхньої якості. Однак зростання потреб завжди випереджає можливості виробництва, що відображає їхню авангардну роль, закріплену в економічному законі зростання потреб.

Цей всезагальний закон виражає сталі, суттєві зв'язки між виробництвом і споживанням, потребами та можливостями їх задоволення. Безперервний розвиток потреб виступає рушійною силою прогресу, що, своєю чергою, породжує нові потреби.

Отже, потреби та виробництво перебувають у суперечливій взаємодії: потреби стимулюють виробництво, а виробництво, задовольняючи існуючі потреби, формує нові. Цей механізм забезпечує безперервність суспільного відтворення. У сучасних умовах дія закону зростання потреб пов'язана з гуманізацією соціально-економічного розвитку, що є ознакою постіндустріального суспільства.

2. Ринкові відносини в аграрному секторі економіки

а) Аграрні відносини: зміст та особливості

Аграрні відносини є частиною економічних відносин, що виникають у сільському господарстві з приводу володіння та використання землі як головного засобу виробництва, а також виробництва, розподілу, обміну та споживання сільськогосподарської продукції.

Ключова особливість аграрних відносин полягає в тому, що земля тут є не лише умовою, а й головним засобом виробництва. Результати господарювання значною мірою залежать від якості ґрунтів, їхньої родючості, розташування відносно ринків збуту та постачальників ресурсів. Земля одночасно виступає і предметом праці, і засобом виробництва.

Виробничий процес в аграрній сфері тісно переплітається з природними процесами. Тут діють дві групи законів: природно-біологічні та соціально-економічні. Це зумовлює низку особливостей сільськогосподарського виробництва:

• залежність результатів від природно-кліматичних умов, що створює ризики та нестійкість;
• сезонний характер виробництва, що впливає на зайнятість та пропозицію продукції;
• необхідність мати повний комплекс техніки, яка використовується лише в певні сезони;
• формування доходів переважно наприкінці року після реалізації продукції;
• залежність концентрації виробництва від розмірів та якості земельних угідь;
• спеціалізація, зумовлена географічними та кліматичними факторами;
• необхідність раціональних сівозмін для ефективного використання землі;
• значна частка продукції споживається всередині господарств, зберігаючи натуральні форми;
• поєднання великих, середніх і дрібних господарств різних форм власності;
• потреба у страхових фондах через залежність від погодних умов.

Суб'єктами аграрних відносин виступають держава, сільськогосподарські підприємства та індивідуальні виробники (фермери, сімейні господарства). Вони взаємодіють між собою та з представниками інших галузей, що робить аграрні відносини складовою загальної економічної системи.

Характер аграрних відносин визначається формою власності на землю. Світова практика демонструє ефективність різноманітних форм господарювання: від дрібних сімейних ферм до великих корпорацій, заснованих на повній, частковій власності чи оренді.

В Україні земельна реформа подолала монополію державної власності на землю. Згідно з Земельним кодексом (жовтень 2001 р.), суб'єктами права власності є громадяни та юридичні особи (приватна власність), органи місцевого самоврядування (комунальна власність) та державні органи (державна власність). Іноземці можуть володіти лише землями несільськогосподарського призначення. Сучасна державна політика спрямована на підвищення ефективності аграрного сектору через покращення наукового, фінансового та матеріально-технічного забезпечення.

б) Земельна рента: сутність, види, механізм утворення, ціна землі

Рентні відносини є складовою аграрних відносин. Земельна рента (від фр. rendre — "віддана") — це частина доходу, яку землекористувач передає власнику землі. У докапіталістичних системах вона вилучалася через особисту залежність, а за капіталізму формується як надлишок над середнім прибутком. По суті, земельна рента — це надлишкова частина чистого прибутку, економічна форма реалізації власності на землю.

Причиною ренти є монополії, характерні для сільського господарства: монополія на землю як об'єкт господарювання та монополія на землю як об'єкт власності. Вони породжують три види ренти: диференційну, абсолютну та монопольну.

Диференційна рента утворюється через монополію на землю як об'єкт господарювання. Її умови — обмеженість земель, відмінності в родючості та місцезнаходженні. Оскільки людство змушене обробляти всі землі, суспільна вартість продукції визначається умовами виробництва на гірших ділянках. Тому на кращих і середніх землях утворюється надлишок над середнім прибутком — диференційна рента. Вона буває двох форм:

• диференційна рента І — дохід від кращої природної родючості та місцезнаходження;
• диференційна рента II — дохід від додаткових вкладень капіталу, що підвищують економічну родючість.

Абсолютна рента виникає через монополію приватної власності на землю, яка перешкоджає вільному переливу капіталу в сільське господарство. Це призводить до того, що сільськогосподарська продукція продається за вартістю, яка перевищує ціну виробництва. Різниця становить абсолютну ренту — данину землевласнику. Хоча деякі економісти заперечують її існування в розвинутих країнах через високу органічну будову капіталу, причина її виникнення — приватна власність на землю — залишається.

Монопольна рента утворюється на землях з унікальними якостями, де виробляються рідкісні продукти (особливі сорти винограду, чаю, тютюну). Такі товари продаються за монопольно високими цінами, що визначаються платоспроможним попитом. Різниця між ціною та вартістю становить монопольну ренту, джерело якої — перерозподіл прибутку з інших галузей.

Земля є об'єктом купівлі-продажу, тому має ціну. На відміну від інших товарів, її ціна ґрунтується не на вартості, а на доході (ренті), який вона приносить. Ціна землі — це дисконтований потік ренти. Вона прямо пропорційна величині ренти та обернено пропорційна ставці позичкового відсотка. Власник продасть землю за суму, яка, будучи вкладеною в банк, приноситиме дохід не менший за ренту.

Пропозиція землі на ринку абсолютно нееластична, оскільки її кількість фіксована. Попит на землю, навпаки, еластичний і має тенденцію до зростання, що підвищує ціни, особливо в містах. В Україні формування ринку землі потребує реальної грошової оцінки кожної ділянки.

в) Агропромислова інтеграція та агропромисловий комплекс

Агропромислова інтеграція — це встановлення сталих зв'язків сільськогосподарських виробників із підприємствами суміжних галузей (заготівля, зберігання, переробка, реалізація, обслуговування). На рівні країни вона виявляється у формуванні агропромислових комплексів, на рівні підприємств — у створенні агрофірм, об'єднань, комбінатів.

Агропромисловий комплекс (АПК) — це організаційно-економічна форма інтеграції сільськогосподарських і промислових видів діяльності, сукупність галузей, зайнятих виробництвом, зберіганням, переробкою та доведенням продукції до споживача. У структурі АПК виділяють чотири сфери:

• I — ресурсна: виробництво засобів виробництва та послуг для АПК;
• II — аграрно-сировинна: сільське та лісове господарство;
• III — переробна: заготівля, зберігання, переробка, транспортування та реалізація;
• IV — інфраструктура: шляхи, зв'язок, склади, підготовка кадрів, соціальні об'єкти.

В Україні структура АПК характеризується надмірною часткою I та II сфер і недостатнім розвитком III та IV сфер. Це призводить до значних втрат продукції (25-40%). У розвинутих країнах більша питома вага припадає на переробну сферу та торгівлю.

АПК є важливим сектором економіки України: тут зосереджено близько 30% основних фондів, працює третина зайнятих, виробляється третина національного доходу, формується 70% роздрібного товарообігу. Україна має значний потенціал завдяки найродючішим чорноземам (понад 65% ґрунтового покриву) та кваліфікованим кадрам, що може забезпечити як внутрішні потреби, так і значний експортний потенціал.

г) Державна політика регулювання та підтримки сільського господарства в Україні

Досвід розвинутих країн свідчить, що ефективність аграрного виробництва значною мірою залежить від державного регулювання. Головними завданнями такої політики є:

• підвищення прибутковості сільського господарства та розширення експорту;
• попередження перевиробництва окремих видів продукції;
• обмеження монополізму в суміжних галузях.

Розвинуті країни щорічно надають аграріям дотації на суму понад 300 млрд доларів. Політика держави залежить від конкретної ситуації: дефіциту, збалансованості чи перевиробництва продукції. В умовах ринкового реформування в Україні державна підтримка селянських господарств має стати невід'ємною частиною соціально-економічних перетворень.

Тестові завдання

1. Економічна система включає такі елементи:

а) провідний тип власності на ресурси;
б) основні групи суб'єктів суспільного виробництва і відносини між ними;
в) правові відносини;
г) загальні економічні закони.

Відповідь – б)

2. Сутність інфляції є:

а) емісія грошей;
б) зменшення купівельної спроможності грошової одиниці;
в) зростання швидкості обігу грошей;
г) зменшення обсягу виробленої продукції.

Відповідь – б). Інфляція — це складний процес, що виявляється в переповненні каналів грошового обігу надлишковою масою грошей, що веде до їх знецінення та перерозподілу національного доходу. Розрізняють повзучу, галопуючу та гіперінфляцію.

3. Основними формами заробітної плати є:

а) відрядна;
б) тарифна;
в) колективна;
г) преміальна;
д) погодинна.

Відповідь – а), д). Основними формами оплати праці є відрядна та погодинна.

4. Економічне зростання в Україні відбувається за типом:

а) екстенсивним;
б) регресивним;
в) інтенсивним;
г) переважно екстенсивним;
д) переважно інтенсивним.

Відповідь – г). Екстенсивний тип зростання забезпечується за рахунок кількісного збільшення факторів виробництва за незмінних техніко-технологічних параметрів.

5. Економічна теорія розвивалась у такій послідовності:

а) меркантилізм, класична політекономія, маржиналізм, пролетарська політекономія, інституціоналізм;
б) меркантилізм, кейнсіанство, неокласичний синтез, монетаристська школа, маржиналізм;
в) фізіократія, класична політекономія, меркантилізм, монетаризм, неокласична політекономія;
г) меркантилізм, фізіократи, класична політична економія, пролетарська політекономія, інституціоналізм, кейнсіанство, неокласичний синтез, монетаристська школа;
д) усі відповіді правильні.

Відповідь – г)

6. Яке з визначень простої одиничної чи випадкової форми вартості є правильним:

а) одному товару, що перебуває у відносній формі вартості, відповідає безліч інших товарів, що перебувають в еквівалентній формі вартості;
б) одному товару, що перебуває у відносній формі вартості, відповідає тільки один інший товар, що перебуває в еквівалентній формі вартості;
в) безліч товарів, які перебувають у відносній формі вартості, відповідає тільки один товар, що перебуває в еквівалентній формі вартості;
г) безліч товарів, які перебувають у відносній формі вартості, відповідає безліч товарів, що перебувають в еквівалентній формі вартості.

Відповідь – б). Проста форма вартості — це така форма, за якої одному товару у відносній формі відповідає один інший товар в еквівалентній формі.

7. Ознаками капіталізму вільної конструкції є:

а) приватна власність на засоби виробництва;
б) недосконала конструкція;
в) система найманої праці;
г) свобода організації професійних спілок і важлива роль колективних угод;
д) свобода підприємництва і вибору;
е) ринкова система та вільна конкуренція;
є) важлива роль прибутку;
з) державне регулювання економіки;
ж) обмежена роль держави;
і) заборона робітничих страйків.

Відповідь – е).

8. Способами непрямого перерозподілу доходів державою є:

а) регулювання цін на соціально-важливу продукцію;
б) індексація фіксованих доходів;
в) законодавче визначення обов'язкового мінімуму заробітної плати як бази оплати праці на всіх підприємствах.

Відповідь – в). Конкурентні ринки можуть породжувати нерівномірність розподілу доходів. Для зменшення нерівності держава здійснює перерозподіл через соціальні програми.

Список використаної літератури

1. Білецька Л. В. Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка : Навчальний посібник / Л. В. Білецька, Л. В. Білецький, В. І. Савич; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 651 с.

2. Дзюбик С. Основи економічної теорії : Навчальний посібник / Степан Дзюбик, Ольга Ривак. — К.: Знання, 2006. — 481 с.

3. Економічна теорія : Підручник / В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 779 с.

4. Лановик Б. Економічна теорія : Курс лекцій / Богдан Лановик, Микола Лазарович. — 6-те вид., стереотип. — К.: Вікар, 2006. — 405 с.

5. Мочерний С. Економічна теорія : Підручник / Степан Мочерний, Михайло Довбенко. — К.: Вид. центр "Академія", 2004. — 855 с.

6. Основи економічної теорії : Підручник / О. О. Мамалуй, О. А. Гриценко, Л. В. Гриценко та ін.; За заг. ред. О. О. Мамалуя; М-во освіти і науки України. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 478 с.

7. Основи економічної теорії : Політекономічний аспект: Підручник для вузів / За ред.: Г. Н. Климка, В. П. Нестеренка. — К.: Вища школа, 1994. — 559 с.

8. Рудавка С. І. Основи економічної теорії : Навчальний посібник / С. І. Рудавка, Л. Б. Ольшевський; За ред. С. І. Рудавки. — 3-є вид. перероб. і доп. — Вінниця: Тезис, 2003. — 340 с.

9. Уразов А. Основи економічної теорії : Навчальний посібник / Анатолій Уразов, Петро Маслак, Ірина Саух; Міжрегіон. академія управління персоналом, Житомирський ін-т МАУП. — К.: МАУП, 2005. — 323 с.