Економічні погляди М. Туган - Барановського

Вступ

Українська економічна думка кінця XIX — початку XX століття значною мірою асоціюється з постаттю Михайла Тугана-Барановського, чиї праці стали яскравим втіленням маржиналістських ідей. Дослідник не був ортодоксальним прихильником ані австрійської, ані будь-якої іншої школи. У своїй роботі «Вчення про граничну корисність господарських благ як причину їх цінності» (1890), простеживши еволюцію теорії граничної корисності від її зародження до сучасних йому концепцій, він дійшов висновку про необхідність застосування цієї теорії в економічних дослідженнях. На думку вченого, поняття граничної корисності та визначення цінності блага на її основі стали своєрідною «аріадниною ниткою», що дозволила школі К. Менгера сформулювати «нову теорію цінності, яка має всі шанси стати загальноприйнятою в науці» та вийти з лабіринту суперечностей, пов'язаних із поясненням цінності через корисність.

Михайло Іванович Туган-Барановський (1865–1919) — постать світового масштабу, яку російська наука вважає своєю, українська — своєю, а Й. Шумпетер називав його найвидатнішим слов'янським економістом. Сформований на засадах класичної школи та захоплений марксистською теорією з її соціалістичною перспективою, вчений звернувся до аналізу економічної школи, яка різко заперечувала ці вчення, відкидаючи їхню фундаментальну основу — трудову теорію вартості. Йшлося про австрійську школу на чолі з К. Менгером, яка протиставила витратно-трудовій концепції вартості власну теорію граничної корисності. Туган-Барановський не лише здійснив ґрунтовний порівняльний аналіз підходів класичної та австрійської шкіл до проблеми вартості, що була центральною в тогочасній політичній економії, але й дійшов висновку про можливість синтезу цих, на перший погляд, взаємовиключних теорій. Це відкриття підняло його дослідження до рівня найпередовіших здобутків світової економічної думки того часу — неокласичного аналізу, представленого іменами А. Маршалла, Дж. Б. Кларка, В. Парето та інших.

1. Економічні погляди М. Туган-Барановського. Теорія цінності

Австрійська школа, безсумнівно, зробила вагомий внесок у розвиток економічної теорії, прокладаючи шлях до вивчення таких проблем, як взаємозв'язок корисності та цінності, закономірності формування споживчого попиту, механізм ціноутворення під впливом попиту і пропозиції, а також ціноутворення факторів виробництва та визначення їхньої ролі у прирості продукції. Однак її представникам не вдалося уникнути суперечностей, пояснюючи цінність та ціни виключно з позицій суб'єктивних оцінок корисності благ. Це унеможливлювало зіставлення корисності з витратами суспільно необхідної праці, тобто результатів із витратами. Цю ваду австрійської школи відзначали не лише її критики, а й прихильники, зокрема А. Маршалл.

Обмеженість моністичного підходу до пояснення цінності й ціни усвідомлював і М. Туган-Барановський, розпочинаючи розробку власної теорії. Він вводить у науковий обіг нові поняття — «вартість» та «трудова вартість». Перше поняття, на відміну від «цінності» (яка може бути «суб'єктивною» для окремої особи та «об'єктивною» для суспільства, тобто ціною), означає господарську витрату, що здійснюється «заради здобування предмета» і включає витрати засобів виробництва та праці. Друге — «трудова вартість» — є складовою частиною цієї витрати, а саме витратами праці.

Вчений сформулював закон («теорему цінності»), згідно з яким граничні корисності благ, що вільно відтворюються, перебувають у прямій пропорційній залежності від їхніх трудових вартостей. Попри умовність цього закону (що визнавав і сам автор, розглядаючи його як ідеал, до якого слід прагнути для реалізації принципу господарського розрахунку), сама ідея дослідження цінності через призму «об'єктивних» та «суб'єктивних» факторів була надзвичайно плідною. Вона ставила його праці на рівень найновіших досягнень світової економічної думки. Розмежування «суб'єктивних» та «об'єктивних» факторів (точніше, оцінки корисності та оцінки витрат як рівноправних сил, що стають об'єктивними через ринок, перетворюючись на суспільні категорії) було даниною вченого класичній школі з її пошуками абсолютної субстанції цінності. Проте саме з ідеєю синтезу маржиналізму з окремими засадами класичної школи, вперше висунутою на Заході А. Маршаллом, пов'язують так звану маршаллівську революцію та виникнення неокласичного напряму в економічній теорії [4, c. 169-171].

Однак підходи до такого синтезу в А. Маршалла та М. Тугана-Барановського суттєво відрізнялися. А. Маршалл фактично зняв питання про джерело цінності як єдиної субстанції ціни, зосередивши увагу на можливостях комбінування та заміщення факторів виробництва, їх ефективної організації в умовах технічного прогресу в тісному зв'язку з ринковим механізмом. М. Туган-Барановський же у своїй формулі («теоремі цінності») зберігає співвідношення «гранична корисність — витрати праці» і, замість аналізу функціональних залежностей, намагається безпосередньо порівняти ці несумісні категорії. У результаті теорія граничної корисності постає у нього як своєрідний етап у розвитку та завершенні трудової теорії вартості Рікардо, а остання, своєю чергою, — як доповнення моністичного пояснення цінності й ціни австрійською школою на основі суб'єктивних оцінок.

Роботи М. Тугана-Барановського з цієї проблематики заклали науковий фундамент і надали нового імпульсу спробам детального критичного перегляду всієї економічної теорії марксизму. Насамперед це стосувалося теорії вартості та додаткової вартості К. Маркса, а також теорії абстрактної праці як єдиної субстанції вартості.

М. Туган-Барановський вважав помилковим твердження К. Маркса про те, що проблема вартості є вихідною для пояснення всіх соціально-економічних явищ капіталістичного суспільства. Саме з цією ідеєю вчений пов'язував недосконалість марксової теорії вартості, зазначаючи, що в її основі лежить різке протиставлення вартості й ціни, уявлення про виняткову здатність праці створювати вартість і здійснювати обмін на основі трудової мінової вартості. Остання, на думку вченого, знадобилася Марксу лише тому, що він намагався «охопити одним загальним поняттям два різні і певною мірою протилежні економічні поняття — цінність і вартість». Прагнучи зберегти соціальний зміст теорії Маркса, «відкинувши одночасно ті неправильні економічні висновки, до яких Маркс дійшов у результаті неправильного ототожнення вартості й цінності», вчений запропонував розглядати марксову теорію вартості саме як трудову теорію вартості. Важливу роль у перегляді марксизму та позитивній розробці соціально-економічних проблем відіграли праці М. Тугана-Барановського з проблем криз та розподілу. Вони відображали нагальну потребу переходу політичної економії від теорії мікрорівневого аналізу до розробки теоретичних засад макрорівневого аналізу [7, c. 268-270].

2. Теорія ринків та криз М. Тугана-Барановського

Ґрунтовний критичний аналіз існуючих на той час теорій ринків та криз привів М. Тугана-Барановського до висновку про суперечливість пояснення криз невідповідністю між виробництвом і споживанням, «недоспоживанням» народних мас, яке нібито перешкоджає розширеному відтворенню. Ця теорія, на думку вченого, не пояснює капіталістичного циклу. Натомість він високо оцінював раціональні засади теорії реалізації Ж.-Б. Сея, згідно з якою продукти завжди обмінюються на продукти, а пропозиція породжує власний попит, а також висновки Д. Рікардо щодо можливості зростання капіталістичного виробництва.

В основі «теорії Сея — Рікардо», вважав М. Туган-Барановський, лежить цілком слушна думка про те, що розвиток виробництва обмежений продуктивними силами суспільства, а не розмірами споживання виробленого продукту. Суворо дотримуючись цієї точки зору, причини промислових криз, на думку вченого, слід шукати в неправильному розподілі національного виробництва, а не лише в порушеннях у сфері виробництва, обміну, розподілу національного доходу чи споживання, як це робили представники різних політекономічних шкіл.

Прагнучи з'ясувати проблеми відтворення суспільного продукту, М. Туган-Барановський всебічно проаналізував умови його реалізації для простого і розширеного відтворення, показавши упущення своїх наукових попередників, які надто переоцінювали особисте споживання в забезпеченні економічного зростання. Він стверджував, що попит на всі товари дорівнює пропозиції, цінність виготовлених засобів виробництва дорівнює цінності засобів виробництва, яких потребує суспільне виробництво, а цінність предметів споживання робітника — сумі заробітної плати, цінність предметів споживання капіталістів — сумі прибутку. Навіть якщо суспільний продукт у два рази перевищує суму всього суспільного доходу, він все одно повністю реалізується на ринку, і жодного надлишку пропозиції порівняно із суспільним попитом не виникає.

Використавши схеми К. Маркса щодо поділу суспільного продукту на виробництво засобів виробництва та виробництво предметів споживання і провівши відповідні розрахунки, М. І. Туган-Барановський доводить хибність усього вчення класичної школи про процес нагромадження капіталу. Він робить висновок: у ринковому капіталістичному господарстві одночасно відбувається розширення суспільного виробництва і скорочення суспільного споживання без будь-якого порушення рівноваги між суспільною пропозицією і суспільним попитом.

Цим висновком молодий економіст спростував марксистську доктрину, згідно з якою зростаюча обмеженість споживання робітників через їхнє відносне та абсолютне зубожіння значно утруднює процес реалізації, що в остаточному підсумку неминуче веде до краху капіталізму. М. Туган-Барановський показав, що попит на предмети споживання заміщується попитом на засоби виробництва, а тому обмеженість індивідуального споживання пролетарів аж ніяк не загрожує функціонуванню ринкової економіки. Як писав учений, для капіталіста-підприємця немає різниці між витратами на роботу і витратами на засоби виробництва, хліб, споживаний робітником, і овес, споживаний конем, в його очах нічим не відрізняються один від одного. Попит на засоби виробництва створює такий самий ринок для товарів, як і попит на предмети споживання, завдяки чому ніяке скорочення виробництва предметів споживання не може спричинити нових труднощів у реалізації продуктів капіталістичного виробництва [10, c. 153-156].

М. Туган-Барановський виходив із загальновизнаної на той час у теоретичній економії точки зору, що в реальній економіці додаткова вартість не існує окремо від вартості товарів та послуг, а практично прибуток виступає як надлишок над витратами. Вчений звернув увагу на зростання виробничого споживання, показав можливість поглинання зростаючим постійним капіталом усіх інших його частин, незалежність зростання виробництва від розмірів особистого споживання. Він дійшов висновку, що «попит на товари створюється самим виробництвом і ніяких зовнішніх обмежень розширеного відтворення, крім браку продуктивних сил, не існує. Якщо тільки запас продуктивних сил досить великий, завжди можна розширити виробництво і знайти застосування для нового капіталу».

На відміну від моделей неокласиків, у яких приймалося, що механізм практично одразу врівноважує попит і пропозицію на всіх ринках, М. Туган-Барановський виходить із вторинності у практичному житті процесу коригування цін відносно так званого кількісного реагування. Він ураховував можливість не тільки витрачання коштів на купівлю товарів або інвестування у виробничий процес, а й їх заощадження. Саме диспропорція між рухом заощаджень та інвестицій, насамперед у галузях, що виробляють засоби виробництва, на думку вченого, становить основну причину циклічних коливань.

М. Туган-Барановський, по суті, заклав підвалини сучасної інвестиційної теорії циклів, випередивши основну ідею кейнсіанської теорії циклів «заощадження — інвестиції» як вихідний внутрішній імпульс усього механізму циклічних коливань. Він визначив функціональний взаємозв'язок основних факторів економічної активності, втілений Дж. Кейнсом у його «мультиплікаторі» тощо. Кризи у теорії М. Тугана-Барановського — лише одна з фаз капіталістичного циклу і до того ж необов'язкова. Причини циклів та криз учений виводив, на відміну від неокласиків, з недосконалості регулюючої ролі реального ринкового механізму у сфері нагромадження та витрачання суспільного капіталу, що веде до порушень пропорційного його розподілу між різними сферами застосування. Відповідне регулювання інвестицій хоча б тільки у галузях, що виробляють засоби виробництва, вважав учений, могло б забезпечити неухильне розширення виробництва [2, c. 439-442].

Теорія циклів та криз М. Тугана-Барановського у світовій економічній літературі оцінюється як така, що знаменувала собою розрив з минулим, визначила якісно новий етап у розвитку цієї теорії, започаткувала сучасну теорію кон'юнктури тощо. Сучасні дослідники творчості українського вченого на Заході відзначають вплив теорії М. Тугана-Барановського на пізніші розробки А. Пігу та Дж. Кейнса, Дж. Хікса, Р. Харрода і багатьох інших.

Регулярне чергування періодів промислового піднесення і спаду у сукупності створює те, що називається економічним циклом. М. Туган-Барановський докладно охарактеризував стан промисловості в основних фазах циклу, а також супровідні економічні явища. На думку вченого, капіталістичний цикл складається з трьох фаз: промислового піднесення, кризи і промислового застою. Однак криза не є неминучою фазою капіталістичного циклу — піднесення може переходити в застій і поступово, без гострої кризи.

За М. Туганом-Барановським, причини криз криються у самій природі капіталістичного господарства через те, що, по-перше, робітник у ньому є простим засобом виробництва; по-друге, воно має тенденцію до необмеженого розширення; по-третє, воно у цілому є неорганізованим. Охоплюючи всі сфери господарства, промислова криза ніколи не настає раптово, їй завжди передує особливий стан промисловості й торгівлі, і симптоми цієї лихоманки настільки характерні, що промислову кризу можна завбачити.

Це знали й інші економісти, але тільки М. Тугану-Барановському вдалося обґрунтувати наукове передбачення промислових криз. «Однією з найхарактерніших особливостей промислових коливань, — твердив учений, — є навдивовижу закономірний рух цін заліза, який приурочується до фаз капіталістичного циклу: у фазі промислового піднесення ціна заліза завжди висока, у фазі промислового застою — завжди низька. Ціни інших товарів коливаються не так закономірно. Це вказує на те, що умови попиту на залізо перебувають в особливо тісному зв'язку з фазами капіталістичного циклу».

Очевидно, що фаза промислового піднесення тісно корелюється з попитом на вироби із заліза, тобто на засоби виробництва, за рахунок котрих, як сказано вище, розвивається капіталістичний ринок. Зростання попиту на засоби виробництва — це фаза піднесення, послаблення попиту — фаза кризи і навіть застою. У фазі піднесення будівництво і грюндерство створюють посилений попит не тільки на елементи основного і оборотного капіталу (залізо, машини, деревину тощо), а й на предмети особистого споживання, бо зростає чисельність зайнятих, капіталісти одержують великі прибутки.

Теорія економічної кон'юнктури, започаткована М. Туганом-Барановським, дістала свій розвиток у працях українських економістів, які опинилися в західних осередках еміграції. Одним з таких дослідників був колишній співробітник Інституту економічної кон'юнктури в Києві В. П. Тимошенко (1885–1965), учень і послідовник М. Тугана-Барановського.

В. Тимошенко відслідковував економічні коливання в сільському господарстві в основному за динамікою цін. «Ціни, як і врожаї, — писав він, — до певної міри виявляють циклічність чи періодичність». Однак ці явища, за свідченням В. Тимошенка, ще не стали об'єктом належного емпірико-статистичного аналізу, а тому власні дослідження з цієї теми вважав значущими і з методологічного погляду. Очевидно, учений мав рацію, адже не випадково влітку 1928 р. дирекція Дослідного інституту харчування Стенфордського університету (Каліфорнія, США) запросила В. Тимошенка на посаду наукового співробітника. Він працював також у Мічиганському університеті, де серед інших дисциплін викладав і теорію ділових циклів.

Будучи засновником нової теорії, таким чином, М. Туган-Барановський не єдиний її репрезентант, бо серед українських економістів були ще його учні, однодумці й послідовники. Досить у цьому зв'язку назвати Є. Слуцького, В. Тимошенка. Його теорія справила великий вплив на хід думок багатьох сучасних видатних теоретиків кон'юнктури. Зокрема, цей вплив можна прослідкувати на працях таких учених, як Артур Шпітгоф, Жан Лескюр, Людвіг Поле. «Книга М. Тугана-Барановського "Промислові кризи в сучасній Англії", — відмічав Й. Шумпетер, — являє собою ніби опору в історії економічної науки». Ідеї М. Тугана-Барановського розвинув його учень М. Кондратьєв, який заснував у 1920 р. у Москві спочатку лабораторію, а потім Кон'юнктурний інститут. На базі досліджень останнього було розроблено динаміку «довгих економічних хвиль», математичне забезпечення якої здійснював український економіст-математик Є. Слуцький [1, c. 569-570].

Висновки

М. Туган-Барановський займався дослідженням різних типів та видів кооперації, їх соціальних та господарських характеристик, ролі і можливостей у захисті інтересів різних верств трудящих тощо. Предметом його особливої уваги була сільськогосподарська кооперація різних видів, з розвитком якої вчений пов'язував надії на піднесення як селянських господарств шляхом інтенсифікації їх діяльності, так і сільського господарства в цілому. Результатом цих досліджень стала знаменита праця М. Тугана-Барановського «Соціальні основи кооперації» (1916), яка тільки за життя автора витримала три видання.

Учений підтримує тісний зв'язок з Україною. А останні роки життя він проводив уже в основному в Україні, куди переїхав влітку 1917 р. Тут, в Україні, з ініціативи М. Тугана-Барановського у грудні 1918 р. був створений спеціальний Інститут економічної кон'юнктури, який він і очолив. Крім того, вчений очолив Українське наукове товариство економістів, а також Центральний кооперативний український комітет. Його обирають академіком за спеціальністю теоретична економія. В цей недовгий останній період свого життя М. Туган-Барановський був професором заснованого у Києві Українського державного університету, деканом його юридичного факультету.

Політична економія в Росії та Україні в останній третині XIX ст. мала яскраво виражений соціальний характер та реформаторське спрямування. Одночасно почався процес її переорієнтації з принципів трудової теорії вартості Д. Рікардо на принципи, що їх пропонували пізніше маржиналісти. І тільки на початку XX ст. у розумінні основних політекономічних явищ та категорій чітко визначилась тенденція до нового неокласичного підходу, запропонованого австрійською та англо-американською школами. Без перебільшення можна твердити, що потужним імпульсом у цій переорієнтації політекономічного знання в Росії та Україні стали праці М. Тугана-Барановського.

Список використаної літератури

1. Базилевич В. Історія економічних учень: Підручник / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка / Віктор Дмитрович Базилевич (ред.). — К. : Знання, 2004. — 1300с.

2. Злупко С. Історія економічної теорії: Підручник/ Степан Злупко,; ЛНУ ім. І. Франка. - 2-е вид., випр. і доп.. - К.: Знання, 2005. - 719 с.

3. Ковальчук В. Історія економічних вчень: Навч.- метод. посібник/ В'ячеслав Ковальчук, Михайло Сарай; М-во освіти України; Тернопільська академія народного господ., Кафедра економіч. теорії. - Тернопіль: Астон, 1999. - 126 с.

4. Корнійчук Л. Історія економічних учень: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2002. — 284с.

5. Лактіонова Г. Історія економічних учень: Навч.-метод. посібник / Харківський національний аграрний ун-т ім. В.В.Докучаєва. — Х., 2004. — 151с.

6. Лісовицький В. М. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ В. М. Лісовицький; М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 219 с.

7. Мазурок П. Історія економічних учень у запитаннях і відповідях: Навчальний посібник/ Петро Мазурок,. - 2-ге вид., стереотип.. - К.: Знання, 2006. - 477 с.

8. Реверчук С. Історія економічних вчень: тести і вправи: Навчальний посібник / Сергій Реверчук, Н. Й. Реверчук, І. Г. Скоморович; Авт.передм. Сергій Реверчук, ; М-во освіти і науки України, Львівський нац. ун-т ім. І.Франка, Кафедра банківського і страхового бізнесу. - К.: Атіка, 2002. - 95 с.

9. Ревчун Б. Г. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Б. Г. Ревчун,. - Кіровоград: КДТУ, 2003. - 134 с.

10. Тараненко О. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ Олександр Тараненко,; Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". - К.: Університет "Україна", 2007. - 301 с.

11. Юхименко П. Історія економічних учень: Підручник/ Петро Юхименко, Петро Леоненко,. - К.: Знання, 2005. - 583 с.