Вступ.

1. Теоретико-методологічні засади економічного зростання.

2. Аналіз економічного зростання в Україні.

3. Проблеми та перспективи економічного зростання.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Економічне зростання є ключовим індикатором розвитку та рівня добробуту будь-якої держави. Воно належить до основних макроекономічних цілей, реалізація якої вимагає випереджального збільшення національного доходу порівняно з приростом населення, що, своєю чергою, забезпечує підвищення якості життя в країні.

Варто розмежовувати поняття «економічний розвиток» та «економічне зростання».

Економічний розвиток — це процес переходу економіки з одного стану в інший, який передбачає не лише кількісне збільшення виробництва вже існуючих товарів і послуг, а й появу нових продуктів та технологій порівняно з попереднім періодом.

Економічне зростання — це збільшення реального ВВП у певному періоді відносно іншого, що відображає зростання економічної потужності держави (це поняття є вужчим за економічний розвиток).

Серед найважливіших проблем економічного зростання виділяють:

• тенденції та джерела зростання;

• забезпечення довгострокової стійкості;

• наслідки обраної моделі технологічної політики;

• темпи структурного оновлення народного господарства;

• вимірювання факторів та результатів зростання.

Для розв'язання цих та інших питань використовуються моделі економічного зростання (неокласична, неокейнсіанська, модель Р. Солоу).

Економічне зростання є важливою метою для кожної країни. Збільшення обсягу виробництва на душу населення свідчить про підвищення рівня життя. Зростаюча економіка здатна краще задовольняти потреби суспільства та ефективніше вирішувати соціально-економічні завдання. Зростання доходів у процесі економічного розвитку дозволяє сім'ям та окремим особам отримувати більше матеріальних благ і послуг, не відмовляючись від споживання інших необхідних речей. Крім того, економічне зростання дає можливість державі боротися з бідністю та забрудненням довкілля, не знижуючи рівень споживання та не скорочуючи інвестиції. Воно сприяє скороченню робочого часу та збільшенню вільного часу для відпочинку. Економічне зростання також полегшує вирішення проблеми обмеженості ресурсів і дозволяє нації зберігати свою незалежність.

Економічне зростання вважається важливою метою, оскільки збільшення реального національного продукту на душу населення означає підвищення рівня життя. Воно має більше значення, ніж стабільність, адже саме завдяки зростанню з'являються ширші можливості для вирішення соціально-економічних проблем як на національному, так і на міжнародному рівнях, підвищується матеріальний добробут населення.

1. Теоретико-методологічні засади економічного зростання

Проблематика економічного зростання набула особливої гостроти у XX столітті, хоча її витоки сягають значно раніше. Першими про це заговорили меркантилісти, а більш предметно питання поставив фізіократ Ф. Кене. Впродовж останніх десятиліть стимулювання економічного зростання та підтримка його темпів на стабільному й оптимальному рівні є однією з найважливіших довгострокових цілей економічної політики урядів усіх країн. Це потребує чіткого розуміння сутності економічного зростання, а також факторів, що його стимулюють або стримують.

Економічне зростання — надзвичайно складне явище. Відомий американський історик економічної думки Б. Селігмен зазначав, що задовільна теорія економічного зростання має враховувати природні ресурси, політичні інститути, законодавство, а також численні психологічні та соціальні фактори. На думку вченого, розробка такої всеохоплюючої теорії є майже нездійсненним завданням. Відомі економісти, автори теорій економічного зростання, не претендували на створення універсальної теорії. Тому кожна теорія чи модель містить відповідні припущення та абстракції, що дозволяють виділити й дослідити найсуттєвіші фактори зростання.

Основною метою економічного зростання є збільшення обсягів економічних благ, що сприяє покращенню життя населення, формуванню стабільної соціально-політичної ситуації та підвищенню міжнародного авторитету країни. З етимологічної точки зору, поняття «зростання» близьке до «розвитку», проте останнє є ширшим за змістом. Економічний розвиток — це процес переходу країни від одного стану економіки до іншого, досконалішого, тобто якісно нового, на основі структурних та інституціональних зрушень. Комплексно це виявляється в якісному вдосконаленні всієї економічної системи.

Економічне зростання означає здатність країни виробляти більший обсяг товарів і послуг. Іншими словами, це розширення межі виробничих можливостей, що графічно відображається зсувом кривої виробничих можливостей вправо. Теорія економічного зростання аналізує фактори та процеси, що його забезпечують, а також сили, які зумовлюють швидке зростання могутності країни або, навпаки, її занепад.

Економічне зростання визначається і вимірюється двома взаємопов'язаними способами: як збільшення реального ВВП протягом певного часу або як збільшення реального ВВП на душу населення за той самий період. Обидва визначення можуть використовуватися залежно від мети аналізу. Наприклад, для оцінки воєнно-політичного потенціалу більше підходить перше визначення, а для зіставлення рівня життя населення в різних країнах — друге. В обох випадках економічне зростання вимірюється річними темпами приросту у відсотках [15, c. 37-38].

Проблематика економічного зростання набула особливої гостроти у XX столітті, хоча її витоки сягають значно раніше. Першими про це заговорили меркантилісти, а більш предметно питання поставив фізіократ Ф. Кене. Впродовж останніх десятиліть стимулювання економічного зростання та підтримка його темпів на стабільному й оптимальному рівні є однією з найважливіших довгострокових цілей економічної політики урядів усіх країн. Це потребує чіткого розуміння сутності економічного зростання, а також факторів, що його стимулюють або стримують.

Економічне зростання — надзвичайно складне явище. Відомий американський історик економічної думки Б. Селігмен зазначав, що задовільна теорія економічного зростання має враховувати природні ресурси, політичні інститути, законодавство, а також численні психологічні та соціальні фактори. На думку вченого, розробка такої всеохоплюючої теорії є майже нездійсненним завданням. Відомі економісти, автори теорій економічного зростання, не претендували на створення універсальної теорії. Тому кожна теорія чи модель містить відповідні припущення та абстракції, що дозволяють виділити й дослідити найсуттєвіші фактори зростання.

У теоретичному та практичному аспектах поняття «економічне зростання» тісно пов'язане з терміном «розширене відтворення», але ці категорії не є тотожними. Розширене відтворення охоплює процеси як на макрорівні (національна, світова економіка), так і на мікрорівні (галузь, підприємство). Економічне зростання характеризує стратегічні цілі руху економіки переважно на макрорівні. Тут на перший план виходить проблема кількісного та якісного розвитку національної економіки. Механізм економічного зростання в західній літературі зазвичай розглядається незалежно від соціально-економічних відносин у конкретній країні.

Сутність економічного зростання можна визначити як кількісне збільшення та якісне вдосконалення результатів виробництва (товарів, послуг) та його основних факторів за певний період. У західній літературі під цим терміном зазвичай розуміють збільшення обсягів створених товарів і послуг за даний період.

Основною метою економічного зростання є збільшення обсягів економічних благ, що сприяє покращенню життя населення, формуванню стабільної соціально-політичної ситуації та підвищенню міжнародного авторитету країни. З етимологічної точки зору, поняття «зростання» близьке до «розвитку», проте останнє є ширшим за змістом. Економічний розвиток — це процес переходу країни від одного стану економіки до іншого, досконалішого, тобто якісно нового, на основі структурних та інституціональних зрушень. Комплексно це виявляється в якісному вдосконаленні всієї економічної системи [12, c. 41-45].

Економічне зростання розглядається як важлива економічна мета, оскільки збільшення обсягу продукції на душу населення означає підвищення рівня життя. Зростання реального продукту веде до підвищення матеріального добробуту та відповідає принципам мінімізації витрат.

Таким чином, зростаюча економіка здатна задовольняти нові потреби людей і вирішувати соціально-економічні проблеми як усередині країни, так і на міжнародному рівні. Вона характеризується приростом річного реального продукту, який може використовуватися для ефективнішого задоволення існуючих потреб або для розробки нових програм. Збільшення реальних доходів розширює можливості будь-якої сім'ї без відмови від споживання інших життєвих благ.

Водночас економічне зростання дозволяє країні боротися з бідністю та забрудненням довкілля без падіння рівня споживання, скорочення інвестицій і виробництва суспільних благ. Воно полегшує вирішення проблеми обмеженості ресурсів. Динамічна економіка, на відміну від статичної, знімає перепони, породжені обмеженістю виробництва, і дозволяє суспільству повніше реалізувати поставлені економічні цілі та здійснювати нові масштабні програми.

Загальновизнано, що економічне зростання є бажаним і позитивним явищем. Проте воно супроводжується й певними негативними наслідками, зокрема забрудненням навколишнього середовища. Індустріалізація та економічне зростання породжують такі негативні явища, як забруднення, промисловий шум і викиди, погіршення вигляду міст, транспортні затори, а іноді навіть аварії та катастрофи (Чорнобиль).

Ці втрати переливу економічного зростання виникають через те, що виробничий процес лише перетворює природні ресурси, але не утилізує їх повністю. Практично все, що втягується у виробництво, з часом повертається в навколишнє середовище у вигляді відходів. Чим значніше економічне зростання і вищий рівень життя, тим більше накопичується відходів. Однак це не заперечує необхідності економічного зростання як основи підвищення життєвого рівня народу.

Економічне зростання завжди пом'якшує суперечність між безмежними потребами й обмеженими ресурсами. В умовах зростання вибір соціальних цілей стає менш болісним і веде до зменшення суперечностей між різними групами населення. Цілком можливо модернізувати збройні сили, підтримувати інфраструктуру на належному рівні, здійснювати програми допомоги непрацюючим, хворим і бідним, вдосконалювати систему освіти та інші галузі соціальної сфери і водночас підвищувати особисті доходи.

Зв'язок між економічним зростанням і станом навколишнього середовища іноді перебільшують. Насправді забруднення є не стільки побічним продуктом економічного зростання, скільки результатом неправильного ціноутворення. Значна частина природних ресурсів (повітря, ріки, озера, океани) розглядається як загальна власність, що не має ціни. Тому ці ресурси використовуються надто інтенсивно, а іноді й нераціонально, що погіршує їхній стан.

Забруднення навколишнього середовища є прикладом побічного результату, або витрат переливу. Вирішення цієї проблеми можливе через введення законодавчих обмежень або спеціальних податків, щоб компенсувати недоліки системи ціноутворення та протидіяти нераціональному використанню природних ресурсів. Хоча існують серйозні проблеми, пов'язані із забрудненням, обмеження економічного зростання не зможе їх розв'язати.

Економічне зростання — це єдиний реальний спосіб досягти справедливого розподілу доходів у цивілізованому суспільстві. Воно є основним засобом поліпшення економічного становища бідніших верств населення.

Економічне зростання супроводжується скороченням частки зайнятих у конвеєрному виробництві. Оновлення устаткування, як правило, знижує напруженість праці та ймовірність нещасних випадків. Сучасні кондиціоновані приміщення набагато вигідніші й зручніші, ніж задушливі фабричні цехи минулого. Високий рівень життя, що забезпечується економічним зростанням, дає можливість значній частині населення здобувати освіту та духовно збагачуватися [2, c. 214-218].

2. Аналіз економічного зростання в Україні

Початок 90-х років XX століття став історичним переломом в економіці України. На той час національна економіка була уламком народногосподарського комплексу колишнього СРСР. Вона успадкувала застарілі та надзвичайно складні проблеми, пов'язані з військово-промисловим, паливно-енергетичним та металургійним комплексами, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, великою кількістю необґрунтованих пільг, незбалансованістю та перекосами в соціальній сфері. За роки адміністративно-командної системи було пригнічено й фактично втрачено підприємницько-ринкову, приватновласницьку «жилку», закладену в ментальності українського народу. Натомість утвердилася потужна антиринкова ідеологія, що відіграло негативну роль у переході української економіки на ринкові засади. Усвідомлення необхідності зламу старого господарського механізму та побудови нового давалося дуже важко. Зі здобуттям незалежності та зміною політичного устрою виникла нагальна потреба у формуванні нових, поширених у світовій практиці ринкових відносин.

Категоричний імператив економічних реформ в Україні — економічне зростання, спрямоване на подолання тенденцій деіндустріалізації та економічної колонізації країни, становлення ефективної економіки постіндустріального типу. Тепер зрозуміло, що лише на шляху економічного зростання можливі досягнення динамічної макроекономічної рівноваги та системної фінансової стабілізації; запобігання небезпеці «боргової» економіки, подолання дезінтеграції економіки, насамперед її реального та грошово-фінансового секторів. Але так само, як національній економіці не потрібні абиякі ринкові реформи, їй шкідливе й абияке зростання, особливо зростання заради зростання. Тому важливою є проблематика провідних видів економічного зростання та можливостей їх регулювання.

Сучасна теорія соціально-економічної динаміки та генетики дозволяє сформулювати кілька положень, які мають принципове значення для аналізу стану й перспектив економічного зростання в Україні.

Економічне зростання має свою структуру, чинники, джерела та наслідки. Не існує зростання взагалі. Реально існують його конкретні види, виділення яких можливе за різними класифікаційними ознаками.

За темпами розрізняють високі та низькі. Відразу виникає питання: які темпи є кращими для суспільства? На перший погляд відповідь очевидна — високі темпи кращі, оскільки суспільство отримує більше продукції. Але це не зовсім так.

За умов високих темпів економічного зростання не слід залишати поза увагою якість продукції та структуру виробництва. Якщо у виробництві значно переважають засоби виробництва, а частка товарів споживання незначна, то високі темпи зростання не можна вважати задовільними [8, c. 110-112].

Окрім цього, вимогами до економічного зростання є його пропорційність і безперервність.

Якщо економічне зростання уповільнюється і протягом не менше ніж півроку стає нижчим від середньорічних темпів попередніх п'яти-семи років, то йдеться про рецесію економічного зростання.

За темпами збільшення головних економічних показників (ВВП, ВВП на душу населення, ефективність виробництва тощо) розрізняють повільне, бурхливе та стале економічне зростання; за характером взаємодії національної та світової економіки — експорторозширююче, імпортоване, імпортозаміщуюче, розоряюче зростання; по відношенню до чинного законодавства — легальне, тіньове та кримінальне зростання; за ступенем використання економічних ресурсів — екстенсивне та інтенсивне зростання тощо.

Сутність екстенсивного типу економічного зростання полягає в тому, що збільшення обсягів виробництва досягається за рахунок використання більшої кількості виробничих ресурсів, тобто середня продуктивність праці в суспільстві не змінюється. Інтенсивний тип економічного зростання характеризується тим, що приріст виробництва забезпечується за рахунок застосування досконаліших факторів виробництва, тобто за рахунок підвищення їхньої продуктивності.

Зрозуміло, що характеристики змісту зазначених та інших видів зростання не можуть бути однаковими в різних соціально-економічних умовах, а тому відрізняються й відповідні механізми їх регулювання. Але загальною метою використання цих механізмів має бути формування та вивільнення потенціалу провідних факторів сучасного економічного зростання:

– розвинутого професійно-кваліфікаційного та інтелектуально-освітнього потенціалу людини;

– суспільної стабільності та цивілізованого правового середовища; оптимального співвідношення партнерських та конкурентних засад, соціальної справедливості та економічної ефективності.

Сучасному економічному зростанню притаманний глобальний характер, суттєва залежність від конкурентоспроможності конкретних національних економік. Вона визначається вже не стільки класичними порівняльними перевагами, скільки складною системою взаємопов'язаних детермінант. Головні з них:

– наявність інтегративно-інноваційних ядер саморозвитку національної економіки та відповідних цілісних відтворювальних контурів;

– якісний склад і продуктивність факторів виробництва, насамперед людського капіталу;

– умови внутрішнього сукупного попиту (обсяг, характер, структура, механізми інтернаціоналізації тощо);

– стан споріднених і підтримуючих галузей;

– рівень внутрішньої конкуренції;

– параметри поведінки економічних суб'єктів (ментальні особливості, рівень менеджменту тощо);

– ефективність регулюючих дій держави та громадянських інституцій.

Країни — технологічні лідери реалізують свої конкурентні переваги, отримуючи через механізми міжнародних економічних відносин (торгівлю, рух капіталу, «відплив інтелекту», валютно-фінансові операції) значні додаткові доходи, зокрема монопольну ренту, економічний прибуток тощо. Зрозуміло, що роль «донорів» виконують менш розвинуті країни.

Отже, досягнення якісного економічного зростання передбачає створення нових і реалізацію наявних національних детермінант конкурентоспроможності в контексті глобального економічного розвитку [9, c. 45-49].

3. Проблеми та перспективи економічного зростання

Сучасне економічне зростання — системоутворюючий і нерівномірний процес. Але його стратегічне першоджерело слід шукати не стільки в лабіринтах світового ринку, скільки в ядрі саморозвитку національної економіки. Це ядро являє собою особливе інтегративно-інноваційне утворення, єдиний і суперечливий сплав найактивніших складових технологічних, економічних і соціальних укладів суспільства. Серед цих складових:

а) технологічні уклади, основу яких становлять електронна промисловість, комплексна автоматизація виробництва, інформаційні технології та комунікації, виготовлення конструкційних матеріалів із заданими властивостями, використання природного газу як головного енергоносія, перевезення повітряним і трубопровідним транспортом, біотехнологія, генна інженерія, тонка хімія, штучний інтелект, космічна техніка;

б) гармонійне поєднання приватних та асоційованих форм привласнення, підприємництва і господарювання;

в) високоінтелектуальний і кваліфікований людський капітал із домінуючими ментальними рисами патріотизму, динамізму, самодіяльності та суспільної відповідальності.

На основі ядра саморозвитку формується відповідний цілісний національно-економічний відтворювальний контур, каркасом якого мають стати могутні інтегровані корпоративні структури (угруповання).

У послідовно-паралельному режимі зазначений контур поступово опановує національний і світовий економічний простір, розширюючи українську складову світових відтворювальних процесів.

Національній економіці можуть бути притаманні кілька ядер саморозвитку з різним рівнем ефективності та конкурентоспроможності. У формуванні на їх основі короткострокових відтворювальних контурів тактичного значення провідну роль, як правило, відіграють механізми ринкового саморегулювання. А створення і розвиток стратегічних контурів постіндустріального типу неможливе без активної цілеспрямованої діяльності держави та базових інститутів громадянського суспільства.

Загалом, сучасна національна теорія економічного зростання не є монополією неокласики або кейнсіанства, марксизму або інституціоналізму. Його цілісний теоретичний образ і відповідні рекомендації для економічної політики можуть бути отримані тільки в процесі ґрунтовного вивчення національної економіки в контексті глобальних процесів із залученням потенціалу світової економічної думки. На фоні переважно звуженого суспільного відтворення в національній економіці спостерігається кілька провідних видів локального та спорадичного зростання. Найбільш стійке — це нелегальне або «тіньове» економічне зростання. У його межах економічні процеси набувають спотворених форм, поза правовим полем розвиваються менеджмент, бізнес, зайнятість людських ресурсів. Із цим видом розвитку тісно пов'язане спекулятивно-посередницьке зростання, обсяги якого вже давно вийшли за межі потреб реального сектора [11, c. 23-25].

Одне з головних джерел нелегального зростання — ініційовані державою процеси бюрократизації та делібералізації економіки. Звужене розуміння лібералізації тільки як вивільнення цін та відкриття внутрішнього ринку і відповідні практичні дії завдали економіці подвійного удару, що й каталізувало її занепад. А за теорією та цивілізованою практикою лібералізація економіки — це складний, комплексний феномен, що аж ніяк не обмежується лібералізацією цін та зовнішньоекономічних зв'язків і означає створення сприятливих умов для вільного підприємництва та праці. Тільки вона здатна забезпечити масове точкове зростання національних підприємств, поліпшення добробуту громадян.

Отже, головний урок нелегального зростання — імператив комплексної лібералізації економіки, зняття бюрократичного тиску на економічних суб'єктів, перехід від фіскально-рестриктивної до створювально-стимулюючої фінансової та грошової політики. Легалізація зростання дозволить надати йому цивілізованих форм, включити до правового економічного середовища, зробити об'єктом свідомого суспільного регулювання та підтримки. Провідною складовою економічного піднесення може бути стійке експорторозширююче зростання. Але, як показує досвід нових індустріальних країн, це можливо за наявності певних необхідних і достатніх умов.

Найважливіші з них:

а) формування та існування, хай небагатьох, але в основному завершених вітчизняних конкурентоспроможних відтворювальних контурів щодо випуску кінцевої продукції високого ступеня обробки;

б) наявність адекватного розвинутого внутрішнього платоспроможного попиту та його первісне задоволення;

в) завоювання відповідних ніш світового ринку, яке має супроводжуватися експортом національного підприємницького капіталу та асиміляцією необхідних іноземних виробництв у складі вітчизняних відтворювальних контурів.

Відсутність або нерозвинутість зазначених умов на тлі абсолютизації експортної орієнтації окремих галузей (наприклад, чорної металургії), навіть із метою виживання, призводить до небажаних наслідків. Ось чому в національній економіці експорторозширююче зростання набуває дедалі чіткіших рис розоряючого. Його ознаки добре відомі й відчутні матеріально, це:

– значні затрати внаслідок нееквівалентної зовнішньої торгівлі (наприклад, реалізація окремих бартерних схем призводить до втрат майже половини вартості продукції);

– нерозробленість механізмів вилучення державою природної ренти, що породжує феномен рентоорієнтованої поведінки економічних суб'єктів, використання останніми експорту сировини та напівфабрикатів із метою привласнення цієї «нічийної» власності;

– значні обсяги валютної виручки, яка не повертається в країну; використання існуючих експортних каналів для практично безплатного вивезення національних ресурсів за кордон;

– інтенсивний переплив ресурсів із депресивних галузей в експортні з наступним відпливом за зазначеними та іншими схемами [15, c. 38-41].

Загальний знаменник складових розоряючого зростання — знекровлення національної економіки, його головні причини — незавершеність, фрагментарність національних експортних відтворювальних контурів, поступливість внутрішніх потенціалів саморозвитку мінливим зовнішнім імпульсам, недоліки існуючої рентної та валютної політики. Таким чином, головними уроками цього виду економічного зростання є:

а) необхідність добудови існуючих національних експортних відтворювальних контурів за світовими стандартами (із включенням споріднених та підтримуючих галузей);

б) нагальна потреба в розробці ефективно діючих механізмів вилучення державою ренти з природних;

в) доцільність дійових обмежень на вивезення непідприємницького капіталу за кордон, ввезення спекулятивного капіталу з-за кордону, на спекулятивні операції з капіталом, а також відповідних обґрунтованих заходів щодо послідовної «дедоларизації» економіки.

Водночас, унаслідок відсутності в нашій державі національної трансформаційної моделі та невдалого механічного копіювання чужих моделей економічного розвитку, зокрема моделі економічних реформ, відомої як «вашингтонський консенсус», перехід у нову якість свого часу набув руйнівного характеру.

Замість прогресивних економічних і науково-технологічних зрушень, побудови соціально орієнтованої демократичної держави, підвищення матеріального добробуту й духовного рівня життя народу, Україна опинилася в глибокому занепаді [14, c. 54].

Висновки

На сучасному етапі розвитку, в епоху бурхливих змін на світовій арені, особливої важливості набули питання, пов'язані із системами державного регулювання. Не треба доводити, що від методів та інструментів державного регулювання залежить демократичний устрій у суспільстві. У цьому науковому дослідженні автор детально зупинився на інструментах монетарної політики. Після розгляду питання можна сказати:

- основними інструментами регулювання грошової маси в цей час у світовій економіці є операції на відкритому ринку. Шляхом купівлі та продажу на відкритому ринку казначейських цінних паперів центральний банк може здійснити вливання резервів у кредитну систему держави або вилучити їх з обороту. Операції на відкритому ринку проводяться центральним банком спільно з групою дорідних банків та інших фінансово-кредитних закладів;

- серед інструментів монетарної політики зміна банківської облікової ставки займає друге місце за значенням після політики центрального банку на відкритому ринку;

- третім інструментом монетарної політики є зміна норми обов'язкових резервів. Цей інструмент, на думку фахівців, які займаються цією проблемою, є найбільш потужним, але водночас достатньо грубим, оскільки торкається основ усієї банківської системи. Навіть незначна зміна норми обов'язкових резервів може викликати значні зміни в обсязі банківських депозитів та кредитів, тому цей інструмент застосовується у виняткових випадках.

Під економічним зростанням розуміють збільшення кількості товарів і послуг, які продукує національна економіка. Графічно економічне зростання зображають переміщенням кривої виробничих можливостей управо. Економічне зростання вимірюють двома способами. По-перше, темпами зростання реального ВВП за певний проміжок часу — здебільшого за рік; по-друге — темпами зростання реального ВВП на душу населення за той самий період.

Критики економічного зростання стверджують, що подальший прогрес у розвинутих країнах здебільшого означає задоволення щораз менш значущих потреб коштом посилення загрози екологічній системі й самому життю на Землі. Вони заявляють, що темпи економічного зростання необхідно уповільнити і перейти до «нульового зростання». На їхню думку, треба різко обмежити використання непоновлюваних ресурсів, а також відновлюваних ресурсів, щоб ті могли поновлюватися. Обсяг викидів не повинен перевищувати абсорбційну здатність довкілля.

Прихильники економічного зростання переконані, що це — єдиний шлях до поліпшення матеріального достатку й підвищення життєвого рівня. Збільшення виробництва товарів і послуг та доходів забезпечує людству кращу освіту й медичне обслуговування, триваліший відпочинок, продовжує середню тривалість життя тощо. Науково-технічний прогрес дає змогу збільшувати розвідані запаси ресурсів і створювати нові, відкривати або розробляти замінники наявних ресурсів тощо, тобто запаси ресурсів залежать від розвитку технічних знань.

Список використаної літератури

1. Білецька Л. В. Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка : Навчальний посібник / Л. В. Білецька, Л. В. Білецький, В. І. Савич; М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 651 с.

2. Дзюбик С. Основи економічної теорії : Навчальний посібник / Степан Дзюбик, Ольга Ривак. - К.: Знання, 2006. - 481 с.

3. Економічна теорія : Посібник для вищої школи / Ред. Є. М. Воробйов. - К.; Харків: ТОВ «Корвін», 2003. - 702 с.

4. Економічна теорія : Підручник / В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 779 с.

5. Мочерний С. Економічна теорія для менеджерів : Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Степан Мочерний, В. М. Фомішина, О. І. Тищенко. - Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. - 624 с.

6. Основи економічної теорії : Політекономічний аспект: Підручник для вузів / За ред.: Г. Н. Климка, В. П. Нестеренка. - К.: Вища школа, 1994. - 559 с.

7. Основи економічної теорії : Підручник / В. Г. Федоренко, Ю. М. Ніколенко, О. М. Діденко та ін.; За наук. ред. В. Г. Федоренка; М-во освіти і науки України. - К.: Алерта, 2005. - 510 с.

8. Перепьолкіна О. О. Економічне зростання в умовах перехідної економіки // Фінанси України. - 2005. - № 5. - С. 110-121.

9. Петкова Л. До питання про якість економічного зростання України // Економіка України. - 2005. - № 6. - C. 45-49.

10. Понеділко В. Критерій інтенсивного економічного зростання // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2004. - № 2. - C. 188-197.

11. Попова В. Реалії та перспективи економічного зростання в Україні // Економіка України. - 2005. - № 6. - C. 23-29.

12. Попович З. Економічне зростання і перспективи інноваційного розвитку // Економіка України. - 2004. - № 12. - C. 41-48.

13. Предборський В. А. Економічна теорія : Підручник для студентів вищих навчальних закладів / Під ред. В. А. Предборського. - К.: Кондор, 2003. - 491 с.

14. Чистилін Д. До питання стратегії економічного зростання України // Економіка України. - 2003. - № 1. - С. 52-59.

15. Шевцов А. Економічне зростання в Україні та пошук ключової ланки майбутнього розвитку // Актуальні проблеми економіки. - 2002. - № 3. - C. 37-46.

16. Уразов А. Основи економічної теорії : Навчальний посібник / Анатолій Уразов, Петро Маслак, Ірина Саух; Міжрегіон. академія управління персоналом, Житомирський ін-т МАУП. - К.: МАУП, 2005. - 323 с.