Економічне зростання, його типи та джерела

Вступ

На межі 80-х та 90-х років минулого століття економіка України пережила докорінну трансформацію. Успадкований від СРСР народногосподарський комплекс був фактично зруйнований, а новій державі дісталися важкі проблеми: застарілі військово-промислові, паливно-енергетичні та металургійні структури, наслідки аварії на Чорнобильській АЕС, численні невиправдані пільги та дисбаланси в соціальній сфері. Тривале панування адміністративно-командної системи придушило підприємницьку ініціативу та приватновласницькі традиції, натомість сформувало стійку антиринкову ідеологію, що значно ускладнило перехід до ринкових відносин. Здобуття незалежності та зміна політичного устрою поставили перед країною завдання формування нових, визнаних у світі ринкових механізмів.

Стара планово-розподільча система вичерпала свій потенціал, а нова ще не набула достатньої сили. У таких умовах були неминучі три ключові соціально-економічні проблеми переходу до ринку:

• трансформація економіки в умовах глибокої кризи;
• неготовність суспільства сприйняти ринковий курс, а влади — керувати трансформаційними процесами;
• незадоволення проміжними результатами реформ.

Головним завданням економічних реформ в Україні є економічне зростання, яке має подолати деіндустріалізацію та економічну колонізацію, сприяючи становленню ефективної постіндустріальної економіки. Сьогодні очевидно, що лише через економічне зростання можна досягти динамічної макроекономічної рівноваги та фінансової стабілізації, уникнути «боргової» економіки та подолати дезінтеграцію, особливо в реальному та грошово-фінансовому секторах. Проте, як і будь-які ринкові реформи, зростання не має бути самоціллю. Тому важливо досліджувати провідні види економічного зростання та механізми їх регулювання.

Сучасна теорія соціально-економічної динаміки дозволяє визначити кілька принципових положень для аналізу стану та перспектив економічного зростання в Україні.

1. Основні проблеми економічного зростання в Україні

Економічне зростання має власну структуру, чинники, джерела та наслідки. Не існує «зростання взагалі» — завжди є конкретні його види, які класифікуються за різними ознаками.

За темпами розрізняють високе та низьке зростання. Виникає питання: які темпи є оптимальними для суспільства? Здавалося б, високі темпи завжди кращі, оскільки забезпечують більше продукції. Однак це не зовсім так.

При високих темпах важливо враховувати якість продукції та структуру виробництва. Якщо переважає випуск засобів виробництва, а частка споживчих товарів незначна, таке зростання не можна вважати задовільним.

Крім того, економічне зростання має бути пропорційним та безперервним.

Якщо темпи зростання сповільнюються і протягом півроку стають нижчими за середньорічні показники попередніх п'яти-семи років, це свідчить про рецесію.

За темпами збільшення основних економічних показників (ВВП, ВВП на душу населення, ефективність виробництва) розрізняють повільне, бурхливе та стале зростання; за взаємодією зі світовою економікою — експорторозширююче, імпортоване, імпортозаміщуюче та розоряюче; за відношенням до законодавства — легальне, тіньове та кримінальне; за використанням ресурсів — екстенсивне та інтенсивне.

Екстенсивний тип зростання передбачає збільшення обсягів виробництва за рахунок залучення більшої кількості ресурсів без зміни середньої продуктивності праці. Інтенсивний тип, навпаки, забезпечує приріст виробництва через застосування досконаліших факторів виробництва та підвищення їх продуктивності.

Зрозуміло, що зміст цих та інших видів зростання відрізняється в різних соціально-економічних умовах, а отже, відрізняються й механізми їх регулювання. Спільною метою цих механізмів є формування та вивільнення потенціалу провідних факторів сучасного зростання:

• розвинутого професійно-кваліфікаційного та інтелектуально-освітнього потенціалу людини;
• суспільної стабільності та цивілізованого правового середовища;
• оптимального поєднання партнерства та конкуренції, соціальної справедливості та економічної ефективності.

Сучасне економічне зростання має глобальний характер і залежить від конкурентоспроможності національних економік. Вона визначається не стільки класичними порівняльними перевагами, скільки складною системою взаємопов'язаних детермінант:

• наявність інтегративно-інноваційних ядер саморозвитку та цілісних відтворювальних контурів;
• якісний склад і продуктивність факторів виробництва, особливо людського капіталу;
• умови внутрішнього сукупного попиту (обсяг, структура, механізми інтернаціоналізації);
• стан споріднених та підтримуючих галузей;
• рівень внутрішньої конкуренції;
• параметри поведінки економічних суб'єктів (ментальність, менеджмент);
• ефективність регулювання з боку держави та громадянських інституцій.

Країни-технологічні лідери отримують значні додаткові доходи через міжнародну торгівлю, рух капіталу, «відплив інтелекту» та валютно-фінансові операції, включаючи монопольну ренту та економічний прибуток. Роль «донорів» при цьому виконують менш розвинуті країни.

Отже, досягнення якісного економічного зростання потребує створення нових та реалізації наявних національних детермінант конкурентоспроможності в контексті глобального розвитку.

2. Стан сучасного економічного зростання

Сучасне економічне зростання є системоутворюючим і нерівномірним процесом. Його стратегічне першоджерело слід шукати не в світовому ринку, а в ядрі саморозвитку національної економіки. Це ядро — особливе інтегративно-інноваційне утворення, що поєднує найактивніші складові технологічних, економічних і соціальних укладів суспільства:

• технологічні уклади, що базуються на електронній промисловості, комплексній автоматизації, інформаційних технологіях, виготовленні матеріалів із заданими властивостями, використанні природного газу, біотехнологіях, генній інженерії, штучному інтелекті, космічній техніці;
• гармонійне поєднання приватних та асоційованих форм власності, підприємництва та господарювання;
• високоінтелектуальний людський капітал із домінуючими рисами патріотизму, динамізму та суспільної відповідальності.

На основі ядра саморозвитку формується цілісний національно-економічний відтворювальний контур, каркасом якого є потужні інтегровані корпоративні структури.

Цей контур поступово освоює національний та світовий економічний простір, розширюючи українську складову глобальних відтворювальних процесів.

В економіці може існувати кілька ядер саморозвитку з різною ефективністю. Для формування короткострокових контурів тактичного значення зазвичай достатньо ринкового саморегулювання. Однак створення стратегічних контурів постіндустріального типу неможливе без активної участі держави та інститутів громадянського суспільства.

Сучасна національна теорія економічного зростання не обмежується неокласикою, кейнсіанством, марксизмом чи інституціоналізмом. Цілісне розуміння цього процесу та відповідні рекомендації для економічної політики можуть бути отримані лише через ґрунтовне вивчення національної економіки в контексті глобальних процесів із використанням потенціалу світової економічної думки.

На фоні переважно звуженого суспільного відтворення в національній економіці спостерігаються кілька провідних видів локального та спорадичного зростання.

Найбільш стійким є нелегальне або «тіньове» зростання. У його межах економічні процеси набувають спотворених форм, поза правовим полем розвиваються менеджмент, бізнес та зайнятість. З цим тісно пов'язане спекулятивно-посередницьке зростання, обсяги якого давно перевищили потреби реального сектора.

Одне з головних джерел нелегального зростання — ініційовані державою бюрократизація та делібералізація економіки. Звужене розуміння лібералізації лише як вивільнення цін та відкриття ринку завдало економіці подвійного удару. Насправді лібералізація — це комплексний феномен, що означає створення сприятливих умов для вільного підприємництва та праці. Тільки вона здатна забезпечити масове зростання національних підприємств та поліпшення добробуту громадян.

Головний урок нелегального зростання — імператив комплексної лібералізації економіки, зняття бюрократичного тиску, перехід від фіскально-рестриктивної до створювально-стимулюючої фінансової та грошової політики. Легалізація зростання дозволить надати йому цивілізованих форм та зробити об'єктом свідомого суспільного регулювання.

3. Провідні складові економічного зростання

Провідною складовою економічного піднесення може бути стійке експорторозширююче зростання. Як показує досвід нових індустріальних країн, це можливо за наявності певних умов:

• формування завершених вітчизняних конкурентоспроможних відтворювальних контурів для випуску кінцевої продукції високого ступеня обробки;
• наявність розвинутого внутрішнього платоспроможного попиту та його первісне задоволення;
• завоювання ніш світового ринку з експортом національного капіталу та асиміляцією іноземних виробництв.

Відсутність цих умов на тлі абсолютизації експортної орієнтації окремих галузей (наприклад, чорної металургії) призводить до небажаних наслідків. Експорторозширююче зростання набуває рис розоряючого, ознаки якого добре відомі:

• значні втрати через нееквівалентну зовнішню торгівлю (бартерні схеми призводять до втрат майже половини вартості продукції);
• нерозробленість механізмів вилучення природної ренти, що породжує рентоорієнтовану поведінку економічних суб'єктів;
• значні обсяги валютної виручки, яка не повертається в країну;
• інтенсивний переплив ресурсів з депресивних галузей в експортні з наступним відпливом.

Загальний знаменник розоряючого зростання — знекровлення національної економіки. Його причини: незавершеність експортних відтворювальних контурів, поступливість внутрішніх потенціалів зовнішнім імпульсам, недоліки рентної та валютної політики. Головні уроки цього виду зростання:

• необхідність добудови національних експортних контурів за світовими стандартами;
• розробка ефективних механізмів вилучення державою ренти;
• обмеження на вивезення непідприємницького капіталу та ввезення спекулятивного капіталу, а також заходи щодо «дедоларизації» економіки.

Йдеться про:

• обмеження використання іноземної валюти для розрахунків між резидентами;
• лімітування купівлі валюти лише для поточних операцій з нерезидентами;
• жорсткіші нормативи ввезення та вивезення валюти фізичними особами;
• оподаткування ввезення валютної готівки комерційними банками;
• заборону рахунків оффшорних банків в українських банках і навпаки.

Реалізація таких заходів за умов комплексної лібералізації інвестиційного режиму дозволить суттєво поповнити потік вітчизняного капіталу у виробництво, зокрема в експортне.

Для подолання кризи важливо задіяти потенціал імпортованого зростання через залучення прямих іноземних інвестицій, насамперед капіталів провідних ТНК, з включенням національних виробництв у глобальну систему бізнесу.

Позитивні моменти імпортованого зростання відомі:

• залучення капіталу та прогресивних технологій;
• опанування досвіду бізнесу та менеджменту;
• створення нових робочих місць.

Однак імпортоване зростання часто супроводжується відмовою держави від активної промислової політики, структурним спрощенням економіки, занепадом високотехнологічних галузей. Національна економіка розривається іноземними відтворювальними контурами, стає об'єктом впливу імпульсів саморозвитку інших економік. Каналами імпортованого зростання можуть потрапляти непровідні технології, екологічно шкідливі виробництва та неякісна продукція.

Отже, абсолютизація імпортованого зростання недоречна. Його розвиток має визначатися тими видами зростання, які забезпечують незалежність і конкурентоспроможність національної економіки. Серед них — експорторозширюючий, імпортозаміщуючий та постіндустріальний види.

4. Типи економічного зростання. Екстенсивний та інтенсивний типи економічного розвитку країни

Залежно від факторів, що впливають на економічне зростання, виділяють два його типи: екстенсивний та інтенсивний.

Екстенсивний тип передбачає досягнення зростання через кількісний приріст факторів виробництва при незмінному технічному рівні, тобто при незмінних продуктивності праці та ефективності виробництва. Наприклад, для зростання ВВП у певній пропорції необхідно пропорційно збільшити виробничі ресурси.

Інтенсивний тип означає зростання обсягу суспільного продукту на основі якісного удосконалення факторів виробництва. Він базується на застосуванні ефективніших засобів виробництва, досконалішої технології та організації праці.

Однак поділ на екстенсивне та інтенсивне зростання значною мірою умовний, оскільки в чистому вигляді не існує ні того, ні іншого. Реальне зростання залежить від комбінації екстенсивних та інтенсивних факторів. Зростання національного доходу визначається витратами та продуктивністю праці. Витрати праці вимірюються кількістю людино-годин, що визначається добутком кількості зайнятих на кількість відпрацьованих годин. Продуктивність праці визначається кількістю продукту, виробленого за одиницю часу, або на одного зайнятого.

Продуктивність праці залежить від технічного прогресу, обсягу інвестицій, освітньої та професійної підготовки працівників, ефективного розміщення ресурсів.

Американський економіст Е.Денісон, досліджуючи фактори зростання реального доходу в США протягом 1929—1982 рр., отримав такі результати: 32% приросту було одержано за рахунок зростання витрат праці, а 68% — за рахунок зростання продуктивності праці. Із цих 68% на технічний прогрес припало 28%, 19% — на витрати капіталу і 14% — на освіту та професійну підготовку.

Як видно, найважливішим фактором зростання є продуктивність праці, на яку припадає 2/3 приросту реального доходу. Найбільший вплив на продуктивність має технічний прогрес, що означає застосування нової техніки, технології, організації виробництва та управління. НТП характеризується інтеграцією виробництва з наукою, оновленням виробничого апарату та асортименту продукції. Нова техніка вимагає освіченіших спеціалістів, що потребує підтримки витрат на освіту та підготовку кадрів на високому рівні. Інвестиції в освіту дають прямий економічний і соціальний ефект. Тому заходи для економічного зростання будуть недостатніми, якщо професійна підготовка, якість освіти та здоров'я населення не відповідатимуть потребам економіки.

З технічним прогресом тісно пов'язані інвестиції у виробництво. Зростання інвестицій підвищує фондоозброєність, що веде до підвищення продуктивності праці [7, c. 323-326].

Важливе значення має спрямування інвестицій у галузі, що забезпечують науково-технічний прогрес. Ефект від капіталовкладень значною мірою залежить від рівня розвитку інфраструктури.

Інтенсивний тип зростання характеризується різними комбінаціями витрат ресурсів, між якими існує взаємозалежність двоякого роду: пряма — збільшення витрат одних ресурсів викликає збільшення витрат інших; обернена — збільшення витрат одних призводить до зменшення витрат інших. Так, зростання продуктивності праці вимагає додаткових інвестицій у засоби виробництва.

Існує три форми інтенсивного типу зростання, що характеризуються різним поєднанням ресурсів: фондомістка, фондозберігаюча та нейтральна.

При фондомісткій формі підвищення продуктивності праці досягається за рахунок додаткових витрат основного капіталу на одиницю продукції. Темпи приросту фондоозброєності вищі від темпів зростання продуктивності праці та національного доходу.

При фондозберігаючій формі підвищення продуктивності праці супроводжується економією основного капіталу на одиницю продукції. Приріст фондів на один процент викликає більший приріст національного доходу, ніж таке ж збільшення зайнятих.

Нейтральна форма характеризується тим, що підвищення продуктивності праці досягається за рахунок додаткових капіталовкладень, але економія засобів виробництва компенсує ці витрати, і виробничі фонди зростають тими ж темпами, що й ВСП та національний дохід.

Фондомістка форма зростання має місце в галузях, де праця недостатньо озброєна виробничими фондами, фондозберігаюча — в галузях з високою фондоозброєністю, де зростання досягається за рахунок раціональнішого використання наявного потенціалу [6, c. 369-371].

Висновки

Критики економічного зростання стверджують, що воно забезпечує лише «прожиток», але не «гарне життя». На їхню думку, зростання означає індустріалізацію та масове виробництво, яке не носить творчого характеру, не приносить задоволення працівнику та призводить до відчуження трудящих від прийняття важливих рішень.

Інші економісти виступають на захист економічного зростання як важливої суспільної мети, наводячи такі аргументи.

Економічне зростання є основною умовою матеріального достатку та підвищення рівня життя. В умовах зростання вибір соціальних цілей стає менш болісним і веде до менших протиріч між різними групами населення. З'являється можливість одночасно модернізувати збройні сили, підтримувати інфраструктуру, здійснювати програми допомоги вразливим верствам, вдосконалювати освіту та інші галузі соціальної сфери, підвищуючи особистий добробут.

Сьогодні зрозуміло, що лише на шляху економічного зростання можливі досягнення динамічної макроекономічної рівноваги та системної фінансової стабілізації, запобігання «борговій» економіці, подолання дезінтеграції, насамперед реального та грошово-фінансового секторів. Але, як і будь-які ринкові реформи, зростання не має бути самоціллю. Тому головною темою статті є проблематика провідних видів економічного зростання та можливостей їх регулювання.

У роботі досліджено вплив низки факторів на економічне зростання в умовах перехідної економіки. Класифіковано типи (різновиди) економічного зростання шляхом узагальнення та систематизації наявних типів із доповненням додатковими класифікаційними ознаками та різновидами зростання економічної системи країни.

Список використаної літератури

1. Білецька Л. В. Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка : Навчальний посібник/ Л. В. Білецька, Л. В. Білецький, В. І. Савич; М-во освіти і науки України. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -651 с.

2. Дзюбик С. Основи економічної теорії : Навчальний посібник/ Степан Дзюбик, Ольга Ривак,. -К.: Знання , 2006. -481 с.

3. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.

4. Економічна теорія. Політекономія : Підручник / Віктор Базилевич, Віктор Попов, Катерина Базилевич та ін.; За ред. В.Д.Базилевича. -3-тє вид., доп. і перероб.. -К.: Знання-Прес, 2004. -615 с.

5. Крупка М. Основи економічної теорії : Підручник/ Михайло Крупка, Петро Островерх, Сергій Реверчук,; Львівський нац. ун-т ім. І.Франка. -К.: Атіка, 2001. -343 с.

6. Лановик Б. Економічна теорія : Курс лекцій/ Богдан Лановик, Микола Лазарович,. -6-те вид., стереотип.. -К.: Вікар, 2006. -405 с.

7. Мочерний С. Економічна теорія для менеджерів : Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Степан Мочерний, В. М. Фомішина, О. І. Тищенко. -Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. -624 с.

8. Основи економічної теорії : Політекономічний аспект: Підручник / Відповідальний ред. Г.Н. Климко, . -5-те вид. виправлене. -К.: Знання-Прес, 2004. -614 с.

9. Основи економічної теорії : Посібник/ В. О. Рибалкін, М. О. Хмелевський, Т. І. Біленко та ін.. -К.: Академія, 2002,2003. -351 с.

10. Основи економічної теорії : Підручник/ В. Г. Федоренко, Ю. М. Ніколенко, О. М. Діденко и др.; За наук. ред. В. Г. Федоренка; М-во освіти і науки України. -К.: Алерта, 2005. -510 с.

11. Основи економічної теорії : Підручник/ О. О. Мамалуй, О. А. Гриценко, Л. В. Гриценко та ін., За заг. ред. О. О. Мамалуя; М-во освіти і науки України. -К.: Юрінком Інтер, 2003. -478 с.

12. Предборський В. А. Економічна теорія : Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ В. А. Предборський, Б. Б. Гарін, В. Д. Кухаренко; Під ред. В. А. Предборського. -К.: Кондор, 2003. -491 с.

13. Уразов А. Основи економічної теорії : Навчальний посібник/ Міжрегіон. академія управління персоналом, Житомирський ін-т МАУП . -К.: МАУП, 2005. -323 с.