Економічне зростання і соціальна економіка

Вступ

Період початку 90-х років минулого століття став для економіки України часом кардинальних змін. На той момент національне господарство було фактично фрагментом народногосподарського механізму СРСР, який дістався у спадок. Воно несло на собі тягар застарілих і надзвичайно складних питань, зокрема пов'язаних із військово-промисловим, паливно-енергетичним та металургійним секторами, подоланням наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, значною кількістю невиправданих пільг, а також дисбалансами у соціальній сфері. Тривале домінування адміністративно-командної системи призвело до пригнічення та втрати підприємницької і приватновласницької ініціативи, що була притаманна українському менталітету. Натомість утвердилася антиринкова ідеологія, яка згодом негативно вплинула на процес переходу до ринкових відносин. Усвідомлення необхідності демонтажу старої господарської системи та формування нової відбувалося вкрай складно. З проголошенням незалежності та зміною політичного ладу постала нагальна потреба у створенні ринкових відносин, які б відповідали світовим стандартам.

Стара планово-розподільча модель повністю вичерпала свій потенціал, а нова ще не набула достатньої сили. У таких умовах було неминучим виникнення трьох ключових соціально-економічних викликів на шляху від плану до ринку:

• трансформація економіки в умовах глибокої кризи;
• непідготовленість суспільства до сприйняття ринкового курсу, а владних структур — до керування цим процесом;
• розчарування проміжними підсумками реформ.

Головним завданням економічних реформ в Україні є забезпечення такого зростання, яке б дозволило подолати деіндустріалізацію та економічну колонізацію, а також сформувати ефективну постіндустріальну економіку. Сьогодні очевидно, що лише через економічне зростання можна досягти динамічної макроекономічної рівноваги та системної фінансової стабілізації, уникнути «боргової» економіки та подолати дезінтеграцію, особливо у реальному та фінансовому секторах. Проте, як і безсистемні ринкові реформи, так само шкідливим є зростання заради самого зростання. Тому особливої актуальності набуває аналіз основних типів економічного зростання та методів їх регулювання.

Сучасні теоретичні підходи до соціально-економічної динаміки дозволяють виокремити низку принципових положень, важливих для оцінки стану та перспектив зростання в Україні.

1. Основні проблеми економічного зростання та соціальної політики в Україні

Економічне зростання характеризується власною структурою, факторами, джерелами та наслідками. Не існує абстрактного зростання — завжди є його конкретні форми, які можна класифікувати за різними ознаками.

За темпами виділяють високе та низьке зростання. Постає питання: які темпи є оптимальними для суспільства? Здавалося б, високі темпи завжди кращі, оскільки забезпечують більше продукції. Однак це не зовсім так.

При високих темпах важливо не ігнорувати якість продукції та структуру виробництва. Якщо домінує випуск засобів виробництва, а частка споживчих товарів мізерна, таке зростання навряд чи можна вважати успішним.

Крім того, економічне зростання має бути пропорційним та безперервним.

Якщо темпи зростання сповільнюються і протягом півроку стають нижчими за середньорічні показники попередніх п'яти-семи років, це свідчить про рецесію.

Залежно від динаміки основних показників (ВВП, ВВП на душу населення, ефективність) розрізняють повільне, бурхливе та стале зростання; за взаємодією зі світовою економікою — експорторозширююче, імпортоване, імпортозаміщуюче та розоряюче; за відповідністю законодавству — легальне, тіньове та кримінальне; за використанням ресурсів — екстенсивне та інтенсивне.

Екстенсивний тип передбачає збільшення виробництва за рахунок залучення більшої кількості ресурсів без зміни продуктивності праці. Інтенсивний тип, навпаки, ґрунтується на застосуванні досконаліших факторів виробництва та підвищенні їх продуктивності.

Зрозуміло, що зміст цих типів зростання та механізми їх регулювання відрізняються залежно від соціально-економічних умов. Спільною метою має бути формування потенціалу провідних факторів сучасного зростання:

• розвинений професійно-кваліфікаційний та інтелектуально-освітній потенціал людини;
• суспільна стабільність та цивілізоване правове середовище;
• оптимальне поєднання партнерства та конкуренції, соціальної справедливості та економічної ефективності.

Сучасне зростання має глобальний характер і залежить від конкурентоспроможності національних економік. Вона визначається не стільки класичними перевагами, скільки комплексом взаємопов'язаних детермінант, серед яких:

• наявність інтегративно-інноваційних ядер саморозвитку та цілісних відтворювальних контурів;
• якість та продуктивність факторів виробництва, передусім людського капіталу;
• стан внутрішнього сукупного попиту;
• розвиток споріднених та підтримуючих галузей;
• рівень внутрішньої конкуренції;
• поведінкові параметри економічних суб'єктів;
• ефективність державного регулювання та діяльність громадянських інституцій.

Країни-технологічні лідери отримують додаткові доходи через міжнародну торгівлю, рух капіталу, «відплив інтелекту» та валютно-фінансові операції, включаючи монопольну ренту. Роль «донорів» при цьому виконують менш розвинуті держави.

Таким чином, досягнення якісного зростання потребує створення нових та реалізації наявних національних детермінант конкурентоспроможності в умовах глобалізації.

2. Стан сучасного економічного зростання та соціальної політики

Сучасне економічне зростання є системоутворюючим та нерівномірним процесом. Його стратегічне джерело слід шукати не у світовому ринку, а в ядрі саморозвитку національної економіки. Це ядро — особливе інтегративно-інноваційне утворення, що поєднує найактивніші елементи технологічних, економічних та соціальних укладів. Серед них:

• технологічні уклади, що базуються на електронній промисловості, автоматизації, інформаційних технологіях, нових матеріалах, природному газі, біотехнологіях, генній інженерії, штучному інтелекті та космічній техніці;
• гармонійне поєднання приватних та асоційованих форм власності, підприємництва;
• високоінтелектуальний людський капітал із рисами патріотизму, динамізму та відповідальності.

На основі цього ядра формується цілісний національно-економічний відтворювальний контур, каркасом якого мають стати потужні інтегровані корпоративні структури.

Цей контур поступово освоює національний та світовий економічний простір, розширюючи українську складову глобальних відтворювальних процесів.

В економіці може існувати кілька ядер саморозвитку з різною ефективністю. Для формування короткострокових контурів тактичного значення зазвичай достатньо ринкових механізмів. Однак створення стратегічних постіндустріальних контурів неможливе без активної ролі держави та інститутів громадянського суспільства.

Сучасна національна теорія зростання не обмежується рамками неокласики, кейнсіанства, марксизму чи інституціоналізму. Цілісне розуміння та практичні рекомендації можуть бути отримані лише через глибоке вивчення національної економіки в контексті глобальних процесів із використанням усієї світової економічної думки.

На тлі звуженого суспільного відтворення в Україні спостерігаються окремі види локального зростання.

Найстійкішим є нелегальне, або «тіньове», зростання. У його межах економічні процеси набувають спотворених форм, а менеджмент, бізнес та зайнятість розвиваються поза правовим полем. Тісно пов'язане з ним спекулятивно-посередницьке зростання, обсяги якого давно перевищили потреби реального сектора.

Одним із головних джерел нелегального зростання є бюрократизація та делібералізація економіки, ініційовані державою. Звужене розуміння лібералізації лише як вивільнення цін та відкриття ринку завдало економіці подвійного удару. Насправді лібералізація — це комплексний процес, що передбачає створення сприятливих умов для вільного підприємництва та праці. Саме вона здатна забезпечити масове зростання національних підприємств та підвищення добробуту.

Сучасне економічне зростання — системоутворюючий і нерівномірний процес. Його стратегічне першоджерело слід шукати в ядрі саморозвитку національної економіки. Це ядро — особливе інтегративно-інноваційне утворення, сплав найактивніших складових технологічних, економічних і соціальних укладів. Серед них: а) п'ятий і шостий технологічні уклади (електроніка, автоматизація, інформаційні технології, нові матеріали, природний газ, біотехнології, штучний інтелект, космічна техніка); б) поєднання приватних та асоційованих форм власності; в) високоінтелектуальний людський капітал із патріотизмом, динамізмом та відповідальністю.

Головний урок нелегального зростання — необхідність комплексної лібералізації, зняття бюрократичного тиску та перехід до стимулюючої фінансової політики. Легалізація зростання дозволить надати йому цивілізованих форм та зробити об'єктом суспільного регулювання.

3. Провідні складові економічного зростання

Провідною складовою піднесення може бути стійке експорторозширююче зростання. Як показує досвід нових індустріальних країн, це можливо за наявності певних умов.

Найважливіші з них:

• наявність завершених вітчизняних конкурентоспроможних відтворювальних контурів для випуску кінцевої продукції високого ступеня обробки;
• існування розвинутого внутрішнього платоспроможного попиту;
• завоювання ніш на світовому ринку, що супроводжується експортом капіталу та асиміляцією іноземних виробництв.

Відсутність цих умов на тлі абсолютизації експортної орієнтації окремих галузей (наприклад, чорної металургії) призводить до негативних наслідків. Експорторозширююче зростання набуває рис розоряючого, ознаки якого добре відчутні:

• значні втрати через нееквівалентну зовнішню торгівлю (бартерні схеми можуть призводити до втрат майже половини вартості продукції);
• відсутність механізмів вилучення природної ренти, що породжує рентоорієнтовану поведінку;
• значні обсяги валютної виручки, яка не повертається в країну;
• переплив ресурсів із депресивних галузей в експортні з наступним відпливом.

Загальний знаменник розоряючого зростання — знекровлення економіки. Його причини: незавершеність експортних контурів, поступливість внутрішніх потенціалів зовнішнім імпульсам, недоліки рентної та валютної політики. Головні уроки:

• необхідність добудови експортних відтворювальних контурів за світовими стандартами;
• розробка ефективних механізмів вилучення ренти;
• обмеження на вивезення непідприємницького капіталу та ввезення спекулятивного, а також заходи з «дедоларизації» економіки.

Йдеться про:

• обмеження використання іноземної валюти для розрахунків між резидентами;
• лімітування купівлі валюти лише для поточних операцій з нерезидентами;
• жорсткіші нормативи ввезення та вивезення валюти фізичними особами;
• оподаткування ввезення валютної готівки комерційними банками;
• заборону рахунків оффшорних банків в українських банках і навпаки.

Реалізація цих заходів разом із комплексною лібералізацією інвестиційного режиму дозволить поповнити потік вітчизняного капіталу у виробництво.

Для подолання кризи важливо задіяти потенціал імпортованого зростання через залучення прямих іноземних інвестицій, насамперед капіталів ТНК, з включенням національних виробництв у глобальні системи бізнесу.

Позитивні моменти імпортованого зростання:

• залучення капіталу та технологій;
• опанування досвіду менеджменту;
• створення нових робочих місць.

Однак імпортоване зростання може супроводжуватися відмовою від промислової політики, структурним спрощенням економіки, занепадом високотехнологічних галузей. Національна економіка може бути розірвана іноземними контурами та втягнута у фарватер їх руху. Каналами імпортованого зростання можуть потрапляти непровідні технології та екологічно шкідливі виробництва.

Абсолютизація імпортованого зростання недоречна. Його розвиток має визначатися тими видами зростання, які забезпечують незалежність та конкурентоспроможність, зокрема експорторозширюючим, імпортозаміщуючим та постіндустріальним.

Висновки

Критики економічного зростання стверджують, що воно забезпечує лише «прожиток», але не «гарне життя». На їхню думку, зростання означає індустріалізацію та масове виробництво, яке не має творчого характеру, не приносить задоволення працівнику та веде до відчуження від прийняття важливих рішень.

Прихильники зростання, навпаки, вважають його важливою суспільною метою. Вони аргументують це тим, що економічне зростання є основною умовою матеріального достатку та підвищення рівня життя. Воно робить вибір соціальних цілей менш болісним, дозволяє одночасно модернізувати збройні сили, підтримувати інфраструктуру, здійснювати програми допомоги вразливим верствам, вдосконалювати освіту та підвищувати особистий добробут.

Очевидно, що лише на шляху економічного зростання можливі досягнення макроекономічної рівноваги та фінансової стабілізації, запобігання «борговій» економіці та подолання дезінтеграції. Однак, як і безсистемні реформи, так само шкідливе зростання заради зростання. Тому головною темою є проблематика провідних видів економічного зростання та можливостей їх регулювання.

У роботі досліджено вплив факторів на економічне зростання в умовах перехідної економіки. Класифіковано типи економічного зростання шляхом узагальнення та систематизації наявних підходів із доповненням додатковими класифікаційними ознаками.

Список використаної літератури

1. Білецька Л. В. Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка : Навчальний посібник / Л. В. Білецька, Л. В. Білецький, В. І. Савич; М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 651 с.

2. Дзюбик С. Основи економічної теорії : Навчальний посібник / Степан Дзюбик, Ольга Ривак. - К.: Знання, 2006. - 481 с.

3. Економічна теорія : Підручник / В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 779 с.

4. Економічна теорія. Політекономія : Підручник / Віктор Базилевич, Віктор Попов, Катерина Базилевич та ін.; За ред. В. Д. Базилевича. - 3-тє вид., доп. і перероб. - К.: Знання-Прес, 2004. - 615 с.

5. Крупка М. Основи економічної теорії : Підручник / Михайло Крупка, Петро Островерх, Сергій Реверчук; Львівський нац. ун-т ім. І. Франка. - К.: Атіка, 2001. - 343 с.

6. Лановик Б. Економічна теорія : Курс лекцій / Богдан Лановик, Микола Лазарович. - 6-те вид., стереотип. - К.: Вікар, 2006. - 405 с.

7. Мочерний С. Економічна теорія для менеджерів : Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Степан Мочерний, В. М. Фомішина, О. І. Тищенко. - Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. - 624 с.

8. Основи економічної теорії : Політекономічний аспект: Підручник / Відповідальний ред. Г. Н. Климко. - 5-те вид. виправлене. - К.: Знання-Прес, 2004. - 614 с.

9. Основи економічної теорії : Посібник / В. О. Рибалкін, М. О. Хмелевський, Т. І. Біленко та ін. - К.: Академія, 2002, 2003. - 351 с.

10. Основи економічної теорії : Підручник / В. Г. Федоренко, Ю. М. Ніколенко, О. М. Діденко та ін.; За наук. ред. В. Г. Федоренка; М-во освіти і науки України. - К.: Алерта, 2005. - 510 с.

11. Основи економічної теорії : Підручник / О. О. Мамалуй, О. А. Гриценко, Л. В. Гриценко та ін.; За заг. ред. О. О. Мамалуя; М-во освіти і науки України. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 478 с.

12. Предборський В. А. Економічна теорія : Підручник для студентів вищих навчальних закладів / В. А. Предборський, Б. Б. Гарін, В. Д. Кухаренко; Під ред. В. А. Предборського. - К.: Кондор, 2003. - 491 с.

13. Уразов А. Основи економічної теорії : Навчальний посібник / Міжрегіон. академія управління персоналом, Житомирський ін-т МАУП. - К.: МАУП, 2005. - 323 с.