Економічна термінологія

Вступ

Упродовж двох останніх століть українська термінологія перебуває в центрі уваги дослідників, практиків і прихильників національного відродження. Українська мова посідає гідне місце серед інших мов світу та повністю придатна для формування наукового стилю. Проте через історичні обставини й політичні маніпуляції вона не завжди могла вільно виконувати свої безпосередні функції в різних сферах суспільного життя.

Спеціальна лексика економічної сфери охоплює не лише терміни, а й номенклатурні позначення. Тому одним із важливих завдань загального термінознавства є визначення критеріїв, за якими ці одиниці можна розрізняти, виокремлюючи власне терміни як основу терміносистеми.

Питання співвідношення цих понять у термінознавстві є не менш дискусійним, ніж питання про природу самого терміна. У науці існують два протилежні підходи до цієї проблеми. Зокрема, Л. Капанадзе вважає, що межу між терміном і номенклатурним знаком провести практично неможливо. Подібну думку висловлюють Р. Кобрин, О. Моїсеєв, Н. Родзевич та інші дослідники.

Актуальність теми зумовлена тим, що економічна термінологія, яка відображає поняттєвий апарат соціально орієнтованої економіки, досі не була предметом комплексного аналізу в українському мовознавстві. Соціально-економічна лексика частково розглядалася в працях П. Коваліва, А. Москаленка, Л. Жовтобрюха, М. Худаша, Ф. Ткача, А. Бурячка, Л. Полюги, Т. Панько та інших, переважно в аспекті вивчення номінацій на позначення класового поділу суспільства.

1. Засоби вираження спеціальних категорій, понять

Спеціальні реалії, категорії та поняття виражаються за допомогою вербальних і невербальних засобів. Вербальні засоби (від лат. verbalis — усний) — це слова, словосполучення, речення, тексти, що забезпечують інформаційний обмін у комунікації. Невербальні засоби — це немовні знаки комунікативного коду (жести, міміка, постава, одяг тощо), які разом із мовними використовуються для створення, передавання та сприйняття інформації.

Основним засобом репрезентації професійних знань виступає мова. Мовні одиниці мають адекватно відображати сутність категорій і понять науки, техніки та інших сфер професійної діяльності. Ядром мови професійного спілкування є терміни.

Термін (від лат. terminus — рубіж, межа) — це слово або словосполучення, яке позначає поняття певної галузі науки, техніки тощо.

У термінах фіксуються результати пізнавальної діяльності людини, а наявність термінології свідчить про завершальний етап наукового дослідження певного об'єкта.

Терміни окремої галузі знань сприяють формуванню єдиного інформаційного простору, що забезпечує відповідний вид спілкування: економічний, політичний, науковий, технічний тощо.

Термінологічна лексика різних галузей науки об'єднується у спеціальні лексичні підсистеми — терміносистеми, які будуються на основі синонімічних, гіпонімічних (позначення видових і родових понять), антонімічних та конверсивних відношень. Наприклад, правнича терміносистема є складною організацією спеціальних одиниць, неоднорідних за походженням і сутнісними характеристиками, яка вербально репрезентує комплекс правових понять. Основний фонд правничої термінології зосереджений у законодавчих актах. Саме вони визначають термінологічні еталони, на які орієнтуються правотворчі органи, що ухвалюють підзаконні акти. Головним джерелом основоположних актів є Конституція [4, c. 84-85].

Термінологія є індикатором наукового, соціально-економічного та культурного розвитку нації. Наприклад, право як регулятор правової поведінки виконує свою функцію тим ефективніше, чим точніше концептуально й лінгвістично виражені його констатації, приписи, дозволи та заборони. Удосконалення системи права завжди відбувається паралельно з удосконаленням правничої термінології. В українській мові термінологічна лексика та науковий стиль формувалися протягом століть під впливом європейської школи, насамперед Віденської, з урахуванням здобутків української філософської та мовознавчої думки. Основою термінотворення в новій українській мові було і залишається поєднання народних слів, здатних до термінологізації, з новотворами та необхідними запозиченнями. Передові діячі української культури завжди орієнтували термінотворення на національні джерела, оскільки особливості національного світогляду виявляються в науковій мові, де терміни відіграють ферментувальну роль. М. Драгоманов у своїх працях надавав перевагу термінам українського походження. Якщо такого терміна не існувало, вчений творив його сам. Він вважав, що думки слід висловлювати загальнонародною мовою (мовою «хлопів»). Про національну основу термінології говорив також І. Франко. Не заперечуючи наявність інтернаціональних компонентів у національних терміносистемах, вчений наголошував на їх асиміляції відповідно до структури національної мови. І. Огієнко розглядав загальнонародну мову як невичерпне джерело термінології. Він стверджував, що народна мова «ховає в собі силу найрізніших мовних перлин, часом навіть на означення тонких духовних переживань чи найрізніших термінів». У праці «Походження великодних виразів» вчений переконливо довів тісний взаємозв'язок книжної та народної традицій у термінотворенні. Основними способами творення термінів у сучасній українській мові є:

• спеціалізація загальновживаних слів, які наповнювалися специфічними значеннями у зв'язку з появою нових понять: сторона (трикутника), коло (геометрична фігура), біль (медичний термін), вина (правничий термін), злочин (правничий термін), часопис, дієслово, прикметник, особа, відмінок, наголос, речення, правопис;
• термінологічна деривація, тобто використання словотворчих засобів, характерних для української мови (опромінення, водогін, кровообіг, провідність, термостійкість, мікроорганізм, гіперфункція);
• запозичення з подальшою фонетичною та граматичною адаптацією іншомовних слів-термінів (функція, апперцепція, конвеєр, конвенція, орфографія, тембр, резонатор, казуїстика) [6, c. 59-60].

До термінів висуваються такі вимоги, як однозначність, дефінітивність, відсутність експресивно-оцінних нашарувань, стилістична нейтральність.

Сучасна українська термінологія активно поповнюється новими одиницями — переважно запозиченнями з англійської мови, наприклад: демпінг, маркетинг, менеджер, траст, файл, курсор, байт, інтерфейс тощо. Одним із продуктивних способів засвоєння таких запозичень є поєднання їх із власне мовними або давно запозиченими термінами, тобто утворення словосполучень, наприклад: демпінгові ціни, клірингові розрахунки, маркетинговий аналіз, круглий лот тощо. Понад 70% термінів у різних терміносистемах — це словосполучення.

Кількість термінів у мові постійно зростає, а в деяких галузях науки навіть випереджає зростання загальновживаних слів української літературної мови. Це зумовлено інтенсивним розвитком науково-технічних знань, появою нових дисциплін. Отже, термінологія безпосередньо залежить від галузі науки, в якій використовується, та її розвитку. Водночас розвиток галузевих термінологій впливає на розбудову наукового стилю української мови загалом [1, c. 62].

2. Класифікація використання економічної термінології

Залежно від сфери використання терміни поділяються на загальнонаукові, міжгалузеві та вузькогалузеві.

Загальнонаукові терміни. Ці терміни використовуються в усіх галузях знань. Вони позначають логіко-філософські категорії, що мають гносеологічну (пізнавальну) універсальність, а також нові категорії та поняття, які виникли внаслідок інформатизації науки і суспільства, інтеграційних процесів у різних галузях знань: елемент, функція, гіпотеза, інформація, система, програма, структура, діапазон, документ, справа, закон тощо. Загальнонаукові терміни є основою для теоретизації науки, універсалізації наукових засобів і професійної мови загалом. Використання загальновживаних термінів може створювати певні труднощі, оскільки в них найчастіше виникає полісемія. У мові окремих галузей знань вони конкретизуються переважно шляхом поєднання з прикметником: система — центральна нервова система (біол.), амальгамна система (хім.), екологічна система (еколог.), томографічна система (мед.), державна система (політ.), граматична система (лінгв.), кредитна система (фін.), кріпосницька система (іст.), мажоритарна система (юр.), мажорно-мінорна система (муз.), реєстраційна система (соціол.), система нервюр (архіт.), теософська система (рел.), господарсько-правова система (ек., юр.) та ін. Характерною ознакою загальнонаукових термінів є схильність до утворення антонімічних пар: абстрактне і конкретне, необхідність і випадок, можливість і дійсність, причина і наслідок, еволюція і революція та ін.

Міжгалузеві терміни. Виникнення цих термінів пов'язане з інтеграційними процесами у розвитку сучасної науки та появою міждисциплінарних комплексів. До міжгалузевих термінів належать назви узагальнених, базових понять, спільних для певного комплексу наук або для більшості наук, які входять до цього комплексу. Ці поняття часто є основою для формування більш конкретних видових понять та термінів на їх позначення: звук (вет., мед.) — амфоричний звук, везикулярний звук, легеневий звук, перкуторний звук, глухий звук; звуковий (подразник), звукосприйняття (біол.), звукоізоляція (мед.) [3, c. 114-116].

Вузькоспеціальні терміни. Ці терміни позначають специфічні для кожної галузі поняття та категорії. У них відображається специфіка професійної діяльності, зокрема: самостійна сфера діяльності (назви наукових дисциплін, галузей техніки, технології виробництва, найменування досліджуваних проблем); об'єкт діяльності (наука (наукова праця, наукова творчість), мова (мовознавство), література (літературознавство), мистецтво (мистецтвознавство), віруси (вірусологія), енергія сонця (геліоенергетика) тощо); суб'єкт діяльності (мовознавство — мовознавець, літературознавство — літературознавець, мистецтвознавство — мистецтвознавець); засоби діяльності (знаряддя діяльності (датчики, мікропроцесори, термінали, модулятори, лазери тощо); процеси діяльності (радіолокація, проектування, конструювання, діагностика тощо); методи діяльності (численні методи алгебри, численні методи аналізу тощо); виміри (виміри геометричних величин, виміри тиску, температурні виміри, біологічні і біомедичні виміри); продукти діяльності (широке коло різного роду результатів діяльності). Одні й ті самі терміни можуть одночасно належати до двох груп, наприклад бути засобом діяльності і результатом діяльності. Серед спеціальних термінів виділяють правничі, економічні, медичні, судово-психіатричні, технічні, фізичні, музичні та ін. Так, вузькоспеціальними термінами правничої системи є такі слова: законопроект, юридична особа, вирок, підсудний, правозастосування, правочинність, правовідносини.

Ці терміни і в правовій науці, і в правозастосуванні мають лише те значення, яке закріплене за ними у галузі права. У науці про музику, в її історії і найрізноманітніших формах вияву функціонують такі вузькоспеціальні терміни: акордика, нотографія, органологія, органографія, інструментознавство тощо. Розмежовувати загальнонаукові та вузькоспеціальні терміни часом буває складно. Наприклад, слова доказ, справа, дія, засідання вживаються в багатьох сферах професійної діяльності, але в законодавчому тексті вони набувають специфічного змісту [5, c. 57-59].

Крім термінів, у мові професійного спілкування використовуються також професіоналізми.

Професіоналізм (від лат. proffesio — фах) — це слово або вислів, притаманні мові певної професійної групи.

До власне професійної лексики належать слова, які використовуються групами осіб для позначення предметів і понять, безпосередньо пов'язаних із їх професійною діяльністю або родом занять. Професіоналізмам властивий високий ступінь диференціації в називанні знарядь і засобів виробництва, продуктів виробництва та їх складових частин, деталей, різних дій, процесів і супровідних умов, пов'язаних із певною сферою діяльності. Наприклад, у словнику рибалок є велика кількість спеціальних назв човнів та їх частин, неводів, найменувань вітрів залежно від сили, напряму тощо. Професіоналізми, на відміну від термінів, виникають стихійно і в переважній більшості не набувають значного поширення в літературній мові. Однак окремі з них мають потенційні можливості для термінологізації, тому відповідні слова фіксуються у складі галузевих термінологій.

У термінологічному полі соціально орієнтованої економіки функціонують терміни різних галузей знань. Ядро цього термінополя становлять терміни соціальної економіки (їх небагато): соціальна ринкова економіка, соціально-економічний інститут, соціально-економічна функція (держави), соціально-трансфертна функція (держави), соціальний порядок, економічний порядок, конкурентний порядок, соціально-економічні відносини, соціальна технологія, соціальна ефективність тощо. У семантичній структурі цих термінів ключовими є семи "соціальний" та "економіка". Периферію досліджуваного термінополя складають терміни, пов'язані із соціальною економікою лише диференційними семами. До них зокрема належать терміни загальнонаукові (структура, функції, процес), філософські (метод пізнання, діалектика), економічні (виробництво, обмін, розподіл), юридичні (повноваження, порушник), фізичні (об'єм, тиск), математичні (математична модель, коефіцієнт), загальносоціологічні (соціальна структура, соціальна роль), економсоціологічні (споживацька поведінка, підприємництво), соціально-психологічні (колектив, особистість) тощо. Велика кількість запозичених термінів — своєрідна риса соціально-економічної термінології. Цей факт пояснюється тим, що соціальна економіка почала формуватися в умовах, коли система суспільних наук уже існувала впродовж тривалого часу. Але в межах термінополя соціальної економіки зміст та інтерпретація більшості запозичених термінів змінилися. Наприклад, термін мотивація поведінки в загальній соціології фіксується з двома лексико-семантичними варіантами: 1. Осмислення індивідом ситуації, вибір та оцінка різних моделей поведінки, результатів, які передбачаються, і на цій основі формування мотивів; 2. Відносно стабільна система мотивів, що визначає поведінку певного суб'єкта. Натомість у соціальній економіці з цим терміном пов'язують лише ті види поведінки, які пояснюють дії індивіда як суб'єкта соціально-економічних відносин [7, c. 115-117].

У результаті аналізу економічної термінології було виявлено, що: а) існування багатозначних соціально-економічних термінів не сприяє системній організації СЕТ і є, з одного боку, свідченням розвитку поняттєвої системи соціально орієнтованої економіки, а з другого — частковим виявом загальнолінгвістичної тенденції до економії мовних ресурсів. Найефективнішим гарантом термінологічної моносемії здебільшого виступає контекст; б) соціально-економічні терміни-синоніми відносяться до одного денотата і відрізняються відмінностями в ідеографічному плані, значенням словотвірних формантів, особливостями функціонування та ступенем сучасності; в) основна частина соціально-економічних термінів-омонімів виникла внаслідок дивергенції; г) антонімія в СЕТ в основному не відрізняється від аналогічного явища в загальновживаній мові, проте більшою мірою залежить від предметно-поняттєвої сфери.

Економічна термінологія з погляду способів термінотворення залежить від поняттєвих зв'язків термінів. Для неї актуальні ті самі способи номінації, що й для загальновживаної лексики: лексико-семантичний, морфологічний, синтаксичний та запозичення, що пояснюється тим, що СЕТ для творення матеріальних знаків-термінів використовує перевірені й усталені прийоми. Своєрідність спеціальної лексики виявляється в неоднаковій продуктивності названих способів, а також у різній регулярності використання певних словотворчих моделей, у спеціалізації словотворчих засобів тощо.

Отже, засвоєння термінології відповідної галузі знання є одним із перших кроків в оволодінні мовою професійного спілкування. Терміни дають змогу точно, чітко, ясно, лаконічно висловлювати думки та адекватно передавати сутність категорій і понять економіки [2, c. 121-123].

Висновки

Термінологія соціально орієнтованої економіки — це функціонуюча цілісна система, розвиток якої значною мірою детермінований розвитком понять цієї науки.

Підсумовуючи, ще раз наголошуємо на тому, що наукова економічна термінологія і комерційні номенклатурні одиниці — це різні речі, які необхідно розмежовувати. Основними критеріями диференціації є понятійність для термінів та предметність для прагмонімів.

На основі діахронно-синхронного аналізу було встановлено, що економічна термінологія належить до однієї з найстаріших мікросистем у складі сучасної української літературної мови. Впродовж історичного поступу СЕТ пройшла складний шлях свого становлення і розвитку. Перші назви на позначення соціально-економічних понять виникли в час, коли номінативні одиниці творилися в переважній більшості стихійно, роль свідомого чинника була незначною. Впродовж століть СЕЛ збагачувалася як кількісно, так і якісно. Говорити про соціально-економічні терміни як елементи соціально-економічної терміносистеми можна лише з другої половини ХІХ ст., з часу, коли під соціально-економічні назви почали "підводитися" наукові визначення. На цей період (60-і роки ХІХ ст.) припадає початок свідомої роботи над українською термінологією. Систематична робота над українською, зокрема соціально-економічною термінологією, почалася в перші десятиліття ХХ ст. Проте репресивні заходи щодо української мови, надмірна орієнтація на російську мову порушили природну еволюцію СЕТ, через що на сьогодні особливо гостро постала проблема перегляду її термінологічного складу з погляду відповідності соціально-економічних термінів системі сучасної української літературної мови, повернення вдалих номінативних засобів, вилучених із терміносистеми в минулі десятиліття з ідеологічних міркувань.

Список використаної літератури

1. Голошубова Н. Термінологічне забезпечення теорії та практики торгівлі // Економіка України. - 2005. - № 4. - С. 60-66

2. Гриценко Т. Українська мова та культура мовлення: Навчальний посібник/ Тетяна Гриценко,; М-во освіти і науки України, Нац. аграрний ун-т. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 533 с.

3. Кисіль Г. Культура сучасної української мови: Навчальний посібник/ Ганна Кисіль, Микола Кучинський,. - К.: Міленіум, 2005. - 269 с.

4. Культура фахового мовлення: Навчальний посібник/ Ред. Надія Бабич,. - Чернівці: Книги-ХХІ, 2006. - 495 с.

5. Мацько Л. Культура української фахової мови: Навчальний посібник/ Любов Іванівна Мацько, Лариса Вікторівна Кравець. - К.: Вид. центр "Академія", 2007. - 359 с.

6. Мацюк З. Українська мова професійного спілкування: Навчальний посібник/ Зоряна Мацюк, Ніна Станкевич,. - К.: Каравела, 2005. - 351 с.

7. Сопко В. В. Економіко-правові основи й напрями уніфікації й адаптації термінології бухгалтерського обліку та контролю до потреб міжнародної стандартизації // Фінанси України. - 2006. - № 8. - С.113-124