Економічна теорія як предмет

Вступ

Будь-яка наука має власний предмет дослідження. Споріднені науки поєднуються через спільний об'єкт вивчення: так, економічні дисципліни об'єднує аналіз функціонування народного господарства. Головне завдання кожної науки — виявити та пізнати об'єктивні закони природи або суспільства. Для цього вона використовує як загальнонаукові, так і специфічні методи, що сформувалися впродовж історичного розвитку. Детальніше розглянемо теорії та методи, які застосовують для аналізу соціально-економічних процесів.

В економічній літературі відсутнє єдине трактування сутності ринку. У повсякденному розумінні ринок — це передусім простір (місце, територія, зона), де відбувається купівля-продаж товарів. Таким простором може бути торговельна зала магазину чи біржі, територія міського або сільського ринку, межі адміністративного району, держави чи навіть кількох країн, а також уся територія світу. За територіальною ознакою ринок поділяють на місцевий, національний, регіональний та світовий.

Чимало економістів трактують ринок як фазу обміну в межах процесу відтворення. Відтворення, тобто безперервне повторення й оновлення виробництва, охоплює чотири стадії: виробництво, розподіл, обмін і споживання. З цих чотирьох елементів ринок охоплює лише один — обмін. В економічній науці можна зустріти й інші визначення ринку: окремі дослідники ототожнюють його з торгівлею або зі сферою обігу.

1. Предмет економічної теорії

Перед кожною наукою постає завдання аналізувати реальні процеси та факти, виявляти внутрішні взаємозв'язки, визначати закономірності й тенденції змін явищ. Це стосується й економічної теорії. Історія її становлення демонструє постійний пошук цілісного системного аналізу економічного життя суспільства, прагнення описати, пояснити та передбачити тенденції розвитку, з'ясувати закони економічного життя й обґрунтувати способи найбільш раціональних економічних рішень.

Економічна теорія завжди викликала інтерес у вчених та освічених людей. Джордж Гордон Байрон свого часу зауважив: «Якби я міг повернутися й прожити заново нерозумно втрачені роки, то всі періоди ясної свідомості присвятив би не римуванню, а есе на тему політичної економії». Марк Твен стверджував, що «знання політекономії — першооснова вмілого керування державою. Наймудріші люди всіх часів присвячували цьому предмету всю велич свого генія, життєвий досвід, пізнання». Жорж Сіменон передбачав: «Я давно передбачив, що настане день, коли політична економія очолить усі науки». Відомі американські професори Пол А. Самуельсон і Вільям Д. Нордгаус зазначають, що економічна теорія — це «не лише корисна наука, а й захоплююча сфера знання. Покоління студентів, часто несподівано для себе, відкривали, якою захоплюючою може бути теорія економіки».

Питання предмета економічної теорії залишається дискусійним. Різні школи пропонують власні визначення. Перші уявлення зводилися до того, що вона вивчає створення й використання матеріальних благ, тобто є наукою про багатство. Витоки такого підходу простежуються в роботах Анна Р. Ж. Тюрго, Адама Сміта та Альфреда Маршалла.

Дискусії серед економістів тривають і сьогодні. Останніми роками поширюється підхід, що ґрунтується на понятті «обмежених ресурсів». У підручнику Кемпбелла Р. Макконнелла і Стенлі Л. Брю, який витримав одинадцять видань, зазначено, що економічна теорія досліджує проблеми ефективного використання обмежених виробничих ресурсів або управління ними з метою максимального задоволення матеріальних потреб людини.

Однак економічна теорія — наука широкого плану. Її багатогранність спонукає окремих авторів перелічувати можливі визначення предмета. Професор П. Самуельсон наводить такі варіанти:

1. Наука про види діяльності, пов'язані з обміном і грошовими угодами між людьми.
2. Наука про використання людьми рідкісних та обмежених продуктивних ресурсів (земля, праця, товари виробничого призначення, наприклад, машини й технічні знання) для виробництва різних товарів (таких, як пшениця, яловичина, пальто, концерти, шляхи, яхти) і розподілу їх між членами суспільства з метою споживання.
3. Наука про щоденну ділову життєдіяльність людей, досягнення ними засобів до існування й використання цих засобів.
4. Наука про те, як людство розв'язує свої завдання у галузі споживання і виробництва.
5. Наука про багатство.

Цей перелік можна значно розширити. Узагальнюючи різні підходи, П. Самуельсон і В. Нордгаус формулюють визначення так: «Економічна теорія вивчає, як суспільство використовує обмежені ресурси, щоб виробляти різні товари, і розподіляє їх серед людей» [4, c. 34-36].

Отже, загальноприйнятого визначення предмета економічної теорії не існує, хоча більшість економістів погоджуються, що це універсальна наука про проблеми вибору ресурсів та економічну поведінку людей. Напрошується висновок про необхідність обґрунтування економічної теорії як суспільної науки, що вивчає поведінку людей і груп у виробництві, розподілі, обміні та споживанні матеріальних благ з метою задоволення потреб при обмежених ресурсах.

Об'єктом вивчення економічної теорії є аналіз взаємозв'язку механізму функціонування ринку з наявністю досконалої та недосконалої конкуренції, ступеня монополізованості окремих господарських сфер, шляхів і способів економічного реформування ринкових відносин. Відновлення виробництва та його економічне зростання відбувається на індивідуальному рівні (рівні фірми) і в суспільному масштабі. Тому структурно економічна теорія поділяється на мікроекономіку та макроекономіку.

Мікроекономіка досліджує поведінку окремих виробників, економічні закономірності формування підприємницького капіталу та конкурентного середовища. У центрі її аналізу — ціни окремих товарів, витрати, ціноутворення, мотивація праці тощо. Макроекономіка вивчає функціонування національної економічної системи. Об'єктом її дослідження є національний продукт, загальний рівень цін, інфляція, зайнятість тощо. Мікроекономіка та макроекономіка взаємопов'язані в реальному економічному середовищі та взаємодіють одна з одною.

Перше приблизне визначення предмета економічної теорії можна отримати з тих явищ і процесів, які вона вивчає. Однак такий підхід не дає чіткого наукового визначення, оскільки, по-перше, перелік явищ і процесів завжди можна продовжити, і він у такому розумінні необмежений; по-друге, економічні явища та процеси лише вказують на зовнішні форми, що розвиваються на єдиній основі та суті. Наукове визначення має звести всі економічні явища до єдиної основи, показати його специфіку та межі. Розглянемо, наприклад, паперові гроші. Чому шматочки паперу, надруковані державою, є грошима? Що робить їх грошима? Очевидно, що вони виступають грошима тому, що в обмін на них можна отримати наявні в продавців товари. Продавці візьмуть шматочки паперу й дадуть відповідну їх кількості кількість товару. Грошима шматочки паперу роблять відносини людей до них і за їхньою допомогою один з одним. Якщо ці відносини припиняються, гроші перетворюються на простий папір. Щоб переконатися в цьому, достатньо спробувати, наприклад, у США чи Німеччині придбати товар за українські гривні чи російські карбованці. Продавці їх просто не приймуть до оплати. Це свідчить про те, що гроші є однією з форм економічних відносин, тобто відносин між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання благ. Будь-який товар, наприклад, костюм, стає товаром завдяки тому, що один економічний суб'єкт його продає, а інший купує, тобто через економічні відносини між суб'єктами. Без економічних відносин костюм — просто костюм, але не товар. Те саме можна сказати про будь-яке інше економічне явище. Усі вони становлять різні форми економічних відносин. Економічна теорія покликана насамперед виявити, які економічні відносини ховаються за тим чи іншим економічним явищем. Отже, предметом економічної теорії є насамперед економічні відносини [8, c. 63-66].

Економічні відносини багаторівневі. Найглибші рівні економічних відносин виступають як незалежні від волі та свідомості людей. Це матеріальні виробничі відносини, наприклад, вартість як суспільно необхідні витрати праці на виробництво товару. Можна продати авторучку за вищою чи нижчою ціною — це залежить від волі продавця та покупця. Але ні той, ні інший не може вплинути на кількість суспільно необхідної праці, уже втіленої в товарі. Тому вартість — матеріальне, незалежне від волі та свідомості людей відношення, а ціна — ідеальне, залежне від волі людини. Чим ближче економічні відносини до поверхні суспільства, тим більша їхня залежність від свідомої діяльності людини й тим більше можливостей у людей впливати на них, обирати між різними варіантами здійснення економічних процесів.

В економіці люди стикаються насамперед із проблемою вибору способів задоволення своїх потреб за допомогою ресурсів, які завжди обмежені. Потреби завжди зростають швидше від виробничих можливостей, хоча в процесі розвитку збільшуються й ті, й інші. Існує досить стійка залежність, що відображає розширення кола потреб та їхнє якісне вдосконалення, названа законом підвищення потреб. Мета будь-якої економічної діяльності — прагнення задовольнити різноманітні потреби. Використовуючи обмежені ресурси, люди здійснюють вибір способів задоволення потреб, вступають у відносини з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання благ. Усе це має бути відображено у визначенні предмета економічної теорії.

Важливе значення для розгляду предмета економічної теорії має правильне розуміння співвідношення виробництва, розподілу, обміну та споживання. На перший погляд, це фіксація послідовних фаз руху продукту від виробництва через розподіл і обмін до споживання. Такий зв'язок справді існує, але він зовнішній, поверхневий. За ним ховаються глибші взаємозалежності. При ретельнішому розгляді виявляється, що споживання — не лише остання фаза руху продукту, а й внутрішній момент самого виробництва. Адже у виробництві споживаються засоби виробництва (знаряддя праці, сировина, матеріали тощо) та робоча сила людини (її фізична, розумова енергія та ін.). Це продуктивне споживання. З іншого боку, процес споживання створених благ виробляє саму людину, відновлює її сили, втрачену енергію, здатність до праці. Тому не лише виробництво включає споживання, а й споживання є виробництвом. Це внутрішні зв'язки виробництва та споживання, але між ними існують і зовнішні взаємозалежності [11, c. 87-89].

2. Шляхи стабілізації грошового обігу

Грошовий обіг — це безперервний рух грошей у сфері обігу та їх функціонування як засобу платежу й обігу. За його допомогою здійснюється розширене відтворення. Поряд із кредитом та фінансами він є складовою частиною єдиного грошового обороту й водночас становить самостійне економічне явище, що має свою специфіку та механізм впливу на економіку. Опосередковуючи рух реальних товарів і послуг у процесі суспільного відтворення, грошовий обіг потребує лише строго визначеної маси грошей.

За функціонування повноцінних грошей в обігу перебувала лише необхідна кількість грошових одиниць. Роль регулятора цієї кількості стихійно виконувала функція грошей як засобу нагромадження. Коли потреба в грошах зменшувалася, частина грошей випадала з обігу, перетворюючись у скарб; якщо ж потреба зростала, додаткова кількість грошей надходила в обіг зі скарбу. Функція засобу нагромадження скарбів відігравала роль привідних і відвідних каналів грошового обігу.

Однак в обігу, крім повноцінних грошей, із XVII ст. перебувають паперово-кредитні гроші, які підпорядковані закону обігу паперових грошей. Суть цього специфічного закону полягає в тому, що їхня кількість у сфері обігу має дорівнювати кількості золотих грошей, потрібних для нормального функціонування товарообороту. Кожен паперовий долар прирівнювався до золотого й мав таку саму купівельну ціну, як і золотий. Закон обігу паперових грошей діяв за умов, коли в основі грошової форми вартості лежало золото.

Із сформульованих законів випливає важливий принцип грошового обігу — обмеження грошової маси регулярними потребами обігу. Звідси випливає висновок, що у підтриманні рівноваги в економіці, збалансованості попиту та пропозиції важливу роль відіграє грошова маса. Остання виступає як сума купівельних та платіжних засобів, що обслуговують господарський обіг і належать державі, фірмам та окремим особам. У грошовій масі розрізняють: активні гроші, що застосовуються в готівковому та безготівковому обігу; пасивні (нагромадження, резерви, залишки на рахунках), які лише потенційно можуть використовуватися в угодах.

Зростання швидкості обігу грошей зумовлене також активним втручанням держави у процес відтворення капіталу, зростанням одержавлення кредитно-фінансової сфери та розвитком кредитної системи, вдосконаленням безготівкових платежів. Так, якщо на початку 20-х років резервним банкам було потрібно 8 днів для виконання взаємних розрахунків, то в наш час — лише 2 дні. Швидкість обігу грошей зростає завдяки широкому впровадженню чеків. Депозитно-чекові операції обслуговують зараз приблизно 90% усіх грошових платежів США, а кожен чек у середньому 10 разів переходить з рук у руки. Факторами прискорення обігу грошей виступають розвиток функцій комерційного банківського кредиту, збільшення поточного споживчого кредиту та ін. [3, c. 149-152]

Регулювання грошового обігу проводиться здійсненням заходів, спрямованих на оздоровлення фінансів та збалансування бюджету.

Регулювання грошового обігу здійснюється на основі використання законів грошового обігу. Рівновага товарної й грошової маси залежить від трьох факторів: кількості проданих товарів, рівня товарних цін, швидкості обертання грошової одиниці. Усі ці фактори безпосередньо залежать від стану й рівня виробництва, використання переваг суспільного поділу праці, рівня продуктивності праці. Закономірності тут такі: 1) чим розвинутіший суспільний поділ праці, тим більша кількість товарів продається; 2) чим вищий рівень продуктивності праці, тим нижчі вартість і ціна товарів. За золотовалютного обігу потрібна кількість грошей для безперешкодної реалізації товарів підтримується автоматично, бо скарби залежно від стану виробництва постійно діяли як відвідні й привідні канали для припливу або відпливу грошей з обігу.

Звичайно, найкращий спосіб підтримання збалансованості — швидке розширення якісної товарної маси в Україні, особливо за допомогою роздержавлення й приватизації, переведення державного сектора на засади комерційного розрахунку, підтримки соціально значущих галузей суспільного виробництва, розбудови економіки відкритого типу, інтегрованої у світовий простір. Цінова політика має орієнтуватися на вільні ціни світового ринку. Нормальну кількість грошей для підтримки даної товарної маси забезпечить внутрішня, а потім зовнішня конвертованість національної грошової одиниці.

Більш ефективною є політика прискорення швидкості обертання грошової маси, якої можна досягти, скажімо, переходом до щотижневих виплат заробітної плати, широким упровадженням кредитних грошей та розширенням безготівкових розрахунків, введенням електронних карток споживача та іншими заходами. Усе це дало б змогу проводити гнучку політику грошового обігу, своєчасно вилучати надлишкову масу грошей з обігу й підтримувати фінансову стабільність.

Величезні потенційні можливості криються в забезпеченні бездефіцитного державного бюджету України та ліквідації невпинної кредитної експансії.

Отже, Національний банк України повинен ефективно виконувати свою головну функцію регулятора грошового обігу [7, c. 174-177].

3. Суть та функції ринку

Ринок — синтетична категорія, за допомогою якої визначаються різноманітні за змістом і параметрами явища. Історично слово «ринок» характеризувало певне місце, де продавалися та купувалися товари. Як правило, це була торгова площа в центрі міста або спеціально обладнане приміщення, де зустрічалися продавці (власники товару) і покупці (власники грошей). Тут у результаті досягнутої домовленості встановлювалися ціни на товар, який в обмін на гроші переходив у руки покупця.

Унаслідок розвитку засобів зв'язку необхідність певного фізичного місця зустрічей для взаємодії продавців та покупців стає несуттєвою. Учасники товарно-грошових відносин одержують можливість контактувати й вирішувати свої проблеми іншим чином. «За наявності сучасних засобів зв'язку і транспорту, — пише Ф. Котлер, — купець може ввечері дати рекламу товару по телебаченню, зібрати сотні замовлень по телефону і вже на наступний день розіслати товари поштою, не вступаючи у фізичний контакт з покупцем».

Саме тому сьогодні економісти під терміном «ринок» розуміють будь-яку впорядковану структуру, що забезпечує нормальну взаємодію продавців і покупців. Так, автори відомого підручника пишуть, що ринок — це інститут або механізм, що зводить докупи покупців (пред'явників попиту) і продавців (постачальників) окремих товарів і послуг.

Це — вузьке тлумачення категорії «ринок». У широкому розумінні ринок означає певний спосіб організації економічного життя, характерними ознаками якого є: самостійність учасників економічного процесу; комерційний характер їхньої взаємодії; суперництво (конкуренція) господарюючих суб'єктів; формування економічних пропорцій під впливом динаміки цін та конкурентної боротьби; ціни, що складаються на основі попиту та пропонування.

Суспільне господарство, яке функціонує на цих засадах, називають ринковою економікою. Її антиподом є командна економіка, в якій діяльність господарюючих суб'єктів централізовано регулюється державою, народногосподарські пропорції формуються на базі директивних планів, а ціни встановлюються адміністративним шляхом.

Ринок є організаційною формою існування товарного виробництва. Історія останнього налічує близько 6 тис. років. Приблизно стільки ж років існує і ринок.

Якщо розглядати еволюцію ринку з точки зору суб'єктів ринкових відносин, то спочатку це були безпосередньо виробники і споживачі товарної продукції. Потім, у міру його розвитку й відокремлення в самостійні галузі торгівлі та грошового обігу, активними учасниками ринкових відносин стають торговельні й фінансові посередники: комерційні агенти, комівояжери, консигнатори, брокери, ділери та ін.

Названі суб'єкти, діючи на правах фізичних або юридичних осіб, відіграють дедалі зростаючу роль у ринковій економіці, і не випадково. Ринок являє собою складний механізм виявлення й узгодження економічних інтересів. Саме цим і займаються торгові й фінансові посередники. Вони вивчають стан справ із пропонуванням і попитом тих чи інших товарів, динаміку цін, установлюють ділові контакти, прогнозують ринкову ситуацію тощо.

Їхня діяльність вважається вкрай необхідною і високо оцінюється суспільством. Існує навіть думка, що в ринковому механізмі посередницькі ланки виконують роль керуючої системи.

Навпаки, в умовах командної економіки посередницька діяльність розглядається як другорядна, а то й зовсім небажана. Це зумовлено тим, що тут всеохоплюючим регулятором суспільного життя виступає державний апарат. Посередник же, котрий забезпечує незалежне функціонування господарств, своєю діяльністю об'єктивно протистоїть держапарату, загрожуючи самому його існуванню [14, c. 56-58].

Об'єктами ринкових відносин, тобто купівлі-продажу та конкуренції, є:

1. товари й послуги, у тому числі і засоби виробництва;
2. робоча сила, або праця;
3. земля та інші природні ресурси;
4. нерухомість: будівлі, споруди, житло;
5. такі економічні ресурси, як гроші, фінанси, кредит, цінні папери.

Далі в цій темі вивчаються такі категорії ринкових відносин, як ринок, попит, пропонування, ринкова ціна. Їм належить центральне місце у розгалуженій системі ринкових зв'язків.

Усвідомивши зміст ринкових відносин, потрібно перейти до з'ясування сутності ринку, попиту і пропонування. Ринок — економічна категорія, яка протягом останніх 300 років є центральною в економічній науці. У науковій і навчальній літературі наводиться чимало визначень категорії «ринок», що виражають ті чи інші сторони ринкових відносин. Так, у підручнику «Економікс» ринок розглядається як «...інститут або механізм, який зводить покупців (представників попиту) і продавців (постачальників) окремих товарів і послуг» [4, с. 61].

Найбільш узагальнюючим визначенням сутності ринку, на наш погляд, є таке: ринок — це обмін, що здійснюється відповідно до законів товарного виробництва і обміну. Дане визначення вказує на те, що:

1. ринок функціонує в тій фазі суспільного виробництва і відтворення, яка називається фазою обміну;
2. його регулюють такі закони, як загальний закон вартості [1, с 103—104], закон попиту, закон пропонування, закон конкуренції, закон граничної корисності, закон грошового обігу тощо.

Види ринку

Сучасна економіка являє собою синтез великої кількості взаємодіючих ринків. Їх підрозділяють на різні види залежно від умов діяльності суб'єктів ринкових відносин, відповідності чинному законодавству, за ознакою простору дії, об'єкта купівлі-продажу та ін.

Залежно від умов, у яких діють суб'єкти господарського життя, вирізняють вільний, монополізований і регульований ринки.

Вільний ринок — це ринок із великою кількістю виробників однорідної продукції, які не в змозі впливати на рішення один одного. У ньому немає обмежень в інформації про попит, пропонування, ціни, якість продукції тощо. Тут вільне ціноутворення, відсутні штучні бар'єри при входженні на ринок того чи іншого товару та виходу з нього.

Монополізований ринок — це ринок, для якого характерна незначна кількість виробників даного товару, застосовується його диференціація, існує дефіцит необхідної інформації, утруднений доступ до ресурсів, погоджуються дії учасників ринкових відносин. Регульований ринок — це ринок, який контролюється і регулюється державою за допомогою спеціальних заходів економічного та адміністративного характеру.

За ознакою простору дії вирізняють місцевий (у межах міста чи села), регіональний (певна територія якоїсь країни), національний і світовий ринки, а з точки зору відповідності чинному законодавству — легальний (офіційний) і тіньовий ринки.

Залежно від об'єктів купівлі-продажу розрізняють такі види ринків: товарів широкого вжитку, товарів промислового призначення, праці, цінних паперів, науково-технічних знань та ін.

Особливу класифікацію видів ринку застосовують фахівці з маркетингу. Вони розрізняють ринок продавця і ринок покупця. На першому більше влади мають продавці, а найактивнішими «діячами» вимушені бути покупці. На другому, навпаки, більше влади мають покупці й найактивнішими «діячами» вимушені бути продавці.

Залежно від того, хто є покупцем товару, що продається, і з якою метою він купується, розрізняють також споживчий ринок, ринки виробників, проміжних продавців, державних установ і міжнародний ринок.

Споживчий ринок — окремі особи і господарства, які купують товари для особистого споживання.

Ринок виробників — організації, що купують товари для використання їх у процесі виробництва.

Ринок проміжних продавців — організації, що купують товари для наступного перепродажу їх із прибутком для себе.

Ринок державних установ — державні організації, що купують товари або для наступного їх використання у сфері комунальних послуг, або для передачі цих товарів тим, кому вони потрібні.

Міжнародний ринок — покупці за межами країни, включаючи закордонних споживачів, виробників, проміжних продавців, держави і установи.

Кожен вид ринку, що згадувався, має свою інфраструктуру, свій набір інструментів, які забезпечують його життєдіяльність. Окремі види ринку не існують самі по собі. Усі вони пов'язані між собою, утворюючи розгалужену ринкову систему. Вона діє не тільки в межах тієї чи іншої країни, а й глобально, охоплюючи своїм впливом значну частину світового господарства [6, c. 105-107].

Висновки

Ринок — досягнення всього людства. Ринкове господарство є середовищем, «атмосферою», у рамках і за допомогою якого відтворюються і панують відносини товарного виробництва. Саме вони і є тим «робочим одягом», у якому діють економічні закони товарного суспільного виробництва.

З політико-економічної точки зору ринкове господарство є обов'язковим, невід'ємним компонентом товарного виробництва. Отже, природа, економічний зміст, функції і структура ринкової господарської системи зумовлюються товарним виробництвом, його принципами та законами.

У сучасній науковій літературі, у політичних та законодавчих документах поняття «ринкове господарство» нерідко ототожнюється з такими поняттями, як «ринок», «ринкова економіка», «ринкова організація виробництва». Ці поняття в цілому можна використовувати як тотожні для економічних систем, господарська діяльність яких ґрунтується на конкуренції.

Ринкова економіка передбачає свої відповіді на основні економічні запитання: «Що і в якому обсязі виробляти?», «Як виробляти?», «Для кого призначена вироблена продукція?», «Який життєвий цикл виробленого товару?». На більшість цих запитань ринкові відносини відповідають таким чином:

• виробляється те, на що є попит;
• виробляється стільки, яка величина попиту;
• виробляється продукція для того, у кого є гроші;
• виробляється на основі технології, яка зумовлює зменшення витрат, і т. д.

Список використаної літератури

1. Білецька Л. В. Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка : Навчальний посібник / Л. В. Білецька, Л. В. Білецький, В. І. Савич; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 651 с.

2. Дзюбик С. Основи економічної теорії : Навчальний посібник / Степан Дзюбик, Ольга Ривак. — К.: Знання, 2006. — 481 с.

3. Економічна теорія : Підручник / В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 779 с.

4. Економічна теорія. Політекономія : Підручник / Віктор Базилевич, Віктор Попов, Катерина Базилевич та ін.; За ред. В. Д. Базилевича. — 3-тє вид., доп. і перероб. — К.: Знання-Прес, 2004. — 615 с.

5. Крупка М. Основи економічної теорії : Підручник / Михайло Крупка, Петро Островерх, Сергій Реверчук; Львівський нац. ун-т ім. І. Франка. — К.: Атіка, 2001. — 343 с.

6. Лановик Б. Економічна теорія : Курс лекцій / Богдан Лановик, Микола Лазарович. — 6-те вид., стереотип. — К.: Вікар, 2006. — 405 с.

7. Мочерний С. Економічна теорія для менеджерів : Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Степан Мочерний, В. М. Фомішина, О. І. Тищенко. — Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. — 624 с.

8. Основи економічної теорії : Політекономічний аспект: Підручник / Відповідальний ред. Г. Н. Климко. — 5-те вид., виправлене. — К.: Знання-Прес, 2004. — 614 с.

9. Основи економічної теорії : Посібник / В. О. Рибалкін, М. О. Хмелевський, Т. І. Біленко та ін. — К.: Академія, 2002, 2003. — 351 с.

10. Основи економічної теорії : Підручник / В. Г. Федоренко, Ю. М. Ніколенко, О. М. Діденко та ін.; За наук. ред. В. Г. Федоренка; М-во освіти і науки України. — К.: Алерта, 2005. — 510 с.

11. Основи економічної теорії : Підручник / О. О. Мамалуй, О. А. Гриценко, Л. В. Гриценко та ін.; За заг. ред. О. О. Мамалуя; М-во освіти і науки України. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 478 с.

12. Предборський В. А. Економічна теорія : Підручник для студентів вищих навчальних закладів / В. А. Предборський, Б. Б. Гарін, В. Д. Кухаренко; Під ред. В. А. Предборського. — К.: Кондор, 2003. — 491 с.

13. Рудавка С. І. Основи економічної теорії : Навчальний посібник / С. І. Рудавка, Л. Б. Ольшевський; За ред. С. І. Рудавки. — 3-є вид., перероб. і доп. — Вінниця: Тезис, 2003. — 340 с.

14. Уразов А. Основи економічної теорії : Навчальний посібник / Міжрегіон. академія управління персоналом, Житомирський ін-т МАУП. — К.: МАУП, 2005. — 323 с.