Економічна теорія „недосконалої конкуренції” Дж. Робінсон

Вступ.

1. Базові засади концепції „недосконалої конкуренції” Дж. Робінсон.

2. Зміст теорії недосконалої конкуренції Дж. Робінсон.

Висновки.

Перелік використаних джерел.

Вступ

Джоан Вайолет Робінсон (1903—1983) — всесвітньо визнана жінка-економіст, яскрава постать Кембриджської школи. У 1965—1971 роках вона обіймала посаду професора Кембриджського університету. Під час навчання в Кембриджі її викладачем був А. Маршалл, що суттєво вплинуло на її довоєнну наукову творчість. Будучи послідовницею маршалліанської традиції, у своїх ранніх роботах Дж. Робінсон зосереджувалася на мікроекономічних аспектах господарювання. Саме до таких досліджень належить її відома праця „Економічна теорія недосконалої конкуренції” (1933), яка водночас розвиває та заперечує деякі постулати теорії Маршалла.

Варто зауважити, що наукові погляди Дж. Робінсон з часом еволюціонували: у 50-х роках вона розробила власну макроекономічну модель зростання у книзі „Нагромадження капіталу” (1956), творчо переосмисливши марксистські схеми відтворення („Нариси з економічної теорії К. Маркса” (1942)). На початку 70-х років під її орудою сформувалася Кембриджська школа посткейнсіанства, яка критично аналізувала ортодоксальну економічну думку. У цей період у роботі „Економічні єресі” (1971) вона різко критикує неокласичну теорію граничної продуктивності та концепцію функціонального розподілу доходів, закладаючи методологічні основи лівого кейнсіанства.

Інноваційність підходу Дж. Робінсон полягала в аналізі ціноутворення за умов, коли кожен виробник виступає монопольним власником власного продукту.

1. Базові засади концепції „недосконалої конкуренції” Дж. Робінсон

Джоан Вайолет Робінсон (1903—1983) здобула освіту в Кембриджському університеті, де й розпочала свою викладацьку діяльність. Уся її наукова кар'єра була нерозривно пов'язана з кембриджською школою, засновником якої був А. Маршалл. Її головна робота, що базується на неокласичних засадах, — „Економічна теорія недосконалої конкуренції” — принесла їй світове визнання.

У 1933 році Робінсон опублікувала свою книгу „Економічна теорія недосконалої конкуренції”, і в той самий час з'явилася праця Чемберліна „Теорія монополістичної конкуренції: реорієнтація теорії вартості”. Обидва дослідники працювали над практично однаковою проблематикою, хоча й з дещо різних позицій, проте їхні висновки були близькими за суттю та значенням.

Вони переосмислили теоретичні уявлення про функціонування ринку та розвиток економіки, механізми формування витрат і цін, закономірності взаємодії попиту та пропозиції. Вони обґрунтували можливість досягнення економічної рівноваги через ринкові механізми, виходячи з того, що монополія не усуває конкуренцію, а лише видозмінює її форми.

Основним методом дослідження Дж. Робінсон є частково-рівноважний підхід до аналізу досконалої та недосконалої конкуренції. За досконалої конкуренції виробник нарощує обсяги виробництва до моменту зрівняння граничних витрат із ціною. В умовах недосконалої конкуренції кожен виробник є своєрідним монополістом, якому загрожує лише те, що споживачі можуть обрати продукцію конкурента. Дж. Робінсон доводить, що в такій ситуації вигідним стає скорочення виробництва, що зумовлюється збільшенням кількості покупців, витісненням конкурентів та високими цінами на товари-субститути.

Недосконала конкуренція характеризується схильністю до захисних заходів та стимулює спеціалізацію, що дозволяє реалізувати економію від масштабу. „Всюди можна спостерігати дію тенденції до монополізації, що проявляється в програмах обмежень, системах квотування, раціоналізації, зростання гігантських компаній”. За недосконалої конкуренції обсяг випуску зазвичай нижчий за конкурентний рівень, що призводить до тенденції зростання цін.

Недосконала конкуренція сприяє ціновій дискримінації, яка виникає, коли ринки ізольовані географічно або тарифними бар'єрами, а переміщення товарів потребує значних витрат. Існують також випадки „ненавмисної” дискримінації, коли товари реалізуються за спеціальними замовленнями або за системою знижок. Отже, Дж. Робінсон вважає причинами цінової дискримінації відмінності товарів за якістю, торговою маркою, оформленням, тобто все те, що Е. Чемберлін називав диференціацією продукту та вважав основою монополії[9, c. 54-55].

Особливу увагу дослідниця приділяла механізму ціноутворення в ситуації, коли виробник є монопольним власником продукції, а покупець змушений купувати товар за ціною, встановленою продавцем, яка забезпечує монопольний прибуток.

Серед типів ринкових структур Дж. Робінсон проаналізувала чисту монополію, монопсонію та олігополію.

Чиста монополія — це ситуація, за якої одна фірма є єдиним виробником (продавцем) продукту, що не має близьких замінників. Виникнення чистої монополії пов'язане з бар'єрами входження в галузь, монополією на сировину тощо. Фірма-монополіст має повний контроль над ціною. Враховуючи, що монополія є не лише ринковим явищем, а й результатом висококонцентрованого виробництва, Дж. Робінсон вказувала на ефект економії від масштабу. З розширенням виробництва знижуються постійні витрати на одиницю продукції, що забезпечує економію сукупних витрат фірми.

Олігополія — ринковий стан, що характеризується невеликою кількістю потужних фірм-виробників зі значними обсягами виробництва (найпоширеніша ситуація, на думку Дж. Робінсон). Особливістю олігополії є взаємозалежність фірм, яка визначає специфіку ціноутворення — кожна фірма галузі „приречена” враховувати поведінку та реакцію конкурентів.

Монопсонія — тип ринкової структури, що характеризується монополією єдиного покупця певного товару. В умовах недосконалої конкуренції, як довела Дж. Робінсон, можлива ситуація, коли ринок виступає не як сукупність багатьох конкуруючих покупців, а як єдине об'єднання покупців. Цю ситуацію концентрації попиту, коли на ринку діє багато дрібних продавців і один-єдиний покупець, вона назвала монопсонією, тобто монополією покупців. Монопсоністом може бути держава, яка здійснює закупівлю військової продукції за державними замовленнями; монопсоністом є велика корпорація, якщо вона нав'язує умови колективних договорів найманим працівникам, експлуатуючи працю; монопсоністом може стати потужна профспілка, дії якої щодо захисту прав робітників призводять до зменшення нормального прибутку власників підприємств[1, c. 432-435].

Основна відмінність полягає в тому, що Робінсон у своїй праці розглядає монополію (або олігополію) підприємства (фірми), а Чемберлін зосереджує увагу на монополії продукту (товару).

Виходячи з цього, Дж. Робінсон формулює теорію недосконалої конкуренції, згідно з якою монополія впливає лише на ринкове співвідношення попиту і пропозиції, створює можливість впливу на ціни для регулювання рівноваги, але не в змозі зупинити дію ринкових механізмів. Е. Чемберлін формулює теорію монополістичної конкуренції, стверджуючи, що внаслідок розвитку монополій відбувається диференціація продуктів та ринків, тому цінова конкуренція отримує нові стимули.

І теорія недосконалої конкуренції Робінсон, і теорія монополістичної конкуренції Чемберліна є своєрідною реакцією на розвиток монополістичної структури ринку. Але їхні праці доводять, що, як і раніше, у центрі економічної рівноваги залишаються ціна, витрати виробництва, прибуток, попит та пропозиція, мотиви підприємницької діяльності. Тобто теорії конкуренції за умов монополізації виробництва, які вони сформулювали, є теоріями розвитку ринку, оскільки ці дослідники вважають монополію суто ринковою ситуацією, з цих позицій аналізуючи її недоліки та переваги.

Поряд із традиційними теоріями конкуренції за умов монополії виникають і інші, які розглядають монополістичну конкуренцію як явище неринкового порядку. Їхні автори вважають, що монополізація виробництва сприяє динамічному розвитку суспільства, оскільки виникає конкуренція нового типу, яка проникає у всі сфери суспільного життя. Такою є, наприклад, теорія ефективної конкуренції Й. Шумпетера[5, c. 88-89].

Вплив монополії Дж. Робінсон розглядає як дилему: ефективність чи справедливість. З одного боку, зростання розмірів виробничої одиниці в тій чи іншій галузі обумовлює вдосконалення методів виробництва, а з іншого — це зростання призводить до ще більшої нерівномірності в розподілі багатства. З практичного погляду необхідно визначити, яку економію коштів викличе монополізація виробництва та наскільки великою має бути вигода від ефективності виробництва, щоб можна було вважати бажаною його монополізацію. Переважання у реальному економічному житті умов недосконалої конкуренції сприяє виникненню тенденції до експлуатації факторів виробництва і посилює її завдяки появі великих об'єднань, які поглинають багато конкуруючих фірм.

Дж. Робінсон, на відміну від багатьох західних учених, високо цінувала здобутки марксистської економічної теорії: „Марксів внесок в науку був настільки важливим і справив такий великий вплив на спосіб мислення як своїх супротивників, так і прихильників, що в наш час знайти серед істориків і соціологів справді чистого не марксиста так само важко, як серед географів — захисника теорії, що земля плоска”.

На думку вченої, щоб довести переваги монополізації, недостатньо показати, що вона сприяє підвищенню ефективності виробництва. Таким чином, монополія проголошується фактором, що дестабілізує соціально-економічні відносини ринкового середовища.

Сучасне трактування конкуренції за умов монополізації виробництва ввібрало всі попередні досягнення таких теоретиків, як Дж. Робінсон, Е. Чемберлін, П. Самуельсон, а також інституціональну за своєю суттю теорію врівноважуючих сил Дж. Гелбрейта[3, c. 78].

2. Зміст теорії недосконалої конкуренції Дж. Робінсон

Дж. Робінсон ставить собі за мету довести, що конкуренція за умов монополізації виробництва видозмінюється, але зберігається, як зберігається сам ринок. Щоб довести це, Робінсон користується прийомами неокласичної школи, її основоположними категоріями — граничний дохід, еластичність попиту і пропозиції тощо.

Вона виходить із того, що категорія досконалої конкуренції є абстрактною моделлю, яка ідеалізує реальне становище на ринку, але має важливе значення для розуміння принципів ринкової поведінки фірми.

Її увагу привертають інші ринкові ситуації: чиста монополія, монопсонія, олігополія та зв'язані з ними форми монополізації ринку. Їхню природу Робінсон виводить із відношення економічних агентів до факторів виробництва та диференціації товарного світу.

Вона виходить із того, що в економіці не існує незалежних самостійних виробників; що об'єктивними є процеси концентрації, корпоратизації, зумовлені перевагами великого виробництва; що монополії впливають на ринкове співвідношення попиту і пропозиції та забезпечують різноманітні форми контролю над ринком. Робінсон цікавлять закономірності формування ціни, прибутку й заробітної плати за цих умов порівняно з умовами досконалої конкуренції.

Чисту (абсолютну) монополію вона визначає як володіння продуктом, для якого немає близького замінювача. Покупець у такому разі позбавлений можливості вибору і змушений купувати товар у монополіста (один продавець — багато покупців). Відтак фактично цілу галузь репрезентує один виробник, котрий і диктує ціну на ринку.

Існування чистої монополії Робінсон зв'язує з монополією на фактори виробництва, особливо на сировину. Поведінка монополіста на ринку не стримується іншими фірмами-конкурентами. Він повністю контролює обсяги виробництва товару і його ціну, отримуючи надприбуток. Але абсолютний контроль є можливим тільки за умови, що сам виробник є власником матеріальних факторів виробництва, інакше гранична ціна факторів зростатиме одночасно зі зростанням ціни товару.

Монополіст впливає на ціну, зменшуючи обсяги виробництва. Але нижня межа обсягів виробництва, як і за досконалої конкуренції, визначається оптимальними витратами на одиницю продукції: дальше скорочення виробництва призводить до зростання витрат і зменшення прибутку від одиниці товару[7, c. 248-249].

Існує ще один суттєвий чинник, що обмежує владу монополіста на ринку, — це спадання попиту зі зростанням ціни, а отже, зменшення обсягів збуту.

Тому чиста монополія, на думку Робінсон, — це швидше теоретичне поняття, а не реальна ситуація. На ринку вона так само малоймовірна, як і досконала конкуренція.

Дж. Робінсон указує також на те, що монополія не обов'язково зв'язана з виробництвом і власністю на окремий вид товару. Виробники однорідних, але неоднакових за характеристиками товарів стають монополістами. Монополія — це не що інше, як наявність одного продавця кожного специфічного товару.

Монопсонія — ситуація, протилежна чистій монополії (один покупець — багато продавців). Аналізуючи цю ситуацію, Робінсон показує, що монопсоніст також може застосовувати цінову дискримінацію і в такий спосіб контролювати ринок. Але і його влада на ринку обмежується багатьма факторами.

Реальним для ринку є щось проміжне між чистою конкуренцією та чистою монополією, і, на думку Робінсон, такий стан наочніше відображає чинники поведінки монополістів на ринку. Це тип ринку, який контролюється кількома фірмами, — олігополія. Як правило, фірми об'єднуються і перешкоджають вступу інших фірм на ринок. У результаті там панує обмежена кількість виробників однорідного або взаємозамінного продукту. Це уможливлює контроль за ціноутворенням, збереження напівмонопольного становища, отримання надприбутку і дає змогу позбутись негативних для нагромадження капіталів наслідків конкуренції.

Конкуренція як така за олігополії зберігається, але в особливих формах: її функції, зокрема стимулювання й врівноважування економіки, обмежуються, що призводить до часткової втрати конкурентного ефекту. Тому Робінсон називає її недосконалою конкуренцією[10, c. 156-158].

Механізми й форми недосконалої конкуренції за олігополії Робінсон розкрила досить докладно. В її праці визначаються такі форми конкуренції, як лідерство в цінах, „витрати плюс”, угоди виробників і постачальників у рамках галузі, державні обмеження. Звертається увага на практику „цінової дискримінації” за допомогою поділу ринку збуту того самого товару на сегменти з різним рівнем цін. Розглядається практика „знімання вершків” шляхом організації покупців у групи за рівнем їхньої купівельної спроможності.

Ціноутворення за умов недосконалої конкуренції. Особливістю олігополії є взаємозалежність рішень панівних фірм у галузі цінової політики. Жодне таке рішення не може бути прийняте без урахування можливих контрзаходів з боку конкурентів. Діяльність фірм-конкурентів (а не лише витрати й попит, як за монополії) — це додаткове обмеження, котре фірми мусять ураховувати, визначаючи оптимальні ціни й обсяги виробництва. Саме тому модель олігополії передбачає конкурентну боротьбу.

Водночас конкуренція у сфері монопольного ціноутворення, за якої конкуренти намагаються вибороти лідерство й установити власні ціни, що включали б монопольний прибуток, за умов олігополії закінчується, як правило, угодою, оскільки існує взаємозалежність між діями конкурентів: підвищення цін одним конкурентом призводить до того, що він втрачає споживачів, а зниження змушує інших конкурентів також знижувати ціни. Тому, як правило, олігополісти домовляються про межу цін.

Теорія Робінсон соціологічна за своєю суттю. Її цікавлять питання зайнятості, взаємовідносин підприємців-монополістів та найманих робітників, проблеми формування заробітної плати (ціни робочої сили). Вона робить ряд цікавих висновків, зокрема про те, що за умов олігополії у підприємців є можливість впливати на рівень цін факторів виробництва, оскільки вони є монопсоністами — єдиними споживачами специфічних факторів. Щоправда, цей вплив обмежений відповідною поведінкою конкурентів. Але на ціну робочої сили, тобто на рівень заробітної плати, немає потреби впливати: вона встановлюється за іншими законами — під впливом попиту і пропозиції на ринку робочої сили, і є виявом протистояння робітників-продавців та окремого підприємця-покупця. На думку Робінсон, підвищення рівня заробітної плати призводить до зростання витрат, тому олігополіст, який отримує виграш лише за рахунок нижчих ніж у конкурентів витрат, змушений замінювати цей фактор іншим — матеріальним. Таким чином, олігополія сприяє зростанню безробіття.

Отже, за олігополії проведення власної цінової політики стає неможливим: конкуренція втрачає свою досконалість і набирає нових форм, в яких синтезуються монополія й конкуренція, що дає змогу поєднати їхні переваги і змушує примиритись із поєднанням їхніх недоліків. Це проявляється в тім, що ціна втрачає свою еластичність, через підвищення цін зменшується рівень пропозиції, спадає попит[6, c. 135-138].

Водночас Робінсон указує на те, що цінова конкуренція в олігополії не припиняється, вона здійснюється за рахунок якісної модифікації товару, зміни його функціональності, поліпшення реклами, запровадження нових форм торгівлі. Один продукт може бути замінений іншим того самого виду, але вищого гатунку, тобто дорожчим. Зростає роль торговельної марки, реклами. Покупець ураховує якість, транспортні витрати, обслуговування, надання кредиту, упаковку, зовнішній вигляд. У такий спосіб відбувається диференціація однорідного товару, що забезпечує новому його різновиду таке саме монопольне становище на ринку.

Але Робінсон не приділяла окремої уваги аналізу проблеми диференціації товару, вона обмежилась висновком, що в суспільстві кожен виробник є наперед визначеним монополістом. На її думку, диференціація продукту є не єдиною і не визначальною умовою влади монополіста на ринку. Робінсон підкреслює, що передумовою виникнення олігополії і недосконалої конкуренції є концентрація виробництва, що „скрізь можна спостерігати тенденцію до монополізації, яка проявляється у програмах обмеження, системах квотування, раціоналізації, зростанні гігантських компаній”.

Щось схоже має місце і на світовому ринку. Типовим для нього стала „симетрична” або „асиметрична” олігополія, коли домінують усього дві-три компанії. Світ олігополії більше відповідає реальній дійсності, ніж світ вільної конкуренції чи всесвітньої монополії[11, c. 263-264].

Висновки

Отже, недосконала конкуренція існує за панування на ринку олігополії — особливого різновиду монополії. За наявності монополії в будь-якій формі вільної конкуренції немає, ціни встановлюються вище за середні й граничні витрати, стають джерелом монопольного прибутку, а конкуренція припиняє виконання функції врівноважування ринку. Олігополія дає змогу говорити про існування конкуренції, яка пересувається в іншу площину і набирає нової форми — суперництва між фірмами-монополістами, що ділять ринок, на якому продають стандартизовані або диференційовані товари. Вихід на них для інших фірм ускладнено, існує бар'єр патентного захисту, потрібні великі капіталовкладення, щоб подолати інші перешкоди. Конкуренція між олігополістами сприяє врівноважуванню цього ринку, але має інші вади — породжує замкнені ринки, у межах яких дію конкурентних сил обмежено. Така конкуренція не сприяє вільному переливанню капіталів, науково-технічному прогресу, формуванню раціональної структури суспільного виробництва.

Пропонуючи свою теоретичну концепцію, Робінсон дотримувалася антимонополістичної позиції, виступала проти засилля монополій. Вона вважала за необхідне антимонопольне втручання держави в процеси концентрації та централізації капіталів, розглядала профспілковий рух як фактор стримування і протидії монополізму підприємців у галузі формування заробітної плати.

Перелік використаних джерел

1. Базилевич В. Історія економічних учень: Підручник / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка / Віктор Дмитрович Базилевич (ред.). — К. : Знання, 2004. — 1300с.

2. Злупко С. Історія економічної теорії: Підручник/ Степан Злупко,; ЛНУ ім. І. Франка. - 2-е вид., випр. і доп.. - К.: Знання, 2005. - 719 с.

3. Ковальчук В. Історія економічних вчень: Навч.- метод. посібник/ В'ячеслав Ковальчук, Михайло Сарай; М-во освіти України; Тернопільська академія народного господ., Кафедра економіч. теорії. - Тернопіль: Астон, 1999. - 126 с.

4. Корнійчук Л. Історія економічних учень: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2002. — 284с.

5. Лактіонова Г. Історія економічних учень: Навч.-метод. посібник / Харківський національний аграрний ун-т ім. В.В.Докучаєва. — Х., 2004. — 151с.

6. Лісовицький В. М. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ В. М. Лісовицький; М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 219 с.

7. Мазурок П. Історія економічних учень у запитаннях і відповідях: Навчальний посібник/ Петро Мазурок,. - 2-ге вид., стереотип.. - К.: Знання, 2006. - 477 с.

8. Реверчук С. Історія економічних вчень: тести і вправи: Навчальний посібник / Сергій Реверчук, Н. Й. Реверчук, І. Г. Скоморович; Авт.передм. Сергій Реверчук, ; М-во освіти і науки України, Львівський нац. ун-т ім. І.Франка, Кафедра банківського і страхового бізнесу. - К.: Атіка, 2002. - 95 с.

9. Ревчун Б. Г. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Б. Г. Ревчун,. - Кіровоград: КДТУ, 2003. - 134 с.

10. Тараненко О. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ Олександр Тараненко,; Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". - К.: Університет "Україна", 2007. - 301 с.

11. Юхименко П. Історія економічних учень: Підручник/ Петро Юхименко, Петро Леоненко,. - К.: Знання, 2005. - 583 с.