Економічна сутність та історія розвитку страхування

Страхування є невід’ємним елементом економіки ринкового типу. Світова практика підтверджує, що рівень розвитку страхової справи виступає одним із ключових показників економічного стану будь-якої країни з ринковою орієнтацією.
Історія страхування сягає настільки глибоко в минуле, що встановити точну дату його зародження практично неможливо.
Якщо матеріальні свідчення минулих цивілізацій — залишки споруд, витвори мистецтва — виявити відносно просто, то відтворити, яким чином мешканці перших міст організовували економічну сферу послуг, значно складніше. Однак серед археологічних знахідок доісторичного, античного, середньовічного та ранньомодерного періодів вчені виявили зерносховища, де зберігалися недоторканні запаси продовольства.
Практика показувала, що періодично траплялися неврожаї або напади ворогів, і тоді містяни не могли розраховувати на врожай із навколишніх земель. Можна було б дозволити кожному городянину самостійно подбати про себе на випадок таких ситуацій, але навіть у давнину люди розуміли, що набагато раціональніше сформувати спільний запас. Невеликий податок можна було збирати з кожного у врожайні роки, коли ціни на продукти були низькими. Культури тривалого зберігання, як-от пшениця, закуповувалися для резерву: фермери охоче продавали більше зерна (і за вигіднішою ціною), ніж за відсутності централізованих закупівель. Якщо ж наставав неврожай або місто опинялося в облозі, накопичені запаси рятували населення. Таким чином, ідея спільного фонду (в даному разі — продовольчого) утвердилася у свідомості людей. Ця концепція довела свою ефективність, особливо після появи поняття «ризик».

Наприкінці XV століття, коли європейці почали здійснювати масштабні експедиції до Азії та Америки, що спричинило так звану «торгову революцію» (передвісницю відомішої «промислової» революції), поняття «ризик» та «спільний фонд» об’єдналися.
Якщо невелика флотилія малих суден змогла б дістатися з Європи, приміром, до Індонезії, провести там торгівлю та повернутися з вантажем екзотичних товарів, існує ймовірність, що не всі кораблі завершать подорож. Шторми можуть потопити одні судна, на інших можуть закінчитися припаси (або команда загине від епідемії), треті зіб’ються з курсу та зникнуть, деякі можуть затонути через перевантаження, конструктивні вади чи пошкодження від корабельних черв’яків. Інвесторам, які вкладали кошти в такі ризиковані підприємства, рекомендували розподіляти ризик між собою, щоб жоден із них не втратив усіх грошей через те, що саме його корабель виявився єдиним зниклим. Для цього було розроблено два підходи.

Перший полягав у створенні спільного підприємства, через яке інвестори вкладали кошти в кілька кораблів із загальним вантажем, розподіляючи між собою як ризик збитків, так і потенційні прибутки від підприємства.

Другий підхід — це власне страхування, система, за якої власник судна та/або вантажу (фізична особа чи компанія) пропонує іншим людям грошову винагороду за згоду компенсувати йому збитки, якщо корабель зазнає невдачі в рейсі. Отже, спільні (акціонерні) товариства та страхування почали взаємодоповнювати одне одного, а не конкурувати. Групи людей або компанії збирали грошові премії в обмін на обіцянку виплатити відшкодування власнику судна в разі його втрати. Ці страховики формували спільний фонд, який мав використовуватися для виплат страхувальникам у разі настання ризику.

На ранніх етапах цього процесу, якщо ризик реалізовувався, страховик був змушений продавати все своє майно (або позичати гроші в банку), щоб виконати зобов’язання перед страхувальником. Цей принцип досі застосовує корпорація «Ллойд», де така сама обіцянка виплати відшкодування є основою договору. Особи, які отримали статус «членів Ллойда», зобов’язані платити з власних коштів, якщо настає ризик, який вони «підписали». Термін «підписувати» (англ. to underwrite) означає саме те, що звучить: складається документ, що описує ризик (предмет страхування), і особа, яка страхує його (або її представник), внизу цього документа зазначає частку ризику, яку готова прийняти.
Деяким бізнесменам знадобилося небагато часу, щоб зрозуміти: багато членів товариства не бажають брати на себе такі значні ризики на індивідуальній основі, як це прийнято в корпорації «Ллойд». Тому концепцію акціонерного товариства було адаптовано до нових умов. Людям пропонували купувати акції страхових компаній. Компанія наймала фахівців із прийому ризиків — андеррайтерів, і в разі настання ризику виплачувала відшкодування страхувальнику зі спільного фонду, яким управляла як інвестиціями. Фонд формувався з коштів, отриманих від продажу акцій, прибутків від інвестування коштів фонду та премій, зібраних зі страхувальників.

Передбачалося, що професійні андеррайтери, визначаючи, яку частку ризику прийняти та за яку премію, забезпечать фонду можливість завжди виплачувати відшкодування страхувальникам у разі настання ризику, а також нараховувати акціонерам достатньо привабливі дивіденди.

Початковою сферою діяльності страхових компаній стало страхування від вогню. У густонаселених містах XVII століття більшість будинків були дерев’яними. Вогонь використовувався для опалення та приготування їжі, а свічки — для освітлення. Тому ризик пожежі в міському будинку був дуже високим. У сільській громаді всі сусіди спільно допомагали відновити згорілий будинок, діючи за принципом взаємодопомоги. Натомість на міській вулиці сусідами сім’ї, яка втратила житло, могли бути, наприклад, ткачі, шевці, клерки чи рибалки, які не мали ані часу, ані навичок, щоб допомогти відбудувати знищене вогнем помешкання. Замість цього вони всі були готові сплачувати премію страховій компанії, яка обіцяла дві речі: надати послуги пожежної команди (тобто локалізувати пожежі, щоб запобігти їх поширенню та мінімізувати нові займання) і виплатити застрахованій особі відшкодування, достатнє для найму необхідних фахівців (будівельників, мулярів, теслярів тощо) для усунення пошкоджень або відбудови згорілого будинку.

Паралельно зі страхуванням від пожеж виникали фонди страхування життя. Ще до середини XVII століття були створені страхові компанії та спільні товариства, які займалися страхуванням життя.
Дещо пізніше з класичних видів страхування — морського, від вогню та страхування життя — з’явилася велика кількість підвидів страхування.

Специфіка економічної категорії страхування визначається трьома основними ознаками:
· випадковий характер настання руйнівної події;
· надзвичайність завданого збитку, який вимірюється в натуральних і грошових показниках;
· об’єктивна необхідність попередження, подолання наслідків такої події та відшкодування матеріального й іншого збитку.
Сукупність цих ознак свідчить про наявність страхового ризику в діяльності людей та про потребу в захисних заходах для забезпечення безперервного, безперебійного процесу та збереження життєвого рівня населення.

Саме в страховому ризику та захисних заходах полягає сутність економічної категорії страхового захисту майнових інтересів суспільства.
Економічна сутність страхування полягає в розподілі збитків, понесених однією особою, між багатьма іншими особами, яким загрожує однорідна небезпека.

Головне значення страхування полягає в тому, що завдяки йому боротьба з непідконтрольними людині силами природи та наслідками завданих ними збитків стає прогнозованою та набуває закономірного характеру, що дозволяє точно визначити передбачувані витрати та врахувати їх у складі витрат на ведення господарства.

Усуваючи шкідливі наслідки різноманітних випадків, страхування знижує ризики виробництва та збільшує господарський оборот.

Зміни в економіці підкреслили об’єктивний характер страхування як економічної категорії, що виражає необхідні та реально існуючі відносини між державою, підприємствами, організаціями всіх форм власності, населенням і страховими компаніями.

Можна виділити такі ознаки, що характеризують економічну категорію страхування:
· при страхуванні виникають грошові перерозподільні відносини, зумовлені наявністю страхового ризику як можливості настання страхового випадку, здатного завдати матеріальний або інший збиток;
· для страхування характерні замкнуті перерозподільні відносини між його учасниками, пов’язані із солідарним розподілом суми збитку в одному або кількох господарствах на всі господарства, залучені до страхування.

Така замкнута розкладка збитку ґрунтується на тому, що кількість постраждалих господарств, як правило, менша за число учасників страхування, особливо якщо кількість учасників досить велика.
Страхування передбачає перерозподіл збитку як між територіальними одиницями, так і в часі. Для ефективного територіального перерозподілу страхового фонду протягом року між застрахованими господарствами потрібні достатньо велика територія та значна кількість об’єктів, що підлягають страхуванню. Лише за дотримання цієї умови можливий розподіл збитку від стихійних лих, які охоплюють великі території. Розподіл збитку в часі, з огляду на випадковий характер надзвичайних подій, виходить за межі одного господарського року. Надзвичайних подій може не бути кілька років поспіль, і точний час їх настання невідомий. Це зумовлює необхідність резервування у сприятливі роки частини страхових платежів для створення запасного фонду, який слугуватиме джерелом відшкодування надзвичайного збитку в несприятливому році.

Характерною рисою страхування є повернення мобілізованих у страховий фонд страхових платежів. Страхові платежі визначаються на основі страхових тарифів, які складаються з двох частин: нетто-ставки, призначеної для відшкодування ймовірного збитку, та навантаження до нетто-ставки, що включає накладні витрати та прибуток страхової організації. Розмір нетто-платежу встановлюється на основі ймовірного збитку за розрахунковий період (зазвичай п’ять або десять років) у масштабі певної території (області, краю, республіки). Тому вся сума нетто-платежу повертається у формі відшкодування збитку протягом прийнятого в розрахунок часового періоду в тому ж територіальному масштабі.

Наведені особливості перерозподільних відносин, що виникають під час страхування, дозволяють дати йому таке визначення. Страхування виступає як сукупність особливих замкнутих відносин між його учасниками щодо формування за рахунок грошових внесків цільового страхового фонду, призначеного для відшкодування можливого надзвичайного та іншого збитку підприємствам і організаціям або для надання грошової допомоги громадянам.

Це визначення страхування характеризує його економічну сутність і місце в сучасному суспільстві.
Економічній сутності страхування відповідають його функції, які виражають суспільне призначення даної категорії. Більшість економістів виділяють такі функції страхування: ризикова, попереджувальна, контрольна та ощадна.

Головною є ризикова функція, оскільки страховий ризик як можливість збитку безпосередньо пов’язаний з основним призначенням страхування — наданням грошової допомоги постраждалим юридичним і фізичним особам. Саме в рамках дії ризикової функції відбувається перерозподіл грошової форми вартості серед учасників страхування у зв’язку з наслідками випадкових страхових подій. Відшкодування збитку в цьому випадку здійснюється в рамках договорів майнового страхування. Порядок і механізм відшкодування визначаються страховими компаніями та регулюються державою. Що стосується особистого страхування, то через цю функцію при настанні страхового випадку провадяться виплати відповідних коштів громадянам-учасникам страхового процесу.

За допомогою цієї функції страхування забезпечує реалізацію об’єктивної економічної необхідності страхового захисту здоров’я громадян, цілісності їхнього майна, суспільної виробничої діяльності, а також усього кола ризиків, пов’язаних із діяльністю юридичних осіб.

Попереджувальна функція передбачає широкий комплекс заходів, спрямованих на фінансування дій щодо недопущення або зменшення наслідків нещасних випадків і стихійних лих. Економічна сутність цієї функції полягає в тому, що, розпоряджаючись страховими фондами, компанія об’єктивно зацікавлена в тривалому використанні цих коштів. Маючи на захисті численні, у тому числі однорідні, ризики різноманітних суб’єктів, страхова компанія прагне скоротити можливість виплат шляхом зменшення ймовірності страхового випадку. Для цього в тарифах на окремі види страхування передбачаються певні відрахування для утворення фондів попереджувальних заходів.

Контрольна функція страхування полягає в суворо цільовому формуванні та використанні коштів страхового фонду. Ця функція випливає із зазначених вище специфічних функцій і виявляється одночасно з ними в конкретних страхових відносинах. Відповідно до контрольної функції на підставі законодавчих та інструктивних документів здійснюється фінансовий страховий контроль за правильністю проведення страхових операцій.

Ощадна функція реалізується за допомогою накопичувальних видів страхування:
- страхування життя;
- страхування накопичень і від нещасного випадку;
- страхування на випадок ремонту квартири тощо.
Якщо в ощадних банках акумулювання коштів населення, наприклад, вирішує лише завдання грошових накопичень і має тільки ощадний характер, то страхування, окрім ощадної, вирішує також і ризикову задачу. Кожен учасник страхового процесу, наприклад, при страхуванні життя, має впевненість в отриманні матеріального відшкодування на випадок нещастя та після завершення терміну дії договору. При майновому страхуванні вирішується не лише проблема відшкодування вартості постраждалого майна в межах страхових сум та умов, передбачених договором, але й через механізм пільг забезпечується додаткове фінансування для відшкодування вартості постраждалого майна, участі у фінансуванні заходів щодо попередження нещасних випадків, створення умов для матеріального відшкодування частини або повної вартості постраждалого майна.

Для того щоб відповідно до вимог економічної категорії страхування втілювати в життя захисні заходи, необхідне відокремлення частини валового національного продукту для попередження та відшкодування матеріального збитку, тобто формування страхового фонду. Таким чином, економічна категорія страхового захисту суспільного виробництва знаходить своє матеріальне втілення в страховому фонді. Страховий фонд являє собою сукупність різноманітних натуральних страхових запасів і грошових страхових фондів.
Усі форми та види натуральної і фінансової допомоги народному господарству та громадянам матеріалізуються в системі страхових фондів, які в сукупності складають страховий фонд суспільства.

Через функцію формування спеціального страхового фонду вирішується проблема інвестування тимчасово вільних коштів у банківські та інші комерційні структури, вкладення коштів у нерухомість, придбання цінних паперів тощо.

Джерелом формування страхового фонду є розширене відтворення, оскільки в умовах простого відтворення відсутні можливості для виділення коштів накопичення.

У сучасному суспільстві формування страхового фонду пов’язане зі страховим захистом не лише підприємств та їхньої діяльності, але й широких верств населення. Тому до страхового фонду закономірно потрапляє і частина необхідного продукту за рахунок відрахувань із заробітної плати робітників і службовців.

Таким чином, страховий фонд має два джерела: додатковий продукт і частина необхідного продукту. Якщо страховий фонд формується за рахунок чистого прибутку підприємств, то джерелом є додатковий продукт, а якщо за рахунок собівартості виробленої продукції — то необхідний. В усіх випадках страховий фонд формується за рахунок перерозподілу національного доходу суспільства.

Роль страхування в забезпеченні безперервності, безперебійності та збалансованості суспільного виробництва виявляється в кінцевих результатах його проведення: в оптимізації сфери застосування страхування, у повноті та своєчасності відшкодування збитку і втрат у прибутках, в участі тимчасово вільних коштів страхового фонду в інвестиційній діяльності страхових організацій, у поповненні за рахунок частини прибутку від страхових та інших господарських операцій доходів державного бюджету країни.

Виконання страхуванням своїх функцій і ролі багато в чому залежить від того, які принципи лягли в основу страхової діяльності.
Страхування забезпечує надійний захист майнових інтересів підприємців і населення в разі втрат, заподіяних вогнем, стихійним лихом, техногенними аваріями, транспортними пригодами та багатьма іншими непередбачуваними обставинами. Страхування добре зарекомендувало себе як форма нагромадження коштів громадян для вирішення їхніх соціальних проблем (охорона здоров’я, пенсійне забезпечення, освіта тощо).

Страхування в Україні. Державне регулювання страхової діяльності в Україні

Становлення України як самостійної, незалежної та демократичної держави не могло не зумовити створення та розвиток страхового ринку. Процес демонополізації економіки, що охопив усі сфери народного господарства, одразу позначився і на такій сфері цивільно-правових відносин, як страхування. Усунення монополії держави при вирішенні правових та економічних питань розвитку страхової справи та поява недержавних страхових компаній створили передумови формування страхового ринку України на ринковій основі. Кінець 90-х років ХХ століття характеризувався збільшенням валових показників страхових платежів, зростанням кількості страховиків та їхньої спеціалізації за видами страхування, розвитком перестрахувальних операцій як на внутрішньому (національному), так і на зовнішньому (світовому) страховому ринку.

Необхідність забезпечення високого ступеня відповідальності страховика за соціально-економічні наслідки своєї діяльності зумовлює формування суспільної потреби в організації державного страхового нагляду. У загальній формі цей нагляд виражається у вивченні фінансового стану страховика та його платоспроможності за прийнятими договірними зобов’язаннями перед страхувальниками. Відсутність коштів у страховика для розрахунків за прийнятими зобов’язаннями підриває довіру не лише до конкретного страховика, але й взагалі до ідеї страхування. У суспільній свідомості недовіра до страхової ідеї втілюється в претензіях населення до державних інститутів. Саме тому держава не може залишатися осторонь страхової діяльності, узгоджуючи інтереси страховиків, населення та економіки в цілому. Основна проблема державного страхового нагляду — розмір резервів, що гарантують платоспроможність страховика.
Страховий ринок як частина фінансово-кредитної сфери є об’єктом державного регулювання та контролю з метою забезпечення його стабільного функціонування з урахуванням вагомості страхування в процесі суспільного відтворення. Повсюдно страхова справа виділяється в спеціальну область господарського законодавства та адміністративного нагляду: державне регулювання страхового ринку здійснюється за допомогою спеціальної податкової політики, прийняття законів з окремих видів підприємницької діяльності, що відображають порядок формування договорів страхування та вирішення суперечок, які виникають. Держава також встановлює обов’язкові види страхування з урахуванням інтересів усього суспільства.
Першою спробою на законодавчому рівні регламентувати підприємницьку страхову діяльність і страхові відносини в Україні був Декрет Кабінету Міністрів України «Про страхування» від 10 травня 1993 р. № 47-93. Його розробники пішли шляхом, запропонованим Законом Російської Федерації «Про страхування». При цьому були об’єднані правові норми, що регламентують підприємницьку страхову діяльність, із цивільно-правовими нормами, що регулюють страхові відносини. Слід зазначити, що в тексті Декрету Кабінету Міністрів України «Про страхування» протиріч і недоробок більше, ніж в однойменному Законі Російської Федерації. Проте цей нормативний акт дуже вплинув на страховий ринок послуг в Україні (більшою мірою за рахунок заснування Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю в Україні).
Укрстрахнагляд створено відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України та Національного Банку України від 17 вересня 1993 р. № 743. Постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 1994 р. № 166 затверджене Положення про цей Комітет, яким визначені його цілі, завдання та компетенція.
На рубежі 1994-1995 рр. в Україні спостерігалася криза страхового ринку, що виражалася в неплатоспроможності багатьох страхових компаній, невиконанні ними зобов’язань перед страхувальниками.

Сьогодні в Україні в більшості випадків страховий поліс (страхове свідоцтво) не розглядається як гарантія захисту особистих і майнових інтересів від непередбачених випадків.
Зловживання при здійсненні підприємницької страхової діяльності з боку як страховиків, так і страхувальників, особливо при страхуванні фінансових ризиків (зокрема непогашення кредитів), завдали непоправної шкоди діловій репутації страховиків і страховій справі в цілому.

Причини цього явища такі:
· неефективний нагляд із боку держави за страховою діяльністю;
· відсутність нормативних актів, що регулюють страхову діяльність, і досвіду страхових відносин у сфері приватноправового недержавного страхування як із боку суб’єктів страхових відносин, так і з боку держави.
Необхідно також враховувати, що Декретом Кабінету Міністрів України «Про страхування» (ст. 2) було введено заборону на здійснення підприємницької страхової діяльності на території України іноземними страховиками. Тим часом саме вони мають досвід і культуру надання високоякісних страхових послуг, а також багаторічну практику технології здійснення страхової діяльності. Іноземним страховим посередникам було відмовлено також у здійсненні посередницької діяльності в Україні. Мотивуванням таких нецивілізованих заборон послужило прагнення надати можливість вітчизняним страховикам «стати на ноги». На ділі це лише усунуло необхідну для приватного підприємництва конкуренцію, що позбавило страхувальників права здійснити цивілізований вибір.

Таким чином, сьогодні платоспроможних страхових організацій, що надають високоякісні страхові послуги на рівні світових стандартів, в Україні небагато.
Заборона на здійснення підприємницької страхової діяльності іноземними страховиками тоді призвела до таких негативних наслідків:
· в Україну не надійшли сучасні страхові технології;
· потенційні страхувальники не довіряють вітчизняним страховикам, що знижує попит на їхні страхові послуги;
· за кілька років здійснення підприємницької страхової діяльності не склалася система особистого страхування;
· монополізований страховий ринок у деяких галузях.
У цілому це можна було визначити як фінансову систему розподілу, що не склалася, і перерозподілу ризиків у державному масштабі. У ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів України «Про страхування» законодавець визначив виключний перелік організаційно-правових форм, за допомогою яких можливе здійснення підприємницької страхової діяльності. Зазначена норма збережена без змін у ст. 2 Закону України «Про страхування». Особливу увагу варто звернути на те, що були обрані такі форми, які передбачають відповідальність засновників за зобов’язаннями компанії повністю або в частках, пропорційно внескам у статутний фонд, особистим майном (за винятком акціонерного товариства). Критерій, яким скористався законодавець при визначенні організаційно-правових форм, обраний не зовсім точно. У всякому разі, такий підхід на практиці себе ніяк не виправдав. Фінансовому заснуванню, яким є страхова компанія, необхідне узгодження дій багатьох засновників із метою об’єднання коштів для нормального функціонування страхової компанії та забезпечення страхових зобов’язань. Це знайшло підтвердження в ст. 29 Закону України «Про страхування» у підвищених порівняно з положеннями Декрету Кабінету Міністрів України «Про страхування» вимогах до мінімального розміру статутного фонду страхової компанії: 100 000 екю — для страхових компаній, учасниками яких є українські фізичні та юридичні особи, і відповідно 500 000 екю — для страхових компаній, якщо серед учасників є іноземні фізичні або юридичні особи.

Такі організаційно-правові форми, як командитне товариство, товариство з додатковою відповідальністю та повне товариство, за своєю правовою суттю передбачають об’єднання невеликої кількості учасників та їхніх капіталів для здійснення спільної підприємницької діяльності. Єдиною організаційно-правовою формою, що має безперечні переваги для здійснення підприємницької страхової діяльності, є акціонерне товариство. Ця перевага полягає в способі формування статутного фонду шляхом випуску акцій.

Закон України «Про страхування» (ч. 3 ст. 2) передбачає обмеження на участь іноземної фізичної або юридичної особи в статутному фонді страхової компанії в розмірі, що не перевищує 49% статутного фонду. Ч. 4 ст. 2 передбачає обмеження в розмірі 20% від власного статутного фонду, які страхова компанія має право інвестувати в статутні фонди інших страхових компаній. При цьому кожна така інвестиція, здійснювана у вигляді внеску (частки) у статутний фонд, не може перевищувати 5% статутного фонду, що інвестується страховою компанією.

Перераховані інвестиційні обмеження як із юридичної, так і з практичної точки зору виглядають не більш ніж ілюзія, оскільки існує безліч абсолютно легітимних способів обійти їх.
Світовий досвід і багаторічна практика в галузі страхування високорозвинених держав Європи та Північної Америки підказують інші шляхи вирішення цієї проблеми: жорстке законодавче регулювання інвестиційної діяльності страхових компаній, аж до прямих розпоряджень — у якому розмірі та в які джерела повинні бути інвестовані грошові кошти, що перебувають у розпорядженні страхової компанії.

Основною ланкою системи державного страхування є регіональне управління державного страхування та інспекції, що входять у «НАСК Оранта». Під час інспекції призначене проведення більшості видів добровільного й обов’язкового страхування: укладання договорів, оцінка майна, визначення та виплата страхових сум (у межах лімітів).

Роботу з особистого та майнового страхування серед населення безпосередньо проводять позаштатні агенти державного страхування. Їм надане право від імені органів державного страхування укладати з громадянами договори страхування та видавати страхові свідоцтва й квитанції встановленого зразка зі своїм підписом і печаткою інспекції. Зазначену роботу страховий агент повинен проводити на визначеній ділянці з оплатою його праці на комісійних засадах.

Органи державного страхування організовують роботу інспекцій, безпосередньо проводять деякі види страхування, розраховують і підтверджують значні суми виплат страхового відшкодування, проводять ревізії підпорядкованих підрозділів, контролюють використання коштів на проведення заходів щодо попередження загибелі, пошкодження застрахованого майна тощо.

Характерною ознакою державного страхування є участь у ньому багатьох державних і громадських організацій. Вона реалізується при розробці умов страхування, врахуванні та оцінці майна і проведенні обов’язкового страхування, укладанні договорів добровільного майнового та особистого страхування, визначенні причин виникнення матеріального збитку, обставин, пов’язаних зі страховими випадками, що вже відбулися. З огляду на те, що при проведенні майнового й особистого страхування доводиться вирішувати питання, які потребують спеціальних знань, до роботи страхових органів залучаються спеціалісти-експерти відповідних професій.

Державне страхування спрямоване на забезпечення формування та розвитку ефективно функціонуючого ринку страхових послуг, створення в Україні необхідних умов для діяльності страховиків різноманітних організаційно-правових форм, захисту інтересів страхувальників.

Державне регулювання цих процесів повинно сприяти посиленню ролі на страховому ринку товариств, що мають міцну фінансову та правову основу, і водночас не пропускати на нього спекулятивні або фіктивні компанії, що можуть завдати шкоди як страховій справі, так і страхувальникам.

Важливу роль у системі заходів державного регулювання страхування відіграє реєстрація страхових організацій, видача їм ліцензій на проведення певних видів страхування, здійснення контролю за діяльністю всіх страхових товариств (компаній) та їхніх об’єднань.

Відповідно до Декрету «Про страхування», державний нагляд за страховою діяльністю в Україні здійснюється з метою дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків і захисту інтересів страхувальників.
Державний нагляд за страховою діяльністю на території України здійснюється Комітетом у справах нагляду за страховою діяльністю, що діє відповідно до Положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Основними функціями зазначеного Комітету є:
1) ведення єдиного державного реєстру страховиків;
2) видача ліцензій на проведення страхової діяльності;
3) контроль за платоспроможністю страховиків щодо виконання інших страхових зобов’язань перед страхувальниками;
4) встановлення правил формування, розміщення та обліку страхових резервів;
5) розробка нормативних і методичних документів із питань страхової діяльності;
6) узагальнення практики страхової діяльності, розробка та надання у встановленому порядку пропозицій щодо розвитку й удосконалення законодавства України про страхову діяльність;
7) участь у здійсненні заходів щодо підвищення кваліфікації кадрів для страхової діяльності.

Законодавством встановлені такі права Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю:
1) у межах своєї компетенції отримувати від страховиків установлену звітність про страхову діяльність та інформацію про їхній фінансовий стан, а також інформацію від підприємств, установ та організацій, у тому числі банків і громадян, необхідну для виконання покладених на нього функцій;
2) проводити перевірку щодо правильності застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність і достовірності їхньої звітності;
3) при виявленні порушень страховиками вимог законодавства про страхову діяльність давати їм пропозиції щодо їхнього усунення, а у випадку невиконання пропозицій зупиняти або обмежувати дію ліцензій цих страховиків до ліквідації виявлених порушень або приймати рішення про відкликання ліцензій;
4) звертатися до арбітражного суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика у випадках, передбачених законодавством.

Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю видає страховикам ліцензії на проведення конкретних видів страхування та перестрахування.

Для отримання ліцензії страховик подає Комітету заяву, до якої додаються:
· копії установчих документів і копії свідоцтва про реєстрацію;
· довідки банків або інших кредитних установ, що підтверджують наявність і розміри оплаченого статутного фонду;
· економічне обґрунтування запланованої страхової діяльності;
· інформація про учасників страховика, голову виконавчого органу та його заступників.

Серйозну загрозу існуванню ринку страхування в Україні становить активне втручання деяких керівників окремих державних відомств у процеси регулювання страхової діяльності з метою перерозподілу ринку страхування. При цьому, через недооцінку органами законодавчої та виконавчої влади вагомості страхування в розвитку економіки держави, основний тягар витрат із попередження та ліквідації наслідків стихійних явищ, катастроф і техногенних аварій продовжує лягати на держбюджет.

Аналіз страхового ринку України

Хоча, на думку самих страховиків, капіталізація українського ринку значно відстає від ринків європейських держав, минулий рік став поворотним від кількісних до якісних змін структури та роботи вітчизняного ринку. Український страховий ринок показує в останні роки феноменальну здатність до зростання та прогресує як кількісно, так і якісно.

Розвиток страхового ринку України за останні вісім років відбувався в умовах пожвавлення економічної діяльності, зниження темпів падіння виробництва. Це не могло не вплинути на його розвиток, і він розвивався достатньо високими темпами (табл. 1.2).

Намітився ряд тенденцій, серед яких:
· темпи зростання страхових платежів продовжують випереджати темпи зростання страхових виплат;
· поетапно збільшуються обсяги страхових резервів;
· намітилася тенденція значного збільшення сплачених статутних фондів, що свідчить про привабливість для інвестування страхового ринку як сфери, що динамічно розвивається, та усвідомлення страховиками необхідності збільшення капіталізації для виконання страхових зобов’язань.
За даними Міністерства фінансів, на 1 березня 2004 року в Україні було зареєстровано 364 страхові компанії (СК), у державний реєстр внесено 68 страхових брокерів. Чисельність зайнятих на страховому ринку, за оцінкою ЛСОУ, досягла майже 38 тис. осіб.
Сукупний обсяг сплачених статутних фондів СК до початку 2004 р. складав 1,55 млрд. грн. (291 млн. дол.), або в середньому на одну компанію — майже 4,6 млн. грн. (0,86 млн. дол.). При цьому більше половини СК мали статутний фонд менше 500 тис. євро; менше третини — 1 млн. євро і більше. Цього дуже мало, оскільки, за експертними оцінками, для успішної конкуренції на світовому ринку статутний фонд повинен досягати принаймні 50 млн. дол. Такого «уставника» не має жодна українська СК (найзначніший серед non-life компаній складає 20,6 млн. дол., life-компаній — 1,9 млн. дол.).
До початку 2004 року сукупний власний капітал СК складав 3,18 млрд. грн., або 596 млн. дол. А в середньому на одну СК — 1,76 млн. Проте такий розрахунок більш ніж умовний, оскільки експерти відзначають нерівномірність зростання власного капіталу компаній, а також загальне уповільнення його темпів.
Якщо говорити про сукупний обсяг наявних активів СК, то торік він складав 4,1 млрд. грн. (769 млн. дол.). В середньому на одну СК — 12,1 млн. грн., або 2,3 млн. дол. Активи розміщуються переважно на поточних банківських рахунках і депозитах (майже 40%), далі йдуть акції та облігації, у які інвестовано 33,3% активів, тоді як у державні цінні папери вкладено лише 0,8%. Інвестиції в економіку за напрямками, визначеними урядом, практично не здійснюються.
Загальний обсяг сформованих страхових резервів до початку поточного року досяг майже 1,9 млрд. грн. (356 млн. дол.). Переважна їхня частка розміщена на розрахункових рахунках (45,5%) і депозитах (24,4%). Зростання обсягів страхових резервів є позитивною тенденцією. І, напевно, він повинен був би свідчити про підвищення стійкості та інвестиційних можливостей СК — якби не існувало практики звітності про резерви завдяки одноденним кредитам.
У 2002 році загальна сума страхових премій складала 4,44 млрд. грн. (833 млн. дол.). Майже 2/3 її припали на перші 30 СК, на 50 — 4/5, а на найбільшу СК «Лема» — десята частина. Водночас тільки 51 страховик мав надходження страхових премій більш ніж 20 млн. грн., 85 — від 5 до 20 млн., 118 — від 500 тис. до 5 млн., 49 — від 10 до 500 тис., 34 — до 10 тис. грн.
Частка премій за договорами, укладеними безпосередньо зі страхувальниками-громадянами, складала 9,9% їхнього загального обсягу, або 438 млн. грн. На одного жителя України торік припало по 93 грн. (17 дол.) загального обсягу премій; а страхових премій, сплачених страхувальниками-громадянами, — 9,1 грн. (1,7 дол.). Обсяг премій із добровільного страхування життя в розрахунку на одного жителя складає близько 50 коп. Частка премій із добровільного страхування життя залишається на вкрай низькому рівні — 0,5% загального обсягу страхових премій три роки поспіль. Це свідчить про неналежний рівень виконання страховим ринком соціальної функції та дає підстави припустити, що існує тенденція до перерозподілу ринку на користь тих видів страхування, де є місце для «сірих» фінансових схем.
Загальний обсяг страхових виплат у 2003 році складав 543,1 млн. грн. (102 млн. дол.). Найбільша їхня частка припадає на добровільне майнове страхування (41,9%), найменша — на державне обов’язкове страхування (9,6%) та страхування життя — 0,5%. Рівень виплат із добровільного майнового страхування складав 7%; із добровільного страхування відповідальності — 16, із добровільного страхування життя — 11%, тоді як у країнах Західної Європи нормальним вважається рівень страхових виплат із ризикованих видів страхування в обсязі не менш ніж 70% загальної суми страхових премій.
У 2003 році перестрахування складало 2,1 млрд. грн. (394 млн. дол.), або 47% загального обсягу отриманих страховиками премій. При цьому 1,32 млрд. грн., або 62,9%, передані на перестрахування нерезидентам, із них 60% — у Латвію та Молдову, тоді як на відомі ринки (Великобританія, Німеччина, Швейцарія) — близько 15%. Експерти оцінюють частку «фінансового» перестрахування наполовину — дві третини цієї суми.
Найбільша в Україні СК «Лема» до початку 2004 року мала «уставник» у 110 млн. грн., активи — 465,7 млн. грн., страхові резерви — 177,4 млн. грн., отримала в 2002 році майже 449 млн. грн. страхових премій. Для порівняння: найбільший за капіталізацією страховик світу — American International Group — має «уставник» 58 млрд. дол., страхові резерви — 30 млрд. дол. Ceska pojistovna (найбільший страховик Чехії) у 2001-му зібрав близько 1 млрд. дол. страхових премій, російська СК «РОСНО» у 2002-му — 345 млн. дол.
На страховому ринку спостерігається значна концентрація ресурсів. На першу десятку non-life СК припадає понад чверть сукупного обсягу статутного фонду та сукупного власного капіталу, майже третина сукупних активів і загального обсягу сформованих резервів.
Страховики значно програють банківській системі в притягненні фінансових ресурсів. Сукупні активи СК до початку 2004 року більш ніж у 16 разів поступалися активам банківської системи; сплачені «уставники» страховиків майже в чотири рази менші, ніж у банках, а власні капітали — у три рази. Резерви банків під активні операції більш ніж у два рази перевищують сформовані страхові резерви (середній обсяг страхових резервів на одну СК складає 5,6 млн. грн., або 1,1 млн. дол., тоді як середній резерв під активні операції на один банк — 24,7 млн. грн., або 4,6 млн. дол.). Прибутки банків перевищують прибутки страховиків у 1,7 раза. Якщо в 2003 році внески населення в банках у національній валюті зросли на 4,96 млрд. грн., а в іноземній — на 2,9 млрд. грн., то страхові премії від страхувальників-громадян — тільки лише на 0,23 млрд. грн.
Незважаючи на номінальне зростання головних показників страхового ринку, він залишається вкрай незначним за обсягами статутних фондів, власного капіталу, активів, резервів. Інвестиційна функція страхування залишається нереалізованою як через незначні обсяги акумульованих страховиками фінансових ресурсів, так і через відсутність у переважній більшості компаній можливості точно прогнозувати настання страхових випадків.
Непрозорі схеми, брак контролю та фінансової звітності, нераціональні форми використання резервів значною кількістю СК є передумовами перекручення функцій страхових накопичень, формування віртуальних обсягів статутних фондів і резервів. Це заважає об’єктивній оцінці реального стану страхового ринку в Україні.
Проблеми, що стримують розвиток страхового ринку України, можна розділити на кілька блоків.
Серед економічних проблем — низький платоспроможний попит фізичних і юридичних осіб на страхові послуги, незначні обсяги та недосконала структура капіталу СК, відсутність надійних інвестиційних інструментів для довгострокового розміщення страхових резервів.
За даними Держкомстату, у березні 2003 року на одного робітника було нараховано 415 грн. зарплати, а наявні доходи в розрахунку на одну особу складали 206 грн. — при середньому прожитковому мінімумі 342 грн. Водночас колосальні відрахування з фонду оплати праці спричиняють приховування реальної зарплати, подальшу тінізацію економіки.
За підсумками 2003 року, майже 2/5 підприємств були збитковими. Крім того, на 1 квітня 2003 р. дебіторська заборгованість підприємств та установ складала 243,2 млрд. грн., а кредиторська — 307,9 млрд. грн.
Незначні обсяги доходів населення та фінансових ресурсів суб’єктів господарювання гальмують поступовий розвиток страхування. А недостатність початкового капіталу, повільні темпи його нарощування, розмір сформованих резервів переважної більшості вітчизняних СК зумовлюють, у свою чергу, їхні вкрай низькі можливості з покриття значних збитків.
Сьогодні в Україні не існує привабливих для страховиків довгострокових інвестиційних інструментів. Акції та облігації інвестиційно привабливих підприємств вкрай важко придбати. Це не лише гальмує зростання інвестиційної діяльності самих компаній, збільшення доходів від неї, але й позбавляє економіку значних обсягів «довгих» грошей.
Про організаційно-правові проблеми вже було побіжно згадано. Це — відсутність цілеспрямованої державної політики у сфері страхування; недосконалість чинної нормативно-правової бази; слабкий розвиток інфраструктури; протекціонізм; галузевий монополізм; надмірна кількість видів обов’язкового страхування та неадекватність їхнього фінансового забезпечення; недостатній рівень державного регулювання страхового ринку тощо.
Закон України «Про страхування» передбачає 34 види обов’язкового страхування, навіть ті, що не мають закордонних аналогів. Рішення про їхнє введення прийнято поспішно, без належного соціально-економічного обґрунтування. Окремі види такого страхування чітко законодавчо не врегульовані, оскільки мають відсильні норми або не визначені в українському правовому полі поняття. Майже для 2/3 видів обов’язкового страхування немає необхідної нормативної бази.
У 2003 році зібрано всього лише 405,6 млн. грн., при збільшенні, порівняно з 2002-м, обсягів недержавного обов’язкового страхування на 73,7 млн. грн. і скороченні державного на 18,5 млн. Страхові ж виплати торік зросли всього лише на 0,4 млн. грн. Це зумовлено як законодавчими прогалинами, так і відсутністю необхідних для обов’язкового страхування коштів.
У регулюванні страхового ринку також залишається цілий ряд невирішених проблем:
· недостатня узгодженість дій державних органів, що займаються питаннями страхування, між собою;
· недостатній обсяг повноважень державних органів на санкції та притягнення винних до відповідальності за порушення законодавства, що не сприяє підвищенню рівня відповідальності професійних учасників ринку;
· відсутність якісної системи обліку, звітності, розкриття інформації та нагляду за діяльністю СК, що обмежує можливості потенційних інвесторів і споживачів страхових послуг щодо вибору СК, зменшує можливості ринку з мобілізації вільних ресурсів, зростання обсягів страхового посередництва.
Негативним чинником є наявність кептивних компаній, що відстоюють виключно корпоративні інтереси, будуються за галузевою ознакою та працюють під опікою різноманітних міністерств і відомств, місцевих органів влади. Іноді банки вимагають від клієнтів страхувати заставне майно в афільованих із ними СК. Усе це викликає монополізацію окремих сегментів ринку відомчими страховими компаніями.
Сьогодні ринок посередників дуже слабкий і незначний, взаємовідносини між ними та СК прямо протилежні прийнятим у світі, чинна нормативно-правова база їхньої діяльності містить чимало застарілих вимог.
До функціональних проблем належать відсутність середньо- та довгострокового планування діяльності; низький рівень кваліфікації кадрів тощо.
Топ-менеджери в більшості випадків не допускаються до процесу прийняття кінцевих рішень і недостатньо зацікавлені в результатах діяльності компанії. Це призводить до хаотичності розвитку окремих СК, частої зміни курсу, відсутності бачення перспектив.
Страховий ринок відчуває гостру потребу у вузькоспеціалізованих професіоналах. Іноді СК простіше підібрати висококласного топ-менеджера, ніж спеціаліста середньої ланки. Усе це негативно позначається на обсягах і якості страхових послуг, призводить до зловживань і правопорушень.
Серед інформаційно-аналітичних проблем — значна інформаційна закритість страхового ринку, що вважається однією з найбільш закритих зон фінансового ринку. Оприлюднення інформації відстає в часі, недосконалі форми обліку спричиняють її перекручення, внаслідок чого неможливо простежити динаміку розвитку конкретних видів страхування, приймати своєчасні та ефективні управлінські рішення.
Звітні дані не дозволяють достовірно судити про реальний фінансовий стан і результати діяльності СК. Це зумовлено тим, що:
1) окремі показники, що істотно впливають на фінансовий стан СК, відповідно до законодавства, просто не вносять у звітність;
2) звітні показники трактуються компаніями по-різному. Водночас чинна звітність містить ряд зайвих даних, що не дають точного уявлення про результативність діяльності страховиків.
Немає і банків даних про несумлінних страховиків. Немає зроблених рейтингів СК, які б полегшували оцінку стану страхувальників.
Страховому нагляду бракує аналізу фінансового стану власника; проголошення небажаними певних видів страхової практики; прийняття рішень про фінансове оздоровлення СК; практики недопущення до управління СК осіб, винних у фінансових зловживаннях.

Нестача доступних інформаційно-аналітичних матеріалів про діяльність СК, недостатня реклама страхових послуг призводять до неінформованості переважної більшості населення про страхування, його правила та в остаточному підсумку — зумовлює низьку страхову культуру громадян. За результатами загальнонаціонального опитування соціологічною службою Центру Разумкова в червні 2003 року, 76,5% громадян не знають суті страхування відповідальності перед третіми особами. Тільки 10,4% опитаних вважають, що цей вид страхування повинен бути обов’язковим, а більшість (69,1%) громадян бачать його виключно добровільним. Введення обов’язкового страхування власників автотранспортних засобів має підтримку лише 40,4% громадян; 34% опитаних не вбачають необхідності подібного кроку.
Є у страхуванні і соціально-психологічні проблеми. Тут уже вкотре доводиться повертатися до питання про довіру або недовіру, викликану не лише систематичним невиконанням державою взятих зобов’язань або загальновідомих фактів створення страховиками «фінансових пірамід». Доводиться говорити і про відсутність належної системи гарантування страхових виплат; часто занижених, а тому непривабливих для потенційних клієнтів, розмірах страхових компенсацій.
Саме недовіру до СК називають громадяни, що не мають жодного страхового поліса, головною причиною свого небажання страхуватися. Це підтвердили 55,8% опитаних із кількості незастрахованих (варто зауважити, що відсутність грошей є головною причиною відмови від страхування всього лише 23,8% респондентів). Довіру до страховиків засвідчили лише 10,7% громадян; до державних фондів соцстраху — 17,5%, недержавних — 4,7%. Для порівняння: державним банкам довіряють 23,7% опитаних, недержавним — 7,8%.
Проте більш глибинна, ніж недовіра до СК, причина низького рівня страхування — непевність громадян у майбутньому, втрата соціальної перспективи. 76% громадян засвідчили, що вони не бачать зараз своєї соціальної перспективи в Україні, і тільки 11,9% дотримуються протилежної позиції. Тільки 17,3% опитаних планують своє життя на більш-менш значну перспективу: на три-п’ять років — 6,9%, 5-10 років — 4,7%, на 10-15 років і більше — 5,7%.
Вказавши на відсутність розвинутої мережі СК, необхідної системи страхування інвестиційних ризиків, Президент України у своєму посланні до парламенту «Європейський вибір. Концептуальні основи стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002-2011 р.» закликав протягом одного-двох років усунути ці хиби.
У програмі діяльності уряду «Відкритість, дієвість, результативність» декларується необхідність поліпшення стану соціального, пенсійного, медичного та екологічного страхування. Конкретні ж пропозиції щодо впровадження економічних та інституційних механізмів, які забезпечували б суттєвий прогрес у всій сфері класичного страхування, відсутні.
У прийнятій у 2001 році Програмі розвитку страхового ринку України на 2001-2004 р. мова йде про зростання обсягу страхових платежів до 3,5-4% ВВП уже в 2005 році. На думку ж першого віце-прем’єр-міністра України М. Азарова, потенціал страхового ринку на найближчі роки можна визначити принаймні на рівні 10% ВВП.
Проте і в урядових документах, і у висловлюваннях посадових осіб мова йде про здійснення важливого, але недостатнього комплексу заходів, що не дасть можливості усунути першопричину стагнації страхового ринку та надати імпульс його поступальному розвитку. Ця першопричина полягає у відсутності фінансової передумови для формування страхового ринку — підвищення реальних фінансових можливостей населення та юридичних осіб.
На думку експертів Центру Разумкова, можливі два сценарії розвитку подій у страхуванні:
1) при збереженні наявних тенденцій розвитку;
2) тільки за умови кардинальних політичних і соціально-економічних реформ, що будуть супроводжуватися й удосконаленням страхової справи в нашій державі. Головними чинниками, що визначають розвиток вітчизняного страхового ринку найближчим часом, будуть:
· істотно обмежена платоспроможність споживачів страхових послуг;
· відсутність реальних перспектив для радикального підвищення рівня фінансової стабільності вітчизняних СК;
· неможливість швидкого створення привабливого інвестиційного клімату;
· відсутність активної державної політики у сфері страхування;
· підвищення вартості перестрахування;
· інерційність здійснення пенсійної реформи та відсутність позитивних зрушень у реформуванні сфери медичного обслуговування;
· активізація діяльності Держкомісії з регулювання ринків фінансових послуг;
· непевність ситуації під час передвиборної гонки.
Якщо теперішні тенденції формування вітчизняного страхового ринку збережуться, безглуздо очікувати революційних змін у найближчій перспективі. При збереженні темпів зростання експерти Центру вважають цілком можливим досягнення нижньої межі обсягу страхових премій до ВВП, передбачених Програмою розвитку страхового ринку на 2001-2004 р. Якщо щорічний приріст відношення обсягу страхових премій до ВВП буде складати 0,5, то в 2003 році воно досягне 2,5%, у 2004-му — 3%, у 2005-му — 3,5%.

Тобто досягти 10% відношення страхових премій до ВВП удасться не раніше 2018 р. І в кращому випадку (а щодо цього є великі сумніви) — тільки через 15 років Україна за розвитком страхового ринку зможе досягти рівня розвинених країн.
Втім, за умови впровадження найближчим часом діючих економічних та інституційних механізмів можливі й інші сценарії розвитку страхового ринку. У такому випадку можна сподіватися на істотні зрушення в найближчі 5-10 років.
Держава повинна усвідомити: формула її взаємовідносин зі страховиками — «Ми вас будемо контролювати» — малоефективна. Необхідно впроваджувати іншу: «Ми будемо стимулювати вас». Тільки за умови створення системи стимулювання та мотивації діяльності страховиків і страхувальників можливі реальні позитивні зрушення.
Становлення страхування життя буде базуватися на підвищенні рівня добробуту населення України, розширенні практики корпоративного страхування життя.
Розвиток добровільного медичного страхування буде визначатися реформуванням сфери охорони здоров’я, прийняттям відповідного законодавства. Саме добровільне медичне страхування, як свідчать результати соціологічних досліджень, буде мати найбільшу суспільну підтримку — 58%. Ще 17,1% громадян упевнені, що медичне страхування повинно бути й обов’язковим, і добровільним. Введення медичного страхування як обов’язкового підтримують лише 16,1% респондентів.

Як свідчать результати опитування, поліс із будь-якого виду добровільного страхування мають тільки 8,4% громадян; тільки 5,1% — зі страхування своєї квартири, тому можна припустити, що потенціал попиту на страхові послуги величезний.
На думку експертів Центру Разумкова, вступ України до СОТ у короткостроковій перспективі істотно не позначиться на стані вітчизняного страхового ринку — оскільки і сьогодні, незважаючи на законодавче скасування обмежень, кардинальних зрушень до іноземного капіталу не відбулося. Його прихід буде відбуватися поступово, і у вітчизняних СК буде час і можливість підвищити власну фінансову спроможність.
Головними завданнями формування повноцінного страхового ринку в Україні є розробка та реалізація діючої державної політики у сфері страхування, приведення чинного законодавства у відповідність із вимогами ЄС; удосконалення державного страхового нагляду. Для цього необхідно:
у сфері концептуального забезпечення
· створити фахову комісію для розробки проекту Концепції розвитку страхового ринку в Україні на період до 2010 року, що подати на розгляд парламенту та схвалити в рамках загальної стратегії соціально-економічного розвитку України;
· підготувати проект Програми реформування галузі, у якій передбачити: визначення міри охоплення існуючих ризиків страхуванням і потенційними можливостями розвитку окремих сегментів страхового ринку; заходи для удосконалення його структури; створення Національної страхової гільдії та розробка Кодексу корпоративних правил поведінки на страховому ринку; сприяння впровадженню прогресивних форм і методів страхування; подальшу лібералізацію страхового бізнесу;
у сфері нормативно-правового забезпечення
· провести парламентські слухання на тему «Страхування в Україні: стан, проблеми, перспективи»; за результатами слухань переглянути в Законі України «Про страхування» перелік видів обов’язкового страхування; нормувати визначення страхових тарифів у цій сфері; вирішити питання заміни обов’язкового державного страхування окремих категорій громадян системою компенсаційних виплат за рахунок бюджетних коштів, виділених для цього відповідним міністерствам і відомствам;
· прийняти закони України «Про обов’язкові види страхування»; «Про обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів»; «Про фонд гарантування страхових виплат», «Про єдиний соціальний податок», «Про страхування життя», «Про страхування зовнішньоекономічної діяльності», «Про страхових посередників»;
у сфері організаційно-методологічного забезпечення
· розробити пропозиції щодо вилучення з оподаткування коштів, що спрямовуються на розширення клієнтської бази, а також підвищення фахового рівня страхової діяльності та страхової культури населення;
· здійснити економічне обґрунтування та розробити план заходів щодо впровадження системи гарантій із довгострокового страхування життя; розглянути питання про об’єднання наявних соціальних фондів в один і доцільності приватизації останнього в середньостроковій перспективі;
· розглянути питання про випуск спеціальних інвестиційних інструментів під розміщення довгострокових страхових резервів;
· розробити регламент злиття СК; методичні рекомендації щодо здійснення страхових і перестрахових операцій за участю страхових посередників; переглянути порядок і форми їхньої звітності; методику оцінки обсягу страхового ринку за показником нетто-премій; методику аналізу діяльності СК;
· створити незалежний інститут експертизи договорів страхування та страхових випадків;
· сформувати діючу систему попереднього контролю за фінансовим станом СК;
· переглянути положення щодо формування та розміщення страхових резервів;
· стимулювати створення в СК служб внутрішнього контролю й аудиту; у сфері інформаційно-аналітичного забезпечення
· розширити обсяг, підвищити якість і прискорити публікацію відомостей про стан страхового ринку;
· перейти на міжнародні стандарти бухобліку; розробити механізми впровадження електронного документообігу;
· створити на телебаченні регулярну інформаційну програму про страхування;
· із метою зміцнення довіри населення до СК систематично оприлюднювати інформацію про виплати страхових відшкодувань;