Економічна роль монополій

Вступ

Сьогодні питання розвитку монополій та антимонопольного законодавства є надзвичайно актуальним, адже справи про порушення постійно розглядаються, і деякі з них набувають значного резонансу.

Робота органів, що контролюють виконання антимонопольного законодавства, свідчить про те, що такі порушення завдають суспільству колосальної шкоди.

Постійне вдосконалення цього законодавства є необхідним, оскільки компанії-порушники безперервно шукають способи легалізувати свої антиконкурентні дії або зловживання монопольним становищем.

Аналіз наукових публікацій. Вивчення наукових праць з питань монополізму показує, що теорія природної монополії як окрема наукова дисципліна формувалася під впливом досліджень таких відомих вчених, як А. Маршал, Дж. Кларк та інші. Проте теоретичне обґрунтування об'єктивності та необхідності природних монополій у широкому сенсі як частини економічної теорії розпочалося лише у 60-х роках минулого століття. На сьогодні ці структури є предметом пильної уваги економістів різних шкіл і напрямків у багатьох країнах світу, включаючи Україну, Росію та інші пострадянські держави. Сучасні дослідники (Дж. Стіглер, Г. Демсец, Р. Познер, М. Фрідмен, Дж. Гелбрейт, В. Студенцов, В. Кокорев, Дж. Вільсон, В. Цапелик та ін.) пропонують різні трактування цієї категорії. Однак усі вони сходяться на думці, що найвагомішою причиною, яка виправдовує існування природних монополій в економічній системі, є ефект масштабу — один із ключових показників конкурентного ринку.

Метою цієї роботи є аналіз стану монополій в Україні та чинного антимонопольного законодавства як в Україні, так і в зарубіжних країнах.

Для досягнення поставленої мети необхідно виконати наступні завдання:

• розкрити сутність монополій, причини та особливості їх виникнення;
• дослідити негативний вплив монополій та обґрунтувати необхідність антимонопольної політики;
• проаналізувати антимонопольне законодавство України та деяких інших країн;
• висвітлити окремі елементи іноземного законодавства, які Україна може застосувати для покращення діяльності у сфері боротьби з недобросовісною конкуренцією та зловживанням монопольним становищем.

Предметом дослідження виступають стан монополій та антимонопольне законодавство України та інших держав.

Об'єктом дослідження є монополії як один із типів ринкової структури.

У процесі роботи застосовуються такі методи: дедуктивний, аналітичний та монографічний.

Розділ 1. Причини появи та існування монополій

1.1. Поняття та розвиток монополій

Історія монополій нерозривно пов'язана з історією боротьби проти них. Негативні наслідки монополізації проявилися одразу, і найбільше їх відчули широкі верстви населення. Спроби великих об'єднань повністю захопити ринки викликали протест з боку дрібних і середніх підприємців та громадськості. Навколо монополій формується негативна суспільна думка, що вимагає державного захисту споживачів від свавілля монополістів та обмеження їхньої діяльності. Особливо гостро ці настрої проявилися у США, Канаді та Австралії, де процеси монополізації відбувалися найшвидше, а їхні наслідки були найбільш вражаючими. Саме тому в цих, а згодом і в інших країнах, було прийнято законодавчі акти, що створили перешкоди для монополістичного захоплення ринків.

В економічній теорії монополією називають такий тип ринкової структури, за якого існує лише один продавець певного товару. Будучи єдиним постачальником, підприємство-монополіст (також зване монополією) стикається із сукупним попитом усіх потенційних покупців товару в межах даного (національного чи місцевого) ринку, і в цьому сенсі воно тотожне галузі [8, c.74].

Беззаперечним є факт, що монополія в сучасному економічному просторі — це реальність. Її існування зумовлене наступними чинниками:

• сама конкуренція призводить до постійного відтворення монополії на всіх ділянках виробничо-технологічних процесів та в усіх сферах економічної активності;
• виникнення монополістичних організацій пов'язане з науково-технічними та технологічними досягненнями, проведенням науково-дослідних та проектно-конструкторських розробок тощо;
• існує група ринків, де реальна, здорова конкуренція неможлива чи неефективна, внаслідок чого для них природним є високий ступінь монополізації (природна монополія).

Найпоширенішою є економічна монополія. Саме їй найбільше уваги приділяється в економічній літературі при розгляді проблем монополізму. Її поява зумовлена економічними причинами і виникає на основі закономірностей господарського розвитку. Сучасна економічна теорія виділяє кілька видів монополістичних станів: проста або повна (чиста) монополія, олігополія, монопсонія, олігопсонія. Повна або чиста монополія означає ситуацію, коли існує єдиний виробник або продавець певного виду продукції. Це означає, що виняткове право на володіння й розпорядження певним матеріальним чи нематеріальним благом зосереджується в одних руках. В умовах чистої монополії галузь складається з однієї фірми, тобто поняття "фірма" та "галузь" збігаються. На перший погляд, така ситуація малоймовірна, і справді, в масштабах країни вона зустрічається дуже рідко. Проте, якщо розглядати менший масштаб, наприклад, невелике містечко, то ситуація чистої монополії буде досить типовою.

Слово "монополія" має грецьке походження і означає "один покупець". Монопсонія — це ринок, на якому діє один покупець. Якщо покупців кілька, то відповідний ринок називається "олігопсонія". За наявності лише одного або кількох покупців деякі з них можуть користуватися монополістичною владою, яка означає спроможність покупця впливати на ціну товару. Це дає можливість покупцеві придбати товар за ціною, нижчою від тієї, яка б переважала на конкурентному ринку [5, с.32].

У цій роботі ми розглядаємо саме природну монополію, яка займає особливе місце в економіці країни та відіграє важливу роль у забезпеченні добробуту населення. Найбільш типовими прикладами природних монополій є компанії, що здійснюють енергопостачання, транспортування продукції нафтогазового комплексу трубопровідним транспортом, постачання підприємств і житлового сектора теплом, водою, а також інфраструктура залізничного транспорту, зв'язок загального користування тощо.

У цьому випадку ефект економії на масштабах викликаний особливостями виробничої технології, яка в певних сферах економіки характеризується замкнутим виробничим циклом, що базується на єдиному технологічному середовищі, та наявністю цілісної системи протягнутих у просторі мережевих структур. У зв'язку з цим, одна-єдина фірма може забезпечити весь ринковий попит певним товаром чи послугою з меншими затратами, ніж це вдалося б двом чи більше конкурентам.

Крім того, важливим є той факт, що нарощування обсягів виробництва в умовах природної монополії супроводжується зниженням втрат суспільного добробуту від монопольної влади при одночасному збереженні виробничої ефективності.

Таким чином, природні монополії є бажаними для суспільства, оскільки забезпечують, порівняно з конкурентними умовами, нижчий рівень цін при більшому обсязі пропозиції.

Проте, як свідчить вітчизняний і зарубіжний практичний досвід, існують і певні межі благодійного впливу природних монополій на народногосподарський відтворювальний процес. Концентрація практично необмеженої ринкової влади дає змогу таким утворенням впливати на інших учасників ринку, нав'язувати їм вигідні виключно для себе економічні умови.

Що стосується природних монополій, які функціонують в українському економічному просторі, то вони мають деякі особливості. Передусім, слід відзначити, що нинішні галузі природних монополій — це результат радянської економічної політики, яку головним чином визначало прагнення концентрації виробництва. У зв'язку з цим, такі монополісти, як НАК "Нафтогаз України", "Укрзалізниця", АТ "Укртелеком" (які прийнято вважати природними монополіями), структурно включають у себе як природно монопольні сегменти, так і підприємства, що за своєю суттю та економічним змістом не є такими і можуть ефективно функціонувати на конкурентних засадах. Наприклад, підприємства "Укрзалізниці" здійснюють не лише природно монопольні види діяльності, але й потенційно конкурентні.

По-друге, вітчизняні природні монополісти функціонують у період трансформації господарського механізму та економічних відносин. Несформованість, нестабільність ринкового середовища та деформована структура господарського механізму також певною мірою визначають специфіку їхньої поведінки на ринку. Отримання значних управлінських і комерційних свобод у процесі економічних і політичних реформ при мінімальній відповідності умовам "досконалого ринку" і стимулює порушення цими компаніями об'єктивних економічних законів.

Через слабку адаптованість до специфічних умов трансформаційної економіки суб'єкти природних монополій, як правило, зловживають своїм становищем. Як свідчать дані звітності Антимонопольного комітету України, протягом останніх років у сферах діяльності природних монополій зберігається стійка тенденція до зловживань монопольним становищем (у 2006 році — 41,9%; у 2005 році — 42%) [13, c. 96-99].

Домінуючим видом у структурі зловживань є цінові — встановлення дискримінаційних цін, що порушує права окремих споживачів, та встановлення монопольних цін, що призводить або може призвести до порушення прав споживачів. При цьому монопольно високій ціні, як правило, відповідає необґрунтовано високий розмір прибутку чи витрат монополіста, або те й інше разом. Такі компанії нерідко включають у ціни (тарифи) на свою продукцію витрати, що не пов'язані з випуском даної продукції, або ж стягують зі своїх споживачів плату за фактично не надані послуги.

1.2. Встановлення монополії на ринку

До завоювання підприємцями монопольного становища на ринку ведуть два основні шляхи. Перший з них полягає в концентрації виробництва, тобто зосередженні засобів виробництва, працівників та обсягів виробництва на великих підприємствах.

Існує також інший шлях, внаслідок якого монополії виникають набагато швидше, ніж внаслідок концентрації. Мається на увазі централізація виробництва і капіталу, тобто добровільне об'єднання компаній або поглинання фірмами-переможцями банкрутів. Централізація капіталу — це збільшення розмірів капіталу внаслідок об'єднання або зменшення кількості самостійних капіталів. Типовим прикладом такого об'єднання можуть слугувати акціонерні компанії.

Прихильники першої точки зору щодо причин виникнення та подальшого розвитку монополістичних тенденцій звинувачують державу, яка, з одного боку, сама організовує монополії (адміністративні) і провокує до цього підприємців, а з другого — своєю бездіяльністю дозволяє їм створити й використовувати монопольне становище. Монополізм тут розуміється не як притаманний ринковому господарству, а як випадковий процес.

Більш реалістичною виглядає інша точка зору, за якою монополістичні утворення є закономірними, а монопольна влада є логічним завершенням ринкової стратегії підприємства. Монополії можуть існувати в такому ринковому середовищі, в якому існують якісь перепони для вступу на ринок нових суб'єктів господарювання. Якщо з'являється якийсь монопольний ринок (наприклад, хтось починає виробляти якийсь вид товару, що користується підвищеним попитом), то, як правило, інші підприємства починають виробляти такий самий товар, і монополія автоматично зникає [17, c. 284-286].

Умови й особливості виникнення монополій безпосередньо пов'язані з рядом умов, за яких монополія існує:

Відсутність досконалих замінників. Підприємство-монополіст може випускати однорідну продукцію, але в будь-якому випадку ця продукція не повинна мати досконалих замінників;

Відсутність вільного входу на ринок (в галузь). Монополія може існувати лише тому, що вхід на ринок є для інших підприємств невигідним чи неможливим. Якщо іншим фірмам вдалося увійти в галузь, монополія, відповідно, зникне. Тому наявність вхідних бар'єрів є обов'язковою умовою виникнення та існування монополій. Вхідні бар'єри є різноманітними, серед них:

• наявність у підприємств-монополістів патентів на продукцію чи застосовувану при її виробництві технологію;
• існування державних ліцензій, квот чи високих зборів на імпорт товарів;
• контроль монополістом джерел необхідної сировини чи інших спеціальних товарів;
• наявність значної економії на масштабі, що допускає на ринку лише одного постачальника, який отримує позитивний прибуток;
• високі транспортні витрати, що обумовлюють формування ізольованих місцевих ринків, так що єдина в технологічному плані галузь може являти собою велику кількість локальних монополістів.

Чиста монополія виникає, звичайно, там, де відсутні реальні альтернативи, немає близьких замінників (субститутів), а товар, що випускається, є в деякій мірі унікальним. Це в повній мірі можна віднести до природних монополій, типовим прикладом яких є комунальні служби. В цих умовах монополіст володіє реальною владою з точки зору реалізації продукту, в деякій мірі контролює ціну і може впливати на неї, змінюючи кількість товару.

Поряд із чистою монополією в антимонопольній теорії розрізняють таке поняття, як домінуюча фірма. Домінуюча фірма — це фірма, яка має частку відповідного ринку, що значно перевищує частку її найближчого конкурента. У конкурентній практиці країн світу домінуючою фірмою вважається та, що контролює не менше 40% конкретного ринку. Не виключена ситуація, за якої домінуюча фірма у минулому була монополістом, але на ринок стали проникати конкуренти, що почали завойовувати певні частини ринку, який раніше повністю належав монополісту [4, c.19].

В українському законодавстві замість терміну "домінуюче становище" вживається поняття "монопольне становище". Причому наводяться кількісні параметри: монопольним називається таке становище підприємця, частка якого на ринку певного товару перевищує 35%. Рішенням АМКУ може визначатися монопольним становище підприємця, частка якого на ринку відповідного товару менша, ніж 35%.

Домінуюча фірма може досягти становища чистого монополіста, так само як і фірма-олігополіст може досягти становища домінуючої фірми за допомогою деяких методів антиконкурентної політики та недобросовісної конкуренції, серед них:

• "бійцівська марка" — це марка вже існуючого чи схожого за природою товару. На цей товар призначається дуже низька ціна (інколи нижче собівартості). Відповідний товар постачається на певну територію в певний час. Його завдання полягає в придушенні конкуренції з боку інших фірм. Як правило, вони за розміром поступаються компанії, що поставляє на ринок товар "бійцівської марки";
• "грабіжницьке ціноутворення". Таку політику застосовує домінуюча компанія. Вона означає встановлення дуже низьких цін, часто нижчих, ніж затрати на виробництво, на продукцію домінуючої компанії для того, щоб витіснити конкурента з ринку. Досягнувши поставленої мети та одночасно відлякавши від вступу в галузь інших конкурентів, домінуюча фірма знову піднімає ціни, одержує великі прибутки та компенсує попередні витрати. "Оксфордський словник для ділового світу" пояснює, що грабіжницьке ціноутворення — це "... ціноутворення на товар і послуги на такому низькому рівні, що інші фірми не можуть конкурувати і змушені покинути ринок".
• "неціновий грабіж" — форма конкурентної боротьби, яка передбачає підвищення витрат конкурентів, в результаті чого погіршується їх економічне становище. Для завдання конкурентам збитків використовуються державні органи. Наприклад, конкурента змушують нести значні витрати матеріальних та інтелектуальних ресурсів на ведення судових та адміністративних справ.

Для досягнення монопольного становища використовуються такі методи недобросовісної конкуренції, як диспережмент та дилюція.

Диспережмент — це заява про товари і послуги конкурента, яка не відповідає дійсності чи є оманливою і здійснює тиск на споживачів із метою дискредитації товарів та послуг певного виробника. Судова практика знає і випадки "відкритого прямого диспережменту", коли підприємці надсилали листи споживачам, рекомендуючи їм не купувати товари і послуги конкурентів.

Дилюція має місце тоді, коли певний підприємець без дозволу використовує товарний знак і/або фірмове найменування іншого підприємця, причому щодо конкурентних товарів та послуг. Це є використання товарного знака з метою, яка шкодить іміджу чи розмиває відмінності згаданого знака.

Поширеним шляхом досягнення монопольного становища є змова між кількома великими фірмами. Змова — письмова чи усна угода між конкурентами, яка спрямована на отримання вищих прибутків за допомогою встановлення (фіксування) цін та обмежень щодо випуску та реалізації продукції [6, c. 132-134].

1.3. Монополія та її основні форми

Вільна конкуренція, як одна з динамічних сил розвитку економіки, діяла у XVIII—XIX ст. На той час монополії були винятком, існували переважно у сфері обігу і не впливали суттєво на процес суспільного відтворення. Однак на межі XIX—XX ст. почався бурхливий процес становлення і розвитку монополій, які зайняли панівне становище у матеріальному виробництві й нематеріальній сфері. Водночас відбувався перехід від вільної конкуренції до панування монополій.

У чому полягають причини виникнення і розвитку монополій?

Ці причини пов'язані з дією об'єктивних економічних законів, розвитком продуктивних сил і суттєвими змінами в технологічному способі виробництва. Конкретно цими причинами є:

По-перше, дія закону конкуренції. Закон конкуренції та кожна його функція підпорядковані досягненню головної мети виробництва — максимізації прибутку. Щоб максимізувати прибуток, виробник повинен постійно нарощувати обсяги виробництва і продажу товарів, поступово усувати своїх конкурентів. Зрештою, виробник захоплює і контролює велику частину виробництва і збуту товарів, перетворюється на монополіста. Це свідчить, що конкуренція породжує свій антипод — монополію. Конкуренція і монополія завжди існують у реальній ринковій економіці як дві протилежні і взаємообумовлюючі її характеристики.

Монопольне становище є бажаним для кожного підприємця. Воно дає змогу йому уникнути цілої низки проблем і ризиків, пов'язаних із конкуренцією, зайняти привілейовану позицію на ринку. Концентруючи у своїх руках визначену господарську владу, вони мають можливість із позицій сили впливати на інших учасників ринку, нав'язувати їм свої умови і досягати найбільшої вигоди.

По-друге, причиною виникнення монополії є дія закону концентрації капіталу і виробництва.

Концентрація капіталу — це процес збільшення розмірів індивідуального капіталу за рахунок капіталізації прибутку, тобто використання певної його частини на розширення виробництва.

Тому наслідком концентрації капіталу є концентрація виробництва. Рушійною силою цього процесу є конкурентна боротьба. В результаті конкуренції з маси дрібних і середніх підприємств виокремлюються кілька найбільших, які стають монополіями. Таким чином, створюється ланцюжок: конкуренція породжує концентрацію виробництва, а ця концентрація, на певному ступені свого розвитку, призводить до монополії.

По-третє, причиною створення монополії є процес централізації капіталу.

Централізація капіталу — це збільшення розмірів капіталу внаслідок поглинання або об'єднання кількох раніше самостійних індивідуальних капіталів в один, більший [5, c. 159-161].

Однією з основних форм централізації капіталу є створення акціонерних компаній.

Отже, концентрація і централізація капіталу й виробництва створили об'єктивну необхідність і можливість виникнення монополій, стали їх економічною основою.

По-четверте, причиною виникнення монополій є трансформація індивідуальної приватної власності.

В останній третині XIX ст. організаційно-економічна структура виробництва була представлена переважно малими і середніми підприємствами індивідуальної приватної власності, яка стала гальмом розвитку продуктивних сил. У цей час значні досягнення науково-технічного прогресу створили можливість будівництва залізниць, морських портів, каналів, великих заводів, інших великих об'єктів. Однак жоден капіталіст окремо не мав необхідних капіталів, щоб фінансувати такі проекти. Отже, потрібна була нова форма власності, яка могла б розв'язати ці проблеми. Нею стала велика акціонерна власність, яка об'єднала капітали декількох підприємств.

По-п'яте, економічні кризи, які у другій половині XIX ст. стали фактором прискорення концентрації і централізації виробництва і створення на цій основі монополій.

Наслідком економічних криз є масове розорення і банкрутство дрібних і середніх підприємств. Деякі з них насильно поглинаються великим капіталом, а інші змушені погоджуватись на об'єднання, щоб уникнути розорення. Взаємопов'язаність цих двох явищ — криз та монополій — показує одну з причин прискореної монополізації економіки.

Упродовж XX ст. процес монополізації набув значних масштабів, і монопольні утворення стали основою господарського життя у більш розвинених країнах світу.

Монополізація — це процес досягнення суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, підтримання або посилення цього становища.

Під монополізмом розуміють активні дії монопольних структур, спрямовані на реалізацію своїх переваг у процесі взаємовідносин з іншими суб'єктами господарювання.

Конкретною формою монополізму є монополія.

Монополія у широкому розумінні означає виключне право держави, підприємства, фізичної особи на володіння будь-чим або на здійснення якого-небудь виду діяльності.

Під економічною монополією розуміють велике підприємство, фірму або об'єднання (спілку), яке посідає панівне місце на ринку і концентрує значну частину виробництва і збуту певного виду продукції з метою одержання монопольного прибутку.

Завдяки цьому такі підприємства посідають домінуюче становище на ринку, набувають можливості впливати на процес ціноутворення, домагаючись вигідних для себе цін, і, як результат, отримують більш високі (монопольні) прибутки. Отже, найбільш визначальним критерієм монопольного утворення є панування на ринку.

У реальному житті монополізм відбувається і проявляється в численних видах і формах, що викликає необхідність певної їх класифікації [8, c. 144-146].

1.4. Класифікація монополій

За умовами функціонування монополізм поділяють на два типи — підприємницький та інституційний.

Підприємницький тип монополізму пов'язаний із розвитком підприємств (фірм) на основі концентрації капіталу і виробництва.

Інституційний тип монополізму пов'язаний з нерівністю умов конкуренції, які надає держава для різних її учасників.

Йдеться про неоднаковий режим оподаткування, субсидії або привілеї з боку держави, пільговий доступ до виробничих і фінансових ресурсів тощо. Отже, держава створює неоднакові правила "ринкової гри" для різних учасників. Такий тип монополізму існував ще на ранніх етапах розвитку капіталізму. Так, голландській та англійській Ост-Індським компаніям на початку XVII ст. держава надала виняткове (монопольне) право на торгівлю з Індією. Ці дві компанії існували у формі акціонерних товариств.

За характером і причинами виникнення монополії поділяють на три типи:

• монополія окремого підприємства;
• монополія як угода;
• монополія, що ґрунтується на диференціації продукту.

Досягти монополії першого типу нелегко. Це абсолютна монополія, і існує вона рідко.

Поширеним шляхом створення монопольного становища є угода декількох могутніх фірм. Він дає можливість швидко створити ситуацію, коли продавці (виробники) виступають на ринку "єдиним фронтом", зводять нанівець конкурентну боротьбу, насамперед цінову, а покупець перебуває в безальтернативних умовах.

Монополія, що базується на диференціації продукту, створює ринок монополістичної конкуренції.

За сферою функціонування і причиною виникнення розрізняють природну, адміністративну та економічну монополію.

Природна монополія виникає внаслідок об'єктивних причин. Вона відбиває ситуацію, коли попит на певний товар чи послугу найкраще задовольняється однією або кількома фірмами. В її основі — особливості технологій виробництва й обслуговування споживачів. Тут конкуренція неможлива або небажана, бо при входженні в галузь інших фірм затрати на виготовлення продукції зростуть. Причиною є "економія від масштабу" — чим більше вироблено продукції, тим менша її вартість. Це має місце в таких сферах, як електро-, водо-, тепло-, газопостачання, окремих сферах зв'язку і транспорту, послугах зв'язку. Ліквідація чи розукрупнення таких монополій економічно недоцільні.

З природними монополіями тісно пов'язані монополії, які базуються на володінні унікальними природними ресурсами. Класичним прикладом такого виду монополій виступає алмазний синдикат "Де Бірс" [12, c. 216-218].

Діяльність природних монополій, особливо їх цінова політика, регулюється державою.

Адміністративна монополія виникає внаслідок дій державних органів. З одного боку, це надання окремим фірмам виключного права на виконання певного роду діяльності.

З іншого — це організаційні структури для державних підприємств, коли вони об'єднуються і підпорядковуються державним органам. Вони діють на ринку як єдиний суб'єкт господарювання, і між ними відсутня конкуренція. Економіка колишнього Радянського Союзу належала до найбільш монополізованих структур. Більше того, існувала абсолютна монополія самої держави на організацію й управління економікою, яка базувалась на пануючій державній власності на засоби виробництва. Державний монополізм є найбільш небезпечним і руйнівним для економічних систем.

Економічна монополія. Її поява зумовлена економічними причинами, вона формується на базі закономірностей господарського розвитку. Йдеться про підприємців, які зуміли завоювати монопольне становище на ринку. До нього ведуть два основні шляхи. Перший полягає в успішному розвитку підприємства, постійному зростанні його масштабів шляхом концентрації капіталу. Другий — набагато швидший — базується на процесах централізації капіталу.

Основними організаційними формами економічних монополій є:

Картель — це об'єднання декількох підприємств однієї сфери виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і зроблений продукт, виробничу та комерційну самостійність і домовляються про частку кожного в загальному обсязі виробництва, цінах, ринках збуту.

Синдикат — це об'єднання низки підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність на вироблений продукт, тобто зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність. У синдикатів збут товару здійснюється загальною збутовою конторою.

Трест — це об'єднання низки підприємств однієї або декількох галузей промисловості, учасники якого втрачають право власності на засоби виробництва і вироблений продукт, виробничу і комерційну самостійність, тобто об'єднують виробництво, збут, фінанси, керування, а на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств одержують акції тресту, що дає їм право брати участь у керівництві та привласнювати відповідну частину прибутку тресту.

В наші дні картелі, синдикати, трести втратили своє значення й у чистому вигляді майже не зустрічаються.

В сучасних умовах на основі диверсифікації капіталів створюються нові форми монополій: багатогалузевий концерн, конгломерат, консорціум.

Багатогалузевий концерн — це об'єднання десятків і навіть сотень підприємств різноманітних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, учасники якого втрачають право власності на засоби виробництва і вироблений продукт, а головна фірма здійснює над іншими учасниками об'єднання фінансовий контроль.

Конгломерат — це велетенський промисловий комплекс, в якому під єдиним фінансовим контролем зосереджені компанії, що діють у різних, технологічно не пов'язаних між собою галузях. Як правило, конгломерати належать одній фірмі і випускають на одній або більше стадіях виробництва різнорідні неконкурентні товари або оперують на сегментах ринку, які не перетинаються. Підприємства при цьому мають широку автономію економічної діяльності; управління ними централізоване.

Консорціум створюється на основі тимчасових угод між кількома банками і виробничими корпораціями для проведення спільних великомасштабних фінансових операцій чи здійснення виробничих проектів (розміщення великих займів, будівництва морських каналів, портів, трубопроводів тощо). Після закінчення спільних робіт консорціум розпадається.

Характерною особливістю сучасного ринку є поєднання, переплетення, взаємопроникнення різноманітних організаційних форм монополій, що свідчить про подальший розвиток, поглиблення процесів монополізації сучасної економіки [15, c. 153-155].

2. Визначення впливу монополій на економіку та її монополізації

На наш погляд, поведінку вітчизняних природних монополістів у роки економічних реформ визначали наступні чинники:

1. Підвищуючи ціни, ці суб'єкти господарювання були переконані, що їхня продукція є виключно необхідною, а тому за будь-яких обставин (високі темпи інфляції 1992-1994 рр. підтвердили це) обсяг попиту на неї майже не зміниться.
2. Більшість видів продукції (послуг) природних монополій, з огляду на їх економічну і соціальну значимість, необхідно буде поставляти окремим споживачам, навіть за умови їх неплатоспроможності. Саме такими споживачами є бюджетні організації — і це також обумовлює певну поведінку природних монополій на ринку.
3. Грошова реформа 1996 року призвела до зменшення платоспроможності населення та попиту на запропоновану продукцію природних монополістів.

Ситуація, яка склалася у середовищі природних монополій, пояснюється не тільки прагненням монопольних утворень використати свою практично необмежену ринкову владу для забезпечення власних економічних інтересів за рахунок інших підприємців та споживачів, але й низькою ефективністю чинної системи управління та державного контролю за їх діяльністю. В умовах системної кризи та фундаментальних трансформаційних зрушень, притаманних транзитивним економікам (зокрема, Україні), недооцінка важливості цих процесів перешкоджає досягненню стабільності на ринках природних монополій та економічного зростання у макроекономічному масштабі. Факти економічного життя дають достатньо підстав стверджувати, що розроблені різні програми з регулювання та реформування природних монополій не змогли забезпечити досягнення якісних результатів [12, c. 175-177].

Все вищевикладене свідчить про необхідність розробки та впровадження конкретних регулюючих заходів, спрямованих на приведення суб'єктів природних монополій до цивілізованої поведінки. Очевидно, що це завдання є надзвичайно складним. Адже дослідження проблеми державного регулювання природних монополій в Україні почалося нещодавно, тоді як у країнах з розвинутою ринковою економікою йому приділялась значна увага. Тому вітчизняні наукові дослідження та практичні рекомендації повинні набирати ґрунтовності та економічної доцільності. У зв'язку з цим потрібен зважений, диференційований підхід до створення ефективного механізму державного впливу на діяльність природних монополістичних структур, в якому має враховуватись наявний світовий досвід успішного вирішення означених завдань. Разом з тим, вкрай важливо коригувати цей механізм відповідно до економічних, політичних та інших особливостей розвитку української економіки.

Передусім, завданням держави з урахуванням макроекономічної значущості галузей природних монополій, на нашу думку, має стати узгодження всебічних інтересів сторін, які мають відношення до цих галузей. По-перше, це припинення та попередження зловживань економічною владою природними монополістами, а по-друге — недопущення дій органів влади, які необґрунтовано обмежують діяльність цих підприємств (наприклад, у сфері ціноутворення, платіжної дисципліни тощо).

Аналіз наукових робіт у сфері державного регулювання економіки дозволяє також сформулювати основні функції, які в цьому зв'язку покладаються на державу, а саме:

• забезпечення балансу споживачів (доступні ціни) і регульованих підприємств (фінансові результати, привабливі для кредиторів і нових інвесторів);
• сприяння розвитку галузей з природними монополіями і виробництв народного господарства в інтересах суспільства;
• визначення структури тарифів на основі принципу ефективного та справедливого віднесення затрат на собівартість продукції для різних типів споживачів;
• стимулювання підприємств до скорочення затрат і надлишкової зайнятості, поліпшення якості обслуговування споживачів, підвищення ефективності інвестицій тощо;
• створення умов для розвитку конкуренції (наприклад, забезпечення вільного і відкритого доступу конкурентів до інфраструктурних мереж).

Таким чином, державний вплив на природні монополії повинен безумовно обмежуватись певними рамками, які діють у двох площинах. З одного боку, робота по регулюванню природних монополій, в першу чергу, має бути спрямованою на захист інтересів споживачів товарів і послуг, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку суб'єктами природних монополій. З іншого, регулювання покликане створити основу для ефективного функціонування та розвитку цих галузей шляхом забезпечення умов для повного покриття економічно виправданих витрат підприємств і адекватного інвестування у розвиток виробництва. Соціальна спрямованість економічних перетворень, які проводяться у нашій країні, повинна враховувати цей принцип одним із складових у стратегії реформування [18, c. 115-117].

Особливо необхідно наголосити, що при створенні системи регулювання діяльності природних монополій потрібно попередньо проводити аналіз затрат і вигод, оскільки цей процес є надзвичайно складним і ресурсомістким. Воно тільки тоді є економічно доцільним та виправданим із соціальної точки зору, коли затрати суспільства на його запровадження та підтримку не перевищують приріст ВВП, отриманий завдяки його введенню.

З метою прискорення адаптації суб'єктів природних монополій до ринкових умов господарювання, зниження втрат суспільства від ринкової влади та монополії необхідним є створення належного нормативно-правового поля, яке б забезпечило встановлення та підтримку стабільних "правил гри" в ринковому середовищі, що динамічно змінюється під впливом економічних і політичних умов, або зміни завдань, які ставить перед собою суспільство. Створення нормативної бази повинно спрямовуватись на нейтралізацію можливої "агресивності" з боку суб'єктів природних монополій по відношенню до інших суб'єктів ринку, усунення негативних аспектів складних взаємозв'язків між господарсько-суверенними виробниками.

В період переходу до ринкових відносин важливого значення набуває також удосконалення економіко-організаційного механізму державного регулювання природних монополій, головним напрямком якого є формування раціональної цінової політики. Остання має спрямовуватись на досягнення стратегічних цілей розвитку таких суб'єктів господарювання з урахуванням умов і особливостей кожного етапу економічного розвитку країни. Захищаючи інтереси споживачів шляхом втручання у процеси ціноутворення у сферах природних монополій, держава, як уже зазначалося, не повинна забувати також і про законні, економічно обґрунтовані права виробників. З цією метою необхідно замінити існуючий механізм регулювання природних монополій: перейти від неефективного стримування цін і тарифів на відповідних ринках до контролю за механізмом їх формування. На нашу думку, оптимальним методом цінового регулювання природних монополій в Україні на сучасному етапі є метод, заснований на поєднанні двох методів: встановлення верхньої межі цін та контролю за фактичними витратами монополіста.

Разом з тим, як уявляється, ніякі, навіть найбільш ефективні важелі державного впливу на природних монополістів, проблему не вирішать, якщо не супроводжуватимуться іншими позитивними зрушеннями в цьому напрямку. Для більш інтенсивного розвитку галузей природних монополій необхідним елементом у процесі їх реформування є створення сприятливих передумов для залучення у ці галузі приватного капіталу та приватної ініціативи, у тому числі і шляхом їх роздержавлення та приватизації.

Насамкінець, зазначимо, що при побудові системи державного регулювання суб'єктів природних монополій необхідно враховувати фактор часу. Адже наявність сукупності чинників потенційної конкуренції обумовлює нестійкий характер сучасних монополій, у тому числі і природних. Динамічність розвитку ринку, зміни його структури, спричинені НТП, активізація диверсифікаційних процесів, інтенсифікація міжгалузевої та міждержавної експансії капіталу, глобалізація економіки суттєво обмежують монопольну владу компаній, примушують їх враховувати можливість вторгнення на монополізований ринок нових фірм і діяти відповідно з вимогами конкурентного середовища [9, c. 361-363].

3. Антимонопольна політика держави

Процес монополізації економіки має як позитивні, так і негативні наслідки. Існує позиція, що у великих підприємств та їх об'єднань більше можливостей розвивати сучасне виробництво, фінансувати науково-дослідні лабораторії, отримувати нові наукові результати, впроваджувати новітню техніку і технологію, здійснювати перекваліфікацію працівників, а також пристосуватися до розвитку продуктивних сил, до структурних зрушень в економіці. Проте ніхто не заперечує, що недоліків у монополій значно більше, і перший — практика встановлення монопольних цін. Такі ціни створюють додаткові прибутки монополістам, а покупці змушені купувати товари за цінами вищими, ніж за умов конкурентного ринку. Це зростання цін спостерігається головним чином на внутрішньому ринку, і складається ситуація, коли ціни на внутрішньому ринку вищі, ніж на зовнішньому. Для закріплення такого становища створюється, хоч і невеликий, проте штучний дефіцит на товари чи послуги.

Існує і така точка зору, що монополія веде до гальмування науково-технічного прогресу. Послабивши конкуренцію, монополія створює тенденцію до стримування запровадження технологічних новинок, уповільнення нововведень. Монопольне становище і ті вигоди, що з нього випливають, послаблюють стимули до постійного вдосконалення виробничого процесу, до зростання його ефективності.

Монополія, як економічне явище, має результатами своєї діяльності певні наслідки. І негативні, на жаль, набагато переважають позитивні. Одним із найголовніших таких наслідків є придушення конкуренції, без якої неможливе нормальне існування ринку.

Щоб запобігти деяким із цих негативних наслідків, держава була змушена проводити антимонопольну політику, до складу якої входить видання актів, законів, обмеження сфери впливу монополістичних об'єднань і, звісно, застосування різних санкцій до порушників — від економічних (штрафи) до кримінальних (тюремні ув'язнення).

Антимонопольна політика — сукупність заходів держави щодо припинення зловживання монопольним становищем з однієї сторони (тобто нагляд за дотриманням антимонопольного законодавства), та з іншої сторони — створення нових монополій та монополістичних об'єднань. Основними обов'язками держави у її діяльності щодо проведення антимонопольної політики є створення антимонопольного законодавства, яке б регулювало діяльність вже існуючих монополій, а також прийняття законів, які б не допускали антиконкурентних дій, а також передбачали відповідальність за недобросовісну конкуренцію.

Ще однією функцією держави в цьому напрямку є створення органу або органів, які б слідкували за дотриманням законодавства, а також вносили пропозиції щодо змін законодавства даного напрямку [10, c. 267-268].

Система антимонопольного законодавства України включає Закони України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", "Про Антимонопольний комітет України", "Про захист від недобросовісної конкуренції", постанову КМУ від 11 листопада 1994 р. №765 «Про запровадження механізму запобігання монополізації товарних ринків» у редакції постанови КМУ від 26 травня 1997 р. №499, Правила розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України, затверджені розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 квітня 1994 р. №5 у редакції розпорядження Антимонопольного комітету України від 29 червня 1998 р. №169-р, Положення про контроль за економічною концентрацією, затвердженого розпорядженням АМК України від 25 травня 1998 р. №134-р та ряд інших [1,2,3].

Про масштаби монополізму в Україні поки що доводиться говорити, оперуючи наближеними даними. Дані звітності АМК протягом останніх років у сферах діяльності природних монополій зберігають стійку тенденцію до зловживання монопольним становищем. Домінуючим видом у структурі зловживань є встановлення дискримінаційних цін, що порушує права окремих споживачів, та встановлення монопольних цін, що призводить чи може призвести до порушення прав споживачів. Такі компанії нерідко включають у ціни (тарифи) на свою продукцію витрати, що не пов'язані з випуском даної продукції, або ж стягують зі своїх споживачів плату за фактично ненадані послуги. Найбільш прогресуючими у цьому плані є ринки комунальних послуг, де протягом лише 1999 р. АМКУ було виявлено та припинено 145 випадків порушення антимонопольного законодавства, завдяки чому споживачам було повернуто бл. 15 млн. грн. збитків [6, c.32].

АМКУ в межах наданої йому компетенції має право:

• визначати межі товарного ринку, а також монопольне становище підприємств на ньому;
• давати підприємствам обов'язкові для виконання розпорядження про припинення порушень антимонопольного законодавства та про відновлення початкового становища, про примусовий поділ монопольних утворень, припинення неправомірних угод між підприємствами;
• давати центральним та місцевим органам виконавчої влади, виконавчим органам місцевого та регіонального самоврядування обов'язкові для виконання розпорядження про скасування та зміну прийнятих ними неправомірних актів, про припинення порушень та розірвання укладених ними угод, що суперечать антимонопольному законодавству, забороняти або дозволяти створення монопольних утворень центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого та регіонального самоврядування, а також господарюючими суб'єктами;
• вносити у відповідні державні органи обов'язкові для розгляду подання щодо скасування ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності підприємств у разі порушення ними антимонопольного законодавства;
• накладати штрафи у випадках, передбачених чинним законодавством;
• розробляти і затверджувати з питань, що належать до їх компетенції, нормативні акти, обов'язкові для виконання органами державної виконавчої влади, органами місцевого та регіонального самоврядування, підприємствами.

Необхідність вивчення антимонопольного законодавства та практики зарубіжних країн не викликає сумнівів, адже досвід України в цій галузі вимірюється проміжком 10–15 років, в той час як багато іноземних держав працюють у цій галузі вже десятки років. В українському законодавстві існує дуже багато прогалин і недоліків, які можна було б усунути, просто проаналізувавши джерела антимонопольного законодавства інших держав. Однією з таких прогалин є майже нерозвинуте законодавство щодо монополій у міжнародній торгівлі. Тобто антимонопольне законодавство розвинених країн світу поширюється на компанії самої країни та іноземні компанії, діяльність яких має прямий, суттєвий і передбачуваний у недалекому майбутньому вплив на комерцію даної країни. Зрозуміло, що маються на увазі не дрібні, а серйозні антиконкурентні дії стосовно даного ринку. Антиконкурентна дія територіально може відбуватися як у даній країні, так і за її межами. Якщо така дія даного ринку не стосується, то, як правило, ніяких дій стосовно такого порушника не відбувається. Це мотивується тим, що інші країни мають свої антимонопольні органи, які зобов'язані за цим слідкувати.

Не просто вживати антиконкурентні заходи до тих іноземних компаній, що мають постійне місцезнаходження за межами даної країни, але товари та послуги яких є складовою частиною даного ринку. Особливо це стосується України, яка ще не має достатнього впливу на світовому ринку для того, щоб у разі порушення її законодавства застосувати певні санкції. Зазвичай такі заходи спираються на норми міжнародного права, ввічливість, багатосторонні договори і двосторонні домовленості між даною країною та іншими державами.

Один із великих недоліків українського антимонопольного законодавства — визначення монопольного становища, а саме термінів, у яких має визначатись це становище. Так, наприклад, фірма може бути визнана такою, що має монопольне становище, насправді не володіючи ним. Це коли на певному ринку існує кілька фірм-олігополістів, жодна з них не займає монопольного становища, і всі фірми, крім одної, на певний термін із певних причин припиняють свою діяльність. В даному випадку фірма, що залишилась, автоматично стає монополістом, поки інші фірми не відновлять свою діяльність [7, c. 227-229].

Весь світ визнає те, що в Україні недостатньо розвинутий (майже не розвинутий) захист прав інтелектуальної власності. Тобто захист цих прав у законах хоч і недостатньо, але забезпечений, в той час як на практиці реальних важелів впливу на таких порушників не розроблено.

Слід звернути увагу і на світовий досвід щодо франчизних угод, які є прикриттям для досягнення монопольного стану на ринку, а іноді і засобом його досягнення.

Антимонопольне законодавство в Україні з кожним роком покращується і поповнюється новими законами. Так, якщо раніше увага АМКУ зверталась в основному на встановлення монопольних цін, цінову дискримінацію і т. д., то тепер увага звертається і на інші форми. Наприклад, на початку діяльності комітету увага не зверталася б на продаж із "навантаженням". Продаж з навантаженням — це термін на позначення випадків, коли під час покупки потрібної продукції нав'язується придбання іншої продукції, часто при цьому продаж одного товару потрапляє у залежність від придбання іншого товару. Цей метод є іноді методом цінової дискримінації.

Отже, українським законодавцям треба працювати в заданому напрямку, враховуючи іноземний досвід, а також розробити свої нові методи боротьби зі зловживаннями монопольним становищем, а також недопущенням та попередженням створення монополій [14, c. 238-239].

Висновки

За "Оксфордським словником для ділового світу", монополія — це "володіння торгівлею товарами чи послугами, або контроль над нею, який здійснює продавець чи продуцент". Серед численних видів монополій їх можна звести до трьох основних: природної, адміністративної і економічної.

Сучасна економічна теорія розглядає також кілька видів монополістичних станів: чиста монополія, олігополія, монопсонія, олігопсонія.

Взагалі слово "монополія" зазвичай асоціюється лише з негативними наслідками для суспільства, але є певні види монополій, усунення яких лише зашкодить прогресу суспільства, тому держава не лише не усуває їх, а навпаки, сприяє їм. Це монополія на результати винахідництва, іншу творчу діяльність, а також на використання товарних знаків.

До завоювання підприємцями монопольного становища на ринку ведуть такі основні шляхи, як концентрація виробництва і централізація виробництва і капіталу.

Умови й особливості виникнення монополій безпосередньо пов'язані з рядом умов, за якими монополія існує. Серед них: відсутність досконалих замінників, відсутність можливості вільного входу на ринок (в галузь), тобто наявність вхідних бар'єрів (наявність у підприємств-монополістів патентів на продукцію чи застосовувану при її виробництві технологію; існування державних ліцензій; контроль монополістом джерел необхідної сировини чи інших спеціальних товарів; наявність значної економії на масштабі і т.д.). Монопольного становища на ринку фірма може досягти за допомогою заходів недобросовісної конкуренції ("грабіжницьке ціноутворення", "бійцівська марка", "неціновий грабіж" і т.д.).

Ще одним поширеним шляхом досягнення монопольного становища є змова між кількома великими фірмами.

Процес монополізації економіки має як позитивні, так і негативні наслідки, проте ніхто не заперечує, що недоліків у монополії значно більше, і перший з них — практика встановлення монопольних цін. Такі ціни створюють додаткові прибутки монополістам, а покупці змушені купувати товари за цінами вищими, ніж за умов конкурентного ринку. Існує й така точка зору, що монополія веде до гальмування науково-технічного прогресу.

Щоб запобігти деяким з цих негативних наслідків, держава змушена проводити антимонопольну політику, до складу якої входить видання актів, законів, обмеження сфер впливу монополістичних об'єднань. Основними обов'язками держави у її діяльності щодо проведення антимонопольної політики є створення антимонопольного законодавства, яке б регулювало діяльність вже існуючих монополій, а також прийняття законів, які б не допускали антиконкурентних дій, а також передбачали відповідальність за недобросовісну конкуренцію.

Антимонопольне законодавство України включає ряд законів, постанов, правил. Хоча воно далеко пішло порівняно з антимонопольним законодавством СРСР, проте, за словами спеціалістів, для нашої країни питання антимонопольної політики є надто новим та незвичним.

Органом, який має забезпечувати нагляд за дотриманням антимонопольного законодавства в Україні, є Антимонопольний комітет України. Завданнями цього комітету є здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, захист законних інтересів підприємств та споживачів шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень антимонопольного законодавства, накладання стягнень за порушення антимонопольного законодавства в межах своїх повноважень, сприяння розвитку добросовісної конкуренції у всіх сферах економіки.

Комітет бере участь в укладанні міждержавних угод, розробці та реалізації міжнародних проектів і програм, а також співпрацює з державними органами і неурядовими організаціями інших держав та міжнародними організаціями з питань, що належать до його компетенції.

Формування антимонопольної політики держав світу почалося з того, що навколо них формувалась негативна громадська думка, яка вимагала захисту споживачів від свавілля монополістів, обмеження діяльності останніх.

Необхідність антимонопольного законодавства та практики зарубіжних країн не викликає сумнівів, адже досвід України в цій галузі вимірюється в 6-10 років, в той час як багато інших держав працюють у цій сфері вже десятки років.

Українським законодавцям треба працювати, враховуючи іноземний досвід, а також розробити свої нові методи боротьби зі зловживанням монопольним становищем, а також недопущенням та попередженням створення монополій.

Список використаної літератури

1. Закон України "Про Антимонопольний комітет України".
2. Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції".
3. Закон України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності".
4. Барановский А. Что такое монополия и как с ней бороться? // Финансовая Украина. — 26 грудня 1995. — №52
5. Башнянін Г.Л. Політична економія: Підручник, ч. 1: Загальна економічна теорія. Ч. 2: Спеціальна економічна теорія / П.Ю. Лазур, B.C. Медведев, 2000. — 52с.
6. Борисенко З.М. Основи конкурентної політики: Підручник / З.М. Борисенко, 2004. — 697с.
7. Гальчинський А.С. Основи економічних знань: Навч. посібник для учнів ліцеїв, гімназій та середніх загальноосвітніх закладів / А.С. Гальчинський, П.С. Єщенко, Ю.І. Палкін, 2002. — 543с.
8. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії. — Київ: Вища школа, 1995
9. Економічна теорія: макро- і мікроекономіка: Навч. посібник для студ. / Ред. 3. Ватаманюк та ін., 2001. — 606с.
10. Економічна теорія: Посібник для вищої школи / Ред. Є.М. Воробйов, 2003. — 704с.
11. Косік А.Ф. Мікроекономіка: Навч. посібник / А.Ф. Косік, Г.Е. Гронтковська, 2004. — 415с.
12. Крупка М.І. Основи економічної теорії: Підручник / М.І. Крупка, П.І. Островерх, С.К. Ревевчук, 2001. — 344с.
13. Кулішов В.В. Мікроекономіка: основи теорії і практикум: Навч. посібник / В.В. Кулішов, 2004. — 331с.
14. Мініна О.В. Мікроекономіка: Навчальний посібник для студ. вищих навч. закладів / О.В. Мініна, О.Я. Базілінська, 2004. — 350с.
15. Мочерний С.В. Економічна теорія: Посібник / С.В. Мочерний, 1999. — 592с.
16. Мочерний С.В. Основи економічних знань: Підручник / С.В. Мочерний, 2002. — 312с.
17. Основи економічної теорії. Політекономічний аспект / за редакцією Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. — Київ: Вища школа, 1997
18. Пономаренко О.І. Сучасний економічний аналіз: У 2 ч.: Навч. посібник. Ч. 1: Мікроекономіка, 2004. — 262с.
19. Семюельсон Пол Л. Мікроекономіка: Пер. з англ. Пол Ч. Семюельсон, Вільям Д. Нордгауз, 1998. — 676с.
20. Стратегія економічного розвитку України: Наук. зб. / Ред. О.П. Степанов. Вин. 2(9), 2002. — 567с.
21. Шаповал В.М. Економіка підприємства: Навчальний посібник / В.М. Шаповал, Р.Н. Аврамчук, О.В. Ткаченко; Ред. В.А. Ткаченко, 2003. — 288с.