Економічна характеристика Центрального регіону

Вступ

Центральний регіон охоплює столицю та шість областей: Вінницьку, Житомирську, Київську, Хмельницьку, Черкаську та Чернігівську. Його територія становить 158,7 тис. км², що робить його найбільшим регіоном країни (26,4% загальної площі). Населення регіону — 12,2 млн осіб, або 23,7% від усього населення України.

У межах регіону налічується 96 міст та 176 селищ міського типу, що складає приблизно п'яту частину від загальної кількості таких поселень в Україні.

Регіон вирізняється надзвичайно вигідним транспортно-географічним розташуванням — він є центральним столичним осередком, наближеним до сировинних баз, ключових промислових районів та ринків збуту готової продукції. Територія відзначається значною різноманітністю та складністю, що пояснюється поєднанням поліської та лісостепової зон. У самому центрі регіону розташований потужний політичний, економічний, культурний і науковий осередок — столиця Київ. Водночас негативним чинником є розташування регіону в зоні, що зазнала впливу Чорнобильської катастрофи.

До складу району входять Київська, Чернігівська, Черкаська, Житомирська та Кіровоградська області. За площею (136,2 тис. км², що становить 22,6% загальнодержавного показника) він поступається лише Західноукраїнському, а за чисельністю населення (9,9 млн осіб) — Донецько-Придніпровському та Західноукраїнському. Ключова особливість району — його центральне, насамперед геополітичне, становище в Україні. Ця територія є ядром формування української державності, адже саме тут було осереддя Київської Русі. Київ, як історичний, політичний, релігійний та культурний центр, упродовж століть об'єднував українські землі, навіть коли вони перебували у складі різних держав.

У внутрішньому поділі праці Центрально-український район вирізняється спеціалізацією на неметаломісткому та працемісткому машинобудуванні, сільськогосподарському машинобудуванні, хімічній промисловості (особливо хімії органічного синтезу), харчовій та легкій промисловості. Значну роль в економіці відіграють сільське та лісове господарство. Така структура господарства сформувалася під впливом історичних обставин його розвитку.

1. Загальна характеристика Центрального району

Назва району безпосередньо вказує на його розташування — у географічному центрі країни. Саме тут, у Кіровоградській області, знаходиться географічний центр України. Площа району становить 45,5 тис. км² (7,5% території України), а населення — 2,5 млн осіб (станом на 1.01.2003 р.), що дорівнює 5,2% від загальної людності держави. Район охоплює Черкаську та Кіровоградську області, розташовані в басейнах Дніпра та Південного Бугу. Через його територію пролягають залізничні шляхи, що сполучають Київ із портами Чорного та Азовського морів, а також Поділля з Придніпров'ям.

Мінерально-сировинна база району порівняно небагата. Промислове значення мають родовища бурого вугілля поблизу Олександрії (Кіровоградська область) та Ватутіного (Черкащина). На лівобережжі Дніпра, в річкових долинах та в долині річки Ірдинь на правобережжі, розробляються поклади торфу. Також тут видобуваються уранові руди в межах Кіровоградської групи родовищ.

У східній частині району зосереджені поклади залізистих кварцитів, а на заході, у Побужжі, — родовища хромітів і нікелевих руд. У межах регіону розташований Кіровоградський залізорудний район, прогнозовані запаси якого оцінюються у 5 тис. т.

Значними є запаси будівельного та декоративного каменю, зокрема гранітів, габро, лабрадоритів. Наявні родовища вогнетривких глин, графіту, каолінів, бентоніту. На півночі району розробляється найбільше в Україні родовище бентонітових глин.

Місто Черкаси та територія в радіусі 150 км є зоною максимальної біологічної активності клімату не лише в Україні, а й на теренах усього СНД. Одним із головних багатств є чорноземи, широко представлені тут — від опідзолених до типових.

У межах району розташовані Кременчуцьке та, частково, Дніпродзержинське і Канівське водосховища. Густа мережа малих і середніх річок включає Супій, Рось, Вільшанку, Тясмин, Інгулець, Інгул, Ятрань та інші. Є родовища лікувальних радонових вод (Умань, Новоукраїнка, Знам'янка). Лісові ресурси обмежені, оскільки ліси займають незначну площу.

Чисельність населення району на 1 січня 2003 р. становила 2502,3 тис. осіб, з яких у Кіровоградській області проживало 1115,7 тис., а в Черкаській — 1386,6 тис. осіб. Міське населення складає 56,8%. Середня густота населення — 55,0 осіб/км², зокрема на Кіровоградщині — 45,4 осіб/км², на Черкащині — 66,3 осіб/км².

Густота сільського населення становить 23,8 осіб/км² (на Кіровоградщині — 18,0, на Черкащині — 30,6 осіб/км²), що на 9,2% менше від середньодержавного показника. Середня величина сільського поселення перевищує 586 осіб, що на 38 осіб більше, ніж у середньому по Україні. Примітно, що в Черкаській області цей показник (775 осіб) майже в 1,8 раза вищий, ніж у Кіровоградській (434 особи).

У Центральному економічному районі налічується 28 міст, зокрема 10 обласного підпорядкування, та 41 селище міського типу, більшість з яких (26) розташовані на Кіровоградщині. Середня людність міського поселення в регіоні — 20599 осіб, що на 17% менше від загальноукраїнського показника. Середня величина міського населеного пункту Черкаської області майже в 1,4 раза більша, ніж у Кіровоградській. Найбільші міста району — Кіровоград, Черкаси, Олександрія, Сміла, Умань, Канів.

Працездатне населення становить 55,3% (на 2,6% менше від середньоукраїнського показника), молодь — 18,9% (на 0,2% більше), особи похилого віку — 25,8% (на 2,4% більше). На 1000 осіб населення припадає 324 пенсіонери, що майже на 8% перевищує середньоукраїнський рівень.

У статевій структурі переважають жінки: на 1000 жінок припадає 842 чоловіки, що на 21 особу менше, ніж загалом в Україні.

Національний склад населення досить однорідний. Українці становлять 93,1% населення Черкащини та 90,1% — Кіровоградщини. Росіян на Кіровоградщині проживає 7,5%, на Черкащині — 5,4%. Крім того, на Кіровоградщині мешкають 0,7% молдован (у районах так званої Новосербії) та 0,5% білорусів. У Черкаській області найчисельнішою меншиною після росіян є білоруси — 0,3%.

Регіон є одним із перших в Україні, де розпочалися процеси депопуляції, що супроводжуються старінням населення. Це зумовлює потребу в розвитку системи соціального захисту пенсіонерів з урахуванням місцевих особливостей. Для покращення демографічної ситуації необхідно застосовувати загальноукраїнські підходи: нове сімейне законодавство, активізацію житлового будівництва, розвиток інфраструктури [7, c. 231-233].

2. Економічні передумови розвитку регіону

Економічний розвиток району впродовж століть був неоднозначним. З одного боку, Київ майже завжди вирізнявся як визначний політичний, культурний та промисловий центр не лише регіонального, а й всеукраїнського масштабу. З іншого — територія центрально-українського району тривалий час залишалася аграрним регіоном із відносно невеликими осередками переробки сільськогосподарської сировини. Капіталістичні відносини в сільському господарстві тут розвивалися повільніше, ніж на півдні України, а товарність була низькою. Проте на основі аграрного сектора, особливо з другої половини XIX ст., розвивалися численні цукроварні, винокурні, а на півдні — олійні підприємства. Паралельно набувала розвитку легка промисловість.

В епоху індустріалізації виникає машинобудування та розвивається хімічна промисловість. Наявність кваліфікованих кадрів і певна віддаленість від металургійних баз сприяли розвитку неметаломісткого машинобудування. Недостатня потужність власної паливно-енергетичної бази стримує розміщення енергомістких виробництв, за винятком Черкаського вузла, який використовує привізне паливо. Розвиток агропромислового комплексу стимулює розміщення сільськогосподарського машинобудування.

Центральне економіко-географічне положення району сприяє розвитку виробництв, що мають загальноукраїнське значення. Це стосується насамперед машинобудування (верстатобудування, приладобудування, електротехніка, електронно-обчислювальна техніка), хімічної промисловості (фармацевтика, лакофарбова галузь, виробництво хімреактивів, шин, синтетичних волокон), легкої промисловості та поліграфії.

Особливе становище Києва зумовлює нерівномірність розміщення промисловості в районі. Найважливіші з погляду науково-технічного прогресу галузі зосереджені в столиці та прилеглих містах (Біла Церква, Бровари). Інші міста, навіть обласні центри, значно поступаються Київському промисловому вузлу. Статус столиці незалежної держави робить Київ ще привабливішим для інвестицій, що може посилити нерівномірність розміщення промисловості та населення в майбутньому.

На Центральноукраїнський район припадає 16% валового внутрішнього продукту України. Головні галузі спеціалізації: середнє і точне машинобудування; агропромисловий комплекс (зернове господарство, скотарство, виробництво цукру, льону, картоплі); хімічна промисловість (мінеральні добрива, хімічні волокна, фарби, пластмаси); легка промисловість; лісопромисловий комплекс; транспортний комплекс. Провідною галуззю є машинобудування, що вирізняється різноманітністю, але з переважанням неметаломістких, працемістких виробництв: верстатобудування, приладобудування, електротехнічне та електронне машинобудування. Головні центри — Київ, Житомир, Біла Церква, Умань. Обладнання для різних галузей виготовляється в Броварах, Ніжині, Черкасах, Коростені, Фастові [3, c. 561-563].

Транспортне машинобудування зосереджене в Києві (річкове суднобудування, виробництво мотоциклів). Сільськогосподарське машинобудування розміщене досить рівномірно; найбільші центри — Кіровоград, Умань, Ніжин, Новоград-Волинський.

Хімічна промисловість представлена основною хімією (мінеральні добрива), хімією органічного синтезу та «тонкою хімією» (фармацевтика, хімреактиви). Виробництво мінеральних добрив зосереджено в Черкасах (азотно-туковий завод на природному газі). Хімічні волокна виробляються в Києві, Черкасах, Житомирі. Фармацевтична, гумова та лакофарбова промисловість розміщені в Києві; у Білій Церкві — виробництво шин.

Лісопромисловий комплекс розвинений переважно на півночі району, в зоні мішаних лісів. Тут зосереджені лісове господарство, лісозаготівля та значна частина деревообробних і целюлозно-паперових підприємств. Головні центри деревообробки: Житомир, Чернігів, Бровари. Целюлозно-паперова промисловість розміщується в невеликих містах: Малин, Коростишів, Корюківка.

Легка промисловість працює як на власній сировині (льон, вовна, шкіри), так і на привізній (бавовна) та хімічній (хімічні волокна). Галузь широко розміщена в районі. Основні центри: Київ (текстильна, швацька, трикотажна, взуттєва галузі), Черкаси (текстильна), Житомир (лляні тканини), Чернігів (камвольно-суконний комбінат), Біла Церква (трикотаж, взуття), Богуслав (суконна фабрика).

Агропромисловий комплекс є однією з найважливіших ланок народного господарства району. Значення сільського господарства та харчової промисловості виходить за межі регіону. Питома вага валової продукції сільського господарства в загальноукраїнському обсязі становить 23% (друге місце після Західноукраїнського району). На район припадає 21% виробленого в країні зерна, 28% цукрових буряків, 13% соняшнику, 19% овочів, 22% м'яса, 27% картоплі.

Агропромисловий комплекс вирізняється структурно-галузевою різноманітністю, що зумовлено розташуванням у трьох природно-кліматичних зонах. Полісся спеціалізується на молочно-м'ясному скотарстві, льонарстві та картоплярстві. За виробництвом картоплі Чернігівська область посідає перше місце серед областей України, хоча загалом район поступається Західноукраїнському. Лісостепова зона спеціалізується на цукрових буряках, зернових культурах (пшениця, ячмінь), м'ясо-молочному скотарстві та свинарстві. Більша частина території входить до «цукрового поясу» України. Південна половина Кіровоградщини належить до степової зони, де ще вирощують цукрові буряки, але вже з'являється соняшник. Зернові культури мають більшу питому вагу в посівах. Скотарство має м'ясо-молочний напрямок; поширене свинарство, що базується на зерні та відходах цукроваріння й олійництва.

Харчова промисловість — одна з найрозвиненіших і типових галузей району. Вона зосереджена як у великих промислових центрах, так і в численних невеликих містах. Цукор виробляється в усіх областях; найбільше — у Черкаській області, де в Черкасах діє рафінадний завод. Олійництво зосереджено на півдні. М'ясна та молочна промисловість розміщена в усіх областях, передусім у приміських зонах обласних центрів. Типовими галузями є борошномельна, крохмальна, виноробна [2, c. 187-189].

3. Особливості економічного розвитку Центрального району

Важливим чинником розвитку господарства Центрального регіону є потужний трудоресурсний потенціал. Густота населення досить висока — 83 особи на км². Основною проблемою залишається розвиток малих міських поселень, відродження села та сільського господарства. Більшість малих і середніх міст мають сприятливі умови для соціального та культурного розвитку: вигідне розміщення промислових підприємств, наукових, освітніх і медичних установ, організацій сфери послуг та інфраструктури.

Надмірна концентрація промисловості у великих і середніх містах у 60–80-х роках супроводжувалася дефіцитом робочої сили, активізацією маятникової міграції та посиленим відпливом населення до міст. Із початку 90-х років ці процеси набули зворотного напряму. Актуальною залишається проблема активізації розвитку малих і середніх міст.

Основне завдання соціально-економічного та культурного відродження села — зупинити процес обезлюднення та зменшення кількості сільських поселень. Це реалізується через приватизацію, організацію селянських і фермерських господарств, створення міцної матеріально-технічної бази, відродження виробничої кооперації, народних промислів, створення різноманітних виробництв, ремесел, туризму, розширення сфери послуг, будівництва, торгівлі.

Видобуток і переробка корисних копалин є основою розвитку окремих галузей промисловості. У східній частині регіону (Чернігівська область) зосереджені родовища нафти та природного газу, що використовуються як паливо і хімічна сировина. Серед інших мінеральних ресурсів — родовища ільменітів у Житомирській області та великі запаси нерудної сировини з вигідними умовами розробки. Значні запаси мінеральних вод у Хмільнику (Вінницька область) і Миронівці (Київська область).

Певний вплив на формування господарства мають лісові ресурси, основні масиви яких зосереджені в поліській частині. У регіоні сприятливі умови для розвитку багатьох галузей сільськогосподарського виробництва.

Структура господарства досить складна. Сучасна виробнича спеціалізація в територіальному поділі праці представлена машинобудуванням (приладобудування, верстатобудування, електроніка, радіоапаратура), хімічною, харчовою та легкою промисловістю.

Центральний регіон належить до недостатньо забезпечених паливно-енергетичними ресурсами, які змушений завозити з інших регіонів [9, c. 249-252].

Машинобудівна продукція має внутрішньодержавне та міжнародне значення. Найбільші центри — Київ, Біла Церква, Бровари, Ніжин, Бердичів, Коростень, Могилів-Подільський. Найважливіше значення мають підприємства середнього і точного машинобудування (суднобудування, верстатобудування, приладобудування, електроніка), виробництво медичної апаратури.

Розвиток машинобудування зумовлений наявністю споживачів, кваліфікованих трудових ресурсів та потужної науково-технічної бази.

Підприємства хімічної промисловості виробляють продукцію основної хімії, лаки, фарби, пластмаси, хімічне волокно, реактиви, ліки. Органічна хімія представлена виробництвом хімічних волокон (Київ), гумотехнічних виробів (Київ, Біла Церква), ліків (Київ).

Деревообробна промисловість зосереджена в центрах масового споживання: Київ, Житомир, Чернігів, Коростень. Спеціалізація сільського господарства зумовлена наявністю двох природних зон: поліської (зернові культури, льон-довгунець, картопля, молочно-м'ясне тваринництво) та лісостепової (зернові культури, цукрові буряки, картопля, овочі, молочно-м'ясне тваринництво, свинарство).

Із сільським господарством тісно пов'язана харчова промисловість. Виділяються галузі спеціалізації (цукрова, спиртово-горілчана, плодоовочеконсервна, м'ясо-молочна, масложирова) та галузі, що обслуговують потреби населення (борошномельна, хлібопекарська, кондитерська, макаронна, пивоварна).

Легка промисловість розвивається у своєрідних умовах, лише частково працюючи на власній сировині (м'ясна, шкіряна, хутрова, взуттєва).

Основними видами транспорту є залізничний, автомобільний, річковий, трубопровідний. Усі вони тісно взаємопов'язані, що сприяє утворенню транспортних вузлів і пунктів.

Для регіону характерна складна екологічна ситуація, зумовлена аварією на ЧАЕС. За оцінками, забруднення з рівнем понад 1 Кі/км² зазнали 26% загальної площі рекреаційних ландшафтів України, зокрема у Київській області — 87%, Житомирській — 75%, Чернігівській — 56%.

Поряд із Київською областю найбільшої шкоди від Чорнобильської катастрофи зазнала Житомирщина. У зону сильного (5–15 Кі/км²) забруднення потрапило найбільше в колишньому СРСР Овруцьке родовище динасових кварцитів. Забруднено Стремигородське родовище фосфоритів — одне з небагатьох в Україні. Практично вибув із господарського обороту Народницький район. Частково в зону з щільністю забруднення до 5 Кі/км² потрапив ареал родовищ ільменітових (цирконієвих) руд у басейні р. Ірша (район Нова Борова та Іршанськ).

На Житомирщині скоротився виробничий потенціал скляної та фарфоро-фаянсової промисловості. Відчутної шкоди завдано льонарству.

У Київській області з повноцінного господарського обороту випало не менше половини загальної земельної площі. Поряд із ЧАЕС, основні фонди якої напередодні аварії оцінювалися приблизно в 3 млрд крб., та м. Прип'ять, вибули з експлуатації всі виробничі підприємства Чорнобиля і Поліського. На забрудненій території опинилися такі економічні центри, як Бородянка, Вишгород, Іванків, Гостомель, Димер. Зазнали забруднення рекреаційні території, ділянки садово-городніх товариств, практично повністю — зона Київського водосховища.

У Чернігівській області забруднена (зі щільністю до 5 Кі/км²) порівняно незначна територія на східному березі Дніпра. Однак неприпустимий недогляд проектувальників призвів до того, що саме в цій зоні було споруджено м. Славутич, де проживають сім'ї працівників ЧАЕС. Для використання цих територій потрібні відповідні реанімаційні заходи.

Перспективні напрями розвитку господарства пов'язують із поглибленням спеціалізації на галузях висококваліфікованого машинобудування (верстати, електротехніка, прилади, засоби автоматизації). Може знизитися роль хімічних виробництв (хімічні волокна, шини, лаки, фарби) і зрости значення легкої (текстильна, трикотажна, швейна, взуттєва) та харчової промисловості [5, c. 214-216].

У регіоні є сприятливі передумови для посилення спеціалізації на випуску широкого асортименту конкурентоспроможних товарів народного споживання.

Важливо посилити роль такої провідної галузі, як наука та наукове обслуговування. Доцільно організувати госпрозрахункові центри з впровадження новітньої техніки, технологій і нових матеріалів. У структурі машинобудівного комплексу зрушення мають відбутися на користь точного верстатобудування, приладобудування, електроніки, радіотехніки, інструментальної та електротехнічної підгалузей, виробництва устаткування для галузей спеціалізації: легкої, харчової, поліграфічної. Зростатиме значення регіону у формуванні ринкової та управлінської інфраструктури загальнодержавного значення.

Складною є проблема відновлення екологічної рівноваги, передусім на територіях, що постраждали від аварії на ЧАЕС. Слід удосконалити інженерні мережі інфраструктурного забезпечення. Особливої актуальності набуває раціональне використання меліоративних земель (зокрема невиправдано зайнятих полігонами), запобігання забрудненню річок промисловими скидами та підприємствами комунального господарства.

У сукупній товарній продукції регіону на промисловість припадає майже 53%. Галузями спеціалізації є сільгоспмашинобудування, гірничодобувна, паливна, хімічна, будматеріалів, деревообробна промисловість, чорна та кольорова металургія, електронна, легка і харчова промисловість.

Енергетичною основою розвитку господарства є паливно-енергетичний комплекс. Він представлений добуванням бурого вугілля у Ватутіному та Олександрії, торфу — у Черкаській області. Основу електроенергетики складають великі Кременчуцька та Канівська ГЕС, малі ГЕС (Краснохутірська, Новоархангельська, Тернівська, Стебниківська, Корсунь-Шевченківська, Тальнівська) та теплові електростанції (Кіровоградська, Олександрійська, Черкаська, Ватутінська, Уманська). Будується Чигиринська парогазова електростанція. У стадії будівництва — потужна Канівська гідроакумулююча електростанція.

Машинобудування і металообробка представлені виробництвом машин і обладнання для сільського господарства, харчової, хімічної та легкої промисловості, виготовленням друкарських машинок, радіовиробів, підйомно-транспортного устаткування, телеграфної апаратури, телевізорів, фотоприладів, баштових кранів, бурових машин, верстатів.

Центрами машинобудування і металообробки є Кіровоград, Черкаси, Сміла, Корсунь-Шевченківський, Умань, Монастирище, Кам'янка, Олександрія, Золотоноша.

Металургійний комплекс представлений чорною та кольоровою металургією. До першої належить гірничо-збагачувальний комбінат у Долинській, ливарний завод у Кіровограді, цехи у Черкасах, Смілі, Корсунь-Шевченківському, Звенигородці. Підприємства кольорової металургії розміщені у Світловодську (комбінат твердих сплавів і тугоплавких металів та завод чистих металів) та Побузьку (феронікелевий завод).

Підприємства будівельної індустрії видобувають лабрадорит (Кіровоградське, Капустинське, Власівське кар'єроуправління), виробляють щебінь (Хлистунівка, Знам'янка, Новоукраїнка, Ватутіне), цеглу (Золотоноша, Чигирин, Маньківці, Городище, Корсунь-Шевченківський, Канів).

Деревообробна промисловість представлена Черкаським меблевим комбінатом, Шполянською меблевою фабрикою, меблевими підприємствами Кіровограда, Світловодська, Новомиргорода, Новоукраїнки. В Олександрії виробляють діаграмний папір, а паперову та картонну тару — у Кіровограді та Знам'янці.

Продукція хімічної та нафтохімічної промисловості випускається у Черкасах (ВО «Азот»), Світловодську (завод «Промінь») та Кіровограді (завод «Прогрес») [8, c. 257-259].

У районі добре розвинутий АПК, що базується на багатогалузевому сільському господарстві. Рослинництво посідає перше місце. Вирощують озиму пшеницю, ярий ячмінь, кукурудзу, на які припадає 50% посівів. Серед технічних культур переважають цукрові буряки, соняшник, ефіроолійні культури, коноплі, тютюн, коріандр. Розвинуті овочівництво, садівництво та ягідництво, особливо на Черкащині.

Провідними галузями тваринництва є скотарство і свинарство, допоміжними — вівчарство, птахівництво, бджільництво, шовківництво, кролівництво та ставкове рибництво. Скотарство в Черкаській області має молочно-м'ясний напрям, у Кіровоградській — м'ясо-молочний.

У районі розвинуті майже всі галузі харчової промисловості. Домінує цукрова промисловість, особливо в Черкаській області, де працює 24 цукрових заводи та 1 рафінадний. Багато підприємств молочної, маслосироробної та м'ясної галузей: молочна та маслоробна промисловість розміщена у Новоархангельську, Знам'янці, Малій Висці, Черкасах, Смілі; великі м'ясокомбінати, птахокомбінати, м'ясопереробні підприємства — у Черкасах, Умані, Балаклії, Золотоноші, Звенигородці, Кіровограді, Олександрії.

Добре розвинена борошномельно-круп'яна промисловість. Серед підприємств плодоовочеконсервної промисловості виділяються Черкаський, Звенигородський, Ватутінський, Смілянський, Знам'янський, Новомиргородський, Побузький комбінати.

Провідною галуззю легкої промисловості є текстильна, представлена Черкаським шовковим комбінатом, Черкаською і Стеблівською текстильними фабриками. З інших виробництв — швейні фабрики у Смілі, Золотоноші, Умані, Кіровограді, Олександрії та випуск взуття у Черкасах, Умані, Новомиргороді.

Провідними видами транспорту є залізничний та автомобільний. Довжина магістральних залізниць — 1697 км. Основні залізничні вузли: імені Т.Г. Шевченка, Черкаси, Христинівка, Цвіткове (Черкаська область); Знам'янка, Долинська, Помічна (Кіровоградська область). У районі діє понад 10 тис. км автошляхів із твердим покриттям. Розвинутий водний транспорт. Основні порти — Черкаси і Світловодськ.

Територією району проходять траси газогонів «Союз», Кременчук — Кіровоград, Кременчук — Кривий Ріг, нафтогону Кременчук — Кривий Ріг.

Промислові вузли району — Черкаський, Кіровоградський, Олександрійський та Уманський. Найбільший — Черкаський, сформований на основі використання сприятливого географічного положення. Його основу становлять хімічна, харчова, легка та машинобудівна галузі. У Черкасах працюють потужні хімічні підприємства: ВО «Азот», «Хімволокно», завод хімічних реактивів та побутової хімії «Аврора». Серед харчових підприємств — консервний, м'ясний, хлібний комбінати, цукрорафінадний і молочний заводи, тютюнова фабрика. Різноманітні підприємства легкої промисловості: шовковий комбінат, фабрики художніх виробів, трикотажна, гігроскопічної вати. Машинобудування і металообробка представлені заводами «Фотоприлад», «Строммашина», НВО «Ротор», спеціального технічного устаткування, телеграфної апаратури. До будіндустрії належать ВО «Черкасизалізобетон», заводи стінових матеріалів, великопанельного будинкобудування. Меблеву промисловість представляє ВО «Черкасмеблі».

Значним промисловим вузлом є Уманський. Провідне місце належить машинобудуванню і металообробці: ВО «Уманьферммаш» (обладнання для тваринницьких ферм), ВО «Мегометр», «Вега», оптико-механічний завод, підприємство з виготовлення театрального обладнання. В Умані є кілька комбінатів, заводів і фабрик харчової та легкої промисловості (птахокомбінат, консервний, горілчаний заводи, швейна, взуттєва фабрики, художніх виробів). Будіндустрія випускає залізобетонні вироби, толь, цеглу, будматеріали. Тут працює відоме в Україні ВО «Вітаміни».

Умань — значний туристичний центр України. Головний об'єкт туризму — всесвітньо відомий дендропарк «Софіївка».

У Центральному районі лише Черкасам поступається за господарським потенціалом Кіровоградський промисловий вузол. Його провідна галузь — машинобудування і металообробка. Підприємства випускають сільськогосподарські машини, друкарські машинки «Ятрань». У Кіровограді працюють заводи «Гідросила», радіовиробів, ливарний. Розвинута харчова промисловість (м'ясо-, хлібо-, птахокомбінати, об'єднання хлібопекарської промисловості, олійно-екстрактний завод). Функціонують підприємства легкої промисловості (швейна, взуттєва, панчішна фабрики).

Центром буровугільної промисловості країни та Олександрійського промислового вузла є Олександрія. Тут знаходяться кар'єри видобування бурого вугілля, брикетна фабрика, ТЕЦ. Хімічну промисловість представляє виробництво гірського воску. Машинобудування та металообробка представлені заводами підйомно-транспортного устаткування (електричні мостові крани) та електромеханічним. Діють два авторемонтних підприємства. В Олександрії є фабрика діаграмного паперу, підприємства легкої, харчової промисловості та будіндустрії [6, c. 317-319].

Промисловими центрами Центрального економічного району є Сміла (Черкаська область) та Світловодськ (Кіровоградська область).

З Центрального економічного району до інших районів надходять: сільськогосподарські машини, обладнання для легкої та харчової промисловості, телевізори, телеграфна апаратура, хімволокно, азотні добрива, цукор, овочеві, фруктові та м'ясні консерви, борошно, крупа.

З інших районів Центральний отримує: вугілля, гірниче устаткування, метал, добрива — з Донбасу; гірниче обладнання, метал, легкові автомобілі, бурякозбиральні комбайни, прилади та побутову техніку — із Придніпров'я; велосипеди, вантажні машини, верстати, устаткування для харчової і легкої промисловості, прилади, комплектуючі деталі, бензин — із Північно-Східного району; прилади та обладнання, екскаватори, сільськогосподарські машини, верстати, хімічне і натуральне волокно, трикотажні та швейні вироби — зі Столичного району; автобуси, інструменти, прилади, автонавантажувачі та автокрани, калійні добрива, шкарпетки, хутрові вироби — з Карпатського району; з Північно-Західного району — автомобілі, підшипники, торгове обладнання, високовольтна апаратура, лляні тканини; з Поділля — електротехніка, бурякозбиральні комбайни, прилади, сільськогосподарські машини, технологічне устаткування для харчової промисловості, добрива, миючі засоби; з Причорномор'я — кукурудзозбиральні комбайни, дощувальні установки, машини та обладнання для харчової промисловості, тракторні причепи, бавовняні тканини, кавуни, виноград, рибні консерви.

Одна з проблем Центрального району — низький рівень промислового розвитку, зокрема Кіровоградської області. Цю прогалину можна ліквідувати шляхом створення нових невеликих переробних підприємств. У районі наявна обмеженість потужностей електроенергетики, що частково вирішується впровадженням Чигиринської ТЕС і Канівської ГАЕС.

До екологічних проблем належать: радіаційне забруднення районів Канева, Лисянки, Звенигородки; забруднення води малих річок у межах Українського кристалічного щита; підвищені темпи ерозії чорноземних ґрунтів; забруднення атмосфери міст Черкас і Кіровограда [1, c. 168-169].

Висновки

До Центрального економічного району належать Київська, Кіровоградська та Черкаська області.

Район має потужний природно-ресурсний потенціал, хоча загалом бідний на рудні ресурси. Наявні сприятливі умови для розвитку аграрного сектора.

Індустріально-аграрний комплекс спеціалізується на обробній промисловості. Базою її розвитку є паливно-енергетичний комплекс, зокрема електроенергетика.

Розвинені хімічна, нафтохімічна, мікробіологічна промисловість та промисловість будівельних матеріалів. Спеціалізованими галузями є легка та харчова промисловість.

Легка промисловість забезпечується місцевою сировиною, діють ряд льонокомбінатів. У Києві працюють ватно-ткацька фабрика, Київський та Дарницький шовкові комбінати, трикотажне об'єднання «Киянка», швейні об'єднання «Україна» і «Каштан».

Частка промисловості становить понад 60% у валовій продукції регіону. Розвинуте сільськогосподарське машинобудування у Кіровограді («Червона Зірка») та об'єднання «Азот» у Черкасах.

Хімічне устаткування виробляють у Києві та Фастові, екскаватори — у Бородянці та Києві, верстати — у Києві. У Києві виробляють літаки, річкові судна, мотоцикли.

Найбільшими залізничними вузлами є Київ, Фастів, Миронівка, Шевченкове, Знам'янка. Найбільші аеропорти розміщені у Борисполі та Жулянах.

Список використаної літератури

1. Жук М. Розміщення продуктивних сил і економіка регіонів України: Підручник / Микола Жук, Володимир Круль; Чернівецький націон. ун-т ім. Юрія Федьковича. — К.: Кондор, 2004. — 293 с.

2. Заблоцький Б. Розміщення продуктивних сил України: Національна макроекономіка: Посібник / Богдан Федорович Заблоцький. — К.: Академвидав, 2002. — 367 с.

3. Клиновий Д. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України: Навчальний посібник / Дмитро Клиновий, Тарас Пепа; Ред. Л. Г. Чернюк; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 726 с.

4. Курочкін Г. Ф. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навч. посібник / Г. Ф. Курочкін; НАУ. — К.: Національна академія управління, 2004. — 272 с.

5. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Підручник / За ред. В. В. Ковалевського, О. Л. Михайлюка, В. Ф. Семенова. — 7-ме вид., стереотип. — К.: Знання, 2005. — 350 с.

6. Розміщення продуктивних сил України: Підручник для студ. вищ. навч. закладів / Михайло Пушкар, Михайло Ковтонюк, Микола Петрига та ін.; Ред. Євген Качан. — К.: Юридична книга, 2002. — 550 с.

7. Сазонець І. Л. Розміщення продуктивних сил: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 317 с.

8. Стеченко Д. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Підручник / Дмитро Стеченко. — К.: Вікар, 2006. — 396 с.

9. Чернюк Л. Розміщення продуктивних сил України: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Людмила Чернюк, Дмитро Клиновий. — К.: ЦУЛ, 2002. — 440 с.