Економічна історія та економічна теорія

1. Роль економічної історії та історії економічних учень у пізнанні та розвитку сучасної теорії

Економічна історія є науковою дисципліною, яка досліджує розвиток господарської діяльності людства, починаючи від первісних часів і до сьогодення. Становлення її як окремої науки припадає на середину XIX століття. З того часу постійно зростає коло питань, що перебувають у фокусі її уваги, ускладнюються дослідницькі методики, а кількість наукових напрямів неухильно збільшується.

Будучи важливою гуманітарною дисципліною та невід'ємною складовою вищої економічної освіти, економічна історія аналізує не лише унікальні риси економічних і соціальних відносин у різних народів світу в конкретні історичні епохи, але й особливості розв'язання ключових економічних питань за умов обмеженості ресурсів у різноманітних економічних системах. Вона передбачає глибоке вивчення економічних характеристик перших цивілізацій, господарських устроїв античності, середньовічного розвитку та процесу формування ринкової економіки.

Відповідно, головною метою курсу економічної історії у вищій школі є осягнення економічних і соціальних тенденцій та закономірностей розвитку економічних систем у світовій історії, виявлення генетичної спадкоємності та національних рис господарських форм кожної держави з метою використання цих знань у практичній діяльності.

Історико-економічні дослідження відіграють надзвичайно важливу роль у загальному комплексі економічних наук. Це зумовлено, насамперед, широким спектром охоплюваних питань: від економічної історії окремих країн, регіонів та територій, історії світового економічного співтовариства та етапів його становлення, проблем багатоваріантності економічного розвитку, чинників, що впливають на темпи та характер економічного зростання і визначають рівень та унікальність національних економік, до економічної політики держави, зокрема розробки та впровадження господарських реформ, історії ключових економічних процесів, еволюції економічних інститутів, розвитку провідних галузей, динаміки та стану основних категорій продуктивного населення та соціально-професійної структури суспільства.

Економічна історія посідає фундаментальне місце в системі історико-економічних дисциплін. Вона тісно взаємодіє з багатьма економічними науками, такими як політекономія, макроекономіка, світова економіка, розміщення продуктивних сил, фінанси, демографія, соціологія, статистика, політологія, історія держави та права. Особливо тісним є її зв'язок з політекономією (економічною теорією), яка створює систему категорій економічної науки, вдосконалює інструментарій досліджень та формулює економічні закони, що використовуються, зокрема, й економічною історією. У свою чергу, економічна історія, використовуючи матеріали та аналіз інших наук, збагачує їх фактами історико-економічного характеру [5, c. 16-18].

Говорячи про науково-пізнавальне та виховне значення економічної історії, слід зазначити: її науково-пізнавальна цінність полягає у розробці категоріального апарату, обґрунтуванні об'єктивних соціально-економічних закономірностей, визначенні шляхів еволюції економічних систем та моделюванні їх майбутніх параметрів, розкритті причинно-наслідкових зв'язків економічних процесів, форм їх прояву, внутрішніх суперечностей та способів їх подолання, що сприяє поступальному економічному розвитку суспільства. Виховне ж значення полягає у впливі на світогляд людини, утвердженні гуманістичних ідеалів, формуванні сучасного економічного мислення, навчанні раціонального спостереження за економічними процесами та наданні можливості об'єктивно оцінювати економічну політику держави.

Практичне застосування економічної історії виявляється в узагальненні та аналізі накопиченого людством господарського досвіду, що дозволяє вченим і практикам прогнозувати економічний розвиток, розробляти оптимальну економічну тактику та стратегію, уникати помилок під час проведення реформ. Ґрунтуючись на знаннях з економічної історії, можна обґрунтовувати конкретні напрями економічної політики, обираючи ті, що найкраще відповідають інтересам людини, колективу та суспільства в певний історичний період, доводити раціональність форм управління господарством, впроваджувати практичні заходи для вирішення економічних суперечностей та досягнення ефективного розвитку виробництва і зростання рівня життя. Саме завдяки вивченню економічної історії ми розуміємо, які дії можуть сприяти подоланню криз та скороченню безробіття.

Знання історії економічної думки необхідне, щоб не повторювати вже досягнутого попередніми економістами, що є важливим для економії мислення. Крім того, її вивчення сприяє загальноосвітньому та культурному розвитку особистості, підвищенню інтелектуального потенціалу. Економічна думка є надзвичайно важливою частиною загальної культури. "Вплив культури на формування і функціонування суспільного господарства важко перебільшити. Йдеться не лише про господарську і технічну культуру, але і про загальний культурний тип людини і суспільства, культуру ідеологічних, соціальних відносин" [9, c. 10-11].

2. Промисловий переворот та індустріалізація в Німеччині (XIX ст.) та їхні соціально-економічні наслідки

Промисловий переворот означає перехід від мануфактури, заснованої на ручній ремісничій техніці, до великого машинного фабрично-заводського виробництва. Цей процес передбачав впровадження у промисловість і транспорт системи робочих машин та парових двигунів, а також створення самостійної машинобудівної галузі. У соціальному плані ключову роль почали відігравати фабриканти та наймані працівники. Завершення перевороту означало остаточну перемогу індустріальної цивілізації над аграрною (феодалізмом).

Промисловий переворот був світовим явищем, що підпорядковувалося загальним законам, але в кожній країні мав свої особливості. Першою його здійснила Великобританія в останній третині XVIII – середині XIX століття.

У Німеччині промисловий переворот завершився у 50–70-х роках XIX століття, після революції 1848–1849 років. Його темпи ілюструють наступні показники: продукція важкої промисловості, виплавка чавуну та споживання бавовни зросли втричі, видобуток вугілля – у 4 рази, потужність парових двигунів – у 9 разів, протяжність залізниць – у 3,3 раза (19,6 тис. км). У 1861–1870 роках випуск засобів виробництва збільшився на 23%, а засобів споживання – на 9%. Машинне виробництво здобуло перемогу. Внаслідок інтенсивного грюндерства (заснування компаній) лише в Пруссії виникло 395 акціонерних компаній з капіталом у 2,4 млрд марок.

Провідними галузями німецької промисловості стали гірнича, металургійна (на 9/10 працювала на коксі), хімічна, машинобудівна та воєнна. Виняткове значення мало залізничне будівництво, капіталовкладення в яке у 1870 році сягнули 4 млрд марок. Воно подолало економічну роз'єднаність Німеччини, перетворило її на країну європейського транзиту, стимулювало розвиток вугільної та металургійної галузей і сприяло зростанню товарообігу. Німецька індустрія розвивалася на основі вітчизняного обладнання, використовуючи новітні технічні досягнення, а її продукція успішно конкурувала з англійською на внутрішньому та зовнішньому ринках. Після відкриття у 1865 році німецькими фахівцями способу отримання барвників з кам'яного вугілля сформувалася анілінова промисловість. Почало розвиватися калійне виробництво. З'явилася нова галузь – електротехнічна, яка обслуговувала телеграф та електричну сигналізацію. Фірма "Сіменс і Гальське" прокладала телеграфні лінії не лише в Німеччині, а й у Великобританії, Росії та Африці.

Економічному піднесенню Німеччини сприяла боротьба за об'єднання, що завершилася утворенням у 1871 році імперії на чолі з прусським королівством. На початку 70-х років Німеччина стала аграрно-промисловою державою.

У промисловості було зайнято 1,5 млн осіб. Переважала легка промисловість (2/3 продукції). Передовою на той час була галузева структура важкої промисловості. Значну роль відігравали ремесла та домашня промисловість, де працювало 2 млн осіб. За рівнем економічного розвитку Німеччина продовжувала відставати від Великобританії та Франції, однак випереджала останню за потужністю важкої промисловості [1, c. 156-158].

3. Становлення та розвиток історії економічної думки та її зв'язок з етногенезом українського народу

Історія економічної теорії, безперечно, найтісніше пов'язана з господарською діяльністю людства та окремих народів, виступаючи їхнім дороговказом. Саме тому в її розвитку існували різні національні школи, що формувалися під впливом багатьох чинників. Характерно, що іноді різні системи економічних поглядів співіснували в один і той самий історичний період. Цей факт спростовує спрощене виведення економічних теорій безпосередньо з економічного процесу, адже на їх формування суттєво впливали й інші фактори.

Важливою методологічною засадою у вивченні історії економічної теорії є врахування її генетично-еволюційної парадигми, що дозволяє належно оцінити спадкоємність економічного мислення. Ретельний аналіз економічних теорій, ідей та наукових шкіл у процесі розвитку економічних поглядів засвідчує нерозривний зв'язок минулого, сучасного та майбутнього. Ці три виміри часу підтверджують єдність еволюції економічних вчень та економічної теорії. Це надзвичайно плідна думка, оскільки вона спонукає шукати в минулому зародки сучасного та майбутнього. Такі зародки містяться навіть у, здавалося б, антагоністичних системах економічних поглядів. Це пояснюється тим, що кожне нове покоління економістів отримує вже готові теоретичні системи, від впливу яких воно не може повністю звільнитися. З нічого не виникає щось.

Історія економічної теорії, безперечно, найтісніше пов'язана з господарською діяльністю людства та окремих народів, виступаючи їхнім дороговказом. Саме тому в її розвитку існували різні національні школи, що формувалися під впливом багатьох чинників. Характерно, що іноді різні системи економічних поглядів співіснували в один і той самий історичний період. Цей факт спростовує спрощене виведення економічних теорій безпосередньо з економічного процесу, адже на їх формування суттєво впливали й інші фактори.

Важливою методологічною засадою у вивченні історії економічної теорії є врахування її генетично-еволюційної парадигми, що дозволяє належно оцінити спадкоємність економічного мислення. Ретельний аналіз економічних теорій, ідей та наукових шкіл у процесі розвитку економічних поглядів засвідчує нерозривний зв'язок минулого, сучасного та майбутнього. Ці три виміри часу підтверджують єдність еволюції економічних вчень та економічної теорії. Це надзвичайно плідна думка, оскільки вона спонукає шукати в минулому зародки сучасного та майбутнього. Такі зародки містяться навіть у, здавалося б, антагоністичних системах економічних поглядів. Це пояснюється тим, що кожне нове покоління економістів отримує вже готові теоретичні системи, від впливу яких воно не може повністю звільнитися. З нічого не виникає щось.

З набуттям Україною суверенітету змінилися умови для дослідження та вивчення історії економічної теорії. Це позначилося появою таких видань, як "Історія економічних вчень" І. М. Мешка (Київ, 1994 р.), В. В. Ковальчука та М. І. Сарая "Історія світової економічної думки" (Тернопіль, 1996 р.), "Історія економічної думки" за редакцією Л. Я. Корнійчук (Київ, 1999 р.), "Історія економічних учень" П. І. Юхименка і П. М. Леоненка (Київ, 2000 р.). Ці та інші публікації свідчать про розширення можливостей та активізацію у вивченні історії економічної теорії, підвищення значущості формування нового економічного мислення та економістів нового типу.

Водночас слід визнати, що сучасні українські дослідники історії економічної теорії ще не повністю задовольняють потреби в цій галузі знань. Одні з них наслідують зарубіжні зразки, інші не звільнилися від матеріалістичних оцінок та теоретичних схем. Це негативно впливає на вивчення історії економічної теорії та призводить до нехтування національними надбаннями у сфері економічної думки. Тим часом теорія і практика сьогодення, розширення економічної освіти та виведення її на рівень сучасних завдань вимагають повноцінного дослідження і вивчення історії економічної теорії з урахуванням внеску українських учених до скарбниці світового економічного знання.

Отже, історія економічної теорії – це історія пізнання функціонування економіки на кожному з етапів її розвитку. Вона характеризується спадкоємністю економічних поглядів, є органічною складовою економічного знання та, певною мірою, основою пізнання, що має важливе наукове і практичне значення [10, c. 79-81].

4. Формування системи національної політичної економії в Німеччині

Розглядаючи це питання, необхідно з'ясувати ті соціально-економічні особливості розвитку Німеччини XIX століття, які вплинули на формування політичної економії. Також слід врахувати стан історико-філософських досліджень, що лягли в основу побудови принципів альтернативної економічної теорії.

Автором нової теоретичної системи був Ф. Ліст (1789–1846) – прихильник ліберальних ідей (у тій їхній частині, що стосувалася розвитку капіталістичної промисловості) та реформ, перешкодою для яких, на його думку, була внутрішня митна політика Німеччини (в країні існували митні кордони між окремими державами конфедерації).

Найповніше основоположні принципи національної політичної економії викладено в його книжці «Національна система політичної економії». Саме в цій праці, що складається з чотирьох томів («Історія», «Теорія», «Системи», «Політика»), аналізуються всі сторони суспільного життя та висвітлено практично всі складові альтернативної концепції розвитку суспільства. Згодом ці ідеї взяли на озброєння прихильники історичної школи та інституціоналізму.

Вивчаючи економічні погляди Ліста, слід зосередитися на таких напрямках його вчення:

• заперечення космополітизму (науки про те, як людство в цілому може досягти високого рівня добробуту) та необхідність переходу до «істинної політекономії» (науки про те, якої політики має дотримуватися нація, щоб стати освіченою і багатою);
• доведення похідного характеру економіки від державної політики за допомогою абстракції, запозиченої у класичної політекономії (як наслідок похідного характеру приватних інтересів від суспільних);
• розуміння категорії «продуктивні сили», їхнього змісту, напрямків і можливостей їхнього реформування;
• розуміння конкуренції як протиборства національних інтересів (він називає їх «приватними інтересами націй»).

Аналіз цих основоположних складових учення Ліста дає змогу зрозуміти:

• чому, формулюючи економічну програму розвитку німецької економіки, він наголошує на необхідності застосування мобілізаційної моделі, яка передбачає на першому етапі її закритість (автарктичність, самодостатність);
• чому такими важливими пунктами економічної політики він вважає високий рівень освіти та «індустріальне виховання нації»;
• чому в його ученні так мало уваги приділяється проблемі вартості (він розглядає лише мінові вартості, тобто товари, як основу для накопичення внутрішнього потенціалу);
• чому його інвестиційну доктрину не орієнтовано на економічні стимули, а розглянуто як складову загальнонаціональної політики.

Отже, Ліст визнавав політичну економію наукою про складові державної політики, в основу якої покладено доктрину економічного розвитку окремої нації, що суперечило класичній економічній науці, яка вивчала проблеми загальноцивілізаційного розвитку, його стимули та закономірності.

Основний об'єктивний закон розвитку суспільства, на його думку, полягає в тому, «що численні покоління, що настають одне за одним, поєднують свої сили, щоб досягти єдиної мети, і розподіляють у певному розумінні між собою зусилля, котрих потребує досягнення цієї мети». У цьому визначенні відбивається методологія Ліста, історична та національна водночас. Вона інша, ніж у класиків, які всі покоління розподіляли за формаціями, прив'язуючи їх за допомогою їхніх приватних інтересів до форми власності і в такий спосіб визначаючи основний економічний закон суспільного розвитку (за Смітом і Рікардо – отримання максимального прибутку) [7, c. 179-181].

Розкрити зміст категорій і понять

Абсолютна конкуренція – ринок, на якому всі товари є абсолютними замінниками, не існує вхідних бар'єрів і жодна з фірм не може вплинути на ціну ринку.

Фритредерство (англ. Free trade – вільна торгівля) – напрямок в економічній теорії, політиці й господарській практиці, що проголошує свободу торгівлі й невтручання держави в приватнопідприємницьку сферу життя суспільства. На практиці свобода торгівлі зазвичай означає відсутність високих експортних та імпортних мит, а також немонетарних обмежень на торгівлю, наприклад квот на імпорт певних товарів і субсидій для місцевих виробників. Прихильниками вільної торгівлі є ліберальні партії та течії; супротивники складаються з багатьох лівих партій і рухів: соціалістів і комуністів, захисників прав людини й навколишнього середовища, а також більшості профспілок.

Однією з ранніх теорій торгівлі був меркантилізм, що виник у Європі в XVI столітті. У XVIII столітті протекціонізм було піддано різкій критиці в працях Адама Сміта, навчання якого можна вважати теоретичною основою вільної торгівлі. У XIX столітті погляди Сміта одержали більш повний розвиток у працях Давида Рікардо.

Протекціонізм – економічна політика держави, спрямована на захист національної економіки; сприяння розвиткові власної промисловості й торгівлі.

«Залізний закон заробітної плати». Т.Р. Мальтусу належить "залізний закон заробітної плати", який стверджує, що зарплата в суспільстві не може зростати, незмінно залишаючись на низькому рівні.

«Гармонія інтересів». У 1850 році вийшла основна праця Ф. Бастіа "Гармонії політичної економії". Бастіа свято і беззастережно вірив, що прогрес людства пов'язаний з реалізацією інтересів і свободи окремої людини. Він був переконаний, що індивідуальні, приватні інтереси є антагоністичними лише ззовні, але, переслідуючи свій корисливий інтерес, кожний слугує іншим. Сукупність цих інтересів та їх узгодження і є предметом політичної економії як науки. Головна ідея його твору – пошуки "економічних гармоній", точніше сказати "соціально-економічної гармонії" в суспільстві. На відміну від "соціалістів", він глибоко впевнений, що капіталізм може забезпечити таку "гармонію" в межах "асоціації" об'єднаних спільною метою людей.

"Гармонія" соціально-економічного світу позначається через "економічні гармонії" в процесах обміну, конкуренції, виробництві, розподілі і споживанні. Узгодження різноманітних інтересів може статися на основі обміну і споживання: кожна людина знаходить собі місце в суспільстві, задовольняючи потреби інших і перебуваючи з ними в процесах обміну діяльністю.

Розгляд теорій "економічної гармонії" Ф. Бастіа був би неповним, якщо не навести близькі за духом теорії "гармонії інтересів" та інші роздуми його заокеанського сучасника Генрі Чарльза Кері.

"Гармонія інтересів" Кері заслуговує на увагу, оскільки вона відбивала специфічні умови розвитку американського капіталізму, який переживав період бурхливого розвитку: населення зростало, будувалися дороги, залізниці, канали, впроваджувалися нові технології, земля була дешевою і родючою, зарплата досить високою, а ціни – низькими. У цих умовах і з'явилася надзвичайно оптимістична "Гармонія інтересів" Г. Кері. З ім'ям Г. Кері пов'язують т.зв. "закон зростання частки робітників" у національному продукті. Він доводить, що праця і капітал є однаковими претендентами на створюване ними багатство. Але, дбаючи про власні інтереси, капіталісти змушені поліпшувати умови виробництва і становище робітничого класу. Доходи робітників, на його думку, мають зростати як абсолютно, так і відносно, в силу того, що "корисність капіталу" відносно скорочується, а "цінність праці" зростає.

Закони виробництва. Для методології Дж. С. Мілля характерним було різке протиставлення законів розподілу законам виробництва, які в його вченні не вважалися взаємопов'язаними. Закони виробництва вчений визнавав природними й об'єктивними, а закони розподілу пов'язував із суб'єктивними діями людей та історичними умовами.

Закон розподілу – це поняття теорії ймовірностей, яке для дискретної випадкової величини показує множину можливих подій з імовірностями їхнього набуття. Закон розподілу часто використовується для характеризування випадкової величини, яка має не дуже велику кількість реалізацій.

«Економічна система М. Балудянського». "Державне господарство ґрунтується, – писав М. Балудянський, – на трьох системах, перша з яких виражає багатство народу в грошах, друга – у неперероблених плодах землі, а третя – у міновій вартості всіх виробів". У цьому контексті вчений розглядає "систему, засновану на торгівлі", "систему економістів" і "теорію Адама Сміта, що базується на праці та обміні".

Розкриваючи "систему, засновану на торгівлі", М. Балудянський наголошував на таких її принципах:

1. гроші як основне знаряддя торгівлі та міра всіх цінностей становлять головне багатство народу;
2. основне правило полягає в прискоренні обігу грошей;
3. продуктивними називаються тільки ті класи, які добувають гроші;
4. уся кількість виробів дорівнює величині споживання;
5. міські жителі більше від сільських пов'язані з грошовими операціями.

Прибуток з капіталом. Проблема розміру норми прибутку полягає у визначенні s для того, щоб компанія могла забезпечувати відповідний рівень надходжень від інвестицій (бази нарахування).

Максимізація прибутку. Максимізація прибутку досягається у взаємодії внутрішніх і зовнішніх факторів діяльності. Основна вимога максимізації прибутку – прибутковість кожної одиниці випуску. Виробництво кожної додаткової одиниці продукції збільшує обсяг на величину граничних витрат, але одночасно підвищується і загальний дохід – на величину граничного доходу. Поки граничний дохід більший за граничні витрати, прибуток у цілому підвищується, його гранична максимізація ще не досягнута, і підприємство може збільшувати обсяг виробництва. Як тільки граничні витрати виявляються вищими за граничний дохід, зростання загального прибутку сповільнюється, і збільшення випуску стає збитковим. Отже, величина прибутку досягає максимуму при такому випуску продукції, при якому граничний дохід дорівнює граничним витратам.

Тести

1. Основною історичною передумовою у формуванні марксизму було:

а) завершення промислового перевороту;
б) встановлення класичної форми фабричної системи;
в) величезний розвиток продуктивних сил;
г) капіталізм показав суперечливий характер свого розвитку.

У формуванні марксизму важливу роль відіграв промисловий переворот в Англії, який розпочався у 70-х роках XVIII ст. Виникнення машинної індустрії свідчило про завершення формування матеріально-технічної бази капіталізму. Англійська фабрична система викликала зростання продуктивних сил та прогрес капіталізму, зростала продуктивність праці. Разом із зростанням продуктивності праці зростала її інтенсивність, розширювались межі робочого дня.

2. За визнанням К. Маркса, як вчений він методологічно сформувався із трьох наукових джерел:

а) теорії меркантилізму;
б) англійської політичної економії;
в) німецької історичної школи;
г) німецької класичної філософії;
д) французького утопічного соціалізму;
є) неокласичної економічної теорії.

3. У методології дослідження К. Маркса центральне місце посідає концепція про:

а) додаткову вартість;
б) становище робітничого класу;
в) суспільну власність;
г) базис і надбудову.

4. Якими із перелічених варіантів положень керується К. Маркс, якщо припустити, що додаткова вартість створюється:

а) працею, капіталом і землею;
б) постійним капіталом;
в) неоплаченою працею продуктивних робітників;
г) працею додатково найманих працівників;
д) всім авансованим капіталом.

5. Виходячи із теоретичного надбання К. Маркса, проаналізуйте, що створює конкретна праця?

а) вартість;
б) споживчу вартість;
в) переносить вартість засобів виробництва на готовий продукт;
г) додаткову вартість;
д) прибуток;
є) підприємницький дохід;
є) корисність.

6. Що є визначальною рисою теорії інституціоналізму?

а) контроль суспільства над економікою;
б) монополізація ринку;
в) механізм реалізації криз;
г) економічне зростання економіки.

7. Інституціоналізм – це своєрідний напрям в економічній теорії. Що він вивчає?

а) проблеми розвитку суспільства;
б) виробничі відносини суспільства;
в) суспільно-економічні закони;
г) економічні, політичні, правові та інші проблеми суспільства.

8. Які рушійні сили виділяє Т. Веблен, що спонукають людину до продуктивної економічної діяльності?

а) матеріальні стимули;
б) особистий інтерес;
в) форма організації суспільного виробництва;
г) напівсвідомий потяг до добре виконаної та ефективної роботи, допитливість.

Рушійні сили, які спонукають людину до продуктивної економічної діяльності, є: батьківські почуття, інстинкт майстерності, тобто майже напівсвідомий потяг до добре виконаної та ефективної роботи, допитливість.

9. Важливою рисою індустріальної системи Дж. Ґелбрейт називає планування. Визначте, що є основою його виникнення?

а) централізоване, тоталітарне управління;
б) економічні кризи, що супроводжують капіталістичну економіку;
в) розвиток науки і техніки, що мають забезпечити здійснення передбачених фірмою результатів;
г) збільшення кількості підприємств і розширення конкурентного середовища.

Важливою рисою «індустріальної системи» Ґелбрейт називає планування, яке теж породжується розвитком науки і техніки.

10. Назвіть обставини, що справили вплив на формування теоретичної та ідеологічної платформи соціал-реформізму?

а) зростання питомої ваги кваліфікованих працівників і службовців;
б) співробітництво робітничого класу з інтелігенцією, що породило його нейтральність і сприяло формуванню психології індивідуалізму;
в) двоїста політика поведінки дрібної буржуазії;
г) зростання соціальних протиріч в суспільстві, бажання трудящих поправити матеріальне становище.

За основу економічної програми було взято кейнсіанську економічну доктрину, але на формування нового курсу великий вплив справили ідеї й інших американських економістів – Р. Тагвелла, А. Берлі, Г. Мінза, Р. Молі.

Список використаної літератури

1. Базилевич В. Історія економічних учень: Підручник / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка / Віктор Дмитрович Базилевич (ред.). – К.: Знання, 2004. – 1300 с.

2. Злупко С. Історія економічної теорії: Підручник / Степан Злупко; ЛНУ ім. І. Франка. – 2-е вид., випр. і доп. – К.: Знання, 2005. – 719 с.

3. Ковальчук В. Історія економічних вчень: Навч.-метод. посібник / В'ячеслав Ковальчук, Михайло Сарай; М-во освіти України; Тернопільська академія народного господарства, Кафедра економічної теорії. – Тернопіль: Астон, 1999. – 126 с.

4. Корнійчук Л. Історія економічних учень: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. – К.: КНЕУ, 2002. – 284 с.

5. Лактіонова Г. Історія економічних учень: Навч.-метод. посібник / Харківський національний аграрний ун-т ім. В.В. Докучаєва. – Х., 2004. – 151 с.

6. Лісовицький В. М. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / В. М. Лісовицький; М-во освіти і науки України. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 219 с.

7. Мазурок П. Історія економічних учень у запитаннях і відповідях: Навчальний посібник / Петро Мазурок. – 2-ге вид., стереотип. – К.: Знання, 2006. – 477 с.

8. Реверчук С. Історія економічних вчень: тести і вправи: Навчальний посібник / Сергій Реверчук, Н. Й. Реверчук, І. Г. Скоморович; авт. передм. Сергій Реверчук; М-во освіти і науки України, Львівський нац. ун-т ім. І. Франка, Кафедра банківського і страхового бізнесу. – К.: Атіка, 2002. – 95 с.

9. Ревчун Б. Г. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Б. Г. Ревчун. – Кіровоград: КДТУ, 2003. – 134 с.

10. Тараненко О. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для дистанційного навчання / Олександр Тараненко; Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". – К.: Університет "Україна", 2007. – 301 с.

11. Юхименко П. Історія економічних учень: Підручник / Петро Юхименко, Петро Леоненко. – К.: Знання, 2005. – 583 с.