Економічна безпека

1. Хто може становити загрозу для комерційної таємниці

В Україні, як і в усьому світі, під час ведення бізнесу, розробки інноваційних технологій та інтелектуальної діяльності формуються інформаційні ресурси, що мають значну комерційну цінність. До таких ресурсів належать унікальні методики, перспективні технічні розробки, аналітичні дані маркетингових досліджень — усе те, що спрямоване на досягнення успіху в підприємництві.

Серед потенційних загроз для конфіденційної інформації варто виокремити: конкурентів, постачальників, біржових спекулянтів, працівників, які мають претензії до роботодавця, особистих недоброзичливців керівництва, а також контролюючі державні органи (податкову, правоохоронні структури тощо).

За викрадення, привласнення, вимагання комп'ютерної інформації або заволодіння нею через шахрайство чи зловживання службовим становищем передбачена відповідальність у вигляді штрафу від п'ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправних робіт терміном до двох років.

Захист комерційної таємниці є багатогранною проблемою, ключовими аспектами якої виступають визначення правового статусу комерційної таємниці як суспільного ресурсу, законодавче закріплення прав на неї, створення правових механізмів їх реалізації та регулювання відносин у сфері обігу такої інформації.

Вітчизняне законодавство об'єднує такі поняття, як «ділові секрети», «виробничі секрети», «торгівельні секрети», під єдиним узагальнюючим терміном — комерційна таємниця, що закріплено на законодавчому рівні.

Інформацію можна отримувати різними способами, які поділяються на:

легальні:

• аналіз та систематизація даних із відкритих офіційних джерел;
• відвідування виставкових заходів та ярмарків, організованих конкурентами;
• придбання продукції конкурента з метою її детального вивчення (зворотна інженерія);

нелегальні:

• отримання конфіденційних даних від фахівців конкурента шляхом вивідування;
• переманювання провідних спеціалістів для отримання необхідної інформації;
• підкуп співробітників, які працюють у ключових відділах;
• впровадження агентів у компанію або в оточення провідних фахівців;
• крадіжка креслень, документації, зразків продукції;
• таємний контроль поштової кореспонденції;
• отримання інформації від державних службовців через хабар;
• використання технічних засобів (прослуховування телефонних розмов, встановлення жучків);
• фіктивні переговори з подальшою відмовою від угоди після отримання потрібних даних;
• пропозиція фіктивної роботи фахівцям компаній-конкурентів для заволодіння інформацією.

Інформація часто виступає не просто сукупністю даних про компанію чи проєкт, а своєрідним товаром, який можна продавати та купувати. У такому разі втрата навіть незначної її частини може призвести до серйозних проблем, аж до краху бізнесу чи банкрутства. Саме тому питання інформаційної безпеки компанії має бути пріоритетним. Які ж загрози можуть виникнути для інформації? Яким чином вона може «витекти» або зникнути? [3, c. 384-386]

Насамперед, серйозну небезпеку становлять різноманітні технічні пристрої для прослуховування, візуального спостереження та збору інформації. Існує комплекс заходів, спрямованих на захист від подібних «жучків» та «прослушок».

Не менш серйозну загрозу інформаційній безпеці компанії створюють її власні співробітники. Ненадійні або занадто балакучі працівники можуть, навіть не усвідомлюючи цього, розкрити важливі секрети фірми під час телефонної розмови чи звичайної бесіди зі «знайомим». Тому важливу роль відіграє внутрішній контроль за поведінкою та розмовами персоналу, іноді навіть поза межами офісу. Такі заходи можуть здаватися надмірним обмеженням особистої свободи, але коли йдеться про багатомільйонні збитки, штрафні санкції чи банкрутство, емоції відходять на другий план.

Така політика часто формує негативну атмосферу в колективі. Можливо, саме тому в деякі компанії (переважно іноземні) досить складно влаштуватися, якщо там уже працюють ваші родичі. А якщо вони обіймають керівні посади — це практично неможливо.

Отже, система захисту інформаційної безпеки має будуватися з урахуванням можливих типів порушників:

1. «Недосвідчений (неуважний) користувач» — працівник, який може здійснювати заборонені операції, намагатися отримати доступ до захищених ресурсів або вводити некоректні дані через помилку, недостатню кваліфікацію чи недбалість, без злого умислу, використовуючи лише дозволені апаратні та програмні засоби.

2. «Аматор» — співробітник, який намагається подолати систему захисту без корисливих мотивів, задля самоствердження або з «спортивного інтересу». Для цього він може використовувати різні методи отримання додаткових прав доступу (чужі паролі, імена користувачів), використовувати недоліки системи захисту, а також додаткові нестандартні програми (відладчики, утиліти) або самостійно розроблене програмне забезпечення.

3. «Зовнішній порушник (зловмисник)» — стороння особа або співробітник, який діє цілеспрямовано з корисливих інтересів, цікавості чи «спортивного інтересу», можливо, у змові з іншими. Він може застосовувати повний арсенал методів злому, характерних для публічних мереж (на основі IP-протоколу), включаючи віддалене впровадження програмних закладок та використання спеціальних інструментів, використовуючи вразливості системи захисту.

4. «Внутрішній зловмисник» — співробітник, який діє цілеспрямовано з корисливих мотивів або помсти, можливо, у змові з іншими особами. Він може використовувати всі методи злому, включаючи агентурні способи отримання даних доступу, пасивні засоби (технічне перехоплення без зміни компонентів системи), активні методи (модифікація обладнання, підключення до каналів зв'язку, впровадження програмних закладок), а також комбіновані дії як зсередини, так і ззовні.

Порушниками можуть бути представники таких категорій персоналу:

• зареєстровані користувачі системи (працівники підрозділів);
• обслуговуючий персонал технічних засобів (інженери, техніки);
• розробники та супровідники програмного забезпечення (системні та прикладні програмісти);
• технічний персонал, який має доступ до приміщень (прибиральники, електрики, сантехніки);
• співробітники служби безпеки;
• керівники різних рівнів.

Сторонні особи, які можуть бути порушниками:

• клієнти (представники організацій, громадяни);
• відвідувачі, запрошені з різних причин, представники конкуруючих компаній, злочинних угруповань, іноземних спецслужб або особи, які діють за їхнім завданням;
• представники організацій, що забезпечують життєдіяльність (енерго-, водо-, теплопостачання);
• особи, які випадково або навмисно отримали доступ до мереж із зовнішніх телекомунікаційних систем [4, c. 49-52].

2. Економічна оцінка наслідків втрати економічної інформації

Економічна безпека має складну внутрішню структуру, у якій можна виділити три ключові елементи:

• економічну незалежність, яка в умовах сучасної глобальної економіки не є абсолютною. Міжнародний поділ праці створює взаємозалежність національних економік. У такому контексті економічна незалежність означає здатність держави контролювати національні ресурси та досягати такого рівня виробництва, ефективності та якості продукції, який забезпечує її конкурентоспроможність і дозволяє брати участь у світовій торгівлі та обміні технологіями;
• стабільність і стійкість національної економіки, що передбачає захист власності в усіх формах, створення надійних умов для підприємницької діяльності, протидію кримінальним структурам, запобігання значному розшаруванню доходів, яке може спричинити соціальні потрясіння;
• здатність до саморозвитку та прогресу, що є особливо актуальним у сучасному динамічному світі. Створення сприятливого інвестиційного клімату, постійна модернізація виробництва, підвищення професійного та освітнього рівня працівників є обов'язковими умовами стійкості національної економіки.

Найпоширенішими причинами та умовами, що сприяють розголошенню комерційної таємниці, є:

• відсутність персональної відповідальності посадових осіб за збереження цінної інформації;
• доступ до конфіденційних даних надто широкого кола осіб;
• порушення правил спеціального діловодства;
• відсутність належних умов для підтримання режиму захисту;
• недотримання встановленого порядку проведення важливих нарад та конфіденційних переговорів;
• порушення пропускного режиму та охорони об'єкта;
• незахищеність технічних каналів від витоку інформації;
• несистематичне проведення профілактичних заходів із працівниками щодо попередження порушень режиму захисту;
• недосконалий контроль за дотриманням режиму захисту комерційної таємниці.

Таким чином, економічна безпека — це комплекс умов і факторів, які забезпечують незалежність національної економіки, її стабільність, стійкість та здатність до постійного оновлення й самовдосконалення.

Охорона інтелектуальної та кадрової складових економічної безпеки включає взаємопов'язані, але водночас самостійні напрями діяльності суб'єкта господарювання.

На першому етапі процесу охорони здійснюється оцінка загроз негативних дій та можливої шкоди від них. Серед основних негативних впливів на економічну безпеку підприємства виділяють недостатню кваліфікацію працівників окремих підрозділів, їхнє небажання або нездатність приносити максимальну користь компанії. Це може бути наслідком низького рівня управління персоналом, браку коштів на оплату праці або їх нераціонального використання.

Процес планування та управління персоналом, спрямований на забезпечення належного рівня економічної безпеки, має включати організацію системи підбору, найму, навчання та мотивації працівників, включаючи матеріальні й моральні стимули, престижність професії, можливість творчої реалізації, соціальне забезпечення [2, c. 508-510].

Інформація, що становить комерційну таємницю, — це науково-технічні, технологічні, виробничі, фінансово-економічні або інші відомості (включно з секретами виробництва (ноу-хау)), які мають дійсну або потенційну комерційну цінність через невідомість їх третім особам, до яких немає вільного доступу на законних підставах і щодо яких власником запроваджено режим комерційної таємниці.

Власник інформації має право на гарантований законодавством захист своєї комерційної таємниці від незаконного привласнення, використання та розголошення іншими організаціями й особами (право на захист від недобросовісної конкуренції).

Заходи щодо охорони конфіденційності інформації, які вживає її власник, повинні включати:

• визначення переліку інформації, що становить комерційну таємницю;
• обмеження доступу до такої інформації шляхом встановлення порядку поводження з нею та контролю за його дотриманням;
• облік осіб, які отримали доступ до інформації, що становить комерційну таємницю;
• регулювання відносин щодо використання конфіденційної інформації працівниками на підставі трудових договорів або контрагентами на підставі цивільно-правових договорів;
• нанесення на матеріальні носії (документи), що містять комерційну таємницю, грифа «Комерційна таємниця» із зазначенням власника інформації (для юридичних осіб — повне найменування та місцезнаходження, для індивідуальних підприємців — П.І.Б. та місце проживання).

Для забезпечення захисту інформації з обмеженим доступом необхідно розрахувати потрібні ресурси та витрати, а саме:

• створення підрозділу для забезпечення захисту інформації (кількість працівників залежить від обсягу робіт), а також витрати на їх підготовку та підвищення кваліфікації;
• організація фізичної охорони, пропускного режиму та інженерно-технічного захисту приміщень для роботи та зберігання носіїв інформації;
• витрати на придбання технічних засобів захисту приміщень, каналів зв'язку, інформаційно-телекомунікаційних систем;
• розробка внутрішніх нормативних документів (інструкцій, правил, положень), що регламентують роботу з інформацією обмеженого доступу;
• забезпечення підрозділів та посадових осіб необхідним інструментом та обладнанням для виконання обов'язків, пов'язаних із захистом інформації.

Витрати на забезпечення схоронності інформації з обмеженим доступом залежать від способу її зберігання. Електронні носії слід зберігати в службових приміщеннях у сейфі або на окремій полиці, у приміщенні, що надійно закривається та опечатується. За потреби використовується металева шафа зі знімними Т-подібними стрижнями (накладками) з верхніми та нижніми скобами (петлями), привареними до шафи, яка закривається на надійний замок. Альтернативою може бути сейф або металева шафа з тримовним цифровим замком, який неможливо відкрити сторонній особі. Останні два варіанти забезпечують максимальний ступінь захисту від спроб несанкціонованого доступу.

Результати такої оцінки необхідні для розробки основної стратегії та визначення пріоритетних дій для управління захистом інформації з обмеженим доступом, а також для впровадження засобів контролю. Оцінка цих аспектів захисту залежить від таких факторів:

• характеру інформації та інформаційно-телекомунікаційної системи;
• виробничої мети використання інформації;
• середовища, у якому система використовується та керується;
• забезпечення контролю.

Оцінка захищеності може виявити порушення, що потребують додаткових засобів захисту. Використання таких засобів необхідно обґрунтувати на основі висновків, отриманих у результаті оцінки здатності інформаційної системи забезпечити захист інформації [1, c. 621-623].

Список використаної літератури

1. Економіка підприємства: Навчальний посібник / П. В. Круш, В. І. Подвігіна, Б. М. Сердюк та ін. — К.: Ельга-Н: КНТ, 2007. — 777 с.

2. Ковальчук Т. Економічна безпека і політика: Із досвіду професійного аналітика / Трохим Ковальчук; Авт. передм. В. П. Горбулін. — К.: Знання, 2004. — 638 с.

3. Шваб Л. Економіка підприємства: Навчальний посібник / Людмила Шваб. — 3-є вид. — К.: Каравела, 2006. — 583 с.

4. Шпинко О. Економічна безпека ієрархічних багаторівневих систем: Регіональний аспект / Олександр Шпинко; Ред. Олександр Удод. — К.: Генеза, 2006. — 284 с.