Економічна безпека інформації

1. Потенційні викрадачі комерційних секретів

У сучасній Україні, як і в усьому світі, під час ведення бізнесу, розробки інноваційних технологій та інтелектуальної діяльності формуються інформаційні об'єкти, наповнені різноманітними даними, що становлять комерційну цінність. До таких об'єктів належать унікальні методики, перспективні технічні розробки, аналітичні маркетингові звіти та інші матеріали, спрямовані на досягнення успіху в підприємництві.

Серед потенційних викрадачів комерційних таємниць можна виділити: конкурентів, постачальників, біржових спекулянтів, незадоволених співробітників, особистих ворогів керівництва, а також державні контролюючі органи (податкові, правоохоронні тощо).

За викрадення, привласнення, вимагання комп'ютерної інформації або заволодіння нею через шахрайство чи зловживання службовим становищем передбачено покарання у вигляді штрафу від п'ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправних робіт терміном до двох років.

Захист комерційної таємниці є багатогранною проблемою, ключовими аспектами якої виступають визначення правового статусу комерційної таємниці як соціального ресурсу, юридичне закріплення права на неї, створення правових гарантій для реалізації цього права, а також регулювання відносин у сфері її обігу.

Варто зазначити, що в українському законодавстві такі поняття, як «ділові секрети», «виробничі секрети», «торгівельні секрети», об'єднані в єдиний узагальнюючий термін – комерційна таємниця, що закріплено на законодавчому рівні.

Інформацію можна отримувати законними та незаконними способами. До законних належать:

• збір та аналіз даних з офіційних опублікованих джерел;
• відвідування виставок та ярмарків, організованих конкурентами;
• придбання та дослідження продукції конкурента (зворотна інженерія).

Незаконні способи включають:

• вивідування необхідної інформації у фахівців конкурента;
• переманювання провідних спеціалістів для отримання потрібних даних;
• підкуп співробітників ключових відділів;
• впровадження агентів у фірму або в оточення провідних фахівців;
• викрадення креслень, документів, зразків продукції;
• негласний контроль за кореспонденцією;
• отримання інформації від державних чиновників через підкуп;
• використання технічних засобів (прослуховування телефонних розмов, встановлення підслуховуючої апаратури);
• обманні переговори з подальшою відмовою від угоди після отримання інформації;
• фіктивні пропозиції роботи спеціалістам фірм-конкурентів для заволодіння інформацією.

Інформація часто виступає не просто набором даних про компанію чи проект, а товаром, який продають і купують. У такому разі втрата навіть частини інформації може призвести до серйозних проблем, аж до краху бізнесу чи банкрутства. Тому питання інформаційної безпеки компанії є надзвичайно важливим. Які ж загрози існують для інформації та як вона може «витекти»? [3, c. 384-386]

Насамперед, загрозу для інформаційної безпеки фірми становлять різноманітні технічні пристрої для прослуховування, підглядання та вилучення інформації. Існує комплекс заходів, спрямованих на захист від таких «жучків» та «прослушок».

Окрему небезпеку для інформаційного простору компанії становлять самі співробітники. Неблагонадійні або надмірно говіркі працівники можуть, навіть не усвідомлюючи цього, розкрити важливі секрети фірми під час телефонної розмови чи звичайної бесіди. Саме тому велике значення має внутрішньофірмовий контроль за поведінкою та розмовами персоналу, іноді навіть поза межами офісу. Хоча це може здаватися обмеженням особистої свободи, коли йдеться про багатомільйонні збитки чи банкрутство підприємства, такі заходи стають необхідністю.

Така політика може створювати негативну атмосферу в колективі. Можливо, саме тому в деякі компанії (переважно іноземні) досить складно влаштуватися, якщо там уже працюють ваші родичі, особливо якщо вони обіймають керівні посади.

Отже, система захисту інформаційної системи має будуватися з урахуванням можливих типів порушників:

1. «Недосвідчений (неуважний) користувач» – співробітник, який може здійснювати заборонені операції, намагатися отримати доступ до захищених ресурсів або вводити некоректні дані через помилки, некомпетентність чи недбалість, без злого умислу, використовуючи лише штатні апаратні та програмні засоби.

2. «Аматор» – співробітник, який намагається подолати систему захисту без корисливих мотивів, задля самоствердження або «спортивного інтересу». Для цього він може використовувати різні методи отримання додаткових повноважень (чужі паролі, імена), використовувати недоліки системи захисту, а також додаткові програмні засоби (відладчики, утиліти) або самостійно розроблені програми.

3. «Зовнішній порушник (зловмисник)» – стороння особа або співробітник, який діє цілеспрямовано з корисливих інтересів або з цікавості, можливо, у змові з іншими. Він може використовувати повний арсенал методів і засобів злому систем захисту, характерних для публічних мереж (на основі IP-протоколу), включаючи віддалене впровадження програмних закладок та використання спеціальних інструментальних програм, використовуючи вразливості в системі захисту вузлів мережі.

4. «Внутрішній зловмисник» – співробітник, який діє цілеспрямовано з корисливих мотивів або помсти, можливо, у змові з іншими особами. Він може використовувати всі методи злому системи захисту, включаючи агентурні методи отримання даних доступу, пасивні засоби (технічне перехоплення без модифікації системи), методи активної дії (модифікація обладнання, підключення до каналів передачі даних, впровадження програмних закладок), а також комбінації дій як зсередини, так і ззовні.

Порушниками можуть бути представники різних категорій персоналу:

• зареєстровані користувачі системи (співробітники підрозділів);
• персонал, що обслуговує технічні засоби (інженери, техніки);
• співробітники відділів розробки та супроводу програмного забезпечення (програмісти);
• технічний персонал, що обслуговує будівлі (прибиральниці, електрики, сантехніки та інші, хто має доступ до приміщень);
• співробітники служби безпеки;
• керівники різних рівнів.

Сторонні особи, які можуть бути порушниками:

• клієнти (представники організацій, громадяни);
• відвідувачі, представники конкуруючих організацій або особи, які діють за їхнім завданням;
• представники організацій, що забезпечують життєдіяльність (енерго-, водо-, теплопостачання);
• люди, які випадково або навмисно проникли в мережі ззовні [4, c. 49-52].

2. Економічна оцінка можливих наслідків втрати економічної інформації

Економічна безпека має складну внутрішню структуру, у якій можна виділити три ключові елементи:

• Економічну незалежність, яка в умовах сучасного світового господарства не є абсолютною. Міжнародний поділ праці робить національні економіки взаємозалежними. У таких умовах економічна незалежність означає можливість держави контролювати національні ресурси, досягати такого рівня виробництва, ефективності та якості продукції, який забезпечує її конкурентоспроможність і дозволяє брати участь у світовій торгівлі та обміні технологіями;
• Стабільність і стійкість національної економіки, що передбачає захист власності в усіх формах, створення надійних умов для підприємницької діяльності, боротьбу з кримінальними структурами, недопущення значних розривів у доходах, які можуть спричинити соціальні потрясіння;
• Здатність до саморозвитку і прогресу, що є особливо важливим у сучасному світі. Створення сприятливого клімату для інвестицій та інновацій, постійна модернізація виробництва, підвищення професійного та освітнього рівня працівників є обов'язковими умовами стійкості національної економіки.

Найбільш типовими причинами та умовами, що сприяють розголошенню комерційної таємниці, є:

• відсутність персональної відповідальності за збереження цінних відомостей;
• допуск до цінних даних невиправдано широкого кола осіб;
• порушення правил спеціального діловодства;
• відсутність належних умов для підтримання режиму захисту;
• недотримання порядку проведення важливих нарад та конфіденційних переговорів;
• порушення пропускного режиму та охорони об'єкта;
• незахищеність технічних каналів від витоку інформації;
• несистематичне проведення профілактичних навчань з персоналом;
• недосконалий контроль за дотриманням режиму захисту.

Таким чином, економічна безпека – це сукупність умов і факторів, що забезпечують незалежність національної економіки, її стабільність, стійкість та здатність до постійного оновлення й самовдосконалення.

Охорона інтелектуальної та кадрової складових економічної безпеки охоплює взаємопов'язані, але водночас самостійні напрями діяльності суб'єкта господарювання.

На першому етапі процесу охорони здійснюється оцінка загроз негативних дій та можливої шкоди від них. Серед основних негативних впливів на економічну безпеку підприємства виділяють недостатню кваліфікацію працівників, їхнє небажання або нездатність приносити максимальну користь компанії. Це може бути зумовлено низьким рівнем управління персоналом, браком коштів на оплату праці або нераціональним їх витрачанням.

Процес планування та управління персоналом, спрямований на забезпечення економічної безпеки, має включати організацію системи підбору, найму, навчання та мотивації працівників, включаючи матеріальні та моральні стимули, престижність професії, забезпечення соціальними благами [2, c. 508-510].

Інформація, що містить комерційну таємницю, – це науково-технічна, технологічна, виробнича, фінансово-економічна або інша інформація (у тому числі секрети виробництва (ноу-хау)), яка має дійсну або потенційну комерційну цінність через невідомість її третім особам, до якої немає вільного доступу на законній підставі та щодо якої власником введено режим комерційної таємниці.

Власник інформації має право на гарантований законодавством захист своєї комерційної таємниці від незаконного присвоєння, використання та розголошення іншими особами (право на захист від недобросовісної конкуренції).

Заходи щодо охорони конфіденційності інформації, вжиті її власником, повинні включати:

• визначення переліку інформації, що становить комерційну таємницю;
• обмеження доступу до такої інформації шляхом встановлення порядку поводження з нею та контролю за його дотриманням;
• облік осіб, які отримали доступ до інформації, що становить комерційну таємницю;
• регулювання відносин щодо використання інформації працівниками на підставі трудових договорів або контрагентами на підставі цивільно-правових договорів;
• нанесення на матеріальні носії (документи), що містять комерційну таємницю, грифа «Комерційна таємниця» із зазначенням власника інформації.

Для забезпечення захисту відомостей з обмеженим доступом необхідно обраховувати необхідні ресурси та витрати на них, а саме:

• створення підрозділу для забезпечення захисту інформації (чисельність працівників залежить від обсягу робіт), а також витрати на підготовку та підвищення кваліфікації;
• організація фізичної охорони, пропускного режиму та інженерно-технічної охорони приміщень;
• витрати на придбання засобів технічного захисту приміщень, каналів зв'язку, інформаційно-телекомунікаційних систем;
• розробку внутрішніх нормативних документів (інструкцій, правил, положень), що регламентують діяльність, пов'язану з виконанням робіт із грифом обмеження доступу;
• забезпечення необхідним інструментом та обладнанням підрозділів і посадових осіб для виконання обов'язків, пов'язаних із захистом інформації.

Витрати на забезпечення схоронності інформації з обмеженим доступом залежать від способу її зберігання. Електронні носії слід зберігати в службових приміщеннях у сейфі або на окремій полиці, у приміщенні, що надійно закривається та опечатується. За потреби використовується металева шафа, обладнана знімними Т-подібними стрижнями (накладками) з верхніми та нижніми скобами (петлями), привареними до шафи, яка закривається на надійний замок. Альтернативою може бути сейф або металева шафа з тримовним цифровим замком, який не може бути відкритий сторонньою особою. Останні два варіанти забезпечують максимальний ступінь захисту від спроб відкриття та ознайомлення з інформацією, що має гриф обмеження доступу.

Результати такої оцінки необхідні для розробки основної лінії та визначення належних дій і пріоритетів для управління захистом інформації з обмеженим доступом, а також для реалізації засобів контролю. Оцінка цих аспектів захисту залежить від наступних факторів:

• характеру інформації та інформаційно-телекомунікаційної системи;
• виробничої мети, для якої інформація використовується;
• середовища, у якому система використовується та керується;
• забезпечення контролю.

Оцінка захищеності може виявити порушення, що вимагає додаткових засобів захисту, ніж ті, які застосовуються. Використання таких засобів необхідно обґрунтувати, виходячи з висновків, отриманих у результаті оцінки можливості інформаційної системи забезпечити захист інформації [1, c. 621-623].

Список використаної літератури

1. Економіка підприємства: Навчальний посібник / П. В. Круш, В. І. Подвігіна, Б. М. Сердюк та ін. – К.: Ельга-Н: КНТ, 2007. – 777 с.

2. Ковальчук Т. Економічна безпека і політика: Із досвіду професійного аналітика / Трохим Ковальчук; Авт. передм. В. П. Горбулін. – К.: Знання, 2004. – 638 с.

3. Шваб Л. Економіка підприємства: Навчальний посібник / Людмила Шваб. – 3-є вид. – К.: Каравела, 2006. – 583 с.

4. Шпинко О. Економічна безпека ієрархічних багаторівневих систем: Регіональний аспект / Олександр Шпинко; Ред. Олександр Удод. – К.: Генеза, 2006. – 284 с.