Екологічний стан басейнів річок України, проблеми і шляхи їх подолання на прикладі річки Південний Буг

Вступ

Великі річки акумулюють стік різного походження з великих водозбірних територій, тому їм притаманна інерційність реакцій на зміни клімату та зростання антропогенного тиску. У деяких випадках вплив окремих чинників може взаємно компенсуватися. Натомість малі річки, що протікають у межах одного ландшафту та мають обмежені витрати води, швидше й виразніше реагують на сукупну дію природних і господарських факторів.

Більшість малих річок потерпають від забруднення стічними водами промисловості, сільського господарства та комунальних підприємств. Через значний відбір води знижується транспортуюча здатність потоку, що спричиняє замулення русел. Водний режим малих річок особливо чутливий до зниження рівня ґрунтових вод, яке відбувається внаслідок меліорації та інтенсивного водовідбору.

Рівень технологічної культури застосування добрив у сільському господарстві залишається низьким. Це погіршує водно-фізичні властивості ґрунтів, впливає на формування стоку води та наносів, а також збільшує винос біогенних елементів, що спричиняє евтрофікацію водойм.

Щороку в Україні зростає кількість річок із докорінно зміненим режимом. Зміни гідрографічної мережі супроводжуються трансформацією рельєфу прилеглих територій, що завдає значних екологічних збитків і негативно позначається на умовах життя населення.

Господарське освоєння водозборів малих річок руйнує усталений протягом століть баланс взаємодії природних комплексів, таких як ліс–річка, поле–річка, болото–річка.

Про значення річок написано чимало, однак не всі розуміють сутність водної проблеми та шляхи її розв'язання. Старше покоління, яке в юності бачило українські річки, не могло передбачити, які загрози на них чекають. Чиста вода тоді була нормою і не викликала подиву. Сьогодні ж річки дедалі більше втрачають свою велич і багатство.

В останні десятиліття річки несуть не живлющу вологу, а розчини, перенасичені промисловими та іншими стоками. Безліч малих річок пересохло.

Останніми роками у світі активно обговорюється проблема води, яка стає однією з найцінніших ресурсів планети. Вода, ймовірно, буде найдефіцитнішим ресурсом XXI століття. Уже зараз 1 млрд людей страждає від нестачі прісної води, а 1,7 млрд споживають воду низької якості. Якщо темпи зростання населення та ставлення до води не зміняться, до 2025 року понад третина населення Землі житиме в умовах жорсткого дефіциту води.

За оцінками фахівців, людська діяльність уже торкнулася 40% світових ресурсів стійкого стоку, а щорічне зростання безповоротного водовикористання становить близько 5%. Це призвело до дефіциту води та погіршення її якості. Подібна ситуація спостерігається і в Україні, де зменшення водності насамперед позначається на малих річках.

Попри все, не можна втрачати надію. Саме вона змушує нас повторювати відомі істини та боротися за них. Той, хто втратив надію, опустив би руки. Шляхи до відтворення водних джерел ще існують, але з кожним роком стають дедалі складнішими.

Світ змінює своє ставлення до природи. Екологічний рух шириться, з'являються чистіші та менш енерго- і водомісткі технології, людина усвідомлює небезпеку споживацького мислення. Екомислення та екосовість стають звичними поняттями.

1. Екологічний стан басейнів річок України

Основними джерелами прісної води в Україні є стоки Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця, Дунаю з притоками, а також малих річок північного узбережжя Чорного та Азовського морів.

Порушення норм якості води досягло рівнів, що призводять до деградації водних екосистем і зниження продуктивності водойм. Значна частина населення України використовує недоброякісну воду, що загрожує здоров'ю нації. Сумарний стік річок України без Дунаю в середній за водністю рік становить 87,1 млрд куб. м, а в маловодний — знижується до 55,9 млрд куб. м. На території держави формується відповідно 52,4 і 29,7 млрд куб. м води, решта надходить із суміжних територій. Водні ресурси Дунаю в середньому становлять 123 млрд куб. м на рік. Прогнозні ресурси підземних вод питної якості розподілені вкрай нерівномірно і становлять 22,5 млрд куб. м на рік (61,7 млн куб. м на добу), з яких 8,9 млрд куб. м (24,4 млн куб. м на добу) гідравлічно незв'язані з поверхневим стоком. Водозабір підземних вод становить 21% прогнозних ресурсів, що свідчить про можливість їх ширшого використання. Для забезпечення населення та господарства водою в Україні збудовано 1087 водосховищ загальним об'ємом понад 55 млрд куб. м, 7 великих каналів довжиною близько 2000 км з подачею понад 1000 куб. м води за секунду, 10 великих водоводів. Витрати свіжої води на одиницю продукції в Україні значно перевищують показники розвинутих країн Європи: Франції — у 2,5 раза, ФРН — у 4,3, Великобританії та Швеції — у 4,2 раза. Забезпечення населення водою ускладнюється через незадовільну якість води у водних об'єктах, більшість яких за хімічним і бактеріальним забрудненням класифікується як забруднена та брудна (IV–V клас). Найгостріша ситуація в басейнах Дніпра, Сіверського Дінця, річках Приазов'я, окремих притоках Дністра та Західного Бугу, де якість води оцінюється як дуже брудна (VI клас). Для екосистем більшості водних об'єктів характерні елементи екологічного та метаболічного регресу. Скид забруднюючих речовин багатьма підприємствами істотно перевищує гранично допустимі рівні, що призводить до забруднення та порушення норм якості води.

Основними причинами забруднення поверхневих вод є: скид неочищених або недостатньо очищених комунально-побутових і промислових стічних вод; надходження забруднювачів із поверхневим стоком із забудованих територій та сільгоспугідь; ерозія ґрунтів на водозбірній площі. Якість підземних вод також постійно погіршується через близько 3 тис. фільтруючих накопичувачів стічних вод, а також використання мінеральних добрив і пестицидів. Найгірший стан підземних вод у Донбасі та Кривбасі. У Західній Україні в експлуатаційних свердловинах виявлено феноли (до 5–10 ГДК), а в Криму спостерігається підвищення мінералізації та вмісту важких металів.

Проблема екологічного стану водних об'єктів актуальна для всіх басейнів України. Для Дніпра, водні ресурси якого становлять близько 80% водних ресурсів країни і забезпечують водою 32 млн населення та 2/3 господарського потенціалу, це одне з найважливіших завдань державної політики. Ситуація ускладнюється тим, що 60% території басейну розорано, 35% земель сильно еродовано, на 80% трансформовано первинний ландшафт. Водосховища Дніпра стали акумуляторами забруднювачів. Північна частина басейну постраждала від катастрофи на Чорнобильській АЕС, а малі річки втратили здатність до самоочищення. У катастрофічному стані перебувають річки Нижнього Дніпра, де щороку ускладнюється санітарно-епідеміологічна ситуація, знижується вилов риби та бідніє біорізноманіття. Окрім щорічного забруднення органічними речовинами (40 тис. тонн), нафтопродуктами (745 тонн), хлоридами та сульфатами (по 400 тис. тонн), солями важких металів (65–70 тонн), екосистемі Дніпра завдає шкоди забруднення біогенними речовинами через застарілі технології сільського господарства та низьку ефективність очисних споруд.

Екологічне оздоровлення басейну Дніпра є пріоритетом державної політики. 27 лютого 1997 року Верховна Рада України затвердила Національну програму екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води. Мета програми — відновлення сталого функціонування Дніпровської екосистеми, якісне водопостачання, екологічно безпечні умови життєдіяльності та захист водних ресурсів. Не в кращому, а подекуди й у гіршому стані перебувають басейни Сіверського Дінця, Дністра, Західного Бугу, Південного Бугу та річок Приазовської і Причорноморської низовин.

Мета та стратегічні напрями, визначені для Дніпра, є аналогічними для інших басейнів. Системний аналіз сучасного стану та управління водними ресурсами дозволив окреслити найактуальніші проблеми: надмірне антропогенне навантаження призвело до кризового зменшення самовідтворювальних можливостей річок; тенденція до значного забруднення через неупорядковане відведення стічних вод; радіаційне забруднення басейнів унаслідок Чорнобильської катастрофи; погіршення якості питної води; недосконалість економічного механізму водокористування; неефективність системи управління через недосконалу нормативно-правову базу; відсутність автоматизованої системи моніторингу екологічного стану водних басейнів, якості питної води та стічних вод.

2. Фізико-географічна характеристика річкових басейнів

Особливості малих річок значною мірою залежать від геолого-геоморфологічних характеристик водозбору. Поверхня басейну впливає на формування гідрографічної мережі та режим стоку як безпосередньо (довжина, похил, форма схилів, морфометрія річища), так і через інші компоненти ландшафту, пов'язані з рельєфом (ґрунти, рослинність).

Для рівнинної частини України характерна зональність ландшафтів, для гірських областей — вертикальна поясність. Північна частина (Полісся) розташована в зоні мішаних лісів, середня — у лісостеповій, південна — у степовій. Фізико-географічні зони простягаються з південного заходу на північний схід. Північна межа Лісостепу проходить приблизно через Луцьк – Рівне – Житомир – Київ – Ніжин – Глухів, південна — через Первомайськ – Кременчук – Зміїв.

Гідрографічна мережа суходолів постійно перебудовувалася протягом геологічної історії. Про пряму успадкованість можна говорити лише для великих річок (Дніпро, Дністер), формування яких почалося ще в дочетвертинний період. Сучасні водозбори малих річок формувалися протягом четвертинного періоду, а більшість — у післяльодовиковий час. Відносна молодість цих річок позначається на нестабільності геоморфологічної ситуації, активізації чи згасанні процесів, міграції вододілів.

Більшість малих річок мають чітко окреслені долини з річищами та заплавами, складеними сучасним алювієм, і трьома-чотирма (у Карпатах — до восьми) рівнями надзаплавних терас. Однак чіткість елементів долин, їх будова та інші ознаки змінюються в широких межах. Водночас простежується спорідненість у будові рельєфу басейнів у межах одного геоморфологічного регіону, що дозволяє виділити кілька великих регіонів із подібними рисами поверхні водозборів.

Полісся. Похила на північ поверхня розчленована повноводними річками, зарегульованими озерами та болотами. Водозбори характеризуються незначною глибиною врізу, поступовим переходом від заболочених заплав до низьких вододілів. Рельєф ускладнюється карстовими формами (западини, озера) та еоловими утвореннями (горби, дюни), закріпленими сосновими лісами.

Для малих річок Поділля характерний глибокий вріз вузьких, часом каньйоноподібних долин і своєрідна лівобережна асиметрія межиріч. Рельєф ускладнюється виходами вапняків (товтри) та поширенням вапнякового і гіпсового карсту.

Азово-Придніпровська височина. Глибоко врізані долини зазвичай звужені, з порожистими річищами. Виняток — малі річки Запорізької височини з широким дном і заокругленими схилами.

Придніпровська низовина. За особливостями морфології виділяються:

• Середньодніпровська терасова рівнина з широкими, слабоврізаними, заболоченими долинами, де трапляються старорічища, озера та дюнні утворення;
• Полтавська акумулятивна лесова рівнина з плоскими степовими вододілами, розділеними широкими долинами, ускладненими яружно-балковими формами.

Середньоросійська височина заходить своєю південно-західною окраїною. Вузькі у верхів'ях долини малих річок (притоки Псла, Ворскли, Сіверського Дінця) у нижній течії розширюються, мають до 3–4 терас. Круті праві схили розчленовані ярами. Поверхня ускладнюється останцями та западинами. Виділяється безлесова Ямпільська ділянка з неглибокими долинами та піщаними дюнами.

Донецька височина. Водозбори визначаються глибоким врізом ерозійних форм, поширенням яружно-балкового розчленування та асиметричною будовою долин. Аномально слабо розчленована поверхня басейну р. Вовчої.

Причорноморська низовина. Басейни відрізняються незначним розчленуванням (виняток — межиріччя Дніпра і Південного Бугу). У більших долинах виділяють 3–5 терас. На поверхні водозборів — численні замкнуті западини (поди). Схили ускладнені зсувами. Виділяються Нижньодніпровська давньодельтова рівнина з піщаними масивами (Олешківський, Основ'янський) та заболочена дельта Дунаю.

Керченсько-Таманська низовина. Водозбори на північному сході характеризуються горбастим рельєфом із грязьовими сопками та солоними озерами (давні морські лагуни). Південно-західна частина відрізняється балково-улоговинним рельєфом на лесовидних породах.

Водозбори гірських регіонів суттєво відрізняються: високий ступінь розчленування, спрямленість і звуженість долин (ущелини, каньйони), невиробленість поздовжнього профілю, приуроченість долин до розломів. Тектонічна нестабільність відбивається у збільшенні кількості терас, серед яких переважають ерозійні та цокольні.

3. Джерела і види забруднення водних ресурсів

Вимоги до якості води в різних галузях господарства різні та визначаються нормативними документами. Найякіснішою має бути питна вода. Державні норми найсуворіше регламентують вміст токсичних речовин, а також обмежують вміст речовин, що надають воді небажаного смаку, кольору чи запаху.

Вимоги промисловості залежать від продукції та місця у виробничому процесі. Якщо вода входить до складу продукції (харчова, хімічна промисловість), її якість не повинна бути нижчою за питну. В енергетиці та машинобудуванні враховують здатність до накипоутворення. Вода з високим вмістом солей непридатна для технологічних процесів.

До зрошувальних вод вимоги найнижчі.

Якість природних вод у річках та озерах, а також підземних вод загалом відповідає стандартам. Однак через використання великих об'ємів води як розчинників, теплоносіїв та охолоджувачів, а також промисловий забір, у водоймища потрапляє значна кількість забруднювачів.

Загальними джерелами забруднення є: недостатнє очищення стічних вод промисловими та комунальними підприємствами, великими тваринницькими комплексами; змив забруднювачів талими та дощовими водами з полів і міських територій; експлуатація водного транспорту. Негативну роль відіграють також опади зі шкідливими речовинами з атмосфери та підвищення температури водойм через викиди нагрітих вод тепловими та атомними електростанціями.

Стічні води після очищення скидаються в річки, водоймища або прибережні зони морів. Значна кількість забруднювачів надходить із шахтними, рудниковими та дренажними водами. Загальний об'єм цих викидів сягає кількох мільярдів кубічних метрів на рік.

У південних областях України обсяг скинутих стічних вод практично дорівнює дефіциту прісної води. Повернення стічних вод у технічне водоспоживання дозволило б ліквідувати дефіцит, але потребує додаткової обробки, затрати на яку залежать від характеру забруднення та вимог до якості технічної води.

У 1992 році зафіксовано 959 різновидів забруднення води. Здебільшого вони токсичні: сполуки миш'яку, свинцю, ртуті, міді, кадмію, фтору, хрому. Ці речовини потрапляють у їжу. У фітопланктоні вміст шкідливих речовин у 10 разів більший, ніж у воді, у рачках та личинках — ще більший. Риба, яка ними живиться, містить шкідливих речовин ще у 10 разів більше. У щуці та судаку, які поїдають забруднену рибу, концентрація може у тисячу разів перевищувати концентрацію отрути у воді.

4. Шляхи подолання екологічних проблем на прикладі річки Південний Буг

Басейн Південного Бугу розташований на Волино-Подільській і Придніпровській височинах, нижня частина — на Причорноморській низовині. Басейн охоплює 10,6% території України. Форма басейну грушоподібна, у верхів'ї звужена, у середній і нижній частинах — асиметрична. Середня висота водозбору у верхів'ях — 300–320 м, у нижній частині — 5–20 м. Річкова мережа деревоподібна, середня густота — близько 0,35 км/км². До басейну належить 6638 малих річок загальною довжиною 20,1 тис. км.

Південний Буг бере початок біля с. Холодець Вінницької області, тече з північного заходу на південний схід і впадає в Дніпровсько-Бузький лиман Чорного моря. До с. Новокостянтинів долина асиметрична, завширшки до 1,5 км, з низьким лівим і крутим правим схилом та широкою (0,6–1,2 км) заболоченою заплавою. Нижче, де річка перерізає Український кристалічний щит, долина звужується і нижче Вінниці має вигляд каньйону завширшки 200–300 м. До с. Олександрівка долина широка з заплавою до 3,5 км. Річище у верхів'ї має ширину 10–15 м, іноді до 50 м, глибину 0,2–0,5 м. Нижче ширина коливається від 20 до 200 м, глибина — від 0,5–1,5 м на перекатах до 2,5–5 м, іноді до 15 м на плесах, швидкість течії — від 1,5 до 0,3 м/с. Від с. Олександрівка до гирла річище звивисте, завширшки від 80 до 1300 м. Нижче с. Нова Одеса річка набирає характеру лиману з шириною до 30 км, глибинами 4–7 м.

Ще 50 років тому Південний Буг описували як річку, що бере початок на заболоченому пониззі Авратинської височини між селами Чернява й Холодець Волочиського району Хмельницької області. Маленький струмочок, пройшовши 792 кілометри та прийнявши тисячі малих, близько 80 середніх і 14 великих приток, перетворювався на повноводну річку, що впадає в Дніпровсько-Бузький лиман. Однак за півстоліття в географію басейну внесено значні зміни. Екологічна експедиція "Південний Буг" у 1996 році не змогла точно встановити, звідки сьогодні бере початок річка. Заболочене пониззя меліороване, на місці струмка створено канали глибиною 0,5–2 м, шириною 3–6 метрів. Притоки у верхів'ях перетворилися на канави, що знизило рівень ґрунтових вод у заплавах. Замість лук і пасовищ — пустища з бур'янами.

Якщо у верхів'ях перетворені лише притоки, то від Хмельницького до смт Меджибожа сам Південний Буг перетворений на прямолінійний канал, який місцеве населення називає "Нова річка". Майже 50 кілометрів (від Райгорода до Ладижина) ніхто не називає Південним Бугом — це Ладижинське водосховище. Далі — Чернятське, Тростянецьке, Гайворонське, Олександрівське... І так до Чорного моря.

Територію у верхній і середній течії називають Побужжям. Вперше про нього згадується в Галицько-Волинському літописі за Іпатієвським списком (1257 р.). У XVIII ст. Побужжя згадується як місце перебування Бузького козацького війська. Південний Буг здавна цікавив учених: описи є в руських літописах XI–XII століть. Наприкінці XIX — на початку XX ст. Київський округ шляхів сполучення вивчав окремі відрізки річки для транспортного використання, але практичного значення ці дослідження не мали. На початку XX ст. в басейні працювало 636 водяних коліс потужністю 5 тис. кінських сил. У 1925–1930 рр. річка була детально вивчена, розроблено план раціонального використання. За планом ГОЕЛРО збудовано перші в Україні Олександрівську, Тиврівську, Сутиську ГЕС. Усього споруджено 42 гідростанції та ряд водосховищ, найбільші за площею водного дзеркала (га): Ладижинське (2080), Щедрівське (1331), Гайворонське (496), Сабарівське (464), Глибочанське (390), Сутиське (377), Новокостянтинівське (254). На притоках створено майже 4 тис. ставків.

Сьогодні найвідчутніші екологічні проблеми Південного Бугу пов'язані з водосховищами, частина з яких (Сандракське, Сутиське, Чернятське, Гайворонське, Вознесенське) поступово перетворюються на антропогенні болота, а також із будівництвом комплексу Південно-Української АЕС. Попри багатовікове використання, річка зберегла унікальну красу.

Сьогодні Південний Буг — це поєднання тихих плес і бурхливих порогів. Пороги — це кам'янисті підвищення поперек русла, що прискорюють течію. Вони вражають красою та могутністю. Боротьба води і граніту триває досі. Окремі брили граніту підіймаються над водою до півтора метра, часто розміщені так близько, що можна перейти з одного берега на другий. Між брилами з шумом тече вода. Виходи кристалічних порід характерні і для заплави. Береги біля порогів круті та кам'янисті, часто з мальовничими стрімчаками. Деякі пороги мають каскади: Губницькі, Печерські (входять до санаторно-курортного комплексу в селах Печера і Сокільці), Мигейські (відомі спортсменам і туристам далеко за межами України).

Річка перетинає три області, на ній розташовані три обласні центри: Хмельницький, Вінниця, Миколаїв. Частково вона тече в межах Кіровоградської області та по її межі з Одеською.

Якщо Дніпро — символ України, то Південний Буг — символ її правобережної частини. Цей символ потрібно не лише оберігати, а й відновлювати.

Басейн Південного Бугу дуже маловодний, площа водозбору — лише 63,7 тисячі квадратних кілометрів, що в 4,6 раза менше, ніж у Дніпра. Попри це, багато людей безграмотно ставляться до проблем річки, поставивши її в катастрофічне становище.

Головна причина — систематичне знищення боліт, потічків, струмків, джерел і малих річечок. У старих книгах згадується понад 300 приток Бугу, зараз їх залишилося менше сотні. Проводяться меліорація боліт, випрямлення русел та оранка узбережжя. Люди не усвідомлюють, що ці маленькі струмочки значно поповнюють Південний Буг, не кажучи вже про роль боліт, які живлять річки.

Правова охорона водних ресурсів

Відповідно до Водного кодексу України всі води становлять водний фонд держави. До земель водного фонду належать землі, зайняті морями, водоймищами, болотами, островами, прибережними захисними смугами, гідротехнічними спорудами та каналами, а також берегові смуги водних шляхів.

Усі води підлягають охороні від забруднення, засмічення, вичерпання та інших дій, що можуть погіршити умови водопостачання, завдати шкоди здоров'ю людей, зменшити рибні запаси, погіршити умови існування тварин, знизити родючість землі. Забороняється введення в дію підприємств, що впливають на стік вод.

Відповідно до Водного кодексу забороняється скидання у водні об'єкти виробничих, побутових, радіоактивних та інших відходів і сміття.

Підприємствам, установам, організаціям і громадянам заборонене забруднення та засмічування поверхні водозаборів, льодового покриву водойм, водостоків, морів, їх заток і лиманів. Власники водного транспорту, трубопроводів та інших споруд зобов'язані забезпечувати охорону вод від забруднення мастильними, паливними, хімічними та нафтовими речовинами.

Сільськогосподарські підприємства зобов'язані запобігати забрудненню при зберіганні, транспортуванні та використанні добрив, хімічних засобів захисту рослин та інших токсичних препаратів.

Підприємства, діяльність яких може впливати на стан підземних вод або які експлуатують накопичувачі стоків, повинні здійснювати заходи щодо попередження забруднення та облаштовувати спостережувальні свердловини для контролю за якістю вод.

За забруднення, засмічення та порушення водного законодавства винні притягуються до адміністративної, цивільної або кримінальної відповідальності. Самовільне порушення правил водокористування, забруднення вод, пошкодження водогосподарських споруд карається штрафом. Кримінальна відповідальність, що передбачає позбавлення волі, встановлена за забруднення річок, озер та інших водних об'єктів неочищеними стічними водами, що заподіяли шкоду здоров'ю людей, сільськогосподарському виробництву або рибним запасам, а також за забруднення моря шкідливими речовинами.

Цивільна відповідальність полягає у відшкодуванні збитків, заподіяних порушенням водного законодавства, які визначаються за спеціальною методикою.

Висновки

Проблема чистої води стає дедалі актуальнішою. Ріст водоспоживання часто не відповідає природним ресурсам підземних та поверхневих вод. Складність полягає не в загальному дефіциті, а в тому, що вода потрібна в конкретному місці, у необхідній кількості та належної якості. Зростаюче техногенне навантаження на геологічне середовище України, особливо в зонах промислових центрів та інтенсивного сільського господарства, призводить до забруднення як підземних, так і поверхневих вод.

Територія України вкрита густою річковою мережею, більшість річок належить до басейнів Чорного, Азовського та Балтійського морів. Усього нараховується понад 71000 річок та струмків, 69 тис. з яких мають довжину до 10 км, загальним стоком понад 87 км³/рік. На території України формується 52,4 км³ стоку, решта надходить із суміжних областей.

Розподіл річок нерівномірний. Найгустіша мережа в західній частині, особливо в басейні Дністра, найменш густа — у південній степовій частині, де місцями водотоки відсутні. Густота мережі змінюється від 1 км/км² і більше (Карпати) до 0,1 км/км² і менше в Причорноморській западині, що залежить від нерівномірного випадання опадів.

Річкова мережа України належить до дев'яти основних гідрологічних басейнів: Дніпра, Сіверського Дінця, Дністра, Південного Бугу, Дунаю, малих річок Причорномор'я, малих річок Криму, малих річок Приазов'я та басейну Вісли.

Інтенсивний розвиток господарства та нехтування наслідками призвели до значного погіршення стану поверхневих водних об'єктів.

Значна частина водних об'єктів забруднена пестицидами, органікою, фенолами, нафтопродуктами. В окремих водоймах концентрація металів наближається до ГДК. Улітку підвищується концентрація фітопланктону.

Періодичні "водні спалахи" інфекційних захворювань свідчать про забруднення водних об'єктів патогенними бактеріями, найпростішими та вірусами.

Найбільший зв'язок поверхневих і підземних вод спостерігається в зонах річкових долин, де відбувається найінтенсивніший взаємовплив двох видів природних вод, джерелом формування яких є атмосферні опади.

Безконтрольна забудова заплав річок житловими, дачними та господарськими будівлями призводить до забруднення як поверхневих, так і підземних вод.

Список використаних джерел

1. Бируля О. Ріка Бог та її сточище. — Вінниця, 1926. — 26 с.

2. Денисик Г.И. Поймы малых рек Правобережной Украины: освоение и современное состояние // География и природные ресурсы, 1988. — № 2. — С. 56–60.

3. Денисик Г.І. Вінниччина: край зелених дібров і золотих нив. — Вінниця: Фонд культури, 1997. — 80 с.

4. Етимологічний словник української мови. В 7 томах. — Т.1. — К.: Наукова думка, 1982. — 630 с.

5. Етимологічний словник літописних географічних назв Південної Русі. — К.: Наукова думка, 1985. — 252 с.

6. Ласкарев В.Д. Общая геологическая карта Европейской России. Лист 17. — Петроград, 1914. — 710 с.

7. Левковский С.С. Водные ресурсы Украины. — К.: Наукова думка, 1979. — 195 с.

8. Мурзаев Э.М. Словарь народных географических терминов. — М.: Мысль, 1984. — 653 с.

9. Природа Украинской ССР. Моря и внутренние воды. — К.: Наукова думка, 1987. — 221 с.

10. Рыбаков Б.А. Геродотова Скифия. — М.: Наука, 1979. — 245 с.