Екологічні проблеми

1. Середовище життєдіяльності людини

Оточення, у якому людина існує та діє, має визначальний вплив на формування її вдачі, моделей поведінки та, відповідно, на всю її життєдіяльність. Воно є невід'ємним складником системи «людина — середовище існування» та виступає її об'єктом. Під життєвим середовищем розуміють частину Всесвіту, де зараз перебуває або може перебувати людина, спільнота людей чи певна група, і де діють системи, що забезпечують її життєдіяльність. Масштаби цього середовища залежать від рівня згаданої системи.

Життєве середовище людини формується з трьох основних складових: природної, техногенної та соціальної (соціально-політичної).

Природне середовище — це складова життєвого простору, утворена об'єктами природного походження та екосистемами, які вони формують. Насамперед до нього належить біосфера — зона існування живих організмів, що включає частину атмосфери, гідросферу та верхні шари літосфери, поєднані складними біогеохімічними циклами руху речовин та енергії. У цьому середовищі діють здебільшого природні закони: фізичні, хімічні, геологічні та біологічні.

Також до природного середовища зараховують космічні тіла: Сонце, Місяць, комети, астероїди.

Сонце та Місяць зумовлюють припливи й відпливи води та відповідні коливання земної кори. Сонячна енергія живить усі біологічні об'єкти, спричиняє рух повітряних мас, що веде до зміни рельєфу, кругообігу води та біогенних речовин. По суті, майже вся енергія, яку використовує людство (за винятком ядерної), є трансформованою та накопиченою за мільярди років сонячною енергією. Падіння метеоритів може викликати як локальні, так і глобальні катаклізми.

Природне оточення людини характеризується умовами, що впливають на її фізіологію. Як частина біологічної системи, організм людини функціонує в межах, визначених природою. Умови довкілля, що перебувають у межах природних коливань його параметрів, прийнято називати нормальними.

Складові природного середовища — повітря, вода, ґрунт, продукти харчування — містять усі необхідні для організму елементи: кисень із повітря, воду, білки, жири, вуглеводи, мінеральні солі та вітаміни.

Атмосфера є газовою оболонкою Землі. Вона оберігає живі організми від шкідливого космічного випромінювання та згладжує добові й сезонні коливання температури. Атмосферне повітря — один із найцінніших природних ресурсів, без якого життя на планеті неможливе. Воно слугує постійним джерелом кисню, необхідного для окислювальних процесів в організмі та підтримання життя.

У нижніх шарах атмосфери, особливо в містах, склад повітря зазнає змін. Важливою змінною складовою є вуглекислий газ. Сто років тому його вміст у повітрі становив 0,0298%, тоді як зараз — 0,0318%, а в містах цей показник ще вищий. Цікаво, що деякі науковці пояснюють акселерацію — прискорений ріст дітей, особливо в міській місцевості, — саме підвищеним рівнем CO₂. Навіть невелике зростання концентрації вуглекислого газу посилює дихальні процеси, стимулюючи швидший ріст грудної клітки та всього організму [13, c. 104-106].

Для життєдіяльності людини суттєве значення мають вологість і температура повітря, атмосферний тиск, рух повітряних мас, сонячна радіація, теплообмін організму з довкіллям, кліматотворні фактори тощо.

Вологість залежить від географічного розташування, клімату, пори року та часу доби. Вона значно впливає на теплообмін організму. При низькій температурі та високій вологості тепловіддача зростає, і людина може переохолодитися; при високій температурі та вологості тепловіддача, навпаки, різко знижується, що призводить до перегріву, особливо під час фізичної праці. Високі та низькі температури легше переносяться за зниженої вологості. Найкомфортнішою для людини вважається відносна вологість 40—60%.

Освітленість від природних джерел варіюється залежно від пори доби, сезону та стану атмосфери.

Природний радіаційний фон Землі формується завдяки сонячній радіації та випромінюванню природних радіоактивних елементів. Рівень сонячної радіації залежить від кількості сонячних днів та активності Сонця.

Стан атмосфери в конкретній місцевості в певний момент або за короткий проміжок часу визначає погоду. Багаторічний режим погоди, характерний для певної території, називають кліматом. Він є відносно стабільним для даної місцевості та характеризується середніми показниками освітлення, температури, вологості, опадів, радіації, тиску, напрямку вітрів. Кліматичні умови формуються в результаті взаємопов'язаних процесів тепло- та вологообміну і загальної циркуляції атмосфери.

Погода, на відміну від клімату, постійно змінюється. Людина, «перебуваючи в погоді», зазнає впливу потужних космічних і планетарних сил. Погода значною мірою визначає рівень безпеки та життєдіяльності. Оскільки людина є складною саморегулюючою системою, створеною природою, вона не повинна реагувати на зміни погодних факторів у певних межах. Більшість людей не відчувають таких змін. Однак існують особи, чутливі навіть до незначних відхилень параметрів середовища (тиску, швидкості вітру, електромагнітних полів). Їх називають метеозалежними або метеохроніками.

Значний вплив на погоду та самопочуття людини мають процеси на Сонці. Викиди сонячної енергії нагрівають зовнішні шари атмосфери, змінюючи їх густину та склад; потужні потоки заряджених частинок проникають в атмосферу, збурюючи всю повітряну оболонку. Це впливає і на погоду, і на реакції людського організму.

Гідросфера — це водна оболонка Землі. Вода є основою життя на планеті. Для багатьох організмів, особливо на ранніх етапах еволюції біосфери, вода була середовищем зародження та розвитку. Без води неможливий фотосинтез у зелених рослинах, що лежить в основі біологічного кругообігу речовин. Вода — унікальний мінерал, що забезпечує існування живих організмів. Живі істоти на 60—98% складаються з води, і всі їхні життєві процеси пов'язані з нею. Втрата організмом 10—20% води призводить до загибелі. Людина може прожити без води не більше п'яти діб.

Без води неможлива й людська цивілізація: її використовують не лише для пиття, а й для санітарно-гігієнічних, господарсько-побутових потреб, у промисловості, сільському господарстві та як джерело енергії.

Однак для більшості потреб людини придатна лише прісна вода.

Не вся прісна вода може використовуватися. До якості води висуваються різні вимоги залежно від сфери застосування. Найжорсткіші вимоги — до питної води та води для риборозведення. Якщо питна вода не відповідає нормам, її очищують від бактерій та зважених часток. Проте деякі забруднення неможливо усунути, тому така вода непридатна для використання.

До технічної води також висуваються вимоги залежно від технологічного процесу. Вона не повинна спричиняти корозію механізмів, труб та апаратури. Тому часто необхідна водопідготовка: очищення, пом'якшення, знесолювання, знекислення, лугування, нейтралізація, дегазація.

Літосфера — зовнішня тверда оболонка Землі, що включає земну кору та частину верхньої мантії і складається з осадових, вивержених і метаморфічних порід. Її товщина на континентах і під океанами різна: в середньому 25—200 км і 5—100 км відповідно. Більшу частину земної поверхні займають рівнини континентів та океанічного дна. Основна маса літосфери (95%) — вивержені магматичні породи, серед яких на континентах переважають граніти, а в океанах — базальти.

Літосфера є джерелом усіх мінеральних ресурсів та одним із головних об'єктів антропогенної діяльності. У верхній частині континентальної кори залягають ґрунти, значення яких важко переоцінити. Ґрунт — це органо-мінеральний продукт взаємодії живих організмів, води, повітря, сонячного тепла та світла, один із найважливіших природних ресурсів. Залежно від кліматичних і геолого-географічних умов його товщина коливається від 15—25 см до 2—3 м.

Ґрунти відіграють величезну роль у житті. Без них неможливе існування рослин і тварин на суші. Вони є джерелом мінеральних та органічних речовин і унікальною лабораторією, де відбуваються процеси розкладу та синтезу органіки, а також фотохімічні реакції. Ґрунт — основне джерело продуктів харчування. Він впливає на здоров'я людини, формує геохімічні процеси, від яких залежить хімічний склад організму, та забезпечує мінеральними речовинами рослини, які споживають люди й тварини.

У межах літосфери періодично відбуваються фізико-географічні процеси (зсуви, селі, обвали, ерозія), які значною мірою зумовлюють природні небезпеки в різних регіонах планети.

Використовуючи природні ресурси та пристосовуючи довкілля до своїх потреб, люди вже давно живуть не в «чистій природі», а в антропогенно зміненому, трансформованому під впливом своєї діяльності техногенному середовищі [16, c. 88-91].

Техногенне середовище — це компонент життєвого простору, створений людиною шляхом прямого чи опосередкованого впливу технічних засобів на природне середовище з метою найкращого задоволення своїх матеріальних і соціально-економічних потреб.

До нього належать: промислові та енергетичні об'єкти, знаряддя праці, транспорт, житло, зброя, свійські тварини та культурні рослини — усе, створене людством за час його існування. Техногенне середовище формується людиною практично односторонньо, без участі природи, а переважно за її рахунок, і є сукупністю досягнень суспільства в результаті матеріального та духовного розвитку.

Воно склалося в процесі трудової діяльності людини та є багатоплановим. Його сутність починається там, де закінчується природа і починається людина — не як біологічна істота, а як істота мисляча, з мораллю та естетичним чуттям.

Техногенне середовище поділяють на виробниче, побутове та урбанізоване.

Виробниче середовище — це простір, у якому людина здійснює трудову діяльність. Воно включає комплекс підприємств, організацій, установ, транспортних засобів, комунікацій, засобів виробництва та поширення інформації. Виробниче середовище характеризується параметрами, специфічними для кожного виробництва: вид продукції, обсяги виробництва, кількість працівників, продуктивність праці, енергоємність, сировинна база, відходи. Крім того, є параметри, що визначають умови та безпеку праці: загазованість, запиленість, освітленість робочих місць, рівень шуму, вібрації, іонізуючої радіації, електромагнітного випромінювання, пожежо- та вибухонебезпечність, наявність небезпечного обладнання, засобів захисту, ступінь напруженості праці, психологічний клімат. Ці параметри регламентуються санітарно-гігієнічними нормами, нормативно-правовими актами з охорони праці та пожежної безпеки. Відповідальність за їх дотримання покладається на роботодавців або уповноважених осіб.

Своєю діяльністю людина здійснює антропогенний вплив на довкілля. Побутове середовище — це середовище проживання, що включає житлові будівлі, споруди спортивного та культурного призначення, комунально-побутові організації. Його параметрами є розмір житлової площі на людину, ступінь електрифікації та газифікації, наявність централізованого опалення, холодної та гарячої води, рівень розвитку громадського транспорту.

У звичайних умовах параметри побутового середовища регулюються державними будівельними нормами та санітарно-гігієнічними документами, що встановлюються державними чи місцевими органами влади та охорони здоров'я. Їх підтримують комунальні служби та самі мешканці [22, c. 56-59].

2. Основні антропогенні забруднювачі атмосфери та наслідки антропогенних забруднень

З появою людини на Землі взаємовідносини суспільства і природи стали відігравати ключову роль у глобальній екосистемі. Особливо швидко вплив суспільства на природу посилився з розвитком машинного виробництва.

Масштаби цього впливу зростають настільки стрімко, що людство поступово перетворюється на потужну геологічну силу, яка впливає на природні процеси. Людина прямо чи опосередковано втручається в усі природні кругообіги. Під впливом антропогенних факторів у природі відбуваються значні зміни.

Основними джерелами забруднення є виробники енергії (ТЕС, АЕС, ГРЕС, ДЕС, численні котельні) та промислові об'єкти: металургійні, хімічні, нафтопереробні, цементні, целюлозно-паперові, вугільно- та рудодобувні підприємства, сільськогосподарське виробництво, військова промисловість, автотранспорт та інші види транспорту (морський, річковий, залізничний, повітряний). Вони забруднюють довкілля сотнями токсичних речовин, шкідливими фізичними полями, шумами, вібрацією, теплом, що негативно впливає на здоров'я та життя людини.

Підкорюючи природу, людство значною мірою підірвало природні умови власного існування.

Достатньо навести деякі цифри. За останні 100 років людство більш ніж у тисячу разів збільшило використання енергетичних ресурсів; за останні 35 років обсяги індустріальної та сільськогосподарської продукції зросли більш ніж удвічі. Загальний обсяг товарів і послуг у розвинутих країнах подвоюється кожні 15 років. Відповідно зростає й кількість відходів господарської діяльності, що забруднюють атмосферу, водойми та ґрунт.

Взявши у природи 100 одиниць речовини, людство використовує лише 3—4, а 96 одиниць потрапляє у відходи. На кожного мешканця індустріально розвинутих країн щорічно добувається близько 30 тонн природних ресурсів, з яких лише 1—1,5% набуває форми споживаного продукту, а решта стає відходами.

Внаслідок спалювання палива частка вуглекислого газу в атмосфері за останні 30 років зросла на 25—30%. За прогнозами футурологів, це може призвести на початку XXI століття до підвищення середньої температури на 1,5—2°С та зростання площі пустель.

Щорічно світова промисловість скидає в річки понад 160 куб. м шкідливих стоків. Людство щороку вносить у ґрунти 500 млн тонн мінеральних добрив і близько 4 млн тонн пестицидів, більша частина яких осідає в ґрунтах, виноситься поверхневими водами в річки, озера, моря та океани та накопичується у штучних водосховищах, що живлять промислові центри.

Пестициди (включаючи гербіциди, інсектициди та фунгіциди) — це хімічні речовини, призначені для знищення бур'янів, грибків, бактерій, комах та тварин. Більшість із них є синтетичними токсичними хімікатами. Їхня головна властивість — знищувати різні форми життя. Усі пестициди небезпечні.

На всіх етапах — від виробництва до утилізації — пестициди забруднюють навколишнє середовище. Вони проникають у водойми, де накопичуються в рибі та інших водних організмах. Річки та дощі переносять їх в інші регіони, де вони отруюють ґрунти, джерела питної води, моря, знищують рослин і тварин. Людина завершує цикл отруєння, страждаючи від власних необдуманих дій. Сьогодні на Землі не залишилося місця, не забрудненого пестицидами. Рівень забруднення 65% сільськогосподарських угідь Західної Європи перевищив допустимі норми [27, c. 71-73].

Птахи, ссавці, риби та корисні комахи гинуть під час застосування пестицидів на полях, особливо при авіаційному внесенні.

В Україні накопичено 11 тис. тонн застарілих пестицидів. Проблема їх утилізації не вирішена, а багато сховищ перебувають у незадовільному стані.

У світі близько 25 млн сільськогосподарських робітників щороку отруюються пестицидами. Їхній вплив на людину проявляється в ураженні та зміні функцій печінки, захворюваннях центральної нервової, серцево-судинної та дихальної систем. Пестициди негативно впливають на репродуктивну функцію.

Особливо вразливі до дії пестицидів діти. Споживаючи продукти із залишками пестицидів та забруднену воду, дитячий організм реагує структурними змінами систем та органів. Накопичення пестицидів призводить до різноманітних захворювань, включаючи онкологічні.

Ефект спільної дії пестицидів та радіонуклідів вивчений недостатньо. Для України, територія якої значно забруднена внаслідок Чорнобильської катастрофи, цей фактор має особливе значення. Отруйні речовини потрапляють у довкілля. У різних областях України виявлено значне забруднення ґрунтів пестицидами. Навіть після припинення їх застосування проблема не зникає: ці отрути можуть зберігатися в середовищі десятки років, продовжуючи згубну дію на всі ланки екосистеми.

Уся планета нині страждає від антропогенного тиску, що проявляється через забруднення довкілля, виснаження природних ресурсів, деградацію екосистем і ґрунтів, хижацьке винищення лісів.

До основних антропогенних забруднювачів, окрім шкідливих викидів промислових підприємств, пестицидів і мінеральних добрив, забруднень від транспорту, належать також транспортні та виробничі шуми, іонізуюче випромінювання, вібрації, світлові та теплові впливи, які будуть розглянуті далі [19, c. 119-120].

Радіоактивне забруднення

Вплив радіоактивного випромінювання на організм людини є особливо небезпечним. Експерименти на тваринах та вивчення наслідків опромінення під час атомних вибухів у Хіросімі та Нагасакі, а пізніше в Чорнобилі, довели, що гостра біологічна дія радіації проявляється у вигляді променевої хвороби, може призвести до смерті, локальних уражень шкіри, кришталика ока, кісткового мозку. Захист організму людини та живої складової біосфери від радіоактивного опромінення у зв'язку зі зростаючим забрудненням планети став однією з найактуальніших проблем екологічної науки.

Усі види флори та фауни Землі протягом мільйонів років розвивалися під впливом природного радіоактивного фону й пристосувалися до нього. Але штучно створені радіоактивні речовини, ядерні реактори та обладнання сконцентрували небачені раніше обсяги іонізуючого випромінювання, до яких природа виявилася непристосованою.

Зв'язки між життям і здоров'ям людей, станом флори та фауни й сучасним рівнем радіаційного забруднення дуже складні. Головними джерелами радіоактивних забруднень біосфери є радіоактивні аерозолі, що потрапляють в атмосферу під час випробувань ядерної зброї, аварій на АЕС та радіоактивних виробництвах, а також радіонукліди з радіоактивних відходів, захоронених на суші та на морі, з відпрацьованих реакторів і обладнання. Радіоактивні опади залежно від розміру часток і висоти винесення мають різний час осідання та радіус поширення.

Під час аварій атомних реакторів і розгерметизації сховищ радіоактивних відходів радіаційний бруд поширюється на десятки й сотні кілометрів, а внаслідок вибухів ядерних бомб — по всій планеті.

За силою та глибиною впливу на організм іонізуюче випромінювання вважається найсильнішим. Різні організми мають неоднакову стійкість до опромінення, навіть клітини одного організму відрізняються чутливістю. Кінцевий результат опромінення (крім віддалених наслідків) залежить не стільки від повної дози, скільки від її потужності — часу, протягом якого вона накопичена, та характеру розподілу. Це пов'язано з тим, що в живих організмах у відповідь на опромінення включаються захисні механізми адаптації чи компенсації, які мають забезпечити стабільність внутрішнього середовища та відновити зруйновані функції. Результат залежить від співвідношення кількості ушкоджених тканин і захисно-відновної здатності організму.

Трагічні наслідки Чорнобильської катастрофи важко переоцінити. Для України вона стала фатальним фактором, що створив загрозу генетичному здоров'ю нації.

Радіоактивні продукти — гамма-випромінювачі — створили високий радіаційний фон і сприяли зовнішньому опроміненню людей. Багато з них потрапили в організм через органи дихання, травлення та шкіру. Після аварії основним радіонуклідом був радіоактивний йод, що накопичується в щитовидній залозі, а потім здійснює кругообіг в організмі, відщеплюється в печінці й частково виводиться через нирки. Радіоактивний цезій відкладається переважно в м'язах, проникає в клітини й рівномірно опромінює організм. Плутоній є дуже небезпечним елементом: він переходить в америцій, поглинається організмом і викликає дуже важкі захворювання.

Сьогодні необхідно на всіх рівнях проводити активну роботу проти нарощування ядерної зброї та її випробувань, виступати за її повне знищення. Для цього потрібні міжнародні угоди, закони, домовленості та постійний суворий контроль за їх виконанням. Активну участь у цій справі має брати громадськість, молодь, студентство [15, c. 137-139].

Шумове забруднення

Шум — одна з форм фізичного (хвильового) забруднення довкілля. Під шумом розуміють усі неприємні та небажані звуки чи їх сукупність, що заважають нормально працювати, сприймати інформаційні сигнали, відпочивати. Він виникає внаслідок стиснення та розрідження повітряних мас, тобто коливальних змін тиску повітря. Розрізняють шум постійний, непостійний, коливний, переривчастий, імпульсний. Загалом шум — це хаотичне нагромадження звуків різної частоти, сили, висоти та тривалості, що виходять за межі звукового комфорту. Добре відомо, що шуми шкідливо впливають на здоров'я, знижують працездатність, викликають захворювання органів слуху (глухоту), ендокринної, нервової та серцево-судинної систем (гіпертонія). Фізіолого-біологічна адаптація людини до шуму практично неможлива, тому регулювання та обмеження шумового забруднення — важливий і обов'язковий захід.

Певний звуковий ландшафт існував на Землі завжди, і людина завжди використовувала властивості середовища як провідника звуків. Життя людини в абсолютній тиші неможливе [6, c. 173].

3. СНІД, його причини та наслідки

Серед численних хвороб, від яких страждає людство, синдром набутого імунодефіциту (СНІД) є однією з найтяжчих. Цю хворобу спричинює особливий збудник — вірус імунодефіциту людини (ВІЛ). Сьогодні захворювання, в тому числі серед дітей, зареєстровано практично в усіх країнах світу.

Вірус імунодефіциту людини відкрив французький вірусолог Л. Монтаньє в 1983 році та практично одночасно з ним — група американських учених під керівництвом Р. Галло. ВІЛ належить до лентівірусів (повільних вірусів), підгрупи ретровірусів. Його зображують схожим на протичовневу міну, на поверхні якої розташовані глікопротеїнові «гриби», що слугують вірусу відмичкою для проникнення в клітину крові людини.

Дослідження, спрямовані на розробку вакцини, зосереджені на етапі вторгнення ВІЛ у клітину.

ВІЛ уражає та поступово вбиває клітини крові — лімфоцити, які відповідають за захист організму від мікробів і розвитку пухлин. Імунітет повільно, протягом багатьох місяців та років, знижується, що призводить до виникнення різноманітних захворювань, передусім інфекційних, які уражають легені, органи травлення, шкіру, нервову систему. Смерть настає саме від цих захворювань, а не від СНІДу.

СНІД — малозаразна хвороба. В результаті обстеження кількох тисяч хворих у світі встановлено, що вірус СНІДу передається:

• при статевому контакті з хворим або зараженим ВІЛ, частіше при статевих збоченнях. Використання презерватива зменшує ризик зараження;
• в результаті використання для ін'єкцій нестерильних шприців, в основному наркоманами;
• шляхом переливання донорської крові, зараженої вірусом імунодефіциту;
• від вагітної жінки, зараженої СНІДом, новонародженому.

Вірус СНІДу не передається через повітря при розмові, кашлі тощо. При користуванні спільним посудом та іншими предметами вжитку, санвузлом, ванною, басейном заразитися СНІДом не можна.

Не беруть участі в його передачі й кровосисні комахи та членистоногі (комарі, клопи, кліщі, воші). Хоча після укусу зараженої людини в організмі кровососів вірус деякий час зберігається, зараження здорової людини не відбувається, оскільки кровососи лише висмоктують кров, а не вводять її під час укусу.

Аналіз даних про кілька тисяч хворих у різних країнах показав, що серед них:

• 77% — чоловіки-гомосексуалісти або чоловіки, які мали статеві контакти і з чоловіками, і з жінками, а також особи, які ведуть безладне статеве життя;
• 15% — наркомани, які застосовують внутрішньовенне введення наркотиків;
• 1% — особи, яким часто переливали кров;
• 5% — шлях зараження не з'ясований через смерть хворого або відмову повідомити необхідну інформацію [3, c. 127-129].

Інкубаційний період від моменту зараження ВІЛ до перших проявів інфекції може бути як коротким — 4—5 тижнів, так і дуже довгим — кілька років. У середньому через 2—8 тижнів після інфікування в крові з'являються специфічні утворення — антитіла ВІЛ, але в деяких випадках ці антитіла з'являються значно пізніше, а у 2/3 хворих може бути безсимптомна стадія перебігу хвороби протягом 1,5—5 років. За цей період збудник СНІДу руйнує лімфоцити, що неминуче призводить до глибоких змін усієї імунної системи. Особливо небезпечним є те, що вірус уражає й клітини центральної нервової системи.

На початку інфекційного процесу людина почуває себе практично здоровою і не підозрює про свою недугу.

Свідоме зараження ВІЛ особою, яка знала про наявність у неї інфекції, карається позбавленням волі на термін до 8 років.

ВІЛ-інфекція — проблема не менш соціальна, ніж медична. ВІЛ-інфіковані та хворі на СНІД потребують соціального захисту, милосердя, співчуття, шанобливого ставлення до людської гідності та гуманного відношення з боку суспільства. Вони мають право на професійну діяльність за обраним фахом (за винятком роботи за спеціальностями, встановленими спеціальним переліком), на безкоштовне забезпечення ліками, безкоштовний проїзд до місця лікування й назад за рахунок лікувальної установи, на користування ізольованою житловою кімнатою.

Особам, зараження яких сталося внаслідок медичних маніпуляцій, встановлюється пенсійне забезпечення та право на першочергове одержання житла. Гуманне суспільство повинне проявляти максимум співчуття і милосердя до людей, хворих на СНІД. Людство вже пройшло шлях від страху й бажання ізолювати хворих до розуміння, що ці люди потребують допомоги та підтримки суспільства.

У Законі України «Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення» викладено умови та порядок медичного огляду з метою виявлення зараження ВІЛ. Обстежуваним гарантується безпека медичного огляду, його добровільність, анонімність та конфіденційність інформації про результати. Відомості про зараження людини ВІЛ або захворювання на СНІД становлять службову таємницю.

Кожна людина повинна до кінця усвідомити всю небезпеку, яку несе СНІД, і зробити все можливе, щоб уберегти себе та своїх близьких від цієї страшної інфекції, бо СНІД може увійти практично в кожен дім, кожну сім'ю [21, c. 55-57].

4. Найвідоміші техногенні катастрофи на території України

Внаслідок диспропорцій у розміщенні продуктивних сил, які допускалися протягом багатьох років у командно-адміністративній економіці, територія України зазнала значних техногенних навантажень на природне середовище, які у 4—5 разів перевищують аналогічні показники в розвинених державах. У середньому в країні на 1 людину припадає основних виробничих фондів на суму 43,1 грн., а на 1 км² території — 3721 грн. (у цінах 1993 року). Найвище техногенне навантаження характерне для таких індустріальних областей, як Донецька, Дніпропетровська, Запорізька.

У структурі промислового потенціалу України потенційно небезпечні виробництва мають значну питому вагу. Загалом по країні на них припадає близько 40% вартості промислово-виробничих основних фондів та близько третини обсягів виробництва. Особливо багато потенційно небезпечних виробництв зосереджено в Луганській, Донецькій, Івано-Франківській, Київській областях. Вартість промислових виробничих основних фондів у Донецькій, Луганській і Дніпропетровській областях становить понад половину їхньої вартості в Україні загалом.

Криза в економіці, що супроводжується збільшенням частки застарілих технологій і обладнання, зниженням рівня модернізації та оновлення виробництва, підвищує ризик техногенних катастроф. Аналіз вікової структури обладнання народного господарства свідчить про старіння основних фондів. Наприклад, у 1992 році середній вік усього обладнання на промислових підприємствах України становив 12 років. Середній вік парових турбін становив 27 років, парових котлів — 18 років. Середній вік обладнання на хімічних заводах становив 12 років, а генераторів до парових і газових турбін — 19 років.

Значною є частка застарілого обладнання в Дніпропетровській, Донецькій, Луганській і Харківській областях, тобто в областях з високим рівнем індустріального розвитку.

На території України функціонує понад 1,7 тисячі промислових об'єктів, на яких зберігається або використовується більше 300 тис. тонн небезпечних хімічних речовин. Про це повідомлялося на засіданні Ради національної безпеки і оборони України, на якому розглядалося питання «Про стан техногенної та природної безпеки в Україні». Понад 1,5 тисячі вибухо- та пожежонебезпечних виробництв зосередили на своїх об'єктах близько 13 млн тонн твердих та рідких небезпечних речовин. Переважна більшість цих об'єктів розташована в центральних, східних та південних областях країни, де сконцентровані хімічні, нафто- і газопереробні, коксохімічні та металургійні підприємства, функціонує мережа нафто-, газо-, аміакопроводів, експлуатуються вугільні шахти, нафтові та газові промисли. Надвисока концентрація в окремих регіонах потенційно небезпечних об'єктів та великих промислових комплексів значно підвищує вірогідність виникнення техногенних надзвичайних ситуацій, які несуть загрозу для людини, економіки та природного середовища [20, c. 191-193].

Щорічно в Україні виникає до 500 надзвичайних ситуацій техногенного характеру та близько 300 надзвичайних ситуацій, спричинених природними факторами. Ці надзвичайні ситуації забирають життя людей і завдають збитків державі в середньому до 800 млн грн щорічно. Найбільш ризиковою щодо виникнення небезпечних ситуацій є вугільна промисловість, зокрема вугільні шахти. В Україні нараховується близько 180 діючих шахт, значна кількість яких працює без реконструкції понад 20 років. У 2001 році на шахтах зафіксовано 127 випадків пожеж та вибухів, які віднесено до категорії надзвичайних ситуацій. З початку поточного року у вугільній галузі загинуло вже 230 робітників. Коефіцієнт смертельного травматизму на 1 млн тонн видобутого вугілля становить 3,1, тоді як у Росії — 1,1, а у США — 0,03.

Найбільшу кількість надзвичайних ситуацій (природного, техногенного та іншого характеру) протягом 8 років зареєстровано (у прямому ранговому порядку) в Донецькій, Львівській, Луганській, Дніпропетровській, Запорізькій, Одеській та Миколаївській областях. Найменша кількість надзвичайних ситуацій протягом 8 років спостерігалась (у зворотному ранговому порядку) у Черкаській, Волинській, Чернівецькій, Чернігівській, Тернопільській, Закарпатській та Сумській областях, а також у містах Київ та Севастополь (рис. 1) [7, c. 269-270].

Список використаної літератури

1. Алексеев Н.А. Стихийные явления в природе.– М.: Просвещение, 1988.

2. Андрущенко В.П., Михальченко М.І.. Сучасна соціальна філософія. – К.: Генеза, 1996. – 368с.

3. Бакка М.Т., Мельничук А.С., Сівко В.І.. Охорона і безпека життєдіяльності людини. Конспект лекцій. – Житомир: Льонок, 1995. – 165с.

4. Барабаш В.И., Шкрабак В.С. Психология безопасности труда. – С.-Пб, 1996.

5. Безопасность жизнедеятельности. Учебник для вузов / Под.общей ред. С.В.Белова. 2-е изд., испр. и доп. – М.: Высшая шк., 1999. – 448с.

6. Безпека життєдіяльності / Під ред. Бедрія Я. – Львів: Видавнича фірма "Афіша", 1998.

7. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С.. Основи загальної екології. Підручник. – К.: Либідь, 1993. – 304с.

8. Буянов М.И. Размышления о наркомании. – М., 1990.

9. Васильев В.Л. Юридическая психология. – 3-е изд. – С.-Пб: Питер, 2000.

10. Вернадский В.С. Биосфера и ноосфера. – М.: Наука, 1989. – 262с.

11. Вредные химические вещества. Радиоактивные вещества / Под ред. Л.А.Ильина, В.А.Филова. – М.: Химия, 1990. - 463с.

12. Гражданская оборона.(Под ред. Шубина Е.П.) – М.: Просвещение, 1991

13. Джигирей В.С., Жидецький В.Ц. Безпека життєдіяльності. – зЛьвів: Афіша, 1999.

14. Желібо Є.П., Зацарний В.В., Завіруха Н.М. Безпека життєдіяльності. – Навч. посібник. – К.: Каравелла, 2000.

15. Желібо Є.П., Чмир А.І., Троян В.С., Савінов Є.О. Безпека життєдіяльності: Курс лекцій для студентів вищих закладів освіти / Під ред. д.х.н. Желібо Є.П. – Ірпінь, 2001.

16. Завіруха Н.М. Безпека життєдіяльності. К.: Комерційний коледж, 1999.

17. Законодавство України про охорону здоров'я.

18. Заплатинський В.М. Основи кримінологічної безпеки сучасного бізнесу. Навч. посіб. для вузів. – К., 2000.

19. ЗахарченкоМ.В., Орлов М.В., Голубєв А.К. та ін. Безпека життєдіяльності у повсякденних умовах виробництва, побуту та у надзвичайних ситуаціях. Навч.посібник. – К.: ІЗМИ, 1996. – 196с.

20. Злобін Ю.А. Основи екології. К.: – Видавництво "Лібра", ТОВ, 1998.

21. Контактные инфекции, передающиеся половим путем / Под ред. И.И.Маврова. – К.: Здоровья, 1989.

22. Миценко І.М. Забезпечення життєдіяльності людини в навколишньому середовищі. – Кіровоград: 1998.

23. Норми радіаційної безпеки України (НРБУ-97): Державні гігієнічні нормативи. – К.: Відділ поліграфії УЦДСЕН МОЗ України, 1997.

24. Основи соціоекології. Навч. посібник / За ред. Г.О.Бачинського. – К.: Вища школа, 1995. – 238с.

25. Особливості праці користувачів ЕОМ. – Журнал "Охорона праці" № 1, 1995.

26. Физиология и психология труда. Учеб. пособие. / Под ред. В.В. Адамчука. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 1998.

27. Хижняк М.І., Нагорна А.М.. Здоров'я людини та екологія. – К.: Здоров'я, 1995. – 232с.

28. Руководство по обезпечению безопасности личности и предпринимательства: Практ.пособие. – М.: Виком, 1996. – 223 с.