Джерела і рушійні сили психічного розвитку

Вступ

Формування особистості дитини відбувається через її активну взаємодію із соціальним оточенням. Саме звідти вона отримує основну частину необхідного для соціалізації «матеріалу»: норми, знання, навички. У ході такої взаємодії формується індивідуальна ситуація розвитку, яка визначає унікальність кожної особистості та значною мірою траєкторію її становлення. Це підтверджують дослідження близнюків.

Зовнішні умови охоплюють природу та суспільство, які є необхідними для життя, навчання, праці та реалізації потенціалу індивіда. Як зазначав С. Л. Рубінштейн, зовнішні умови завжди впливають на розвиток через внутрішні умови, притаманні самому суб'єкту. Те, що саме з об'єктивного середовища стане значущим для індивіда та вплине на його активність, залежить від його природи, потреб та інших суб'єктивних якостей.

Зовнішні та внутрішні умови розвитку є протилежностями, які не лише взаємопов'язані, але й здатні переходити одна в одну. Засвоюючи зовнішнє, індивід робить його внутрішнім, що, своєю чергою, формує нове ставлення до світу. Цей процес супроводжується інтеріоризацією дій (практичних, розумових, мовленнєвих), формуванням здатності оперувати образами та думками, а також можливістю виявляти ці процеси назовні (екстеріоризація). Перехід зовнішнього у внутрішнє не є прямим, він зазнає численних трансформацій. Зворотний процес об'єктивації внутрішнього також є складним.

Співвідношення внутрішнього та зовнішнього не є статичним і змінюється з розвитком індивіда, набуваючи специфічних рис на різних етапах. Внутрішні умови постійно збагачуються через діяльність дитини, що відкриває нові можливості для ставлення до світу, породжує нові цілі, потреби та інтереси. Те, що раніше було байдужим, може стати значущим і привабливим.

1. Передумови та умови психічного розвитку дитини

Розуміння природи психічного розвитку починається з аналізу співвідношення природного та соціального, вродженого та набутого в дитині.

Народжуючись, дитина має організм з певною анатомо-фізіологічною структурою, що включає морфологічні та фізіологічні властивості, закономірності дозрівання, стать, нервову систему та вроджені індивідуальні ознаки (конституція, колір шкіри, група крові, тип ВНД). У новонародженого активність майже повністю складається з безумовних рефлексів. На відміну від тварин, дитина з'являється на світ із мінімальним набором вроджених рефлексів, але з величезним потенціалом для їх розвитку впродовж життя через взаємодію із соціальним середовищем.

Отже, природна основа, зумовлена генотипом, є передумовою, своєрідним фундаментом для цілісного процесу психічного розвитку. На цьому фундаменті під визначальним впливом соціального середовища виникають психічні новоутворення.

Наприклад, час появи певних психічних реакцій може змінюватися залежно від умов, створених дорослими. Якщо дорослий виявляє доброзичливу увагу, турботу та ласкаво розмовляє з малюком, усмішка з'являється раніше. Від народження дитина має задатки — здатність до елементарних психічних функцій, таких як відчуття, сприймання (зорове, слухове, дотикове), найпростіше запам'ятовування. Вищі психічні функції (мовлення, теоретичне мислення, довільна пам'ять, уява, воля) потребують тривалого навчання й виховання.

Умови психічного розвитку поділяються на зовнішні та внутрішні.

Зовнішні умови — це фактори природного та суспільного середовища, які діють на розвиток через внутрішні умови (С. Л. Рубінштейн). Соціальне середовище є джерелом психічного розвитку і має три компоненти:

1. макросередовище: суспільство, його соціально-економічна та політична система;
2. мезосередовище: національно-культурні та соціально-демографічні особливості місця проживання;
3. мікросередовище: безпосереднє оточення, близькі дорослі, сім'я.

Внутрішні умови психічного розвитку — це психічні особливості дитини (розвиток свідомості, досвід, освіта, мотивація).

Зовнішні та внутрішні умови тісно взаємопов'язані, а їх взаємодія має якісні відмінності на кожному віковому етапі.

Існують дві основні форми взаємодії зовнішніх та внутрішніх умов. Перша — це взаємопереходи інтеріоризації та екстеріоризації. Друга — виникнення та розв'язання суперечностей. Наприклад, дошкільники відтворюють досвід сприймання «дорослого» світу у сюжетно-рольових іграх. Школярі засвоюють основи наук, що є інтеріоризацією накопичених людством знань, які згодом використовуються у трудовій діяльності (екстеріоризація).

Суперечності між зовнішніми та внутрішніми умовами відображаються психікою як внутрішні суперечності, які стають рушійними силами психічного розвитку.

Рушійні сили — це внутрішні суперечності, що спонукають людину до активності, спрямованої на їх подолання. Г. С. Костюк виокремив кілька таких важливих суперечностей:

1. Між новими потребами, цілями, прагненнями та досягнутим рівнем оволодіння засобами для їх задоволення. Наприклад, комунікативна потреба спонукає дитину до оволодіння мовленням.
2. Між інертністю, стабільністю та мінливістю, гнучкістю. Розв'язання цієї суперечності веде до появи «гнучкої стабільності». Узагальнення мінливих мотивів і способів поведінки призводить до стійкості особистості в різних життєвих обставинах.
3. Між досягнутим рівнем психічного розвитку та образом життя індивіда.
4. Між перспективними та близькими цілями.

Подолання одних суперечностей породжує нові, які, своєю чергою, стимулюють подальші дії та вдосконалення діяльності. Таким чином, особистість є суб'єктом власного розвитку, який можливий лише через її активність.

2. Основні джерела і рушійні сили психічного розвитку

В. В. Небиліцин підкреслював, що в науковій літературі є багато фактів, які вказують на значення суспільства для нормального психічного розвитку. Однак ці спостереження не дають підстав для негативних висновків щодо ролі природної основи людської організації, включаючи спадковість, умови пренатального та раннього постнатального розвитку, а також характеристики біологічної (особливо мозкової) організації (Небылицын В.В. 1978, С. 11-12).

Онтогенез людського організму визначається біологічною спадковістю. З людського зародка розвивається людський організм із властивими йому можливостями. Він будується з речовин, що засвоюються із середовища, але за програмою, закладеною в генотипі.

Генотип визначає анатомо-фізіологічну структуру, морфологічні ознаки, будову нервової системи, стать, стадії та темпи дозрівання, індивідуальні особливості організму (група крові, обмін речовин, динаміка нервових процесів, деякі аномалії). Він зумовлює безумовно-рефлекторні структури. Нервова система несе в собі спадково зумовлені потенції для виникнення нових потреб, форм поведінки та нервових процесів. Вони є природною основою активності, здатності до навчання та виховання, що відрізняє людину від тварин.

Задатки — це не готові психічні властивості, а природні потенції для їх виникнення та розвитку. Вони реалізуються лише в людських умовах життя за допомогою засобів, створених суспільством. Генотип визначає ознаки через процеси, які залежать не лише від хромосомного апарату та генів, а й від зовнішніх умов.

Дослідники виявили, що розгортанню програми генотипу можуть перешкоджати зовнішні фактори: радіація, опромінення, харчування, родові травми. Отже, не все вроджене зумовлене спадковістю. Без певних умов задатки можуть не розвинутися. На основі однакового типу нервової системи можуть формуватися різні характерологічні риси, і навпаки — на основі різних типів можуть розвиватися схожі особистості. Тут немає однозначного збігу, це результат індивідуального розвитку.

Дитина може отримувати від батьків не лише генетичні передумови здібностей, а й відповідне середовище для їх інтенсивного розвитку. Це ілюструє існування професійних та творчих династій, наприклад, музикантів.

Співвідношення між генотипом і середовищем може бути різним. Якщо дитина «успадковує» разом з генами умови, що сприяють розвитку її здібностей, говорять про пасивну відповідність. Це відбувається, коли дорослі приділяють увагу розвитку дитини. Бувають ситуації, коли дитина сама активно шукає умови для розвитку своїх задатків. Сучасні дані свідчать, що значні індивідуальні відмінності в розвитку інтелекту зумовлені саме співвідношенням генотипу та середовища.

Існує гіпотеза, що динаміка психічного розвитку визначається послідовністю розгортання генетичної програми. Задатки впливають на динаміку вироблення нових мозкових механізмів, створюючи більш чи менш сприятливі внутрішні умови. Генотип визначає можливості та межі, але не зміст психічного розвитку, який визначається зовнішніми умовами.

Оточення дитини — це не лише предмети та явища природи, а передусім люди, їх взаємини, створені речі, знаряддя діяльності, мова, духовні цінності. Однак не все, що оточує дитину, є оточенням її розвитку. Впливають лише ті умови, з якими вона вступає в активний зв'язок. З часом оточення розширюється територіально та збагачується змістовно. Дитина стає вибірково сприйнятливою до різних агентів оточення, виникають нові види та форми діяльності.

Соціальне середовище по-різному впливає на розвиток залежно від взаємин людей, рівня культури, освіти та турботи дорослих про становлення індивідуальності. В одній сім'ї часто виростають різні діти, навіть за близької спадковості.

Що ж є рушійною силою психічного розвитку? У процесі розвитку особистості виникають суперечності. Спочатку це зовнішні суперечності між організмом і середовищем, а згодом і внутрішні.

Рушійні сили розвитку дитини складні та різноманітні. На всіх вікових етапах існує розходження між новими потребами, цілями, прагненнями та досягнутим рівнем оволодіння засобами для їх задоволення. Мотиваційна сторона розвитку завжди випереджає операційну та змістову. Наприклад, дошкільнята прагнуть брати участь у житті дорослих, але їх можливості обмежені.

У навчальній діяльності школярів постійно виникають розходження між новими пізнавальними цілями та наявними способами дій, між новими ситуаціями та попереднім досвідом, між узагальненнями та новими фактами. Ці суперечності розв'язуються через вироблення нових способів дій, операцій та узагальнених прийомів розумової діяльності.

Діалектичними є суперечності між духовним і тілесним, моральним і аморальним, відповідальним і безвідповідальним. Також діалектичними є суперечності між досягнутим рівнем розвитку та способом життя. Коли спосіб життя перестає задовольняти індивіда та відстає від його можливостей, виникає прагнення змінити умови. Перспективні життєві плани породжують розходження між очікуваним майбутнім і теперішнім, що спонукає до розвитку.

Діалектичним є перехід від перцептивного до мислительного пізнання, від нижчих до вищих ступенів розвитку мислення та мовлення, від аналітичного виділення ознак до синтетичного їх відображення. В учнів виникають суперечності між наочним образом і думкою, образом і словом, між узагальненнями та новими фактами. Вони розв'язуються у процесі спостережень, експериментів, вироблення нових дій та засвоєння операцій.

Внутрішні суперечності наявні у становленні потреб, мотивів діяльності та рис особистості. Розвиток емоцій також характеризується специфічними суперечностями. Емоції мають полярні якості (задоволення — незадоволення, радість — сум, упевненість — сумнів). Єдність і вирішення цих протилежностей є важливою умовою розвитку емоцій.

Діалектика властива розвитку довільної регуляції поведінки, становленню самостійності та моральної волі. Прагнення до самостійності у малят поєднується з чутливістю до вимог дорослого.

На кожному етапі онтогенезу внутрішні суперечності набувають особливого змісту, форми виявлення та способів розв'язання. Вони розвиваються разом із розширенням життєвих відносин дитини з духовним середовищем та цінностями.

Отже, внутрішні суперечності спонукають дитину до активної діяльності, спрямованої на їх розв'язання. Це веде до розвитку, а натомість виникають нові суперечності. Суперечності між зовнішнім та внутрішнім є актуальними, коли вони інтеріоризуються.

Розглянемо конкретні чинники психічного розвитку. Розвиток особистості неможливий без її активності, тому основними факторами є діяльність, поведінка, спілкування (включно з внутрішніми діалогами) та пізнання. За будь-якою поведінкою та діяльністю слід визнати властивість нагромадження енергії для психічного розвитку. Наприклад, здійснений вчинок закарбовується в «тексті» особистості, яка формується з досвіду вчинків.

Подібно до того, як предметні дії ведуть до фіксації перцептивних або моторних установок, вчинки ведуть до фіксації соціальних, особистісних установок. Вплив вчинку на особистість незворотний. Вчинки не лише будують особистість, а й модифікують її, піднімають над діяльністю та самосвідомістю, розширюють кількість ступенів свободи.

Характеристиками вчинку є моральність, відповідальність, єдність. Вчинок — це подія, звідси його цілісність. Вчинок — це не лише діяння чи позиція, але й кожна думка особистості з її змістом.

Вчинок включає два моменти: смисловий та персональний. Перший є позачасовим, другий — конкретно-історичним, розгортається в просторі й часі. Якщо враховувати лише персональний момент, втрачається смисл, дія стає беззмістовною або технологічною. Якщо розглядати лише смисловий момент, у думці не буде конкретної особистості, її активності, відповідальності.

Робити вчинки важко, це важкий дар свободи. Не кожен здатен нести цей тягар. При трансформації вчинку в характері діють закони прямої та зворотної перспективи. Вчинок не лише породжує особистість, а й модифікує свідомість, піднімаючи її з буттєвого на рефлексивний рівень через усвідомлення себе та власних можливостей.

Вчинок характеризується цілісністю, оскільки в ньому знімається протилежність онтології та феноменології (реальність буття та його смисл). У ньому також знімається роздвоєність «Я»: доброго й поганого, морального й аморального, духовного й бездуховного.

Як для народження дитини потрібні двоє, так і для її розвитку необхідні інші люди. Вона не може бути в ситуації робінзонади. Потрібні інші люди в зовнішній ситуації, а також друге «Я» у внутрішньому плані, наприклад, «Я»-ідеальне, над-«Я».

Змінюють особистість, зокрема її самість, заглиблення в себе через складні внутрішні діалоги з власною совістю, з вищим «Я». Психологія надто довго розглядала людину як залишений текст природи. Народження особистості відбувається тоді, коли людина потенційно поєднується з іншою людиною, а також з Абсолютом, з Богом. Енергія такого поєднання із законом, символом, міфом, зусилля над самим собою породжує Людину.

Особистість розвивається у процесі пізнання зовнішнього світу та самопізнання. Дитина здійснює шлях від незнання до знання, від пізнання зовнішнього до пізнання внутрішнього, від образного до понятійного. Це породжує нові можливості та пізнавальні потреби. У процесі пізнання реалізуються природні задатки, що веде до розвитку здібностей. Пізнання здійснюється в єдності інтелектуальних, емоційних та вольових процесів. Тому в процесі учіння розвиваються не лише інтелектуальні можливості, а й вольові та емоційно-мотиваційні властивості.

Цілісна система детермінант психічного розвитку може бути представлена так:

1. Об'єктивні умови та передумови розвитку. Це макросоціальні фактори: рівень економічного та культурного розвитку суспільства, система освіти, соціальна турбота про дитину, національні традиції виховання. Сюди ж належать мікросоціальні умови: процеси в малих групах (сім'я, дитячий садок, клас), характер спілкування, взаємодія, цінності групи. До об'єктивних умов належать також психосоматичні: генотип, особливості пренатального та постнатального розвитку, хвороби.
2. Суб'єктивні чинники — це детермінанти, які, хоч і залежать від перших, складають внутрішню логіку розвитку (саморозвитку): а) особливості мотиваційної сфери; б) особливості формування свідомості та самосвідомості; в) активність дитини (поведінка, діяльність, спілкування).

Зробимо загальні висновки про особливості психічного та особистісного розвитку дитини:

1. Розвиток дитини відбувається у взаємопов'язаних аспектах (тіло, психіка, особистість, суб'єктність, духовність). Він зумовлений багатьма чинниками, і для кожної дитини складається своя індивідуальна ситуація розвитку.
2. Рівень розвитку визначається активністю дитини в системі життєдіяльності (діяльність, пізнання, самопізнання, трансценденція).
3. Для психічного розвитку характерні нерівномірність та гетерохронність. У певний період різні психічні властивості перебувають на різних рівнях. Одні можуть випереджати інші. Наприклад, в одні періоди суттєвіші зміни відбуваються у пізнавальній діяльності, в інші — перебудова поглядів і формування переконань. Однак дитина в кожний період є цілісною індивідуальністю.
4. У певні періоди виникають найбільш сприятливі умови для розвитку одних властивостей, в інші — для інших. Такі періоди називають сензитивними (Л. С. Виготський, О. М. Леонтьєв). Для розвитку мовлення сензитивним є вік від 1 до 5 років, фонематичного слуху — 5 років, пам'яті — молодший шкільний вік, мислення — підлітковий період, світогляду — старший шкільний вік.
5. У процесі розвитку наявна тенденція до інтегрованості. Відбувається інтеграція різних сфер особистості: інтелектуальної, мотиваційної, вольової, духовної. Інтеграція характерна і в межах однієї сфери, наприклад, в інтелектуальній інтегруються перцептивний та когнітивний рівні пізнання.

Психіка стає цілісною та стабільнішою. Цілісність особистості найповніше виявляється в житті, поведінці, вчинках. За зміною характеру вчинків можна судити про зрушення в розвитку. З розвитком вчинки стають більш цілісними, а окремі психічні стани фіксуються в рисах особистості.

Практично будь-яка властивість особистості є інтегративною якістю. Вона виникає в ході перетину онтогенезу та життєвого шляху, а також є елементом складнішої системи соціального оточення.

1. У розвитку дитини проявляється пластичність і можливість компенсації. І. П. Павлов говорив про пластичність нервової системи, про можливі зміни психіки при відповідних впливах, особливо в процесі навчання. Пластичність забезпечує компенсацію — заміну однієї психічної функції іншою (зір — слухом). Розвиток суб'єктивного світу веде до зміни співвідношення реактивності та активності. Зростають довільність, ініціатива, самостійність поведінки, опір зовнішнім впливам, що не відповідають внутрішнім установкам.
2. Психічний розвиток забезпечується включенням індивіда в систему діяльностей. Провідним у цій системі є вид діяльності, що на певному віковому періоді зумовлює основні зміни в психіці.
3. Рушійною силою психологічного розвитку є протиріччя між особистістю і середовищем, а також внутрішні протиріччя. Усвідомлення цих протиріч, наявність волі, гуманістичні стосунки, виховання та самовиховання забезпечують прогресивний розвиток.
4. Людина — біосоціально-духовна істота. У процесі психічного розвитку наявна постійна взаємодія внутрішнього і зовнішнього, біологічного й соціального, тілесного і духовного. Зрозуміти дійсний вклад природи і суспільства в розвиток особистості означає навчитися керувати цим процесом.
5. Вищою формою розвитку є саморозвиток особистості.
6. Постійний розвиток — це норма.
7. Психічний та особистісний розвиток зумовлений функціонуванням несвідомого, наприклад, через дію механізмів захисту «Я», акцентуацій особистості тощо.

Висновки

Отже, ми з'ясували, що:

• передумовою психічного розвитку дитини є її природна основа, зумовлена генотипом;
• джерелом і зовнішньою умовою психічного розвитку є соціальне середовище;
• внутрішньою умовою психічного розвитку є психічні особливості дитини;
• суперечності між зовнішніми та внутрішніми умовами виступають рушійними силами психічного розвитку.

Як переконливо показав Г. С. Костюк, внутрішні суперечності на кожному етапі онтогенезу набувають свого змісту, форм виявлення та способів подолання. На початкових етапах вони можуть не усвідомлюватися, але на подальших часто стають об'єктом самосвідомості, переживаються як невдоволення собою та свідоме прагнення до самовдосконалення.

Список використаної літератури

1. Варій, М. Загальна психологія [Текст] : підручник. Т. 2, 2016. - 358,[2] с.
2. Вікова та педагогічна психологія [Текст] : навчальний посібник / Олександр Скрипниченко [та ін.], 2014. - 400 с.
3. Губенко, І. Основи загальної і медичної психології, психологічного здоров'я та міжособового спілкування [Текст] : підручник для студентів мед. училищ, коледжів, академії та інститутів медсестринства / Інна Губенко, Олена Карнацька, Олександра Шевченко, 2018. - 312 с.
4. Кутішенко, Валентина Петрівна. Психологія розвитку та вікова психологія [Текст] : практикум / Валентина Кутішенко, Світлана Ставицька, 2016. - 447,[1] с.
5. Максименко, Сергій Дмитрович. Загальна психологія [Текст] : навчальний посібник / Сергій Максименко, 2004. - 271,[1] с.
6. Основи психології [Текст] : підручник для студентів вищих навчальних закладів / ред.: О. В. Киричук, В. А. Роменець, 2006. - 630,[2] с.
7. Психологія [Текст] : підручник для студентів вищих навчальних закладів, 2012. - 862,[2] с.